QA Product for tests

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ СМЕРЕКА НІКОЛЕТТА ВІКТОРІВНА МЕТАФОРИ В ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ Спеціальність: 035 «Філологія» Спеціалізація: «Українська мова та література» Дипломна робота на здобуття освітнього ступеня магістра Науковий керівник: Пискач Ольга Дмитрівна, кандидат філологічних наук, доцент Ужгород – 2019 ЗМІСТ Вступ…………………………………………….……………………………………….3 Розділ І. Загальнотеоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори 1. 1. Поняття метафори та її природа……………………………………….......9 1. 2. Класифікації метафор……………………………………………………..17 Розділ ІІ. Структурно-семантична характеристика метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа») 2.1. Іменникові метафори………………………………………………………21 2. 1. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………21 2. 1. 2. Загальномовні…………………………………………………….24 2.2. Прикметникові метафори………………………………………………….26 2. 2. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………26 2. 2. 2. Загальномовні…………………………………………………….30 2.3. Дієслівні метафори……………………………………………….………...33 2. 3.1. Індивідуально-авторські………………………………………….33 2. 3. 2. Загальномовні…………………………………………………….45 Розділ ІІІ. Функціональні особливості метафори художнього ідіостилю Х. Керити………………………………………………………………………………51 Висновки………………….…………………………………………………………....59 Список використаної літератури……………………………………………….…….62 Анотація………………………………………………………………………………..67 Вступ Есте¬тичним мірилом художньої літератури є образне відображення дійсності. Художник творить типові образи через зображення конкретного, індивідуального – індивідуальні характери в індивідуальній обстановці. Завдання письменника – зображувати, малювати, показувати дійсність і тільки через створені ним картини виражати свої симпатії чи антипатії. У художньому творі лексичне значення слова естетично актуалізується, модифікується. Саме тому тут найбільше проявляються можливості переносного вживання слів, що відображають індивідуально-авторську манеру та мовне багатство певного майстра художнього слова. Механізм оновлення лексичної семантики слова найповніше простежується в метафоричних структурах. Метафора належить до образних засобів мови, які виконують виразну естетичну функцію художнього тексту. Це один із найбільш яскравих і поширених різновидів тропів – мовних зворотів, «у яких слово або словосполучення вжиті в переносному значенні і служать засобом досягнення естетичного ефекту виразності в мові художньої літератури, в публіцистиці, в ораторському стилі тощо» [11, с. 313]. Метафоричність – найважливіша риса художнього тексту. Завдяки метафорі він має концептуальну насиченість; ефект народження нового значення та сприяння послідовності; втілення естетичної логіки; дозволяє зберігати цілісність художнього твору навіть у процесі його прочитання. Принцип подібності, що лежить в основі метафори, створює можливості для нової характеристики предмета через його схожість із іншим предметом. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і в функціонуванні. Вона притаманна всім мовам і в усі епохи; вона охоплює різні аспекти мови і виявляється в усіх її функціональних різновидах; «метафора виникає не тому, що вона потрібна, а тому, що без неї неможливо обійтись, вона притамання людському мисленню й мові як така. І поети вже потім здобувають з неї користь у своїй творчості, перетворюючи «необхідність у доброчесність» [10, с. 11–12]. На думку науковців, сучасна українська література характеризується високим ступенем метафоричності художньої мови. Якщо класична українська поезія має метафори переважно атрибутивні і дієслівні, то сучасна українська поезія тяжіє до розгорнених багаточленних комбінованих метафоричних структур, у яких поєднуються атрибутивні й субстантивні, субстантивні і дієслівні, атрибутивні, субстантивні й дієслівні [22, с. 334]. Особливо проявляють свої образні можливості метафори в поетичних жанрах, оскільки майстри слова дбають про свіжість та оригінальність метафор і тих асоціацій, які вони викликають, уникають штучності, шаблонності й банальності. На думку Л. Кравець, поетична метафора «володіє значними пізнавальними й експресивними можливостями. Вона є продуктом творчої думки, результатом цілеспрямованих і свідомих естетичних пошуків, а це означає, що її можна розглядати як мовне, ментальне й культурне явище» [19, с. 204]. Поетичній метафорі властива персоніфікація, використання метафоричних одиниць як експресивного, творчого комопоненту. Показовими у цьому зв’язку є неповторні метафори в поезіях П.Тичини, М.Рильського, В.Симоненка, Д.Павличка, Л.Костенко, І.Драча, М.Вінграновського та інших українських майстрів художнього слова. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджених питань (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко, Л.Пустовіт, О.Тищенко, Г.Гайдученко та ін.). Поетичну метафору досліджували переважно в семантичному, семантико-стилістичному та семантико-граматичному аспектах. Актуальність дослідження. Творчість закарпатських письменників досліджувалася окремими літературознавцями і мовознавцями, проте образні можливості слів у їх творах, на нашу думку, вивчені ще недостатньо. Актуальність дослідження метафори полягає в тому, що на сьогодні в українському мовознавстві поки що немає спеціальних праць, присвячених розгляду метафори на матеріалі твору талановитої закарпатської письменниці Христини Керити, незважаючи на численну кількість публікацій, що стосуються аналізу метафоричної палітри художніх текстів інших авторів. Творчість поетеси-вісімдесятниці Христини Керити, як слушно вважає Е. Балла, займає «осібне місце в сучасному літературному процесі. Її лірика яскраво оприявнює світ тонкої жіночої душі й суголосна з поезією Ліни Костенко та Ірини Жиленко» [3, с. 180]. Сила її лірики «у прагненні бачити світ по-своєму, неповторно. А живить це прагнення щира і трепетна любов до життя і рідного краю – «зеленого царства сосен і ялин». Про що б не писала Христина Керити, серце її і думка звернені до Карпат», – зауважує Н.Ференц [43, с. 79]. Христина Василівна Керита народилася 6 лютого 1955 року в селі Драгові Хустського району на Закарпатті у великій багатодітній родині. Після закінчення 8 класу Христина Керита вступила в Хустське медучилище, після закінчення якого працювала медсестрою хірургічного відділення. Але любов до поетичного слова виривалася на світ. Пропрацювала 4 роки і зрозуміла, що її покликання не медицина, а література. У 1976 році стала студенткою філологічного факультету Ужгородського університету, який закінчила з відзнакою 1981 року. Протягом навчання в університеті Христина Керита друкувала свої твори у журналах «Дніпро», «Жовтень», альманасі «Вітрила», збірках творчої молоді «Ранковий клич», «Калиновий спів», обласній та республіканській пресі. Перша збірка поезій «Березневі заручини» вийшла у світ 1981 року, хоча рукописний варіант книги був готовий ще у 1976 році. У цій збірці юна поетка змальовує красу рідної природи, зізнається у любові до батьків, до рідних. У збірці «Березневі заручини» переплітається громадське і особисте: замилування своїм селом («Село, моє село заснуло», «Просторі вулиці села», «Знайома хата»), краєм рідної природи («Колишуть клени визрілі світанки», «Гримотіли громи»), а також авторка намагається осмислити сутність буття, історичне минуле («Був день, як джбан з пахучою водою», «Іду в легенду, що створили люди», «Одержима», «Смерть Наливайка» та ін.). Навчаючись в університеті, Христина Керита плідно працювала. Її поезії друкувались у газетах, літературних журналах та збірках творчої молоді. Збірка «Чекання дива» пронизана спогадами, роздумами, тихим смутком та мрійливістю. Лірична героїня, очевидно, переживає втрачене чи нерозділене кохання. Ці мотиви звучать у поезіях «Лист», «Отак і живу», «Живу? Існую? Думаю чи ні?», «Запис у щоденнику», «Відболи» та ін. У 2005 році побачила світ ювілейна збірка поетеси «У затінку літа», до якої ввійшли кращі вірші та поеми з попередніх видань. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. Творчість Х. Керити привертала увагу небагатьох літературознавців і письменників: Ю.Балега, В.Басараб, М.Рішко, Н. Ференц, О.Кевешлігеті та ін. Та найбільше статей про художню творчість Х.Керити написала доцент Ужгородського університету Н. Ференц. Особисте знайомство та багатолітня дружба з обдарованою поетесою, глибоке розуміння й відчуття специфіки художнього слова дали можливість відомому науковцю багатогранно проникнути в художній світ авторки. Спочатку були публікації в періодиці («Молодь Закарпаття», «Закарпатська правда»), далі наукові статті в літературознавчих фахових журналах («Науковий вісник Ужгородського університету» та «Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства»), потім окремі розділи в монографічних виданнях «Поезія і поети Закарпаття» і «Поетичні горизонти Закарпаття» та передмови до таких видань поезій, як «У затінку літа» (2005) та «У долонях світанку» (2012). Підсумком наукового аналізу творчості поетеси став літературно-критичний нарис Н.Ференц «Художній світ Христини Керити» (2014). Як зауважила Е. Балла в рецензії на цю монографію, «основну її частину займає наукове осмислення життєвого й творчого шляху поетеси, за хронологічним татематичним принципом оформлене в окремі, відповідно названі розділи. З метою якнайповніше окреслити художній профіль Христини Керити дослідниця добирає влучні й місткі цитати, які добре відображають суть кожного з розділів» [3, с. 180]. Однак лінгвістичний аспект дослідження творчого здобутку цієї талановитої поетеси поки обмежений хіба що кількома студентськими науковими пошуками. Натомість поезії Х.Керити рясно пересипані образними висловами, а особливо своєрідними метафорами, які засвідчують вишукане романтичне світовідчуття поетеси. Тому дослідження цих засобів у її творчості є цілком на часі. Об’єктом нашого дослідження є мова збірки «У затінку літа» Христини Керити. Предмет дослідження – структура, семантика, функції метафор. Метою нашої дипломної роботи є аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Для досягнення поставленої мети плануємо вирішити низку завдань: • у загальних рисах розкрити теоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори в сучасному українському мовознавстві; • методом суцільного відбору виписати метафори з поетичної збірки Х. Керити «У затінку літа»; • здійснити лексико-граматичну класифікацію зібраного матеріалу; • розкрити семантику метафор у поетичному контексті шляхом порівняння їх із відповідниками СУМа; • охарактеризувати функціональні особливості метафор; • виявити специфіку художнього стилю Христини Керити у створенні нею метафоричних образів. Мета і завдання дипломної роботи зумовили вибір відповідних методів та прийомів дослідження: лінгвістичного спостереження та осмислення його результатів, описового та порівняльного методів (для дослідження семантики розглянутих метафоричних одиниць), концептуального та компонентного аналізів (для визначення найбільш типових концептуальних груп метафор). Наукова новизна дослідження в тому, що в роботі вперше проаналізовано метафори поетичної збірки Х.Керити «У затінку літа» (2005). Весь матеріал у науковий обіг уведено нами вперше. Практична цінність результатів роботи полягає в їх активному використанні при вивченні курсу сучасної української літературної мови (лексикології) та стилістики. Крім того, фактичний матеріал можна з успіхом використати при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменниці. Структура й обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 67 сторінок, із них 61 сторінка основного тексту. РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ МЕТАФОРИ 1. 1. Поняття метафори та її природа Метафора відіграє важливу роль у багатьох сферах людського спілкування. Вона є відображенням нашої свідомості, процесів мислення і вивчення навколишньої дійсності, встановлення зв’язків між різними явищами нашого світу. Як слушно вважає Г. Шиманович, «метафора є своєрідним ключем до розуміння основ мислення й процесів утворення ментальних уявлень про світ. Відповідно, вона займає одне з центральних місць в мовній картині світу, що є історично укладеною в пересічній свідомості певного мовного колективу та відбитою у мові сукупністю уявлень про світ та певним способом концептуалізації дійсності» [50, с. 36]. Поняття метафори викликало чимало різноманітних дискусій протягом усієї історії літературознавства та мовознавства. Цілком можна вважати, що саме метафоричне мислення спричинило розвиток як мови, так і культури в цілому. Тому в широкому культурному полі поняття метафори присутнє не лише в лінгвістиці, але й у таких науках, як філософія, психологія, соціологія, літературознавство. Уперше досліджували метафору ще в античні часи в рамках риторики, де вона розглядалася як відхилення від норми, як перенесення назви одного предмета на інший. Так, Платон критично висловлювався щодо використання метафори як образного засобу, натомість Аристотель уважав це явище мовною прикрасою і єдино можливим засобом кодування значень. На думку А. Гаврилюк, «головною метою метафори в риториці було прикрасити мовлення, здійснити вплив на слухача та переконати його. Тому метафора, головним чином, виконувала прагматичну функцію. Пізніше вивчення метафори перейшло до стилістики, а саме до образного мовлення, коли метафора почала виконувати образну функцію. Оскільки метафора функціонує саме в мовленні, слід розглядати її як мовленнєвий, індивідуально реалізований прийом мовця або письменника, який він застосовує, дотримуючись певної фігури та використовуючи певні мовні засоби» [8, с. 30]. Залежно від поглядів, яких дотримувалися філософи й лінгвісти, та від того, що було першочерговим в аналізі, формувалися різні концепції і напрямки вивчення метафори. Різноаспектне її вивчення стало поштовхом для виникнення окремого напрямку наукових досліджень – метафорології. Але комплексних досліджень, у яких була б представлена теоретична концепція метафори, на фактичному матеріалі осмислено місце метафори в лексико-семантичній системі української мови, чітко визначені аспекти вивчення метафори, виявлені типи метафор за різними параметрами, семантичні моделі і закономірності метафоризації, роль метафоричної лексики у відображенні фрагментів картини світу, дуже мало [29, с. 50]. Метафора завжди була об’єктом активного дослідження в мовознавстві. Здебільшого її розглядали як художній засіб, стилістичний прийом, як джерело творення нових назв для понять, що їх потребують, та рідше як національне явище [20, с. 22]. У сучасному мовознавстві визначення метафори не викликає багато суперечок і є досить подібним у багатьох дослідників. І. Олійник визначає метафору як «вид тропа, що побудований за принципом подібності і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Всяка метафора є переносно вжите слово, що служить засобом образної художньої характеристики. Саме тому метафори широко використовуються майстрами слова в процесі образного відтворення дійсності, її художнього, поетичного освоєння» [23, с. 40]. О.Тараненко подає таке визначення: «Метафора (грец. μεταφορά, букв. – перенесення) – а) семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта позначення на інший на основі певної подібності між цілими об’єктами при відображенні в свідомості мовця; б) похідне значення мовної одиниці, утворене таким чином. В основі метафори лежить згорнене або приховане порівняння (Аристотель) і ширше – імпліцитна аналогія нового з наявним, «дальшого» з «ближчим», менш відомого з відомішим і т.п.» [34, с. 334]. У визначеннях дослідники завжди підкреслюють головну ознаку метафори – перенесення ознак предмета чи явища за подібністю. Дуже цікавий погляд на метафору висловлює дослідниця Н. Арутюнова, яка зауважує, що в метафорі можна бачити не лише скорочене порівняння, але й приховане протиставлення: «У метафорі полягає і брехня, і істина; і «ні», і «так». Вона відображає суперечливість вражень, відчуттів і почуттів. У цьому полягає ще один мотив її привабливості для поезії. Метафора вміє витягувати правду з брехні, перетворювати попередньо неправдиве висловлювання якщо не в істинне (його важко верифікувати), то в правильне. Брехня і правда метафори стосуються різних світів: брехня – знеособленої, перетвореної в загальне надбання дійсності…; правда – щодо світу індивідів (індивідуальних образів і індивідних сутностей), сприйманого індивідуальною людською свідомістю. У метафорі протиставлені об’єктивна, відсторонена від людини дійсність і світ людини, що руйнує ієрархію класів, здатної не тільки вловлювати, але і створювати подібність між предметами» [1, с. 17]. У процесі дослідження метафори першочерговою на різних етапах як лінгвістичних, так і філософських, психолінгвістичних та герменевтичних студій стала проблема розуміння змістової структури метафори. Зокрема перед ученими постає завдання «вирізнити, описати і визначити той елемент, який безпосередньо бере участь у перетворенні змістової структури слова під час метафоризації, здійснює метафоричну трансформацію і зв’язує метафоричне значення з вихідним». Адже в процесів метафоризації певна мовна форма, як визнає більшість дослідників, переноситься з одного референта на інший, але сама собою, а в ролі експонента відповідного значення. Тобто відбувається не просто транспозиція форми, а перенесення якоїсь частини вихідного значення в метафоричне, під час якого ця частина або залишається незмінною, або зазнає якихось смислових модифікацій. Існує думка, згідно з якою метафоричне перенесення (зумовлене такими чинниками, як основне значення слова, спільний семантичний елемент, лексико – семантичні зв’язки слів, що логічно не відповідають реальним зв’язкам предметів і явищ дійсності, певний семантичний зміст слова) відбувається на основі спільного семантичного елемента: «Два поняття далекі одне від одного, зв’язуються між собою третім, яке має спільне з першим, і з другим: виявом цього спільного створюється психологічна основа метафори, котрою визначається і характер спільного семантичного елемента» [47, с. 93]. За поглядами інших учених, ознака, що покладена в основу метафоричного перенесення, може взагалі не бути елементом цієї структури, оскільки метафоричний зміст не завжди безпосередньо виводиться із складових компонентів прямого значення слів. Так Д. Шмельов одним з перших висловив думку, що в даному разі мова йде про асоціативні ознаки, тобто «ті ознаки, які так чи інакше відображують уявлення, пов’язані з тими предметами і явищами, котрі позначають дані слова». Складний характер асоціативного зв’язку вихідного й метафоричного значень відзначено також у працях С.Гусєва, А.Уфімцевої, А.Шамоти [33, с. 232]. Інтегральна концепція значення, тобто така, що вміщує в поняття значення всі семантичні ознаки, виявлені в слові, представлена в працях І.Стерніна, В.Левицького, М.Нікітіна. провідною думкою цих робіт є твердження, що метафоричне значення рухливе, у ньому сильний прагматичний компонент, семантичні межі розпливчасті, багато чого «не виведено на поверхню», а вміщено імпліцитно. Символ метафори, за Г. Скляревською, з’єднує джерела метафори і повну метафору в єдності і цілісності. Оскільки метафоричне перенесення відбувається на ієрархічних рівнях пізнання, у теорії метафори сформувався також когнітивний підхід у її дослідженнях. У межах когнітивної теорії метафори розглядається також питання про особливості відбору тих чи інших характеристик для творення концепту або прототипу, що становить значення мовної одиниці для називання того чи іншого об’єкта або класу об’єктів. Спрямовується увага на поєднання вибраних характеристик у структурі значення, а також на те, які саме принципи структурації компонентів прототипів мисляться як тісно пов’язані з проблемою формування концептуального досвіду людини [27, с. 132]. Останнім часом найбільш популярною концепцією метафори на заході стала інтеракціоністська концепція, пов’язана з ім’ям Марка Блека. У його роботах знаходимо протиставлення його теорії метафори тим, згідно з яким метафора є скороченим порівнянням, заміною «нормального» змісту з незвичним. Усі подібні ідеї М. Блек вважає неправомірними і натомість розглядає нове значення, як наслідок взаємодії різнорідних понять. Особливу увагу приділяє співвідношенню уживаних у звичайному, буквальному значенні (такий елемент значення називає «рамою») і слів, уживаних у переносному значенні (вони позначені як «фокус» метафори). Для розуміння метафори необхідно, таким чином, зуміти оцінити ту частину інформації, яка утворює «фокус» метафори. Сутність інтеракціоністської точки зору на метафору Блек розкриває на різних прикладах. Зокрема, розглядається висловлювання «людина-вовк». Тут можна виділити два суб’єкти: головний суб’єкт – людина і допоміжний – вовк. Для розуміння метафори необхідна система загальноприйнятих асоціацій і можливість її швидкої активізації в свідомості. У названому прикладі слово «вовк» асоціюється з підступним, злим, ненажерливим звіром. Якщо людина-вовк, то вона полює на інших живих істот, постійно втягнена в боротьбу і т.ін. усі ці судження миттєво породжуються в свідомості і одразу ж поєднуються з уявленням про головний суб’єкт, створюючи нехай навіть і незвичне поєднання смислів. У розглянутому прикладі для побудови імплікацій відносно головного суб’єкта слухач буде керуватися системою імплікацій про вовка. Одержані імплікації не будуть відповідати загальноприйнятим асоціаціям, що їх викликає вживання слова «людина». Нові імплікації детерміновані системою імплікацій, актуальних для буквального вживання слова «вовк». Метафора «людина-вовк» відсуває одні деталі і підкреслює інші, організовуючи таким чином на людину. Отже, за Блеком, метафоричне судження має два різні суб’єкти – головний і допоміжний. Механізм метафори полягає в тому, що до головного суб’єкта додається система «асоційованих імплікацій» [5]. У метафорі відображається здатність людини вловлювати схожіть і подібність між різними індивідами, класами об’єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет. У такий спосіб метафора ніби руйнує одні логічні межі назви, щоб над ними звести інші. Вона немовби заперечує належність об’єкта до того класу предметів, в який він насправді входить, і переносить його в інший клас, до якого він на раціональній основі не може бути віднесений, але автор бере на себе сміливість віднести його туди, тому що помітив якісь, часом йому тільки одному відомі, спільні риси або переніс певну рису з іншого об’єкта на аналізований. Дослідники звертають увагу на широке використання метафори в різних сферах людської діяльності. «Поширення метафори в численних жанрах художньої, повсякденної та наукової мови змушувало авторів звертати увагу не стільки на естетичну цінність метафори, скільки на надані нею утилітарні переваги. Р. Гофман – автор ряду досліджень про метафору – писав: «Метафора виключно практична. ... Вона може бути застосована в якості знаряддя опису і пояснення в будь-якій сфері: у психотерапевтичних бесідах і в розмовах між пілотами авіаліній, у ритуальних танцях і в мові програмування, у художньому вихованні і в квантовій механіці. Метафора, де б вона нам не зустрілася, завжди збагачує розуміння людських дій, знань і мови» [1, с. 10]. На мовленнєвому рівні метафорі притаманні такі риси, як інтерактивність, тобто взаємодія метафори зі світом, що сприймається за волевиявленням людини; універсальність, а саме, використання однакових понятійних стратегій при продукуванні та інтерпретації метафори та національна специфічність, котра проявляється у виявленні особливостей мовної картини світу окремої мови. Найвиразніше метафори виявляються в лексиці, що пояснюється індивідуальним, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Характер подібності, яка лежить в основі метафори, різноманітний: 1) зовнішня подібність різних об’єктів – за формою і взагалі виглядом (стріла крана, гірський хребет), місцем розташування (голова колони), кольором (бронзова шкіра), звуками (барабанити в двері), особливостями руху, пересування (коник – комаха, супутник – небесне тіло), функціями, кількістю; 2) подібність фізіологічних і психологічних вражень від сприйняття різних об’єктів (момент суб’єктивності наявний при творенні будь-якої метафори тут значно збільшується) – а) синестетичні метафори; б) переноси від сфери конкретно-фізичного світу до недоступних для безпосереднього чуттєвого сприйняття сфер психологічного та соціального життя, абстрактних відношень (горіти завзяттям, іскра таланту); в) переноси внаслідок актуалізації досить побічної, часто невиразної асоціативної ознаки, зокрема емоційно-оцінного характеру, майже з повною дезактуалізацією при цьому предметно-логічної основи вихідного значення: «взуття на ньому горить», «у статті багато води»; 3) подібність, яка не існує в реальності (з урахуванням її суб’єктивних трансформувань на рівні свідомості), а є тільки бажаною для мовця, зокрема у сфері звертань: земляк, брат, син [34, с. 336]. Метафора використовується в багатьох сферах функціонування мови, виконуючи при цьому різні функції. Проте не в усіх стилях літературної мови вживання метафори є нормативним. Так, метафора є зайвою у тих жанрах, де мета комунікації полягає в передачі точної, лаконічної інформації. «Якщо звернути увагу на практичну мову, впадає в око не присутність метафори, а її недоречність, незручність і навіть неприпустимість в цілому ряді функціональних стилів. Так, незважаючи на семантичну ємність метафори, їй немає місця в мові телеграм, текст яких стискається аж ніяк не за рахунок метафоризації. Тим часом у так званому «телеграфному стилі» художньої прози вона з’являється, і нерідко. Не вдаються до використання метафори в різних видах ділового дискурсу: у законах і військових наказах, у статутах, заборонах і резолюціях, постановах, указах та наказах, всіляких вимогах, правилах поведінки і безпеки, у циркулярах, в інструкціях і медичних рекомендаціях, програмах і планах, у судочинстві (вироках і приватних визначеннях), експертних висновках, анотаціях, патентах і анкетах, заповітах, присягах і обіцянках, у застереженнях і попередженнях, в ультиматумах, пропозиціях, проханнях – словом, в усьому, що потребує неухильно дотримуватися, виконуватися і контролюватися, а отже, підлягає точному і однозначному розумінню» [1, с. 11]. Проте якщо змістити центр ваги на сферу емоційного впливу, тут метафора легко може служити задля експресії і, таким чином, заборона на неї автоматично знімається. Так, коли в повсякденній мові ультиматум вироджується в загрозу, що має своєю метою залякування, він може бути виражений метафорично. Метафора є характерною для побутового вжитку, проте у цій сфері має свою специфіку. «Інтуїтивне відчуття подібності грає величезну роль у практичному мисленні, яке визначає поведінку людини, і воно не може не відбитися в повсякденній мові. У цьому полягає неминуче і невичерпне джерело метафори «в побуті». У практиці життя образне мислення має велике значення. Людина здатна не тільки ідентифікувати індивідуальна об’єкти (зокрема, впізнавати людей), не тільки встановлювати подібність між сферами, які сприймалися різними органами почуттів (пор. явище синестезії: твердий метал і твердий звук, тепле повітря і теплий тон), але також вловлювати спільність між конкретними і абстрактними об’єктами, матерією і духом (пор .: вода тече, життя тече, час тече, думки течуть і т. і.). У цих останніх випадках говорять про те, що людина не стільки відкриває схожість, скільки створює її» [1, с. 15]. Специфіка використання метафори відрізняється в науковому та художньому стилях мовлення. Якщо для науки метафора дає початок думці, то в поезії вона слугує для створення нових оригінальних образів. «Поетична (образна) думка обмежена початковою стадією пізнання. Тим часом у мистецтві створення образу, у тому числі і метафоричного, вінчає творчий процес. Художня думка не відштовхується від образу, а спрямовується до нього. Метафора – це і знаряддя, і плід поетичної думки». Якщо присутність метафори в практичній мові наштовхується на істотні обмеження, що накладаються комунікативними цілями і видами дискурсу, а проникнення метафори в науковий текст може викликати досить обґрунтовані протести, то вживання метафори в художньому творі завжди відчувалося як природне і законне. Метафора органічно пов’язана з поетичним баченням світу. 1. 2. Класифікації метафор Метафора вивчається в різних галузях мови. Вона, на думку Л.Тараненка, може розглядатися: 1) при семасіологічному підході – як один з головних шляхів утворення переносного значення, зміни значень мовних одиниць і розвитку мовної семантики; 2) при ономасіологічному – як один із загальних принципів номаніції; 3) при поетично-стилістичному підході – як один із тропів; 4) при лінгвофілософському та етнолінгвістичному підходах – як когнітивний процес, спосіб світобачення [34, с. 335]. Г. Скляревська вказує на те, що донедавна метафору розглядали в чотирьох напрямках: номінативно-предметному, формально-логічному, психологічному й лінгвістичному. Однак у сучасному мовознавстві аспекти вивчення мовної метафори значно розширилися [27, с. 6–10]. Мовознавець О. Селіванова у словнику «Лінгвістична енциклопедія» виділяє п’ять напрямків вивчення метафори: логіко-філософський, логіко-психологічний, психологічний, лінгвістичний і когнітивний [26, с. 388–389]. Сьогодні вже не заперечується існування двох типів метафори – художньої і мовної. Художня метафора, яка виникає як результат відомих, цілеспрямованих естетичних пошуків, досліджується переважно у поетиці як одна з її основних естетичних категорій. Стосовно метафори як категорії поетики використовуються терміни художня, поетична, індивідуальна, індивідуально-авторська, мовленнєва, оказіональна метафора, метафора стилю тощо. Мовна метафора є спонтанною, закладеною у самій мовній природі, готовою лексичною одиницею, яку не потрібно щоразу створювати, яка автоматично сприймається й відтворюється в мовленні (часто навіть несвідомо). Отже, суттєвою є різниця між мовною і художньою метафорами з погляду їхнього лексичного статусу: мовна метафора є самостійною одиницею, яка відносно вільно вступає в семантичні зв’язки і реалізується в різних лексичних оточеннях, а художня не має такої лексичної самостійності – вона завжди зв’язана зі своїм контекстом. Мовна метафора має системний характер, відображає колективні предметно-логічні зв’язки, виконує комунікативну функцію, є «анонімною» (не має автора), вільно відтворюється. Художня метафора позасистемна, суб’єктивна (відображає індивідуальний погляд людини на світ), виконує естетичну функцію, зберігає «авторство», має максимальну синтагматичну зумовленість, вона унікальна, невідтворна [29, с. 51–52]. Упродовж останніх двох десятиліть у світовій лінгвістиці загалом і в україністиці зокрема з’явилася численна кількість наукових студій, які демонструють неабиякий інтерес учених щодо метафоричного феномену. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджуваних об’єктів (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко). Класифікації метафор охоплюють семантичні і структурно-граматичні критерії. Нині в лінгвостилістиці відома низка типологій метафор: 1) за морфологічним виявом головного компонента метафори: іменникові, прикметникові, дієслівні (Л. Андрієнко, М. Варламов, Г. Гасанова, І. Нечитайло та ін.); 2) за структурою: прості (однокомпонентні), складні (багатокомпонентні) (Н. Арутюнова, Н. Варич, Є. Ільїна, Л. Кноріна, Л. Кравець, В. Миргородська, М. Старцева, В. Чембай); 3) за функцією: порівняння, протиставлення, загадка, номінація, базисна метафора, приписування властивостей, відкриття (Н. Арутюнова, О. Балабан, А. Вежбицька, В. Петров, І. Степанченко); 4) за належністю до систем мови і мовлення: узуальні (або стерті, мертві, згаслі, мовні), авторські (образні, оказіональні, мовленнєві) (В. Вовк, В. Гак, Т. Гончарова, Н. Кожевникова, В. Телія, А. Шамота); 5) за семантикою: антропометафори (персоніфікація, прозопопея, уособлення), зоометафори, ботанометафори (або біометафори), метафори-опредмечування ознак, метафори-синестезії (сенсорні метафори) (Б. Болквадзе, О. Вербицька, Т.А. Єщенко, А.В. Купіна, Л. Макаренко, О.Некрасова, О. Потебня, О. Тимченко, О. Тищенко, А. Ткаченко); 6) за належністю головного компонента метафори до певної лексико-тематичної групи (О. Поцибіна, О. Яковенко) та ін. За граматичними ознаками лексичні метафори диференціюються за частинами мови (субстантивні, ад’єктивні, та ін.) і синтаксичними особливостями (особливо для іменника, який може вживатися у функції різних членів речення). За напрямами метафоризації, моделями метафори стичного розвитку виділяють кілька класифікацій. Наприклад, 4 роди метафор у Квінтіліана (від живого до неживого, від неживого до живого, у межах живого і в межах неживого); у С. Ульмана – а) антропоморфічні метафори – переноси від людини і на людину; б) зооморфічні метафори; в) переноси від конкретного до абстрактного; г) синестетичні метафори; ґ) активна метафоризація лексики тієї сфери життя, яка в той чи той період привертає особливу увагу суспільства (релігійна, сільська, медична метафори) [34, с. 335]. Український мовознавець А. Коваль поділяє метафори з погляду стилістичного вживання і використання на загальномовні, що не здатні створювати виразний стилістичний ефект через свою стерту образність (ходять чутки, плітки, розмови, легенди), та індивідуально-авторські метафори: під пером майстра метафоризуються слова, які в цій ролі скоріше сприймаються як семантичні неологізми, бо вживання їх одноразове, неповторюване: «Лапками птахів вишито тишу, вишито хрестиком стежку» (П. Мовчан) [16, с. 26–27]. В. Вовк виділяє індивідуально-авторські метафори та метафори-символи [7, с. 47–62]. Отже, поняття метафори досліджувалося протягом багатьох століть і в контексті різних наук, у зв’язку з чим існує чимало її класифікацій за різними критеріями. Як видно зі змісту останніх мовознавчих публікацій, дослідження метафори все більше набуває когнітивної, етнопсихолінгвістичної та комунікативної орієнтації. Перспективою подальших наукових досліджень є універсальне та національно-специфічне в метафорах, їхнє сприймання в процесі мовлення, онтогенезу тощо. Розділ ІІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТАФОР У ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «У ЗАТІНКУ ЛІТА») 2.1. Іменникові метафори 2.1.1. Індивідуально-авторські: *Баркасик сну: «Баркасик сну уткнувся у причал» [15, с. 187]. Див. баркас «невеличке портове судно» [СУМ, т. 1, с. 107]. *Батоги поглядів: «Вони насувалися грізно, сікли батогами поглядів» [15, с. 34]. Див. батіг «прикріплений до держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; канчук, пуга» [СУМ, т. 1, с. 111]. *Берег щастя: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. берег «суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 158]. *Бризки самогубства: «І самогубства бутафорні бризки...» [15, с. 37]. Див. бризки «краплини рідини, які швидко розлітаються від удару, вітру і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 235]. *Вітер-пілігрим: «Шляхами бродить вітер-пілігрим» [15, с. 186]. Див. пілігрим «перен. Мандрівник, подорожній» [СУМ, т. 6, с. 534]. *Вогонь передсудів: «Палили вогнем передсудів, незрушні, немов боги» [15, с. 34]. Див. вогонь «тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум’я» [СУМ, т. 1, с. 715]. *Вода неба: «Синіла неба встояна вода» [15, с. 63]. *Груди землі: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. груди «перен. Грудна порожнина як місце, де зосереджені душевні переживання» [СУМ, т. 2, с. 179]. *Груди полонини: «Припадали зелені громи До високих грудей полонини» [15, с. 15]. *Долоні листочків: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. долоня «внутрішній бік кисті руки» [СУМ, т. 2, с. 360]. *Душі дерев: «То душі висихаючи дерев До неба шепчуть спраглими устами» [15, с. 187]. Див. душа «внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями» [СУМ, т. 2, с. 445]. *Жмені саду: «У жменях саду ще біліє сніг» [15, с. 183]. Див. жменя «долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін.» [СУМ, т. 2, с. 375]. *Зойк гілки: «А під ногами – зойком гілки хруст» [15, с. 36]. Див. зойк «голосний, несамовитий крик (перев. як вираз жаху, відчаю, благання допомоги і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 679]. *Книга віків: «Жовкли в книзі віків все нові і нові сторінки» [15, с. 11]. Див. книга «велика обсягом або важлива за змістом книжка» [СУМ, т. 4, с. 196]. *Колиба неба: «Старого неба голубу колибу Розхитує поволі сонця дзвін» [15, с. 184]. Див. колиба «діал. Житло чабанів і лісорубів» [СУМ, т. 4, с. 220]. *Кора неправди: «Утверджуюсь перемагати, Неправди лущити кору» [15, с. 39]. Див. кора «верхній затверділий шар чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 284]. *Кораблик літа: «Стоїть кораблик літа на причалі» [15, с. 184]. *Крещендо грози: «Грози оглушливе крещендо» [15, с. 99]. Див. крещéндо «у знач. ім., невідм., сер. Поступове збільшення сили звуку» [СУМ, т. 4, с. 337]. *Кулак пересудів: «А десь – і нині Передсудів важкий кулак Вороже цілиться у спину» [15, с. 38]. Див. кулак «перен. Про удар стиснутою кистю руки» [СУМ, т. 4, с. 389]. *Лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. лет «поет. Дія за значенням літати і летіти; літ» [СУМ, т. 4, с. 479]. *Меди осені: «Туман медами осені пропах» [15, с. 10]. *Місяць-камінь: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. *М’якота отав: «Вгрузаючи у м’якоту отав, Пішов у світ тепло шукати й сина» [15, с. 52]. *Ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. *Обручка плеса: «Обручка плеса Поєднала береги» [15, с. 23]. *Окраєць сну: «А тут – окраєць сну і давнини» [15, с. 31]. Див. окраєць «рідко. Кінцева частина чого-небудь; край» [СУМ, т. 5, с. 676]. *Орда бід: «І диких бід притаєна орда Підступно чатуватиме на мене» [15, с. 36]. Див. орда «перен. Безладний, неорганізований натовп» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Пісня травня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. пісня «словесно-музичний твір, признач. для співу» [СУМ, т. 6, с. 544]. *Пісня ходиків: «Ходиків давніх пісня безжурна» [15, с. 189]. *Плече жоржини: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. *Рамена сосон: «Сосни у білі світання Зорі несуть на раменах» [15, с. 23]. Див. рамéно «заст. Плече» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Рот печі: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Руки сну: «Тягне сон свої руки до печі» [15, с. 12]. *Свитка на вербах: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах…» [15, с. 76]. *Ситчик літа: «Відцвів барвистий ситчик літа» [15, с. 112]. Див. си́тець «тонка бавовняна тканина з вибивним малюнком, рідше однотонна» [СУМ, т. 9, с. 206]. *Скроні землі: «Торкається землі гарячих скронь Двадцятий вік» [15, с. 31]. *Смичок вітру: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. *Спини автострад: «Вгинають спини дужі автостради…» [15, с. 160]. *Тога клена: «Вже й клен зодяг свою врочисту тогу» [15, с. 28]. Див. тóга «чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі» [СУМ, т. 10, с. 170]. *Фіранка-хмарка: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку …» [15, с. 46]. Див. фірáнка «шматок тканини або тюлю, яким запинають вікно, двері тощо; занавіска» [СУМ, т. 10, с. 601]. *Хор беріз: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. хор «співочий колектив, що разом виконує вокальні твори» [СУМ, т. 11, с.124]. *Хустини лип: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. хустина «розм. Те саме, що хустка» [СУМ, т. 11, с. 175]. *Цеглина шастя: «Цеглину шастя до цеглини клали» [15, с. 16]. Див. цеглúна «прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал» [СУМ, т. 11, с.192]. *Чаша світання: «І розгойдує дужі крони У розбитій світання чаші» [15, с. 53]. Див. чаша «старовинна посудина округлої форми, з широким верхом і звуженим низом для пиття (вина та інших напоїв)» [СУМ, т. 11, с. 284]. *Човник місяця: «Човник місяця у травах ворожив, Як вертав додому нареченим» [15, с. 45]. *Язичники-буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. язичник «той, хто визнає язичество; ідоловірець» [СУМ, т. 11, с. 631]. 2.1.2. Загальномовні: Голівка маку: «Схилив голівку у зажурі мак» [15, с. 107]. Див. головка «кулясте чи довгасте суцвіття або кулястий плід окремих рослин на кінці стебла» [СУМ, т. 2, с.112]. Град стріл: «Брали літо в облогу градом синіх холодних стріл» [15, с. 11]. Див. град «2. чого, перен. Велика кількість, численність» [СУМ, т. 2, с.152]. Згусток розпуки: «Збери мене по згусткові розпуки І посади у нього на могилі» [15, с. 25]. Див. згусток «перен. Зосередження, концентрація чого-небудь» [СУМ, т. 3, с.527]. Лики таємниць: «Із пітьми вичаровувати лики древніх таких таємниць» [15, с. 11]. Див. лик «перен. Зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 484]. Лід слів: «І танув лід незрозумілих слів» [15, с. 29]. Див. лід «перен. Про що-небудь холодне, позбавлене душевної теплоти» [СУМ, т. 4, с.508]. Море сліз: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. мóре «4. чого, перен. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 4, с. 802]. Морок самоти: «Біль потоне У мороці важкої самоти» [15, с. 35]. Див. морок «перен. Про що-небудь безвідрадне, безнадійне, сумне» [СУМ, т. 4, с. 805]. Навала трав: «Побіг синок, а трав густа навала Розкрилася і в серці заховала кучерики світлі, й оченята» [15, с. 44]. Див. навала «розм. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 5, с. 23]. Плід років: «Бо ж був не звіром він, а чоловіком. Самотніх років гіркуватий плід» [15, с. 52]. Див. плід «перен. Результат, наслідок яких-небудь дій, зусиль» [СУМ, т. 6, с. 585]. Спогад оселі: «Так терпко пахне спогадом оселі» [15, с. 52]. Див. спогад «те, що збереглося в пам’яті; відтворення в пам’яті того, що раніше нею фіксувалося» [СУМ, т. 9, с. 553]. Тінь розлуки: «В тривозі неня простягала руки – Від сина відганяла тінь розлуки» [15, с. 44]. Див. тінь «перен. Ледве вловимий слід, найменша ознака чого-небудь, натяк на наявність чогось» [СУМ, т. 10, с. 143]. Тлін злочинства: «Байдужо не минайте, люди, Злочинства тлін» [15, с. 39]. Див. тлін, тлінь «перен. Про щось нетривке, скороминуще, що не має сили або справжньої цінності» [СУМ, т. 10, с. 154]. Хаос фарб: «І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. хáóс «2. перен. Цілковите безладдя» [СУМ, т. 11, с.18]. Хода кари: «Хай кари неминучої хода Уже гримить і нависає криком» [15, с. 36]. Див. ходá «перен. Рух уперед, розвиток від нижчого рівня до вищого; прогрес» [СУМ, т. 11, с.103]. Чола дубів: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. чоло «перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь» [СУМ, т. 11, с. 348]. Царство сосен і ялин: «В зеленім царстві сосен і ялин» [15, с. 115]. Див. царство «перен. Певна сфера, ділянка в природі, де переважають які-небудь предмети, явища рослинного або тваринного світу» [СУМ, т. 11, с. 183]. Шаленство грози: «Забуто дике шаленство грози, Ліси співають голосом багрянцю» [15, с. 198]. Див. шалéнство «надзвичайна сила вияву чогось (перев. про явища природи, стихійні явища)» [СУМ, т. 11, с. 399]. Шапка сонця: «Була там сонця пишнокрила шапка…» [15, с. 100]. Див. шáпка «перен. Предмет куполоподібної форми; покриття чогось, що має таку або подібну форму» [СУМ, т. 11, с. 407]. Шепіт річки: «Шепіт річки» [15, с. 15]. Див. шепіт «перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 440]. 2.2. Прикметникові метафори 2.2.1. Індивідуально-авторські: *Бузкові коні: «Пасуться у кущах бузкові коні, Дзвенять підковим золотим клинцем» [15, с. 104]. Див. бузковий «такого кольору, як квіти бузку; ясно-ліловий» [СУМ, т. 1, с. 250]. *Буйнорогий лось: «Напившись світанкової водиці, Віншує днині буйнорогий лось» [15, с. 93]. Який має буйні роги. *Буйночубий вітер: «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Який має буйний чуб. *Вишнеокі доньки: «Наші сини й вишнеокі доньки – Попелом стануть шовкові долоньки» [15, с. 160]. Який має очі кольору, схожого до кольору вишні. *Вітер тонкорукий: «В пустій дзвениці вітер тонкорукий Гуде і плаче замість дзвонаря» [15, с. 151]. Див. тонкорукий «який має тонкі руки, з тонкими руками» [СУМ, т. 10, с. 191]. *Вітри голубі: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. голубий «який має забарвлення одного з основних кольорів спектра – середнього між зеленим і синім; кольору ясного неба; світло-синій, блакитний» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Вродлива зіронька: «На вродливу зіроньку Задивився ліс» [15, с. 77]. Див. вродливий «який має приємне обличчя, вигляд; гарний, красивий» [СУМ, т. 1, с. 760]. *Головатий сонях: «А головатий одинокий сонях До шибки тулить росяне лице» [15, с. 104]. Див. головатий «з великою головою (у 1 знач.)» [СУМ, т. 2, с. 111]. *Дитинство білочубе: «Ще в нас було дитинство білочубе, Ще мама були гарні, молоді» [15, с. 83]. Який має білий чуб. *Жахлива казка: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Див. жахливий «який викликає почуття жаху; страшний, страхітливий» [СУМ, т. 2, с. 514]. *Жовточубий майстер: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Який має жовтий чуб. *Жоржина боса: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. Див. босий «невзутий, без взуття» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Зелена кров: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Зелена пісня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Кирпатий вітер: «Кирпатий вітер скочив на підніжку…» [15, с. 160]. Див. кирпатий «короткий, задертий догори (про ніс)» [СУМ, т. 4, с. 153]. *Кошлатий пензель: «Прийде мороз, подмухає на пальці, Кошлатий пензель вмочить у відро…» [15, с. 113]. Див. кошлатий «густо покритий переплутаними волокнами; ворсистий (про тканину, килим)» [СУМ, т. 4, с. 316]. *Крилаті колісниці: «Бруківка пам’ятає відголосся Крилатих бистрохідних колісниць» [15, с. 158]. Див. крилатий «який має крила (у 1, 3, 4 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 345]. *Мальви повнолиці: «І мальви наші повнолиці й гожі, І глечики он сохнуть на тину» [15, с. 82]. Див. повнолиций «який має повне лице; повновидий» [СУМ, т. 6, с. 685]. *Місяць рудий: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. рудий «червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь)» [СУМ, т.8, с. 895]. *Мужні мозолі: «Підставивши цілющій прохолоді Пошерхлі губи, мужні мозолі, Заснув, припавши до землі» [15, с. 31]. Див. мужній «який виявляє стійкість, хоробрість, рішучість» [СУМ, т. 4, с. 821]. *Невинний серпанок: «Коли вона нарешті вже прийшла, Така свята, в невинному серпанку…» [15, с. 150]. Див. невинний «пов’язаний з морально чистою, непорочною поведінкою» [СУМ, т. 5, с. 259]. *Невиспана зоря: «Чи просто ця невиспана зоря Лише для мене, мов ожина» [15, с. 111]. Див. невиспаний «який виражає стан людини, що не виспалася. *Образно» [СУМ, т. 5, с. 261]. *Ніч ожиново-темна: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Кольором близький до чорного; кольору ожини. *Перестиглі зорі: «Крізь всі табу, закони – спраглі руки, Вогні зіниць, як перестиглі зорі» [15, с. 64]. Див. перестиглий «надміру стиглий або зіпсований від надмірної стиглості (про плоди, ягоди і т. ін.); перезрілий» [СУМ, т. 6, с. 286]. *Пишнокрила шапка: «Була там сонця пишнокрила шапка, І хвильно вітер обіймав за стан, І теплий дощик голубим лошатком Поскубував траву» [15, с. 100]. Який має пишні крила. *Прозоре диво: «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом» [15, с. 8]. Див. прозорий «який вільно пропускає крізь себе світло, просвічує наскрізь. *Образно» [СУМ, т.8, с. 184]. *Світлоокий дім: «Заходьте зорі, птиці, подорожні, У наш маленький світлоокий дім» [15, с. 93]. Див. світлоокий «із світлими очима» [СУМ, т. 9, с. 94]. *Світлочубий жовтень: «Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця» [15, с. 112]. Який має світлий чуб. *Серце перелітне: «Чи, може він мав серце перелітне, Учора був, а нині вже – десь там» [15, с. 161]. Див. перелітний «той, що здійснює переліт (у 1 знач.), летить з місця на місце» [СУМ, т. 6, с. 217]. *Слова блискучі: «Слова такі блискучі, як фаянс, Вони доречні в цьому антуражі» [15, с. 171]. Див. блискучий «який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий» [СУМ, т. 1, с. 200]. *Сяйноока донечка: «Вже сяйноока моя донечка Шукає в травах материнку» [15, с. 93]. Який має сяйні очі. *Темнота повзуча: «Чому для тіла – стільці електричні І темнота повзуча – для душі?» [15, с. 7]. Див. повзучий «який стелиться, в’ється по чому-небудь (про рослини)» [СУМ, т. 6, с. 647]. *Часи крикливі, головерхі: «Такі часи крикливі, головерхі Ніколи не народжують бурштин» [15, с. 170]. Див. крикливий «перен. Сповнений нездійсненних обіцянок; галасливий (у 2 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 344]. Який не має верху, нічим не покритий. *Ялини гордовиті й строгі: «Пливуть ялини гордовиті й строгі, А я їм навіть і не до плеча» [15, с. 122]. Див. гордий «сповнений особистої гідності, самоповаги» [СУМ, т. 2, с. 126]; строгий «дуже стійкий, твердий, непохитний, позбавлений м’якості, поблажливості; суворий» [СУМ, т. 9, с. 783]. 2.2.2. Загальномовні: Босоноге дитинство: «Там, у босоногому дитинстві, Стільки ще казкового було» [15, с. 175]. Див. босоногий «Те саме, що босий. *Образно» [СУМ, т. 2, с. 448]. Веселкова зоря: «Коли веселкова зоря надвечірня Важкою сльозою зірветься у прірву» [15, с. 160]. Див. веселковий «перен. Приємний, радісний, який обіцяє щось гарне, добре» [СУМ, т. 1, с. 339]. Вітри злющі: «Вітри ходили ордами і, злющі, Ламали сосни, наче сірники» [15, с. 152]. Див. злющий «сильний, шалений ступенем вияву (про явища природи)» [СУМ, т. 3, с. 607]. Гарячий хаос: «І небо, й сад, невимушена поза, І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. гарячий «перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний» [СУМ, т. 2, с. 37]. Гора кучерява: «Думну голову тихо поклало На коліна горі кучерявій» [15, с. 5]. Див. кучерявий «перен. Про місця, вкриті буйною зеленню» [СУМ, т. 4, с. 423]. Дощі уперті: «Ідуть дощі, уперті і рясні, Та все одну мелодію торочать» [15, с. 183]. Див. упертий «перен. Який триває довгий час, затяжний» [СУМ, т. 10, с. 457]. Дрімлива тиша: «Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Злостивий сірий будень: «За мною вились лиш вітри-свати, Дрібних пліток Злостивий сірий будень» [15, с. 121]. Див. злостивий «сповнений злості, ворожнечі, недоброзичливості; злий» [СУМ, т. 3, с. 603]. Крокуси манливі: «Заясніють щедро і вродливо Крокуси манливі і рясні» [15, с. 109]. Див. манливий «який манить до себе; вабливий, привабливий, заманливий» [СУМ, т. 4, с. 623]. Кучеряві зарості малин: «Є острівок, де поселився спокій, Де з кучерявих заростей малин Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. кучерявий «перен. З густим, розкішним листям (про дерева)» [СУМ, т. 4, с. 423]. Мертве небо: «Стоять дуби усохлі, як атланти, Вже мертве небо держать на плечах» [15, с. 158]. Див. мертвий «перен. Позбавлений ознак життя» [СУМ, т. 4, с. 679]. Німотний біль: «Самота біля хати стоїть на сторожі, Та чорніють уста від німотного болю» [15, с. 61]. Див. німотний «те саме, що німий» [СУМ, т. 5, с. 425]. Оглушливе крещендо: «Грози оглушливе крещендо, І стогін, тріск, і шамотіння, І виляски од блискавиць, І миготливі світлі тіні, І срібні ниті аж увись» [15, с. 99]. Див. оглушливий «який оглушує своїм шумом, гуркотом і т. ін.» [СУМ, т. 5, с. 615]. Примарні сліди: «Залишає примарні сліди на п’янкому зелі» [15, с. 5]. Див. примарний «який постає в мріях, маренні, уяві; нереальний» [СУМ, т.7, с. 666]. Світлий дощ: «Іще наївно дітки голоп’яті Танцюють, коли світлий дощ іде» [15, с. 133]. Див. світлий «перен. Нічим не засмучений; радісний, щасливий» [СУМ, т. 9, с. 91]. Сиве серце: «Ми – травинки маленькі на грудях землі, На долонях її і на сивому серці» [15, с. 47]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сивий смуток: «Лиш боюся я сивого смутку, Лиш боюся, щоб осінь – в тобі» [15, с. 77]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сова дрімлива: «Сова дрімлива крилами шелесне…» [15, с. 175]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Стомлені верби: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. стомлений «який стомився, відчуває втому. *Образно» [СУМ, т. 9, с. 729]. Стрункі берези: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. стрункий «який має правильне, пропорційне співвідношення частин, відзначається витонченістю ліній (про предмети, рослини і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 793]. Темно-русі букові причали: «Темно-русі букові причали Кличуть моє серце з далини» [15, с. 95]. Див. русий «світло-коричневий з жовтуватим або сіруватим відтінком (про волосся). *Образно» [СУМ, т. 8, с. 911]. Травень молодий: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. молодий «який недавно з’явився, народився, почав існувати, рости» [СУМ, т. 4, с. 786]. Тремтлива радість: «Хай вже хтось інший з тремтливої радості Вяже вам дні вечори і надії» [15, с. 62]. Див. тремтливий «перен. Пройнятий внутрішнім, душевним хвилюванням; схвильований» [СУМ, т. 10, с. 244]. Трухляві плечі: «Трухляві плечі зводить молодечо, Струснувши на траву прадавній пил» [15, с. 113]. Див. трухлявий «перен. Дуже старий (про людину)» [СУМ, т. 10, с. 303]. Хвиля тихоплинна: «Запливаю в долоні твої, Як до берега світлого, До грудей прибиваюся Хвилею тихоплинною» [15, с. 73]. Див. тихоплинний «поет. Який тихо плине» [СУМ, т. 10, с. 133]. Хмарини вічні і сріблисті: «Пливли хмарини вічні і сріблисті…» [15, с. 63]. Див. вічний «який не зникає, не перестає існувати» [СУМ, т. 1, с. 691]; сріблястий «кольором і блиском схожий на срібло» [СУМ, т. 9, с. 620]. Хрускотлива зала: «І хрускотлива білосніжна зала Несла його боління молоде До золотої неземної брами…» [15, с. 155]. Див. хрусткий «який видає тріск, хрустить. *Образно» [СУМ, т.11, с. 159]. Щербатий місяць: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. Див. щербатий «з вищербленими краями, з щербиною, щербинами. *Образно» [СУМ, т.11, с. 582]. 2.3. Дієслівні метафори 2.3.1. Індивідуально-авторські: *Береза приміряє, питає: «Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця?» [15, с. 112]. Див. приміряти «одягати, чіпляти що-небудь на себе або на когось на якийсь час з метою одержати задоволення, перевірити придатність» [СУМ, т. 7, с. 672]; питати «звертатися до кого-небудь з запитанням, бажаючи дізнатися про щось, з’ясувати що-небудь; ставити питання» [СУМ, т. 6, с. 367]. *Бігтимуть ліани: «З гори скляної бігтимуть ліани» [15, с. 63]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с. 175]. *Веселість заливає хату: «П’янка веселість заливає хату – Весілля, весело, нема засмучених» [15, с. 27]. Див. заливати «розливаючись, покривати собою або наповнювати що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 183]. *Весна наворожила: «Мені вже рік, один блакитний рік, Мені весна тебе наворожила» [15, с. 14]. Див. наворожити «ворожачи, напророкувати чого-небудь комусь» [СУМ, т. 5, с.39]. *Весна пронеслась: «Весна зеленим пронеслась лошам!» [15, с. 27]. Див. проноситися «швидко минати (про час)» [СУМ, т. 8, с. 245]. *Весна танцює заручини: «Весна танцює з березнем заручини» [15, с. 9]. Див. танцювати «виконувати танець» [СУМ, т. 10, с. 36]. *Вечір всміхався: «А вечір у сорочці із туманів Всміхався людям тепло за вікном» [15, с. 22]. Див. усміхатися «усмішкою виявляти певні почуття (перев. радість, задоволення і т. ін.)» [СУМ, т. 10, с. 491]. *Вигоріли коси у літа: «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву» [15, с. 75]. Див. вигоряти «втрачати або змінювати свій колір під впливом сонячного проміння; вицвітати» [СУМ, т. 1, с. 377]. *Виструнена вітром воля: «Ця Варка дика, як гірська коза, Їй треба волю, виструнену вітром» [15, с. 97]. Якого випрямили, який стоїть дуже прямо, струнко. *Вишня скипала в сльозах: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад, Де колись нею посаджена вишня Тужно скипала в гарячих сльозах» [15, с. 59]. Див. скипати «пройматися, охоплюватися яким-небудь почуттям» [СУМ, т. 9, с. 265]. *Війна віяла крилами: «За плечима війна чорно віяла крилами, І кривавився обрій од хижого гулу» [15, с. 44]. Див. віяти «махати» [СУМ, т. 1, с. 694]. *Вітри вели колядку: «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели» [15, с. 94]. *Вітри посідали, позгортавши крила: «А вітри, позгортавши крила, Посідали на лаві рядочком» [15, с. 94]. Див. посідати «сісти (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с. 328]; позгортати «згорнути, скласти все або багато чого-небудь» [СУМ, т. 6, с. 809]. *Вогонь кришив: «Уже вогонь кришив старенькі стіни» [15, с. 83]. Див. кришити «розколювати, розбивати, подрібнювати щось на дрібні шматочки, на крихти» [СУМ, т. 4, с.354]. *Впало село: «Впало в трави село, у зілля, Дихає молодо, дихає вільно» [15, с. 5]. Див. впадати «потрапляти куди-небудь» [СУМ, т. 1, с.747]. *Втомилось сонце, захотіло спати, попливло, заблукало: «Втомилось сонце, захотіло спати І попливло десь ліжечка шукати, Та заблукало у високих травах» [15, с. 44]. Див. утомлюватися «доходити до втоми, знесилюватися; стомлюватися» [СУМ, т. 10, с. 516]; захотіти «виявити бажання відчути потребу в чомусь» [СУМ, т. 3, с. 393]; попливти «почати повільно, плавно переміщатися в просторі» [СУМ, т. 7, с. 209]; заблукати «збитися з правильного напрямку, втратити просторову орієнтацію; заблудити» [СУМ, т. 3, с. 24]. *Втомлена ніч: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. утомлений «який утомився, відчуває втому, пройнятий утомою» [СУМ, т. 10, с. 515]. *Гарбуз побрів: «Гарбуз побрів городом навчання» [15, с. 106]. Див. побрести «перен. Повільно піти» [СУМ, т. 6, с. 626]. *Гілки пили роси, зітхали: «Яблунь стареньких гілки обважнілі Роси пили і зітхали у сні» [15, с. 59]. Див. пити «убирати, всмоктувати в себе вологу (про рослини, поля і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 369]; зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Гора сон чатує, відганяє тривогу, колискову співає: «І гора його сон чатує, Відганяє тривогу від личка, Колискову співає, як мати…» [15, с. 5]. Див. чатувати «охороняти когось або щось» [СУМ, т. 11, с. 283]; відганяти «позбавляти чого-небудь» [СУМ, т. 1, с. 569]; співати «видавати голосом музичні звуки» [СУМ, т. 9, с. 514]. *Граби кліпають бруньками: «Ще кліпають сонно бруньками граби» [15, с. 55]. Див. кліпати «мимоволі швидко опускати та підіймати повіки, вії; моргати» [СУМ, т. 4, с.185]. *Гроза молотила долину: «Злодійкувато уночі гроза долину молотила» [15, с. 21]. Див. молотити «бити когось чим-небудь» [СУМ, т. 4, с. 791]. *Гроза побігла оленятком: «Оленятком у гори побігла Літня гроза» [15, с. 15]. Див. побігти «почати бігти в якому-небудь напрямку» [СУМ, т. 6, с. 614]. *Гроза реготала, веселилась, бавилася, схилилась, затремтіла: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу» [15, с. 21]. Див. реготати «гучно, нестримно сміятися» [СУМ, т. 8, с. 497]; веселитися «проводити час у розвагах, веселощах» [СУМ, т. 1, с.339]; бавитися «забавлятися, гратися» [СУМ, т. 1, с.77]; схилятися «змінювати своє пряме положення на похиле, нагинаючись, опускаючись» [СУМ, т. 9, с.884]; затремтіти «почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття» [СУМ, т. 3, с. 358]. *Грудень зазорів: «Зазорів понад світом грудень» [15, с. 58]. Див. зазоріти «почати зоріти, світитися» [СУМ, т. 3, с.129]. *Грудень ударить: «Скоро грудень ударить у вікна» [15, с. 20]. Див. ударяти «початися, настати раптово або з великою силою (про явища природи)» [СУМ, т. 10, с. 387]. *Груші зітхають: «Під цим вікном старесенькі вже груші Скриплять, напевно, і зітхають ніччю» [15, с. 48]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с.580]. *Гуслі полетіли: «Знялися, наче журавель у вирій, За дідом полетіли в небеса» [15, с. 106]. Див. полетіти «почати пересуватися в повітрі за допомогою крил» [СУМ, т. 7, с. 64]. *Гуслям уривавсь терпець: «А в звуках тих вже пробивався відчай, Напевно, гуслям уривавсь терпець» [15, с. 106]. Див. терпець уривається (урвався, увірвався і т. ін.) кому «не маючи змоги більше терпіти, витримувати що-небудь, виходити зі стану спокою, рівноваги» [СУМ, т. 10, с.95]. *День приліг: «Йшов до обрію день та приліг у столочених травах» [15, с. 5]. Див. прилягати «лягати на короткий час» [СУМ, т. 7, с. 663]. *День розімлів: «День розімлів від спокою і тиші, Сніг де-не-де вже трохи почорнів» [15, с. 78]. Див. розімлівати «переставати бути напруженим; розслаблюватися» [СУМ, т. 8, с. 684]. *Дерева мовчать, хмурять чола: «Та дерева мовчать, хмурять чола так, лелечко!» [15, с. 76]. *Димар викашлює груди: «І викашлює стомлені груди Почорнілий, старий димар» [15, с. 58]. Див. викашлювати «кашляючи, видаляти що-небудь з горла» [СУМ, т. 1, с.405]. *Дім насунув на брови стріху: «Дім стоїть у воротах, чекає на мене, Аж на брови насунув стареньку стріху» [15, с. 48]. Див. насувати «надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя)» [СУМ, т. 5, с. 208]. *Дім ховає за пазуху, шепче: «Дім ховає за пазуху теплу мене, Гріє липовим чаєм, шипшиною, зіллячком І тихесенько шепче, що осінь мине, Що жура моя вся – молоде божевіллячко» [15, с. 48]. Див. ховати «класти що-небудь в таємному місці, щоб ніхто не міг знайти» [СУМ, т. 11, с.101]: шептати «говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки» [СУМ, т. 11, с. 441]. *Днина бігла: «А днина бігла навздогін В руках з плащем із срібних ниток» [15, с. 69]. Див. бігти «поспішно йти кудись, до кого-, чого-небудь; поспішати, поспішатися, квапитися» [СУМ, т. 1, с.175]. *Дощі пов’язали: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. пов’язувати «закріплювати, зав’язувати» [СУМ, т. 6, с.699]. *Дубок поцілить: «Коли дубок з тонкої пращі Поцілить жолудем мене, Замріє в сутіні мій пращур» [15, с. 96]. Див. поціляти «цілитися у кого-, що-небудь» [СУМ, т. 7, с. 416]. *Жовтим шовком вишиті зірки: «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Журба неприспана хлюпоче: «В очах журба неприспана хлюпоче» [15, с. 8]. Див. присипляти «перен. Викликати, спричинювати забуття чого-небудь реального» [СУМ, т. 8, с. 17]; хлюпотати «плещучи, просочуючись, видавати характерні звуки» [СУМ, т. 11, с. 89]. *Задивився ліс: «На вродливу зіроньку задивився ліс» [15, с. 77]. Див. задивлятися «захоплено, з замилуванням довго дивитися на кого-, що-небудь або кудись, у щось» [СУМ, т. 3, с.108]. *Захмеліла днина: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. захмеліти «перен. Дійти до стану, схожого на сп’яніння» [СУМ, т. 3, с. 384]. *Заходив місяць, сідав, крутнувши вуса: «А вечорами у світлій льолі Заходив місяць собі поволі. Сідав на стільчик, крутнувши вуса» [15, с. 69]. Див. заходити «ідучи, потрапляти куди-небудь, проникати в середину або вступати в межі чогось; входити» [СУМ, т. 3, с. 368]; сідати «зігнувши корпус, опуститися сідницями на що-небудь; займати місце на сидінні» [СУМ, т. 9, с. 212]; крутити «надавати чомусь обертового руху; обертати» [СУМ, т. 4, с. 474]. *Заходить місяць, одяга фартух, починає молоти: «Заходить місяць, одяга фартух І починає борошно молоти» [15, с. 113]. Див. одягати «покривати одягом кого-небудь» [СУМ, т. 5, с.645]; молоти «перетворювати на борошно зерно, роздрібнюючи, розтираючи його» [СУМ, т. 4, с.790]. *Згорбатів сонях, посмутнів: «Згорбатів сонях біля огорожі Великим карим оком посмутнів» [15, с. 93]. Див. згорбатіти «зігнутися від важкої праці, переживань і т. ін.; зсутулитися» [СУМ, т. 3, с. 519]; посмутніти «стати смутним; засмутитися» [СУМ, т. 7, с. 349]. *Землі хочеться до серця пригорнути: «І хочеться натрудженій землі Тих журавлів до серця пригорнути» [15, с. 10]. Див. хотітися «відчуватися як потреба, бажання, прагнення» [СУМ, т. 11, с. 133]. *Земля зітхала: «Земля зітхала і гула щоночі» [15, с. 82]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів)» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Земля тулить небо: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. тулити «притискати, прикладати що-небудь до чогось або пригортати кого-, що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 314]. *Зиркала роса: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Зиркають вітри: «У шибку зиркають вітри, мов діти» [15, с. 93]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с.568]. *Зірки скорені ходили, клювали зерна: «Зірки ходили скорені довкола, Клювали зерна росяні з руки» [15, с. 101]. Див. скоряти «перен. Повністю оволодівати ким-небудь, захоплювати когось (про почуття, думки, стан і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 305]; ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]. *Зітхають незабудки: «Не спи, коханий, В тиші голубій Дзвенить роса, Зітхають незабудки» [15, с. 68]. *Зморений пісок: «І рук німе, причаєне голосся, І під ногами зморений пісок» [15, с. 31]. Див. зморений «який зморився, відчув фізичну втому» [СУМ, т. 3, с. 632]. *Зоря сміхалась викупана: «Зоря всміхалась викупана, рання» [15, с. 29]. Див. купати «занурювати що-небудь у щось рідке, сипуче і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 4, с. 401]. *Котиться сонце: «І котиться зрання городом рясним Сонце – не сонце – оранжева диня» [15, с. 114]. Див. котитися «обертаючись, пересуватися в певному напрямі» [СУМ, т. 4, с. 310]. *Мить тече по лезові ножа: «І світить порожнечею свічадо, І мить тече по лезові ножа» [15, с. 24]. Див. текти «минати, проходити, збігати (про час і те, що триває, відбувається в часі)» [СУМ, т. 10, с. 58]. *Місяць висипав зорі: «І до ніг юній феї неспішно Місяць висипав зорі кленові» [15, с. 14]. Див. висипати «сиплячи, викидати, видаляти що-небудь з чогось або вкидати, поміщати кудись» [СУМ, т. 1, с. 483]. *Місяць глипав: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку На вічне і святе, як світ, Засвіченого тіла голосіння» [15, с. 46]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с. 85]. *Млин вслухається: «Вслухається в забуті звуки млин» [15, с. 113]. Див. вслухатися «напружуючи слух, намагатися почути що-небудь; прислухатися» [СУМ, т. 1, с. 769]. *Моляться буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. молитися «захоплюватися ким-, чим-небудь, схилятися перед кимось, чимось» [СУМ, т. 4, с.748]. *Мороз приведе на лад: «Лиш мороз приведе все на лад» [15, с. 20]. Див. приводити «доводити до якого-небудь стану, надавати якогось вигляду» [СУМ, т.7, с. 577]. *Мухоморчик розправив зонт: «У нас тихо. Навіть мухоморчик Розправив над травинками свій зонт» [15, с. 82]. Див. розправляти «випрямляти, розгинати, випростувати що-небудь» [СУМ, т. 8, с. 778]. *Наполохані тіні розпинають тишу: «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» [15, с. 12]. Див. наполоханий «охоплений страхом; наляканий» [СУМ, т. 5, с. 155]. *Насупилась далеч, мовчить, розродиться риданням: «Насупилась далеч, мовчить, От-от розродиться риданням» [15, с. 18]. Див. насуплюватися «ставати похмурим, незадоволеним, надутим» [СУМ, т. 5, с. 209]; мовчати «не видавати звуків, не порушувати тиші» [СУМ, т. 4, с. 771]. *Недослухані кроки: «Спопелю на жертовнім огні Недослухані кроки» [15, с. 75]. Якого не дослухали до кінця. *Ниви горбатіли могилами: «І горбатіли ниви так гірко могилами» [15, с. 45]. Див. горбатіти «ставати горбатим» [СУМ, т. 2, с.126]. *Німує ліс: «Тріпочуть бантики у росах – Аж з подиву німує ліс» [15, с. 46]. Див. німувати «мовчати» [СУМ, т. 5, с. 425]. *Ніч вишиває: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Ніч крилами змахнула, заснула: «Мрійна ніч, немов лелека, Тихо крилами змахнула – на одній нозі заснула» [15, с. 15]. Див. змахувати «махати чим-небудь, спрямовуючи рух угору» [СУМ, т. 3, с.613]; засипати «впадати в сон» [СУМ, т. 3, с.306]. *Ніч примостилась: «З чорним кужелем ніч примостилась на теплій землі» [15, с. 5]. Див. примощуватися «бути розташованим біля чого-небудь, десь» [СУМ, т. 7, с. 681]. *Ніч підперла стріху, зирить темним оком: «Ніч підперла нашу стріху, В небо зирить темним оком» [15, с. 13]. Див. підпирати «правити за підпору чому-небудь» [СУМ, т. 6, с.481]. Див. зирити «те саме, що дивитися» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Носить вітер: «Щоднини в хмарі носить вітер Полям натомленим води» [15, с. 112]. Див. носити «маючи що-небудь, передавати його іншим» [СУМ, т. 5, с. 390]. *Осінь спустилась, принесла полум’я: «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла» [15, с. 19]. Див. спускатися «сходити, з’їжджати вниз (з гори, крутого горба і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с.613]; приносити «приходячи, мати на собі, з собою що-небудь» [СУМ, т. 7, с.691]. *Охкають гармати: «Десь там далеко охкають гармати. Пожежі у півнеба аж ячать» [15, с. 82]. Див. охати «утворювати звуки, схожі на вигук «ох»» [СУМ, т. 5, с.820]. *Очицями стріляє жах, влучає маренням, чадом: «Очицями з кутків стріляє жах, влучає сивим маренням і чадом» [15, с. 24]. Див. очі стріляють «хто-небудь швидко і напружено поглядає в різні боки» [СУМ, т. 9, с.776]; влучати «кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати» [СУМ, т. 1, с. 706]. *Пасуть коней світанки: «Пасуть світанки пізніх коней В химерних хащах верховіть» [15, с. 12]. Див. пасти «виганяти худобу, птицю на пашу, пасовисько, доглядаючи за нею» [СУМ, т. 6, с.90]. *Перемучені ліси: «Останній Пан чи грає на сопілці У наших перемучених лісах?» [15, с. 158]. Див. перемучити «дуже змучити; змучити ще раз, повторно або заново, по-іншому» [СУМ, т. 6, с. 233]. *Північ проситься: «Примари причаїлись за вікном І темна північ проситься у сіни» [15, с. 32]. Див. проситися «просити, щоб прийняли куди-небудь» [СУМ, т. 8, с.284]. *Підстрибнув дощ, вдарив каблуками: «Підстрибнув дощ і вдарив каблуками…» [15, с. 107]. Див. підстрибувати «робити невеликі стрибки вгору; підскакувати, підплигувати» [СУМ, т. 6, с.508]; ударяти «спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь» [СУМ, т. 10, с.387]. *Піски жалять: «Піски пустелі жалять босі ноги» [15, с. 24]. Див. жалити «викликати відчуття жару, свербежу, колючи чим-небудь отруйним» [СУМ, т. 2, с.503]. *Піч зітхає: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Помідор просить: «Такий один, загублений на грядці, Ще трошки сонця просить помідор» [15, с. 113]. Див. просити «звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось» [СУМ, т. 8, с.283]. *Помідори сердяться: «І помідори Сердяться на вітер І червоніють в гніві» [15, с. 68]. Див. сердитися «бути в стані гніву, роздратування; гніватися» [СУМ, т. 9, с.132]. *Поскидали одежину клени: «Від морозу терпнуть губи у світання, Поскидали одежину клени» [15, с. 72]. Див. скидати «знімати з себе чи з кого-, чого-небудь щось одягнене, пов’язане тощо» [СУМ, т. 9, с.262]. *Поставали вітри, розтрусили: «Поставали вітри під хатою, Розтрусили довкола сніг» [15, с. 94]. Див. поставати «стати; стоячи, розміститися де-небудь (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с.362]; розтрушувати «розсипати трусячи» [СУМ, т. 8, с.834]. *Прибігла зірка: «Аж поки в небі не стало темно І не прибігла найменша зірка» [15, с. 69]. Див. прибігати «бігом досягати якого-небудь місця» [СУМ, т. 7, с.557]. *Промінець зомлів: «В його волоссі промінець зомлів» [15, с. 24]. Див. зомлівати «втрачати свідомість; непритомніти» [СУМ, т. 3, с.684]. *Рань колише голоси: «Вже рань за вікнами колише Чиїсь ледь чутні голоси – Аби не розбудити тишу» [15, с. 8]. Див. колихати «гойдати (дитину) в колисці, заспокоюючи і присипляючи» [СУМ, т. 4, с.222]. *Рвались ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. Див. рватися «розриватися, розділятися на частини (про предмети)» [СУМ, т. 8, с.462]. *Реготався бубон: «Басовито й порожньо Реготався бубон – Віддавала дівчину мати за нелюба» [15, с. 51]. Див. реготатися «те саме, що реготати» [СУМ, т. 8, с.479]. *Розпука глипала: «Важко впали господині руки – Глипала з усіх кутків розпука» [15, с. 94]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с.85]. *Серденько проростає мріями: «Проростає мріями Серденько дівоче» [15, с. 74]. Див. проростати «ставати місцем, основою для росту, появи чого-небудь» [СУМ, т. 8, с.273]. *Сльозинки мелодію ткали: «Сльозинки рясно лопотіли, Мелодію пробудну ткали, Щоб на гнучкім вербовім тілі Продовжитись листками» [15, с. 21]. Див. ткати «виготовляти (тканину) способом щільного приєднання перехресно переплетених ниток – поздовжніх (основи) і поперечних (утоку)» [СУМ, т. 10, с.152]. *Сон, запнувши вікна ніччю, п’є узвари: «Сон, запнувши нам вікна ніччю, П’є узвари, на казці настояні» [15, с. 14]. Див. запинати «закривати, завішуючи або покриваючи що-небудь чимсь» [СУМ, т. 3, с.253]; пити «ковтати яку-небудь рідину для вгамування спраги» [СУМ, т. 6, с.369]. *Сонечко назбирує намисто: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. назбирувати «збирати яку-небудь кількість чогось» [СУМ, т. 5, с.88]; намисто «прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т. ін., яку жінки носять на шиї» [СУМ, т. 5, с.128]. *Сонце плавиться: «Липневе сонце плавиться вгорі» [15, с. 84]. Див. плавитися «нагріваючись, ставати рідким або м’яким; розтоплюватися» [СУМ, т. 6, с.556]. *Сонце стало за плечима: «У сина стало сонце за плечима» [15, с. 44]. Див. ставати «Розміщуватися, розташовуватися певним чином» [СУМ, т. 9, с.624]. *Сонях сонцем збризканий: «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]. Див. збризкати «покривати бризками» [СУМ, т. 3, с. 451]. *Стогнуть поля: «І простуджено стогнуть поля» [15, с. 20]. Див. стогнати «утворювати протяжний шум, гул, що нагадує стогін» [СУМ, т. 9, с.723]. *Тужать верби: «Ще десь позаду тужать верби І роси… Роси капнули із віч» [15, с. 112]. Див. тужити «дуже сумувати, журитися, переживати якесь горе, якусь невдачу і т. ін.» [СУМ, т. 10, с.312]. *Туман котив: «Услід туман котив біляве тіло» [15, с. 46]. Див. котити «те саме, що котитися» [СУМ, т. 4, с.310]. *Тюльпан уста розкриє: «А молодий тюльпан Уста розкриє спрагло і дитинно» [15, с. 63]. Див. розкривати «розмикати, розтуляти що-небудь стулене і т.ін.» [СУМ, т. 8, с.713]. *Фіалка мружила око: «Ніжно фіалка мружила Фіолетове око» [15, с. 54]. Див. мружити «стуляючи повіки, частково заплющувати очі; жмурити» [СУМ, т. 4, с.817]. *Хатка позіхала: «Хатка солодко позіхала» [15, с. 54]. Див. позіхати «мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (при бажанні спати, при втомі і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.817]. *Хитався день: «Хитався день в шумливім верховітті» [15, с. 33]. Див. хитатися «рухатися, коливатись з боку на бік, вперед і назад або згори вниз; колихатися, гойдатися» [СУМ, т. 11, с.63]. *Ховала грушка: «Й ховала грушка у зеленій шубі Ліхтарики таких смачних плодів» [15, с. 83]. Див. ховати «позбавляти кого-небудь можливості бачити щось, затуляючи, відвертаючи, повертаючи і т. ін. його» [СУМ, т. 11, с.101]. *Ходить місяць, роздає: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Див. ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]; роздавати «віддавати щось частинами різним особам, розподіляти між усіма або багатьма» [СУМ, т. 8, с. 661]. *Хор беріз тупа ніжками: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. тупати «бити ногою (ногами) об підлогу, землю» [СУМ, т. 10, с.320]. *Цілунок згорить: «Цілунок твій згорить На зболених устах» [15, с. 79]. Див. згоряти «перен. Кінчатися» [СУМ, т. 3, с.521]. *Час забув: «Час забув про моє існування, Зникли всі дріб’язкові тривоги» [15, с. 13]. Див. забувати «переставати пам’ятати кого-, що-небудь, не зберігати в пам’яті» [СУМ, т. 3, с. 30]. *Щастя ночувало: «Щоб у хаті щастя ночувало» [15, с. 94]. Див. ночувати «проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку» [СУМ, т. 5, с. 448]. *Яблуня рушила в дорогу, дибала: «А наша яблуня стара В дорогу рушила далеку, Розкинула натруджені гілки І дибала так сумно під дощем» [15, с. 79]. Див. рушати «направлятися куди-небудь або до когось, чогось» [СУМ, т. 8, с. 918]; дибати «повільно і важко або невміло переставляти ноги» [СУМ, т. 2, с. 269]. 2. 3. 2. Загальномовні: Біжить стежинка: «Біжить тонесенька стежинка Коло мойого серця близько» [15, с. 93]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с.175]. Бродить місяць: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с. 238]. Вечір падає: «В гори вечір падає, Мов казковий птах» [15, с. 77]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Визрілі світанки: «Колишуть клени визрілі світанки, Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. визрівати «перен. Набувати завершеності в розвитку» [СУМ, т. 1, с. 401]. Вітер бродив; вітри бредуть: «Хтось уночі шурхотів біля вікон, Може, то вітер бродив у кущах» [15, с. 59]; «Дивився, як вітри в траві бредуть, Й співав собі, а спів далеко линув» [15, с. 46]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с.238]. Віти гублять: «І першу краплю, мов сльозу, У травах гублять віти» [15, с. 18]. Див. губити «забуваючи, залишаючи і т. ін. що-небудь, втрачати його» [СУМ, т. 2, с.186]. Вогонь дрімає: «Я знаю – Вогонь під попелом дрімає!» [15, с. 27]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с. 418]. Вона [пісня] встає із попелищ і мук: «Вона росте. У неї крила білі. Вона встає із попелищ і мук» [15, с. 7]. Див. уставати «перен. Виникати, поставати з чогось, через щось» [СУМ, т. 10, с. 495]. Горизонти танули: «Було там стільки простору і волі, Аж горизонти танули в очах» [15, с. 100]. Див. танути «перен. Поступово зникати з поля зору, ставати непомітним, невиразним» [СУМ, т. 10, с. 34]. Горить калина: «Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. горіти «сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими фарбами, кольорами» [СУМ, т. 2, с.130]. День обпік сонцем: «Долоні сонцем білий день обпік» [15, с. 14]. Див. обпікати «викликати больові відчуття і пошкодження чим-небудь їдким, пекучим» [СУМ, т. 5, с. 39]. Дзвеніла ніч зорями: «Повертався. І дзвеніла ніч зорями, немов дрібним намистом» [15, с. 45]. Див. дзвеніти «перен. Звучати дзвінко» [СУМ, т. 2, с. 264]. Дзвеніла тиша: «І дзвеніла щастям літня тиша» [15, с. 6]. Дими лизали: «Важкі дими лизали горизонт» [15, с. 82]. Див. лизати «перен. Доторкуватися або вкривати собою (про хвилю, вогонь і т. ін.)» [СУМ, т. 4, с. 484]. Днина вривалась: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. вриватися «перен. Швидко проникати в середину чого-небудь (про звуки, запахи і т. ін.)» [СУМ, т. 1, с. 738]. Дощем прибитий небокрай: «А у вікні – маленький кусень світу Й дощем прибитий сірий небокрай» [15, с. 19]. Див. прибивати «ударяючи чим-небудь, притискати, спресовувати щось» [СУМ, т. 7, с. 552]. Дрімають гриби: «Під листям зопрілим дрімають гриби» [15, с. 55]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с.418]. Дуби розгойдані: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. розгойдувати «розхитувати що-небудь ритмічними поштовхами» [СУМ, т. 8, с. 651]. Жоржин прив’ялена краса: «Знайома хата. Тин. Дерева. Жоржин прив’ялена краса» [15, с. 12]. Див. прив’ялювати «частково позбавляти свіжості, соковитості, пружності; присушувати» [СУМ, т. 7, с. 584]. Заснулі грози: «В старих хащах хроплять заснулі грози, Буркоче грім, немов кошлатий звір» [15, с. 186]. Див. засипати «перен. Переставати виявляти ознаки життя; завмирати, затихати» [СУМ, т. 3, с. 306]. Заспівали вітри: «Завили вітри, заспівали…» [15, с. 94]. Див. заспівувати «перен. Густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 324]. Зима дише: «Дише холодом в руки зима» [15, с. 58]. Див. дихати «віяти, обдавати чим-небудь» [СУМ, т. 2, с. 291]. Зігріта усміхом твоїм хвилина: «І падала, котилася до ніг, Зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. зігрівати «перен. Оживляти гарячим, радісним почуттям, світлою думкою і т. ін., примушувати звучати щиро, безпосередньо» [СУМ, т. 3, с. 572]. Злітають сни: «Злітають сни прозорим дивом. Ніяк безсоння не скорю» [15, с. 8]. Див. злітати «перен. Несподівано з’являтися, виникати» [СУМ, т. 3, с. 595]. І радістю, і смутком перешиті ночі: «І хай світліші стануть мої ночі, І радістю, і смутком перешиті» [15, с. 6]. Див. перешивати «переробляти пошите, надаючи іншого розміру, фасону і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 6, с. 321]. Мак схилив голівку: «Схилив голівку у зажурі мак, Притих наморено в гнізді лелека» [15, с. 107]. Див. схиляти «змінювати пряме положення на похиле, нагнувши, опустивши що-небудь; нахиляти» [СУМ, т. 9, с. 883]. Мурашки заклопотані, здорожені: «Мурашки заклопотані, здорожені Тоненьку стежку топчуть в мураві» [15, с. 175]. Див. заклопотаний «який має багато роботи, справ; дуже зайнятий» [СУМ, т. 3, с. 149]; здорожений «який утомився в дорозі» [СУМ, т. 3, с. 548]. Небо, дивом заволочене: «Вечірнє небо, дивом заволочене, Мов синя чаша денцем догори» [15, с. 180]. Див. заволікати «пересуваючись у просторі, закривати, затягувати, оповивати що-небудь (про хмари, дим, туман і т. ін.)» [СУМ, т. 2, с. 448]. Обрій заквітчався: «Пророчим сяйвом обрій заквітчався» [15, с. 14]. Див. заквітчуватися «взагалі прикрашатися, оздоблюватися чим-небудь; набувати привабливого вигляду» [СУМ, т. 3, с.141]. Обрій падав і горів: «Далекий обрій падав і горів» [15, с. 33]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 11]; горіти «давати або випромінювати світло; світитися» [СУМ, т. 2, с. 130]. Осінь впала сльозиною: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг» [15, с. 76]. Див. упасти «раптово настати, насунутися, огорнути собою що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 454]. Очі падуть: «І боязко очі падуть їм до ніг» [15, с. 36]. Див. падати «схилятися вниз, опускатися» [СУМ, т. 6, с.11]. Падала, котилася хвилина: «І падала, котилася до ніг, зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Підсніжник проклюнув, дише: «Проклюнув льодів шкаралупу – і дише» [15, с. 55]. Див. прокльовувати «пробивати дзьобом, клюючи» [СУМ, т. 8, с. 203]; дихати «втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих» [СУМ, т. 2, с.291]. Прибирається земля: «І прибирається земля до свята» [15, с. 9]. Див. прибиратися «перен. Набувати святкового, гарного вигляду, прикрашатися чим-небудь (про неживі предмети)» [СУМ, т. 7, с.556]. Притишений сад: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад…» [15, с. 59]. Див. притишений «який притих, став тихішим» [СУМ, т. 8, с. 64]. Пропахлий димом день: «Пропахлий димом день Махне крилом осіннім – На осені лежить Прозорих сліз печать» [15, с. 79]. Див. пропахати «насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах.*Образно» [СУМ, т. 8, с. 251]. Розвихрена трава: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. розвихрений «який розтріпався, розметався в різні боки» [СУМ, т.8, с. 631]. Росою скроплені сади: «На березі липневої печалі Цвітуть росою скроплені сади» [15, с. 184]. Див. скроплювати «обдавати, вкривати краплями, бризками; оббризкувати» [СУМ, т. 9, с. 325]. Спинений, застиглий лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. спиняти «припиняти рух кого-, чого-небудь, примушувати когось, щось стати; зупиняти» [СУМ, т. 9, с. 506]; застигати «перен. Переставати рухатися, ворушитися, коливатися і т. ін.» [СУМ, т. 3, с. 329]. Співала лоза: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Див. співати «перен. Видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін.» [СУМ, т. 9, с. 514]. Туман проллється молоком: «Здивує білка невсипуща, Туман проллється молоком…» [15, с. 96]. Див. проливатися «випадати, проходити (про дощ, зливу і т. ін.)» [СУМ, т. 8, с. 215]. Хижки туляться: «Тут хижки туляться до зелені усюди – Відчинені, гостинні, без замків» [15, с. 10]. Див. тулитися «міститися одне біля одного, близько до чогось» [СУМ, т. 10, с. 315]. Шепочуть трави: «Шепочуть трави: – Скоро, скоро…» [15, с. 99]. Див. шептати «перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 441]. Отже, в поезіях збірки Христини Керити «У затінку літа» найбільше використано дієслівних метафор, оскільки дієслово завдяки неелементарності свого значення робить можливим створення найбільшої кількості різного типу метафор. Авторка метафоризує явища природи, астрономічні назви, рослини, побутові реалії, просторові та абстрактні поняття. І хоча прикметникові та іменникові метафори зустрічаються рідше за дієслівні, вони вжиті дуже яскраво, в особливо важливих місцях задля створення глибокої образності. Більша частина метафор є авторськими, а сама поетеса вживає їх лише один раз. Це і робить їх настільки ефектними. Розділ ІІІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕТАФОРИ ХУДОЖНЬОГО ІДІОСТИЛЮ Х. КЕРИТИ Провідна роль у творенні образної експресивності поетичного тексту належить метафорі. Поетична мова Христини Керити відзначається яскравою, самобутньою образно-метафоричною насиченістю, що є свідченням витонченого чуття слова, вміння знайти найбільш вдалі й доречні засоби для вираження своїх думок, почуттів. Найчастіше в поетичному тексті зустрічається дієслівна метафора. Особливістю метафор Х.Керити є їх тісний зв’язок із фольклорними традиціями образотворення, який полягає в антропоморфізації природи, тобто наділенні її властивостями, притаманними людині: Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця? Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця. Головними образами у поезії Христини Керити завжди виступають різноманітні природні явища, об’єкти, фауна та особливо флора. Саме така лексика метафоризується, і ці предмети виступають дистрибутами в метафоричних сполуках. Відповідно, відчувається, яке важливе значення для поетеси має природа рідного краю. Авторка дуже часто вдається до персоніфікації, яка забезпечує уподібнення об’єктів та явищ неживої природи до світу людей. Саме тому тумани, вітри, дощ, місяць, зірки, ніч, сонце, дерева, квіти оживають у поезії, набувають людських ознак, перебирають переживання, емоції та діяльність людей. Таким чином у поезії Христини Керити вітри зиркають у шибку, ніч вишиває зірки, сонечко втомлюється, день прилягає, лоза співає, гриби дрімають, дощ вдаряє каблуками, дерева хмурять чола, далеч супиться, а гроза регоче і бавиться. У пейзажній ліриці авторка тяжіє до використання розгорнених метафор, які у своєму складі містять кілька метафоризованих компонентів, що дає змогу охопити більший семантичний простір у висловлюванні: Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз, На вродливу зіроньку Задивився ліс. Завдяки розгорненим метафорам гроза, наприклад, сприймається читачем уже не просто як явище природи, а як жива істота, здатна діяти, думати, переживати, змінювати настрої і приймати рішення: Злодійкувато уночі Гроза долину молотила, І вістря блискавок топила В ріллі похилому плечі. І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу. Таким чином почуття і переживання людей розкриваються саме через образи природи, особливо неживої, що здійснюється за допомогою нанизування метафор. Вдаючись до уособлення понять природного світу, Х.Керита зумисне їх психологізує. Для кожного пейзажного малюнка Христина Керита, на думку Н.Ференц, уміє знайти промовисті деталі, «вона володіє даром поетичного живописання. Її світовідчуття, одухотворена споглядальність сповнені радісним зачудуванням. Обожнюючи природу, поетка відкриває її дивосвіт, оперуючи простими словами, легким розкутим стилем» [40, с. 15]. Часто обрані метафори створюються на основі оригінальної, особливої подібності ознак, яку помітила саме авторка, що засвідчує її індивідуальний авторський стиль: промінець зомлів, мить тече по лезові, вітер бродить, помідори сердяться і просять сонця, журба хлюпоче, земля прибирається до свята. Метафори у поезії Христини Керити служать для зображення пейзажу, змалювання навколишнього світу, природи, що надихає читача, захоплює, впливає на його почуття, викликає певні емоції. Так, землі хочеться пригорнути журавлів, хижки туляться одна до одної, світанки випасають коней, рвуться нитки блискавиць, а ніч зирить темним оком. Герої поезій, що зазвичай є об’єктами природи, передають відчуття самої поетеси, особисті, інтимні. І передача здійснюється завдяки яскравим, особливим, колоритним і завжди цікавим, захоплюючим метафорам. Статистичний аналіз метафорних словосполучень підтверджує, що Христина Керита віддає перевагу (вживаються кілька разів) таким метафорам: бродити (вітер бродить, місяць бродить, гарбуз побрів), співати (гора співає колискову, лоза співає під смичком вітру, вітри заспівали колядку), зітхати (груші зітхають, гілки зітхали, піч зітхає, незабудки зітхають, земля зітхає), бігти (бігтимуть ліани, прибігла зоря, днина бігла з плащем у руках, стежинка біжить), зиркати (ніч зирить темним оком, зиркала роса, зиркають вітри), падати (обрій падав, очі падуть, осінь впала сльозиною, вечір падає), дрімати (вогонь дрімає, гриби дрімають), глипати (місяць глипав, розпука глипала), реготати (гроза реготала, бубон реготався) котитися (туман котив біляве тіло, сонце котилося) та ін. Абсолютна більшість метафор у поезії Христини Керити, дієслівних у тому числі, є саме індивідуально-авторськими. Поетеса дивиться на світ оригінально, свіжо. Завдяки такій характерній високій образності, поезія набуває казкового, фантастичного відтінку, де кожен куточок, куди не зверне увагу людина, оживає, рухається і передає емоції. Так, весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, піч зітхає, а ніч вишиває по небу. І вся ця творча образність створена авторкою індивідуально й неповторно. Поетична мова Христини Керити є багатою, динамічною, яскравою та глибоко чуттєвою, що досягається завдяки майстерному використанню авторкою значної кількості оригінальних метафор, які є окрасою тексту і свідчать про тонкий мовний смак і естетичне сприйняття світу. Наші слова яскраво підтверджують і спостереження літературознавця Н.Ференц: «У ліриці Христини Керити яскраво виражений автобіографічний стан душі. Її твори вдало передають жіноче сприйняття світу, особливостями якого є тонкий ліризм і сповідальність інтонацій, уміння зосереджуватися не стільки на події, скільки на враженнях від неї» [36, с. 144]. Як засвідчують результати проведеного нами дослідження, Х.Керита використовує велику кількість авторських прикметникових метафор, які вирізняються оригінальністю, яскравістю і високою образністю. Поетеса дивиться на світ завжди по-новому, знаходячи такі цікаві подібності між явищами і предметами навколишнього світу, які читач часто не може передбачити чи побачити сам: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]; «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]; «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]; «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Н.Ференц, аналізуючи поетику творчості Х.Керити, звернула увагу, що «погляд на природу у неї захоплено-романтичний, іноді спокійно-зосереджений, ніжно-мрійливий, сповнений радості відкриття живого світу. Природа для неї – втілення добра і краси» [36, с. 141]. Це підтверджує і наше дослідження, адже в аналізованій поезії переважають внутрішньочуттєві прикметникові метафори. Усі образи, змальовані у поезії, з’являються в нашій уяві крізь призму особливого світобачення авторки, її внутрішнього світу, переживань та емоцій. Знайомі слова постають по-новому у нашій уяві саме завдяки несподіваній сполучуваності, що породжує свіжі, цікаві і незвичні образи. Одоративні прикметникові метафори характеризують предмет за запахом, нюхом, смаком, дотиком: повзуча темнота, щербатий місяць-камінь, гарячий хаос, застиглий лет віків, прив’ялена краса, захмеліла днина, зігріта усміхом твоїм хвилина, перестиглі зорі, буйнорогий лось, кошлатий пензель, хрускотлива зала тощо. Велику групу прикметникових метафор становлять емотивні, тобто почуттєві. У таких метафорах розкривається не лише характеристика предмета, явища, істоти, які описуються, але в більшій мірі почуття самої авторки. Вони допомагають їй виразити власний внутрішній світ: неприспана журба, наполохані тіні, мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, тремтлива радість, жахлива казка. Наприклад: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Кольористичні прикметникові метафори відіграють важливу роль у поезії Х.Керити. Авторка активно вживає їх, оригінально обігрує, вимальовує незвичайну картину світу, сповнену несподіваних фарб. На розмаїту кольорову гаму епітетів Х.Керити звернула увагу й літературознавець Н.Ференц у статті «Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити» та в монографії «Художній світ Христини Керити». Дослідниця підтвердила, що «Христина Керита сприймає природу як імпресіоніст, у її поезії виразний колористичний струмінь. Символіка кольорів у її творах, будучи зануреною у народну традицію, вражає свіжістю образного бачення, виражає різні душевні, емоційні та психологічні стани ліричної героїні. У палітрі кольорів домінують світлі, зокрема прозорий, ясний, білий, голубий, блакитний» [36, с. 141]. «Рідше у ліриці Христини Керити зустрічаємо червоний колір, – зауважила Н.Ференц. – Він несе тепло, бо пов’язаний з вогнем, це колір радості, болю і страждання» [40, с. 13–14]. Доволі часто натрапляємо на несподівані поєднання кольорів та предметів, явищ навколишнього світу. Так, переймаючись темою екології та збереження живої природи, авторка поетизує, оживляє рослини, надаючи їм якостей людського організму. І таким чином, читаючи поезію, ми можемо візуалізувати зелену кров, що тече у рослинах: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Х.Керита знаходить нові, цікаві фарби, їх особливі відтінки, які мають великий емоційний вплив на читача. Такі кольори вражають зір і почуття, коли ми їх уявляємо, створюють невидимі зв’язки між різними явищами чи предметами, які, на перший погляд здаючись неочікуваними, виявляються на диво влучними і дуже вдалими: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Наприклад: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Дистрибутами прикметникових метафор, характерно для поезії Х.Керити, виступають в основному явища та об’єкти природи. Найчастіше головними образами поезій у складі прикметникових метафор є зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Часто дистрибутами виступають слова зі значенням: 1) часу, пори року чи доби: ніч (і радістю і смутком перешита, ожиново-темна, втомлена), дитинство (білочубе, босоноге), днина (захмеліла, пропахла димом), хвилина (зігріта усміхом твоїм), будень (злостивий, сірий) світанки (визрілі), жовтень (світлочубий), травень (молодий); 2) рослин: сонях (сонцем збризканий, головатий, одинокий), сад (притишений, росою скроплений), ялини (гордовиті, строгі), дуби (розгойдані), ліси (перемучені), крокуси (манливі), трава (розвихрена), жоржина (боса), берези (стрункі), мальви (повнолиці), верби (стомлені); 3) рідше тварин: мурашки (заклопотані, здорожені), сова (дрімлива), коні (бузкові), лось (буйнорогий). У поезії Х.Керити переважають авторські прикметникові метафори. Кожна з них є оригінальною, неповторною, а тому вжита зазвичай лише одноразово. І хоча виокремити повторювані прикметникові метафори важко, проте деякі закономірності таки простежуються. Авторка часто використовує складні прикметники з частинкою –чубий: буйночубий вітер, білочубе дитинство, жовточубий майстер, світлочубий жовтень. Так само вживається частинка –окий: світлоокий дім, сяйноока донечка, вишнеокі донечки. Та й узагалі авторка полюбляє складні прикметники: повнолиці мальви, головерхі часи, пишнокрила шапка, тонкорукий вітер, буйнорогий лось, тихоплинна хвиля, бистрохідні колісниці, босоноге дитинство, ожиново-темна ніч, темно-русі причали. Хоча однакових прикметникових метафор майже немає, авторка нерідко використовує синонімічні прикметники з подібною семантикою та типом перенесення ознаки. Це синоніми, що стосуються втоми (зморений пісок, втомлена ніч, стомлені верби, перемучені ліси, здорожені мурашки), сну (неприспана журба, невиспана зоря; дрімлива сова, заснулі грози), дії бризкання (росою скроплені сади, сонцем збризканий сонях), шиттям (і радістю і смутком перешиті ночі, жовтим шовком вишиті зірки). Іменникові метафори в поезії Х.Керити вживаються рідше, ніж дієслівні та прикметникові. Вони є частим засобом для створення персоніфікованих образів: І раптом – хмарка ця. Вона взялась нізвідки. Навшпиньки дощ підкравсь до зв’ялених ожин. І тихо, крадькома, щоб не знайшлися свідки, В цілункові припав до теплих уст жоржин. Поетеса, оживляючи природу, часто вживає в ролі метафор-іменників такі семантичні групи слів: 1) побутові назви (кораблик, баркасик, свитка, хустина, фіранка, цеглина, чаша); 2) назви частин тіла людини (кулак, жмені, рот, руки, рамена, скроні, спини, уста, чоло); 3) абстрактні назви (спогад, навала, тлін, хаос, хода, шаленство). Впадає в око, що Х. Керита вводить до складу іменникових метафор не тільки загальновживану та стилістично нейтральну лексику, але й застарілу (тога, рамена), пестливу (баркасик, ситчик, кораблик, човник, долоньки) та зрідка поетичну (лет) й діалектну (колиба), що робить її образну систему оригінальною, зворушливою. Отже, поезія – основне середовище існування метафор, які є яскравою ознакою самобутності ідіостилю митця. Під час створення метафоричного образу Христина Керита використовує слова загальнонародної літературної мови, вводить нові мовленнєві контексти, які передають думки в емоційно-насиченій формі. Поетична мова Христини Керити, яка вирізняється поєднанням прадавніх витоків національного світосприйняття із західноєвропейськими модерністськими пошуками, не тільки складає органічну частину словника української мови, а й відтворює специфіку нової поетичної свідомості. Метафори в поезіях Христини Керити утворюють образно-семантичний комплекс, кожен елемент якого внаслідок індивідуального осмислення та вживання стає здатним виявляти свій смисловий потенціал, виконувати певні стилістичні функції в художньому контексті, чим і визначається специфіка образної системи творів поетеси. ВИСНОВКИ Метафора – це найпоширеніший і найпродуктивніший троп, який найбільше досліджений мовознавцями. Намагаючись пізнати природу і механізм цього явища, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що лежить в її основі – порівняння, аналогія, тотожність чи подібність. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і у функціонуванні. Протягом останніх десятиліть зусиллями мовознавців світу утворилася лінгвістична теорія метафори, внаслідок чого з’явилися не тільки цікаві ідеї щодо розуміння онтології метафори, а й різноманітні інтерпретації фактичного матеріалу, способи системного аналізу метафоричного перенесення. Цінним для пізнання специфіки образної картини світу є художній доробок сучасних українських митців, серед яких особливе місце займає творчість відомої закарпатської поетеси Христини Керити, адже її поезія визначається особливою ніжністю, щирістю і тонким ліризмом. Світоприйняття поетеси є захоплено-романтичним, мирним та ніжно-мрійливим і яскраво виражається саме у літературній творчості. Одним із найважливіших засобів його вираження є метафора. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. У її поезії панують щирі і високі почуття, відкривається дорога до вершин духовності. І все це завдяки вдалому використанню образних художніх засобів, зокрема метафори. Сама назва збірки «У затінку літа» має також метафоричний зміст, що й привернуло нашу увагу при виборі об’єкта дослідження. Усього в дипломній роботі було проаналізовано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор. Як засвідчують результати нашого дослідження, дієслівні метафори є домінантою образної системи закарпатської поетеси. Широко представлені тут антропометафори, ключовими словами яких постають слова на позначення динамічної сфери життєдіяльності людини (бреде, біжить, тікає, ходить, грає, тче, тягне і под.), а також слова, що називають психофізіологічні процеси, стани (сивіє, болить, вірить, вмирає, чекає, ридає, спить, сміється тощо), які семантично корелюють з назвами реалій неживого світу, набуваючи статусу антропоморфізмів. Абсолютна більшість метафор Х. Керити, а це майже 200, є авторськими, і їхнє значення не фіксується в СУМі. Вони вражають оригінальністю: весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, піч зітхає, ніч вишиває по небу, помідор просить сонця; мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, повзуча темнота, вишнеокі доньки, світлочубий жовтень, жовточубий майстер. Беручи до уваги структурні особливості метафор, бачимо, що в поезії Христини Керити однаково трапляються як дво-, так і багатокомпонентні метафори. Часто авторка нанизує метафори одна за одною, створюючи своєрідну градацію: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу [гроза]»; «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла»; «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом». Об’єкти і явища природи оживають, персоніфікуються і перебирають різноманіття людської діяльності та почуттів: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг»; «Вривалась в двері захмеліла днина; «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» та ін. Дистрибутами в метафоричних сполуках майже завжди виступають елементи природи, флора, фауна, різні атмосферні, часові явища. Ці образи значною мірою персоніфікуються і передають почуття авторки, особливості її внутрішнього світу. Саме крізь призму природного світу Христина Керита дивиться на світ, пізнає його, насолоджується та переймається ним. Так, найчастіше зустрічаємо образи вітру, зірок, місяця, ночі, дощу, землі, сонця, вечора, дня, дерев: зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Важливу функцію відіграють кольористичні метафоричні епітети. Підбір кольорів виражає різні душевні стани, емоції та почуття, часто це несподівані відтінки: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Специфікою художнього стилю Христини Керити є вміння знайти промовисту деталь, що активізує сприйняття, створює ланцюг асоціацій. Метафори, які використовує авторка, вражають свіжістю і вишуканістю, вони є будівельним матеріалом творення поетичного світу. Створюючи велику кількість свіжих індивідуальних метафор, авторка рідко використовує їх двічі. Саме тому вони є такими ефектними, особливими й неповторними, щоразу захоплюючи читача оригінальністю й вишуканістю: «На вродливу зіроньку задивився ліс»; «І моляться сонцю язичники-буки»; «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели»; «І дзвеніла щастям літня тиша»; «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву»; «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» та багато ін. Отже, поезія Христини Керити – невичерпне джерело творчої майстерності та багатства художніх засобів. Саме тому її варто аналізувати в різних аспектах, позаяк матеріали досліджень розкривають секрети творчості й успіху талановитої поетеси, слугують натхненням для інших письменників і можуть бути використані при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменника. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С.5–32. 2. Балега Ю. Їй пісню весна наворожила. Закарпатська правда. 1981. 7 червня. 3. Балла Е. Художній профіль талановитої поетеси. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. 2014. Вип. 19. С. 180–181. 4. Басараб В. Народжуватися для щастя. Березневі заручини. Ужгород. 1981. С. 3–6. 5. Блэк. Метафора М. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С. 153–172. 6. Варич Н.І. Метафора як процес семантичного перенесення. Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник. Вип. 3. Харків: ХДПУ, 1997. С. 16–22. 7. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. Киев, 1986. 144 с. 8. Гаврилюк А. П. Метафора, її природа та роль у мові та мовленні. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: Філологія. Педагогіка. 2013. Вип. 2. С.29–33. URL: http://visnyk.fl.kpi.ua/article/viewFile/30027/26754. 9. Гайдученко Г. Метафора як посилення образності прозового твору (на матеріалі історичних романів П.Загребельного). Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2002. Вип. 5. С. 230–233. 10. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое. Метафора в языке и тексте. Москва: Наука, 1988. С. 11–26. 11. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. Київ: Вища школа, 1985. 360 с. 12. Данилюк Н.О. Традиційне і новаторське у мовній структурі сучасної метафори. Мовознавство. 1984. № 2. С. 64–67. 13. Кевешлігеті О. Міфосвіт Христини Керити у поетичній збірці «Березневі заручини». Актуальні питання гуманітарних наук. 2015. Вип. 14. С. 191–196. 14. Керита Х. У долонях світанку: Збірка поезії. Ужгород. 2012. 96 с. 15. Керита Х.В. У затінку літа: Вибрані твори. Ужгород, 2005. 224 с. 16. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. Київ: Вища школа, 1987. 345 с. 17. Кравець Л. Динаміка метафори в українській поезії ХХ ст. Київ: ВЦ«Академія», 2012. 416 с. 18. Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів М.Зерова): автореф. дис….канд. філол. наук. Київ, 1997. 18 с. 19. Кравець Л.В. Фітоморфні метафори в українській поезії ХХ ст. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. Київ, 2010. Вип. 6. C. 204–209. 20. Лисенко О. М. Метафора як об’єкт наукових студій. Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. 2017. Вип. 45. C. 22–29. 21. Марцинківська О.Є. Переносне значення та образне вживання. Мовознавство. – 1973. № 3. С. 24–33. 22. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови / За ред. Л.І. Мацько. Київ, 2003. 463 с. 23. Олійник І. Слово в лексичній системі української мови. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. акад. І.К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1973. С. 27–100. 24. Пустовіт Л.О. Лексико-семантична структура метафори: автореферат дис….канд. філол.наук. Київ, 1979. 18 с. 25. Рішко М. Муза Христини Керити. Новини Закарпаття. 1995. 7 лютого (№ 20). С.2. 26. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2011. 844 с. 27. Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка. Санкт-Петербург: Наука, 1993. 153 c. 28. Словник української мови: в 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. 29. Сучасна українська мова: Лексикологія. Фонетика: підручник / А.К. Мойсієнко, О.В. Бас-Кононенко, В.В. Берковець та ін.; за ред. A.K. Мойсієнка. Київ: Знання, 2013. 340 с. 30. Таке все вічне, і таке все тлінне. URL: http://raprint.blogspot.com/2011/04/blog-post.html‎ 31. Тараненко А.А. Языковая семантика в её динамических аспектах. Київ: Наукова думка, 1989. 256 с. 32. Телия В.Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция. Метафора в языке и тексте. Москва, 1988. С.26–52. 33. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. Київ, 2003. 448 с. 34. Українська мова: Енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія, 2004. 35. Ференц Н. Бачити світ по-своєму. У долонях світанку. Збірка поезій. Ужгород. 2012. С. 3–4. 36. Ференц Н.С. Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 20. Ужгород. 2015. С. 141–144. 37. Ференц Н. С. Красою натхненна. Молодь Закарпаття. 1981. 11 квіт. С.3. 38. Ференц Н. Поетика пейзажної лірики Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 15. Ужгород, 2011. С. 210–216. 39. Ференц Н.С. Поетичний світ Христини Керити. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. Вип. 7. Ужгород. 2003. С.73–79. 40. Ференц Н. Поетичний світ Христини Керити. У затінку літа. Ужгород, 2005. С. 201–218. 41. Ференц Н. Христина Керита. Письменники Срібної Землі: До 60-річчя Закарпатської організації Національної спілки письменників України. Ужгород. 2006. С. 582–591. 42. Ференц Н. Художній світ Христини Керити: літературно-критичний нарис. Ужгород, 2014. 144 с. 43. Ференц Н. С. «Щаслива я, Карпати, бо ви є». Поезія і поети Закарпаття: літературно-критичні статті. Ужгород: Мистецька лінія, 2003. С. 160–175. 44. Чабаненко В.А. Норми словотворення і мовна експресія. Мовознавство. 1980. № 2. С.13–20. 45. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. Київ: Вища школа, 1984. 168 с. 46. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 351 с. 47. Шамота А.М. Переносне значення слова в мові художньої літератури. Київ, 1967. 128 с. 48. Шутова Л.І. Епітет в українській поезії 20-30-х років ХХ століття (структурно-семантичний і функціональний аналіз): автореф. дис... канд. наук. Київ, 2003. 18 с. 49. Шелестюк Е.В. Метафора: двухкомпонентная или трехкомпонентная структура? Актуальные проблемы лингвистики: Уральские лингвистические чтения-2001. Материалы… конференции. Екатеринбург: Изд-во УрГПУ, 2001. С. 125–126. 50. Шиманович Г.М. Метафора як когнітивний механізм номінації та її роль у мовній картині світу. Проблемы современного языкознания. URL: http:// www. dspace.nbuv.gov.ua/.../09-Shimanowich.pdf АНОТАЦІЯ Бігун Ніколетта Вікторівна. Метафори в поезії Христини Керити У роботі здійснено аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Описано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор дво- та багатокомпонентної структури. Доведено, що більшість із них є індивідуально-авторськими, а дієслівні метафори становлять домінанту в образній системі художнього ідіостилю закарпатської поетеси. Ключові слова: метафора, поезія, ідіостиль, структурно-семантичні особливості, функції метафори. SUMMARY Nikolleta Bigun. Metaphors in the poetry of Khrystyna Keryta The structurally-semantic and functional peculiarities of metaphors in the poetry of Christina Kerita are analyzed in the work (based on the material of the collection "In the Shade of Summer"). 300 nouns, adjectives and verbs metaphors of two- and multicomponent structures are described. It is proved that most of them are individually-authorial, and verbal metaphors are dominant in the figurative system of the artistic idiostyle of the Transcarpathian poetess. Keywords: metaphor, poetry, idiostyle, structurally-semantic peculiarities, metaphor functions. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ СМЕРЕКА НІКОЛЕТТА ВІКТОРІВНА МЕТАФОРИ В ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ Спеціальність: 035 «Філологія» Спеціалізація: «Українська мова та література» Дипломна робота на здобуття освітнього ступеня магістра Науковий керівник: Пискач Ольга Дмитрівна, кандидат філологічних наук, доцент Ужгород – 2019 ЗМІСТ Вступ…………………………………………….……………………………………….3 Розділ І. Загальнотеоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори 1. 1. Поняття метафори та її природа……………………………………….......9 1. 2. Класифікації метафор……………………………………………………..17 Розділ ІІ. Структурно-семантична характеристика метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа») 2.1. Іменникові метафори………………………………………………………21 2. 1. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………21 2. 1. 2. Загальномовні…………………………………………………….24 2.2. Прикметникові метафори………………………………………………….26 2. 2. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………26 2. 2. 2. Загальномовні…………………………………………………….30 2.3. Дієслівні метафори……………………………………………….………...33 2. 3.1. Індивідуально-авторські………………………………………….33 2. 3. 2. Загальномовні…………………………………………………….45 Розділ ІІІ. Функціональні особливості метафори художнього ідіостилю Х. Керити………………………………………………………………………………51 Висновки………………….…………………………………………………………....59 Список використаної літератури……………………………………………….…….62 Анотація………………………………………………………………………………..67 Вступ Есте¬тичним мірилом художньої літератури є образне відображення дійсності. Художник творить типові образи через зображення конкретного, індивідуального – індивідуальні характери в індивідуальній обстановці. Завдання письменника – зображувати, малювати, показувати дійсність і тільки через створені ним картини виражати свої симпатії чи антипатії. У художньому творі лексичне значення слова естетично актуалізується, модифікується. Саме тому тут найбільше проявляються можливості переносного вживання слів, що відображають індивідуально-авторську манеру та мовне багатство певного майстра художнього слова. Механізм оновлення лексичної семантики слова найповніше простежується в метафоричних структурах. Метафора належить до образних засобів мови, які виконують виразну естетичну функцію художнього тексту. Це один із найбільш яскравих і поширених різновидів тропів – мовних зворотів, «у яких слово або словосполучення вжиті в переносному значенні і служать засобом досягнення естетичного ефекту виразності в мові художньої літератури, в публіцистиці, в ораторському стилі тощо» [11, с. 313]. Метафоричність – найважливіша риса художнього тексту. Завдяки метафорі він має концептуальну насиченість; ефект народження нового значення та сприяння послідовності; втілення естетичної логіки; дозволяє зберігати цілісність художнього твору навіть у процесі його прочитання. Принцип подібності, що лежить в основі метафори, створює можливості для нової характеристики предмета через його схожість із іншим предметом. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і в функціонуванні. Вона притаманна всім мовам і в усі епохи; вона охоплює різні аспекти мови і виявляється в усіх її функціональних різновидах; «метафора виникає не тому, що вона потрібна, а тому, що без неї неможливо обійтись, вона притамання людському мисленню й мові як така. І поети вже потім здобувають з неї користь у своїй творчості, перетворюючи «необхідність у доброчесність» [10, с. 11–12]. На думку науковців, сучасна українська література характеризується високим ступенем метафоричності художньої мови. Якщо класична українська поезія має метафори переважно атрибутивні і дієслівні, то сучасна українська поезія тяжіє до розгорнених багаточленних комбінованих метафоричних структур, у яких поєднуються атрибутивні й субстантивні, субстантивні і дієслівні, атрибутивні, субстантивні й дієслівні [22, с. 334]. Особливо проявляють свої образні можливості метафори в поетичних жанрах, оскільки майстри слова дбають про свіжість та оригінальність метафор і тих асоціацій, які вони викликають, уникають штучності, шаблонності й банальності. На думку Л. Кравець, поетична метафора «володіє значними пізнавальними й експресивними можливостями. Вона є продуктом творчої думки, результатом цілеспрямованих і свідомих естетичних пошуків, а це означає, що її можна розглядати як мовне, ментальне й культурне явище» [19, с. 204]. Поетичній метафорі властива персоніфікація, використання метафоричних одиниць як експресивного, творчого комопоненту. Показовими у цьому зв’язку є неповторні метафори в поезіях П.Тичини, М.Рильського, В.Симоненка, Д.Павличка, Л.Костенко, І.Драча, М.Вінграновського та інших українських майстрів художнього слова. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджених питань (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко, Л.Пустовіт, О.Тищенко, Г.Гайдученко та ін.). Поетичну метафору досліджували переважно в семантичному, семантико-стилістичному та семантико-граматичному аспектах. Актуальність дослідження. Творчість закарпатських письменників досліджувалася окремими літературознавцями і мовознавцями, проте образні можливості слів у їх творах, на нашу думку, вивчені ще недостатньо. Актуальність дослідження метафори полягає в тому, що на сьогодні в українському мовознавстві поки що немає спеціальних праць, присвячених розгляду метафори на матеріалі твору талановитої закарпатської письменниці Христини Керити, незважаючи на численну кількість публікацій, що стосуються аналізу метафоричної палітри художніх текстів інших авторів. Творчість поетеси-вісімдесятниці Христини Керити, як слушно вважає Е. Балла, займає «осібне місце в сучасному літературному процесі. Її лірика яскраво оприявнює світ тонкої жіночої душі й суголосна з поезією Ліни Костенко та Ірини Жиленко» [3, с. 180]. Сила її лірики «у прагненні бачити світ по-своєму, неповторно. А живить це прагнення щира і трепетна любов до життя і рідного краю – «зеленого царства сосен і ялин». Про що б не писала Христина Керити, серце її і думка звернені до Карпат», – зауважує Н.Ференц [43, с. 79]. Христина Василівна Керита народилася 6 лютого 1955 року в селі Драгові Хустського району на Закарпатті у великій багатодітній родині. Після закінчення 8 класу Христина Керита вступила в Хустське медучилище, після закінчення якого працювала медсестрою хірургічного відділення. Але любов до поетичного слова виривалася на світ. Пропрацювала 4 роки і зрозуміла, що її покликання не медицина, а література. У 1976 році стала студенткою філологічного факультету Ужгородського університету, який закінчила з відзнакою 1981 року. Протягом навчання в університеті Христина Керита друкувала свої твори у журналах «Дніпро», «Жовтень», альманасі «Вітрила», збірках творчої молоді «Ранковий клич», «Калиновий спів», обласній та республіканській пресі. Перша збірка поезій «Березневі заручини» вийшла у світ 1981 року, хоча рукописний варіант книги був готовий ще у 1976 році. У цій збірці юна поетка змальовує красу рідної природи, зізнається у любові до батьків, до рідних. У збірці «Березневі заручини» переплітається громадське і особисте: замилування своїм селом («Село, моє село заснуло», «Просторі вулиці села», «Знайома хата»), краєм рідної природи («Колишуть клени визрілі світанки», «Гримотіли громи»), а також авторка намагається осмислити сутність буття, історичне минуле («Був день, як джбан з пахучою водою», «Іду в легенду, що створили люди», «Одержима», «Смерть Наливайка» та ін.). Навчаючись в університеті, Христина Керита плідно працювала. Її поезії друкувались у газетах, літературних журналах та збірках творчої молоді. Збірка «Чекання дива» пронизана спогадами, роздумами, тихим смутком та мрійливістю. Лірична героїня, очевидно, переживає втрачене чи нерозділене кохання. Ці мотиви звучать у поезіях «Лист», «Отак і живу», «Живу? Існую? Думаю чи ні?», «Запис у щоденнику», «Відболи» та ін. У 2005 році побачила світ ювілейна збірка поетеси «У затінку літа», до якої ввійшли кращі вірші та поеми з попередніх видань. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. Творчість Х. Керити привертала увагу небагатьох літературознавців і письменників: Ю.Балега, В.Басараб, М.Рішко, Н. Ференц, О.Кевешлігеті та ін. Та найбільше статей про художню творчість Х.Керити написала доцент Ужгородського університету Н. Ференц. Особисте знайомство та багатолітня дружба з обдарованою поетесою, глибоке розуміння й відчуття специфіки художнього слова дали можливість відомому науковцю багатогранно проникнути в художній світ авторки. Спочатку були публікації в періодиці («Молодь Закарпаття», «Закарпатська правда»), далі наукові статті в літературознавчих фахових журналах («Науковий вісник Ужгородського університету» та «Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства»), потім окремі розділи в монографічних виданнях «Поезія і поети Закарпаття» і «Поетичні горизонти Закарпаття» та передмови до таких видань поезій, як «У затінку літа» (2005) та «У долонях світанку» (2012). Підсумком наукового аналізу творчості поетеси став літературно-критичний нарис Н.Ференц «Художній світ Христини Керити» (2014). Як зауважила Е. Балла в рецензії на цю монографію, «основну її частину займає наукове осмислення життєвого й творчого шляху поетеси, за хронологічним татематичним принципом оформлене в окремі, відповідно названі розділи. З метою якнайповніше окреслити художній профіль Христини Керити дослідниця добирає влучні й місткі цитати, які добре відображають суть кожного з розділів» [3, с. 180]. Однак лінгвістичний аспект дослідження творчого здобутку цієї талановитої поетеси поки обмежений хіба що кількома студентськими науковими пошуками. Натомість поезії Х.Керити рясно пересипані образними висловами, а особливо своєрідними метафорами, які засвідчують вишукане романтичне світовідчуття поетеси. Тому дослідження цих засобів у її творчості є цілком на часі. Об’єктом нашого дослідження є мова збірки «У затінку літа» Христини Керити. Предмет дослідження – структура, семантика, функції метафор. Метою нашої дипломної роботи є аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Для досягнення поставленої мети плануємо вирішити низку завдань: • у загальних рисах розкрити теоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори в сучасному українському мовознавстві; • методом суцільного відбору виписати метафори з поетичної збірки Х. Керити «У затінку літа»; • здійснити лексико-граматичну класифікацію зібраного матеріалу; • розкрити семантику метафор у поетичному контексті шляхом порівняння їх із відповідниками СУМа; • охарактеризувати функціональні особливості метафор; • виявити специфіку художнього стилю Христини Керити у створенні нею метафоричних образів. Мета і завдання дипломної роботи зумовили вибір відповідних методів та прийомів дослідження: лінгвістичного спостереження та осмислення його результатів, описового та порівняльного методів (для дослідження семантики розглянутих метафоричних одиниць), концептуального та компонентного аналізів (для визначення найбільш типових концептуальних груп метафор). Наукова новизна дослідження в тому, що в роботі вперше проаналізовано метафори поетичної збірки Х.Керити «У затінку літа» (2005). Весь матеріал у науковий обіг уведено нами вперше. Практична цінність результатів роботи полягає в їх активному використанні при вивченні курсу сучасної української літературної мови (лексикології) та стилістики. Крім того, фактичний матеріал можна з успіхом використати при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменниці. Структура й обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 67 сторінок, із них 61 сторінка основного тексту. РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ МЕТАФОРИ 1. 1. Поняття метафори та її природа Метафора відіграє важливу роль у багатьох сферах людського спілкування. Вона є відображенням нашої свідомості, процесів мислення і вивчення навколишньої дійсності, встановлення зв’язків між різними явищами нашого світу. Як слушно вважає Г. Шиманович, «метафора є своєрідним ключем до розуміння основ мислення й процесів утворення ментальних уявлень про світ. Відповідно, вона займає одне з центральних місць в мовній картині світу, що є історично укладеною в пересічній свідомості певного мовного колективу та відбитою у мові сукупністю уявлень про світ та певним способом концептуалізації дійсності» [50, с. 36]. Поняття метафори викликало чимало різноманітних дискусій протягом усієї історії літературознавства та мовознавства. Цілком можна вважати, що саме метафоричне мислення спричинило розвиток як мови, так і культури в цілому. Тому в широкому культурному полі поняття метафори присутнє не лише в лінгвістиці, але й у таких науках, як філософія, психологія, соціологія, літературознавство. Уперше досліджували метафору ще в античні часи в рамках риторики, де вона розглядалася як відхилення від норми, як перенесення назви одного предмета на інший. Так, Платон критично висловлювався щодо використання метафори як образного засобу, натомість Аристотель уважав це явище мовною прикрасою і єдино можливим засобом кодування значень. На думку А. Гаврилюк, «головною метою метафори в риториці було прикрасити мовлення, здійснити вплив на слухача та переконати його. Тому метафора, головним чином, виконувала прагматичну функцію. Пізніше вивчення метафори перейшло до стилістики, а саме до образного мовлення, коли метафора почала виконувати образну функцію. Оскільки метафора функціонує саме в мовленні, слід розглядати її як мовленнєвий, індивідуально реалізований прийом мовця або письменника, який він застосовує, дотримуючись певної фігури та використовуючи певні мовні засоби» [8, с. 30]. Залежно від поглядів, яких дотримувалися філософи й лінгвісти, та від того, що було першочерговим в аналізі, формувалися різні концепції і напрямки вивчення метафори. Різноаспектне її вивчення стало поштовхом для виникнення окремого напрямку наукових досліджень – метафорології. Але комплексних досліджень, у яких була б представлена теоретична концепція метафори, на фактичному матеріалі осмислено місце метафори в лексико-семантичній системі української мови, чітко визначені аспекти вивчення метафори, виявлені типи метафор за різними параметрами, семантичні моделі і закономірності метафоризації, роль метафоричної лексики у відображенні фрагментів картини світу, дуже мало [29, с. 50]. Метафора завжди була об’єктом активного дослідження в мовознавстві. Здебільшого її розглядали як художній засіб, стилістичний прийом, як джерело творення нових назв для понять, що їх потребують, та рідше як національне явище [20, с. 22]. У сучасному мовознавстві визначення метафори не викликає багато суперечок і є досить подібним у багатьох дослідників. І. Олійник визначає метафору як «вид тропа, що побудований за принципом подібності і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Всяка метафора є переносно вжите слово, що служить засобом образної художньої характеристики. Саме тому метафори широко використовуються майстрами слова в процесі образного відтворення дійсності, її художнього, поетичного освоєння» [23, с. 40]. О.Тараненко подає таке визначення: «Метафора (грец. μεταφορά, букв. – перенесення) – а) семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта позначення на інший на основі певної подібності між цілими об’єктами при відображенні в свідомості мовця; б) похідне значення мовної одиниці, утворене таким чином. В основі метафори лежить згорнене або приховане порівняння (Аристотель) і ширше – імпліцитна аналогія нового з наявним, «дальшого» з «ближчим», менш відомого з відомішим і т.п.» [34, с. 334]. У визначеннях дослідники завжди підкреслюють головну ознаку метафори – перенесення ознак предмета чи явища за подібністю. Дуже цікавий погляд на метафору висловлює дослідниця Н. Арутюнова, яка зауважує, що в метафорі можна бачити не лише скорочене порівняння, але й приховане протиставлення: «У метафорі полягає і брехня, і істина; і «ні», і «так». Вона відображає суперечливість вражень, відчуттів і почуттів. У цьому полягає ще один мотив її привабливості для поезії. Метафора вміє витягувати правду з брехні, перетворювати попередньо неправдиве висловлювання якщо не в істинне (його важко верифікувати), то в правильне. Брехня і правда метафори стосуються різних світів: брехня – знеособленої, перетвореної в загальне надбання дійсності…; правда – щодо світу індивідів (індивідуальних образів і індивідних сутностей), сприйманого індивідуальною людською свідомістю. У метафорі протиставлені об’єктивна, відсторонена від людини дійсність і світ людини, що руйнує ієрархію класів, здатної не тільки вловлювати, але і створювати подібність між предметами» [1, с. 17]. У процесі дослідження метафори першочерговою на різних етапах як лінгвістичних, так і філософських, психолінгвістичних та герменевтичних студій стала проблема розуміння змістової структури метафори. Зокрема перед ученими постає завдання «вирізнити, описати і визначити той елемент, який безпосередньо бере участь у перетворенні змістової структури слова під час метафоризації, здійснює метафоричну трансформацію і зв’язує метафоричне значення з вихідним». Адже в процесів метафоризації певна мовна форма, як визнає більшість дослідників, переноситься з одного референта на інший, але сама собою, а в ролі експонента відповідного значення. Тобто відбувається не просто транспозиція форми, а перенесення якоїсь частини вихідного значення в метафоричне, під час якого ця частина або залишається незмінною, або зазнає якихось смислових модифікацій. Існує думка, згідно з якою метафоричне перенесення (зумовлене такими чинниками, як основне значення слова, спільний семантичний елемент, лексико – семантичні зв’язки слів, що логічно не відповідають реальним зв’язкам предметів і явищ дійсності, певний семантичний зміст слова) відбувається на основі спільного семантичного елемента: «Два поняття далекі одне від одного, зв’язуються між собою третім, яке має спільне з першим, і з другим: виявом цього спільного створюється психологічна основа метафори, котрою визначається і характер спільного семантичного елемента» [47, с. 93]. За поглядами інших учених, ознака, що покладена в основу метафоричного перенесення, може взагалі не бути елементом цієї структури, оскільки метафоричний зміст не завжди безпосередньо виводиться із складових компонентів прямого значення слів. Так Д. Шмельов одним з перших висловив думку, що в даному разі мова йде про асоціативні ознаки, тобто «ті ознаки, які так чи інакше відображують уявлення, пов’язані з тими предметами і явищами, котрі позначають дані слова». Складний характер асоціативного зв’язку вихідного й метафоричного значень відзначено також у працях С.Гусєва, А.Уфімцевої, А.Шамоти [33, с. 232]. Інтегральна концепція значення, тобто така, що вміщує в поняття значення всі семантичні ознаки, виявлені в слові, представлена в працях І.Стерніна, В.Левицького, М.Нікітіна. провідною думкою цих робіт є твердження, що метафоричне значення рухливе, у ньому сильний прагматичний компонент, семантичні межі розпливчасті, багато чого «не виведено на поверхню», а вміщено імпліцитно. Символ метафори, за Г. Скляревською, з’єднує джерела метафори і повну метафору в єдності і цілісності. Оскільки метафоричне перенесення відбувається на ієрархічних рівнях пізнання, у теорії метафори сформувався також когнітивний підхід у її дослідженнях. У межах когнітивної теорії метафори розглядається також питання про особливості відбору тих чи інших характеристик для творення концепту або прототипу, що становить значення мовної одиниці для називання того чи іншого об’єкта або класу об’єктів. Спрямовується увага на поєднання вибраних характеристик у структурі значення, а також на те, які саме принципи структурації компонентів прототипів мисляться як тісно пов’язані з проблемою формування концептуального досвіду людини [27, с. 132]. Останнім часом найбільш популярною концепцією метафори на заході стала інтеракціоністська концепція, пов’язана з ім’ям Марка Блека. У його роботах знаходимо протиставлення його теорії метафори тим, згідно з яким метафора є скороченим порівнянням, заміною «нормального» змісту з незвичним. Усі подібні ідеї М. Блек вважає неправомірними і натомість розглядає нове значення, як наслідок взаємодії різнорідних понять. Особливу увагу приділяє співвідношенню уживаних у звичайному, буквальному значенні (такий елемент значення називає «рамою») і слів, уживаних у переносному значенні (вони позначені як «фокус» метафори). Для розуміння метафори необхідно, таким чином, зуміти оцінити ту частину інформації, яка утворює «фокус» метафори. Сутність інтеракціоністської точки зору на метафору Блек розкриває на різних прикладах. Зокрема, розглядається висловлювання «людина-вовк». Тут можна виділити два суб’єкти: головний суб’єкт – людина і допоміжний – вовк. Для розуміння метафори необхідна система загальноприйнятих асоціацій і можливість її швидкої активізації в свідомості. У названому прикладі слово «вовк» асоціюється з підступним, злим, ненажерливим звіром. Якщо людина-вовк, то вона полює на інших живих істот, постійно втягнена в боротьбу і т.ін. усі ці судження миттєво породжуються в свідомості і одразу ж поєднуються з уявленням про головний суб’єкт, створюючи нехай навіть і незвичне поєднання смислів. У розглянутому прикладі для побудови імплікацій відносно головного суб’єкта слухач буде керуватися системою імплікацій про вовка. Одержані імплікації не будуть відповідати загальноприйнятим асоціаціям, що їх викликає вживання слова «людина». Нові імплікації детерміновані системою імплікацій, актуальних для буквального вживання слова «вовк». Метафора «людина-вовк» відсуває одні деталі і підкреслює інші, організовуючи таким чином на людину. Отже, за Блеком, метафоричне судження має два різні суб’єкти – головний і допоміжний. Механізм метафори полягає в тому, що до головного суб’єкта додається система «асоційованих імплікацій» [5]. У метафорі відображається здатність людини вловлювати схожіть і подібність між різними індивідами, класами об’єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет. У такий спосіб метафора ніби руйнує одні логічні межі назви, щоб над ними звести інші. Вона немовби заперечує належність об’єкта до того класу предметів, в який він насправді входить, і переносить його в інший клас, до якого він на раціональній основі не може бути віднесений, але автор бере на себе сміливість віднести його туди, тому що помітив якісь, часом йому тільки одному відомі, спільні риси або переніс певну рису з іншого об’єкта на аналізований. Дослідники звертають увагу на широке використання метафори в різних сферах людської діяльності. «Поширення метафори в численних жанрах художньої, повсякденної та наукової мови змушувало авторів звертати увагу не стільки на естетичну цінність метафори, скільки на надані нею утилітарні переваги. Р. Гофман – автор ряду досліджень про метафору – писав: «Метафора виключно практична. ... Вона може бути застосована в якості знаряддя опису і пояснення в будь-якій сфері: у психотерапевтичних бесідах і в розмовах між пілотами авіаліній, у ритуальних танцях і в мові програмування, у художньому вихованні і в квантовій механіці. Метафора, де б вона нам не зустрілася, завжди збагачує розуміння людських дій, знань і мови» [1, с. 10]. На мовленнєвому рівні метафорі притаманні такі риси, як інтерактивність, тобто взаємодія метафори зі світом, що сприймається за волевиявленням людини; універсальність, а саме, використання однакових понятійних стратегій при продукуванні та інтерпретації метафори та національна специфічність, котра проявляється у виявленні особливостей мовної картини світу окремої мови. Найвиразніше метафори виявляються в лексиці, що пояснюється індивідуальним, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Характер подібності, яка лежить в основі метафори, різноманітний: 1) зовнішня подібність різних об’єктів – за формою і взагалі виглядом (стріла крана, гірський хребет), місцем розташування (голова колони), кольором (бронзова шкіра), звуками (барабанити в двері), особливостями руху, пересування (коник – комаха, супутник – небесне тіло), функціями, кількістю; 2) подібність фізіологічних і психологічних вражень від сприйняття різних об’єктів (момент суб’єктивності наявний при творенні будь-якої метафори тут значно збільшується) – а) синестетичні метафори; б) переноси від сфери конкретно-фізичного світу до недоступних для безпосереднього чуттєвого сприйняття сфер психологічного та соціального життя, абстрактних відношень (горіти завзяттям, іскра таланту); в) переноси внаслідок актуалізації досить побічної, часто невиразної асоціативної ознаки, зокрема емоційно-оцінного характеру, майже з повною дезактуалізацією при цьому предметно-логічної основи вихідного значення: «взуття на ньому горить», «у статті багато води»; 3) подібність, яка не існує в реальності (з урахуванням її суб’єктивних трансформувань на рівні свідомості), а є тільки бажаною для мовця, зокрема у сфері звертань: земляк, брат, син [34, с. 336]. Метафора використовується в багатьох сферах функціонування мови, виконуючи при цьому різні функції. Проте не в усіх стилях літературної мови вживання метафори є нормативним. Так, метафора є зайвою у тих жанрах, де мета комунікації полягає в передачі точної, лаконічної інформації. «Якщо звернути увагу на практичну мову, впадає в око не присутність метафори, а її недоречність, незручність і навіть неприпустимість в цілому ряді функціональних стилів. Так, незважаючи на семантичну ємність метафори, їй немає місця в мові телеграм, текст яких стискається аж ніяк не за рахунок метафоризації. Тим часом у так званому «телеграфному стилі» художньої прози вона з’являється, і нерідко. Не вдаються до використання метафори в різних видах ділового дискурсу: у законах і військових наказах, у статутах, заборонах і резолюціях, постановах, указах та наказах, всіляких вимогах, правилах поведінки і безпеки, у циркулярах, в інструкціях і медичних рекомендаціях, програмах і планах, у судочинстві (вироках і приватних визначеннях), експертних висновках, анотаціях, патентах і анкетах, заповітах, присягах і обіцянках, у застереженнях і попередженнях, в ультиматумах, пропозиціях, проханнях – словом, в усьому, що потребує неухильно дотримуватися, виконуватися і контролюватися, а отже, підлягає точному і однозначному розумінню» [1, с. 11]. Проте якщо змістити центр ваги на сферу емоційного впливу, тут метафора легко може служити задля експресії і, таким чином, заборона на неї автоматично знімається. Так, коли в повсякденній мові ультиматум вироджується в загрозу, що має своєю метою залякування, він може бути виражений метафорично. Метафора є характерною для побутового вжитку, проте у цій сфері має свою специфіку. «Інтуїтивне відчуття подібності грає величезну роль у практичному мисленні, яке визначає поведінку людини, і воно не може не відбитися в повсякденній мові. У цьому полягає неминуче і невичерпне джерело метафори «в побуті». У практиці життя образне мислення має велике значення. Людина здатна не тільки ідентифікувати індивідуальна об’єкти (зокрема, впізнавати людей), не тільки встановлювати подібність між сферами, які сприймалися різними органами почуттів (пор. явище синестезії: твердий метал і твердий звук, тепле повітря і теплий тон), але також вловлювати спільність між конкретними і абстрактними об’єктами, матерією і духом (пор .: вода тече, життя тече, час тече, думки течуть і т. і.). У цих останніх випадках говорять про те, що людина не стільки відкриває схожість, скільки створює її» [1, с. 15]. Специфіка використання метафори відрізняється в науковому та художньому стилях мовлення. Якщо для науки метафора дає початок думці, то в поезії вона слугує для створення нових оригінальних образів. «Поетична (образна) думка обмежена початковою стадією пізнання. Тим часом у мистецтві створення образу, у тому числі і метафоричного, вінчає творчий процес. Художня думка не відштовхується від образу, а спрямовується до нього. Метафора – це і знаряддя, і плід поетичної думки». Якщо присутність метафори в практичній мові наштовхується на істотні обмеження, що накладаються комунікативними цілями і видами дискурсу, а проникнення метафори в науковий текст може викликати досить обґрунтовані протести, то вживання метафори в художньому творі завжди відчувалося як природне і законне. Метафора органічно пов’язана з поетичним баченням світу. 1. 2. Класифікації метафор Метафора вивчається в різних галузях мови. Вона, на думку Л.Тараненка, може розглядатися: 1) при семасіологічному підході – як один з головних шляхів утворення переносного значення, зміни значень мовних одиниць і розвитку мовної семантики; 2) при ономасіологічному – як один із загальних принципів номаніції; 3) при поетично-стилістичному підході – як один із тропів; 4) при лінгвофілософському та етнолінгвістичному підходах – як когнітивний процес, спосіб світобачення [34, с. 335]. Г. Скляревська вказує на те, що донедавна метафору розглядали в чотирьох напрямках: номінативно-предметному, формально-логічному, психологічному й лінгвістичному. Однак у сучасному мовознавстві аспекти вивчення мовної метафори значно розширилися [27, с. 6–10]. Мовознавець О. Селіванова у словнику «Лінгвістична енциклопедія» виділяє п’ять напрямків вивчення метафори: логіко-філософський, логіко-психологічний, психологічний, лінгвістичний і когнітивний [26, с. 388–389]. Сьогодні вже не заперечується існування двох типів метафори – художньої і мовної. Художня метафора, яка виникає як результат відомих, цілеспрямованих естетичних пошуків, досліджується переважно у поетиці як одна з її основних естетичних категорій. Стосовно метафори як категорії поетики використовуються терміни художня, поетична, індивідуальна, індивідуально-авторська, мовленнєва, оказіональна метафора, метафора стилю тощо. Мовна метафора є спонтанною, закладеною у самій мовній природі, готовою лексичною одиницею, яку не потрібно щоразу створювати, яка автоматично сприймається й відтворюється в мовленні (часто навіть несвідомо). Отже, суттєвою є різниця між мовною і художньою метафорами з погляду їхнього лексичного статусу: мовна метафора є самостійною одиницею, яка відносно вільно вступає в семантичні зв’язки і реалізується в різних лексичних оточеннях, а художня не має такої лексичної самостійності – вона завжди зв’язана зі своїм контекстом. Мовна метафора має системний характер, відображає колективні предметно-логічні зв’язки, виконує комунікативну функцію, є «анонімною» (не має автора), вільно відтворюється. Художня метафора позасистемна, суб’єктивна (відображає індивідуальний погляд людини на світ), виконує естетичну функцію, зберігає «авторство», має максимальну синтагматичну зумовленість, вона унікальна, невідтворна [29, с. 51–52]. Упродовж останніх двох десятиліть у світовій лінгвістиці загалом і в україністиці зокрема з’явилася численна кількість наукових студій, які демонструють неабиякий інтерес учених щодо метафоричного феномену. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджуваних об’єктів (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко). Класифікації метафор охоплюють семантичні і структурно-граматичні критерії. Нині в лінгвостилістиці відома низка типологій метафор: 1) за морфологічним виявом головного компонента метафори: іменникові, прикметникові, дієслівні (Л. Андрієнко, М. Варламов, Г. Гасанова, І. Нечитайло та ін.); 2) за структурою: прості (однокомпонентні), складні (багатокомпонентні) (Н. Арутюнова, Н. Варич, Є. Ільїна, Л. Кноріна, Л. Кравець, В. Миргородська, М. Старцева, В. Чембай); 3) за функцією: порівняння, протиставлення, загадка, номінація, базисна метафора, приписування властивостей, відкриття (Н. Арутюнова, О. Балабан, А. Вежбицька, В. Петров, І. Степанченко); 4) за належністю до систем мови і мовлення: узуальні (або стерті, мертві, згаслі, мовні), авторські (образні, оказіональні, мовленнєві) (В. Вовк, В. Гак, Т. Гончарова, Н. Кожевникова, В. Телія, А. Шамота); 5) за семантикою: антропометафори (персоніфікація, прозопопея, уособлення), зоометафори, ботанометафори (або біометафори), метафори-опредмечування ознак, метафори-синестезії (сенсорні метафори) (Б. Болквадзе, О. Вербицька, Т.А. Єщенко, А.В. Купіна, Л. Макаренко, О.Некрасова, О. Потебня, О. Тимченко, О. Тищенко, А. Ткаченко); 6) за належністю головного компонента метафори до певної лексико-тематичної групи (О. Поцибіна, О. Яковенко) та ін. За граматичними ознаками лексичні метафори диференціюються за частинами мови (субстантивні, ад’єктивні, та ін.) і синтаксичними особливостями (особливо для іменника, який може вживатися у функції різних членів речення). За напрямами метафоризації, моделями метафори стичного розвитку виділяють кілька класифікацій. Наприклад, 4 роди метафор у Квінтіліана (від живого до неживого, від неживого до живого, у межах живого і в межах неживого); у С. Ульмана – а) антропоморфічні метафори – переноси від людини і на людину; б) зооморфічні метафори; в) переноси від конкретного до абстрактного; г) синестетичні метафори; ґ) активна метафоризація лексики тієї сфери життя, яка в той чи той період привертає особливу увагу суспільства (релігійна, сільська, медична метафори) [34, с. 335]. Український мовознавець А. Коваль поділяє метафори з погляду стилістичного вживання і використання на загальномовні, що не здатні створювати виразний стилістичний ефект через свою стерту образність (ходять чутки, плітки, розмови, легенди), та індивідуально-авторські метафори: під пером майстра метафоризуються слова, які в цій ролі скоріше сприймаються як семантичні неологізми, бо вживання їх одноразове, неповторюване: «Лапками птахів вишито тишу, вишито хрестиком стежку» (П. Мовчан) [16, с. 26–27]. В. Вовк виділяє індивідуально-авторські метафори та метафори-символи [7, с. 47–62]. Отже, поняття метафори досліджувалося протягом багатьох століть і в контексті різних наук, у зв’язку з чим існує чимало її класифікацій за різними критеріями. Як видно зі змісту останніх мовознавчих публікацій, дослідження метафори все більше набуває когнітивної, етнопсихолінгвістичної та комунікативної орієнтації. Перспективою подальших наукових досліджень є універсальне та національно-специфічне в метафорах, їхнє сприймання в процесі мовлення, онтогенезу тощо. Розділ ІІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТАФОР У ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «У ЗАТІНКУ ЛІТА») 2.1. Іменникові метафори 2.1.1. Індивідуально-авторські: *Баркасик сну: «Баркасик сну уткнувся у причал» [15, с. 187]. Див. баркас «невеличке портове судно» [СУМ, т. 1, с. 107]. *Батоги поглядів: «Вони насувалися грізно, сікли батогами поглядів» [15, с. 34]. Див. батіг «прикріплений до держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; канчук, пуга» [СУМ, т. 1, с. 111]. *Берег щастя: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. берег «суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 158]. *Бризки самогубства: «І самогубства бутафорні бризки...» [15, с. 37]. Див. бризки «краплини рідини, які швидко розлітаються від удару, вітру і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 235]. *Вітер-пілігрим: «Шляхами бродить вітер-пілігрим» [15, с. 186]. Див. пілігрим «перен. Мандрівник, подорожній» [СУМ, т. 6, с. 534]. *Вогонь передсудів: «Палили вогнем передсудів, незрушні, немов боги» [15, с. 34]. Див. вогонь «тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум’я» [СУМ, т. 1, с. 715]. *Вода неба: «Синіла неба встояна вода» [15, с. 63]. *Груди землі: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. груди «перен. Грудна порожнина як місце, де зосереджені душевні переживання» [СУМ, т. 2, с. 179]. *Груди полонини: «Припадали зелені громи До високих грудей полонини» [15, с. 15]. *Долоні листочків: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. долоня «внутрішній бік кисті руки» [СУМ, т. 2, с. 360]. *Душі дерев: «То душі висихаючи дерев До неба шепчуть спраглими устами» [15, с. 187]. Див. душа «внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями» [СУМ, т. 2, с. 445]. *Жмені саду: «У жменях саду ще біліє сніг» [15, с. 183]. Див. жменя «долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін.» [СУМ, т. 2, с. 375]. *Зойк гілки: «А під ногами – зойком гілки хруст» [15, с. 36]. Див. зойк «голосний, несамовитий крик (перев. як вираз жаху, відчаю, благання допомоги і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 679]. *Книга віків: «Жовкли в книзі віків все нові і нові сторінки» [15, с. 11]. Див. книга «велика обсягом або важлива за змістом книжка» [СУМ, т. 4, с. 196]. *Колиба неба: «Старого неба голубу колибу Розхитує поволі сонця дзвін» [15, с. 184]. Див. колиба «діал. Житло чабанів і лісорубів» [СУМ, т. 4, с. 220]. *Кора неправди: «Утверджуюсь перемагати, Неправди лущити кору» [15, с. 39]. Див. кора «верхній затверділий шар чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 284]. *Кораблик літа: «Стоїть кораблик літа на причалі» [15, с. 184]. *Крещендо грози: «Грози оглушливе крещендо» [15, с. 99]. Див. крещéндо «у знач. ім., невідм., сер. Поступове збільшення сили звуку» [СУМ, т. 4, с. 337]. *Кулак пересудів: «А десь – і нині Передсудів важкий кулак Вороже цілиться у спину» [15, с. 38]. Див. кулак «перен. Про удар стиснутою кистю руки» [СУМ, т. 4, с. 389]. *Лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. лет «поет. Дія за значенням літати і летіти; літ» [СУМ, т. 4, с. 479]. *Меди осені: «Туман медами осені пропах» [15, с. 10]. *Місяць-камінь: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. *М’якота отав: «Вгрузаючи у м’якоту отав, Пішов у світ тепло шукати й сина» [15, с. 52]. *Ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. *Обручка плеса: «Обручка плеса Поєднала береги» [15, с. 23]. *Окраєць сну: «А тут – окраєць сну і давнини» [15, с. 31]. Див. окраєць «рідко. Кінцева частина чого-небудь; край» [СУМ, т. 5, с. 676]. *Орда бід: «І диких бід притаєна орда Підступно чатуватиме на мене» [15, с. 36]. Див. орда «перен. Безладний, неорганізований натовп» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Пісня травня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. пісня «словесно-музичний твір, признач. для співу» [СУМ, т. 6, с. 544]. *Пісня ходиків: «Ходиків давніх пісня безжурна» [15, с. 189]. *Плече жоржини: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. *Рамена сосон: «Сосни у білі світання Зорі несуть на раменах» [15, с. 23]. Див. рамéно «заст. Плече» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Рот печі: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Руки сну: «Тягне сон свої руки до печі» [15, с. 12]. *Свитка на вербах: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах…» [15, с. 76]. *Ситчик літа: «Відцвів барвистий ситчик літа» [15, с. 112]. Див. си́тець «тонка бавовняна тканина з вибивним малюнком, рідше однотонна» [СУМ, т. 9, с. 206]. *Скроні землі: «Торкається землі гарячих скронь Двадцятий вік» [15, с. 31]. *Смичок вітру: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. *Спини автострад: «Вгинають спини дужі автостради…» [15, с. 160]. *Тога клена: «Вже й клен зодяг свою врочисту тогу» [15, с. 28]. Див. тóга «чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі» [СУМ, т. 10, с. 170]. *Фіранка-хмарка: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку …» [15, с. 46]. Див. фірáнка «шматок тканини або тюлю, яким запинають вікно, двері тощо; занавіска» [СУМ, т. 10, с. 601]. *Хор беріз: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. хор «співочий колектив, що разом виконує вокальні твори» [СУМ, т. 11, с.124]. *Хустини лип: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. хустина «розм. Те саме, що хустка» [СУМ, т. 11, с. 175]. *Цеглина шастя: «Цеглину шастя до цеглини клали» [15, с. 16]. Див. цеглúна «прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал» [СУМ, т. 11, с.192]. *Чаша світання: «І розгойдує дужі крони У розбитій світання чаші» [15, с. 53]. Див. чаша «старовинна посудина округлої форми, з широким верхом і звуженим низом для пиття (вина та інших напоїв)» [СУМ, т. 11, с. 284]. *Човник місяця: «Човник місяця у травах ворожив, Як вертав додому нареченим» [15, с. 45]. *Язичники-буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. язичник «той, хто визнає язичество; ідоловірець» [СУМ, т. 11, с. 631]. 2.1.2. Загальномовні: Голівка маку: «Схилив голівку у зажурі мак» [15, с. 107]. Див. головка «кулясте чи довгасте суцвіття або кулястий плід окремих рослин на кінці стебла» [СУМ, т. 2, с.112]. Град стріл: «Брали літо в облогу градом синіх холодних стріл» [15, с. 11]. Див. град «2. чого, перен. Велика кількість, численність» [СУМ, т. 2, с.152]. Згусток розпуки: «Збери мене по згусткові розпуки І посади у нього на могилі» [15, с. 25]. Див. згусток «перен. Зосередження, концентрація чого-небудь» [СУМ, т. 3, с.527]. Лики таємниць: «Із пітьми вичаровувати лики древніх таких таємниць» [15, с. 11]. Див. лик «перен. Зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 484]. Лід слів: «І танув лід незрозумілих слів» [15, с. 29]. Див. лід «перен. Про що-небудь холодне, позбавлене душевної теплоти» [СУМ, т. 4, с.508]. Море сліз: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. мóре «4. чого, перен. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 4, с. 802]. Морок самоти: «Біль потоне У мороці важкої самоти» [15, с. 35]. Див. морок «перен. Про що-небудь безвідрадне, безнадійне, сумне» [СУМ, т. 4, с. 805]. Навала трав: «Побіг синок, а трав густа навала Розкрилася і в серці заховала кучерики світлі, й оченята» [15, с. 44]. Див. навала «розм. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 5, с. 23]. Плід років: «Бо ж був не звіром він, а чоловіком. Самотніх років гіркуватий плід» [15, с. 52]. Див. плід «перен. Результат, наслідок яких-небудь дій, зусиль» [СУМ, т. 6, с. 585]. Спогад оселі: «Так терпко пахне спогадом оселі» [15, с. 52]. Див. спогад «те, що збереглося в пам’яті; відтворення в пам’яті того, що раніше нею фіксувалося» [СУМ, т. 9, с. 553]. Тінь розлуки: «В тривозі неня простягала руки – Від сина відганяла тінь розлуки» [15, с. 44]. Див. тінь «перен. Ледве вловимий слід, найменша ознака чого-небудь, натяк на наявність чогось» [СУМ, т. 10, с. 143]. Тлін злочинства: «Байдужо не минайте, люди, Злочинства тлін» [15, с. 39]. Див. тлін, тлінь «перен. Про щось нетривке, скороминуще, що не має сили або справжньої цінності» [СУМ, т. 10, с. 154]. Хаос фарб: «І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. хáóс «2. перен. Цілковите безладдя» [СУМ, т. 11, с.18]. Хода кари: «Хай кари неминучої хода Уже гримить і нависає криком» [15, с. 36]. Див. ходá «перен. Рух уперед, розвиток від нижчого рівня до вищого; прогрес» [СУМ, т. 11, с.103]. Чола дубів: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. чоло «перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь» [СУМ, т. 11, с. 348]. Царство сосен і ялин: «В зеленім царстві сосен і ялин» [15, с. 115]. Див. царство «перен. Певна сфера, ділянка в природі, де переважають які-небудь предмети, явища рослинного або тваринного світу» [СУМ, т. 11, с. 183]. Шаленство грози: «Забуто дике шаленство грози, Ліси співають голосом багрянцю» [15, с. 198]. Див. шалéнство «надзвичайна сила вияву чогось (перев. про явища природи, стихійні явища)» [СУМ, т. 11, с. 399]. Шапка сонця: «Була там сонця пишнокрила шапка…» [15, с. 100]. Див. шáпка «перен. Предмет куполоподібної форми; покриття чогось, що має таку або подібну форму» [СУМ, т. 11, с. 407]. Шепіт річки: «Шепіт річки» [15, с. 15]. Див. шепіт «перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 440]. 2.2. Прикметникові метафори 2.2.1. Індивідуально-авторські: *Бузкові коні: «Пасуться у кущах бузкові коні, Дзвенять підковим золотим клинцем» [15, с. 104]. Див. бузковий «такого кольору, як квіти бузку; ясно-ліловий» [СУМ, т. 1, с. 250]. *Буйнорогий лось: «Напившись світанкової водиці, Віншує днині буйнорогий лось» [15, с. 93]. Який має буйні роги. *Буйночубий вітер: «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Який має буйний чуб. *Вишнеокі доньки: «Наші сини й вишнеокі доньки – Попелом стануть шовкові долоньки» [15, с. 160]. Який має очі кольору, схожого до кольору вишні. *Вітер тонкорукий: «В пустій дзвениці вітер тонкорукий Гуде і плаче замість дзвонаря» [15, с. 151]. Див. тонкорукий «який має тонкі руки, з тонкими руками» [СУМ, т. 10, с. 191]. *Вітри голубі: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. голубий «який має забарвлення одного з основних кольорів спектра – середнього між зеленим і синім; кольору ясного неба; світло-синій, блакитний» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Вродлива зіронька: «На вродливу зіроньку Задивився ліс» [15, с. 77]. Див. вродливий «який має приємне обличчя, вигляд; гарний, красивий» [СУМ, т. 1, с. 760]. *Головатий сонях: «А головатий одинокий сонях До шибки тулить росяне лице» [15, с. 104]. Див. головатий «з великою головою (у 1 знач.)» [СУМ, т. 2, с. 111]. *Дитинство білочубе: «Ще в нас було дитинство білочубе, Ще мама були гарні, молоді» [15, с. 83]. Який має білий чуб. *Жахлива казка: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Див. жахливий «який викликає почуття жаху; страшний, страхітливий» [СУМ, т. 2, с. 514]. *Жовточубий майстер: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Який має жовтий чуб. *Жоржина боса: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. Див. босий «невзутий, без взуття» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Зелена кров: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Зелена пісня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Кирпатий вітер: «Кирпатий вітер скочив на підніжку…» [15, с. 160]. Див. кирпатий «короткий, задертий догори (про ніс)» [СУМ, т. 4, с. 153]. *Кошлатий пензель: «Прийде мороз, подмухає на пальці, Кошлатий пензель вмочить у відро…» [15, с. 113]. Див. кошлатий «густо покритий переплутаними волокнами; ворсистий (про тканину, килим)» [СУМ, т. 4, с. 316]. *Крилаті колісниці: «Бруківка пам’ятає відголосся Крилатих бистрохідних колісниць» [15, с. 158]. Див. крилатий «який має крила (у 1, 3, 4 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 345]. *Мальви повнолиці: «І мальви наші повнолиці й гожі, І глечики он сохнуть на тину» [15, с. 82]. Див. повнолиций «який має повне лице; повновидий» [СУМ, т. 6, с. 685]. *Місяць рудий: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. рудий «червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь)» [СУМ, т.8, с. 895]. *Мужні мозолі: «Підставивши цілющій прохолоді Пошерхлі губи, мужні мозолі, Заснув, припавши до землі» [15, с. 31]. Див. мужній «який виявляє стійкість, хоробрість, рішучість» [СУМ, т. 4, с. 821]. *Невинний серпанок: «Коли вона нарешті вже прийшла, Така свята, в невинному серпанку…» [15, с. 150]. Див. невинний «пов’язаний з морально чистою, непорочною поведінкою» [СУМ, т. 5, с. 259]. *Невиспана зоря: «Чи просто ця невиспана зоря Лише для мене, мов ожина» [15, с. 111]. Див. невиспаний «який виражає стан людини, що не виспалася. *Образно» [СУМ, т. 5, с. 261]. *Ніч ожиново-темна: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Кольором близький до чорного; кольору ожини. *Перестиглі зорі: «Крізь всі табу, закони – спраглі руки, Вогні зіниць, як перестиглі зорі» [15, с. 64]. Див. перестиглий «надміру стиглий або зіпсований від надмірної стиглості (про плоди, ягоди і т. ін.); перезрілий» [СУМ, т. 6, с. 286]. *Пишнокрила шапка: «Була там сонця пишнокрила шапка, І хвильно вітер обіймав за стан, І теплий дощик голубим лошатком Поскубував траву» [15, с. 100]. Який має пишні крила. *Прозоре диво: «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом» [15, с. 8]. Див. прозорий «який вільно пропускає крізь себе світло, просвічує наскрізь. *Образно» [СУМ, т.8, с. 184]. *Світлоокий дім: «Заходьте зорі, птиці, подорожні, У наш маленький світлоокий дім» [15, с. 93]. Див. світлоокий «із світлими очима» [СУМ, т. 9, с. 94]. *Світлочубий жовтень: «Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця» [15, с. 112]. Який має світлий чуб. *Серце перелітне: «Чи, може він мав серце перелітне, Учора був, а нині вже – десь там» [15, с. 161]. Див. перелітний «той, що здійснює переліт (у 1 знач.), летить з місця на місце» [СУМ, т. 6, с. 217]. *Слова блискучі: «Слова такі блискучі, як фаянс, Вони доречні в цьому антуражі» [15, с. 171]. Див. блискучий «який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий» [СУМ, т. 1, с. 200]. *Сяйноока донечка: «Вже сяйноока моя донечка Шукає в травах материнку» [15, с. 93]. Який має сяйні очі. *Темнота повзуча: «Чому для тіла – стільці електричні І темнота повзуча – для душі?» [15, с. 7]. Див. повзучий «який стелиться, в’ється по чому-небудь (про рослини)» [СУМ, т. 6, с. 647]. *Часи крикливі, головерхі: «Такі часи крикливі, головерхі Ніколи не народжують бурштин» [15, с. 170]. Див. крикливий «перен. Сповнений нездійсненних обіцянок; галасливий (у 2 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 344]. Який не має верху, нічим не покритий. *Ялини гордовиті й строгі: «Пливуть ялини гордовиті й строгі, А я їм навіть і не до плеча» [15, с. 122]. Див. гордий «сповнений особистої гідності, самоповаги» [СУМ, т. 2, с. 126]; строгий «дуже стійкий, твердий, непохитний, позбавлений м’якості, поблажливості; суворий» [СУМ, т. 9, с. 783]. 2.2.2. Загальномовні: Босоноге дитинство: «Там, у босоногому дитинстві, Стільки ще казкового було» [15, с. 175]. Див. босоногий «Те саме, що босий. *Образно» [СУМ, т. 2, с. 448]. Веселкова зоря: «Коли веселкова зоря надвечірня Важкою сльозою зірветься у прірву» [15, с. 160]. Див. веселковий «перен. Приємний, радісний, який обіцяє щось гарне, добре» [СУМ, т. 1, с. 339]. Вітри злющі: «Вітри ходили ордами і, злющі, Ламали сосни, наче сірники» [15, с. 152]. Див. злющий «сильний, шалений ступенем вияву (про явища природи)» [СУМ, т. 3, с. 607]. Гарячий хаос: «І небо, й сад, невимушена поза, І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. гарячий «перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний» [СУМ, т. 2, с. 37]. Гора кучерява: «Думну голову тихо поклало На коліна горі кучерявій» [15, с. 5]. Див. кучерявий «перен. Про місця, вкриті буйною зеленню» [СУМ, т. 4, с. 423]. Дощі уперті: «Ідуть дощі, уперті і рясні, Та все одну мелодію торочать» [15, с. 183]. Див. упертий «перен. Який триває довгий час, затяжний» [СУМ, т. 10, с. 457]. Дрімлива тиша: «Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Злостивий сірий будень: «За мною вились лиш вітри-свати, Дрібних пліток Злостивий сірий будень» [15, с. 121]. Див. злостивий «сповнений злості, ворожнечі, недоброзичливості; злий» [СУМ, т. 3, с. 603]. Крокуси манливі: «Заясніють щедро і вродливо Крокуси манливі і рясні» [15, с. 109]. Див. манливий «який манить до себе; вабливий, привабливий, заманливий» [СУМ, т. 4, с. 623]. Кучеряві зарості малин: «Є острівок, де поселився спокій, Де з кучерявих заростей малин Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. кучерявий «перен. З густим, розкішним листям (про дерева)» [СУМ, т. 4, с. 423]. Мертве небо: «Стоять дуби усохлі, як атланти, Вже мертве небо держать на плечах» [15, с. 158]. Див. мертвий «перен. Позбавлений ознак життя» [СУМ, т. 4, с. 679]. Німотний біль: «Самота біля хати стоїть на сторожі, Та чорніють уста від німотного болю» [15, с. 61]. Див. німотний «те саме, що німий» [СУМ, т. 5, с. 425]. Оглушливе крещендо: «Грози оглушливе крещендо, І стогін, тріск, і шамотіння, І виляски од блискавиць, І миготливі світлі тіні, І срібні ниті аж увись» [15, с. 99]. Див. оглушливий «який оглушує своїм шумом, гуркотом і т. ін.» [СУМ, т. 5, с. 615]. Примарні сліди: «Залишає примарні сліди на п’янкому зелі» [15, с. 5]. Див. примарний «який постає в мріях, маренні, уяві; нереальний» [СУМ, т.7, с. 666]. Світлий дощ: «Іще наївно дітки голоп’яті Танцюють, коли світлий дощ іде» [15, с. 133]. Див. світлий «перен. Нічим не засмучений; радісний, щасливий» [СУМ, т. 9, с. 91]. Сиве серце: «Ми – травинки маленькі на грудях землі, На долонях її і на сивому серці» [15, с. 47]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сивий смуток: «Лиш боюся я сивого смутку, Лиш боюся, щоб осінь – в тобі» [15, с. 77]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сова дрімлива: «Сова дрімлива крилами шелесне…» [15, с. 175]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Стомлені верби: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. стомлений «який стомився, відчуває втому. *Образно» [СУМ, т. 9, с. 729]. Стрункі берези: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. стрункий «який має правильне, пропорційне співвідношення частин, відзначається витонченістю ліній (про предмети, рослини і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 793]. Темно-русі букові причали: «Темно-русі букові причали Кличуть моє серце з далини» [15, с. 95]. Див. русий «світло-коричневий з жовтуватим або сіруватим відтінком (про волосся). *Образно» [СУМ, т. 8, с. 911]. Травень молодий: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. молодий «який недавно з’явився, народився, почав існувати, рости» [СУМ, т. 4, с. 786]. Тремтлива радість: «Хай вже хтось інший з тремтливої радості Вяже вам дні вечори і надії» [15, с. 62]. Див. тремтливий «перен. Пройнятий внутрішнім, душевним хвилюванням; схвильований» [СУМ, т. 10, с. 244]. Трухляві плечі: «Трухляві плечі зводить молодечо, Струснувши на траву прадавній пил» [15, с. 113]. Див. трухлявий «перен. Дуже старий (про людину)» [СУМ, т. 10, с. 303]. Хвиля тихоплинна: «Запливаю в долоні твої, Як до берега світлого, До грудей прибиваюся Хвилею тихоплинною» [15, с. 73]. Див. тихоплинний «поет. Який тихо плине» [СУМ, т. 10, с. 133]. Хмарини вічні і сріблисті: «Пливли хмарини вічні і сріблисті…» [15, с. 63]. Див. вічний «який не зникає, не перестає існувати» [СУМ, т. 1, с. 691]; сріблястий «кольором і блиском схожий на срібло» [СУМ, т. 9, с. 620]. Хрускотлива зала: «І хрускотлива білосніжна зала Несла його боління молоде До золотої неземної брами…» [15, с. 155]. Див. хрусткий «який видає тріск, хрустить. *Образно» [СУМ, т.11, с. 159]. Щербатий місяць: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. Див. щербатий «з вищербленими краями, з щербиною, щербинами. *Образно» [СУМ, т.11, с. 582]. 2.3. Дієслівні метафори 2.3.1. Індивідуально-авторські: *Береза приміряє, питає: «Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця?» [15, с. 112]. Див. приміряти «одягати, чіпляти що-небудь на себе або на когось на якийсь час з метою одержати задоволення, перевірити придатність» [СУМ, т. 7, с. 672]; питати «звертатися до кого-небудь з запитанням, бажаючи дізнатися про щось, з’ясувати що-небудь; ставити питання» [СУМ, т. 6, с. 367]. *Бігтимуть ліани: «З гори скляної бігтимуть ліани» [15, с. 63]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с. 175]. *Веселість заливає хату: «П’янка веселість заливає хату – Весілля, весело, нема засмучених» [15, с. 27]. Див. заливати «розливаючись, покривати собою або наповнювати що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 183]. *Весна наворожила: «Мені вже рік, один блакитний рік, Мені весна тебе наворожила» [15, с. 14]. Див. наворожити «ворожачи, напророкувати чого-небудь комусь» [СУМ, т. 5, с.39]. *Весна пронеслась: «Весна зеленим пронеслась лошам!» [15, с. 27]. Див. проноситися «швидко минати (про час)» [СУМ, т. 8, с. 245]. *Весна танцює заручини: «Весна танцює з березнем заручини» [15, с. 9]. Див. танцювати «виконувати танець» [СУМ, т. 10, с. 36]. *Вечір всміхався: «А вечір у сорочці із туманів Всміхався людям тепло за вікном» [15, с. 22]. Див. усміхатися «усмішкою виявляти певні почуття (перев. радість, задоволення і т. ін.)» [СУМ, т. 10, с. 491]. *Вигоріли коси у літа: «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву» [15, с. 75]. Див. вигоряти «втрачати або змінювати свій колір під впливом сонячного проміння; вицвітати» [СУМ, т. 1, с. 377]. *Виструнена вітром воля: «Ця Варка дика, як гірська коза, Їй треба волю, виструнену вітром» [15, с. 97]. Якого випрямили, який стоїть дуже прямо, струнко. *Вишня скипала в сльозах: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад, Де колись нею посаджена вишня Тужно скипала в гарячих сльозах» [15, с. 59]. Див. скипати «пройматися, охоплюватися яким-небудь почуттям» [СУМ, т. 9, с. 265]. *Війна віяла крилами: «За плечима війна чорно віяла крилами, І кривавився обрій од хижого гулу» [15, с. 44]. Див. віяти «махати» [СУМ, т. 1, с. 694]. *Вітри вели колядку: «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели» [15, с. 94]. *Вітри посідали, позгортавши крила: «А вітри, позгортавши крила, Посідали на лаві рядочком» [15, с. 94]. Див. посідати «сісти (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с. 328]; позгортати «згорнути, скласти все або багато чого-небудь» [СУМ, т. 6, с. 809]. *Вогонь кришив: «Уже вогонь кришив старенькі стіни» [15, с. 83]. Див. кришити «розколювати, розбивати, подрібнювати щось на дрібні шматочки, на крихти» [СУМ, т. 4, с.354]. *Впало село: «Впало в трави село, у зілля, Дихає молодо, дихає вільно» [15, с. 5]. Див. впадати «потрапляти куди-небудь» [СУМ, т. 1, с.747]. *Втомилось сонце, захотіло спати, попливло, заблукало: «Втомилось сонце, захотіло спати І попливло десь ліжечка шукати, Та заблукало у високих травах» [15, с. 44]. Див. утомлюватися «доходити до втоми, знесилюватися; стомлюватися» [СУМ, т. 10, с. 516]; захотіти «виявити бажання відчути потребу в чомусь» [СУМ, т. 3, с. 393]; попливти «почати повільно, плавно переміщатися в просторі» [СУМ, т. 7, с. 209]; заблукати «збитися з правильного напрямку, втратити просторову орієнтацію; заблудити» [СУМ, т. 3, с. 24]. *Втомлена ніч: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. утомлений «який утомився, відчуває втому, пройнятий утомою» [СУМ, т. 10, с. 515]. *Гарбуз побрів: «Гарбуз побрів городом навчання» [15, с. 106]. Див. побрести «перен. Повільно піти» [СУМ, т. 6, с. 626]. *Гілки пили роси, зітхали: «Яблунь стареньких гілки обважнілі Роси пили і зітхали у сні» [15, с. 59]. Див. пити «убирати, всмоктувати в себе вологу (про рослини, поля і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 369]; зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Гора сон чатує, відганяє тривогу, колискову співає: «І гора його сон чатує, Відганяє тривогу від личка, Колискову співає, як мати…» [15, с. 5]. Див. чатувати «охороняти когось або щось» [СУМ, т. 11, с. 283]; відганяти «позбавляти чого-небудь» [СУМ, т. 1, с. 569]; співати «видавати голосом музичні звуки» [СУМ, т. 9, с. 514]. *Граби кліпають бруньками: «Ще кліпають сонно бруньками граби» [15, с. 55]. Див. кліпати «мимоволі швидко опускати та підіймати повіки, вії; моргати» [СУМ, т. 4, с.185]. *Гроза молотила долину: «Злодійкувато уночі гроза долину молотила» [15, с. 21]. Див. молотити «бити когось чим-небудь» [СУМ, т. 4, с. 791]. *Гроза побігла оленятком: «Оленятком у гори побігла Літня гроза» [15, с. 15]. Див. побігти «почати бігти в якому-небудь напрямку» [СУМ, т. 6, с. 614]. *Гроза реготала, веселилась, бавилася, схилилась, затремтіла: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу» [15, с. 21]. Див. реготати «гучно, нестримно сміятися» [СУМ, т. 8, с. 497]; веселитися «проводити час у розвагах, веселощах» [СУМ, т. 1, с.339]; бавитися «забавлятися, гратися» [СУМ, т. 1, с.77]; схилятися «змінювати своє пряме положення на похиле, нагинаючись, опускаючись» [СУМ, т. 9, с.884]; затремтіти «почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття» [СУМ, т. 3, с. 358]. *Грудень зазорів: «Зазорів понад світом грудень» [15, с. 58]. Див. зазоріти «почати зоріти, світитися» [СУМ, т. 3, с.129]. *Грудень ударить: «Скоро грудень ударить у вікна» [15, с. 20]. Див. ударяти «початися, настати раптово або з великою силою (про явища природи)» [СУМ, т. 10, с. 387]. *Груші зітхають: «Під цим вікном старесенькі вже груші Скриплять, напевно, і зітхають ніччю» [15, с. 48]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с.580]. *Гуслі полетіли: «Знялися, наче журавель у вирій, За дідом полетіли в небеса» [15, с. 106]. Див. полетіти «почати пересуватися в повітрі за допомогою крил» [СУМ, т. 7, с. 64]. *Гуслям уривавсь терпець: «А в звуках тих вже пробивався відчай, Напевно, гуслям уривавсь терпець» [15, с. 106]. Див. терпець уривається (урвався, увірвався і т. ін.) кому «не маючи змоги більше терпіти, витримувати що-небудь, виходити зі стану спокою, рівноваги» [СУМ, т. 10, с.95]. *День приліг: «Йшов до обрію день та приліг у столочених травах» [15, с. 5]. Див. прилягати «лягати на короткий час» [СУМ, т. 7, с. 663]. *День розімлів: «День розімлів від спокою і тиші, Сніг де-не-де вже трохи почорнів» [15, с. 78]. Див. розімлівати «переставати бути напруженим; розслаблюватися» [СУМ, т. 8, с. 684]. *Дерева мовчать, хмурять чола: «Та дерева мовчать, хмурять чола так, лелечко!» [15, с. 76]. *Димар викашлює груди: «І викашлює стомлені груди Почорнілий, старий димар» [15, с. 58]. Див. викашлювати «кашляючи, видаляти що-небудь з горла» [СУМ, т. 1, с.405]. *Дім насунув на брови стріху: «Дім стоїть у воротах, чекає на мене, Аж на брови насунув стареньку стріху» [15, с. 48]. Див. насувати «надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя)» [СУМ, т. 5, с. 208]. *Дім ховає за пазуху, шепче: «Дім ховає за пазуху теплу мене, Гріє липовим чаєм, шипшиною, зіллячком І тихесенько шепче, що осінь мине, Що жура моя вся – молоде божевіллячко» [15, с. 48]. Див. ховати «класти що-небудь в таємному місці, щоб ніхто не міг знайти» [СУМ, т. 11, с.101]: шептати «говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки» [СУМ, т. 11, с. 441]. *Днина бігла: «А днина бігла навздогін В руках з плащем із срібних ниток» [15, с. 69]. Див. бігти «поспішно йти кудись, до кого-, чого-небудь; поспішати, поспішатися, квапитися» [СУМ, т. 1, с.175]. *Дощі пов’язали: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. пов’язувати «закріплювати, зав’язувати» [СУМ, т. 6, с.699]. *Дубок поцілить: «Коли дубок з тонкої пращі Поцілить жолудем мене, Замріє в сутіні мій пращур» [15, с. 96]. Див. поціляти «цілитися у кого-, що-небудь» [СУМ, т. 7, с. 416]. *Жовтим шовком вишиті зірки: «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Журба неприспана хлюпоче: «В очах журба неприспана хлюпоче» [15, с. 8]. Див. присипляти «перен. Викликати, спричинювати забуття чого-небудь реального» [СУМ, т. 8, с. 17]; хлюпотати «плещучи, просочуючись, видавати характерні звуки» [СУМ, т. 11, с. 89]. *Задивився ліс: «На вродливу зіроньку задивився ліс» [15, с. 77]. Див. задивлятися «захоплено, з замилуванням довго дивитися на кого-, що-небудь або кудись, у щось» [СУМ, т. 3, с.108]. *Захмеліла днина: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. захмеліти «перен. Дійти до стану, схожого на сп’яніння» [СУМ, т. 3, с. 384]. *Заходив місяць, сідав, крутнувши вуса: «А вечорами у світлій льолі Заходив місяць собі поволі. Сідав на стільчик, крутнувши вуса» [15, с. 69]. Див. заходити «ідучи, потрапляти куди-небудь, проникати в середину або вступати в межі чогось; входити» [СУМ, т. 3, с. 368]; сідати «зігнувши корпус, опуститися сідницями на що-небудь; займати місце на сидінні» [СУМ, т. 9, с. 212]; крутити «надавати чомусь обертового руху; обертати» [СУМ, т. 4, с. 474]. *Заходить місяць, одяга фартух, починає молоти: «Заходить місяць, одяга фартух І починає борошно молоти» [15, с. 113]. Див. одягати «покривати одягом кого-небудь» [СУМ, т. 5, с.645]; молоти «перетворювати на борошно зерно, роздрібнюючи, розтираючи його» [СУМ, т. 4, с.790]. *Згорбатів сонях, посмутнів: «Згорбатів сонях біля огорожі Великим карим оком посмутнів» [15, с. 93]. Див. згорбатіти «зігнутися від важкої праці, переживань і т. ін.; зсутулитися» [СУМ, т. 3, с. 519]; посмутніти «стати смутним; засмутитися» [СУМ, т. 7, с. 349]. *Землі хочеться до серця пригорнути: «І хочеться натрудженій землі Тих журавлів до серця пригорнути» [15, с. 10]. Див. хотітися «відчуватися як потреба, бажання, прагнення» [СУМ, т. 11, с. 133]. *Земля зітхала: «Земля зітхала і гула щоночі» [15, с. 82]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів)» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Земля тулить небо: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. тулити «притискати, прикладати що-небудь до чогось або пригортати кого-, що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 314]. *Зиркала роса: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Зиркають вітри: «У шибку зиркають вітри, мов діти» [15, с. 93]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с.568]. *Зірки скорені ходили, клювали зерна: «Зірки ходили скорені довкола, Клювали зерна росяні з руки» [15, с. 101]. Див. скоряти «перен. Повністю оволодівати ким-небудь, захоплювати когось (про почуття, думки, стан і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 305]; ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]. *Зітхають незабудки: «Не спи, коханий, В тиші голубій Дзвенить роса, Зітхають незабудки» [15, с. 68]. *Зморений пісок: «І рук німе, причаєне голосся, І під ногами зморений пісок» [15, с. 31]. Див. зморений «який зморився, відчув фізичну втому» [СУМ, т. 3, с. 632]. *Зоря сміхалась викупана: «Зоря всміхалась викупана, рання» [15, с. 29]. Див. купати «занурювати що-небудь у щось рідке, сипуче і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 4, с. 401]. *Котиться сонце: «І котиться зрання городом рясним Сонце – не сонце – оранжева диня» [15, с. 114]. Див. котитися «обертаючись, пересуватися в певному напрямі» [СУМ, т. 4, с. 310]. *Мить тече по лезові ножа: «І світить порожнечею свічадо, І мить тече по лезові ножа» [15, с. 24]. Див. текти «минати, проходити, збігати (про час і те, що триває, відбувається в часі)» [СУМ, т. 10, с. 58]. *Місяць висипав зорі: «І до ніг юній феї неспішно Місяць висипав зорі кленові» [15, с. 14]. Див. висипати «сиплячи, викидати, видаляти що-небудь з чогось або вкидати, поміщати кудись» [СУМ, т. 1, с. 483]. *Місяць глипав: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку На вічне і святе, як світ, Засвіченого тіла голосіння» [15, с. 46]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с. 85]. *Млин вслухається: «Вслухається в забуті звуки млин» [15, с. 113]. Див. вслухатися «напружуючи слух, намагатися почути що-небудь; прислухатися» [СУМ, т. 1, с. 769]. *Моляться буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. молитися «захоплюватися ким-, чим-небудь, схилятися перед кимось, чимось» [СУМ, т. 4, с.748]. *Мороз приведе на лад: «Лиш мороз приведе все на лад» [15, с. 20]. Див. приводити «доводити до якого-небудь стану, надавати якогось вигляду» [СУМ, т.7, с. 577]. *Мухоморчик розправив зонт: «У нас тихо. Навіть мухоморчик Розправив над травинками свій зонт» [15, с. 82]. Див. розправляти «випрямляти, розгинати, випростувати що-небудь» [СУМ, т. 8, с. 778]. *Наполохані тіні розпинають тишу: «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» [15, с. 12]. Див. наполоханий «охоплений страхом; наляканий» [СУМ, т. 5, с. 155]. *Насупилась далеч, мовчить, розродиться риданням: «Насупилась далеч, мовчить, От-от розродиться риданням» [15, с. 18]. Див. насуплюватися «ставати похмурим, незадоволеним, надутим» [СУМ, т. 5, с. 209]; мовчати «не видавати звуків, не порушувати тиші» [СУМ, т. 4, с. 771]. *Недослухані кроки: «Спопелю на жертовнім огні Недослухані кроки» [15, с. 75]. Якого не дослухали до кінця. *Ниви горбатіли могилами: «І горбатіли ниви так гірко могилами» [15, с. 45]. Див. горбатіти «ставати горбатим» [СУМ, т. 2, с.126]. *Німує ліс: «Тріпочуть бантики у росах – Аж з подиву німує ліс» [15, с. 46]. Див. німувати «мовчати» [СУМ, т. 5, с. 425]. *Ніч вишиває: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Ніч крилами змахнула, заснула: «Мрійна ніч, немов лелека, Тихо крилами змахнула – на одній нозі заснула» [15, с. 15]. Див. змахувати «махати чим-небудь, спрямовуючи рух угору» [СУМ, т. 3, с.613]; засипати «впадати в сон» [СУМ, т. 3, с.306]. *Ніч примостилась: «З чорним кужелем ніч примостилась на теплій землі» [15, с. 5]. Див. примощуватися «бути розташованим біля чого-небудь, десь» [СУМ, т. 7, с. 681]. *Ніч підперла стріху, зирить темним оком: «Ніч підперла нашу стріху, В небо зирить темним оком» [15, с. 13]. Див. підпирати «правити за підпору чому-небудь» [СУМ, т. 6, с.481]. Див. зирити «те саме, що дивитися» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Носить вітер: «Щоднини в хмарі носить вітер Полям натомленим води» [15, с. 112]. Див. носити «маючи що-небудь, передавати його іншим» [СУМ, т. 5, с. 390]. *Осінь спустилась, принесла полум’я: «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла» [15, с. 19]. Див. спускатися «сходити, з’їжджати вниз (з гори, крутого горба і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с.613]; приносити «приходячи, мати на собі, з собою що-небудь» [СУМ, т. 7, с.691]. *Охкають гармати: «Десь там далеко охкають гармати. Пожежі у півнеба аж ячать» [15, с. 82]. Див. охати «утворювати звуки, схожі на вигук «ох»» [СУМ, т. 5, с.820]. *Очицями стріляє жах, влучає маренням, чадом: «Очицями з кутків стріляє жах, влучає сивим маренням і чадом» [15, с. 24]. Див. очі стріляють «хто-небудь швидко і напружено поглядає в різні боки» [СУМ, т. 9, с.776]; влучати «кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати» [СУМ, т. 1, с. 706]. *Пасуть коней світанки: «Пасуть світанки пізніх коней В химерних хащах верховіть» [15, с. 12]. Див. пасти «виганяти худобу, птицю на пашу, пасовисько, доглядаючи за нею» [СУМ, т. 6, с.90]. *Перемучені ліси: «Останній Пан чи грає на сопілці У наших перемучених лісах?» [15, с. 158]. Див. перемучити «дуже змучити; змучити ще раз, повторно або заново, по-іншому» [СУМ, т. 6, с. 233]. *Північ проситься: «Примари причаїлись за вікном І темна північ проситься у сіни» [15, с. 32]. Див. проситися «просити, щоб прийняли куди-небудь» [СУМ, т. 8, с.284]. *Підстрибнув дощ, вдарив каблуками: «Підстрибнув дощ і вдарив каблуками…» [15, с. 107]. Див. підстрибувати «робити невеликі стрибки вгору; підскакувати, підплигувати» [СУМ, т. 6, с.508]; ударяти «спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь» [СУМ, т. 10, с.387]. *Піски жалять: «Піски пустелі жалять босі ноги» [15, с. 24]. Див. жалити «викликати відчуття жару, свербежу, колючи чим-небудь отруйним» [СУМ, т. 2, с.503]. *Піч зітхає: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Помідор просить: «Такий один, загублений на грядці, Ще трошки сонця просить помідор» [15, с. 113]. Див. просити «звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось» [СУМ, т. 8, с.283]. *Помідори сердяться: «І помідори Сердяться на вітер І червоніють в гніві» [15, с. 68]. Див. сердитися «бути в стані гніву, роздратування; гніватися» [СУМ, т. 9, с.132]. *Поскидали одежину клени: «Від морозу терпнуть губи у світання, Поскидали одежину клени» [15, с. 72]. Див. скидати «знімати з себе чи з кого-, чого-небудь щось одягнене, пов’язане тощо» [СУМ, т. 9, с.262]. *Поставали вітри, розтрусили: «Поставали вітри під хатою, Розтрусили довкола сніг» [15, с. 94]. Див. поставати «стати; стоячи, розміститися де-небудь (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с.362]; розтрушувати «розсипати трусячи» [СУМ, т. 8, с.834]. *Прибігла зірка: «Аж поки в небі не стало темно І не прибігла найменша зірка» [15, с. 69]. Див. прибігати «бігом досягати якого-небудь місця» [СУМ, т. 7, с.557]. *Промінець зомлів: «В його волоссі промінець зомлів» [15, с. 24]. Див. зомлівати «втрачати свідомість; непритомніти» [СУМ, т. 3, с.684]. *Рань колише голоси: «Вже рань за вікнами колише Чиїсь ледь чутні голоси – Аби не розбудити тишу» [15, с. 8]. Див. колихати «гойдати (дитину) в колисці, заспокоюючи і присипляючи» [СУМ, т. 4, с.222]. *Рвались ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. Див. рватися «розриватися, розділятися на частини (про предмети)» [СУМ, т. 8, с.462]. *Реготався бубон: «Басовито й порожньо Реготався бубон – Віддавала дівчину мати за нелюба» [15, с. 51]. Див. реготатися «те саме, що реготати» [СУМ, т. 8, с.479]. *Розпука глипала: «Важко впали господині руки – Глипала з усіх кутків розпука» [15, с. 94]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с.85]. *Серденько проростає мріями: «Проростає мріями Серденько дівоче» [15, с. 74]. Див. проростати «ставати місцем, основою для росту, появи чого-небудь» [СУМ, т. 8, с.273]. *Сльозинки мелодію ткали: «Сльозинки рясно лопотіли, Мелодію пробудну ткали, Щоб на гнучкім вербовім тілі Продовжитись листками» [15, с. 21]. Див. ткати «виготовляти (тканину) способом щільного приєднання перехресно переплетених ниток – поздовжніх (основи) і поперечних (утоку)» [СУМ, т. 10, с.152]. *Сон, запнувши вікна ніччю, п’є узвари: «Сон, запнувши нам вікна ніччю, П’є узвари, на казці настояні» [15, с. 14]. Див. запинати «закривати, завішуючи або покриваючи що-небудь чимсь» [СУМ, т. 3, с.253]; пити «ковтати яку-небудь рідину для вгамування спраги» [СУМ, т. 6, с.369]. *Сонечко назбирує намисто: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. назбирувати «збирати яку-небудь кількість чогось» [СУМ, т. 5, с.88]; намисто «прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т. ін., яку жінки носять на шиї» [СУМ, т. 5, с.128]. *Сонце плавиться: «Липневе сонце плавиться вгорі» [15, с. 84]. Див. плавитися «нагріваючись, ставати рідким або м’яким; розтоплюватися» [СУМ, т. 6, с.556]. *Сонце стало за плечима: «У сина стало сонце за плечима» [15, с. 44]. Див. ставати «Розміщуватися, розташовуватися певним чином» [СУМ, т. 9, с.624]. *Сонях сонцем збризканий: «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]. Див. збризкати «покривати бризками» [СУМ, т. 3, с. 451]. *Стогнуть поля: «І простуджено стогнуть поля» [15, с. 20]. Див. стогнати «утворювати протяжний шум, гул, що нагадує стогін» [СУМ, т. 9, с.723]. *Тужать верби: «Ще десь позаду тужать верби І роси… Роси капнули із віч» [15, с. 112]. Див. тужити «дуже сумувати, журитися, переживати якесь горе, якусь невдачу і т. ін.» [СУМ, т. 10, с.312]. *Туман котив: «Услід туман котив біляве тіло» [15, с. 46]. Див. котити «те саме, що котитися» [СУМ, т. 4, с.310]. *Тюльпан уста розкриє: «А молодий тюльпан Уста розкриє спрагло і дитинно» [15, с. 63]. Див. розкривати «розмикати, розтуляти що-небудь стулене і т.ін.» [СУМ, т. 8, с.713]. *Фіалка мружила око: «Ніжно фіалка мружила Фіолетове око» [15, с. 54]. Див. мружити «стуляючи повіки, частково заплющувати очі; жмурити» [СУМ, т. 4, с.817]. *Хатка позіхала: «Хатка солодко позіхала» [15, с. 54]. Див. позіхати «мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (при бажанні спати, при втомі і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.817]. *Хитався день: «Хитався день в шумливім верховітті» [15, с. 33]. Див. хитатися «рухатися, коливатись з боку на бік, вперед і назад або згори вниз; колихатися, гойдатися» [СУМ, т. 11, с.63]. *Ховала грушка: «Й ховала грушка у зеленій шубі Ліхтарики таких смачних плодів» [15, с. 83]. Див. ховати «позбавляти кого-небудь можливості бачити щось, затуляючи, відвертаючи, повертаючи і т. ін. його» [СУМ, т. 11, с.101]. *Ходить місяць, роздає: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Див. ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]; роздавати «віддавати щось частинами різним особам, розподіляти між усіма або багатьма» [СУМ, т. 8, с. 661]. *Хор беріз тупа ніжками: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. тупати «бити ногою (ногами) об підлогу, землю» [СУМ, т. 10, с.320]. *Цілунок згорить: «Цілунок твій згорить На зболених устах» [15, с. 79]. Див. згоряти «перен. Кінчатися» [СУМ, т. 3, с.521]. *Час забув: «Час забув про моє існування, Зникли всі дріб’язкові тривоги» [15, с. 13]. Див. забувати «переставати пам’ятати кого-, що-небудь, не зберігати в пам’яті» [СУМ, т. 3, с. 30]. *Щастя ночувало: «Щоб у хаті щастя ночувало» [15, с. 94]. Див. ночувати «проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку» [СУМ, т. 5, с. 448]. *Яблуня рушила в дорогу, дибала: «А наша яблуня стара В дорогу рушила далеку, Розкинула натруджені гілки І дибала так сумно під дощем» [15, с. 79]. Див. рушати «направлятися куди-небудь або до когось, чогось» [СУМ, т. 8, с. 918]; дибати «повільно і важко або невміло переставляти ноги» [СУМ, т. 2, с. 269]. 2. 3. 2. Загальномовні: Біжить стежинка: «Біжить тонесенька стежинка Коло мойого серця близько» [15, с. 93]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с.175]. Бродить місяць: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с. 238]. Вечір падає: «В гори вечір падає, Мов казковий птах» [15, с. 77]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Визрілі світанки: «Колишуть клени визрілі світанки, Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. визрівати «перен. Набувати завершеності в розвитку» [СУМ, т. 1, с. 401]. Вітер бродив; вітри бредуть: «Хтось уночі шурхотів біля вікон, Може, то вітер бродив у кущах» [15, с. 59]; «Дивився, як вітри в траві бредуть, Й співав собі, а спів далеко линув» [15, с. 46]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с.238]. Віти гублять: «І першу краплю, мов сльозу, У травах гублять віти» [15, с. 18]. Див. губити «забуваючи, залишаючи і т. ін. що-небудь, втрачати його» [СУМ, т. 2, с.186]. Вогонь дрімає: «Я знаю – Вогонь під попелом дрімає!» [15, с. 27]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с. 418]. Вона [пісня] встає із попелищ і мук: «Вона росте. У неї крила білі. Вона встає із попелищ і мук» [15, с. 7]. Див. уставати «перен. Виникати, поставати з чогось, через щось» [СУМ, т. 10, с. 495]. Горизонти танули: «Було там стільки простору і волі, Аж горизонти танули в очах» [15, с. 100]. Див. танути «перен. Поступово зникати з поля зору, ставати непомітним, невиразним» [СУМ, т. 10, с. 34]. Горить калина: «Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. горіти «сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими фарбами, кольорами» [СУМ, т. 2, с.130]. День обпік сонцем: «Долоні сонцем білий день обпік» [15, с. 14]. Див. обпікати «викликати больові відчуття і пошкодження чим-небудь їдким, пекучим» [СУМ, т. 5, с. 39]. Дзвеніла ніч зорями: «Повертався. І дзвеніла ніч зорями, немов дрібним намистом» [15, с. 45]. Див. дзвеніти «перен. Звучати дзвінко» [СУМ, т. 2, с. 264]. Дзвеніла тиша: «І дзвеніла щастям літня тиша» [15, с. 6]. Дими лизали: «Важкі дими лизали горизонт» [15, с. 82]. Див. лизати «перен. Доторкуватися або вкривати собою (про хвилю, вогонь і т. ін.)» [СУМ, т. 4, с. 484]. Днина вривалась: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. вриватися «перен. Швидко проникати в середину чого-небудь (про звуки, запахи і т. ін.)» [СУМ, т. 1, с. 738]. Дощем прибитий небокрай: «А у вікні – маленький кусень світу Й дощем прибитий сірий небокрай» [15, с. 19]. Див. прибивати «ударяючи чим-небудь, притискати, спресовувати щось» [СУМ, т. 7, с. 552]. Дрімають гриби: «Під листям зопрілим дрімають гриби» [15, с. 55]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с.418]. Дуби розгойдані: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. розгойдувати «розхитувати що-небудь ритмічними поштовхами» [СУМ, т. 8, с. 651]. Жоржин прив’ялена краса: «Знайома хата. Тин. Дерева. Жоржин прив’ялена краса» [15, с. 12]. Див. прив’ялювати «частково позбавляти свіжості, соковитості, пружності; присушувати» [СУМ, т. 7, с. 584]. Заснулі грози: «В старих хащах хроплять заснулі грози, Буркоче грім, немов кошлатий звір» [15, с. 186]. Див. засипати «перен. Переставати виявляти ознаки життя; завмирати, затихати» [СУМ, т. 3, с. 306]. Заспівали вітри: «Завили вітри, заспівали…» [15, с. 94]. Див. заспівувати «перен. Густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 324]. Зима дише: «Дише холодом в руки зима» [15, с. 58]. Див. дихати «віяти, обдавати чим-небудь» [СУМ, т. 2, с. 291]. Зігріта усміхом твоїм хвилина: «І падала, котилася до ніг, Зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. зігрівати «перен. Оживляти гарячим, радісним почуттям, світлою думкою і т. ін., примушувати звучати щиро, безпосередньо» [СУМ, т. 3, с. 572]. Злітають сни: «Злітають сни прозорим дивом. Ніяк безсоння не скорю» [15, с. 8]. Див. злітати «перен. Несподівано з’являтися, виникати» [СУМ, т. 3, с. 595]. І радістю, і смутком перешиті ночі: «І хай світліші стануть мої ночі, І радістю, і смутком перешиті» [15, с. 6]. Див. перешивати «переробляти пошите, надаючи іншого розміру, фасону і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 6, с. 321]. Мак схилив голівку: «Схилив голівку у зажурі мак, Притих наморено в гнізді лелека» [15, с. 107]. Див. схиляти «змінювати пряме положення на похиле, нагнувши, опустивши що-небудь; нахиляти» [СУМ, т. 9, с. 883]. Мурашки заклопотані, здорожені: «Мурашки заклопотані, здорожені Тоненьку стежку топчуть в мураві» [15, с. 175]. Див. заклопотаний «який має багато роботи, справ; дуже зайнятий» [СУМ, т. 3, с. 149]; здорожений «який утомився в дорозі» [СУМ, т. 3, с. 548]. Небо, дивом заволочене: «Вечірнє небо, дивом заволочене, Мов синя чаша денцем догори» [15, с. 180]. Див. заволікати «пересуваючись у просторі, закривати, затягувати, оповивати що-небудь (про хмари, дим, туман і т. ін.)» [СУМ, т. 2, с. 448]. Обрій заквітчався: «Пророчим сяйвом обрій заквітчався» [15, с. 14]. Див. заквітчуватися «взагалі прикрашатися, оздоблюватися чим-небудь; набувати привабливого вигляду» [СУМ, т. 3, с.141]. Обрій падав і горів: «Далекий обрій падав і горів» [15, с. 33]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 11]; горіти «давати або випромінювати світло; світитися» [СУМ, т. 2, с. 130]. Осінь впала сльозиною: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг» [15, с. 76]. Див. упасти «раптово настати, насунутися, огорнути собою що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 454]. Очі падуть: «І боязко очі падуть їм до ніг» [15, с. 36]. Див. падати «схилятися вниз, опускатися» [СУМ, т. 6, с.11]. Падала, котилася хвилина: «І падала, котилася до ніг, зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Підсніжник проклюнув, дише: «Проклюнув льодів шкаралупу – і дише» [15, с. 55]. Див. прокльовувати «пробивати дзьобом, клюючи» [СУМ, т. 8, с. 203]; дихати «втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих» [СУМ, т. 2, с.291]. Прибирається земля: «І прибирається земля до свята» [15, с. 9]. Див. прибиратися «перен. Набувати святкового, гарного вигляду, прикрашатися чим-небудь (про неживі предмети)» [СУМ, т. 7, с.556]. Притишений сад: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад…» [15, с. 59]. Див. притишений «який притих, став тихішим» [СУМ, т. 8, с. 64]. Пропахлий димом день: «Пропахлий димом день Махне крилом осіннім – На осені лежить Прозорих сліз печать» [15, с. 79]. Див. пропахати «насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах.*Образно» [СУМ, т. 8, с. 251]. Розвихрена трава: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. розвихрений «який розтріпався, розметався в різні боки» [СУМ, т.8, с. 631]. Росою скроплені сади: «На березі липневої печалі Цвітуть росою скроплені сади» [15, с. 184]. Див. скроплювати «обдавати, вкривати краплями, бризками; оббризкувати» [СУМ, т. 9, с. 325]. Спинений, застиглий лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. спиняти «припиняти рух кого-, чого-небудь, примушувати когось, щось стати; зупиняти» [СУМ, т. 9, с. 506]; застигати «перен. Переставати рухатися, ворушитися, коливатися і т. ін.» [СУМ, т. 3, с. 329]. Співала лоза: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Див. співати «перен. Видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін.» [СУМ, т. 9, с. 514]. Туман проллється молоком: «Здивує білка невсипуща, Туман проллється молоком…» [15, с. 96]. Див. проливатися «випадати, проходити (про дощ, зливу і т. ін.)» [СУМ, т. 8, с. 215]. Хижки туляться: «Тут хижки туляться до зелені усюди – Відчинені, гостинні, без замків» [15, с. 10]. Див. тулитися «міститися одне біля одного, близько до чогось» [СУМ, т. 10, с. 315]. Шепочуть трави: «Шепочуть трави: – Скоро, скоро…» [15, с. 99]. Див. шептати «перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 441]. Отже, в поезіях збірки Христини Керити «У затінку літа» найбільше використано дієслівних метафор, оскільки дієслово завдяки неелементарності свого значення робить можливим створення найбільшої кількості різного типу метафор. Авторка метафоризує явища природи, астрономічні назви, рослини, побутові реалії, просторові та абстрактні поняття. І хоча прикметникові та іменникові метафори зустрічаються рідше за дієслівні, вони вжиті дуже яскраво, в особливо важливих місцях задля створення глибокої образності. Більша частина метафор є авторськими, а сама поетеса вживає їх лише один раз. Це і робить їх настільки ефектними. Розділ ІІІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕТАФОРИ ХУДОЖНЬОГО ІДІОСТИЛЮ Х. КЕРИТИ Провідна роль у творенні образної експресивності поетичного тексту належить метафорі. Поетична мова Христини Керити відзначається яскравою, самобутньою образно-метафоричною насиченістю, що є свідченням витонченого чуття слова, вміння знайти найбільш вдалі й доречні засоби для вираження своїх думок, почуттів. Найчастіше в поетичному тексті зустрічається дієслівна метафора. Особливістю метафор Х.Керити є їх тісний зв’язок із фольклорними традиціями образотворення, який полягає в антропоморфізації природи, тобто наділенні її властивостями, притаманними людині: Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця? Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця. Головними образами у поезії Христини Керити завжди виступають різноманітні природні явища, об’єкти, фауна та особливо флора. Саме така лексика метафоризується, і ці предмети виступають дистрибутами в метафоричних сполуках. Відповідно, відчувається, яке важливе значення для поетеси має природа рідного краю. Авторка дуже часто вдається до персоніфікації, яка забезпечує уподібнення об’єктів та явищ неживої природи до світу людей. Саме тому тумани, вітри, дощ, місяць, зірки, ніч, сонце, дерева, квіти оживають у поезії, набувають людських ознак, перебирають переживання, емоції та діяльність людей. Таким чином у поезії Христини Керити вітри зиркають у шибку, ніч вишиває зірки, сонечко втомлюється, день прилягає, лоза співає, гриби дрімають, дощ вдаряє каблуками, дерева хмурять чола, далеч супиться, а гроза регоче і бавиться. У пейзажній ліриці авторка тяжіє до використання розгорнених метафор, які у своєму складі містять кілька метафоризованих компонентів, що дає змогу охопити більший семантичний простір у висловлюванні: Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз, На вродливу зіроньку Задивився ліс. Завдяки розгорненим метафорам гроза, наприклад, сприймається читачем уже не просто як явище природи, а як жива істота, здатна діяти, думати, переживати, змінювати настрої і приймати рішення: Злодійкувато уночі Гроза долину молотила, І вістря блискавок топила В ріллі похилому плечі. І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу. Таким чином почуття і переживання людей розкриваються саме через образи природи, особливо неживої, що здійснюється за допомогою нанизування метафор. Вдаючись до уособлення понять природного світу, Х.Керита зумисне їх психологізує. Для кожного пейзажного малюнка Христина Керита, на думку Н.Ференц, уміє знайти промовисті деталі, «вона володіє даром поетичного живописання. Її світовідчуття, одухотворена споглядальність сповнені радісним зачудуванням. Обожнюючи природу, поетка відкриває її дивосвіт, оперуючи простими словами, легким розкутим стилем» [40, с. 15]. Часто обрані метафори створюються на основі оригінальної, особливої подібності ознак, яку помітила саме авторка, що засвідчує її індивідуальний авторський стиль: промінець зомлів, мить тече по лезові, вітер бродить, помідори сердяться і просять сонця, журба хлюпоче, земля прибирається до свята. Метафори у поезії Христини Керити служать для зображення пейзажу, змалювання навколишнього світу, природи, що надихає читача, захоплює, впливає на його почуття, викликає певні емоції. Так, землі хочеться пригорнути журавлів, хижки туляться одна до одної, світанки випасають коней, рвуться нитки блискавиць, а ніч зирить темним оком. Герої поезій, що зазвичай є об’єктами природи, передають відчуття самої поетеси, особисті, інтимні. І передача здійснюється завдяки яскравим, особливим, колоритним і завжди цікавим, захоплюючим метафорам. Статистичний аналіз метафорних словосполучень підтверджує, що Христина Керита віддає перевагу (вживаються кілька разів) таким метафорам: бродити (вітер бродить, місяць бродить, гарбуз побрів), співати (гора співає колискову, лоза співає під смичком вітру, вітри заспівали колядку), зітхати (груші зітхають, гілки зітхали, піч зітхає, незабудки зітхають, земля зітхає), бігти (бігтимуть ліани, прибігла зоря, днина бігла з плащем у руках, стежинка біжить), зиркати (ніч зирить темним оком, зиркала роса, зиркають вітри), падати (обрій падав, очі падуть, осінь впала сльозиною, вечір падає), дрімати (вогонь дрімає, гриби дрімають), глипати (місяць глипав, розпука глипала), реготати (гроза реготала, бубон реготався) котитися (туман котив біляве тіло, сонце котилося) та ін. Абсолютна більшість метафор у поезії Христини Керити, дієслівних у тому числі, є саме індивідуально-авторськими. Поетеса дивиться на світ оригінально, свіжо. Завдяки такій характерній високій образності, поезія набуває казкового, фантастичного відтінку, де кожен куточок, куди не зверне увагу людина, оживає, рухається і передає емоції. Так, весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, піч зітхає, а ніч вишиває по небу. І вся ця творча образність створена авторкою індивідуально й неповторно. Поетична мова Христини Керити є багатою, динамічною, яскравою та глибоко чуттєвою, що досягається завдяки майстерному використанню авторкою значної кількості оригінальних метафор, які є окрасою тексту і свідчать про тонкий мовний смак і естетичне сприйняття світу. Наші слова яскраво підтверджують і спостереження літературознавця Н.Ференц: «У ліриці Христини Керити яскраво виражений автобіографічний стан душі. Її твори вдало передають жіноче сприйняття світу, особливостями якого є тонкий ліризм і сповідальність інтонацій, уміння зосереджуватися не стільки на події, скільки на враженнях від неї» [36, с. 144]. Як засвідчують результати проведеного нами дослідження, Х.Керита використовує велику кількість авторських прикметникових метафор, які вирізняються оригінальністю, яскравістю і високою образністю. Поетеса дивиться на світ завжди по-новому, знаходячи такі цікаві подібності між явищами і предметами навколишнього світу, які читач часто не може передбачити чи побачити сам: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]; «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]; «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]; «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Н.Ференц, аналізуючи поетику творчості Х.Керити, звернула увагу, що «погляд на природу у неї захоплено-романтичний, іноді спокійно-зосереджений, ніжно-мрійливий, сповнений радості відкриття живого світу. Природа для неї – втілення добра і краси» [36, с. 141]. Це підтверджує і наше дослідження, адже в аналізованій поезії переважають внутрішньочуттєві прикметникові метафори. Усі образи, змальовані у поезії, з’являються в нашій уяві крізь призму особливого світобачення авторки, її внутрішнього світу, переживань та емоцій. Знайомі слова постають по-новому у нашій уяві саме завдяки несподіваній сполучуваності, що породжує свіжі, цікаві і незвичні образи. Одоративні прикметникові метафори характеризують предмет за запахом, нюхом, смаком, дотиком: повзуча темнота, щербатий місяць-камінь, гарячий хаос, застиглий лет віків, прив’ялена краса, захмеліла днина, зігріта усміхом твоїм хвилина, перестиглі зорі, буйнорогий лось, кошлатий пензель, хрускотлива зала тощо. Велику групу прикметникових метафор становлять емотивні, тобто почуттєві. У таких метафорах розкривається не лише характеристика предмета, явища, істоти, які описуються, але в більшій мірі почуття самої авторки. Вони допомагають їй виразити власний внутрішній світ: неприспана журба, наполохані тіні, мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, тремтлива радість, жахлива казка. Наприклад: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Кольористичні прикметникові метафори відіграють важливу роль у поезії Х.Керити. Авторка активно вживає їх, оригінально обігрує, вимальовує незвичайну картину світу, сповнену несподіваних фарб. На розмаїту кольорову гаму епітетів Х.Керити звернула увагу й літературознавець Н.Ференц у статті «Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити» та в монографії «Художній світ Христини Керити». Дослідниця підтвердила, що «Христина Керита сприймає природу як імпресіоніст, у її поезії виразний колористичний струмінь. Символіка кольорів у її творах, будучи зануреною у народну традицію, вражає свіжістю образного бачення, виражає різні душевні, емоційні та психологічні стани ліричної героїні. У палітрі кольорів домінують світлі, зокрема прозорий, ясний, білий, голубий, блакитний» [36, с. 141]. «Рідше у ліриці Христини Керити зустрічаємо червоний колір, – зауважила Н.Ференц. – Він несе тепло, бо пов’язаний з вогнем, це колір радості, болю і страждання» [40, с. 13–14]. Доволі часто натрапляємо на несподівані поєднання кольорів та предметів, явищ навколишнього світу. Так, переймаючись темою екології та збереження живої природи, авторка поетизує, оживляє рослини, надаючи їм якостей людського організму. І таким чином, читаючи поезію, ми можемо візуалізувати зелену кров, що тече у рослинах: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Х.Керита знаходить нові, цікаві фарби, їх особливі відтінки, які мають великий емоційний вплив на читача. Такі кольори вражають зір і почуття, коли ми їх уявляємо, створюють невидимі зв’язки між різними явищами чи предметами, які, на перший погляд здаючись неочікуваними, виявляються на диво влучними і дуже вдалими: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Наприклад: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Дистрибутами прикметникових метафор, характерно для поезії Х.Керити, виступають в основному явища та об’єкти природи. Найчастіше головними образами поезій у складі прикметникових метафор є зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Часто дистрибутами виступають слова зі значенням: 1) часу, пори року чи доби: ніч (і радістю і смутком перешита, ожиново-темна, втомлена), дитинство (білочубе, босоноге), днина (захмеліла, пропахла димом), хвилина (зігріта усміхом твоїм), будень (злостивий, сірий) світанки (визрілі), жовтень (світлочубий), травень (молодий); 2) рослин: сонях (сонцем збризканий, головатий, одинокий), сад (притишений, росою скроплений), ялини (гордовиті, строгі), дуби (розгойдані), ліси (перемучені), крокуси (манливі), трава (розвихрена), жоржина (боса), берези (стрункі), мальви (повнолиці), верби (стомлені); 3) рідше тварин: мурашки (заклопотані, здорожені), сова (дрімлива), коні (бузкові), лось (буйнорогий). У поезії Х.Керити переважають авторські прикметникові метафори. Кожна з них є оригінальною, неповторною, а тому вжита зазвичай лише одноразово. І хоча виокремити повторювані прикметникові метафори важко, проте деякі закономірності таки простежуються. Авторка часто використовує складні прикметники з частинкою –чубий: буйночубий вітер, білочубе дитинство, жовточубий майстер, світлочубий жовтень. Так само вживається частинка –окий: світлоокий дім, сяйноока донечка, вишнеокі донечки. Та й узагалі авторка полюбляє складні прикметники: повнолиці мальви, головерхі часи, пишнокрила шапка, тонкорукий вітер, буйнорогий лось, тихоплинна хвиля, бистрохідні колісниці, босоноге дитинство, ожиново-темна ніч, темно-русі причали. Хоча однакових прикметникових метафор майже немає, авторка нерідко використовує синонімічні прикметники з подібною семантикою та типом перенесення ознаки. Це синоніми, що стосуються втоми (зморений пісок, втомлена ніч, стомлені верби, перемучені ліси, здорожені мурашки), сну (неприспана журба, невиспана зоря; дрімлива сова, заснулі грози), дії бризкання (росою скроплені сади, сонцем збризканий сонях), шиттям (і радістю і смутком перешиті ночі, жовтим шовком вишиті зірки). Іменникові метафори в поезії Х.Керити вживаються рідше, ніж дієслівні та прикметникові. Вони є частим засобом для створення персоніфікованих образів: І раптом – хмарка ця. Вона взялась нізвідки. Навшпиньки дощ підкравсь до зв’ялених ожин. І тихо, крадькома, щоб не знайшлися свідки, В цілункові припав до теплих уст жоржин. Поетеса, оживляючи природу, часто вживає в ролі метафор-іменників такі семантичні групи слів: 1) побутові назви (кораблик, баркасик, свитка, хустина, фіранка, цеглина, чаша); 2) назви частин тіла людини (кулак, жмені, рот, руки, рамена, скроні, спини, уста, чоло); 3) абстрактні назви (спогад, навала, тлін, хаос, хода, шаленство). Впадає в око, що Х. Керита вводить до складу іменникових метафор не тільки загальновживану та стилістично нейтральну лексику, але й застарілу (тога, рамена), пестливу (баркасик, ситчик, кораблик, човник, долоньки) та зрідка поетичну (лет) й діалектну (колиба), що робить її образну систему оригінальною, зворушливою. Отже, поезія – основне середовище існування метафор, які є яскравою ознакою самобутності ідіостилю митця. Під час створення метафоричного образу Христина Керита використовує слова загальнонародної літературної мови, вводить нові мовленнєві контексти, які передають думки в емоційно-насиченій формі. Поетична мова Христини Керити, яка вирізняється поєднанням прадавніх витоків національного світосприйняття із західноєвропейськими модерністськими пошуками, не тільки складає органічну частину словника української мови, а й відтворює специфіку нової поетичної свідомості. Метафори в поезіях Христини Керити утворюють образно-семантичний комплекс, кожен елемент якого внаслідок індивідуального осмислення та вживання стає здатним виявляти свій смисловий потенціал, виконувати певні стилістичні функції в художньому контексті, чим і визначається специфіка образної системи творів поетеси. ВИСНОВКИ Метафора – це найпоширеніший і найпродуктивніший троп, який найбільше досліджений мовознавцями. Намагаючись пізнати природу і механізм цього явища, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що лежить в її основі – порівняння, аналогія, тотожність чи подібність. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і у функціонуванні. Протягом останніх десятиліть зусиллями мовознавців світу утворилася лінгвістична теорія метафори, внаслідок чого з’явилися не тільки цікаві ідеї щодо розуміння онтології метафори, а й різноманітні інтерпретації фактичного матеріалу, способи системного аналізу метафоричного перенесення. Цінним для пізнання специфіки образної картини світу є художній доробок сучасних українських митців, серед яких особливе місце займає творчість відомої закарпатської поетеси Христини Керити, адже її поезія визначається особливою ніжністю, щирістю і тонким ліризмом. Світоприйняття поетеси є захоплено-романтичним, мирним та ніжно-мрійливим і яскраво виражається саме у літературній творчості. Одним із найважливіших засобів його вираження є метафора. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. У її поезії панують щирі і високі почуття, відкривається дорога до вершин духовності. І все це завдяки вдалому використанню образних художніх засобів, зокрема метафори. Сама назва збірки «У затінку літа» має також метафоричний зміст, що й привернуло нашу увагу при виборі об’єкта дослідження. Усього в дипломній роботі було проаналізовано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор. Як засвідчують результати нашого дослідження, дієслівні метафори є домінантою образної системи закарпатської поетеси. Широко представлені тут антропометафори, ключовими словами яких постають слова на позначення динамічної сфери життєдіяльності людини (бреде, біжить, тікає, ходить, грає, тче, тягне і под.), а також слова, що називають психофізіологічні процеси, стани (сивіє, болить, вірить, вмирає, чекає, ридає, спить, сміється тощо), які семантично корелюють з назвами реалій неживого світу, набуваючи статусу антропоморфізмів. Абсолютна більшість метафор Х. Керити, а це майже 200, є авторськими, і їхнє значення не фіксується в СУМі. Вони вражають оригінальністю: весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, піч зітхає, ніч вишиває по небу, помідор просить сонця; мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, повзуча темнота, вишнеокі доньки, світлочубий жовтень, жовточубий майстер. Беручи до уваги структурні особливості метафор, бачимо, що в поезії Христини Керити однаково трапляються як дво-, так і багатокомпонентні метафори. Часто авторка нанизує метафори одна за одною, створюючи своєрідну градацію: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу [гроза]»; «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла»; «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом». Об’єкти і явища природи оживають, персоніфікуються і перебирають різноманіття людської діяльності та почуттів: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг»; «Вривалась в двері захмеліла днина; «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» та ін. Дистрибутами в метафоричних сполуках майже завжди виступають елементи природи, флора, фауна, різні атмосферні, часові явища. Ці образи значною мірою персоніфікуються і передають почуття авторки, особливості її внутрішнього світу. Саме крізь призму природного світу Христина Керита дивиться на світ, пізнає його, насолоджується та переймається ним. Так, найчастіше зустрічаємо образи вітру, зірок, місяця, ночі, дощу, землі, сонця, вечора, дня, дерев: зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Важливу функцію відіграють кольористичні метафоричні епітети. Підбір кольорів виражає різні душевні стани, емоції та почуття, часто це несподівані відтінки: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Специфікою художнього стилю Христини Керити є вміння знайти промовисту деталь, що активізує сприйняття, створює ланцюг асоціацій. Метафори, які використовує авторка, вражають свіжістю і вишуканістю, вони є будівельним матеріалом творення поетичного світу. Створюючи велику кількість свіжих індивідуальних метафор, авторка рідко використовує їх двічі. Саме тому вони є такими ефектними, особливими й неповторними, щоразу захоплюючи читача оригінальністю й вишуканістю: «На вродливу зіроньку задивився ліс»; «І моляться сонцю язичники-буки»; «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели»; «І дзвеніла щастям літня тиша»; «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву»; «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» та багато ін. Отже, поезія Христини Керити – невичерпне джерело творчої майстерності та багатства художніх засобів. Саме тому її варто аналізувати в різних аспектах, позаяк матеріали досліджень розкривають секрети творчості й успіху талановитої поетеси, слугують натхненням для інших письменників і можуть бути використані при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменника. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С.5–32. 2. Балега Ю. Їй пісню весна наворожила. Закарпатська правда. 1981. 7 червня. 3. Балла Е. Художній профіль талановитої поетеси. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. 2014. Вип. 19. С. 180–181. 4. Басараб В. Народжуватися для щастя. Березневі заручини. Ужгород. 1981. С. 3–6. 5. Блэк. Метафора М. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С. 153–172. 6. Варич Н.І. Метафора як процес семантичного перенесення. Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник. Вип. 3. Харків: ХДПУ, 1997. С. 16–22. 7. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. Киев, 1986. 144 с. 8. Гаврилюк А. П. Метафора, її природа та роль у мові та мовленні. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: Філологія. Педагогіка. 2013. Вип. 2. С.29–33. URL: http://visnyk.fl.kpi.ua/article/viewFile/30027/26754. 9. Гайдученко Г. Метафора як посилення образності прозового твору (на матеріалі історичних романів П.Загребельного). Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2002. Вип. 5. С. 230–233. 10. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое. Метафора в языке и тексте. Москва: Наука, 1988. С. 11–26. 11. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. Київ: Вища школа, 1985. 360 с. 12. Данилюк Н.О. Традиційне і новаторське у мовній структурі сучасної метафори. Мовознавство. 1984. № 2. С. 64–67. 13. Кевешлігеті О. Міфосвіт Христини Керити у поетичній збірці «Березневі заручини». Актуальні питання гуманітарних наук. 2015. Вип. 14. С. 191–196. 14. Керита Х. У долонях світанку: Збірка поезії. Ужгород. 2012. 96 с. 15. Керита Х.В. У затінку літа: Вибрані твори. Ужгород, 2005. 224 с. 16. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. Київ: Вища школа, 1987. 345 с. 17. Кравець Л. Динаміка метафори в українській поезії ХХ ст. Київ: ВЦ«Академія», 2012. 416 с. 18. Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів М.Зерова): автореф. дис….канд. філол. наук. Київ, 1997. 18 с. 19. Кравець Л.В. Фітоморфні метафори в українській поезії ХХ ст. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. Київ, 2010. Вип. 6. C. 204–209. 20. Лисенко О. М. Метафора як об’єкт наукових студій. Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. 2017. Вип. 45. C. 22–29. 21. Марцинківська О.Є. Переносне значення та образне вживання. Мовознавство. – 1973. № 3. С. 24–33. 22. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови / За ред. Л.І. Мацько. Київ, 2003. 463 с. 23. Олійник І. Слово в лексичній системі української мови. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. акад. І.К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1973. С. 27–100. 24. Пустовіт Л.О. Лексико-семантична структура метафори: автореферат дис….канд. філол.наук. Київ, 1979. 18 с. 25. Рішко М. Муза Христини Керити. Новини Закарпаття. 1995. 7 лютого (№ 20). С.2. 26. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2011. 844 с. 27. Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка. Санкт-Петербург: Наука, 1993. 153 c. 28. Словник української мови: в 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. 29. Сучасна українська мова: Лексикологія. Фонетика: підручник / А.К. Мойсієнко, О.В. Бас-Кононенко, В.В. Берковець та ін.; за ред. A.K. Мойсієнка. Київ: Знання, 2013. 340 с. 30. Таке все вічне, і таке все тлінне. URL: http://raprint.blogspot.com/2011/04/blog-post.html‎ 31. Тараненко А.А. Языковая семантика в её динамических аспектах. Київ: Наукова думка, 1989. 256 с. 32. Телия В.Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция. Метафора в языке и тексте. Москва, 1988. С.26–52. 33. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. Київ, 2003. 448 с. 34. Українська мова: Енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія, 2004. 35. Ференц Н. Бачити світ по-своєму. У долонях світанку. Збірка поезій. Ужгород. 2012. С. 3–4. 36. Ференц Н.С. Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 20. Ужгород. 2015. С. 141–144. 37. Ференц Н. С. Красою натхненна. Молодь Закарпаття. 1981. 11 квіт. С.3. 38. Ференц Н. Поетика пейзажної лірики Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 15. Ужгород, 2011. С. 210–216. 39. Ференц Н.С. Поетичний світ Христини Керити. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. Вип. 7. Ужгород. 2003. С.73–79. 40. Ференц Н. Поетичний світ Христини Керити. У затінку літа. Ужгород, 2005. С. 201–218. 41. Ференц Н. Христина Керита. Письменники Срібної Землі: До 60-річчя Закарпатської організації Національної спілки письменників України. Ужгород. 2006. С. 582–591. 42. Ференц Н. Художній світ Христини Керити: літературно-критичний нарис. Ужгород, 2014. 144 с. 43. Ференц Н. С. «Щаслива я, Карпати, бо ви є». Поезія і поети Закарпаття: літературно-критичні статті. Ужгород: Мистецька лінія, 2003. С. 160–175. 44. Чабаненко В.А. Норми словотворення і мовна експресія. Мовознавство. 1980. № 2. С.13–20. 45. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. Київ: Вища школа, 1984. 168 с. 46. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 351 с. 47. Шамота А.М. Переносне значення слова в мові художньої літератури. Київ, 1967. 128 с. 48. Шутова Л.І. Епітет в українській поезії 20-30-х років ХХ століття (структурно-семантичний і функціональний аналіз): автореф. дис... канд. наук. Київ, 2003. 18 с. 49. Шелестюк Е.В. Метафора: двухкомпонентная или трехкомпонентная структура? Актуальные проблемы лингвистики: Уральские лингвистические чтения-2001. Материалы… конференции. Екатеринбург: Изд-во УрГПУ, 2001. С. 125–126. 50. Шиманович Г.М. Метафора як когнітивний механізм номінації та її роль у мовній картині світу. Проблемы современного языкознания. URL: http:// www. dspace.nbuv.gov.ua/.../09-Shimanowich.pdf АНОТАЦІЯ Бігун Ніколетта Вікторівна. Метафори в поезії Христини Керити У роботі здійснено аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Описано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор дво- та багатокомпонентної структури. Доведено, що більшість із них є індивідуально-авторськими, а дієслівні метафори становлять домінанту в образній системі художнього ідіостилю закарпатської поетеси. Ключові слова: метафора, поезія, ідіостиль, структурно-семантичні особливості, функції метафори. SUMMARY Nikolleta Bigun. Metaphors in the poetry of Khrystyna Keryta The structurally-semantic and functional peculiarities of metaphors in the poetry of Christina Kerita are analyzed in the work (based on the material of the collection "In the Shade of Summer"). 300 nouns, adjectives and verbs metaphors of two- and multicomponent structures are described. It is proved that most of them are individually-authorial, and verbal metaphors are dominant in the figurative system of the artistic idiostyle of the Transcarpathian poetess. Keywords: metaphor, poetry, idiostyle, structurally-semantic peculiarities, metaphor functions. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ СМЕРЕКА НІКОЛЕТТА ВІКТОРІВНА МЕТАФОРИ В ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ Спеціальність: 035 «Філологія» Спеціалізація: «Українська мова та література» Дипломна робота на здобуття освітнього ступеня магістра Науковий керівник: Пискач Ольга Дмитрівна, кандидат філологічних наук, доцент Ужгород – 2019 ЗМІСТ Вступ…………………………………………….……………………………………….3 Розділ І. Загальнотеоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори 1. 1. Поняття метафори та її природа……………………………………….......9 1. 2. Класифікації метафор……………………………………………………..17 Розділ ІІ. Структурно-семантична характеристика метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа») 2.1. Іменникові метафори………………………………………………………21 2. 1. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………21 2. 1. 2. Загальномовні…………………………………………………….24 2.2. Прикметникові метафори………………………………………………….26 2. 2. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………26 2. 2. 2. Загальномовні…………………………………………………….30 2.3. Дієслівні метафори……………………………………………….………...33 2. 3.1. Індивідуально-авторські………………………………………….33 2. 3. 2. Загальномовні…………………………………………………….45 Розділ ІІІ. Функціональні особливості метафори художнього ідіостилю Х. Керити………………………………………………………………………………51 Висновки………………….…………………………………………………………....59 Список використаної літератури……………………………………………….…….62 Анотація………………………………………………………………………………..67 Вступ Есте¬тичним мірилом художньої літератури є образне відображення дійсності. Художник творить типові образи через зображення конкретного, індивідуального – індивідуальні характери в індивідуальній обстановці. Завдання письменника – зображувати, малювати, показувати дійсність і тільки через створені ним картини виражати свої симпатії чи антипатії. У художньому творі лексичне значення слова естетично актуалізується, модифікується. Саме тому тут найбільше проявляються можливості переносного вживання слів, що відображають індивідуально-авторську манеру та мовне багатство певного майстра художнього слова. Механізм оновлення лексичної семантики слова найповніше простежується в метафоричних структурах. Метафора належить до образних засобів мови, які виконують виразну естетичну функцію художнього тексту. Це один із найбільш яскравих і поширених різновидів тропів – мовних зворотів, «у яких слово або словосполучення вжиті в переносному значенні і служать засобом досягнення естетичного ефекту виразності в мові художньої літератури, в публіцистиці, в ораторському стилі тощо» [11, с. 313]. Метафоричність – найважливіша риса художнього тексту. Завдяки метафорі він має концептуальну насиченість; ефект народження нового значення та сприяння послідовності; втілення естетичної логіки; дозволяє зберігати цілісність художнього твору навіть у процесі його прочитання. Принцип подібності, що лежить в основі метафори, створює можливості для нової характеристики предмета через його схожість із іншим предметом. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і в функціонуванні. Вона притаманна всім мовам і в усі епохи; вона охоплює різні аспекти мови і виявляється в усіх її функціональних різновидах; «метафора виникає не тому, що вона потрібна, а тому, що без неї неможливо обійтись, вона притамання людському мисленню й мові як така. І поети вже потім здобувають з неї користь у своїй творчості, перетворюючи «необхідність у доброчесність» [10, с. 11–12]. На думку науковців, сучасна українська література характеризується високим ступенем метафоричності художньої мови. Якщо класична українська поезія має метафори переважно атрибутивні і дієслівні, то сучасна українська поезія тяжіє до розгорнених багаточленних комбінованих метафоричних структур, у яких поєднуються атрибутивні й субстантивні, субстантивні і дієслівні, атрибутивні, субстантивні й дієслівні [22, с. 334]. Особливо проявляють свої образні можливості метафори в поетичних жанрах, оскільки майстри слова дбають про свіжість та оригінальність метафор і тих асоціацій, які вони викликають, уникають штучності, шаблонності й банальності. На думку Л. Кравець, поетична метафора «володіє значними пізнавальними й експресивними можливостями. Вона є продуктом творчої думки, результатом цілеспрямованих і свідомих естетичних пошуків, а це означає, що її можна розглядати як мовне, ментальне й культурне явище» [19, с. 204]. Поетичній метафорі властива персоніфікація, використання метафоричних одиниць як експресивного, творчого комопоненту. Показовими у цьому зв’язку є неповторні метафори в поезіях П.Тичини, М.Рильського, В.Симоненка, Д.Павличка, Л.Костенко, І.Драча, М.Вінграновського та інших українських майстрів художнього слова. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджених питань (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко, Л.Пустовіт, О.Тищенко, Г.Гайдученко та ін.). Поетичну метафору досліджували переважно в семантичному, семантико-стилістичному та семантико-граматичному аспектах. Актуальність дослідження. Творчість закарпатських письменників досліджувалася окремими літературознавцями і мовознавцями, проте образні можливості слів у їх творах, на нашу думку, вивчені ще недостатньо. Актуальність дослідження метафори полягає в тому, що на сьогодні в українському мовознавстві поки що немає спеціальних праць, присвячених розгляду метафори на матеріалі твору талановитої закарпатської письменниці Христини Керити, незважаючи на численну кількість публікацій, що стосуються аналізу метафоричної палітри художніх текстів інших авторів. Творчість поетеси-вісімдесятниці Христини Керити, як слушно вважає Е. Балла, займає «осібне місце в сучасному літературному процесі. Її лірика яскраво оприявнює світ тонкої жіночої душі й суголосна з поезією Ліни Костенко та Ірини Жиленко» [3, с. 180]. Сила її лірики «у прагненні бачити світ по-своєму, неповторно. А живить це прагнення щира і трепетна любов до життя і рідного краю – «зеленого царства сосен і ялин». Про що б не писала Христина Керити, серце її і думка звернені до Карпат», – зауважує Н.Ференц [43, с. 79]. Христина Василівна Керита народилася 6 лютого 1955 року в селі Драгові Хустського району на Закарпатті у великій багатодітній родині. Після закінчення 8 класу Христина Керита вступила в Хустське медучилище, після закінчення якого працювала медсестрою хірургічного відділення. Але любов до поетичного слова виривалася на світ. Пропрацювала 4 роки і зрозуміла, що її покликання не медицина, а література. У 1976 році стала студенткою філологічного факультету Ужгородського університету, який закінчила з відзнакою 1981 року. Протягом навчання в університеті Христина Керита друкувала свої твори у журналах «Дніпро», «Жовтень», альманасі «Вітрила», збірках творчої молоді «Ранковий клич», «Калиновий спів», обласній та республіканській пресі. Перша збірка поезій «Березневі заручини» вийшла у світ 1981 року, хоча рукописний варіант книги був готовий ще у 1976 році. У цій збірці юна поетка змальовує красу рідної природи, зізнається у любові до батьків, до рідних. У збірці «Березневі заручини» переплітається громадське і особисте: замилування своїм селом («Село, моє село заснуло», «Просторі вулиці села», «Знайома хата»), краєм рідної природи («Колишуть клени визрілі світанки», «Гримотіли громи»), а також авторка намагається осмислити сутність буття, історичне минуле («Був день, як джбан з пахучою водою», «Іду в легенду, що створили люди», «Одержима», «Смерть Наливайка» та ін.). Навчаючись в університеті, Христина Керита плідно працювала. Її поезії друкувались у газетах, літературних журналах та збірках творчої молоді. Збірка «Чекання дива» пронизана спогадами, роздумами, тихим смутком та мрійливістю. Лірична героїня, очевидно, переживає втрачене чи нерозділене кохання. Ці мотиви звучать у поезіях «Лист», «Отак і живу», «Живу? Існую? Думаю чи ні?», «Запис у щоденнику», «Відболи» та ін. У 2005 році побачила світ ювілейна збірка поетеси «У затінку літа», до якої ввійшли кращі вірші та поеми з попередніх видань. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. Творчість Х. Керити привертала увагу небагатьох літературознавців і письменників: Ю.Балега, В.Басараб, М.Рішко, Н. Ференц, О.Кевешлігеті та ін. Та найбільше статей про художню творчість Х.Керити написала доцент Ужгородського університету Н. Ференц. Особисте знайомство та багатолітня дружба з обдарованою поетесою, глибоке розуміння й відчуття специфіки художнього слова дали можливість відомому науковцю багатогранно проникнути в художній світ авторки. Спочатку були публікації в періодиці («Молодь Закарпаття», «Закарпатська правда»), далі наукові статті в літературознавчих фахових журналах («Науковий вісник Ужгородського університету» та «Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства»), потім окремі розділи в монографічних виданнях «Поезія і поети Закарпаття» і «Поетичні горизонти Закарпаття» та передмови до таких видань поезій, як «У затінку літа» (2005) та «У долонях світанку» (2012). Підсумком наукового аналізу творчості поетеси став літературно-критичний нарис Н.Ференц «Художній світ Христини Керити» (2014). Як зауважила Е. Балла в рецензії на цю монографію, «основну її частину займає наукове осмислення життєвого й творчого шляху поетеси, за хронологічним татематичним принципом оформлене в окремі, відповідно названі розділи. З метою якнайповніше окреслити художній профіль Христини Керити дослідниця добирає влучні й місткі цитати, які добре відображають суть кожного з розділів» [3, с. 180]. Однак лінгвістичний аспект дослідження творчого здобутку цієї талановитої поетеси поки обмежений хіба що кількома студентськими науковими пошуками. Натомість поезії Х.Керити рясно пересипані образними висловами, а особливо своєрідними метафорами, які засвідчують вишукане романтичне світовідчуття поетеси. Тому дослідження цих засобів у її творчості є цілком на часі. Об’єктом нашого дослідження є мова збірки «У затінку літа» Христини Керити. Предмет дослідження – структура, семантика, функції метафор. Метою нашої дипломної роботи є аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Для досягнення поставленої мети плануємо вирішити низку завдань: • у загальних рисах розкрити теоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори в сучасному українському мовознавстві; • методом суцільного відбору виписати метафори з поетичної збірки Х. Керити «У затінку літа»; • здійснити лексико-граматичну класифікацію зібраного матеріалу; • розкрити семантику метафор у поетичному контексті шляхом порівняння їх із відповідниками СУМа; • охарактеризувати функціональні особливості метафор; • виявити специфіку художнього стилю Христини Керити у створенні нею метафоричних образів. Мета і завдання дипломної роботи зумовили вибір відповідних методів та прийомів дослідження: лінгвістичного спостереження та осмислення його результатів, описового та порівняльного методів (для дослідження семантики розглянутих метафоричних одиниць), концептуального та компонентного аналізів (для визначення найбільш типових концептуальних груп метафор). Наукова новизна дослідження в тому, що в роботі вперше проаналізовано метафори поетичної збірки Х.Керити «У затінку літа» (2005). Весь матеріал у науковий обіг уведено нами вперше. Практична цінність результатів роботи полягає в їх активному використанні при вивченні курсу сучасної української літературної мови (лексикології) та стилістики. Крім того, фактичний матеріал можна з успіхом використати при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменниці. Структура й обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 67 сторінок, із них 61 сторінка основного тексту. РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ МЕТАФОРИ 1. 1. Поняття метафори та її природа Метафора відіграє важливу роль у багатьох сферах людського спілкування. Вона є відображенням нашої свідомості, процесів мислення і вивчення навколишньої дійсності, встановлення зв’язків між різними явищами нашого світу. Як слушно вважає Г. Шиманович, «метафора є своєрідним ключем до розуміння основ мислення й процесів утворення ментальних уявлень про світ. Відповідно, вона займає одне з центральних місць в мовній картині світу, що є історично укладеною в пересічній свідомості певного мовного колективу та відбитою у мові сукупністю уявлень про світ та певним способом концептуалізації дійсності» [50, с. 36]. Поняття метафори викликало чимало різноманітних дискусій протягом усієї історії літературознавства та мовознавства. Цілком можна вважати, що саме метафоричне мислення спричинило розвиток як мови, так і культури в цілому. Тому в широкому культурному полі поняття метафори присутнє не лише в лінгвістиці, але й у таких науках, як філософія, психологія, соціологія, літературознавство. Уперше досліджували метафору ще в античні часи в рамках риторики, де вона розглядалася як відхилення від норми, як перенесення назви одного предмета на інший. Так, Платон критично висловлювався щодо використання метафори як образного засобу, натомість Аристотель уважав це явище мовною прикрасою і єдино можливим засобом кодування значень. На думку А. Гаврилюк, «головною метою метафори в риториці було прикрасити мовлення, здійснити вплив на слухача та переконати його. Тому метафора, головним чином, виконувала прагматичну функцію. Пізніше вивчення метафори перейшло до стилістики, а саме до образного мовлення, коли метафора почала виконувати образну функцію. Оскільки метафора функціонує саме в мовленні, слід розглядати її як мовленнєвий, індивідуально реалізований прийом мовця або письменника, який він застосовує, дотримуючись певної фігури та використовуючи певні мовні засоби» [8, с. 30]. Залежно від поглядів, яких дотримувалися філософи й лінгвісти, та від того, що було першочерговим в аналізі, формувалися різні концепції і напрямки вивчення метафори. Різноаспектне її вивчення стало поштовхом для виникнення окремого напрямку наукових досліджень – метафорології. Але комплексних досліджень, у яких була б представлена теоретична концепція метафори, на фактичному матеріалі осмислено місце метафори в лексико-семантичній системі української мови, чітко визначені аспекти вивчення метафори, виявлені типи метафор за різними параметрами, семантичні моделі і закономірності метафоризації, роль метафоричної лексики у відображенні фрагментів картини світу, дуже мало [29, с. 50]. Метафора завжди була об’єктом активного дослідження в мовознавстві. Здебільшого її розглядали як художній засіб, стилістичний прийом, як джерело творення нових назв для понять, що їх потребують, та рідше як національне явище [20, с. 22]. У сучасному мовознавстві визначення метафори не викликає багато суперечок і є досить подібним у багатьох дослідників. І. Олійник визначає метафору як «вид тропа, що побудований за принципом подібності і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Всяка метафора є переносно вжите слово, що служить засобом образної художньої характеристики. Саме тому метафори широко використовуються майстрами слова в процесі образного відтворення дійсності, її художнього, поетичного освоєння» [23, с. 40]. О.Тараненко подає таке визначення: «Метафора (грец. μεταφορά, букв. – перенесення) – а) семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта позначення на інший на основі певної подібності між цілими об’єктами при відображенні в свідомості мовця; б) похідне значення мовної одиниці, утворене таким чином. В основі метафори лежить згорнене або приховане порівняння (Аристотель) і ширше – імпліцитна аналогія нового з наявним, «дальшого» з «ближчим», менш відомого з відомішим і т.п.» [34, с. 334]. У визначеннях дослідники завжди підкреслюють головну ознаку метафори – перенесення ознак предмета чи явища за подібністю. Дуже цікавий погляд на метафору висловлює дослідниця Н. Арутюнова, яка зауважує, що в метафорі можна бачити не лише скорочене порівняння, але й приховане протиставлення: «У метафорі полягає і брехня, і істина; і «ні», і «так». Вона відображає суперечливість вражень, відчуттів і почуттів. У цьому полягає ще один мотив її привабливості для поезії. Метафора вміє витягувати правду з брехні, перетворювати попередньо неправдиве висловлювання якщо не в істинне (його важко верифікувати), то в правильне. Брехня і правда метафори стосуються різних світів: брехня – знеособленої, перетвореної в загальне надбання дійсності…; правда – щодо світу індивідів (індивідуальних образів і індивідних сутностей), сприйманого індивідуальною людською свідомістю. У метафорі протиставлені об’єктивна, відсторонена від людини дійсність і світ людини, що руйнує ієрархію класів, здатної не тільки вловлювати, але і створювати подібність між предметами» [1, с. 17]. У процесі дослідження метафори першочерговою на різних етапах як лінгвістичних, так і філософських, психолінгвістичних та герменевтичних студій стала проблема розуміння змістової структури метафори. Зокрема перед ученими постає завдання «вирізнити, описати і визначити той елемент, який безпосередньо бере участь у перетворенні змістової структури слова під час метафоризації, здійснює метафоричну трансформацію і зв’язує метафоричне значення з вихідним». Адже в процесів метафоризації певна мовна форма, як визнає більшість дослідників, переноситься з одного референта на інший, але сама собою, а в ролі експонента відповідного значення. Тобто відбувається не просто транспозиція форми, а перенесення якоїсь частини вихідного значення в метафоричне, під час якого ця частина або залишається незмінною, або зазнає якихось смислових модифікацій. Існує думка, згідно з якою метафоричне перенесення (зумовлене такими чинниками, як основне значення слова, спільний семантичний елемент, лексико – семантичні зв’язки слів, що логічно не відповідають реальним зв’язкам предметів і явищ дійсності, певний семантичний зміст слова) відбувається на основі спільного семантичного елемента: «Два поняття далекі одне від одного, зв’язуються між собою третім, яке має спільне з першим, і з другим: виявом цього спільного створюється психологічна основа метафори, котрою визначається і характер спільного семантичного елемента» [47, с. 93]. За поглядами інших учених, ознака, що покладена в основу метафоричного перенесення, може взагалі не бути елементом цієї структури, оскільки метафоричний зміст не завжди безпосередньо виводиться із складових компонентів прямого значення слів. Так Д. Шмельов одним з перших висловив думку, що в даному разі мова йде про асоціативні ознаки, тобто «ті ознаки, які так чи інакше відображують уявлення, пов’язані з тими предметами і явищами, котрі позначають дані слова». Складний характер асоціативного зв’язку вихідного й метафоричного значень відзначено також у працях С.Гусєва, А.Уфімцевої, А.Шамоти [33, с. 232]. Інтегральна концепція значення, тобто така, що вміщує в поняття значення всі семантичні ознаки, виявлені в слові, представлена в працях І.Стерніна, В.Левицького, М.Нікітіна. провідною думкою цих робіт є твердження, що метафоричне значення рухливе, у ньому сильний прагматичний компонент, семантичні межі розпливчасті, багато чого «не виведено на поверхню», а вміщено імпліцитно. Символ метафори, за Г. Скляревською, з’єднує джерела метафори і повну метафору в єдності і цілісності. Оскільки метафоричне перенесення відбувається на ієрархічних рівнях пізнання, у теорії метафори сформувався також когнітивний підхід у її дослідженнях. У межах когнітивної теорії метафори розглядається також питання про особливості відбору тих чи інших характеристик для творення концепту або прототипу, що становить значення мовної одиниці для називання того чи іншого об’єкта або класу об’єктів. Спрямовується увага на поєднання вибраних характеристик у структурі значення, а також на те, які саме принципи структурації компонентів прототипів мисляться як тісно пов’язані з проблемою формування концептуального досвіду людини [27, с. 132]. Останнім часом найбільш популярною концепцією метафори на заході стала інтеракціоністська концепція, пов’язана з ім’ям Марка Блека. У його роботах знаходимо протиставлення його теорії метафори тим, згідно з яким метафора є скороченим порівнянням, заміною «нормального» змісту з незвичним. Усі подібні ідеї М. Блек вважає неправомірними і натомість розглядає нове значення, як наслідок взаємодії різнорідних понять. Особливу увагу приділяє співвідношенню уживаних у звичайному, буквальному значенні (такий елемент значення називає «рамою») і слів, уживаних у переносному значенні (вони позначені як «фокус» метафори). Для розуміння метафори необхідно, таким чином, зуміти оцінити ту частину інформації, яка утворює «фокус» метафори. Сутність інтеракціоністської точки зору на метафору Блек розкриває на різних прикладах. Зокрема, розглядається висловлювання «людина-вовк». Тут можна виділити два суб’єкти: головний суб’єкт – людина і допоміжний – вовк. Для розуміння метафори необхідна система загальноприйнятих асоціацій і можливість її швидкої активізації в свідомості. У названому прикладі слово «вовк» асоціюється з підступним, злим, ненажерливим звіром. Якщо людина-вовк, то вона полює на інших живих істот, постійно втягнена в боротьбу і т.ін. усі ці судження миттєво породжуються в свідомості і одразу ж поєднуються з уявленням про головний суб’єкт, створюючи нехай навіть і незвичне поєднання смислів. У розглянутому прикладі для побудови імплікацій відносно головного суб’єкта слухач буде керуватися системою імплікацій про вовка. Одержані імплікації не будуть відповідати загальноприйнятим асоціаціям, що їх викликає вживання слова «людина». Нові імплікації детерміновані системою імплікацій, актуальних для буквального вживання слова «вовк». Метафора «людина-вовк» відсуває одні деталі і підкреслює інші, організовуючи таким чином на людину. Отже, за Блеком, метафоричне судження має два різні суб’єкти – головний і допоміжний. Механізм метафори полягає в тому, що до головного суб’єкта додається система «асоційованих імплікацій» [5]. У метафорі відображається здатність людини вловлювати схожіть і подібність між різними індивідами, класами об’єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет. У такий спосіб метафора ніби руйнує одні логічні межі назви, щоб над ними звести інші. Вона немовби заперечує належність об’єкта до того класу предметів, в який він насправді входить, і переносить його в інший клас, до якого він на раціональній основі не може бути віднесений, але автор бере на себе сміливість віднести його туди, тому що помітив якісь, часом йому тільки одному відомі, спільні риси або переніс певну рису з іншого об’єкта на аналізований. Дослідники звертають увагу на широке використання метафори в різних сферах людської діяльності. «Поширення метафори в численних жанрах художньої, повсякденної та наукової мови змушувало авторів звертати увагу не стільки на естетичну цінність метафори, скільки на надані нею утилітарні переваги. Р. Гофман – автор ряду досліджень про метафору – писав: «Метафора виключно практична. ... Вона може бути застосована в якості знаряддя опису і пояснення в будь-якій сфері: у психотерапевтичних бесідах і в розмовах між пілотами авіаліній, у ритуальних танцях і в мові програмування, у художньому вихованні і в квантовій механіці. Метафора, де б вона нам не зустрілася, завжди збагачує розуміння людських дій, знань і мови» [1, с. 10]. На мовленнєвому рівні метафорі притаманні такі риси, як інтерактивність, тобто взаємодія метафори зі світом, що сприймається за волевиявленням людини; універсальність, а саме, використання однакових понятійних стратегій при продукуванні та інтерпретації метафори та національна специфічність, котра проявляється у виявленні особливостей мовної картини світу окремої мови. Найвиразніше метафори виявляються в лексиці, що пояснюється індивідуальним, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Характер подібності, яка лежить в основі метафори, різноманітний: 1) зовнішня подібність різних об’єктів – за формою і взагалі виглядом (стріла крана, гірський хребет), місцем розташування (голова колони), кольором (бронзова шкіра), звуками (барабанити в двері), особливостями руху, пересування (коник – комаха, супутник – небесне тіло), функціями, кількістю; 2) подібність фізіологічних і психологічних вражень від сприйняття різних об’єктів (момент суб’єктивності наявний при творенні будь-якої метафори тут значно збільшується) – а) синестетичні метафори; б) переноси від сфери конкретно-фізичного світу до недоступних для безпосереднього чуттєвого сприйняття сфер психологічного та соціального життя, абстрактних відношень (горіти завзяттям, іскра таланту); в) переноси внаслідок актуалізації досить побічної, часто невиразної асоціативної ознаки, зокрема емоційно-оцінного характеру, майже з повною дезактуалізацією при цьому предметно-логічної основи вихідного значення: «взуття на ньому горить», «у статті багато води»; 3) подібність, яка не існує в реальності (з урахуванням її суб’єктивних трансформувань на рівні свідомості), а є тільки бажаною для мовця, зокрема у сфері звертань: земляк, брат, син [34, с. 336]. Метафора використовується в багатьох сферах функціонування мови, виконуючи при цьому різні функції. Проте не в усіх стилях літературної мови вживання метафори є нормативним. Так, метафора є зайвою у тих жанрах, де мета комунікації полягає в передачі точної, лаконічної інформації. «Якщо звернути увагу на практичну мову, впадає в око не присутність метафори, а її недоречність, незручність і навіть неприпустимість в цілому ряді функціональних стилів. Так, незважаючи на семантичну ємність метафори, їй немає місця в мові телеграм, текст яких стискається аж ніяк не за рахунок метафоризації. Тим часом у так званому «телеграфному стилі» художньої прози вона з’являється, і нерідко. Не вдаються до використання метафори в різних видах ділового дискурсу: у законах і військових наказах, у статутах, заборонах і резолюціях, постановах, указах та наказах, всіляких вимогах, правилах поведінки і безпеки, у циркулярах, в інструкціях і медичних рекомендаціях, програмах і планах, у судочинстві (вироках і приватних визначеннях), експертних висновках, анотаціях, патентах і анкетах, заповітах, присягах і обіцянках, у застереженнях і попередженнях, в ультиматумах, пропозиціях, проханнях – словом, в усьому, що потребує неухильно дотримуватися, виконуватися і контролюватися, а отже, підлягає точному і однозначному розумінню» [1, с. 11]. Проте якщо змістити центр ваги на сферу емоційного впливу, тут метафора легко може служити задля експресії і, таким чином, заборона на неї автоматично знімається. Так, коли в повсякденній мові ультиматум вироджується в загрозу, що має своєю метою залякування, він може бути виражений метафорично. Метафора є характерною для побутового вжитку, проте у цій сфері має свою специфіку. «Інтуїтивне відчуття подібності грає величезну роль у практичному мисленні, яке визначає поведінку людини, і воно не може не відбитися в повсякденній мові. У цьому полягає неминуче і невичерпне джерело метафори «в побуті». У практиці життя образне мислення має велике значення. Людина здатна не тільки ідентифікувати індивідуальна об’єкти (зокрема, впізнавати людей), не тільки встановлювати подібність між сферами, які сприймалися різними органами почуттів (пор. явище синестезії: твердий метал і твердий звук, тепле повітря і теплий тон), але також вловлювати спільність між конкретними і абстрактними об’єктами, матерією і духом (пор .: вода тече, життя тече, час тече, думки течуть і т. і.). У цих останніх випадках говорять про те, що людина не стільки відкриває схожість, скільки створює її» [1, с. 15]. Специфіка використання метафори відрізняється в науковому та художньому стилях мовлення. Якщо для науки метафора дає початок думці, то в поезії вона слугує для створення нових оригінальних образів. «Поетична (образна) думка обмежена початковою стадією пізнання. Тим часом у мистецтві створення образу, у тому числі і метафоричного, вінчає творчий процес. Художня думка не відштовхується від образу, а спрямовується до нього. Метафора – це і знаряддя, і плід поетичної думки». Якщо присутність метафори в практичній мові наштовхується на істотні обмеження, що накладаються комунікативними цілями і видами дискурсу, а проникнення метафори в науковий текст може викликати досить обґрунтовані протести, то вживання метафори в художньому творі завжди відчувалося як природне і законне. Метафора органічно пов’язана з поетичним баченням світу. 1. 2. Класифікації метафор Метафора вивчається в різних галузях мови. Вона, на думку Л.Тараненка, може розглядатися: 1) при семасіологічному підході – як один з головних шляхів утворення переносного значення, зміни значень мовних одиниць і розвитку мовної семантики; 2) при ономасіологічному – як один із загальних принципів номаніції; 3) при поетично-стилістичному підході – як один із тропів; 4) при лінгвофілософському та етнолінгвістичному підходах – як когнітивний процес, спосіб світобачення [34, с. 335]. Г. Скляревська вказує на те, що донедавна метафору розглядали в чотирьох напрямках: номінативно-предметному, формально-логічному, психологічному й лінгвістичному. Однак у сучасному мовознавстві аспекти вивчення мовної метафори значно розширилися [27, с. 6–10]. Мовознавець О. Селіванова у словнику «Лінгвістична енциклопедія» виділяє п’ять напрямків вивчення метафори: логіко-філософський, логіко-психологічний, психологічний, лінгвістичний і когнітивний [26, с. 388–389]. Сьогодні вже не заперечується існування двох типів метафори – художньої і мовної. Художня метафора, яка виникає як результат відомих, цілеспрямованих естетичних пошуків, досліджується переважно у поетиці як одна з її основних естетичних категорій. Стосовно метафори як категорії поетики використовуються терміни художня, поетична, індивідуальна, індивідуально-авторська, мовленнєва, оказіональна метафора, метафора стилю тощо. Мовна метафора є спонтанною, закладеною у самій мовній природі, готовою лексичною одиницею, яку не потрібно щоразу створювати, яка автоматично сприймається й відтворюється в мовленні (часто навіть несвідомо). Отже, суттєвою є різниця між мовною і художньою метафорами з погляду їхнього лексичного статусу: мовна метафора є самостійною одиницею, яка відносно вільно вступає в семантичні зв’язки і реалізується в різних лексичних оточеннях, а художня не має такої лексичної самостійності – вона завжди зв’язана зі своїм контекстом. Мовна метафора має системний характер, відображає колективні предметно-логічні зв’язки, виконує комунікативну функцію, є «анонімною» (не має автора), вільно відтворюється. Художня метафора позасистемна, суб’єктивна (відображає індивідуальний погляд людини на світ), виконує естетичну функцію, зберігає «авторство», має максимальну синтагматичну зумовленість, вона унікальна, невідтворна [29, с. 51–52]. Упродовж останніх двох десятиліть у світовій лінгвістиці загалом і в україністиці зокрема з’явилася численна кількість наукових студій, які демонструють неабиякий інтерес учених щодо метафоричного феномену. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджуваних об’єктів (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко). Класифікації метафор охоплюють семантичні і структурно-граматичні критерії. Нині в лінгвостилістиці відома низка типологій метафор: 1) за морфологічним виявом головного компонента метафори: іменникові, прикметникові, дієслівні (Л. Андрієнко, М. Варламов, Г. Гасанова, І. Нечитайло та ін.); 2) за структурою: прості (однокомпонентні), складні (багатокомпонентні) (Н. Арутюнова, Н. Варич, Є. Ільїна, Л. Кноріна, Л. Кравець, В. Миргородська, М. Старцева, В. Чембай); 3) за функцією: порівняння, протиставлення, загадка, номінація, базисна метафора, приписування властивостей, відкриття (Н. Арутюнова, О. Балабан, А. Вежбицька, В. Петров, І. Степанченко); 4) за належністю до систем мови і мовлення: узуальні (або стерті, мертві, згаслі, мовні), авторські (образні, оказіональні, мовленнєві) (В. Вовк, В. Гак, Т. Гончарова, Н. Кожевникова, В. Телія, А. Шамота); 5) за семантикою: антропометафори (персоніфікація, прозопопея, уособлення), зоометафори, ботанометафори (або біометафори), метафори-опредмечування ознак, метафори-синестезії (сенсорні метафори) (Б. Болквадзе, О. Вербицька, Т.А. Єщенко, А.В. Купіна, Л. Макаренко, О.Некрасова, О. Потебня, О. Тимченко, О. Тищенко, А. Ткаченко); 6) за належністю головного компонента метафори до певної лексико-тематичної групи (О. Поцибіна, О. Яковенко) та ін. За граматичними ознаками лексичні метафори диференціюються за частинами мови (субстантивні, ад’єктивні, та ін.) і синтаксичними особливостями (особливо для іменника, який може вживатися у функції різних членів речення). За напрямами метафоризації, моделями метафори стичного розвитку виділяють кілька класифікацій. Наприклад, 4 роди метафор у Квінтіліана (від живого до неживого, від неживого до живого, у межах живого і в межах неживого); у С. Ульмана – а) антропоморфічні метафори – переноси від людини і на людину; б) зооморфічні метафори; в) переноси від конкретного до абстрактного; г) синестетичні метафори; ґ) активна метафоризація лексики тієї сфери життя, яка в той чи той період привертає особливу увагу суспільства (релігійна, сільська, медична метафори) [34, с. 335]. Український мовознавець А. Коваль поділяє метафори з погляду стилістичного вживання і використання на загальномовні, що не здатні створювати виразний стилістичний ефект через свою стерту образність (ходять чутки, плітки, розмови, легенди), та індивідуально-авторські метафори: під пером майстра метафоризуються слова, які в цій ролі скоріше сприймаються як семантичні неологізми, бо вживання їх одноразове, неповторюване: «Лапками птахів вишито тишу, вишито хрестиком стежку» (П. Мовчан) [16, с. 26–27]. В. Вовк виділяє індивідуально-авторські метафори та метафори-символи [7, с. 47–62]. Отже, поняття метафори досліджувалося протягом багатьох століть і в контексті різних наук, у зв’язку з чим існує чимало її класифікацій за різними критеріями. Як видно зі змісту останніх мовознавчих публікацій, дослідження метафори все більше набуває когнітивної, етнопсихолінгвістичної та комунікативної орієнтації. Перспективою подальших наукових досліджень є універсальне та національно-специфічне в метафорах, їхнє сприймання в процесі мовлення, онтогенезу тощо. Розділ ІІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТАФОР У ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «У ЗАТІНКУ ЛІТА») 2.1. Іменникові метафори 2.1.1. Індивідуально-авторські: *Баркасик сну: «Баркасик сну уткнувся у причал» [15, с. 187]. Див. баркас «невеличке портове судно» [СУМ, т. 1, с. 107]. *Батоги поглядів: «Вони насувалися грізно, сікли батогами поглядів» [15, с. 34]. Див. батіг «прикріплений до держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; канчук, пуга» [СУМ, т. 1, с. 111]. *Берег щастя: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. берег «суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 158]. *Бризки самогубства: «І самогубства бутафорні бризки...» [15, с. 37]. Див. бризки «краплини рідини, які швидко розлітаються від удару, вітру і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 235]. *Вітер-пілігрим: «Шляхами бродить вітер-пілігрим» [15, с. 186]. Див. пілігрим «перен. Мандрівник, подорожній» [СУМ, т. 6, с. 534]. *Вогонь передсудів: «Палили вогнем передсудів, незрушні, немов боги» [15, с. 34]. Див. вогонь «тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум’я» [СУМ, т. 1, с. 715]. *Вода неба: «Синіла неба встояна вода» [15, с. 63]. *Груди землі: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. груди «перен. Грудна порожнина як місце, де зосереджені душевні переживання» [СУМ, т. 2, с. 179]. *Груди полонини: «Припадали зелені громи До високих грудей полонини» [15, с. 15]. *Долоні листочків: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. долоня «внутрішній бік кисті руки» [СУМ, т. 2, с. 360]. *Душі дерев: «То душі висихаючи дерев До неба шепчуть спраглими устами» [15, с. 187]. Див. душа «внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями» [СУМ, т. 2, с. 445]. *Жмені саду: «У жменях саду ще біліє сніг» [15, с. 183]. Див. жменя «долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін.» [СУМ, т. 2, с. 375]. *Зойк гілки: «А під ногами – зойком гілки хруст» [15, с. 36]. Див. зойк «голосний, несамовитий крик (перев. як вираз жаху, відчаю, благання допомоги і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 679]. *Книга віків: «Жовкли в книзі віків все нові і нові сторінки» [15, с. 11]. Див. книга «велика обсягом або важлива за змістом книжка» [СУМ, т. 4, с. 196]. *Колиба неба: «Старого неба голубу колибу Розхитує поволі сонця дзвін» [15, с. 184]. Див. колиба «діал. Житло чабанів і лісорубів» [СУМ, т. 4, с. 220]. *Кора неправди: «Утверджуюсь перемагати, Неправди лущити кору» [15, с. 39]. Див. кора «верхній затверділий шар чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 284]. *Кораблик літа: «Стоїть кораблик літа на причалі» [15, с. 184]. *Крещендо грози: «Грози оглушливе крещендо» [15, с. 99]. Див. крещéндо «у знач. ім., невідм., сер. Поступове збільшення сили звуку» [СУМ, т. 4, с. 337]. *Кулак пересудів: «А десь – і нині Передсудів важкий кулак Вороже цілиться у спину» [15, с. 38]. Див. кулак «перен. Про удар стиснутою кистю руки» [СУМ, т. 4, с. 389]. *Лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. лет «поет. Дія за значенням літати і летіти; літ» [СУМ, т. 4, с. 479]. *Меди осені: «Туман медами осені пропах» [15, с. 10]. *Місяць-камінь: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. *М’якота отав: «Вгрузаючи у м’якоту отав, Пішов у світ тепло шукати й сина» [15, с. 52]. *Ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. *Обручка плеса: «Обручка плеса Поєднала береги» [15, с. 23]. *Окраєць сну: «А тут – окраєць сну і давнини» [15, с. 31]. Див. окраєць «рідко. Кінцева частина чого-небудь; край» [СУМ, т. 5, с. 676]. *Орда бід: «І диких бід притаєна орда Підступно чатуватиме на мене» [15, с. 36]. Див. орда «перен. Безладний, неорганізований натовп» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Пісня травня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. пісня «словесно-музичний твір, признач. для співу» [СУМ, т. 6, с. 544]. *Пісня ходиків: «Ходиків давніх пісня безжурна» [15, с. 189]. *Плече жоржини: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. *Рамена сосон: «Сосни у білі світання Зорі несуть на раменах» [15, с. 23]. Див. рамéно «заст. Плече» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Рот печі: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Руки сну: «Тягне сон свої руки до печі» [15, с. 12]. *Свитка на вербах: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах…» [15, с. 76]. *Ситчик літа: «Відцвів барвистий ситчик літа» [15, с. 112]. Див. си́тець «тонка бавовняна тканина з вибивним малюнком, рідше однотонна» [СУМ, т. 9, с. 206]. *Скроні землі: «Торкається землі гарячих скронь Двадцятий вік» [15, с. 31]. *Смичок вітру: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. *Спини автострад: «Вгинають спини дужі автостради…» [15, с. 160]. *Тога клена: «Вже й клен зодяг свою врочисту тогу» [15, с. 28]. Див. тóга «чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі» [СУМ, т. 10, с. 170]. *Фіранка-хмарка: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку …» [15, с. 46]. Див. фірáнка «шматок тканини або тюлю, яким запинають вікно, двері тощо; занавіска» [СУМ, т. 10, с. 601]. *Хор беріз: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. хор «співочий колектив, що разом виконує вокальні твори» [СУМ, т. 11, с.124]. *Хустини лип: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. хустина «розм. Те саме, що хустка» [СУМ, т. 11, с. 175]. *Цеглина шастя: «Цеглину шастя до цеглини клали» [15, с. 16]. Див. цеглúна «прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал» [СУМ, т. 11, с.192]. *Чаша світання: «І розгойдує дужі крони У розбитій світання чаші» [15, с. 53]. Див. чаша «старовинна посудина округлої форми, з широким верхом і звуженим низом для пиття (вина та інших напоїв)» [СУМ, т. 11, с. 284]. *Човник місяця: «Човник місяця у травах ворожив, Як вертав додому нареченим» [15, с. 45]. *Язичники-буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. язичник «той, хто визнає язичество; ідоловірець» [СУМ, т. 11, с. 631]. 2.1.2. Загальномовні: Голівка маку: «Схилив голівку у зажурі мак» [15, с. 107]. Див. головка «кулясте чи довгасте суцвіття або кулястий плід окремих рослин на кінці стебла» [СУМ, т. 2, с.112]. Град стріл: «Брали літо в облогу градом синіх холодних стріл» [15, с. 11]. Див. град «2. чого, перен. Велика кількість, численність» [СУМ, т. 2, с.152]. Згусток розпуки: «Збери мене по згусткові розпуки І посади у нього на могилі» [15, с. 25]. Див. згусток «перен. Зосередження, концентрація чого-небудь» [СУМ, т. 3, с.527]. Лики таємниць: «Із пітьми вичаровувати лики древніх таких таємниць» [15, с. 11]. Див. лик «перен. Зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 484]. Лід слів: «І танув лід незрозумілих слів» [15, с. 29]. Див. лід «перен. Про що-небудь холодне, позбавлене душевної теплоти» [СУМ, т. 4, с.508]. Море сліз: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. мóре «4. чого, перен. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 4, с. 802]. Морок самоти: «Біль потоне У мороці важкої самоти» [15, с. 35]. Див. морок «перен. Про що-небудь безвідрадне, безнадійне, сумне» [СУМ, т. 4, с. 805]. Навала трав: «Побіг синок, а трав густа навала Розкрилася і в серці заховала кучерики світлі, й оченята» [15, с. 44]. Див. навала «розм. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 5, с. 23]. Плід років: «Бо ж був не звіром він, а чоловіком. Самотніх років гіркуватий плід» [15, с. 52]. Див. плід «перен. Результат, наслідок яких-небудь дій, зусиль» [СУМ, т. 6, с. 585]. Спогад оселі: «Так терпко пахне спогадом оселі» [15, с. 52]. Див. спогад «те, що збереглося в пам’яті; відтворення в пам’яті того, що раніше нею фіксувалося» [СУМ, т. 9, с. 553]. Тінь розлуки: «В тривозі неня простягала руки – Від сина відганяла тінь розлуки» [15, с. 44]. Див. тінь «перен. Ледве вловимий слід, найменша ознака чого-небудь, натяк на наявність чогось» [СУМ, т. 10, с. 143]. Тлін злочинства: «Байдужо не минайте, люди, Злочинства тлін» [15, с. 39]. Див. тлін, тлінь «перен. Про щось нетривке, скороминуще, що не має сили або справжньої цінності» [СУМ, т. 10, с. 154]. Хаос фарб: «І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. хáóс «2. перен. Цілковите безладдя» [СУМ, т. 11, с.18]. Хода кари: «Хай кари неминучої хода Уже гримить і нависає криком» [15, с. 36]. Див. ходá «перен. Рух уперед, розвиток від нижчого рівня до вищого; прогрес» [СУМ, т. 11, с.103]. Чола дубів: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. чоло «перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь» [СУМ, т. 11, с. 348]. Царство сосен і ялин: «В зеленім царстві сосен і ялин» [15, с. 115]. Див. царство «перен. Певна сфера, ділянка в природі, де переважають які-небудь предмети, явища рослинного або тваринного світу» [СУМ, т. 11, с. 183]. Шаленство грози: «Забуто дике шаленство грози, Ліси співають голосом багрянцю» [15, с. 198]. Див. шалéнство «надзвичайна сила вияву чогось (перев. про явища природи, стихійні явища)» [СУМ, т. 11, с. 399]. Шапка сонця: «Була там сонця пишнокрила шапка…» [15, с. 100]. Див. шáпка «перен. Предмет куполоподібної форми; покриття чогось, що має таку або подібну форму» [СУМ, т. 11, с. 407]. Шепіт річки: «Шепіт річки» [15, с. 15]. Див. шепіт «перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 440]. 2.2. Прикметникові метафори 2.2.1. Індивідуально-авторські: *Бузкові коні: «Пасуться у кущах бузкові коні, Дзвенять підковим золотим клинцем» [15, с. 104]. Див. бузковий «такого кольору, як квіти бузку; ясно-ліловий» [СУМ, т. 1, с. 250]. *Буйнорогий лось: «Напившись світанкової водиці, Віншує днині буйнорогий лось» [15, с. 93]. Який має буйні роги. *Буйночубий вітер: «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Який має буйний чуб. *Вишнеокі доньки: «Наші сини й вишнеокі доньки – Попелом стануть шовкові долоньки» [15, с. 160]. Який має очі кольору, схожого до кольору вишні. *Вітер тонкорукий: «В пустій дзвениці вітер тонкорукий Гуде і плаче замість дзвонаря» [15, с. 151]. Див. тонкорукий «який має тонкі руки, з тонкими руками» [СУМ, т. 10, с. 191]. *Вітри голубі: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. голубий «який має забарвлення одного з основних кольорів спектра – середнього між зеленим і синім; кольору ясного неба; світло-синій, блакитний» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Вродлива зіронька: «На вродливу зіроньку Задивився ліс» [15, с. 77]. Див. вродливий «який має приємне обличчя, вигляд; гарний, красивий» [СУМ, т. 1, с. 760]. *Головатий сонях: «А головатий одинокий сонях До шибки тулить росяне лице» [15, с. 104]. Див. головатий «з великою головою (у 1 знач.)» [СУМ, т. 2, с. 111]. *Дитинство білочубе: «Ще в нас було дитинство білочубе, Ще мама були гарні, молоді» [15, с. 83]. Який має білий чуб. *Жахлива казка: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Див. жахливий «який викликає почуття жаху; страшний, страхітливий» [СУМ, т. 2, с. 514]. *Жовточубий майстер: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Який має жовтий чуб. *Жоржина боса: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. Див. босий «невзутий, без взуття» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Зелена кров: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Зелена пісня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Кирпатий вітер: «Кирпатий вітер скочив на підніжку…» [15, с. 160]. Див. кирпатий «короткий, задертий догори (про ніс)» [СУМ, т. 4, с. 153]. *Кошлатий пензель: «Прийде мороз, подмухає на пальці, Кошлатий пензель вмочить у відро…» [15, с. 113]. Див. кошлатий «густо покритий переплутаними волокнами; ворсистий (про тканину, килим)» [СУМ, т. 4, с. 316]. *Крилаті колісниці: «Бруківка пам’ятає відголосся Крилатих бистрохідних колісниць» [15, с. 158]. Див. крилатий «який має крила (у 1, 3, 4 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 345]. *Мальви повнолиці: «І мальви наші повнолиці й гожі, І глечики он сохнуть на тину» [15, с. 82]. Див. повнолиций «який має повне лице; повновидий» [СУМ, т. 6, с. 685]. *Місяць рудий: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. рудий «червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь)» [СУМ, т.8, с. 895]. *Мужні мозолі: «Підставивши цілющій прохолоді Пошерхлі губи, мужні мозолі, Заснув, припавши до землі» [15, с. 31]. Див. мужній «який виявляє стійкість, хоробрість, рішучість» [СУМ, т. 4, с. 821]. *Невинний серпанок: «Коли вона нарешті вже прийшла, Така свята, в невинному серпанку…» [15, с. 150]. Див. невинний «пов’язаний з морально чистою, непорочною поведінкою» [СУМ, т. 5, с. 259]. *Невиспана зоря: «Чи просто ця невиспана зоря Лише для мене, мов ожина» [15, с. 111]. Див. невиспаний «який виражає стан людини, що не виспалася. *Образно» [СУМ, т. 5, с. 261]. *Ніч ожиново-темна: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Кольором близький до чорного; кольору ожини. *Перестиглі зорі: «Крізь всі табу, закони – спраглі руки, Вогні зіниць, як перестиглі зорі» [15, с. 64]. Див. перестиглий «надміру стиглий або зіпсований від надмірної стиглості (про плоди, ягоди і т. ін.); перезрілий» [СУМ, т. 6, с. 286]. *Пишнокрила шапка: «Була там сонця пишнокрила шапка, І хвильно вітер обіймав за стан, І теплий дощик голубим лошатком Поскубував траву» [15, с. 100]. Який має пишні крила. *Прозоре диво: «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом» [15, с. 8]. Див. прозорий «який вільно пропускає крізь себе світло, просвічує наскрізь. *Образно» [СУМ, т.8, с. 184]. *Світлоокий дім: «Заходьте зорі, птиці, подорожні, У наш маленький світлоокий дім» [15, с. 93]. Див. світлоокий «із світлими очима» [СУМ, т. 9, с. 94]. *Світлочубий жовтень: «Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця» [15, с. 112]. Який має світлий чуб. *Серце перелітне: «Чи, може він мав серце перелітне, Учора був, а нині вже – десь там» [15, с. 161]. Див. перелітний «той, що здійснює переліт (у 1 знач.), летить з місця на місце» [СУМ, т. 6, с. 217]. *Слова блискучі: «Слова такі блискучі, як фаянс, Вони доречні в цьому антуражі» [15, с. 171]. Див. блискучий «який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий» [СУМ, т. 1, с. 200]. *Сяйноока донечка: «Вже сяйноока моя донечка Шукає в травах материнку» [15, с. 93]. Який має сяйні очі. *Темнота повзуча: «Чому для тіла – стільці електричні І темнота повзуча – для душі?» [15, с. 7]. Див. повзучий «який стелиться, в’ється по чому-небудь (про рослини)» [СУМ, т. 6, с. 647]. *Часи крикливі, головерхі: «Такі часи крикливі, головерхі Ніколи не народжують бурштин» [15, с. 170]. Див. крикливий «перен. Сповнений нездійсненних обіцянок; галасливий (у 2 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 344]. Який не має верху, нічим не покритий. *Ялини гордовиті й строгі: «Пливуть ялини гордовиті й строгі, А я їм навіть і не до плеча» [15, с. 122]. Див. гордий «сповнений особистої гідності, самоповаги» [СУМ, т. 2, с. 126]; строгий «дуже стійкий, твердий, непохитний, позбавлений м’якості, поблажливості; суворий» [СУМ, т. 9, с. 783]. 2.2.2. Загальномовні: Босоноге дитинство: «Там, у босоногому дитинстві, Стільки ще казкового було» [15, с. 175]. Див. босоногий «Те саме, що босий. *Образно» [СУМ, т. 2, с. 448]. Веселкова зоря: «Коли веселкова зоря надвечірня Важкою сльозою зірветься у прірву» [15, с. 160]. Див. веселковий «перен. Приємний, радісний, який обіцяє щось гарне, добре» [СУМ, т. 1, с. 339]. Вітри злющі: «Вітри ходили ордами і, злющі, Ламали сосни, наче сірники» [15, с. 152]. Див. злющий «сильний, шалений ступенем вияву (про явища природи)» [СУМ, т. 3, с. 607]. Гарячий хаос: «І небо, й сад, невимушена поза, І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. гарячий «перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний» [СУМ, т. 2, с. 37]. Гора кучерява: «Думну голову тихо поклало На коліна горі кучерявій» [15, с. 5]. Див. кучерявий «перен. Про місця, вкриті буйною зеленню» [СУМ, т. 4, с. 423]. Дощі уперті: «Ідуть дощі, уперті і рясні, Та все одну мелодію торочать» [15, с. 183]. Див. упертий «перен. Який триває довгий час, затяжний» [СУМ, т. 10, с. 457]. Дрімлива тиша: «Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Злостивий сірий будень: «За мною вились лиш вітри-свати, Дрібних пліток Злостивий сірий будень» [15, с. 121]. Див. злостивий «сповнений злості, ворожнечі, недоброзичливості; злий» [СУМ, т. 3, с. 603]. Крокуси манливі: «Заясніють щедро і вродливо Крокуси манливі і рясні» [15, с. 109]. Див. манливий «який манить до себе; вабливий, привабливий, заманливий» [СУМ, т. 4, с. 623]. Кучеряві зарості малин: «Є острівок, де поселився спокій, Де з кучерявих заростей малин Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. кучерявий «перен. З густим, розкішним листям (про дерева)» [СУМ, т. 4, с. 423]. Мертве небо: «Стоять дуби усохлі, як атланти, Вже мертве небо держать на плечах» [15, с. 158]. Див. мертвий «перен. Позбавлений ознак життя» [СУМ, т. 4, с. 679]. Німотний біль: «Самота біля хати стоїть на сторожі, Та чорніють уста від німотного болю» [15, с. 61]. Див. німотний «те саме, що німий» [СУМ, т. 5, с. 425]. Оглушливе крещендо: «Грози оглушливе крещендо, І стогін, тріск, і шамотіння, І виляски од блискавиць, І миготливі світлі тіні, І срібні ниті аж увись» [15, с. 99]. Див. оглушливий «який оглушує своїм шумом, гуркотом і т. ін.» [СУМ, т. 5, с. 615]. Примарні сліди: «Залишає примарні сліди на п’янкому зелі» [15, с. 5]. Див. примарний «який постає в мріях, маренні, уяві; нереальний» [СУМ, т.7, с. 666]. Світлий дощ: «Іще наївно дітки голоп’яті Танцюють, коли світлий дощ іде» [15, с. 133]. Див. світлий «перен. Нічим не засмучений; радісний, щасливий» [СУМ, т. 9, с. 91]. Сиве серце: «Ми – травинки маленькі на грудях землі, На долонях її і на сивому серці» [15, с. 47]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сивий смуток: «Лиш боюся я сивого смутку, Лиш боюся, щоб осінь – в тобі» [15, с. 77]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сова дрімлива: «Сова дрімлива крилами шелесне…» [15, с. 175]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Стомлені верби: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. стомлений «який стомився, відчуває втому. *Образно» [СУМ, т. 9, с. 729]. Стрункі берези: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. стрункий «який має правильне, пропорційне співвідношення частин, відзначається витонченістю ліній (про предмети, рослини і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 793]. Темно-русі букові причали: «Темно-русі букові причали Кличуть моє серце з далини» [15, с. 95]. Див. русий «світло-коричневий з жовтуватим або сіруватим відтінком (про волосся). *Образно» [СУМ, т. 8, с. 911]. Травень молодий: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. молодий «який недавно з’явився, народився, почав існувати, рости» [СУМ, т. 4, с. 786]. Тремтлива радість: «Хай вже хтось інший з тремтливої радості Вяже вам дні вечори і надії» [15, с. 62]. Див. тремтливий «перен. Пройнятий внутрішнім, душевним хвилюванням; схвильований» [СУМ, т. 10, с. 244]. Трухляві плечі: «Трухляві плечі зводить молодечо, Струснувши на траву прадавній пил» [15, с. 113]. Див. трухлявий «перен. Дуже старий (про людину)» [СУМ, т. 10, с. 303]. Хвиля тихоплинна: «Запливаю в долоні твої, Як до берега світлого, До грудей прибиваюся Хвилею тихоплинною» [15, с. 73]. Див. тихоплинний «поет. Який тихо плине» [СУМ, т. 10, с. 133]. Хмарини вічні і сріблисті: «Пливли хмарини вічні і сріблисті…» [15, с. 63]. Див. вічний «який не зникає, не перестає існувати» [СУМ, т. 1, с. 691]; сріблястий «кольором і блиском схожий на срібло» [СУМ, т. 9, с. 620]. Хрускотлива зала: «І хрускотлива білосніжна зала Несла його боління молоде До золотої неземної брами…» [15, с. 155]. Див. хрусткий «який видає тріск, хрустить. *Образно» [СУМ, т.11, с. 159]. Щербатий місяць: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. Див. щербатий «з вищербленими краями, з щербиною, щербинами. *Образно» [СУМ, т.11, с. 582]. 2.3. Дієслівні метафори 2.3.1. Індивідуально-авторські: *Береза приміряє, питає: «Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця?» [15, с. 112]. Див. приміряти «одягати, чіпляти що-небудь на себе або на когось на якийсь час з метою одержати задоволення, перевірити придатність» [СУМ, т. 7, с. 672]; питати «звертатися до кого-небудь з запитанням, бажаючи дізнатися про щось, з’ясувати що-небудь; ставити питання» [СУМ, т. 6, с. 367]. *Бігтимуть ліани: «З гори скляної бігтимуть ліани» [15, с. 63]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с. 175]. *Веселість заливає хату: «П’янка веселість заливає хату – Весілля, весело, нема засмучених» [15, с. 27]. Див. заливати «розливаючись, покривати собою або наповнювати що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 183]. *Весна наворожила: «Мені вже рік, один блакитний рік, Мені весна тебе наворожила» [15, с. 14]. Див. наворожити «ворожачи, напророкувати чого-небудь комусь» [СУМ, т. 5, с.39]. *Весна пронеслась: «Весна зеленим пронеслась лошам!» [15, с. 27]. Див. проноситися «швидко минати (про час)» [СУМ, т. 8, с. 245]. *Весна танцює заручини: «Весна танцює з березнем заручини» [15, с. 9]. Див. танцювати «виконувати танець» [СУМ, т. 10, с. 36]. *Вечір всміхався: «А вечір у сорочці із туманів Всміхався людям тепло за вікном» [15, с. 22]. Див. усміхатися «усмішкою виявляти певні почуття (перев. радість, задоволення і т. ін.)» [СУМ, т. 10, с. 491]. *Вигоріли коси у літа: «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву» [15, с. 75]. Див. вигоряти «втрачати або змінювати свій колір під впливом сонячного проміння; вицвітати» [СУМ, т. 1, с. 377]. *Виструнена вітром воля: «Ця Варка дика, як гірська коза, Їй треба волю, виструнену вітром» [15, с. 97]. Якого випрямили, який стоїть дуже прямо, струнко. *Вишня скипала в сльозах: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад, Де колись нею посаджена вишня Тужно скипала в гарячих сльозах» [15, с. 59]. Див. скипати «пройматися, охоплюватися яким-небудь почуттям» [СУМ, т. 9, с. 265]. *Війна віяла крилами: «За плечима війна чорно віяла крилами, І кривавився обрій од хижого гулу» [15, с. 44]. Див. віяти «махати» [СУМ, т. 1, с. 694]. *Вітри вели колядку: «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели» [15, с. 94]. *Вітри посідали, позгортавши крила: «А вітри, позгортавши крила, Посідали на лаві рядочком» [15, с. 94]. Див. посідати «сісти (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с. 328]; позгортати «згорнути, скласти все або багато чого-небудь» [СУМ, т. 6, с. 809]. *Вогонь кришив: «Уже вогонь кришив старенькі стіни» [15, с. 83]. Див. кришити «розколювати, розбивати, подрібнювати щось на дрібні шматочки, на крихти» [СУМ, т. 4, с.354]. *Впало село: «Впало в трави село, у зілля, Дихає молодо, дихає вільно» [15, с. 5]. Див. впадати «потрапляти куди-небудь» [СУМ, т. 1, с.747]. *Втомилось сонце, захотіло спати, попливло, заблукало: «Втомилось сонце, захотіло спати І попливло десь ліжечка шукати, Та заблукало у високих травах» [15, с. 44]. Див. утомлюватися «доходити до втоми, знесилюватися; стомлюватися» [СУМ, т. 10, с. 516]; захотіти «виявити бажання відчути потребу в чомусь» [СУМ, т. 3, с. 393]; попливти «почати повільно, плавно переміщатися в просторі» [СУМ, т. 7, с. 209]; заблукати «збитися з правильного напрямку, втратити просторову орієнтацію; заблудити» [СУМ, т. 3, с. 24]. *Втомлена ніч: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. утомлений «який утомився, відчуває втому, пройнятий утомою» [СУМ, т. 10, с. 515]. *Гарбуз побрів: «Гарбуз побрів городом навчання» [15, с. 106]. Див. побрести «перен. Повільно піти» [СУМ, т. 6, с. 626]. *Гілки пили роси, зітхали: «Яблунь стареньких гілки обважнілі Роси пили і зітхали у сні» [15, с. 59]. Див. пити «убирати, всмоктувати в себе вологу (про рослини, поля і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 369]; зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Гора сон чатує, відганяє тривогу, колискову співає: «І гора його сон чатує, Відганяє тривогу від личка, Колискову співає, як мати…» [15, с. 5]. Див. чатувати «охороняти когось або щось» [СУМ, т. 11, с. 283]; відганяти «позбавляти чого-небудь» [СУМ, т. 1, с. 569]; співати «видавати голосом музичні звуки» [СУМ, т. 9, с. 514]. *Граби кліпають бруньками: «Ще кліпають сонно бруньками граби» [15, с. 55]. Див. кліпати «мимоволі швидко опускати та підіймати повіки, вії; моргати» [СУМ, т. 4, с.185]. *Гроза молотила долину: «Злодійкувато уночі гроза долину молотила» [15, с. 21]. Див. молотити «бити когось чим-небудь» [СУМ, т. 4, с. 791]. *Гроза побігла оленятком: «Оленятком у гори побігла Літня гроза» [15, с. 15]. Див. побігти «почати бігти в якому-небудь напрямку» [СУМ, т. 6, с. 614]. *Гроза реготала, веселилась, бавилася, схилилась, затремтіла: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу» [15, с. 21]. Див. реготати «гучно, нестримно сміятися» [СУМ, т. 8, с. 497]; веселитися «проводити час у розвагах, веселощах» [СУМ, т. 1, с.339]; бавитися «забавлятися, гратися» [СУМ, т. 1, с.77]; схилятися «змінювати своє пряме положення на похиле, нагинаючись, опускаючись» [СУМ, т. 9, с.884]; затремтіти «почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття» [СУМ, т. 3, с. 358]. *Грудень зазорів: «Зазорів понад світом грудень» [15, с. 58]. Див. зазоріти «почати зоріти, світитися» [СУМ, т. 3, с.129]. *Грудень ударить: «Скоро грудень ударить у вікна» [15, с. 20]. Див. ударяти «початися, настати раптово або з великою силою (про явища природи)» [СУМ, т. 10, с. 387]. *Груші зітхають: «Під цим вікном старесенькі вже груші Скриплять, напевно, і зітхають ніччю» [15, с. 48]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с.580]. *Гуслі полетіли: «Знялися, наче журавель у вирій, За дідом полетіли в небеса» [15, с. 106]. Див. полетіти «почати пересуватися в повітрі за допомогою крил» [СУМ, т. 7, с. 64]. *Гуслям уривавсь терпець: «А в звуках тих вже пробивався відчай, Напевно, гуслям уривавсь терпець» [15, с. 106]. Див. терпець уривається (урвався, увірвався і т. ін.) кому «не маючи змоги більше терпіти, витримувати що-небудь, виходити зі стану спокою, рівноваги» [СУМ, т. 10, с.95]. *День приліг: «Йшов до обрію день та приліг у столочених травах» [15, с. 5]. Див. прилягати «лягати на короткий час» [СУМ, т. 7, с. 663]. *День розімлів: «День розімлів від спокою і тиші, Сніг де-не-де вже трохи почорнів» [15, с. 78]. Див. розімлівати «переставати бути напруженим; розслаблюватися» [СУМ, т. 8, с. 684]. *Дерева мовчать, хмурять чола: «Та дерева мовчать, хмурять чола так, лелечко!» [15, с. 76]. *Димар викашлює груди: «І викашлює стомлені груди Почорнілий, старий димар» [15, с. 58]. Див. викашлювати «кашляючи, видаляти що-небудь з горла» [СУМ, т. 1, с.405]. *Дім насунув на брови стріху: «Дім стоїть у воротах, чекає на мене, Аж на брови насунув стареньку стріху» [15, с. 48]. Див. насувати «надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя)» [СУМ, т. 5, с. 208]. *Дім ховає за пазуху, шепче: «Дім ховає за пазуху теплу мене, Гріє липовим чаєм, шипшиною, зіллячком І тихесенько шепче, що осінь мине, Що жура моя вся – молоде божевіллячко» [15, с. 48]. Див. ховати «класти що-небудь в таємному місці, щоб ніхто не міг знайти» [СУМ, т. 11, с.101]: шептати «говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки» [СУМ, т. 11, с. 441]. *Днина бігла: «А днина бігла навздогін В руках з плащем із срібних ниток» [15, с. 69]. Див. бігти «поспішно йти кудись, до кого-, чого-небудь; поспішати, поспішатися, квапитися» [СУМ, т. 1, с.175]. *Дощі пов’язали: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. пов’язувати «закріплювати, зав’язувати» [СУМ, т. 6, с.699]. *Дубок поцілить: «Коли дубок з тонкої пращі Поцілить жолудем мене, Замріє в сутіні мій пращур» [15, с. 96]. Див. поціляти «цілитися у кого-, що-небудь» [СУМ, т. 7, с. 416]. *Жовтим шовком вишиті зірки: «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Журба неприспана хлюпоче: «В очах журба неприспана хлюпоче» [15, с. 8]. Див. присипляти «перен. Викликати, спричинювати забуття чого-небудь реального» [СУМ, т. 8, с. 17]; хлюпотати «плещучи, просочуючись, видавати характерні звуки» [СУМ, т. 11, с. 89]. *Задивився ліс: «На вродливу зіроньку задивився ліс» [15, с. 77]. Див. задивлятися «захоплено, з замилуванням довго дивитися на кого-, що-небудь або кудись, у щось» [СУМ, т. 3, с.108]. *Захмеліла днина: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. захмеліти «перен. Дійти до стану, схожого на сп’яніння» [СУМ, т. 3, с. 384]. *Заходив місяць, сідав, крутнувши вуса: «А вечорами у світлій льолі Заходив місяць собі поволі. Сідав на стільчик, крутнувши вуса» [15, с. 69]. Див. заходити «ідучи, потрапляти куди-небудь, проникати в середину або вступати в межі чогось; входити» [СУМ, т. 3, с. 368]; сідати «зігнувши корпус, опуститися сідницями на що-небудь; займати місце на сидінні» [СУМ, т. 9, с. 212]; крутити «надавати чомусь обертового руху; обертати» [СУМ, т. 4, с. 474]. *Заходить місяць, одяга фартух, починає молоти: «Заходить місяць, одяга фартух І починає борошно молоти» [15, с. 113]. Див. одягати «покривати одягом кого-небудь» [СУМ, т. 5, с.645]; молоти «перетворювати на борошно зерно, роздрібнюючи, розтираючи його» [СУМ, т. 4, с.790]. *Згорбатів сонях, посмутнів: «Згорбатів сонях біля огорожі Великим карим оком посмутнів» [15, с. 93]. Див. згорбатіти «зігнутися від важкої праці, переживань і т. ін.; зсутулитися» [СУМ, т. 3, с. 519]; посмутніти «стати смутним; засмутитися» [СУМ, т. 7, с. 349]. *Землі хочеться до серця пригорнути: «І хочеться натрудженій землі Тих журавлів до серця пригорнути» [15, с. 10]. Див. хотітися «відчуватися як потреба, бажання, прагнення» [СУМ, т. 11, с. 133]. *Земля зітхала: «Земля зітхала і гула щоночі» [15, с. 82]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів)» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Земля тулить небо: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. тулити «притискати, прикладати що-небудь до чогось або пригортати кого-, що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 314]. *Зиркала роса: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Зиркають вітри: «У шибку зиркають вітри, мов діти» [15, с. 93]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с.568]. *Зірки скорені ходили, клювали зерна: «Зірки ходили скорені довкола, Клювали зерна росяні з руки» [15, с. 101]. Див. скоряти «перен. Повністю оволодівати ким-небудь, захоплювати когось (про почуття, думки, стан і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 305]; ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]. *Зітхають незабудки: «Не спи, коханий, В тиші голубій Дзвенить роса, Зітхають незабудки» [15, с. 68]. *Зморений пісок: «І рук німе, причаєне голосся, І під ногами зморений пісок» [15, с. 31]. Див. зморений «який зморився, відчув фізичну втому» [СУМ, т. 3, с. 632]. *Зоря сміхалась викупана: «Зоря всміхалась викупана, рання» [15, с. 29]. Див. купати «занурювати що-небудь у щось рідке, сипуче і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 4, с. 401]. *Котиться сонце: «І котиться зрання городом рясним Сонце – не сонце – оранжева диня» [15, с. 114]. Див. котитися «обертаючись, пересуватися в певному напрямі» [СУМ, т. 4, с. 310]. *Мить тече по лезові ножа: «І світить порожнечею свічадо, І мить тече по лезові ножа» [15, с. 24]. Див. текти «минати, проходити, збігати (про час і те, що триває, відбувається в часі)» [СУМ, т. 10, с. 58]. *Місяць висипав зорі: «І до ніг юній феї неспішно Місяць висипав зорі кленові» [15, с. 14]. Див. висипати «сиплячи, викидати, видаляти що-небудь з чогось або вкидати, поміщати кудись» [СУМ, т. 1, с. 483]. *Місяць глипав: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку На вічне і святе, як світ, Засвіченого тіла голосіння» [15, с. 46]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с. 85]. *Млин вслухається: «Вслухається в забуті звуки млин» [15, с. 113]. Див. вслухатися «напружуючи слух, намагатися почути що-небудь; прислухатися» [СУМ, т. 1, с. 769]. *Моляться буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. молитися «захоплюватися ким-, чим-небудь, схилятися перед кимось, чимось» [СУМ, т. 4, с.748]. *Мороз приведе на лад: «Лиш мороз приведе все на лад» [15, с. 20]. Див. приводити «доводити до якого-небудь стану, надавати якогось вигляду» [СУМ, т.7, с. 577]. *Мухоморчик розправив зонт: «У нас тихо. Навіть мухоморчик Розправив над травинками свій зонт» [15, с. 82]. Див. розправляти «випрямляти, розгинати, випростувати що-небудь» [СУМ, т. 8, с. 778]. *Наполохані тіні розпинають тишу: «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» [15, с. 12]. Див. наполоханий «охоплений страхом; наляканий» [СУМ, т. 5, с. 155]. *Насупилась далеч, мовчить, розродиться риданням: «Насупилась далеч, мовчить, От-от розродиться риданням» [15, с. 18]. Див. насуплюватися «ставати похмурим, незадоволеним, надутим» [СУМ, т. 5, с. 209]; мовчати «не видавати звуків, не порушувати тиші» [СУМ, т. 4, с. 771]. *Недослухані кроки: «Спопелю на жертовнім огні Недослухані кроки» [15, с. 75]. Якого не дослухали до кінця. *Ниви горбатіли могилами: «І горбатіли ниви так гірко могилами» [15, с. 45]. Див. горбатіти «ставати горбатим» [СУМ, т. 2, с.126]. *Німує ліс: «Тріпочуть бантики у росах – Аж з подиву німує ліс» [15, с. 46]. Див. німувати «мовчати» [СУМ, т. 5, с. 425]. *Ніч вишиває: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Ніч крилами змахнула, заснула: «Мрійна ніч, немов лелека, Тихо крилами змахнула – на одній нозі заснула» [15, с. 15]. Див. змахувати «махати чим-небудь, спрямовуючи рух угору» [СУМ, т. 3, с.613]; засипати «впадати в сон» [СУМ, т. 3, с.306]. *Ніч примостилась: «З чорним кужелем ніч примостилась на теплій землі» [15, с. 5]. Див. примощуватися «бути розташованим біля чого-небудь, десь» [СУМ, т. 7, с. 681]. *Ніч підперла стріху, зирить темним оком: «Ніч підперла нашу стріху, В небо зирить темним оком» [15, с. 13]. Див. підпирати «правити за підпору чому-небудь» [СУМ, т. 6, с.481]. Див. зирити «те саме, що дивитися» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Носить вітер: «Щоднини в хмарі носить вітер Полям натомленим води» [15, с. 112]. Див. носити «маючи що-небудь, передавати його іншим» [СУМ, т. 5, с. 390]. *Осінь спустилась, принесла полум’я: «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла» [15, с. 19]. Див. спускатися «сходити, з’їжджати вниз (з гори, крутого горба і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с.613]; приносити «приходячи, мати на собі, з собою що-небудь» [СУМ, т. 7, с.691]. *Охкають гармати: «Десь там далеко охкають гармати. Пожежі у півнеба аж ячать» [15, с. 82]. Див. охати «утворювати звуки, схожі на вигук «ох»» [СУМ, т. 5, с.820]. *Очицями стріляє жах, влучає маренням, чадом: «Очицями з кутків стріляє жах, влучає сивим маренням і чадом» [15, с. 24]. Див. очі стріляють «хто-небудь швидко і напружено поглядає в різні боки» [СУМ, т. 9, с.776]; влучати «кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати» [СУМ, т. 1, с. 706]. *Пасуть коней світанки: «Пасуть світанки пізніх коней В химерних хащах верховіть» [15, с. 12]. Див. пасти «виганяти худобу, птицю на пашу, пасовисько, доглядаючи за нею» [СУМ, т. 6, с.90]. *Перемучені ліси: «Останній Пан чи грає на сопілці У наших перемучених лісах?» [15, с. 158]. Див. перемучити «дуже змучити; змучити ще раз, повторно або заново, по-іншому» [СУМ, т. 6, с. 233]. *Північ проситься: «Примари причаїлись за вікном І темна північ проситься у сіни» [15, с. 32]. Див. проситися «просити, щоб прийняли куди-небудь» [СУМ, т. 8, с.284]. *Підстрибнув дощ, вдарив каблуками: «Підстрибнув дощ і вдарив каблуками…» [15, с. 107]. Див. підстрибувати «робити невеликі стрибки вгору; підскакувати, підплигувати» [СУМ, т. 6, с.508]; ударяти «спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь» [СУМ, т. 10, с.387]. *Піски жалять: «Піски пустелі жалять босі ноги» [15, с. 24]. Див. жалити «викликати відчуття жару, свербежу, колючи чим-небудь отруйним» [СУМ, т. 2, с.503]. *Піч зітхає: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Помідор просить: «Такий один, загублений на грядці, Ще трошки сонця просить помідор» [15, с. 113]. Див. просити «звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось» [СУМ, т. 8, с.283]. *Помідори сердяться: «І помідори Сердяться на вітер І червоніють в гніві» [15, с. 68]. Див. сердитися «бути в стані гніву, роздратування; гніватися» [СУМ, т. 9, с.132]. *Поскидали одежину клени: «Від морозу терпнуть губи у світання, Поскидали одежину клени» [15, с. 72]. Див. скидати «знімати з себе чи з кого-, чого-небудь щось одягнене, пов’язане тощо» [СУМ, т. 9, с.262]. *Поставали вітри, розтрусили: «Поставали вітри під хатою, Розтрусили довкола сніг» [15, с. 94]. Див. поставати «стати; стоячи, розміститися де-небудь (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с.362]; розтрушувати «розсипати трусячи» [СУМ, т. 8, с.834]. *Прибігла зірка: «Аж поки в небі не стало темно І не прибігла найменша зірка» [15, с. 69]. Див. прибігати «бігом досягати якого-небудь місця» [СУМ, т. 7, с.557]. *Промінець зомлів: «В його волоссі промінець зомлів» [15, с. 24]. Див. зомлівати «втрачати свідомість; непритомніти» [СУМ, т. 3, с.684]. *Рань колише голоси: «Вже рань за вікнами колише Чиїсь ледь чутні голоси – Аби не розбудити тишу» [15, с. 8]. Див. колихати «гойдати (дитину) в колисці, заспокоюючи і присипляючи» [СУМ, т. 4, с.222]. *Рвались ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. Див. рватися «розриватися, розділятися на частини (про предмети)» [СУМ, т. 8, с.462]. *Реготався бубон: «Басовито й порожньо Реготався бубон – Віддавала дівчину мати за нелюба» [15, с. 51]. Див. реготатися «те саме, що реготати» [СУМ, т. 8, с.479]. *Розпука глипала: «Важко впали господині руки – Глипала з усіх кутків розпука» [15, с. 94]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с.85]. *Серденько проростає мріями: «Проростає мріями Серденько дівоче» [15, с. 74]. Див. проростати «ставати місцем, основою для росту, появи чого-небудь» [СУМ, т. 8, с.273]. *Сльозинки мелодію ткали: «Сльозинки рясно лопотіли, Мелодію пробудну ткали, Щоб на гнучкім вербовім тілі Продовжитись листками» [15, с. 21]. Див. ткати «виготовляти (тканину) способом щільного приєднання перехресно переплетених ниток – поздовжніх (основи) і поперечних (утоку)» [СУМ, т. 10, с.152]. *Сон, запнувши вікна ніччю, п’є узвари: «Сон, запнувши нам вікна ніччю, П’є узвари, на казці настояні» [15, с. 14]. Див. запинати «закривати, завішуючи або покриваючи що-небудь чимсь» [СУМ, т. 3, с.253]; пити «ковтати яку-небудь рідину для вгамування спраги» [СУМ, т. 6, с.369]. *Сонечко назбирує намисто: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. назбирувати «збирати яку-небудь кількість чогось» [СУМ, т. 5, с.88]; намисто «прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т. ін., яку жінки носять на шиї» [СУМ, т. 5, с.128]. *Сонце плавиться: «Липневе сонце плавиться вгорі» [15, с. 84]. Див. плавитися «нагріваючись, ставати рідким або м’яким; розтоплюватися» [СУМ, т. 6, с.556]. *Сонце стало за плечима: «У сина стало сонце за плечима» [15, с. 44]. Див. ставати «Розміщуватися, розташовуватися певним чином» [СУМ, т. 9, с.624]. *Сонях сонцем збризканий: «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]. Див. збризкати «покривати бризками» [СУМ, т. 3, с. 451]. *Стогнуть поля: «І простуджено стогнуть поля» [15, с. 20]. Див. стогнати «утворювати протяжний шум, гул, що нагадує стогін» [СУМ, т. 9, с.723]. *Тужать верби: «Ще десь позаду тужать верби І роси… Роси капнули із віч» [15, с. 112]. Див. тужити «дуже сумувати, журитися, переживати якесь горе, якусь невдачу і т. ін.» [СУМ, т. 10, с.312]. *Туман котив: «Услід туман котив біляве тіло» [15, с. 46]. Див. котити «те саме, що котитися» [СУМ, т. 4, с.310]. *Тюльпан уста розкриє: «А молодий тюльпан Уста розкриє спрагло і дитинно» [15, с. 63]. Див. розкривати «розмикати, розтуляти що-небудь стулене і т.ін.» [СУМ, т. 8, с.713]. *Фіалка мружила око: «Ніжно фіалка мружила Фіолетове око» [15, с. 54]. Див. мружити «стуляючи повіки, частково заплющувати очі; жмурити» [СУМ, т. 4, с.817]. *Хатка позіхала: «Хатка солодко позіхала» [15, с. 54]. Див. позіхати «мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (при бажанні спати, при втомі і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.817]. *Хитався день: «Хитався день в шумливім верховітті» [15, с. 33]. Див. хитатися «рухатися, коливатись з боку на бік, вперед і назад або згори вниз; колихатися, гойдатися» [СУМ, т. 11, с.63]. *Ховала грушка: «Й ховала грушка у зеленій шубі Ліхтарики таких смачних плодів» [15, с. 83]. Див. ховати «позбавляти кого-небудь можливості бачити щось, затуляючи, відвертаючи, повертаючи і т. ін. його» [СУМ, т. 11, с.101]. *Ходить місяць, роздає: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Див. ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]; роздавати «віддавати щось частинами різним особам, розподіляти між усіма або багатьма» [СУМ, т. 8, с. 661]. *Хор беріз тупа ніжками: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. тупати «бити ногою (ногами) об підлогу, землю» [СУМ, т. 10, с.320]. *Цілунок згорить: «Цілунок твій згорить На зболених устах» [15, с. 79]. Див. згоряти «перен. Кінчатися» [СУМ, т. 3, с.521]. *Час забув: «Час забув про моє існування, Зникли всі дріб’язкові тривоги» [15, с. 13]. Див. забувати «переставати пам’ятати кого-, що-небудь, не зберігати в пам’яті» [СУМ, т. 3, с. 30]. *Щастя ночувало: «Щоб у хаті щастя ночувало» [15, с. 94]. Див. ночувати «проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку» [СУМ, т. 5, с. 448]. *Яблуня рушила в дорогу, дибала: «А наша яблуня стара В дорогу рушила далеку, Розкинула натруджені гілки І дибала так сумно під дощем» [15, с. 79]. Див. рушати «направлятися куди-небудь або до когось, чогось» [СУМ, т. 8, с. 918]; дибати «повільно і важко або невміло переставляти ноги» [СУМ, т. 2, с. 269]. 2. 3. 2. Загальномовні: Біжить стежинка: «Біжить тонесенька стежинка Коло мойого серця близько» [15, с. 93]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с.175]. Бродить місяць: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с. 238]. Вечір падає: «В гори вечір падає, Мов казковий птах» [15, с. 77]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Визрілі світанки: «Колишуть клени визрілі світанки, Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. визрівати «перен. Набувати завершеності в розвитку» [СУМ, т. 1, с. 401]. Вітер бродив; вітри бредуть: «Хтось уночі шурхотів біля вікон, Може, то вітер бродив у кущах» [15, с. 59]; «Дивився, як вітри в траві бредуть, Й співав собі, а спів далеко линув» [15, с. 46]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с.238]. Віти гублять: «І першу краплю, мов сльозу, У травах гублять віти» [15, с. 18]. Див. губити «забуваючи, залишаючи і т. ін. що-небудь, втрачати його» [СУМ, т. 2, с.186]. Вогонь дрімає: «Я знаю – Вогонь під попелом дрімає!» [15, с. 27]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с. 418]. Вона [пісня] встає із попелищ і мук: «Вона росте. У неї крила білі. Вона встає із попелищ і мук» [15, с. 7]. Див. уставати «перен. Виникати, поставати з чогось, через щось» [СУМ, т. 10, с. 495]. Горизонти танули: «Було там стільки простору і волі, Аж горизонти танули в очах» [15, с. 100]. Див. танути «перен. Поступово зникати з поля зору, ставати непомітним, невиразним» [СУМ, т. 10, с. 34]. Горить калина: «Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. горіти «сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими фарбами, кольорами» [СУМ, т. 2, с.130]. День обпік сонцем: «Долоні сонцем білий день обпік» [15, с. 14]. Див. обпікати «викликати больові відчуття і пошкодження чим-небудь їдким, пекучим» [СУМ, т. 5, с. 39]. Дзвеніла ніч зорями: «Повертався. І дзвеніла ніч зорями, немов дрібним намистом» [15, с. 45]. Див. дзвеніти «перен. Звучати дзвінко» [СУМ, т. 2, с. 264]. Дзвеніла тиша: «І дзвеніла щастям літня тиша» [15, с. 6]. Дими лизали: «Важкі дими лизали горизонт» [15, с. 82]. Див. лизати «перен. Доторкуватися або вкривати собою (про хвилю, вогонь і т. ін.)» [СУМ, т. 4, с. 484]. Днина вривалась: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. вриватися «перен. Швидко проникати в середину чого-небудь (про звуки, запахи і т. ін.)» [СУМ, т. 1, с. 738]. Дощем прибитий небокрай: «А у вікні – маленький кусень світу Й дощем прибитий сірий небокрай» [15, с. 19]. Див. прибивати «ударяючи чим-небудь, притискати, спресовувати щось» [СУМ, т. 7, с. 552]. Дрімають гриби: «Під листям зопрілим дрімають гриби» [15, с. 55]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с.418]. Дуби розгойдані: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. розгойдувати «розхитувати що-небудь ритмічними поштовхами» [СУМ, т. 8, с. 651]. Жоржин прив’ялена краса: «Знайома хата. Тин. Дерева. Жоржин прив’ялена краса» [15, с. 12]. Див. прив’ялювати «частково позбавляти свіжості, соковитості, пружності; присушувати» [СУМ, т. 7, с. 584]. Заснулі грози: «В старих хащах хроплять заснулі грози, Буркоче грім, немов кошлатий звір» [15, с. 186]. Див. засипати «перен. Переставати виявляти ознаки життя; завмирати, затихати» [СУМ, т. 3, с. 306]. Заспівали вітри: «Завили вітри, заспівали…» [15, с. 94]. Див. заспівувати «перен. Густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 324]. Зима дише: «Дише холодом в руки зима» [15, с. 58]. Див. дихати «віяти, обдавати чим-небудь» [СУМ, т. 2, с. 291]. Зігріта усміхом твоїм хвилина: «І падала, котилася до ніг, Зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. зігрівати «перен. Оживляти гарячим, радісним почуттям, світлою думкою і т. ін., примушувати звучати щиро, безпосередньо» [СУМ, т. 3, с. 572]. Злітають сни: «Злітають сни прозорим дивом. Ніяк безсоння не скорю» [15, с. 8]. Див. злітати «перен. Несподівано з’являтися, виникати» [СУМ, т. 3, с. 595]. І радістю, і смутком перешиті ночі: «І хай світліші стануть мої ночі, І радістю, і смутком перешиті» [15, с. 6]. Див. перешивати «переробляти пошите, надаючи іншого розміру, фасону і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 6, с. 321]. Мак схилив голівку: «Схилив голівку у зажурі мак, Притих наморено в гнізді лелека» [15, с. 107]. Див. схиляти «змінювати пряме положення на похиле, нагнувши, опустивши що-небудь; нахиляти» [СУМ, т. 9, с. 883]. Мурашки заклопотані, здорожені: «Мурашки заклопотані, здорожені Тоненьку стежку топчуть в мураві» [15, с. 175]. Див. заклопотаний «який має багато роботи, справ; дуже зайнятий» [СУМ, т. 3, с. 149]; здорожений «який утомився в дорозі» [СУМ, т. 3, с. 548]. Небо, дивом заволочене: «Вечірнє небо, дивом заволочене, Мов синя чаша денцем догори» [15, с. 180]. Див. заволікати «пересуваючись у просторі, закривати, затягувати, оповивати що-небудь (про хмари, дим, туман і т. ін.)» [СУМ, т. 2, с. 448]. Обрій заквітчався: «Пророчим сяйвом обрій заквітчався» [15, с. 14]. Див. заквітчуватися «взагалі прикрашатися, оздоблюватися чим-небудь; набувати привабливого вигляду» [СУМ, т. 3, с.141]. Обрій падав і горів: «Далекий обрій падав і горів» [15, с. 33]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 11]; горіти «давати або випромінювати світло; світитися» [СУМ, т. 2, с. 130]. Осінь впала сльозиною: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг» [15, с. 76]. Див. упасти «раптово настати, насунутися, огорнути собою що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 454]. Очі падуть: «І боязко очі падуть їм до ніг» [15, с. 36]. Див. падати «схилятися вниз, опускатися» [СУМ, т. 6, с.11]. Падала, котилася хвилина: «І падала, котилася до ніг, зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Підсніжник проклюнув, дише: «Проклюнув льодів шкаралупу – і дише» [15, с. 55]. Див. прокльовувати «пробивати дзьобом, клюючи» [СУМ, т. 8, с. 203]; дихати «втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих» [СУМ, т. 2, с.291]. Прибирається земля: «І прибирається земля до свята» [15, с. 9]. Див. прибиратися «перен. Набувати святкового, гарного вигляду, прикрашатися чим-небудь (про неживі предмети)» [СУМ, т. 7, с.556]. Притишений сад: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад…» [15, с. 59]. Див. притишений «який притих, став тихішим» [СУМ, т. 8, с. 64]. Пропахлий димом день: «Пропахлий димом день Махне крилом осіннім – На осені лежить Прозорих сліз печать» [15, с. 79]. Див. пропахати «насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах.*Образно» [СУМ, т. 8, с. 251]. Розвихрена трава: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. розвихрений «який розтріпався, розметався в різні боки» [СУМ, т.8, с. 631]. Росою скроплені сади: «На березі липневої печалі Цвітуть росою скроплені сади» [15, с. 184]. Див. скроплювати «обдавати, вкривати краплями, бризками; оббризкувати» [СУМ, т. 9, с. 325]. Спинений, застиглий лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. спиняти «припиняти рух кого-, чого-небудь, примушувати когось, щось стати; зупиняти» [СУМ, т. 9, с. 506]; застигати «перен. Переставати рухатися, ворушитися, коливатися і т. ін.» [СУМ, т. 3, с. 329]. Співала лоза: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Див. співати «перен. Видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін.» [СУМ, т. 9, с. 514]. Туман проллється молоком: «Здивує білка невсипуща, Туман проллється молоком…» [15, с. 96]. Див. проливатися «випадати, проходити (про дощ, зливу і т. ін.)» [СУМ, т. 8, с. 215]. Хижки туляться: «Тут хижки туляться до зелені усюди – Відчинені, гостинні, без замків» [15, с. 10]. Див. тулитися «міститися одне біля одного, близько до чогось» [СУМ, т. 10, с. 315]. Шепочуть трави: «Шепочуть трави: – Скоро, скоро…» [15, с. 99]. Див. шептати «перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 441]. Отже, в поезіях збірки Христини Керити «У затінку літа» найбільше використано дієслівних метафор, оскільки дієслово завдяки неелементарності свого значення робить можливим створення найбільшої кількості різного типу метафор. Авторка метафоризує явища природи, астрономічні назви, рослини, побутові реалії, просторові та абстрактні поняття. І хоча прикметникові та іменникові метафори зустрічаються рідше за дієслівні, вони вжиті дуже яскраво, в особливо важливих місцях задля створення глибокої образності. Більша частина метафор є авторськими, а сама поетеса вживає їх лише один раз. Це і робить їх настільки ефектними. Розділ ІІІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕТАФОРИ ХУДОЖНЬОГО ІДІОСТИЛЮ Х. КЕРИТИ Провідна роль у творенні образної експресивності поетичного тексту належить метафорі. Поетична мова Христини Керити відзначається яскравою, самобутньою образно-метафоричною насиченістю, що є свідченням витонченого чуття слова, вміння знайти найбільш вдалі й доречні засоби для вираження своїх думок, почуттів. Найчастіше в поетичному тексті зустрічається дієслівна метафора. Особливістю метафор Х.Керити є їх тісний зв’язок із фольклорними традиціями образотворення, який полягає в антропоморфізації природи, тобто наділенні її властивостями, притаманними людині: Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця? Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця. Головними образами у поезії Христини Керити завжди виступають різноманітні природні явища, об’єкти, фауна та особливо флора. Саме така лексика метафоризується, і ці предмети виступають дистрибутами в метафоричних сполуках. Відповідно, відчувається, яке важливе значення для поетеси має природа рідного краю. Авторка дуже часто вдається до персоніфікації, яка забезпечує уподібнення об’єктів та явищ неживої природи до світу людей. Саме тому тумани, вітри, дощ, місяць, зірки, ніч, сонце, дерева, квіти оживають у поезії, набувають людських ознак, перебирають переживання, емоції та діяльність людей. Таким чином у поезії Христини Керити вітри зиркають у шибку, ніч вишиває зірки, сонечко втомлюється, день прилягає, лоза співає, гриби дрімають, дощ вдаряє каблуками, дерева хмурять чола, далеч супиться, а гроза регоче і бавиться. У пейзажній ліриці авторка тяжіє до використання розгорнених метафор, які у своєму складі містять кілька метафоризованих компонентів, що дає змогу охопити більший семантичний простір у висловлюванні: Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз, На вродливу зіроньку Задивився ліс. Завдяки розгорненим метафорам гроза, наприклад, сприймається читачем уже не просто як явище природи, а як жива істота, здатна діяти, думати, переживати, змінювати настрої і приймати рішення: Злодійкувато уночі Гроза долину молотила, І вістря блискавок топила В ріллі похилому плечі. І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу. Таким чином почуття і переживання людей розкриваються саме через образи природи, особливо неживої, що здійснюється за допомогою нанизування метафор. Вдаючись до уособлення понять природного світу, Х.Керита зумисне їх психологізує. Для кожного пейзажного малюнка Христина Керита, на думку Н.Ференц, уміє знайти промовисті деталі, «вона володіє даром поетичного живописання. Її світовідчуття, одухотворена споглядальність сповнені радісним зачудуванням. Обожнюючи природу, поетка відкриває її дивосвіт, оперуючи простими словами, легким розкутим стилем» [40, с. 15]. Часто обрані метафори створюються на основі оригінальної, особливої подібності ознак, яку помітила саме авторка, що засвідчує її індивідуальний авторський стиль: промінець зомлів, мить тече по лезові, вітер бродить, помідори сердяться і просять сонця, журба хлюпоче, земля прибирається до свята. Метафори у поезії Христини Керити служать для зображення пейзажу, змалювання навколишнього світу, природи, що надихає читача, захоплює, впливає на його почуття, викликає певні емоції. Так, землі хочеться пригорнути журавлів, хижки туляться одна до одної, світанки випасають коней, рвуться нитки блискавиць, а ніч зирить темним оком. Герої поезій, що зазвичай є об’єктами природи, передають відчуття самої поетеси, особисті, інтимні. І передача здійснюється завдяки яскравим, особливим, колоритним і завжди цікавим, захоплюючим метафорам. Статистичний аналіз метафорних словосполучень підтверджує, що Христина Керита віддає перевагу (вживаються кілька разів) таким метафорам: бродити (вітер бродить, місяць бродить, гарбуз побрів), співати (гора співає колискову, лоза співає під смичком вітру, вітри заспівали колядку), зітхати (груші зітхають, гілки зітхали, піч зітхає, незабудки зітхають, земля зітхає), бігти (бігтимуть ліани, прибігла зоря, днина бігла з плащем у руках, стежинка біжить), зиркати (ніч зирить темним оком, зиркала роса, зиркають вітри), падати (обрій падав, очі падуть, осінь впала сльозиною, вечір падає), дрімати (вогонь дрімає, гриби дрімають), глипати (місяць глипав, розпука глипала), реготати (гроза реготала, бубон реготався) котитися (туман котив біляве тіло, сонце котилося) та ін. Абсолютна більшість метафор у поезії Христини Керити, дієслівних у тому числі, є саме індивідуально-авторськими. Поетеса дивиться на світ оригінально, свіжо. Завдяки такій характерній високій образності, поезія набуває казкового, фантастичного відтінку, де кожен куточок, куди не зверне увагу людина, оживає, рухається і передає емоції. Так, весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, піч зітхає, а ніч вишиває по небу. І вся ця творча образність створена авторкою індивідуально й неповторно. Поетична мова Христини Керити є багатою, динамічною, яскравою та глибоко чуттєвою, що досягається завдяки майстерному використанню авторкою значної кількості оригінальних метафор, які є окрасою тексту і свідчать про тонкий мовний смак і естетичне сприйняття світу. Наші слова яскраво підтверджують і спостереження літературознавця Н.Ференц: «У ліриці Христини Керити яскраво виражений автобіографічний стан душі. Її твори вдало передають жіноче сприйняття світу, особливостями якого є тонкий ліризм і сповідальність інтонацій, уміння зосереджуватися не стільки на події, скільки на враженнях від неї» [36, с. 144]. Як засвідчують результати проведеного нами дослідження, Х.Керита використовує велику кількість авторських прикметникових метафор, які вирізняються оригінальністю, яскравістю і високою образністю. Поетеса дивиться на світ завжди по-новому, знаходячи такі цікаві подібності між явищами і предметами навколишнього світу, які читач часто не може передбачити чи побачити сам: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]; «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]; «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]; «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Н.Ференц, аналізуючи поетику творчості Х.Керити, звернула увагу, що «погляд на природу у неї захоплено-романтичний, іноді спокійно-зосереджений, ніжно-мрійливий, сповнений радості відкриття живого світу. Природа для неї – втілення добра і краси» [36, с. 141]. Це підтверджує і наше дослідження, адже в аналізованій поезії переважають внутрішньочуттєві прикметникові метафори. Усі образи, змальовані у поезії, з’являються в нашій уяві крізь призму особливого світобачення авторки, її внутрішнього світу, переживань та емоцій. Знайомі слова постають по-новому у нашій уяві саме завдяки несподіваній сполучуваності, що породжує свіжі, цікаві і незвичні образи. Одоративні прикметникові метафори характеризують предмет за запахом, нюхом, смаком, дотиком: повзуча темнота, щербатий місяць-камінь, гарячий хаос, застиглий лет віків, прив’ялена краса, захмеліла днина, зігріта усміхом твоїм хвилина, перестиглі зорі, буйнорогий лось, кошлатий пензель, хрускотлива зала тощо. Велику групу прикметникових метафор становлять емотивні, тобто почуттєві. У таких метафорах розкривається не лише характеристика предмета, явища, істоти, які описуються, але в більшій мірі почуття самої авторки. Вони допомагають їй виразити власний внутрішній світ: неприспана журба, наполохані тіні, мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, тремтлива радість, жахлива казка. Наприклад: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Кольористичні прикметникові метафори відіграють важливу роль у поезії Х.Керити. Авторка активно вживає їх, оригінально обігрує, вимальовує незвичайну картину світу, сповнену несподіваних фарб. На розмаїту кольорову гаму епітетів Х.Керити звернула увагу й літературознавець Н.Ференц у статті «Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити» та в монографії «Художній світ Христини Керити». Дослідниця підтвердила, що «Христина Керита сприймає природу як імпресіоніст, у її поезії виразний колористичний струмінь. Символіка кольорів у її творах, будучи зануреною у народну традицію, вражає свіжістю образного бачення, виражає різні душевні, емоційні та психологічні стани ліричної героїні. У палітрі кольорів домінують світлі, зокрема прозорий, ясний, білий, голубий, блакитний» [36, с. 141]. «Рідше у ліриці Христини Керити зустрічаємо червоний колір, – зауважила Н.Ференц. – Він несе тепло, бо пов’язаний з вогнем, це колір радості, болю і страждання» [40, с. 13–14]. Доволі часто натрапляємо на несподівані поєднання кольорів та предметів, явищ навколишнього світу. Так, переймаючись темою екології та збереження живої природи, авторка поетизує, оживляє рослини, надаючи їм якостей людського організму. І таким чином, читаючи поезію, ми можемо візуалізувати зелену кров, що тече у рослинах: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Х.Керита знаходить нові, цікаві фарби, їх особливі відтінки, які мають великий емоційний вплив на читача. Такі кольори вражають зір і почуття, коли ми їх уявляємо, створюють невидимі зв’язки між різними явищами чи предметами, які, на перший погляд здаючись неочікуваними, виявляються на диво влучними і дуже вдалими: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Наприклад: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Дистрибутами прикметникових метафор, характерно для поезії Х.Керити, виступають в основному явища та об’єкти природи. Найчастіше головними образами поезій у складі прикметникових метафор є зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Часто дистрибутами виступають слова зі значенням: 1) часу, пори року чи доби: ніч (і радістю і смутком перешита, ожиново-темна, втомлена), дитинство (білочубе, босоноге), днина (захмеліла, пропахла димом), хвилина (зігріта усміхом твоїм), будень (злостивий, сірий) світанки (визрілі), жовтень (світлочубий), травень (молодий); 2) рослин: сонях (сонцем збризканий, головатий, одинокий), сад (притишений, росою скроплений), ялини (гордовиті, строгі), дуби (розгойдані), ліси (перемучені), крокуси (манливі), трава (розвихрена), жоржина (боса), берези (стрункі), мальви (повнолиці), верби (стомлені); 3) рідше тварин: мурашки (заклопотані, здорожені), сова (дрімлива), коні (бузкові), лось (буйнорогий). У поезії Х.Керити переважають авторські прикметникові метафори. Кожна з них є оригінальною, неповторною, а тому вжита зазвичай лише одноразово. І хоча виокремити повторювані прикметникові метафори важко, проте деякі закономірності таки простежуються. Авторка часто використовує складні прикметники з частинкою –чубий: буйночубий вітер, білочубе дитинство, жовточубий майстер, світлочубий жовтень. Так само вживається частинка –окий: світлоокий дім, сяйноока донечка, вишнеокі донечки. Та й узагалі авторка полюбляє складні прикметники: повнолиці мальви, головерхі часи, пишнокрила шапка, тонкорукий вітер, буйнорогий лось, тихоплинна хвиля, бистрохідні колісниці, босоноге дитинство, ожиново-темна ніч, темно-русі причали. Хоча однакових прикметникових метафор майже немає, авторка нерідко використовує синонімічні прикметники з подібною семантикою та типом перенесення ознаки. Це синоніми, що стосуються втоми (зморений пісок, втомлена ніч, стомлені верби, перемучені ліси, здорожені мурашки), сну (неприспана журба, невиспана зоря; дрімлива сова, заснулі грози), дії бризкання (росою скроплені сади, сонцем збризканий сонях), шиттям (і радістю і смутком перешиті ночі, жовтим шовком вишиті зірки). Іменникові метафори в поезії Х.Керити вживаються рідше, ніж дієслівні та прикметникові. Вони є частим засобом для створення персоніфікованих образів: І раптом – хмарка ця. Вона взялась нізвідки. Навшпиньки дощ підкравсь до зв’ялених ожин. І тихо, крадькома, щоб не знайшлися свідки, В цілункові припав до теплих уст жоржин. Поетеса, оживляючи природу, часто вживає в ролі метафор-іменників такі семантичні групи слів: 1) побутові назви (кораблик, баркасик, свитка, хустина, фіранка, цеглина, чаша); 2) назви частин тіла людини (кулак, жмені, рот, руки, рамена, скроні, спини, уста, чоло); 3) абстрактні назви (спогад, навала, тлін, хаос, хода, шаленство). Впадає в око, що Х. Керита вводить до складу іменникових метафор не тільки загальновживану та стилістично нейтральну лексику, але й застарілу (тога, рамена), пестливу (баркасик, ситчик, кораблик, човник, долоньки) та зрідка поетичну (лет) й діалектну (колиба), що робить її образну систему оригінальною, зворушливою. Отже, поезія – основне середовище існування метафор, які є яскравою ознакою самобутності ідіостилю митця. Під час створення метафоричного образу Христина Керита використовує слова загальнонародної літературної мови, вводить нові мовленнєві контексти, які передають думки в емоційно-насиченій формі. Поетична мова Христини Керити, яка вирізняється поєднанням прадавніх витоків національного світосприйняття із західноєвропейськими модерністськими пошуками, не тільки складає органічну частину словника української мови, а й відтворює специфіку нової поетичної свідомості. Метафори в поезіях Христини Керити утворюють образно-семантичний комплекс, кожен елемент якого внаслідок індивідуального осмислення та вживання стає здатним виявляти свій смисловий потенціал, виконувати певні стилістичні функції в художньому контексті, чим і визначається специфіка образної системи творів поетеси. ВИСНОВКИ Метафора – це найпоширеніший і найпродуктивніший троп, який найбільше досліджений мовознавцями. Намагаючись пізнати природу і механізм цього явища, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що лежить в її основі – порівняння, аналогія, тотожність чи подібність. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і у функціонуванні. Протягом останніх десятиліть зусиллями мовознавців світу утворилася лінгвістична теорія метафори, внаслідок чого з’явилися не тільки цікаві ідеї щодо розуміння онтології метафори, а й різноманітні інтерпретації фактичного матеріалу, способи системного аналізу метафоричного перенесення. Цінним для пізнання специфіки образної картини світу є художній доробок сучасних українських митців, серед яких особливе місце займає творчість відомої закарпатської поетеси Христини Керити, адже її поезія визначається особливою ніжністю, щирістю і тонким ліризмом. Світоприйняття поетеси є захоплено-романтичним, мирним та ніжно-мрійливим і яскраво виражається саме у літературній творчості. Одним із найважливіших засобів його вираження є метафора. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. У її поезії панують щирі і високі почуття, відкривається дорога до вершин духовності. І все це завдяки вдалому використанню образних художніх засобів, зокрема метафори. Сама назва збірки «У затінку літа» має також метафоричний зміст, що й привернуло нашу увагу при виборі об’єкта дослідження. Усього в дипломній роботі було проаналізовано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор. Як засвідчують результати нашого дослідження, дієслівні метафори є домінантою образної системи закарпатської поетеси. Широко представлені тут антропометафори, ключовими словами яких постають слова на позначення динамічної сфери життєдіяльності людини (бреде, біжить, тікає, ходить, грає, тче, тягне і под.), а також слова, що називають психофізіологічні процеси, стани (сивіє, болить, вірить, вмирає, чекає, ридає, спить, сміється тощо), які семантично корелюють з назвами реалій неживого світу, набуваючи статусу антропоморфізмів. Абсолютна більшість метафор Х. Керити, а це майже 200, є авторськими, і їхнє значення не фіксується в СУМі. Вони вражають оригінальністю: весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, піч зітхає, ніч вишиває по небу, помідор просить сонця; мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, повзуча темнота, вишнеокі доньки, світлочубий жовтень, жовточубий майстер. Беручи до уваги структурні особливості метафор, бачимо, що в поезії Христини Керити однаково трапляються як дво-, так і багатокомпонентні метафори. Часто авторка нанизує метафори одна за одною, створюючи своєрідну градацію: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу [гроза]»; «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла»; «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом». Об’єкти і явища природи оживають, персоніфікуються і перебирають різноманіття людської діяльності та почуттів: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг»; «Вривалась в двері захмеліла днина; «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» та ін. Дистрибутами в метафоричних сполуках майже завжди виступають елементи природи, флора, фауна, різні атмосферні, часові явища. Ці образи значною мірою персоніфікуються і передають почуття авторки, особливості її внутрішнього світу. Саме крізь призму природного світу Христина Керита дивиться на світ, пізнає його, насолоджується та переймається ним. Так, найчастіше зустрічаємо образи вітру, зірок, місяця, ночі, дощу, землі, сонця, вечора, дня, дерев: зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Важливу функцію відіграють кольористичні метафоричні епітети. Підбір кольорів виражає різні душевні стани, емоції та почуття, часто це несподівані відтінки: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Специфікою художнього стилю Христини Керити є вміння знайти промовисту деталь, що активізує сприйняття, створює ланцюг асоціацій. Метафори, які використовує авторка, вражають свіжістю і вишуканістю, вони є будівельним матеріалом творення поетичного світу. Створюючи велику кількість свіжих індивідуальних метафор, авторка рідко використовує їх двічі. Саме тому вони є такими ефектними, особливими й неповторними, щоразу захоплюючи читача оригінальністю й вишуканістю: «На вродливу зіроньку задивився ліс»; «І моляться сонцю язичники-буки»; «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели»; «І дзвеніла щастям літня тиша»; «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву»; «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» та багато ін. Отже, поезія Христини Керити – невичерпне джерело творчої майстерності та багатства художніх засобів. Саме тому її варто аналізувати в різних аспектах, позаяк матеріали досліджень розкривають секрети творчості й успіху талановитої поетеси, слугують натхненням для інших письменників і можуть бути використані при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменника. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С.5–32. 2. Балега Ю. Їй пісню весна наворожила. Закарпатська правда. 1981. 7 червня. 3. Балла Е. Художній профіль талановитої поетеси. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. 2014. Вип. 19. С. 180–181. 4. Басараб В. Народжуватися для щастя. Березневі заручини. Ужгород. 1981. С. 3–6. 5. Блэк. Метафора М. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С. 153–172. 6. Варич Н.І. Метафора як процес семантичного перенесення. Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник. Вип. 3. Харків: ХДПУ, 1997. С. 16–22. 7. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. Киев, 1986. 144 с. 8. Гаврилюк А. П. Метафора, її природа та роль у мові та мовленні. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: Філологія. Педагогіка. 2013. Вип. 2. С.29–33. URL: http://visnyk.fl.kpi.ua/article/viewFile/30027/26754. 9. Гайдученко Г. Метафора як посилення образності прозового твору (на матеріалі історичних романів П.Загребельного). Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2002. Вип. 5. С. 230–233. 10. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое. Метафора в языке и тексте. Москва: Наука, 1988. С. 11–26. 11. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. Київ: Вища школа, 1985. 360 с. 12. Данилюк Н.О. Традиційне і новаторське у мовній структурі сучасної метафори. Мовознавство. 1984. № 2. С. 64–67. 13. Кевешлігеті О. Міфосвіт Христини Керити у поетичній збірці «Березневі заручини». Актуальні питання гуманітарних наук. 2015. Вип. 14. С. 191–196. 14. Керита Х. У долонях світанку: Збірка поезії. Ужгород. 2012. 96 с. 15. Керита Х.В. У затінку літа: Вибрані твори. Ужгород, 2005. 224 с. 16. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. Київ: Вища школа, 1987. 345 с. 17. Кравець Л. Динаміка метафори в українській поезії ХХ ст. Київ: ВЦ«Академія», 2012. 416 с. 18. Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів М.Зерова): автореф. дис….канд. філол. наук. Київ, 1997. 18 с. 19. Кравець Л.В. Фітоморфні метафори в українській поезії ХХ ст. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. Київ, 2010. Вип. 6. C. 204–209. 20. Лисенко О. М. Метафора як об’єкт наукових студій. Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. 2017. Вип. 45. C. 22–29. 21. Марцинківська О.Є. Переносне значення та образне вживання. Мовознавство. – 1973. № 3. С. 24–33. 22. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови / За ред. Л.І. Мацько. Київ, 2003. 463 с. 23. Олійник І. Слово в лексичній системі української мови. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. акад. І.К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1973. С. 27–100. 24. Пустовіт Л.О. Лексико-семантична структура метафори: автореферат дис….канд. філол.наук. Київ, 1979. 18 с. 25. Рішко М. Муза Христини Керити. Новини Закарпаття. 1995. 7 лютого (№ 20). С.2. 26. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2011. 844 с. 27. Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка. Санкт-Петербург: Наука, 1993. 153 c. 28. Словник української мови: в 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. 29. Сучасна українська мова: Лексикологія. Фонетика: підручник / А.К. Мойсієнко, О.В. Бас-Кононенко, В.В. Берковець та ін.; за ред. A.K. Мойсієнка. Київ: Знання, 2013. 340 с. 30. Таке все вічне, і таке все тлінне. URL: http://raprint.blogspot.com/2011/04/blog-post.html‎ 31. Тараненко А.А. Языковая семантика в её динамических аспектах. Київ: Наукова думка, 1989. 256 с. 32. Телия В.Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция. Метафора в языке и тексте. Москва, 1988. С.26–52. 33. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. Київ, 2003. 448 с. 34. Українська мова: Енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія, 2004. 35. Ференц Н. Бачити світ по-своєму. У долонях світанку. Збірка поезій. Ужгород. 2012. С. 3–4. 36. Ференц Н.С. Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 20. Ужгород. 2015. С. 141–144. 37. Ференц Н. С. Красою натхненна. Молодь Закарпаття. 1981. 11 квіт. С.3. 38. Ференц Н. Поетика пейзажної лірики Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 15. Ужгород, 2011. С. 210–216. 39. Ференц Н.С. Поетичний світ Христини Керити. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. Вип. 7. Ужгород. 2003. С.73–79. 40. Ференц Н. Поетичний світ Христини Керити. У затінку літа. Ужгород, 2005. С. 201–218. 41. Ференц Н. Христина Керита. Письменники Срібної Землі: До 60-річчя Закарпатської організації Національної спілки письменників України. Ужгород. 2006. С. 582–591. 42. Ференц Н. Художній світ Христини Керити: літературно-критичний нарис. Ужгород, 2014. 144 с. 43. Ференц Н. С. «Щаслива я, Карпати, бо ви є». Поезія і поети Закарпаття: літературно-критичні статті. Ужгород: Мистецька лінія, 2003. С. 160–175. 44. Чабаненко В.А. Норми словотворення і мовна експресія. Мовознавство. 1980. № 2. С.13–20. 45. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. Київ: Вища школа, 1984. 168 с. 46. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 351 с. 47. Шамота А.М. Переносне значення слова в мові художньої літератури. Київ, 1967. 128 с. 48. Шутова Л.І. Епітет в українській поезії 20-30-х років ХХ століття (структурно-семантичний і функціональний аналіз): автореф. дис... канд. наук. Київ, 2003. 18 с. 49. Шелестюк Е.В. Метафора: двухкомпонентная или трехкомпонентная структура? Актуальные проблемы лингвистики: Уральские лингвистические чтения-2001. Материалы… конференции. Екатеринбург: Изд-во УрГПУ, 2001. С. 125–126. 50. Шиманович Г.М. Метафора як когнітивний механізм номінації та її роль у мовній картині світу. Проблемы современного языкознания. URL: http:// www. dspace.nbuv.gov.ua/.../09-Shimanowich.pdf АНОТАЦІЯ Бігун Ніколетта Вікторівна. Метафори в поезії Христини Керити У роботі здійснено аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Описано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор дво- та багатокомпонентної структури. Доведено, що більшість із них є індивідуально-авторськими, а дієслівні метафори становлять домінанту в образній системі художнього ідіостилю закарпатської поетеси. Ключові слова: метафора, поезія, ідіостиль, структурно-семантичні особливості, функції метафори. SUMMARY Nikolleta Bigun. Metaphors in the poetry of Khrystyna Keryta The structurally-semantic and functional peculiarities of metaphors in the poetry of Christina Kerita are analyzed in the work (based on the material of the collection "In the Shade of Summer"). 300 nouns, adjectives and verbs metaphors of two- and multicomponent structures are described. It is proved that most of them are individually-authorial, and verbal metaphors are dominant in the figurative system of the artistic idiostyle of the Transcarpathian poetess. Keywords: metaphor, poetry, idiostyle, structurally-semantic peculiarities, metaphor functions. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ СМЕРЕКА НІКОЛЕТТА ВІКТОРІВНА МЕТАФОРИ В ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ Спеціальність: 035 «Філологія» Спеціалізація: «Українська мова та література» Дипломна робота на здобуття освітнього ступеня магістра Науковий керівник: Пискач Ольга Дмитрівна, кандидат філологічних наук, доцент Ужгород – 2019 ЗМІСТ Вступ…………………………………………….……………………………………….3 Розділ І. Загальнотеоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори 1. 1. Поняття метафори та її природа……………………………………….......9 1. 2. Класифікації метафор……………………………………………………..17 Розділ ІІ. Структурно-семантична характеристика метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа») 2.1. Іменникові метафори………………………………………………………21 2. 1. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………21 2. 1. 2. Загальномовні…………………………………………………….24 2.2. Прикметникові метафори………………………………………………….26 2. 2. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………26 2. 2. 2. Загальномовні…………………………………………………….30 2.3. Дієслівні метафори……………………………………………….………...33 2. 3.1. Індивідуально-авторські………………………………………….33 2. 3. 2. Загальномовні…………………………………………………….45 Розділ ІІІ. Функціональні особливості метафори художнього ідіостилю Х. Керити………………………………………………………………………………51 Висновки………………….…………………………………………………………....59 Список використаної літератури……………………………………………….…….62 Анотація………………………………………………………………………………..67 Вступ Есте¬тичним мірилом художньої літератури є образне відображення дійсності. Художник творить типові образи через зображення конкретного, індивідуального – індивідуальні характери в індивідуальній обстановці. Завдання письменника – зображувати, малювати, показувати дійсність і тільки через створені ним картини виражати свої симпатії чи антипатії. У художньому творі лексичне значення слова естетично актуалізується, модифікується. Саме тому тут найбільше проявляються можливості переносного вживання слів, що відображають індивідуально-авторську манеру та мовне багатство певного майстра художнього слова. Механізм оновлення лексичної семантики слова найповніше простежується в метафоричних структурах. Метафора належить до образних засобів мови, які виконують виразну естетичну функцію художнього тексту. Це один із найбільш яскравих і поширених різновидів тропів – мовних зворотів, «у яких слово або словосполучення вжиті в переносному значенні і служать засобом досягнення естетичного ефекту виразності в мові художньої літератури, в публіцистиці, в ораторському стилі тощо» [11, с. 313]. Метафоричність – найважливіша риса художнього тексту. Завдяки метафорі він має концептуальну насиченість; ефект народження нового значення та сприяння послідовності; втілення естетичної логіки; дозволяє зберігати цілісність художнього твору навіть у процесі його прочитання. Принцип подібності, що лежить в основі метафори, створює можливості для нової характеристики предмета через його схожість із іншим предметом. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і в функціонуванні. Вона притаманна всім мовам і в усі епохи; вона охоплює різні аспекти мови і виявляється в усіх її функціональних різновидах; «метафора виникає не тому, що вона потрібна, а тому, що без неї неможливо обійтись, вона притамання людському мисленню й мові як така. І поети вже потім здобувають з неї користь у своїй творчості, перетворюючи «необхідність у доброчесність» [10, с. 11–12]. На думку науковців, сучасна українська література характеризується високим ступенем метафоричності художньої мови. Якщо класична українська поезія має метафори переважно атрибутивні і дієслівні, то сучасна українська поезія тяжіє до розгорнених багаточленних комбінованих метафоричних структур, у яких поєднуються атрибутивні й субстантивні, субстантивні і дієслівні, атрибутивні, субстантивні й дієслівні [22, с. 334]. Особливо проявляють свої образні можливості метафори в поетичних жанрах, оскільки майстри слова дбають про свіжість та оригінальність метафор і тих асоціацій, які вони викликають, уникають штучності, шаблонності й банальності. На думку Л. Кравець, поетична метафора «володіє значними пізнавальними й експресивними можливостями. Вона є продуктом творчої думки, результатом цілеспрямованих і свідомих естетичних пошуків, а це означає, що її можна розглядати як мовне, ментальне й культурне явище» [19, с. 204]. Поетичній метафорі властива персоніфікація, використання метафоричних одиниць як експресивного, творчого комопоненту. Показовими у цьому зв’язку є неповторні метафори в поезіях П.Тичини, М.Рильського, В.Симоненка, Д.Павличка, Л.Костенко, І.Драча, М.Вінграновського та інших українських майстрів художнього слова. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджених питань (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко, Л.Пустовіт, О.Тищенко, Г.Гайдученко та ін.). Поетичну метафору досліджували переважно в семантичному, семантико-стилістичному та семантико-граматичному аспектах. Актуальність дослідження. Творчість закарпатських письменників досліджувалася окремими літературознавцями і мовознавцями, проте образні можливості слів у їх творах, на нашу думку, вивчені ще недостатньо. Актуальність дослідження метафори полягає в тому, що на сьогодні в українському мовознавстві поки що немає спеціальних праць, присвячених розгляду метафори на матеріалі твору талановитої закарпатської письменниці Христини Керити, незважаючи на численну кількість публікацій, що стосуються аналізу метафоричної палітри художніх текстів інших авторів. Творчість поетеси-вісімдесятниці Христини Керити, як слушно вважає Е. Балла, займає «осібне місце в сучасному літературному процесі. Її лірика яскраво оприявнює світ тонкої жіночої душі й суголосна з поезією Ліни Костенко та Ірини Жиленко» [3, с. 180]. Сила її лірики «у прагненні бачити світ по-своєму, неповторно. А живить це прагнення щира і трепетна любов до життя і рідного краю – «зеленого царства сосен і ялин». Про що б не писала Христина Керити, серце її і думка звернені до Карпат», – зауважує Н.Ференц [43, с. 79]. Христина Василівна Керита народилася 6 лютого 1955 року в селі Драгові Хустського району на Закарпатті у великій багатодітній родині. Після закінчення 8 класу Христина Керита вступила в Хустське медучилище, після закінчення якого працювала медсестрою хірургічного відділення. Але любов до поетичного слова виривалася на світ. Пропрацювала 4 роки і зрозуміла, що її покликання не медицина, а література. У 1976 році стала студенткою філологічного факультету Ужгородського університету, який закінчила з відзнакою 1981 року. Протягом навчання в університеті Христина Керита друкувала свої твори у журналах «Дніпро», «Жовтень», альманасі «Вітрила», збірках творчої молоді «Ранковий клич», «Калиновий спів», обласній та республіканській пресі. Перша збірка поезій «Березневі заручини» вийшла у світ 1981 року, хоча рукописний варіант книги був готовий ще у 1976 році. У цій збірці юна поетка змальовує красу рідної природи, зізнається у любові до батьків, до рідних. У збірці «Березневі заручини» переплітається громадське і особисте: замилування своїм селом («Село, моє село заснуло», «Просторі вулиці села», «Знайома хата»), краєм рідної природи («Колишуть клени визрілі світанки», «Гримотіли громи»), а також авторка намагається осмислити сутність буття, історичне минуле («Був день, як джбан з пахучою водою», «Іду в легенду, що створили люди», «Одержима», «Смерть Наливайка» та ін.). Навчаючись в університеті, Христина Керита плідно працювала. Її поезії друкувались у газетах, літературних журналах та збірках творчої молоді. Збірка «Чекання дива» пронизана спогадами, роздумами, тихим смутком та мрійливістю. Лірична героїня, очевидно, переживає втрачене чи нерозділене кохання. Ці мотиви звучать у поезіях «Лист», «Отак і живу», «Живу? Існую? Думаю чи ні?», «Запис у щоденнику», «Відболи» та ін. У 2005 році побачила світ ювілейна збірка поетеси «У затінку літа», до якої ввійшли кращі вірші та поеми з попередніх видань. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. Творчість Х. Керити привертала увагу небагатьох літературознавців і письменників: Ю.Балега, В.Басараб, М.Рішко, Н. Ференц, О.Кевешлігеті та ін. Та найбільше статей про художню творчість Х.Керити написала доцент Ужгородського університету Н. Ференц. Особисте знайомство та багатолітня дружба з обдарованою поетесою, глибоке розуміння й відчуття специфіки художнього слова дали можливість відомому науковцю багатогранно проникнути в художній світ авторки. Спочатку були публікації в періодиці («Молодь Закарпаття», «Закарпатська правда»), далі наукові статті в літературознавчих фахових журналах («Науковий вісник Ужгородського університету» та «Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства»), потім окремі розділи в монографічних виданнях «Поезія і поети Закарпаття» і «Поетичні горизонти Закарпаття» та передмови до таких видань поезій, як «У затінку літа» (2005) та «У долонях світанку» (2012). Підсумком наукового аналізу творчості поетеси став літературно-критичний нарис Н.Ференц «Художній світ Христини Керити» (2014). Як зауважила Е. Балла в рецензії на цю монографію, «основну її частину займає наукове осмислення життєвого й творчого шляху поетеси, за хронологічним татематичним принципом оформлене в окремі, відповідно названі розділи. З метою якнайповніше окреслити художній профіль Христини Керити дослідниця добирає влучні й місткі цитати, які добре відображають суть кожного з розділів» [3, с. 180]. Однак лінгвістичний аспект дослідження творчого здобутку цієї талановитої поетеси поки обмежений хіба що кількома студентськими науковими пошуками. Натомість поезії Х.Керити рясно пересипані образними висловами, а особливо своєрідними метафорами, які засвідчують вишукане романтичне світовідчуття поетеси. Тому дослідження цих засобів у її творчості є цілком на часі. Об’єктом нашого дослідження є мова збірки «У затінку літа» Христини Керити. Предмет дослідження – структура, семантика, функції метафор. Метою нашої дипломної роботи є аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Для досягнення поставленої мети плануємо вирішити низку завдань: • у загальних рисах розкрити теоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори в сучасному українському мовознавстві; • методом суцільного відбору виписати метафори з поетичної збірки Х. Керити «У затінку літа»; • здійснити лексико-граматичну класифікацію зібраного матеріалу; • розкрити семантику метафор у поетичному контексті шляхом порівняння їх із відповідниками СУМа; • охарактеризувати функціональні особливості метафор; • виявити специфіку художнього стилю Христини Керити у створенні нею метафоричних образів. Мета і завдання дипломної роботи зумовили вибір відповідних методів та прийомів дослідження: лінгвістичного спостереження та осмислення його результатів, описового та порівняльного методів (для дослідження семантики розглянутих метафоричних одиниць), концептуального та компонентного аналізів (для визначення найбільш типових концептуальних груп метафор). Наукова новизна дослідження в тому, що в роботі вперше проаналізовано метафори поетичної збірки Х.Керити «У затінку літа» (2005). Весь матеріал у науковий обіг уведено нами вперше. Практична цінність результатів роботи полягає в їх активному використанні при вивченні курсу сучасної української літературної мови (лексикології) та стилістики. Крім того, фактичний матеріал можна з успіхом використати при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменниці. Структура й обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 67 сторінок, із них 61 сторінка основного тексту. РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ МЕТАФОРИ 1. 1. Поняття метафори та її природа Метафора відіграє важливу роль у багатьох сферах людського спілкування. Вона є відображенням нашої свідомості, процесів мислення і вивчення навколишньої дійсності, встановлення зв’язків між різними явищами нашого світу. Як слушно вважає Г. Шиманович, «метафора є своєрідним ключем до розуміння основ мислення й процесів утворення ментальних уявлень про світ. Відповідно, вона займає одне з центральних місць в мовній картині світу, що є історично укладеною в пересічній свідомості певного мовного колективу та відбитою у мові сукупністю уявлень про світ та певним способом концептуалізації дійсності» [50, с. 36]. Поняття метафори викликало чимало різноманітних дискусій протягом усієї історії літературознавства та мовознавства. Цілком можна вважати, що саме метафоричне мислення спричинило розвиток як мови, так і культури в цілому. Тому в широкому культурному полі поняття метафори присутнє не лише в лінгвістиці, але й у таких науках, як філософія, психологія, соціологія, літературознавство. Уперше досліджували метафору ще в античні часи в рамках риторики, де вона розглядалася як відхилення від норми, як перенесення назви одного предмета на інший. Так, Платон критично висловлювався щодо використання метафори як образного засобу, натомість Аристотель уважав це явище мовною прикрасою і єдино можливим засобом кодування значень. На думку А. Гаврилюк, «головною метою метафори в риториці було прикрасити мовлення, здійснити вплив на слухача та переконати його. Тому метафора, головним чином, виконувала прагматичну функцію. Пізніше вивчення метафори перейшло до стилістики, а саме до образного мовлення, коли метафора почала виконувати образну функцію. Оскільки метафора функціонує саме в мовленні, слід розглядати її як мовленнєвий, індивідуально реалізований прийом мовця або письменника, який він застосовує, дотримуючись певної фігури та використовуючи певні мовні засоби» [8, с. 30]. Залежно від поглядів, яких дотримувалися філософи й лінгвісти, та від того, що було першочерговим в аналізі, формувалися різні концепції і напрямки вивчення метафори. Різноаспектне її вивчення стало поштовхом для виникнення окремого напрямку наукових досліджень – метафорології. Але комплексних досліджень, у яких була б представлена теоретична концепція метафори, на фактичному матеріалі осмислено місце метафори в лексико-семантичній системі української мови, чітко визначені аспекти вивчення метафори, виявлені типи метафор за різними параметрами, семантичні моделі і закономірності метафоризації, роль метафоричної лексики у відображенні фрагментів картини світу, дуже мало [29, с. 50]. Метафора завжди була об’єктом активного дослідження в мовознавстві. Здебільшого її розглядали як художній засіб, стилістичний прийом, як джерело творення нових назв для понять, що їх потребують, та рідше як національне явище [20, с. 22]. У сучасному мовознавстві визначення метафори не викликає багато суперечок і є досить подібним у багатьох дослідників. І. Олійник визначає метафору як «вид тропа, що побудований за принципом подібності і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Всяка метафора є переносно вжите слово, що служить засобом образної художньої характеристики. Саме тому метафори широко використовуються майстрами слова в процесі образного відтворення дійсності, її художнього, поетичного освоєння» [23, с. 40]. О.Тараненко подає таке визначення: «Метафора (грец. μεταφορά, букв. – перенесення) – а) семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта позначення на інший на основі певної подібності між цілими об’єктами при відображенні в свідомості мовця; б) похідне значення мовної одиниці, утворене таким чином. В основі метафори лежить згорнене або приховане порівняння (Аристотель) і ширше – імпліцитна аналогія нового з наявним, «дальшого» з «ближчим», менш відомого з відомішим і т.п.» [34, с. 334]. У визначеннях дослідники завжди підкреслюють головну ознаку метафори – перенесення ознак предмета чи явища за подібністю. Дуже цікавий погляд на метафору висловлює дослідниця Н. Арутюнова, яка зауважує, що в метафорі можна бачити не лише скорочене порівняння, але й приховане протиставлення: «У метафорі полягає і брехня, і істина; і «ні», і «так». Вона відображає суперечливість вражень, відчуттів і почуттів. У цьому полягає ще один мотив її привабливості для поезії. Метафора вміє витягувати правду з брехні, перетворювати попередньо неправдиве висловлювання якщо не в істинне (його важко верифікувати), то в правильне. Брехня і правда метафори стосуються різних світів: брехня – знеособленої, перетвореної в загальне надбання дійсності…; правда – щодо світу індивідів (індивідуальних образів і індивідних сутностей), сприйманого індивідуальною людською свідомістю. У метафорі протиставлені об’єктивна, відсторонена від людини дійсність і світ людини, що руйнує ієрархію класів, здатної не тільки вловлювати, але і створювати подібність між предметами» [1, с. 17]. У процесі дослідження метафори першочерговою на різних етапах як лінгвістичних, так і філософських, психолінгвістичних та герменевтичних студій стала проблема розуміння змістової структури метафори. Зокрема перед ученими постає завдання «вирізнити, описати і визначити той елемент, який безпосередньо бере участь у перетворенні змістової структури слова під час метафоризації, здійснює метафоричну трансформацію і зв’язує метафоричне значення з вихідним». Адже в процесів метафоризації певна мовна форма, як визнає більшість дослідників, переноситься з одного референта на інший, але сама собою, а в ролі експонента відповідного значення. Тобто відбувається не просто транспозиція форми, а перенесення якоїсь частини вихідного значення в метафоричне, під час якого ця частина або залишається незмінною, або зазнає якихось смислових модифікацій. Існує думка, згідно з якою метафоричне перенесення (зумовлене такими чинниками, як основне значення слова, спільний семантичний елемент, лексико – семантичні зв’язки слів, що логічно не відповідають реальним зв’язкам предметів і явищ дійсності, певний семантичний зміст слова) відбувається на основі спільного семантичного елемента: «Два поняття далекі одне від одного, зв’язуються між собою третім, яке має спільне з першим, і з другим: виявом цього спільного створюється психологічна основа метафори, котрою визначається і характер спільного семантичного елемента» [47, с. 93]. За поглядами інших учених, ознака, що покладена в основу метафоричного перенесення, може взагалі не бути елементом цієї структури, оскільки метафоричний зміст не завжди безпосередньо виводиться із складових компонентів прямого значення слів. Так Д. Шмельов одним з перших висловив думку, що в даному разі мова йде про асоціативні ознаки, тобто «ті ознаки, які так чи інакше відображують уявлення, пов’язані з тими предметами і явищами, котрі позначають дані слова». Складний характер асоціативного зв’язку вихідного й метафоричного значень відзначено також у працях С.Гусєва, А.Уфімцевої, А.Шамоти [33, с. 232]. Інтегральна концепція значення, тобто така, що вміщує в поняття значення всі семантичні ознаки, виявлені в слові, представлена в працях І.Стерніна, В.Левицького, М.Нікітіна. провідною думкою цих робіт є твердження, що метафоричне значення рухливе, у ньому сильний прагматичний компонент, семантичні межі розпливчасті, багато чого «не виведено на поверхню», а вміщено імпліцитно. Символ метафори, за Г. Скляревською, з’єднує джерела метафори і повну метафору в єдності і цілісності. Оскільки метафоричне перенесення відбувається на ієрархічних рівнях пізнання, у теорії метафори сформувався також когнітивний підхід у її дослідженнях. У межах когнітивної теорії метафори розглядається також питання про особливості відбору тих чи інших характеристик для творення концепту або прототипу, що становить значення мовної одиниці для називання того чи іншого об’єкта або класу об’єктів. Спрямовується увага на поєднання вибраних характеристик у структурі значення, а також на те, які саме принципи структурації компонентів прототипів мисляться як тісно пов’язані з проблемою формування концептуального досвіду людини [27, с. 132]. Останнім часом найбільш популярною концепцією метафори на заході стала інтеракціоністська концепція, пов’язана з ім’ям Марка Блека. У його роботах знаходимо протиставлення його теорії метафори тим, згідно з яким метафора є скороченим порівнянням, заміною «нормального» змісту з незвичним. Усі подібні ідеї М. Блек вважає неправомірними і натомість розглядає нове значення, як наслідок взаємодії різнорідних понять. Особливу увагу приділяє співвідношенню уживаних у звичайному, буквальному значенні (такий елемент значення називає «рамою») і слів, уживаних у переносному значенні (вони позначені як «фокус» метафори). Для розуміння метафори необхідно, таким чином, зуміти оцінити ту частину інформації, яка утворює «фокус» метафори. Сутність інтеракціоністської точки зору на метафору Блек розкриває на різних прикладах. Зокрема, розглядається висловлювання «людина-вовк». Тут можна виділити два суб’єкти: головний суб’єкт – людина і допоміжний – вовк. Для розуміння метафори необхідна система загальноприйнятих асоціацій і можливість її швидкої активізації в свідомості. У названому прикладі слово «вовк» асоціюється з підступним, злим, ненажерливим звіром. Якщо людина-вовк, то вона полює на інших живих істот, постійно втягнена в боротьбу і т.ін. усі ці судження миттєво породжуються в свідомості і одразу ж поєднуються з уявленням про головний суб’єкт, створюючи нехай навіть і незвичне поєднання смислів. У розглянутому прикладі для побудови імплікацій відносно головного суб’єкта слухач буде керуватися системою імплікацій про вовка. Одержані імплікації не будуть відповідати загальноприйнятим асоціаціям, що їх викликає вживання слова «людина». Нові імплікації детерміновані системою імплікацій, актуальних для буквального вживання слова «вовк». Метафора «людина-вовк» відсуває одні деталі і підкреслює інші, організовуючи таким чином на людину. Отже, за Блеком, метафоричне судження має два різні суб’єкти – головний і допоміжний. Механізм метафори полягає в тому, що до головного суб’єкта додається система «асоційованих імплікацій» [5]. У метафорі відображається здатність людини вловлювати схожіть і подібність між різними індивідами, класами об’єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет. У такий спосіб метафора ніби руйнує одні логічні межі назви, щоб над ними звести інші. Вона немовби заперечує належність об’єкта до того класу предметів, в який він насправді входить, і переносить його в інший клас, до якого він на раціональній основі не може бути віднесений, але автор бере на себе сміливість віднести його туди, тому що помітив якісь, часом йому тільки одному відомі, спільні риси або переніс певну рису з іншого об’єкта на аналізований. Дослідники звертають увагу на широке використання метафори в різних сферах людської діяльності. «Поширення метафори в численних жанрах художньої, повсякденної та наукової мови змушувало авторів звертати увагу не стільки на естетичну цінність метафори, скільки на надані нею утилітарні переваги. Р. Гофман – автор ряду досліджень про метафору – писав: «Метафора виключно практична. ... Вона може бути застосована в якості знаряддя опису і пояснення в будь-якій сфері: у психотерапевтичних бесідах і в розмовах між пілотами авіаліній, у ритуальних танцях і в мові програмування, у художньому вихованні і в квантовій механіці. Метафора, де б вона нам не зустрілася, завжди збагачує розуміння людських дій, знань і мови» [1, с. 10]. На мовленнєвому рівні метафорі притаманні такі риси, як інтерактивність, тобто взаємодія метафори зі світом, що сприймається за волевиявленням людини; універсальність, а саме, використання однакових понятійних стратегій при продукуванні та інтерпретації метафори та національна специфічність, котра проявляється у виявленні особливостей мовної картини світу окремої мови. Найвиразніше метафори виявляються в лексиці, що пояснюється індивідуальним, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Характер подібності, яка лежить в основі метафори, різноманітний: 1) зовнішня подібність різних об’єктів – за формою і взагалі виглядом (стріла крана, гірський хребет), місцем розташування (голова колони), кольором (бронзова шкіра), звуками (барабанити в двері), особливостями руху, пересування (коник – комаха, супутник – небесне тіло), функціями, кількістю; 2) подібність фізіологічних і психологічних вражень від сприйняття різних об’єктів (момент суб’єктивності наявний при творенні будь-якої метафори тут значно збільшується) – а) синестетичні метафори; б) переноси від сфери конкретно-фізичного світу до недоступних для безпосереднього чуттєвого сприйняття сфер психологічного та соціального життя, абстрактних відношень (горіти завзяттям, іскра таланту); в) переноси внаслідок актуалізації досить побічної, часто невиразної асоціативної ознаки, зокрема емоційно-оцінного характеру, майже з повною дезактуалізацією при цьому предметно-логічної основи вихідного значення: «взуття на ньому горить», «у статті багато води»; 3) подібність, яка не існує в реальності (з урахуванням її суб’єктивних трансформувань на рівні свідомості), а є тільки бажаною для мовця, зокрема у сфері звертань: земляк, брат, син [34, с. 336]. Метафора використовується в багатьох сферах функціонування мови, виконуючи при цьому різні функції. Проте не в усіх стилях літературної мови вживання метафори є нормативним. Так, метафора є зайвою у тих жанрах, де мета комунікації полягає в передачі точної, лаконічної інформації. «Якщо звернути увагу на практичну мову, впадає в око не присутність метафори, а її недоречність, незручність і навіть неприпустимість в цілому ряді функціональних стилів. Так, незважаючи на семантичну ємність метафори, їй немає місця в мові телеграм, текст яких стискається аж ніяк не за рахунок метафоризації. Тим часом у так званому «телеграфному стилі» художньої прози вона з’являється, і нерідко. Не вдаються до використання метафори в різних видах ділового дискурсу: у законах і військових наказах, у статутах, заборонах і резолюціях, постановах, указах та наказах, всіляких вимогах, правилах поведінки і безпеки, у циркулярах, в інструкціях і медичних рекомендаціях, програмах і планах, у судочинстві (вироках і приватних визначеннях), експертних висновках, анотаціях, патентах і анкетах, заповітах, присягах і обіцянках, у застереженнях і попередженнях, в ультиматумах, пропозиціях, проханнях – словом, в усьому, що потребує неухильно дотримуватися, виконуватися і контролюватися, а отже, підлягає точному і однозначному розумінню» [1, с. 11]. Проте якщо змістити центр ваги на сферу емоційного впливу, тут метафора легко може служити задля експресії і, таким чином, заборона на неї автоматично знімається. Так, коли в повсякденній мові ультиматум вироджується в загрозу, що має своєю метою залякування, він може бути виражений метафорично. Метафора є характерною для побутового вжитку, проте у цій сфері має свою специфіку. «Інтуїтивне відчуття подібності грає величезну роль у практичному мисленні, яке визначає поведінку людини, і воно не може не відбитися в повсякденній мові. У цьому полягає неминуче і невичерпне джерело метафори «в побуті». У практиці життя образне мислення має велике значення. Людина здатна не тільки ідентифікувати індивідуальна об’єкти (зокрема, впізнавати людей), не тільки встановлювати подібність між сферами, які сприймалися різними органами почуттів (пор. явище синестезії: твердий метал і твердий звук, тепле повітря і теплий тон), але також вловлювати спільність між конкретними і абстрактними об’єктами, матерією і духом (пор .: вода тече, життя тече, час тече, думки течуть і т. і.). У цих останніх випадках говорять про те, що людина не стільки відкриває схожість, скільки створює її» [1, с. 15]. Специфіка використання метафори відрізняється в науковому та художньому стилях мовлення. Якщо для науки метафора дає початок думці, то в поезії вона слугує для створення нових оригінальних образів. «Поетична (образна) думка обмежена початковою стадією пізнання. Тим часом у мистецтві створення образу, у тому числі і метафоричного, вінчає творчий процес. Художня думка не відштовхується від образу, а спрямовується до нього. Метафора – це і знаряддя, і плід поетичної думки». Якщо присутність метафори в практичній мові наштовхується на істотні обмеження, що накладаються комунікативними цілями і видами дискурсу, а проникнення метафори в науковий текст може викликати досить обґрунтовані протести, то вживання метафори в художньому творі завжди відчувалося як природне і законне. Метафора органічно пов’язана з поетичним баченням світу. 1. 2. Класифікації метафор Метафора вивчається в різних галузях мови. Вона, на думку Л.Тараненка, може розглядатися: 1) при семасіологічному підході – як один з головних шляхів утворення переносного значення, зміни значень мовних одиниць і розвитку мовної семантики; 2) при ономасіологічному – як один із загальних принципів номаніції; 3) при поетично-стилістичному підході – як один із тропів; 4) при лінгвофілософському та етнолінгвістичному підходах – як когнітивний процес, спосіб світобачення [34, с. 335]. Г. Скляревська вказує на те, що донедавна метафору розглядали в чотирьох напрямках: номінативно-предметному, формально-логічному, психологічному й лінгвістичному. Однак у сучасному мовознавстві аспекти вивчення мовної метафори значно розширилися [27, с. 6–10]. Мовознавець О. Селіванова у словнику «Лінгвістична енциклопедія» виділяє п’ять напрямків вивчення метафори: логіко-філософський, логіко-психологічний, психологічний, лінгвістичний і когнітивний [26, с. 388–389]. Сьогодні вже не заперечується існування двох типів метафори – художньої і мовної. Художня метафора, яка виникає як результат відомих, цілеспрямованих естетичних пошуків, досліджується переважно у поетиці як одна з її основних естетичних категорій. Стосовно метафори як категорії поетики використовуються терміни художня, поетична, індивідуальна, індивідуально-авторська, мовленнєва, оказіональна метафора, метафора стилю тощо. Мовна метафора є спонтанною, закладеною у самій мовній природі, готовою лексичною одиницею, яку не потрібно щоразу створювати, яка автоматично сприймається й відтворюється в мовленні (часто навіть несвідомо). Отже, суттєвою є різниця між мовною і художньою метафорами з погляду їхнього лексичного статусу: мовна метафора є самостійною одиницею, яка відносно вільно вступає в семантичні зв’язки і реалізується в різних лексичних оточеннях, а художня не має такої лексичної самостійності – вона завжди зв’язана зі своїм контекстом. Мовна метафора має системний характер, відображає колективні предметно-логічні зв’язки, виконує комунікативну функцію, є «анонімною» (не має автора), вільно відтворюється. Художня метафора позасистемна, суб’єктивна (відображає індивідуальний погляд людини на світ), виконує естетичну функцію, зберігає «авторство», має максимальну синтагматичну зумовленість, вона унікальна, невідтворна [29, с. 51–52]. Упродовж останніх двох десятиліть у світовій лінгвістиці загалом і в україністиці зокрема з’явилася численна кількість наукових студій, які демонструють неабиякий інтерес учених щодо метафоричного феномену. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджуваних об’єктів (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко). Класифікації метафор охоплюють семантичні і структурно-граматичні критерії. Нині в лінгвостилістиці відома низка типологій метафор: 1) за морфологічним виявом головного компонента метафори: іменникові, прикметникові, дієслівні (Л. Андрієнко, М. Варламов, Г. Гасанова, І. Нечитайло та ін.); 2) за структурою: прості (однокомпонентні), складні (багатокомпонентні) (Н. Арутюнова, Н. Варич, Є. Ільїна, Л. Кноріна, Л. Кравець, В. Миргородська, М. Старцева, В. Чембай); 3) за функцією: порівняння, протиставлення, загадка, номінація, базисна метафора, приписування властивостей, відкриття (Н. Арутюнова, О. Балабан, А. Вежбицька, В. Петров, І. Степанченко); 4) за належністю до систем мови і мовлення: узуальні (або стерті, мертві, згаслі, мовні), авторські (образні, оказіональні, мовленнєві) (В. Вовк, В. Гак, Т. Гончарова, Н. Кожевникова, В. Телія, А. Шамота); 5) за семантикою: антропометафори (персоніфікація, прозопопея, уособлення), зоометафори, ботанометафори (або біометафори), метафори-опредмечування ознак, метафори-синестезії (сенсорні метафори) (Б. Болквадзе, О. Вербицька, Т.А. Єщенко, А.В. Купіна, Л. Макаренко, О.Некрасова, О. Потебня, О. Тимченко, О. Тищенко, А. Ткаченко); 6) за належністю головного компонента метафори до певної лексико-тематичної групи (О. Поцибіна, О. Яковенко) та ін. За граматичними ознаками лексичні метафори диференціюються за частинами мови (субстантивні, ад’єктивні, та ін.) і синтаксичними особливостями (особливо для іменника, який може вживатися у функції різних членів речення). За напрямами метафоризації, моделями метафори стичного розвитку виділяють кілька класифікацій. Наприклад, 4 роди метафор у Квінтіліана (від живого до неживого, від неживого до живого, у межах живого і в межах неживого); у С. Ульмана – а) антропоморфічні метафори – переноси від людини і на людину; б) зооморфічні метафори; в) переноси від конкретного до абстрактного; г) синестетичні метафори; ґ) активна метафоризація лексики тієї сфери життя, яка в той чи той період привертає особливу увагу суспільства (релігійна, сільська, медична метафори) [34, с. 335]. Український мовознавець А. Коваль поділяє метафори з погляду стилістичного вживання і використання на загальномовні, що не здатні створювати виразний стилістичний ефект через свою стерту образність (ходять чутки, плітки, розмови, легенди), та індивідуально-авторські метафори: під пером майстра метафоризуються слова, які в цій ролі скоріше сприймаються як семантичні неологізми, бо вживання їх одноразове, неповторюване: «Лапками птахів вишито тишу, вишито хрестиком стежку» (П. Мовчан) [16, с. 26–27]. В. Вовк виділяє індивідуально-авторські метафори та метафори-символи [7, с. 47–62]. Отже, поняття метафори досліджувалося протягом багатьох століть і в контексті різних наук, у зв’язку з чим існує чимало її класифікацій за різними критеріями. Як видно зі змісту останніх мовознавчих публікацій, дослідження метафори все більше набуває когнітивної, етнопсихолінгвістичної та комунікативної орієнтації. Перспективою подальших наукових досліджень є універсальне та національно-специфічне в метафорах, їхнє сприймання в процесі мовлення, онтогенезу тощо. Розділ ІІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТАФОР У ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «У ЗАТІНКУ ЛІТА») 2.1. Іменникові метафори 2.1.1. Індивідуально-авторські: *Баркасик сну: «Баркасик сну уткнувся у причал» [15, с. 187]. Див. баркас «невеличке портове судно» [СУМ, т. 1, с. 107]. *Батоги поглядів: «Вони насувалися грізно, сікли батогами поглядів» [15, с. 34]. Див. батіг «прикріплений до держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; канчук, пуга» [СУМ, т. 1, с. 111]. *Берег щастя: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. берег «суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 158]. *Бризки самогубства: «І самогубства бутафорні бризки...» [15, с. 37]. Див. бризки «краплини рідини, які швидко розлітаються від удару, вітру і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 235]. *Вітер-пілігрим: «Шляхами бродить вітер-пілігрим» [15, с. 186]. Див. пілігрим «перен. Мандрівник, подорожній» [СУМ, т. 6, с. 534]. *Вогонь передсудів: «Палили вогнем передсудів, незрушні, немов боги» [15, с. 34]. Див. вогонь «тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум’я» [СУМ, т. 1, с. 715]. *Вода неба: «Синіла неба встояна вода» [15, с. 63]. *Груди землі: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. груди «перен. Грудна порожнина як місце, де зосереджені душевні переживання» [СУМ, т. 2, с. 179]. *Груди полонини: «Припадали зелені громи До високих грудей полонини» [15, с. 15]. *Долоні листочків: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. долоня «внутрішній бік кисті руки» [СУМ, т. 2, с. 360]. *Душі дерев: «То душі висихаючи дерев До неба шепчуть спраглими устами» [15, с. 187]. Див. душа «внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями» [СУМ, т. 2, с. 445]. *Жмені саду: «У жменях саду ще біліє сніг» [15, с. 183]. Див. жменя «долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін.» [СУМ, т. 2, с. 375]. *Зойк гілки: «А під ногами – зойком гілки хруст» [15, с. 36]. Див. зойк «голосний, несамовитий крик (перев. як вираз жаху, відчаю, благання допомоги і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 679]. *Книга віків: «Жовкли в книзі віків все нові і нові сторінки» [15, с. 11]. Див. книга «велика обсягом або важлива за змістом книжка» [СУМ, т. 4, с. 196]. *Колиба неба: «Старого неба голубу колибу Розхитує поволі сонця дзвін» [15, с. 184]. Див. колиба «діал. Житло чабанів і лісорубів» [СУМ, т. 4, с. 220]. *Кора неправди: «Утверджуюсь перемагати, Неправди лущити кору» [15, с. 39]. Див. кора «верхній затверділий шар чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 284]. *Кораблик літа: «Стоїть кораблик літа на причалі» [15, с. 184]. *Крещендо грози: «Грози оглушливе крещендо» [15, с. 99]. Див. крещéндо «у знач. ім., невідм., сер. Поступове збільшення сили звуку» [СУМ, т. 4, с. 337]. *Кулак пересудів: «А десь – і нині Передсудів важкий кулак Вороже цілиться у спину» [15, с. 38]. Див. кулак «перен. Про удар стиснутою кистю руки» [СУМ, т. 4, с. 389]. *Лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. лет «поет. Дія за значенням літати і летіти; літ» [СУМ, т. 4, с. 479]. *Меди осені: «Туман медами осені пропах» [15, с. 10]. *Місяць-камінь: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. *М’якота отав: «Вгрузаючи у м’якоту отав, Пішов у світ тепло шукати й сина» [15, с. 52]. *Ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. *Обручка плеса: «Обручка плеса Поєднала береги» [15, с. 23]. *Окраєць сну: «А тут – окраєць сну і давнини» [15, с. 31]. Див. окраєць «рідко. Кінцева частина чого-небудь; край» [СУМ, т. 5, с. 676]. *Орда бід: «І диких бід притаєна орда Підступно чатуватиме на мене» [15, с. 36]. Див. орда «перен. Безладний, неорганізований натовп» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Пісня травня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. пісня «словесно-музичний твір, признач. для співу» [СУМ, т. 6, с. 544]. *Пісня ходиків: «Ходиків давніх пісня безжурна» [15, с. 189]. *Плече жоржини: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. *Рамена сосон: «Сосни у білі світання Зорі несуть на раменах» [15, с. 23]. Див. рамéно «заст. Плече» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Рот печі: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Руки сну: «Тягне сон свої руки до печі» [15, с. 12]. *Свитка на вербах: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах…» [15, с. 76]. *Ситчик літа: «Відцвів барвистий ситчик літа» [15, с. 112]. Див. си́тець «тонка бавовняна тканина з вибивним малюнком, рідше однотонна» [СУМ, т. 9, с. 206]. *Скроні землі: «Торкається землі гарячих скронь Двадцятий вік» [15, с. 31]. *Смичок вітру: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. *Спини автострад: «Вгинають спини дужі автостради…» [15, с. 160]. *Тога клена: «Вже й клен зодяг свою врочисту тогу» [15, с. 28]. Див. тóга «чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі» [СУМ, т. 10, с. 170]. *Фіранка-хмарка: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку …» [15, с. 46]. Див. фірáнка «шматок тканини або тюлю, яким запинають вікно, двері тощо; занавіска» [СУМ, т. 10, с. 601]. *Хор беріз: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. хор «співочий колектив, що разом виконує вокальні твори» [СУМ, т. 11, с.124]. *Хустини лип: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. хустина «розм. Те саме, що хустка» [СУМ, т. 11, с. 175]. *Цеглина шастя: «Цеглину шастя до цеглини клали» [15, с. 16]. Див. цеглúна «прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал» [СУМ, т. 11, с.192]. *Чаша світання: «І розгойдує дужі крони У розбитій світання чаші» [15, с. 53]. Див. чаша «старовинна посудина округлої форми, з широким верхом і звуженим низом для пиття (вина та інших напоїв)» [СУМ, т. 11, с. 284]. *Човник місяця: «Човник місяця у травах ворожив, Як вертав додому нареченим» [15, с. 45]. *Язичники-буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. язичник «той, хто визнає язичество; ідоловірець» [СУМ, т. 11, с. 631]. 2.1.2. Загальномовні: Голівка маку: «Схилив голівку у зажурі мак» [15, с. 107]. Див. головка «кулясте чи довгасте суцвіття або кулястий плід окремих рослин на кінці стебла» [СУМ, т. 2, с.112]. Град стріл: «Брали літо в облогу градом синіх холодних стріл» [15, с. 11]. Див. град «2. чого, перен. Велика кількість, численність» [СУМ, т. 2, с.152]. Згусток розпуки: «Збери мене по згусткові розпуки І посади у нього на могилі» [15, с. 25]. Див. згусток «перен. Зосередження, концентрація чого-небудь» [СУМ, т. 3, с.527]. Лики таємниць: «Із пітьми вичаровувати лики древніх таких таємниць» [15, с. 11]. Див. лик «перен. Зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 484]. Лід слів: «І танув лід незрозумілих слів» [15, с. 29]. Див. лід «перен. Про що-небудь холодне, позбавлене душевної теплоти» [СУМ, т. 4, с.508]. Море сліз: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. мóре «4. чого, перен. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 4, с. 802]. Морок самоти: «Біль потоне У мороці важкої самоти» [15, с. 35]. Див. морок «перен. Про що-небудь безвідрадне, безнадійне, сумне» [СУМ, т. 4, с. 805]. Навала трав: «Побіг синок, а трав густа навала Розкрилася і в серці заховала кучерики світлі, й оченята» [15, с. 44]. Див. навала «розм. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 5, с. 23]. Плід років: «Бо ж був не звіром він, а чоловіком. Самотніх років гіркуватий плід» [15, с. 52]. Див. плід «перен. Результат, наслідок яких-небудь дій, зусиль» [СУМ, т. 6, с. 585]. Спогад оселі: «Так терпко пахне спогадом оселі» [15, с. 52]. Див. спогад «те, що збереглося в пам’яті; відтворення в пам’яті того, що раніше нею фіксувалося» [СУМ, т. 9, с. 553]. Тінь розлуки: «В тривозі неня простягала руки – Від сина відганяла тінь розлуки» [15, с. 44]. Див. тінь «перен. Ледве вловимий слід, найменша ознака чого-небудь, натяк на наявність чогось» [СУМ, т. 10, с. 143]. Тлін злочинства: «Байдужо не минайте, люди, Злочинства тлін» [15, с. 39]. Див. тлін, тлінь «перен. Про щось нетривке, скороминуще, що не має сили або справжньої цінності» [СУМ, т. 10, с. 154]. Хаос фарб: «І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. хáóс «2. перен. Цілковите безладдя» [СУМ, т. 11, с.18]. Хода кари: «Хай кари неминучої хода Уже гримить і нависає криком» [15, с. 36]. Див. ходá «перен. Рух уперед, розвиток від нижчого рівня до вищого; прогрес» [СУМ, т. 11, с.103]. Чола дубів: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. чоло «перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь» [СУМ, т. 11, с. 348]. Царство сосен і ялин: «В зеленім царстві сосен і ялин» [15, с. 115]. Див. царство «перен. Певна сфера, ділянка в природі, де переважають які-небудь предмети, явища рослинного або тваринного світу» [СУМ, т. 11, с. 183]. Шаленство грози: «Забуто дике шаленство грози, Ліси співають голосом багрянцю» [15, с. 198]. Див. шалéнство «надзвичайна сила вияву чогось (перев. про явища природи, стихійні явища)» [СУМ, т. 11, с. 399]. Шапка сонця: «Була там сонця пишнокрила шапка…» [15, с. 100]. Див. шáпка «перен. Предмет куполоподібної форми; покриття чогось, що має таку або подібну форму» [СУМ, т. 11, с. 407]. Шепіт річки: «Шепіт річки» [15, с. 15]. Див. шепіт «перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 440]. 2.2. Прикметникові метафори 2.2.1. Індивідуально-авторські: *Бузкові коні: «Пасуться у кущах бузкові коні, Дзвенять підковим золотим клинцем» [15, с. 104]. Див. бузковий «такого кольору, як квіти бузку; ясно-ліловий» [СУМ, т. 1, с. 250]. *Буйнорогий лось: «Напившись світанкової водиці, Віншує днині буйнорогий лось» [15, с. 93]. Який має буйні роги. *Буйночубий вітер: «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Який має буйний чуб. *Вишнеокі доньки: «Наші сини й вишнеокі доньки – Попелом стануть шовкові долоньки» [15, с. 160]. Який має очі кольору, схожого до кольору вишні. *Вітер тонкорукий: «В пустій дзвениці вітер тонкорукий Гуде і плаче замість дзвонаря» [15, с. 151]. Див. тонкорукий «який має тонкі руки, з тонкими руками» [СУМ, т. 10, с. 191]. *Вітри голубі: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. голубий «який має забарвлення одного з основних кольорів спектра – середнього між зеленим і синім; кольору ясного неба; світло-синій, блакитний» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Вродлива зіронька: «На вродливу зіроньку Задивився ліс» [15, с. 77]. Див. вродливий «який має приємне обличчя, вигляд; гарний, красивий» [СУМ, т. 1, с. 760]. *Головатий сонях: «А головатий одинокий сонях До шибки тулить росяне лице» [15, с. 104]. Див. головатий «з великою головою (у 1 знач.)» [СУМ, т. 2, с. 111]. *Дитинство білочубе: «Ще в нас було дитинство білочубе, Ще мама були гарні, молоді» [15, с. 83]. Який має білий чуб. *Жахлива казка: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Див. жахливий «який викликає почуття жаху; страшний, страхітливий» [СУМ, т. 2, с. 514]. *Жовточубий майстер: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Який має жовтий чуб. *Жоржина боса: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. Див. босий «невзутий, без взуття» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Зелена кров: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Зелена пісня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Кирпатий вітер: «Кирпатий вітер скочив на підніжку…» [15, с. 160]. Див. кирпатий «короткий, задертий догори (про ніс)» [СУМ, т. 4, с. 153]. *Кошлатий пензель: «Прийде мороз, подмухає на пальці, Кошлатий пензель вмочить у відро…» [15, с. 113]. Див. кошлатий «густо покритий переплутаними волокнами; ворсистий (про тканину, килим)» [СУМ, т. 4, с. 316]. *Крилаті колісниці: «Бруківка пам’ятає відголосся Крилатих бистрохідних колісниць» [15, с. 158]. Див. крилатий «який має крила (у 1, 3, 4 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 345]. *Мальви повнолиці: «І мальви наші повнолиці й гожі, І глечики он сохнуть на тину» [15, с. 82]. Див. повнолиций «який має повне лице; повновидий» [СУМ, т. 6, с. 685]. *Місяць рудий: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. рудий «червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь)» [СУМ, т.8, с. 895]. *Мужні мозолі: «Підставивши цілющій прохолоді Пошерхлі губи, мужні мозолі, Заснув, припавши до землі» [15, с. 31]. Див. мужній «який виявляє стійкість, хоробрість, рішучість» [СУМ, т. 4, с. 821]. *Невинний серпанок: «Коли вона нарешті вже прийшла, Така свята, в невинному серпанку…» [15, с. 150]. Див. невинний «пов’язаний з морально чистою, непорочною поведінкою» [СУМ, т. 5, с. 259]. *Невиспана зоря: «Чи просто ця невиспана зоря Лише для мене, мов ожина» [15, с. 111]. Див. невиспаний «який виражає стан людини, що не виспалася. *Образно» [СУМ, т. 5, с. 261]. *Ніч ожиново-темна: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Кольором близький до чорного; кольору ожини. *Перестиглі зорі: «Крізь всі табу, закони – спраглі руки, Вогні зіниць, як перестиглі зорі» [15, с. 64]. Див. перестиглий «надміру стиглий або зіпсований від надмірної стиглості (про плоди, ягоди і т. ін.); перезрілий» [СУМ, т. 6, с. 286]. *Пишнокрила шапка: «Була там сонця пишнокрила шапка, І хвильно вітер обіймав за стан, І теплий дощик голубим лошатком Поскубував траву» [15, с. 100]. Який має пишні крила. *Прозоре диво: «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом» [15, с. 8]. Див. прозорий «який вільно пропускає крізь себе світло, просвічує наскрізь. *Образно» [СУМ, т.8, с. 184]. *Світлоокий дім: «Заходьте зорі, птиці, подорожні, У наш маленький світлоокий дім» [15, с. 93]. Див. світлоокий «із світлими очима» [СУМ, т. 9, с. 94]. *Світлочубий жовтень: «Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця» [15, с. 112]. Який має світлий чуб. *Серце перелітне: «Чи, може він мав серце перелітне, Учора був, а нині вже – десь там» [15, с. 161]. Див. перелітний «той, що здійснює переліт (у 1 знач.), летить з місця на місце» [СУМ, т. 6, с. 217]. *Слова блискучі: «Слова такі блискучі, як фаянс, Вони доречні в цьому антуражі» [15, с. 171]. Див. блискучий «який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий» [СУМ, т. 1, с. 200]. *Сяйноока донечка: «Вже сяйноока моя донечка Шукає в травах материнку» [15, с. 93]. Який має сяйні очі. *Темнота повзуча: «Чому для тіла – стільці електричні І темнота повзуча – для душі?» [15, с. 7]. Див. повзучий «який стелиться, в’ється по чому-небудь (про рослини)» [СУМ, т. 6, с. 647]. *Часи крикливі, головерхі: «Такі часи крикливі, головерхі Ніколи не народжують бурштин» [15, с. 170]. Див. крикливий «перен. Сповнений нездійсненних обіцянок; галасливий (у 2 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 344]. Який не має верху, нічим не покритий. *Ялини гордовиті й строгі: «Пливуть ялини гордовиті й строгі, А я їм навіть і не до плеча» [15, с. 122]. Див. гордий «сповнений особистої гідності, самоповаги» [СУМ, т. 2, с. 126]; строгий «дуже стійкий, твердий, непохитний, позбавлений м’якості, поблажливості; суворий» [СУМ, т. 9, с. 783]. 2.2.2. Загальномовні: Босоноге дитинство: «Там, у босоногому дитинстві, Стільки ще казкового було» [15, с. 175]. Див. босоногий «Те саме, що босий. *Образно» [СУМ, т. 2, с. 448]. Веселкова зоря: «Коли веселкова зоря надвечірня Важкою сльозою зірветься у прірву» [15, с. 160]. Див. веселковий «перен. Приємний, радісний, який обіцяє щось гарне, добре» [СУМ, т. 1, с. 339]. Вітри злющі: «Вітри ходили ордами і, злющі, Ламали сосни, наче сірники» [15, с. 152]. Див. злющий «сильний, шалений ступенем вияву (про явища природи)» [СУМ, т. 3, с. 607]. Гарячий хаос: «І небо, й сад, невимушена поза, І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. гарячий «перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний» [СУМ, т. 2, с. 37]. Гора кучерява: «Думну голову тихо поклало На коліна горі кучерявій» [15, с. 5]. Див. кучерявий «перен. Про місця, вкриті буйною зеленню» [СУМ, т. 4, с. 423]. Дощі уперті: «Ідуть дощі, уперті і рясні, Та все одну мелодію торочать» [15, с. 183]. Див. упертий «перен. Який триває довгий час, затяжний» [СУМ, т. 10, с. 457]. Дрімлива тиша: «Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Злостивий сірий будень: «За мною вились лиш вітри-свати, Дрібних пліток Злостивий сірий будень» [15, с. 121]. Див. злостивий «сповнений злості, ворожнечі, недоброзичливості; злий» [СУМ, т. 3, с. 603]. Крокуси манливі: «Заясніють щедро і вродливо Крокуси манливі і рясні» [15, с. 109]. Див. манливий «який манить до себе; вабливий, привабливий, заманливий» [СУМ, т. 4, с. 623]. Кучеряві зарості малин: «Є острівок, де поселився спокій, Де з кучерявих заростей малин Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. кучерявий «перен. З густим, розкішним листям (про дерева)» [СУМ, т. 4, с. 423]. Мертве небо: «Стоять дуби усохлі, як атланти, Вже мертве небо держать на плечах» [15, с. 158]. Див. мертвий «перен. Позбавлений ознак життя» [СУМ, т. 4, с. 679]. Німотний біль: «Самота біля хати стоїть на сторожі, Та чорніють уста від німотного болю» [15, с. 61]. Див. німотний «те саме, що німий» [СУМ, т. 5, с. 425]. Оглушливе крещендо: «Грози оглушливе крещендо, І стогін, тріск, і шамотіння, І виляски од блискавиць, І миготливі світлі тіні, І срібні ниті аж увись» [15, с. 99]. Див. оглушливий «який оглушує своїм шумом, гуркотом і т. ін.» [СУМ, т. 5, с. 615]. Примарні сліди: «Залишає примарні сліди на п’янкому зелі» [15, с. 5]. Див. примарний «який постає в мріях, маренні, уяві; нереальний» [СУМ, т.7, с. 666]. Світлий дощ: «Іще наївно дітки голоп’яті Танцюють, коли світлий дощ іде» [15, с. 133]. Див. світлий «перен. Нічим не засмучений; радісний, щасливий» [СУМ, т. 9, с. 91]. Сиве серце: «Ми – травинки маленькі на грудях землі, На долонях її і на сивому серці» [15, с. 47]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сивий смуток: «Лиш боюся я сивого смутку, Лиш боюся, щоб осінь – в тобі» [15, с. 77]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сова дрімлива: «Сова дрімлива крилами шелесне…» [15, с. 175]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Стомлені верби: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. стомлений «який стомився, відчуває втому. *Образно» [СУМ, т. 9, с. 729]. Стрункі берези: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. стрункий «який має правильне, пропорційне співвідношення частин, відзначається витонченістю ліній (про предмети, рослини і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 793]. Темно-русі букові причали: «Темно-русі букові причали Кличуть моє серце з далини» [15, с. 95]. Див. русий «світло-коричневий з жовтуватим або сіруватим відтінком (про волосся). *Образно» [СУМ, т. 8, с. 911]. Травень молодий: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. молодий «який недавно з’явився, народився, почав існувати, рости» [СУМ, т. 4, с. 786]. Тремтлива радість: «Хай вже хтось інший з тремтливої радості Вяже вам дні вечори і надії» [15, с. 62]. Див. тремтливий «перен. Пройнятий внутрішнім, душевним хвилюванням; схвильований» [СУМ, т. 10, с. 244]. Трухляві плечі: «Трухляві плечі зводить молодечо, Струснувши на траву прадавній пил» [15, с. 113]. Див. трухлявий «перен. Дуже старий (про людину)» [СУМ, т. 10, с. 303]. Хвиля тихоплинна: «Запливаю в долоні твої, Як до берега світлого, До грудей прибиваюся Хвилею тихоплинною» [15, с. 73]. Див. тихоплинний «поет. Який тихо плине» [СУМ, т. 10, с. 133]. Хмарини вічні і сріблисті: «Пливли хмарини вічні і сріблисті…» [15, с. 63]. Див. вічний «який не зникає, не перестає існувати» [СУМ, т. 1, с. 691]; сріблястий «кольором і блиском схожий на срібло» [СУМ, т. 9, с. 620]. Хрускотлива зала: «І хрускотлива білосніжна зала Несла його боління молоде До золотої неземної брами…» [15, с. 155]. Див. хрусткий «який видає тріск, хрустить. *Образно» [СУМ, т.11, с. 159]. Щербатий місяць: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. Див. щербатий «з вищербленими краями, з щербиною, щербинами. *Образно» [СУМ, т.11, с. 582]. 2.3. Дієслівні метафори 2.3.1. Індивідуально-авторські: *Береза приміряє, питає: «Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця?» [15, с. 112]. Див. приміряти «одягати, чіпляти що-небудь на себе або на когось на якийсь час з метою одержати задоволення, перевірити придатність» [СУМ, т. 7, с. 672]; питати «звертатися до кого-небудь з запитанням, бажаючи дізнатися про щось, з’ясувати що-небудь; ставити питання» [СУМ, т. 6, с. 367]. *Бігтимуть ліани: «З гори скляної бігтимуть ліани» [15, с. 63]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с. 175]. *Веселість заливає хату: «П’янка веселість заливає хату – Весілля, весело, нема засмучених» [15, с. 27]. Див. заливати «розливаючись, покривати собою або наповнювати що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 183]. *Весна наворожила: «Мені вже рік, один блакитний рік, Мені весна тебе наворожила» [15, с. 14]. Див. наворожити «ворожачи, напророкувати чого-небудь комусь» [СУМ, т. 5, с.39]. *Весна пронеслась: «Весна зеленим пронеслась лошам!» [15, с. 27]. Див. проноситися «швидко минати (про час)» [СУМ, т. 8, с. 245]. *Весна танцює заручини: «Весна танцює з березнем заручини» [15, с. 9]. Див. танцювати «виконувати танець» [СУМ, т. 10, с. 36]. *Вечір всміхався: «А вечір у сорочці із туманів Всміхався людям тепло за вікном» [15, с. 22]. Див. усміхатися «усмішкою виявляти певні почуття (перев. радість, задоволення і т. ін.)» [СУМ, т. 10, с. 491]. *Вигоріли коси у літа: «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву» [15, с. 75]. Див. вигоряти «втрачати або змінювати свій колір під впливом сонячного проміння; вицвітати» [СУМ, т. 1, с. 377]. *Виструнена вітром воля: «Ця Варка дика, як гірська коза, Їй треба волю, виструнену вітром» [15, с. 97]. Якого випрямили, який стоїть дуже прямо, струнко. *Вишня скипала в сльозах: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад, Де колись нею посаджена вишня Тужно скипала в гарячих сльозах» [15, с. 59]. Див. скипати «пройматися, охоплюватися яким-небудь почуттям» [СУМ, т. 9, с. 265]. *Війна віяла крилами: «За плечима війна чорно віяла крилами, І кривавився обрій од хижого гулу» [15, с. 44]. Див. віяти «махати» [СУМ, т. 1, с. 694]. *Вітри вели колядку: «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели» [15, с. 94]. *Вітри посідали, позгортавши крила: «А вітри, позгортавши крила, Посідали на лаві рядочком» [15, с. 94]. Див. посідати «сісти (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с. 328]; позгортати «згорнути, скласти все або багато чого-небудь» [СУМ, т. 6, с. 809]. *Вогонь кришив: «Уже вогонь кришив старенькі стіни» [15, с. 83]. Див. кришити «розколювати, розбивати, подрібнювати щось на дрібні шматочки, на крихти» [СУМ, т. 4, с.354]. *Впало село: «Впало в трави село, у зілля, Дихає молодо, дихає вільно» [15, с. 5]. Див. впадати «потрапляти куди-небудь» [СУМ, т. 1, с.747]. *Втомилось сонце, захотіло спати, попливло, заблукало: «Втомилось сонце, захотіло спати І попливло десь ліжечка шукати, Та заблукало у високих травах» [15, с. 44]. Див. утомлюватися «доходити до втоми, знесилюватися; стомлюватися» [СУМ, т. 10, с. 516]; захотіти «виявити бажання відчути потребу в чомусь» [СУМ, т. 3, с. 393]; попливти «почати повільно, плавно переміщатися в просторі» [СУМ, т. 7, с. 209]; заблукати «збитися з правильного напрямку, втратити просторову орієнтацію; заблудити» [СУМ, т. 3, с. 24]. *Втомлена ніч: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. утомлений «який утомився, відчуває втому, пройнятий утомою» [СУМ, т. 10, с. 515]. *Гарбуз побрів: «Гарбуз побрів городом навчання» [15, с. 106]. Див. побрести «перен. Повільно піти» [СУМ, т. 6, с. 626]. *Гілки пили роси, зітхали: «Яблунь стареньких гілки обважнілі Роси пили і зітхали у сні» [15, с. 59]. Див. пити «убирати, всмоктувати в себе вологу (про рослини, поля і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 369]; зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Гора сон чатує, відганяє тривогу, колискову співає: «І гора його сон чатує, Відганяє тривогу від личка, Колискову співає, як мати…» [15, с. 5]. Див. чатувати «охороняти когось або щось» [СУМ, т. 11, с. 283]; відганяти «позбавляти чого-небудь» [СУМ, т. 1, с. 569]; співати «видавати голосом музичні звуки» [СУМ, т. 9, с. 514]. *Граби кліпають бруньками: «Ще кліпають сонно бруньками граби» [15, с. 55]. Див. кліпати «мимоволі швидко опускати та підіймати повіки, вії; моргати» [СУМ, т. 4, с.185]. *Гроза молотила долину: «Злодійкувато уночі гроза долину молотила» [15, с. 21]. Див. молотити «бити когось чим-небудь» [СУМ, т. 4, с. 791]. *Гроза побігла оленятком: «Оленятком у гори побігла Літня гроза» [15, с. 15]. Див. побігти «почати бігти в якому-небудь напрямку» [СУМ, т. 6, с. 614]. *Гроза реготала, веселилась, бавилася, схилилась, затремтіла: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу» [15, с. 21]. Див. реготати «гучно, нестримно сміятися» [СУМ, т. 8, с. 497]; веселитися «проводити час у розвагах, веселощах» [СУМ, т. 1, с.339]; бавитися «забавлятися, гратися» [СУМ, т. 1, с.77]; схилятися «змінювати своє пряме положення на похиле, нагинаючись, опускаючись» [СУМ, т. 9, с.884]; затремтіти «почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття» [СУМ, т. 3, с. 358]. *Грудень зазорів: «Зазорів понад світом грудень» [15, с. 58]. Див. зазоріти «почати зоріти, світитися» [СУМ, т. 3, с.129]. *Грудень ударить: «Скоро грудень ударить у вікна» [15, с. 20]. Див. ударяти «початися, настати раптово або з великою силою (про явища природи)» [СУМ, т. 10, с. 387]. *Груші зітхають: «Під цим вікном старесенькі вже груші Скриплять, напевно, і зітхають ніччю» [15, с. 48]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с.580]. *Гуслі полетіли: «Знялися, наче журавель у вирій, За дідом полетіли в небеса» [15, с. 106]. Див. полетіти «почати пересуватися в повітрі за допомогою крил» [СУМ, т. 7, с. 64]. *Гуслям уривавсь терпець: «А в звуках тих вже пробивався відчай, Напевно, гуслям уривавсь терпець» [15, с. 106]. Див. терпець уривається (урвався, увірвався і т. ін.) кому «не маючи змоги більше терпіти, витримувати що-небудь, виходити зі стану спокою, рівноваги» [СУМ, т. 10, с.95]. *День приліг: «Йшов до обрію день та приліг у столочених травах» [15, с. 5]. Див. прилягати «лягати на короткий час» [СУМ, т. 7, с. 663]. *День розімлів: «День розімлів від спокою і тиші, Сніг де-не-де вже трохи почорнів» [15, с. 78]. Див. розімлівати «переставати бути напруженим; розслаблюватися» [СУМ, т. 8, с. 684]. *Дерева мовчать, хмурять чола: «Та дерева мовчать, хмурять чола так, лелечко!» [15, с. 76]. *Димар викашлює груди: «І викашлює стомлені груди Почорнілий, старий димар» [15, с. 58]. Див. викашлювати «кашляючи, видаляти що-небудь з горла» [СУМ, т. 1, с.405]. *Дім насунув на брови стріху: «Дім стоїть у воротах, чекає на мене, Аж на брови насунув стареньку стріху» [15, с. 48]. Див. насувати «надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя)» [СУМ, т. 5, с. 208]. *Дім ховає за пазуху, шепче: «Дім ховає за пазуху теплу мене, Гріє липовим чаєм, шипшиною, зіллячком І тихесенько шепче, що осінь мине, Що жура моя вся – молоде божевіллячко» [15, с. 48]. Див. ховати «класти що-небудь в таємному місці, щоб ніхто не міг знайти» [СУМ, т. 11, с.101]: шептати «говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки» [СУМ, т. 11, с. 441]. *Днина бігла: «А днина бігла навздогін В руках з плащем із срібних ниток» [15, с. 69]. Див. бігти «поспішно йти кудись, до кого-, чого-небудь; поспішати, поспішатися, квапитися» [СУМ, т. 1, с.175]. *Дощі пов’язали: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. пов’язувати «закріплювати, зав’язувати» [СУМ, т. 6, с.699]. *Дубок поцілить: «Коли дубок з тонкої пращі Поцілить жолудем мене, Замріє в сутіні мій пращур» [15, с. 96]. Див. поціляти «цілитися у кого-, що-небудь» [СУМ, т. 7, с. 416]. *Жовтим шовком вишиті зірки: «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Журба неприспана хлюпоче: «В очах журба неприспана хлюпоче» [15, с. 8]. Див. присипляти «перен. Викликати, спричинювати забуття чого-небудь реального» [СУМ, т. 8, с. 17]; хлюпотати «плещучи, просочуючись, видавати характерні звуки» [СУМ, т. 11, с. 89]. *Задивився ліс: «На вродливу зіроньку задивився ліс» [15, с. 77]. Див. задивлятися «захоплено, з замилуванням довго дивитися на кого-, що-небудь або кудись, у щось» [СУМ, т. 3, с.108]. *Захмеліла днина: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. захмеліти «перен. Дійти до стану, схожого на сп’яніння» [СУМ, т. 3, с. 384]. *Заходив місяць, сідав, крутнувши вуса: «А вечорами у світлій льолі Заходив місяць собі поволі. Сідав на стільчик, крутнувши вуса» [15, с. 69]. Див. заходити «ідучи, потрапляти куди-небудь, проникати в середину або вступати в межі чогось; входити» [СУМ, т. 3, с. 368]; сідати «зігнувши корпус, опуститися сідницями на що-небудь; займати місце на сидінні» [СУМ, т. 9, с. 212]; крутити «надавати чомусь обертового руху; обертати» [СУМ, т. 4, с. 474]. *Заходить місяць, одяга фартух, починає молоти: «Заходить місяць, одяга фартух І починає борошно молоти» [15, с. 113]. Див. одягати «покривати одягом кого-небудь» [СУМ, т. 5, с.645]; молоти «перетворювати на борошно зерно, роздрібнюючи, розтираючи його» [СУМ, т. 4, с.790]. *Згорбатів сонях, посмутнів: «Згорбатів сонях біля огорожі Великим карим оком посмутнів» [15, с. 93]. Див. згорбатіти «зігнутися від важкої праці, переживань і т. ін.; зсутулитися» [СУМ, т. 3, с. 519]; посмутніти «стати смутним; засмутитися» [СУМ, т. 7, с. 349]. *Землі хочеться до серця пригорнути: «І хочеться натрудженій землі Тих журавлів до серця пригорнути» [15, с. 10]. Див. хотітися «відчуватися як потреба, бажання, прагнення» [СУМ, т. 11, с. 133]. *Земля зітхала: «Земля зітхала і гула щоночі» [15, с. 82]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів)» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Земля тулить небо: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. тулити «притискати, прикладати що-небудь до чогось або пригортати кого-, що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 314]. *Зиркала роса: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Зиркають вітри: «У шибку зиркають вітри, мов діти» [15, с. 93]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с.568]. *Зірки скорені ходили, клювали зерна: «Зірки ходили скорені довкола, Клювали зерна росяні з руки» [15, с. 101]. Див. скоряти «перен. Повністю оволодівати ким-небудь, захоплювати когось (про почуття, думки, стан і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 305]; ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]. *Зітхають незабудки: «Не спи, коханий, В тиші голубій Дзвенить роса, Зітхають незабудки» [15, с. 68]. *Зморений пісок: «І рук німе, причаєне голосся, І під ногами зморений пісок» [15, с. 31]. Див. зморений «який зморився, відчув фізичну втому» [СУМ, т. 3, с. 632]. *Зоря сміхалась викупана: «Зоря всміхалась викупана, рання» [15, с. 29]. Див. купати «занурювати що-небудь у щось рідке, сипуче і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 4, с. 401]. *Котиться сонце: «І котиться зрання городом рясним Сонце – не сонце – оранжева диня» [15, с. 114]. Див. котитися «обертаючись, пересуватися в певному напрямі» [СУМ, т. 4, с. 310]. *Мить тече по лезові ножа: «І світить порожнечею свічадо, І мить тече по лезові ножа» [15, с. 24]. Див. текти «минати, проходити, збігати (про час і те, що триває, відбувається в часі)» [СУМ, т. 10, с. 58]. *Місяць висипав зорі: «І до ніг юній феї неспішно Місяць висипав зорі кленові» [15, с. 14]. Див. висипати «сиплячи, викидати, видаляти що-небудь з чогось або вкидати, поміщати кудись» [СУМ, т. 1, с. 483]. *Місяць глипав: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку На вічне і святе, як світ, Засвіченого тіла голосіння» [15, с. 46]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с. 85]. *Млин вслухається: «Вслухається в забуті звуки млин» [15, с. 113]. Див. вслухатися «напружуючи слух, намагатися почути що-небудь; прислухатися» [СУМ, т. 1, с. 769]. *Моляться буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. молитися «захоплюватися ким-, чим-небудь, схилятися перед кимось, чимось» [СУМ, т. 4, с.748]. *Мороз приведе на лад: «Лиш мороз приведе все на лад» [15, с. 20]. Див. приводити «доводити до якого-небудь стану, надавати якогось вигляду» [СУМ, т.7, с. 577]. *Мухоморчик розправив зонт: «У нас тихо. Навіть мухоморчик Розправив над травинками свій зонт» [15, с. 82]. Див. розправляти «випрямляти, розгинати, випростувати що-небудь» [СУМ, т. 8, с. 778]. *Наполохані тіні розпинають тишу: «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» [15, с. 12]. Див. наполоханий «охоплений страхом; наляканий» [СУМ, т. 5, с. 155]. *Насупилась далеч, мовчить, розродиться риданням: «Насупилась далеч, мовчить, От-от розродиться риданням» [15, с. 18]. Див. насуплюватися «ставати похмурим, незадоволеним, надутим» [СУМ, т. 5, с. 209]; мовчати «не видавати звуків, не порушувати тиші» [СУМ, т. 4, с. 771]. *Недослухані кроки: «Спопелю на жертовнім огні Недослухані кроки» [15, с. 75]. Якого не дослухали до кінця. *Ниви горбатіли могилами: «І горбатіли ниви так гірко могилами» [15, с. 45]. Див. горбатіти «ставати горбатим» [СУМ, т. 2, с.126]. *Німує ліс: «Тріпочуть бантики у росах – Аж з подиву німує ліс» [15, с. 46]. Див. німувати «мовчати» [СУМ, т. 5, с. 425]. *Ніч вишиває: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Ніч крилами змахнула, заснула: «Мрійна ніч, немов лелека, Тихо крилами змахнула – на одній нозі заснула» [15, с. 15]. Див. змахувати «махати чим-небудь, спрямовуючи рух угору» [СУМ, т. 3, с.613]; засипати «впадати в сон» [СУМ, т. 3, с.306]. *Ніч примостилась: «З чорним кужелем ніч примостилась на теплій землі» [15, с. 5]. Див. примощуватися «бути розташованим біля чого-небудь, десь» [СУМ, т. 7, с. 681]. *Ніч підперла стріху, зирить темним оком: «Ніч підперла нашу стріху, В небо зирить темним оком» [15, с. 13]. Див. підпирати «правити за підпору чому-небудь» [СУМ, т. 6, с.481]. Див. зирити «те саме, що дивитися» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Носить вітер: «Щоднини в хмарі носить вітер Полям натомленим води» [15, с. 112]. Див. носити «маючи що-небудь, передавати його іншим» [СУМ, т. 5, с. 390]. *Осінь спустилась, принесла полум’я: «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла» [15, с. 19]. Див. спускатися «сходити, з’їжджати вниз (з гори, крутого горба і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с.613]; приносити «приходячи, мати на собі, з собою що-небудь» [СУМ, т. 7, с.691]. *Охкають гармати: «Десь там далеко охкають гармати. Пожежі у півнеба аж ячать» [15, с. 82]. Див. охати «утворювати звуки, схожі на вигук «ох»» [СУМ, т. 5, с.820]. *Очицями стріляє жах, влучає маренням, чадом: «Очицями з кутків стріляє жах, влучає сивим маренням і чадом» [15, с. 24]. Див. очі стріляють «хто-небудь швидко і напружено поглядає в різні боки» [СУМ, т. 9, с.776]; влучати «кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати» [СУМ, т. 1, с. 706]. *Пасуть коней світанки: «Пасуть світанки пізніх коней В химерних хащах верховіть» [15, с. 12]. Див. пасти «виганяти худобу, птицю на пашу, пасовисько, доглядаючи за нею» [СУМ, т. 6, с.90]. *Перемучені ліси: «Останній Пан чи грає на сопілці У наших перемучених лісах?» [15, с. 158]. Див. перемучити «дуже змучити; змучити ще раз, повторно або заново, по-іншому» [СУМ, т. 6, с. 233]. *Північ проситься: «Примари причаїлись за вікном І темна північ проситься у сіни» [15, с. 32]. Див. проситися «просити, щоб прийняли куди-небудь» [СУМ, т. 8, с.284]. *Підстрибнув дощ, вдарив каблуками: «Підстрибнув дощ і вдарив каблуками…» [15, с. 107]. Див. підстрибувати «робити невеликі стрибки вгору; підскакувати, підплигувати» [СУМ, т. 6, с.508]; ударяти «спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь» [СУМ, т. 10, с.387]. *Піски жалять: «Піски пустелі жалять босі ноги» [15, с. 24]. Див. жалити «викликати відчуття жару, свербежу, колючи чим-небудь отруйним» [СУМ, т. 2, с.503]. *Піч зітхає: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Помідор просить: «Такий один, загублений на грядці, Ще трошки сонця просить помідор» [15, с. 113]. Див. просити «звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось» [СУМ, т. 8, с.283]. *Помідори сердяться: «І помідори Сердяться на вітер І червоніють в гніві» [15, с. 68]. Див. сердитися «бути в стані гніву, роздратування; гніватися» [СУМ, т. 9, с.132]. *Поскидали одежину клени: «Від морозу терпнуть губи у світання, Поскидали одежину клени» [15, с. 72]. Див. скидати «знімати з себе чи з кого-, чого-небудь щось одягнене, пов’язане тощо» [СУМ, т. 9, с.262]. *Поставали вітри, розтрусили: «Поставали вітри під хатою, Розтрусили довкола сніг» [15, с. 94]. Див. поставати «стати; стоячи, розміститися де-небудь (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с.362]; розтрушувати «розсипати трусячи» [СУМ, т. 8, с.834]. *Прибігла зірка: «Аж поки в небі не стало темно І не прибігла найменша зірка» [15, с. 69]. Див. прибігати «бігом досягати якого-небудь місця» [СУМ, т. 7, с.557]. *Промінець зомлів: «В його волоссі промінець зомлів» [15, с. 24]. Див. зомлівати «втрачати свідомість; непритомніти» [СУМ, т. 3, с.684]. *Рань колише голоси: «Вже рань за вікнами колише Чиїсь ледь чутні голоси – Аби не розбудити тишу» [15, с. 8]. Див. колихати «гойдати (дитину) в колисці, заспокоюючи і присипляючи» [СУМ, т. 4, с.222]. *Рвались ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. Див. рватися «розриватися, розділятися на частини (про предмети)» [СУМ, т. 8, с.462]. *Реготався бубон: «Басовито й порожньо Реготався бубон – Віддавала дівчину мати за нелюба» [15, с. 51]. Див. реготатися «те саме, що реготати» [СУМ, т. 8, с.479]. *Розпука глипала: «Важко впали господині руки – Глипала з усіх кутків розпука» [15, с. 94]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с.85]. *Серденько проростає мріями: «Проростає мріями Серденько дівоче» [15, с. 74]. Див. проростати «ставати місцем, основою для росту, появи чого-небудь» [СУМ, т. 8, с.273]. *Сльозинки мелодію ткали: «Сльозинки рясно лопотіли, Мелодію пробудну ткали, Щоб на гнучкім вербовім тілі Продовжитись листками» [15, с. 21]. Див. ткати «виготовляти (тканину) способом щільного приєднання перехресно переплетених ниток – поздовжніх (основи) і поперечних (утоку)» [СУМ, т. 10, с.152]. *Сон, запнувши вікна ніччю, п’є узвари: «Сон, запнувши нам вікна ніччю, П’є узвари, на казці настояні» [15, с. 14]. Див. запинати «закривати, завішуючи або покриваючи що-небудь чимсь» [СУМ, т. 3, с.253]; пити «ковтати яку-небудь рідину для вгамування спраги» [СУМ, т. 6, с.369]. *Сонечко назбирує намисто: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. назбирувати «збирати яку-небудь кількість чогось» [СУМ, т. 5, с.88]; намисто «прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т. ін., яку жінки носять на шиї» [СУМ, т. 5, с.128]. *Сонце плавиться: «Липневе сонце плавиться вгорі» [15, с. 84]. Див. плавитися «нагріваючись, ставати рідким або м’яким; розтоплюватися» [СУМ, т. 6, с.556]. *Сонце стало за плечима: «У сина стало сонце за плечима» [15, с. 44]. Див. ставати «Розміщуватися, розташовуватися певним чином» [СУМ, т. 9, с.624]. *Сонях сонцем збризканий: «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]. Див. збризкати «покривати бризками» [СУМ, т. 3, с. 451]. *Стогнуть поля: «І простуджено стогнуть поля» [15, с. 20]. Див. стогнати «утворювати протяжний шум, гул, що нагадує стогін» [СУМ, т. 9, с.723]. *Тужать верби: «Ще десь позаду тужать верби І роси… Роси капнули із віч» [15, с. 112]. Див. тужити «дуже сумувати, журитися, переживати якесь горе, якусь невдачу і т. ін.» [СУМ, т. 10, с.312]. *Туман котив: «Услід туман котив біляве тіло» [15, с. 46]. Див. котити «те саме, що котитися» [СУМ, т. 4, с.310]. *Тюльпан уста розкриє: «А молодий тюльпан Уста розкриє спрагло і дитинно» [15, с. 63]. Див. розкривати «розмикати, розтуляти що-небудь стулене і т.ін.» [СУМ, т. 8, с.713]. *Фіалка мружила око: «Ніжно фіалка мружила Фіолетове око» [15, с. 54]. Див. мружити «стуляючи повіки, частково заплющувати очі; жмурити» [СУМ, т. 4, с.817]. *Хатка позіхала: «Хатка солодко позіхала» [15, с. 54]. Див. позіхати «мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (при бажанні спати, при втомі і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.817]. *Хитався день: «Хитався день в шумливім верховітті» [15, с. 33]. Див. хитатися «рухатися, коливатись з боку на бік, вперед і назад або згори вниз; колихатися, гойдатися» [СУМ, т. 11, с.63]. *Ховала грушка: «Й ховала грушка у зеленій шубі Ліхтарики таких смачних плодів» [15, с. 83]. Див. ховати «позбавляти кого-небудь можливості бачити щось, затуляючи, відвертаючи, повертаючи і т. ін. його» [СУМ, т. 11, с.101]. *Ходить місяць, роздає: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Див. ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]; роздавати «віддавати щось частинами різним особам, розподіляти між усіма або багатьма» [СУМ, т. 8, с. 661]. *Хор беріз тупа ніжками: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. тупати «бити ногою (ногами) об підлогу, землю» [СУМ, т. 10, с.320]. *Цілунок згорить: «Цілунок твій згорить На зболених устах» [15, с. 79]. Див. згоряти «перен. Кінчатися» [СУМ, т. 3, с.521]. *Час забув: «Час забув про моє існування, Зникли всі дріб’язкові тривоги» [15, с. 13]. Див. забувати «переставати пам’ятати кого-, що-небудь, не зберігати в пам’яті» [СУМ, т. 3, с. 30]. *Щастя ночувало: «Щоб у хаті щастя ночувало» [15, с. 94]. Див. ночувати «проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку» [СУМ, т. 5, с. 448]. *Яблуня рушила в дорогу, дибала: «А наша яблуня стара В дорогу рушила далеку, Розкинула натруджені гілки І дибала так сумно під дощем» [15, с. 79]. Див. рушати «направлятися куди-небудь або до когось, чогось» [СУМ, т. 8, с. 918]; дибати «повільно і важко або невміло переставляти ноги» [СУМ, т. 2, с. 269]. 2. 3. 2. Загальномовні: Біжить стежинка: «Біжить тонесенька стежинка Коло мойого серця близько» [15, с. 93]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с.175]. Бродить місяць: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с. 238]. Вечір падає: «В гори вечір падає, Мов казковий птах» [15, с. 77]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Визрілі світанки: «Колишуть клени визрілі світанки, Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. визрівати «перен. Набувати завершеності в розвитку» [СУМ, т. 1, с. 401]. Вітер бродив; вітри бредуть: «Хтось уночі шурхотів біля вікон, Може, то вітер бродив у кущах» [15, с. 59]; «Дивився, як вітри в траві бредуть, Й співав собі, а спів далеко линув» [15, с. 46]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с.238]. Віти гублять: «І першу краплю, мов сльозу, У травах гублять віти» [15, с. 18]. Див. губити «забуваючи, залишаючи і т. ін. що-небудь, втрачати його» [СУМ, т. 2, с.186]. Вогонь дрімає: «Я знаю – Вогонь під попелом дрімає!» [15, с. 27]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с. 418]. Вона [пісня] встає із попелищ і мук: «Вона росте. У неї крила білі. Вона встає із попелищ і мук» [15, с. 7]. Див. уставати «перен. Виникати, поставати з чогось, через щось» [СУМ, т. 10, с. 495]. Горизонти танули: «Було там стільки простору і волі, Аж горизонти танули в очах» [15, с. 100]. Див. танути «перен. Поступово зникати з поля зору, ставати непомітним, невиразним» [СУМ, т. 10, с. 34]. Горить калина: «Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. горіти «сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими фарбами, кольорами» [СУМ, т. 2, с.130]. День обпік сонцем: «Долоні сонцем білий день обпік» [15, с. 14]. Див. обпікати «викликати больові відчуття і пошкодження чим-небудь їдким, пекучим» [СУМ, т. 5, с. 39]. Дзвеніла ніч зорями: «Повертався. І дзвеніла ніч зорями, немов дрібним намистом» [15, с. 45]. Див. дзвеніти «перен. Звучати дзвінко» [СУМ, т. 2, с. 264]. Дзвеніла тиша: «І дзвеніла щастям літня тиша» [15, с. 6]. Дими лизали: «Важкі дими лизали горизонт» [15, с. 82]. Див. лизати «перен. Доторкуватися або вкривати собою (про хвилю, вогонь і т. ін.)» [СУМ, т. 4, с. 484]. Днина вривалась: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. вриватися «перен. Швидко проникати в середину чого-небудь (про звуки, запахи і т. ін.)» [СУМ, т. 1, с. 738]. Дощем прибитий небокрай: «А у вікні – маленький кусень світу Й дощем прибитий сірий небокрай» [15, с. 19]. Див. прибивати «ударяючи чим-небудь, притискати, спресовувати щось» [СУМ, т. 7, с. 552]. Дрімають гриби: «Під листям зопрілим дрімають гриби» [15, с. 55]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с.418]. Дуби розгойдані: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. розгойдувати «розхитувати що-небудь ритмічними поштовхами» [СУМ, т. 8, с. 651]. Жоржин прив’ялена краса: «Знайома хата. Тин. Дерева. Жоржин прив’ялена краса» [15, с. 12]. Див. прив’ялювати «частково позбавляти свіжості, соковитості, пружності; присушувати» [СУМ, т. 7, с. 584]. Заснулі грози: «В старих хащах хроплять заснулі грози, Буркоче грім, немов кошлатий звір» [15, с. 186]. Див. засипати «перен. Переставати виявляти ознаки життя; завмирати, затихати» [СУМ, т. 3, с. 306]. Заспівали вітри: «Завили вітри, заспівали…» [15, с. 94]. Див. заспівувати «перен. Густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 324]. Зима дише: «Дише холодом в руки зима» [15, с. 58]. Див. дихати «віяти, обдавати чим-небудь» [СУМ, т. 2, с. 291]. Зігріта усміхом твоїм хвилина: «І падала, котилася до ніг, Зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. зігрівати «перен. Оживляти гарячим, радісним почуттям, світлою думкою і т. ін., примушувати звучати щиро, безпосередньо» [СУМ, т. 3, с. 572]. Злітають сни: «Злітають сни прозорим дивом. Ніяк безсоння не скорю» [15, с. 8]. Див. злітати «перен. Несподівано з’являтися, виникати» [СУМ, т. 3, с. 595]. І радістю, і смутком перешиті ночі: «І хай світліші стануть мої ночі, І радістю, і смутком перешиті» [15, с. 6]. Див. перешивати «переробляти пошите, надаючи іншого розміру, фасону і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 6, с. 321]. Мак схилив голівку: «Схилив голівку у зажурі мак, Притих наморено в гнізді лелека» [15, с. 107]. Див. схиляти «змінювати пряме положення на похиле, нагнувши, опустивши що-небудь; нахиляти» [СУМ, т. 9, с. 883]. Мурашки заклопотані, здорожені: «Мурашки заклопотані, здорожені Тоненьку стежку топчуть в мураві» [15, с. 175]. Див. заклопотаний «який має багато роботи, справ; дуже зайнятий» [СУМ, т. 3, с. 149]; здорожений «який утомився в дорозі» [СУМ, т. 3, с. 548]. Небо, дивом заволочене: «Вечірнє небо, дивом заволочене, Мов синя чаша денцем догори» [15, с. 180]. Див. заволікати «пересуваючись у просторі, закривати, затягувати, оповивати що-небудь (про хмари, дим, туман і т. ін.)» [СУМ, т. 2, с. 448]. Обрій заквітчався: «Пророчим сяйвом обрій заквітчався» [15, с. 14]. Див. заквітчуватися «взагалі прикрашатися, оздоблюватися чим-небудь; набувати привабливого вигляду» [СУМ, т. 3, с.141]. Обрій падав і горів: «Далекий обрій падав і горів» [15, с. 33]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 11]; горіти «давати або випромінювати світло; світитися» [СУМ, т. 2, с. 130]. Осінь впала сльозиною: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг» [15, с. 76]. Див. упасти «раптово настати, насунутися, огорнути собою що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 454]. Очі падуть: «І боязко очі падуть їм до ніг» [15, с. 36]. Див. падати «схилятися вниз, опускатися» [СУМ, т. 6, с.11]. Падала, котилася хвилина: «І падала, котилася до ніг, зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Підсніжник проклюнув, дише: «Проклюнув льодів шкаралупу – і дише» [15, с. 55]. Див. прокльовувати «пробивати дзьобом, клюючи» [СУМ, т. 8, с. 203]; дихати «втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих» [СУМ, т. 2, с.291]. Прибирається земля: «І прибирається земля до свята» [15, с. 9]. Див. прибиратися «перен. Набувати святкового, гарного вигляду, прикрашатися чим-небудь (про неживі предмети)» [СУМ, т. 7, с.556]. Притишений сад: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад…» [15, с. 59]. Див. притишений «який притих, став тихішим» [СУМ, т. 8, с. 64]. Пропахлий димом день: «Пропахлий димом день Махне крилом осіннім – На осені лежить Прозорих сліз печать» [15, с. 79]. Див. пропахати «насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах.*Образно» [СУМ, т. 8, с. 251]. Розвихрена трава: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. розвихрений «який розтріпався, розметався в різні боки» [СУМ, т.8, с. 631]. Росою скроплені сади: «На березі липневої печалі Цвітуть росою скроплені сади» [15, с. 184]. Див. скроплювати «обдавати, вкривати краплями, бризками; оббризкувати» [СУМ, т. 9, с. 325]. Спинений, застиглий лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. спиняти «припиняти рух кого-, чого-небудь, примушувати когось, щось стати; зупиняти» [СУМ, т. 9, с. 506]; застигати «перен. Переставати рухатися, ворушитися, коливатися і т. ін.» [СУМ, т. 3, с. 329]. Співала лоза: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Див. співати «перен. Видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін.» [СУМ, т. 9, с. 514]. Туман проллється молоком: «Здивує білка невсипуща, Туман проллється молоком…» [15, с. 96]. Див. проливатися «випадати, проходити (про дощ, зливу і т. ін.)» [СУМ, т. 8, с. 215]. Хижки туляться: «Тут хижки туляться до зелені усюди – Відчинені, гостинні, без замків» [15, с. 10]. Див. тулитися «міститися одне біля одного, близько до чогось» [СУМ, т. 10, с. 315]. Шепочуть трави: «Шепочуть трави: – Скоро, скоро…» [15, с. 99]. Див. шептати «перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 441]. Отже, в поезіях збірки Христини Керити «У затінку літа» найбільше використано дієслівних метафор, оскільки дієслово завдяки неелементарності свого значення робить можливим створення найбільшої кількості різного типу метафор. Авторка метафоризує явища природи, астрономічні назви, рослини, побутові реалії, просторові та абстрактні поняття. І хоча прикметникові та іменникові метафори зустрічаються рідше за дієслівні, вони вжиті дуже яскраво, в особливо важливих місцях задля створення глибокої образності. Більша частина метафор є авторськими, а сама поетеса вживає їх лише один раз. Це і робить їх настільки ефектними. Розділ ІІІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕТАФОРИ ХУДОЖНЬОГО ІДІОСТИЛЮ Х. КЕРИТИ Провідна роль у творенні образної експресивності поетичного тексту належить метафорі. Поетична мова Христини Керити відзначається яскравою, самобутньою образно-метафоричною насиченістю, що є свідченням витонченого чуття слова, вміння знайти найбільш вдалі й доречні засоби для вираження своїх думок, почуттів. Найчастіше в поетичному тексті зустрічається дієслівна метафора. Особливістю метафор Х.Керити є їх тісний зв’язок із фольклорними традиціями образотворення, який полягає в антропоморфізації природи, тобто наділенні її властивостями, притаманними людині: Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця? Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця. Головними образами у поезії Христини Керити завжди виступають різноманітні природні явища, об’єкти, фауна та особливо флора. Саме така лексика метафоризується, і ці предмети виступають дистрибутами в метафоричних сполуках. Відповідно, відчувається, яке важливе значення для поетеси має природа рідного краю. Авторка дуже часто вдається до персоніфікації, яка забезпечує уподібнення об’єктів та явищ неживої природи до світу людей. Саме тому тумани, вітри, дощ, місяць, зірки, ніч, сонце, дерева, квіти оживають у поезії, набувають людських ознак, перебирають переживання, емоції та діяльність людей. Таким чином у поезії Христини Керити вітри зиркають у шибку, ніч вишиває зірки, сонечко втомлюється, день прилягає, лоза співає, гриби дрімають, дощ вдаряє каблуками, дерева хмурять чола, далеч супиться, а гроза регоче і бавиться. У пейзажній ліриці авторка тяжіє до використання розгорнених метафор, які у своєму складі містять кілька метафоризованих компонентів, що дає змогу охопити більший семантичний простір у висловлюванні: Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз, На вродливу зіроньку Задивився ліс. Завдяки розгорненим метафорам гроза, наприклад, сприймається читачем уже не просто як явище природи, а як жива істота, здатна діяти, думати, переживати, змінювати настрої і приймати рішення: Злодійкувато уночі Гроза долину молотила, І вістря блискавок топила В ріллі похилому плечі. І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу. Таким чином почуття і переживання людей розкриваються саме через образи природи, особливо неживої, що здійснюється за допомогою нанизування метафор. Вдаючись до уособлення понять природного світу, Х.Керита зумисне їх психологізує. Для кожного пейзажного малюнка Христина Керита, на думку Н.Ференц, уміє знайти промовисті деталі, «вона володіє даром поетичного живописання. Її світовідчуття, одухотворена споглядальність сповнені радісним зачудуванням. Обожнюючи природу, поетка відкриває її дивосвіт, оперуючи простими словами, легким розкутим стилем» [40, с. 15]. Часто обрані метафори створюються на основі оригінальної, особливої подібності ознак, яку помітила саме авторка, що засвідчує її індивідуальний авторський стиль: промінець зомлів, мить тече по лезові, вітер бродить, помідори сердяться і просять сонця, журба хлюпоче, земля прибирається до свята. Метафори у поезії Христини Керити служать для зображення пейзажу, змалювання навколишнього світу, природи, що надихає читача, захоплює, впливає на його почуття, викликає певні емоції. Так, землі хочеться пригорнути журавлів, хижки туляться одна до одної, світанки випасають коней, рвуться нитки блискавиць, а ніч зирить темним оком. Герої поезій, що зазвичай є об’єктами природи, передають відчуття самої поетеси, особисті, інтимні. І передача здійснюється завдяки яскравим, особливим, колоритним і завжди цікавим, захоплюючим метафорам. Статистичний аналіз метафорних словосполучень підтверджує, що Христина Керита віддає перевагу (вживаються кілька разів) таким метафорам: бродити (вітер бродить, місяць бродить, гарбуз побрів), співати (гора співає колискову, лоза співає під смичком вітру, вітри заспівали колядку), зітхати (груші зітхають, гілки зітхали, піч зітхає, незабудки зітхають, земля зітхає), бігти (бігтимуть ліани, прибігла зоря, днина бігла з плащем у руках, стежинка біжить), зиркати (ніч зирить темним оком, зиркала роса, зиркають вітри), падати (обрій падав, очі падуть, осінь впала сльозиною, вечір падає), дрімати (вогонь дрімає, гриби дрімають), глипати (місяць глипав, розпука глипала), реготати (гроза реготала, бубон реготався) котитися (туман котив біляве тіло, сонце котилося) та ін. Абсолютна більшість метафор у поезії Христини Керити, дієслівних у тому числі, є саме індивідуально-авторськими. Поетеса дивиться на світ оригінально, свіжо. Завдяки такій характерній високій образності, поезія набуває казкового, фантастичного відтінку, де кожен куточок, куди не зверне увагу людина, оживає, рухається і передає емоції. Так, весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, піч зітхає, а ніч вишиває по небу. І вся ця творча образність створена авторкою індивідуально й неповторно. Поетична мова Христини Керити є багатою, динамічною, яскравою та глибоко чуттєвою, що досягається завдяки майстерному використанню авторкою значної кількості оригінальних метафор, які є окрасою тексту і свідчать про тонкий мовний смак і естетичне сприйняття світу. Наші слова яскраво підтверджують і спостереження літературознавця Н.Ференц: «У ліриці Христини Керити яскраво виражений автобіографічний стан душі. Її твори вдало передають жіноче сприйняття світу, особливостями якого є тонкий ліризм і сповідальність інтонацій, уміння зосереджуватися не стільки на події, скільки на враженнях від неї» [36, с. 144]. Як засвідчують результати проведеного нами дослідження, Х.Керита використовує велику кількість авторських прикметникових метафор, які вирізняються оригінальністю, яскравістю і високою образністю. Поетеса дивиться на світ завжди по-новому, знаходячи такі цікаві подібності між явищами і предметами навколишнього світу, які читач часто не може передбачити чи побачити сам: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]; «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]; «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]; «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Н.Ференц, аналізуючи поетику творчості Х.Керити, звернула увагу, що «погляд на природу у неї захоплено-романтичний, іноді спокійно-зосереджений, ніжно-мрійливий, сповнений радості відкриття живого світу. Природа для неї – втілення добра і краси» [36, с. 141]. Це підтверджує і наше дослідження, адже в аналізованій поезії переважають внутрішньочуттєві прикметникові метафори. Усі образи, змальовані у поезії, з’являються в нашій уяві крізь призму особливого світобачення авторки, її внутрішнього світу, переживань та емоцій. Знайомі слова постають по-новому у нашій уяві саме завдяки несподіваній сполучуваності, що породжує свіжі, цікаві і незвичні образи. Одоративні прикметникові метафори характеризують предмет за запахом, нюхом, смаком, дотиком: повзуча темнота, щербатий місяць-камінь, гарячий хаос, застиглий лет віків, прив’ялена краса, захмеліла днина, зігріта усміхом твоїм хвилина, перестиглі зорі, буйнорогий лось, кошлатий пензель, хрускотлива зала тощо. Велику групу прикметникових метафор становлять емотивні, тобто почуттєві. У таких метафорах розкривається не лише характеристика предмета, явища, істоти, які описуються, але в більшій мірі почуття самої авторки. Вони допомагають їй виразити власний внутрішній світ: неприспана журба, наполохані тіні, мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, тремтлива радість, жахлива казка. Наприклад: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Кольористичні прикметникові метафори відіграють важливу роль у поезії Х.Керити. Авторка активно вживає їх, оригінально обігрує, вимальовує незвичайну картину світу, сповнену несподіваних фарб. На розмаїту кольорову гаму епітетів Х.Керити звернула увагу й літературознавець Н.Ференц у статті «Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити» та в монографії «Художній світ Христини Керити». Дослідниця підтвердила, що «Христина Керита сприймає природу як імпресіоніст, у її поезії виразний колористичний струмінь. Символіка кольорів у її творах, будучи зануреною у народну традицію, вражає свіжістю образного бачення, виражає різні душевні, емоційні та психологічні стани ліричної героїні. У палітрі кольорів домінують світлі, зокрема прозорий, ясний, білий, голубий, блакитний» [36, с. 141]. «Рідше у ліриці Христини Керити зустрічаємо червоний колір, – зауважила Н.Ференц. – Він несе тепло, бо пов’язаний з вогнем, це колір радості, болю і страждання» [40, с. 13–14]. Доволі часто натрапляємо на несподівані поєднання кольорів та предметів, явищ навколишнього світу. Так, переймаючись темою екології та збереження живої природи, авторка поетизує, оживляє рослини, надаючи їм якостей людського організму. І таким чином, читаючи поезію, ми можемо візуалізувати зелену кров, що тече у рослинах: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Х.Керита знаходить нові, цікаві фарби, їх особливі відтінки, які мають великий емоційний вплив на читача. Такі кольори вражають зір і почуття, коли ми їх уявляємо, створюють невидимі зв’язки між різними явищами чи предметами, які, на перший погляд здаючись неочікуваними, виявляються на диво влучними і дуже вдалими: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Наприклад: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Дистрибутами прикметникових метафор, характерно для поезії Х.Керити, виступають в основному явища та об’єкти природи. Найчастіше головними образами поезій у складі прикметникових метафор є зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Часто дистрибутами виступають слова зі значенням: 1) часу, пори року чи доби: ніч (і радістю і смутком перешита, ожиново-темна, втомлена), дитинство (білочубе, босоноге), днина (захмеліла, пропахла димом), хвилина (зігріта усміхом твоїм), будень (злостивий, сірий) світанки (визрілі), жовтень (світлочубий), травень (молодий); 2) рослин: сонях (сонцем збризканий, головатий, одинокий), сад (притишений, росою скроплений), ялини (гордовиті, строгі), дуби (розгойдані), ліси (перемучені), крокуси (манливі), трава (розвихрена), жоржина (боса), берези (стрункі), мальви (повнолиці), верби (стомлені); 3) рідше тварин: мурашки (заклопотані, здорожені), сова (дрімлива), коні (бузкові), лось (буйнорогий). У поезії Х.Керити переважають авторські прикметникові метафори. Кожна з них є оригінальною, неповторною, а тому вжита зазвичай лише одноразово. І хоча виокремити повторювані прикметникові метафори важко, проте деякі закономірності таки простежуються. Авторка часто використовує складні прикметники з частинкою –чубий: буйночубий вітер, білочубе дитинство, жовточубий майстер, світлочубий жовтень. Так само вживається частинка –окий: світлоокий дім, сяйноока донечка, вишнеокі донечки. Та й узагалі авторка полюбляє складні прикметники: повнолиці мальви, головерхі часи, пишнокрила шапка, тонкорукий вітер, буйнорогий лось, тихоплинна хвиля, бистрохідні колісниці, босоноге дитинство, ожиново-темна ніч, темно-русі причали. Хоча однакових прикметникових метафор майже немає, авторка нерідко використовує синонімічні прикметники з подібною семантикою та типом перенесення ознаки. Це синоніми, що стосуються втоми (зморений пісок, втомлена ніч, стомлені верби, перемучені ліси, здорожені мурашки), сну (неприспана журба, невиспана зоря; дрімлива сова, заснулі грози), дії бризкання (росою скроплені сади, сонцем збризканий сонях), шиттям (і радістю і смутком перешиті ночі, жовтим шовком вишиті зірки). Іменникові метафори в поезії Х.Керити вживаються рідше, ніж дієслівні та прикметникові. Вони є частим засобом для створення персоніфікованих образів: І раптом – хмарка ця. Вона взялась нізвідки. Навшпиньки дощ підкравсь до зв’ялених ожин. І тихо, крадькома, щоб не знайшлися свідки, В цілункові припав до теплих уст жоржин. Поетеса, оживляючи природу, часто вживає в ролі метафор-іменників такі семантичні групи слів: 1) побутові назви (кораблик, баркасик, свитка, хустина, фіранка, цеглина, чаша); 2) назви частин тіла людини (кулак, жмені, рот, руки, рамена, скроні, спини, уста, чоло); 3) абстрактні назви (спогад, навала, тлін, хаос, хода, шаленство). Впадає в око, що Х. Керита вводить до складу іменникових метафор не тільки загальновживану та стилістично нейтральну лексику, але й застарілу (тога, рамена), пестливу (баркасик, ситчик, кораблик, човник, долоньки) та зрідка поетичну (лет) й діалектну (колиба), що робить її образну систему оригінальною, зворушливою. Отже, поезія – основне середовище існування метафор, які є яскравою ознакою самобутності ідіостилю митця. Під час створення метафоричного образу Христина Керита використовує слова загальнонародної літературної мови, вводить нові мовленнєві контексти, які передають думки в емоційно-насиченій формі. Поетична мова Христини Керити, яка вирізняється поєднанням прадавніх витоків національного світосприйняття із західноєвропейськими модерністськими пошуками, не тільки складає органічну частину словника української мови, а й відтворює специфіку нової поетичної свідомості. Метафори в поезіях Христини Керити утворюють образно-семантичний комплекс, кожен елемент якого внаслідок індивідуального осмислення та вживання стає здатним виявляти свій смисловий потенціал, виконувати певні стилістичні функції в художньому контексті, чим і визначається специфіка образної системи творів поетеси. ВИСНОВКИ Метафора – це найпоширеніший і найпродуктивніший троп, який найбільше досліджений мовознавцями. Намагаючись пізнати природу і механізм цього явища, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що лежить в її основі – порівняння, аналогія, тотожність чи подібність. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і у функціонуванні. Протягом останніх десятиліть зусиллями мовознавців світу утворилася лінгвістична теорія метафори, внаслідок чого з’явилися не тільки цікаві ідеї щодо розуміння онтології метафори, а й різноманітні інтерпретації фактичного матеріалу, способи системного аналізу метафоричного перенесення. Цінним для пізнання специфіки образної картини світу є художній доробок сучасних українських митців, серед яких особливе місце займає творчість відомої закарпатської поетеси Христини Керити, адже її поезія визначається особливою ніжністю, щирістю і тонким ліризмом. Світоприйняття поетеси є захоплено-романтичним, мирним та ніжно-мрійливим і яскраво виражається саме у літературній творчості. Одним із найважливіших засобів його вираження є метафора. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. У її поезії панують щирі і високі почуття, відкривається дорога до вершин духовності. І все це завдяки вдалому використанню образних художніх засобів, зокрема метафори. Сама назва збірки «У затінку літа» має також метафоричний зміст, що й привернуло нашу увагу при виборі об’єкта дослідження. Усього в дипломній роботі було проаналізовано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор. Як засвідчують результати нашого дослідження, дієслівні метафори є домінантою образної системи закарпатської поетеси. Широко представлені тут антропометафори, ключовими словами яких постають слова на позначення динамічної сфери життєдіяльності людини (бреде, біжить, тікає, ходить, грає, тче, тягне і под.), а також слова, що називають психофізіологічні процеси, стани (сивіє, болить, вірить, вмирає, чекає, ридає, спить, сміється тощо), які семантично корелюють з назвами реалій неживого світу, набуваючи статусу антропоморфізмів. Абсолютна більшість метафор Х. Керити, а це майже 200, є авторськими, і їхнє значення не фіксується в СУМі. Вони вражають оригінальністю: весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, піч зітхає, ніч вишиває по небу, помідор просить сонця; мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, повзуча темнота, вишнеокі доньки, світлочубий жовтень, жовточубий майстер. Беручи до уваги структурні особливості метафор, бачимо, що в поезії Христини Керити однаково трапляються як дво-, так і багатокомпонентні метафори. Часто авторка нанизує метафори одна за одною, створюючи своєрідну градацію: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу [гроза]»; «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла»; «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом». Об’єкти і явища природи оживають, персоніфікуються і перебирають різноманіття людської діяльності та почуттів: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг»; «Вривалась в двері захмеліла днина; «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» та ін. Дистрибутами в метафоричних сполуках майже завжди виступають елементи природи, флора, фауна, різні атмосферні, часові явища. Ці образи значною мірою персоніфікуються і передають почуття авторки, особливості її внутрішнього світу. Саме крізь призму природного світу Христина Керита дивиться на світ, пізнає його, насолоджується та переймається ним. Так, найчастіше зустрічаємо образи вітру, зірок, місяця, ночі, дощу, землі, сонця, вечора, дня, дерев: зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Важливу функцію відіграють кольористичні метафоричні епітети. Підбір кольорів виражає різні душевні стани, емоції та почуття, часто це несподівані відтінки: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Специфікою художнього стилю Христини Керити є вміння знайти промовисту деталь, що активізує сприйняття, створює ланцюг асоціацій. Метафори, які використовує авторка, вражають свіжістю і вишуканістю, вони є будівельним матеріалом творення поетичного світу. Створюючи велику кількість свіжих індивідуальних метафор, авторка рідко використовує їх двічі. Саме тому вони є такими ефектними, особливими й неповторними, щоразу захоплюючи читача оригінальністю й вишуканістю: «На вродливу зіроньку задивився ліс»; «І моляться сонцю язичники-буки»; «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели»; «І дзвеніла щастям літня тиша»; «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву»; «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» та багато ін. Отже, поезія Христини Керити – невичерпне джерело творчої майстерності та багатства художніх засобів. Саме тому її варто аналізувати в різних аспектах, позаяк матеріали досліджень розкривають секрети творчості й успіху талановитої поетеси, слугують натхненням для інших письменників і можуть бути використані при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменника. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С.5–32. 2. Балега Ю. Їй пісню весна наворожила. Закарпатська правда. 1981. 7 червня. 3. Балла Е. Художній профіль талановитої поетеси. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. 2014. Вип. 19. С. 180–181. 4. Басараб В. Народжуватися для щастя. Березневі заручини. Ужгород. 1981. С. 3–6. 5. Блэк. Метафора М. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С. 153–172. 6. Варич Н.І. Метафора як процес семантичного перенесення. Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник. Вип. 3. Харків: ХДПУ, 1997. С. 16–22. 7. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. Киев, 1986. 144 с. 8. Гаврилюк А. П. Метафора, її природа та роль у мові та мовленні. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: Філологія. Педагогіка. 2013. Вип. 2. С.29–33. URL: http://visnyk.fl.kpi.ua/article/viewFile/30027/26754. 9. Гайдученко Г. Метафора як посилення образності прозового твору (на матеріалі історичних романів П.Загребельного). Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2002. Вип. 5. С. 230–233. 10. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое. Метафора в языке и тексте. Москва: Наука, 1988. С. 11–26. 11. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. Київ: Вища школа, 1985. 360 с. 12. Данилюк Н.О. Традиційне і новаторське у мовній структурі сучасної метафори. Мовознавство. 1984. № 2. С. 64–67. 13. Кевешлігеті О. Міфосвіт Христини Керити у поетичній збірці «Березневі заручини». Актуальні питання гуманітарних наук. 2015. Вип. 14. С. 191–196. 14. Керита Х. У долонях світанку: Збірка поезії. Ужгород. 2012. 96 с. 15. Керита Х.В. У затінку літа: Вибрані твори. Ужгород, 2005. 224 с. 16. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. Київ: Вища школа, 1987. 345 с. 17. Кравець Л. Динаміка метафори в українській поезії ХХ ст. Київ: ВЦ«Академія», 2012. 416 с. 18. Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів М.Зерова): автореф. дис….канд. філол. наук. Київ, 1997. 18 с. 19. Кравець Л.В. Фітоморфні метафори в українській поезії ХХ ст. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. Київ, 2010. Вип. 6. C. 204–209. 20. Лисенко О. М. Метафора як об’єкт наукових студій. Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. 2017. Вип. 45. C. 22–29. 21. Марцинківська О.Є. Переносне значення та образне вживання. Мовознавство. – 1973. № 3. С. 24–33. 22. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови / За ред. Л.І. Мацько. Київ, 2003. 463 с. 23. Олійник І. Слово в лексичній системі української мови. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. акад. І.К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1973. С. 27–100. 24. Пустовіт Л.О. Лексико-семантична структура метафори: автореферат дис….канд. філол.наук. Київ, 1979. 18 с. 25. Рішко М. Муза Христини Керити. Новини Закарпаття. 1995. 7 лютого (№ 20). С.2. 26. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2011. 844 с. 27. Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка. Санкт-Петербург: Наука, 1993. 153 c. 28. Словник української мови: в 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. 29. Сучасна українська мова: Лексикологія. Фонетика: підручник / А.К. Мойсієнко, О.В. Бас-Кононенко, В.В. Берковець та ін.; за ред. A.K. Мойсієнка. Київ: Знання, 2013. 340 с. 30. Таке все вічне, і таке все тлінне. URL: http://raprint.blogspot.com/2011/04/blog-post.html‎ 31. Тараненко А.А. Языковая семантика в её динамических аспектах. Київ: Наукова думка, 1989. 256 с. 32. Телия В.Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция. Метафора в языке и тексте. Москва, 1988. С.26–52. 33. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. Київ, 2003. 448 с. 34. Українська мова: Енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія, 2004. 35. Ференц Н. Бачити світ по-своєму. У долонях світанку. Збірка поезій. Ужгород. 2012. С. 3–4. 36. Ференц Н.С. Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 20. Ужгород. 2015. С. 141–144. 37. Ференц Н. С. Красою натхненна. Молодь Закарпаття. 1981. 11 квіт. С.3. 38. Ференц Н. Поетика пейзажної лірики Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 15. Ужгород, 2011. С. 210–216. 39. Ференц Н.С. Поетичний світ Христини Керити. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. Вип. 7. Ужгород. 2003. С.73–79. 40. Ференц Н. Поетичний світ Христини Керити. У затінку літа. Ужгород, 2005. С. 201–218. 41. Ференц Н. Христина Керита. Письменники Срібної Землі: До 60-річчя Закарпатської організації Національної спілки письменників України. Ужгород. 2006. С. 582–591. 42. Ференц Н. Художній світ Христини Керити: літературно-критичний нарис. Ужгород, 2014. 144 с. 43. Ференц Н. С. «Щаслива я, Карпати, бо ви є». Поезія і поети Закарпаття: літературно-критичні статті. Ужгород: Мистецька лінія, 2003. С. 160–175. 44. Чабаненко В.А. Норми словотворення і мовна експресія. Мовознавство. 1980. № 2. С.13–20. 45. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. Київ: Вища школа, 1984. 168 с. 46. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 351 с. 47. Шамота А.М. Переносне значення слова в мові художньої літератури. Київ, 1967. 128 с. 48. Шутова Л.І. Епітет в українській поезії 20-30-х років ХХ століття (структурно-семантичний і функціональний аналіз): автореф. дис... канд. наук. Київ, 2003. 18 с. 49. Шелестюк Е.В. Метафора: двухкомпонентная или трехкомпонентная структура? Актуальные проблемы лингвистики: Уральские лингвистические чтения-2001. Материалы… конференции. Екатеринбург: Изд-во УрГПУ, 2001. С. 125–126. 50. Шиманович Г.М. Метафора як когнітивний механізм номінації та її роль у мовній картині світу. Проблемы современного языкознания. URL: http:// www. dspace.nbuv.gov.ua/.../09-Shimanowich.pdf АНОТАЦІЯ Бігун Ніколетта Вікторівна. Метафори в поезії Христини Керити У роботі здійснено аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Описано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор дво- та багатокомпонентної структури. Доведено, що більшість із них є індивідуально-авторськими, а дієслівні метафори становлять домінанту в образній системі художнього ідіостилю закарпатської поетеси. Ключові слова: метафора, поезія, ідіостиль, структурно-семантичні особливості, функції метафори. SUMMARY Nikolleta Bigun. Metaphors in the poetry of Khrystyna Keryta The structurally-semantic and functional peculiarities of metaphors in the poetry of Christina Kerita are analyzed in the work (based on the material of the collection "In the Shade of Summer"). 300 nouns, adjectives and verbs metaphors of two- and multicomponent structures are described. It is proved that most of them are individually-authorial, and verbal metaphors are dominant in the figurative system of the artistic idiostyle of the Transcarpathian poetess. Keywords: metaphor, poetry, idiostyle, structurally-semantic peculiarities, metaphor functions. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ СМЕРЕКА НІКОЛЕТТА ВІКТОРІВНА МЕТАФОРИ В ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ Спеціальність: 035 «Філологія» Спеціалізація: «Українська мова та література» Дипломна робота на здобуття освітнього ступеня магістра Науковий керівник: Пискач Ольга Дмитрівна, кандидат філологічних наук, доцент Ужгород – 2019 ЗМІСТ Вступ…………………………………………….……………………………………….3 Розділ І. Загальнотеоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори 1. 1. Поняття метафори та її природа……………………………………….......9 1. 2. Класифікації метафор……………………………………………………..17 Розділ ІІ. Структурно-семантична характеристика метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа») 2.1. Іменникові метафори………………………………………………………21 2. 1. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………21 2. 1. 2. Загальномовні…………………………………………………….24 2.2. Прикметникові метафори………………………………………………….26 2. 2. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………26 2. 2. 2. Загальномовні…………………………………………………….30 2.3. Дієслівні метафори……………………………………………….………...33 2. 3.1. Індивідуально-авторські………………………………………….33 2. 3. 2. Загальномовні…………………………………………………….45 Розділ ІІІ. Функціональні особливості метафори художнього ідіостилю Х. Керити………………………………………………………………………………51 Висновки………………….…………………………………………………………....59 Список використаної літератури……………………………………………….…….62 Анотація………………………………………………………………………………..67 Вступ Есте¬тичним мірилом художньої літератури є образне відображення дійсності. Художник творить типові образи через зображення конкретного, індивідуального – індивідуальні характери в індивідуальній обстановці. Завдання письменника – зображувати, малювати, показувати дійсність і тільки через створені ним картини виражати свої симпатії чи антипатії. У художньому творі лексичне значення слова естетично актуалізується, модифікується. Саме тому тут найбільше проявляються можливості переносного вживання слів, що відображають індивідуально-авторську манеру та мовне багатство певного майстра художнього слова. Механізм оновлення лексичної семантики слова найповніше простежується в метафоричних структурах. Метафора належить до образних засобів мови, які виконують виразну естетичну функцію художнього тексту. Це один із найбільш яскравих і поширених різновидів тропів – мовних зворотів, «у яких слово або словосполучення вжиті в переносному значенні і служать засобом досягнення естетичного ефекту виразності в мові художньої літератури, в публіцистиці, в ораторському стилі тощо» [11, с. 313]. Метафоричність – найважливіша риса художнього тексту. Завдяки метафорі він має концептуальну насиченість; ефект народження нового значення та сприяння послідовності; втілення естетичної логіки; дозволяє зберігати цілісність художнього твору навіть у процесі його прочитання. Принцип подібності, що лежить в основі метафори, створює можливості для нової характеристики предмета через його схожість із іншим предметом. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і в функціонуванні. Вона притаманна всім мовам і в усі епохи; вона охоплює різні аспекти мови і виявляється в усіх її функціональних різновидах; «метафора виникає не тому, що вона потрібна, а тому, що без неї неможливо обійтись, вона притамання людському мисленню й мові як така. І поети вже потім здобувають з неї користь у своїй творчості, перетворюючи «необхідність у доброчесність» [10, с. 11–12]. На думку науковців, сучасна українська література характеризується високим ступенем метафоричності художньої мови. Якщо класична українська поезія має метафори переважно атрибутивні і дієслівні, то сучасна українська поезія тяжіє до розгорнених багаточленних комбінованих метафоричних структур, у яких поєднуються атрибутивні й субстантивні, субстантивні і дієслівні, атрибутивні, субстантивні й дієслівні [22, с. 334]. Особливо проявляють свої образні можливості метафори в поетичних жанрах, оскільки майстри слова дбають про свіжість та оригінальність метафор і тих асоціацій, які вони викликають, уникають штучності, шаблонності й банальності. На думку Л. Кравець, поетична метафора «володіє значними пізнавальними й експресивними можливостями. Вона є продуктом творчої думки, результатом цілеспрямованих і свідомих естетичних пошуків, а це означає, що її можна розглядати як мовне, ментальне й культурне явище» [19, с. 204]. Поетичній метафорі властива персоніфікація, використання метафоричних одиниць як експресивного, творчого комопоненту. Показовими у цьому зв’язку є неповторні метафори в поезіях П.Тичини, М.Рильського, В.Симоненка, Д.Павличка, Л.Костенко, І.Драча, М.Вінграновського та інших українських майстрів художнього слова. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджених питань (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко, Л.Пустовіт, О.Тищенко, Г.Гайдученко та ін.). Поетичну метафору досліджували переважно в семантичному, семантико-стилістичному та семантико-граматичному аспектах. Актуальність дослідження. Творчість закарпатських письменників досліджувалася окремими літературознавцями і мовознавцями, проте образні можливості слів у їх творах, на нашу думку, вивчені ще недостатньо. Актуальність дослідження метафори полягає в тому, що на сьогодні в українському мовознавстві поки що немає спеціальних праць, присвячених розгляду метафори на матеріалі твору талановитої закарпатської письменниці Христини Керити, незважаючи на численну кількість публікацій, що стосуються аналізу метафоричної палітри художніх текстів інших авторів. Творчість поетеси-вісімдесятниці Христини Керити, як слушно вважає Е. Балла, займає «осібне місце в сучасному літературному процесі. Її лірика яскраво оприявнює світ тонкої жіночої душі й суголосна з поезією Ліни Костенко та Ірини Жиленко» [3, с. 180]. Сила її лірики «у прагненні бачити світ по-своєму, неповторно. А живить це прагнення щира і трепетна любов до життя і рідного краю – «зеленого царства сосен і ялин». Про що б не писала Христина Керити, серце її і думка звернені до Карпат», – зауважує Н.Ференц [43, с. 79]. Христина Василівна Керита народилася 6 лютого 1955 року в селі Драгові Хустського району на Закарпатті у великій багатодітній родині. Після закінчення 8 класу Христина Керита вступила в Хустське медучилище, після закінчення якого працювала медсестрою хірургічного відділення. Але любов до поетичного слова виривалася на світ. Пропрацювала 4 роки і зрозуміла, що її покликання не медицина, а література. У 1976 році стала студенткою філологічного факультету Ужгородського університету, який закінчила з відзнакою 1981 року. Протягом навчання в університеті Христина Керита друкувала свої твори у журналах «Дніпро», «Жовтень», альманасі «Вітрила», збірках творчої молоді «Ранковий клич», «Калиновий спів», обласній та республіканській пресі. Перша збірка поезій «Березневі заручини» вийшла у світ 1981 року, хоча рукописний варіант книги був готовий ще у 1976 році. У цій збірці юна поетка змальовує красу рідної природи, зізнається у любові до батьків, до рідних. У збірці «Березневі заручини» переплітається громадське і особисте: замилування своїм селом («Село, моє село заснуло», «Просторі вулиці села», «Знайома хата»), краєм рідної природи («Колишуть клени визрілі світанки», «Гримотіли громи»), а також авторка намагається осмислити сутність буття, історичне минуле («Був день, як джбан з пахучою водою», «Іду в легенду, що створили люди», «Одержима», «Смерть Наливайка» та ін.). Навчаючись в університеті, Христина Керита плідно працювала. Її поезії друкувались у газетах, літературних журналах та збірках творчої молоді. Збірка «Чекання дива» пронизана спогадами, роздумами, тихим смутком та мрійливістю. Лірична героїня, очевидно, переживає втрачене чи нерозділене кохання. Ці мотиви звучать у поезіях «Лист», «Отак і живу», «Живу? Існую? Думаю чи ні?», «Запис у щоденнику», «Відболи» та ін. У 2005 році побачила світ ювілейна збірка поетеси «У затінку літа», до якої ввійшли кращі вірші та поеми з попередніх видань. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. Творчість Х. Керити привертала увагу небагатьох літературознавців і письменників: Ю.Балега, В.Басараб, М.Рішко, Н. Ференц, О.Кевешлігеті та ін. Та найбільше статей про художню творчість Х.Керити написала доцент Ужгородського університету Н. Ференц. Особисте знайомство та багатолітня дружба з обдарованою поетесою, глибоке розуміння й відчуття специфіки художнього слова дали можливість відомому науковцю багатогранно проникнути в художній світ авторки. Спочатку були публікації в періодиці («Молодь Закарпаття», «Закарпатська правда»), далі наукові статті в літературознавчих фахових журналах («Науковий вісник Ужгородського університету» та «Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства»), потім окремі розділи в монографічних виданнях «Поезія і поети Закарпаття» і «Поетичні горизонти Закарпаття» та передмови до таких видань поезій, як «У затінку літа» (2005) та «У долонях світанку» (2012). Підсумком наукового аналізу творчості поетеси став літературно-критичний нарис Н.Ференц «Художній світ Христини Керити» (2014). Як зауважила Е. Балла в рецензії на цю монографію, «основну її частину займає наукове осмислення життєвого й творчого шляху поетеси, за хронологічним татематичним принципом оформлене в окремі, відповідно названі розділи. З метою якнайповніше окреслити художній профіль Христини Керити дослідниця добирає влучні й місткі цитати, які добре відображають суть кожного з розділів» [3, с. 180]. Однак лінгвістичний аспект дослідження творчого здобутку цієї талановитої поетеси поки обмежений хіба що кількома студентськими науковими пошуками. Натомість поезії Х.Керити рясно пересипані образними висловами, а особливо своєрідними метафорами, які засвідчують вишукане романтичне світовідчуття поетеси. Тому дослідження цих засобів у її творчості є цілком на часі. Об’єктом нашого дослідження є мова збірки «У затінку літа» Христини Керити. Предмет дослідження – структура, семантика, функції метафор. Метою нашої дипломної роботи є аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Для досягнення поставленої мети плануємо вирішити низку завдань: • у загальних рисах розкрити теоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори в сучасному українському мовознавстві; • методом суцільного відбору виписати метафори з поетичної збірки Х. Керити «У затінку літа»; • здійснити лексико-граматичну класифікацію зібраного матеріалу; • розкрити семантику метафор у поетичному контексті шляхом порівняння їх із відповідниками СУМа; • охарактеризувати функціональні особливості метафор; • виявити специфіку художнього стилю Христини Керити у створенні нею метафоричних образів. Мета і завдання дипломної роботи зумовили вибір відповідних методів та прийомів дослідження: лінгвістичного спостереження та осмислення його результатів, описового та порівняльного методів (для дослідження семантики розглянутих метафоричних одиниць), концептуального та компонентного аналізів (для визначення найбільш типових концептуальних груп метафор). Наукова новизна дослідження в тому, що в роботі вперше проаналізовано метафори поетичної збірки Х.Керити «У затінку літа» (2005). Весь матеріал у науковий обіг уведено нами вперше. Практична цінність результатів роботи полягає в їх активному використанні при вивченні курсу сучасної української літературної мови (лексикології) та стилістики. Крім того, фактичний матеріал можна з успіхом використати при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменниці. Структура й обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 67 сторінок, із них 61 сторінка основного тексту. РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ МЕТАФОРИ 1. 1. Поняття метафори та її природа Метафора відіграє важливу роль у багатьох сферах людського спілкування. Вона є відображенням нашої свідомості, процесів мислення і вивчення навколишньої дійсності, встановлення зв’язків між різними явищами нашого світу. Як слушно вважає Г. Шиманович, «метафора є своєрідним ключем до розуміння основ мислення й процесів утворення ментальних уявлень про світ. Відповідно, вона займає одне з центральних місць в мовній картині світу, що є історично укладеною в пересічній свідомості певного мовного колективу та відбитою у мові сукупністю уявлень про світ та певним способом концептуалізації дійсності» [50, с. 36]. Поняття метафори викликало чимало різноманітних дискусій протягом усієї історії літературознавства та мовознавства. Цілком можна вважати, що саме метафоричне мислення спричинило розвиток як мови, так і культури в цілому. Тому в широкому культурному полі поняття метафори присутнє не лише в лінгвістиці, але й у таких науках, як філософія, психологія, соціологія, літературознавство. Уперше досліджували метафору ще в античні часи в рамках риторики, де вона розглядалася як відхилення від норми, як перенесення назви одного предмета на інший. Так, Платон критично висловлювався щодо використання метафори як образного засобу, натомість Аристотель уважав це явище мовною прикрасою і єдино можливим засобом кодування значень. На думку А. Гаврилюк, «головною метою метафори в риториці було прикрасити мовлення, здійснити вплив на слухача та переконати його. Тому метафора, головним чином, виконувала прагматичну функцію. Пізніше вивчення метафори перейшло до стилістики, а саме до образного мовлення, коли метафора почала виконувати образну функцію. Оскільки метафора функціонує саме в мовленні, слід розглядати її як мовленнєвий, індивідуально реалізований прийом мовця або письменника, який він застосовує, дотримуючись певної фігури та використовуючи певні мовні засоби» [8, с. 30]. Залежно від поглядів, яких дотримувалися філософи й лінгвісти, та від того, що було першочерговим в аналізі, формувалися різні концепції і напрямки вивчення метафори. Різноаспектне її вивчення стало поштовхом для виникнення окремого напрямку наукових досліджень – метафорології. Але комплексних досліджень, у яких була б представлена теоретична концепція метафори, на фактичному матеріалі осмислено місце метафори в лексико-семантичній системі української мови, чітко визначені аспекти вивчення метафори, виявлені типи метафор за різними параметрами, семантичні моделі і закономірності метафоризації, роль метафоричної лексики у відображенні фрагментів картини світу, дуже мало [29, с. 50]. Метафора завжди була об’єктом активного дослідження в мовознавстві. Здебільшого її розглядали як художній засіб, стилістичний прийом, як джерело творення нових назв для понять, що їх потребують, та рідше як національне явище [20, с. 22]. У сучасному мовознавстві визначення метафори не викликає багато суперечок і є досить подібним у багатьох дослідників. І. Олійник визначає метафору як «вид тропа, що побудований за принципом подібності і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Всяка метафора є переносно вжите слово, що служить засобом образної художньої характеристики. Саме тому метафори широко використовуються майстрами слова в процесі образного відтворення дійсності, її художнього, поетичного освоєння» [23, с. 40]. О.Тараненко подає таке визначення: «Метафора (грец. μεταφορά, букв. – перенесення) – а) семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта позначення на інший на основі певної подібності між цілими об’єктами при відображенні в свідомості мовця; б) похідне значення мовної одиниці, утворене таким чином. В основі метафори лежить згорнене або приховане порівняння (Аристотель) і ширше – імпліцитна аналогія нового з наявним, «дальшого» з «ближчим», менш відомого з відомішим і т.п.» [34, с. 334]. У визначеннях дослідники завжди підкреслюють головну ознаку метафори – перенесення ознак предмета чи явища за подібністю. Дуже цікавий погляд на метафору висловлює дослідниця Н. Арутюнова, яка зауважує, що в метафорі можна бачити не лише скорочене порівняння, але й приховане протиставлення: «У метафорі полягає і брехня, і істина; і «ні», і «так». Вона відображає суперечливість вражень, відчуттів і почуттів. У цьому полягає ще один мотив її привабливості для поезії. Метафора вміє витягувати правду з брехні, перетворювати попередньо неправдиве висловлювання якщо не в істинне (його важко верифікувати), то в правильне. Брехня і правда метафори стосуються різних світів: брехня – знеособленої, перетвореної в загальне надбання дійсності…; правда – щодо світу індивідів (індивідуальних образів і індивідних сутностей), сприйманого індивідуальною людською свідомістю. У метафорі протиставлені об’єктивна, відсторонена від людини дійсність і світ людини, що руйнує ієрархію класів, здатної не тільки вловлювати, але і створювати подібність між предметами» [1, с. 17]. У процесі дослідження метафори першочерговою на різних етапах як лінгвістичних, так і філософських, психолінгвістичних та герменевтичних студій стала проблема розуміння змістової структури метафори. Зокрема перед ученими постає завдання «вирізнити, описати і визначити той елемент, який безпосередньо бере участь у перетворенні змістової структури слова під час метафоризації, здійснює метафоричну трансформацію і зв’язує метафоричне значення з вихідним». Адже в процесів метафоризації певна мовна форма, як визнає більшість дослідників, переноситься з одного референта на інший, але сама собою, а в ролі експонента відповідного значення. Тобто відбувається не просто транспозиція форми, а перенесення якоїсь частини вихідного значення в метафоричне, під час якого ця частина або залишається незмінною, або зазнає якихось смислових модифікацій. Існує думка, згідно з якою метафоричне перенесення (зумовлене такими чинниками, як основне значення слова, спільний семантичний елемент, лексико – семантичні зв’язки слів, що логічно не відповідають реальним зв’язкам предметів і явищ дійсності, певний семантичний зміст слова) відбувається на основі спільного семантичного елемента: «Два поняття далекі одне від одного, зв’язуються між собою третім, яке має спільне з першим, і з другим: виявом цього спільного створюється психологічна основа метафори, котрою визначається і характер спільного семантичного елемента» [47, с. 93]. За поглядами інших учених, ознака, що покладена в основу метафоричного перенесення, може взагалі не бути елементом цієї структури, оскільки метафоричний зміст не завжди безпосередньо виводиться із складових компонентів прямого значення слів. Так Д. Шмельов одним з перших висловив думку, що в даному разі мова йде про асоціативні ознаки, тобто «ті ознаки, які так чи інакше відображують уявлення, пов’язані з тими предметами і явищами, котрі позначають дані слова». Складний характер асоціативного зв’язку вихідного й метафоричного значень відзначено також у працях С.Гусєва, А.Уфімцевої, А.Шамоти [33, с. 232]. Інтегральна концепція значення, тобто така, що вміщує в поняття значення всі семантичні ознаки, виявлені в слові, представлена в працях І.Стерніна, В.Левицького, М.Нікітіна. провідною думкою цих робіт є твердження, що метафоричне значення рухливе, у ньому сильний прагматичний компонент, семантичні межі розпливчасті, багато чого «не виведено на поверхню», а вміщено імпліцитно. Символ метафори, за Г. Скляревською, з’єднує джерела метафори і повну метафору в єдності і цілісності. Оскільки метафоричне перенесення відбувається на ієрархічних рівнях пізнання, у теорії метафори сформувався також когнітивний підхід у її дослідженнях. У межах когнітивної теорії метафори розглядається також питання про особливості відбору тих чи інших характеристик для творення концепту або прототипу, що становить значення мовної одиниці для називання того чи іншого об’єкта або класу об’єктів. Спрямовується увага на поєднання вибраних характеристик у структурі значення, а також на те, які саме принципи структурації компонентів прототипів мисляться як тісно пов’язані з проблемою формування концептуального досвіду людини [27, с. 132]. Останнім часом найбільш популярною концепцією метафори на заході стала інтеракціоністська концепція, пов’язана з ім’ям Марка Блека. У його роботах знаходимо протиставлення його теорії метафори тим, згідно з яким метафора є скороченим порівнянням, заміною «нормального» змісту з незвичним. Усі подібні ідеї М. Блек вважає неправомірними і натомість розглядає нове значення, як наслідок взаємодії різнорідних понять. Особливу увагу приділяє співвідношенню уживаних у звичайному, буквальному значенні (такий елемент значення називає «рамою») і слів, уживаних у переносному значенні (вони позначені як «фокус» метафори). Для розуміння метафори необхідно, таким чином, зуміти оцінити ту частину інформації, яка утворює «фокус» метафори. Сутність інтеракціоністської точки зору на метафору Блек розкриває на різних прикладах. Зокрема, розглядається висловлювання «людина-вовк». Тут можна виділити два суб’єкти: головний суб’єкт – людина і допоміжний – вовк. Для розуміння метафори необхідна система загальноприйнятих асоціацій і можливість її швидкої активізації в свідомості. У названому прикладі слово «вовк» асоціюється з підступним, злим, ненажерливим звіром. Якщо людина-вовк, то вона полює на інших живих істот, постійно втягнена в боротьбу і т.ін. усі ці судження миттєво породжуються в свідомості і одразу ж поєднуються з уявленням про головний суб’єкт, створюючи нехай навіть і незвичне поєднання смислів. У розглянутому прикладі для побудови імплікацій відносно головного суб’єкта слухач буде керуватися системою імплікацій про вовка. Одержані імплікації не будуть відповідати загальноприйнятим асоціаціям, що їх викликає вживання слова «людина». Нові імплікації детерміновані системою імплікацій, актуальних для буквального вживання слова «вовк». Метафора «людина-вовк» відсуває одні деталі і підкреслює інші, організовуючи таким чином на людину. Отже, за Блеком, метафоричне судження має два різні суб’єкти – головний і допоміжний. Механізм метафори полягає в тому, що до головного суб’єкта додається система «асоційованих імплікацій» [5]. У метафорі відображається здатність людини вловлювати схожіть і подібність між різними індивідами, класами об’єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет. У такий спосіб метафора ніби руйнує одні логічні межі назви, щоб над ними звести інші. Вона немовби заперечує належність об’єкта до того класу предметів, в який він насправді входить, і переносить його в інший клас, до якого він на раціональній основі не може бути віднесений, але автор бере на себе сміливість віднести його туди, тому що помітив якісь, часом йому тільки одному відомі, спільні риси або переніс певну рису з іншого об’єкта на аналізований. Дослідники звертають увагу на широке використання метафори в різних сферах людської діяльності. «Поширення метафори в численних жанрах художньої, повсякденної та наукової мови змушувало авторів звертати увагу не стільки на естетичну цінність метафори, скільки на надані нею утилітарні переваги. Р. Гофман – автор ряду досліджень про метафору – писав: «Метафора виключно практична. ... Вона може бути застосована в якості знаряддя опису і пояснення в будь-якій сфері: у психотерапевтичних бесідах і в розмовах між пілотами авіаліній, у ритуальних танцях і в мові програмування, у художньому вихованні і в квантовій механіці. Метафора, де б вона нам не зустрілася, завжди збагачує розуміння людських дій, знань і мови» [1, с. 10]. На мовленнєвому рівні метафорі притаманні такі риси, як інтерактивність, тобто взаємодія метафори зі світом, що сприймається за волевиявленням людини; універсальність, а саме, використання однакових понятійних стратегій при продукуванні та інтерпретації метафори та національна специфічність, котра проявляється у виявленні особливостей мовної картини світу окремої мови. Найвиразніше метафори виявляються в лексиці, що пояснюється індивідуальним, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Характер подібності, яка лежить в основі метафори, різноманітний: 1) зовнішня подібність різних об’єктів – за формою і взагалі виглядом (стріла крана, гірський хребет), місцем розташування (голова колони), кольором (бронзова шкіра), звуками (барабанити в двері), особливостями руху, пересування (коник – комаха, супутник – небесне тіло), функціями, кількістю; 2) подібність фізіологічних і психологічних вражень від сприйняття різних об’єктів (момент суб’єктивності наявний при творенні будь-якої метафори тут значно збільшується) – а) синестетичні метафори; б) переноси від сфери конкретно-фізичного світу до недоступних для безпосереднього чуттєвого сприйняття сфер психологічного та соціального життя, абстрактних відношень (горіти завзяттям, іскра таланту); в) переноси внаслідок актуалізації досить побічної, часто невиразної асоціативної ознаки, зокрема емоційно-оцінного характеру, майже з повною дезактуалізацією при цьому предметно-логічної основи вихідного значення: «взуття на ньому горить», «у статті багато води»; 3) подібність, яка не існує в реальності (з урахуванням її суб’єктивних трансформувань на рівні свідомості), а є тільки бажаною для мовця, зокрема у сфері звертань: земляк, брат, син [34, с. 336]. Метафора використовується в багатьох сферах функціонування мови, виконуючи при цьому різні функції. Проте не в усіх стилях літературної мови вживання метафори є нормативним. Так, метафора є зайвою у тих жанрах, де мета комунікації полягає в передачі точної, лаконічної інформації. «Якщо звернути увагу на практичну мову, впадає в око не присутність метафори, а її недоречність, незручність і навіть неприпустимість в цілому ряді функціональних стилів. Так, незважаючи на семантичну ємність метафори, їй немає місця в мові телеграм, текст яких стискається аж ніяк не за рахунок метафоризації. Тим часом у так званому «телеграфному стилі» художньої прози вона з’являється, і нерідко. Не вдаються до використання метафори в різних видах ділового дискурсу: у законах і військових наказах, у статутах, заборонах і резолюціях, постановах, указах та наказах, всіляких вимогах, правилах поведінки і безпеки, у циркулярах, в інструкціях і медичних рекомендаціях, програмах і планах, у судочинстві (вироках і приватних визначеннях), експертних висновках, анотаціях, патентах і анкетах, заповітах, присягах і обіцянках, у застереженнях і попередженнях, в ультиматумах, пропозиціях, проханнях – словом, в усьому, що потребує неухильно дотримуватися, виконуватися і контролюватися, а отже, підлягає точному і однозначному розумінню» [1, с. 11]. Проте якщо змістити центр ваги на сферу емоційного впливу, тут метафора легко може служити задля експресії і, таким чином, заборона на неї автоматично знімається. Так, коли в повсякденній мові ультиматум вироджується в загрозу, що має своєю метою залякування, він може бути виражений метафорично. Метафора є характерною для побутового вжитку, проте у цій сфері має свою специфіку. «Інтуїтивне відчуття подібності грає величезну роль у практичному мисленні, яке визначає поведінку людини, і воно не може не відбитися в повсякденній мові. У цьому полягає неминуче і невичерпне джерело метафори «в побуті». У практиці життя образне мислення має велике значення. Людина здатна не тільки ідентифікувати індивідуальна об’єкти (зокрема, впізнавати людей), не тільки встановлювати подібність між сферами, які сприймалися різними органами почуттів (пор. явище синестезії: твердий метал і твердий звук, тепле повітря і теплий тон), але також вловлювати спільність між конкретними і абстрактними об’єктами, матерією і духом (пор .: вода тече, життя тече, час тече, думки течуть і т. і.). У цих останніх випадках говорять про те, що людина не стільки відкриває схожість, скільки створює її» [1, с. 15]. Специфіка використання метафори відрізняється в науковому та художньому стилях мовлення. Якщо для науки метафора дає початок думці, то в поезії вона слугує для створення нових оригінальних образів. «Поетична (образна) думка обмежена початковою стадією пізнання. Тим часом у мистецтві створення образу, у тому числі і метафоричного, вінчає творчий процес. Художня думка не відштовхується від образу, а спрямовується до нього. Метафора – це і знаряддя, і плід поетичної думки». Якщо присутність метафори в практичній мові наштовхується на істотні обмеження, що накладаються комунікативними цілями і видами дискурсу, а проникнення метафори в науковий текст може викликати досить обґрунтовані протести, то вживання метафори в художньому творі завжди відчувалося як природне і законне. Метафора органічно пов’язана з поетичним баченням світу. 1. 2. Класифікації метафор Метафора вивчається в різних галузях мови. Вона, на думку Л.Тараненка, може розглядатися: 1) при семасіологічному підході – як один з головних шляхів утворення переносного значення, зміни значень мовних одиниць і розвитку мовної семантики; 2) при ономасіологічному – як один із загальних принципів номаніції; 3) при поетично-стилістичному підході – як один із тропів; 4) при лінгвофілософському та етнолінгвістичному підходах – як когнітивний процес, спосіб світобачення [34, с. 335]. Г. Скляревська вказує на те, що донедавна метафору розглядали в чотирьох напрямках: номінативно-предметному, формально-логічному, психологічному й лінгвістичному. Однак у сучасному мовознавстві аспекти вивчення мовної метафори значно розширилися [27, с. 6–10]. Мовознавець О. Селіванова у словнику «Лінгвістична енциклопедія» виділяє п’ять напрямків вивчення метафори: логіко-філософський, логіко-психологічний, психологічний, лінгвістичний і когнітивний [26, с. 388–389]. Сьогодні вже не заперечується існування двох типів метафори – художньої і мовної. Художня метафора, яка виникає як результат відомих, цілеспрямованих естетичних пошуків, досліджується переважно у поетиці як одна з її основних естетичних категорій. Стосовно метафори як категорії поетики використовуються терміни художня, поетична, індивідуальна, індивідуально-авторська, мовленнєва, оказіональна метафора, метафора стилю тощо. Мовна метафора є спонтанною, закладеною у самій мовній природі, готовою лексичною одиницею, яку не потрібно щоразу створювати, яка автоматично сприймається й відтворюється в мовленні (часто навіть несвідомо). Отже, суттєвою є різниця між мовною і художньою метафорами з погляду їхнього лексичного статусу: мовна метафора є самостійною одиницею, яка відносно вільно вступає в семантичні зв’язки і реалізується в різних лексичних оточеннях, а художня не має такої лексичної самостійності – вона завжди зв’язана зі своїм контекстом. Мовна метафора має системний характер, відображає колективні предметно-логічні зв’язки, виконує комунікативну функцію, є «анонімною» (не має автора), вільно відтворюється. Художня метафора позасистемна, суб’єктивна (відображає індивідуальний погляд людини на світ), виконує естетичну функцію, зберігає «авторство», має максимальну синтагматичну зумовленість, вона унікальна, невідтворна [29, с. 51–52]. Упродовж останніх двох десятиліть у світовій лінгвістиці загалом і в україністиці зокрема з’явилася численна кількість наукових студій, які демонструють неабиякий інтерес учених щодо метафоричного феномену. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджуваних об’єктів (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко). Класифікації метафор охоплюють семантичні і структурно-граматичні критерії. Нині в лінгвостилістиці відома низка типологій метафор: 1) за морфологічним виявом головного компонента метафори: іменникові, прикметникові, дієслівні (Л. Андрієнко, М. Варламов, Г. Гасанова, І. Нечитайло та ін.); 2) за структурою: прості (однокомпонентні), складні (багатокомпонентні) (Н. Арутюнова, Н. Варич, Є. Ільїна, Л. Кноріна, Л. Кравець, В. Миргородська, М. Старцева, В. Чембай); 3) за функцією: порівняння, протиставлення, загадка, номінація, базисна метафора, приписування властивостей, відкриття (Н. Арутюнова, О. Балабан, А. Вежбицька, В. Петров, І. Степанченко); 4) за належністю до систем мови і мовлення: узуальні (або стерті, мертві, згаслі, мовні), авторські (образні, оказіональні, мовленнєві) (В. Вовк, В. Гак, Т. Гончарова, Н. Кожевникова, В. Телія, А. Шамота); 5) за семантикою: антропометафори (персоніфікація, прозопопея, уособлення), зоометафори, ботанометафори (або біометафори), метафори-опредмечування ознак, метафори-синестезії (сенсорні метафори) (Б. Болквадзе, О. Вербицька, Т.А. Єщенко, А.В. Купіна, Л. Макаренко, О.Некрасова, О. Потебня, О. Тимченко, О. Тищенко, А. Ткаченко); 6) за належністю головного компонента метафори до певної лексико-тематичної групи (О. Поцибіна, О. Яковенко) та ін. За граматичними ознаками лексичні метафори диференціюються за частинами мови (субстантивні, ад’єктивні, та ін.) і синтаксичними особливостями (особливо для іменника, який може вживатися у функції різних членів речення). За напрямами метафоризації, моделями метафори стичного розвитку виділяють кілька класифікацій. Наприклад, 4 роди метафор у Квінтіліана (від живого до неживого, від неживого до живого, у межах живого і в межах неживого); у С. Ульмана – а) антропоморфічні метафори – переноси від людини і на людину; б) зооморфічні метафори; в) переноси від конкретного до абстрактного; г) синестетичні метафори; ґ) активна метафоризація лексики тієї сфери життя, яка в той чи той період привертає особливу увагу суспільства (релігійна, сільська, медична метафори) [34, с. 335]. Український мовознавець А. Коваль поділяє метафори з погляду стилістичного вживання і використання на загальномовні, що не здатні створювати виразний стилістичний ефект через свою стерту образність (ходять чутки, плітки, розмови, легенди), та індивідуально-авторські метафори: під пером майстра метафоризуються слова, які в цій ролі скоріше сприймаються як семантичні неологізми, бо вживання їх одноразове, неповторюване: «Лапками птахів вишито тишу, вишито хрестиком стежку» (П. Мовчан) [16, с. 26–27]. В. Вовк виділяє індивідуально-авторські метафори та метафори-символи [7, с. 47–62]. Отже, поняття метафори досліджувалося протягом багатьох століть і в контексті різних наук, у зв’язку з чим існує чимало її класифікацій за різними критеріями. Як видно зі змісту останніх мовознавчих публікацій, дослідження метафори все більше набуває когнітивної, етнопсихолінгвістичної та комунікативної орієнтації. Перспективою подальших наукових досліджень є універсальне та національно-специфічне в метафорах, їхнє сприймання в процесі мовлення, онтогенезу тощо. Розділ ІІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТАФОР У ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «У ЗАТІНКУ ЛІТА») 2.1. Іменникові метафори 2.1.1. Індивідуально-авторські: *Баркасик сну: «Баркасик сну уткнувся у причал» [15, с. 187]. Див. баркас «невеличке портове судно» [СУМ, т. 1, с. 107]. *Батоги поглядів: «Вони насувалися грізно, сікли батогами поглядів» [15, с. 34]. Див. батіг «прикріплений до держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; канчук, пуга» [СУМ, т. 1, с. 111]. *Берег щастя: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. берег «суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 158]. *Бризки самогубства: «І самогубства бутафорні бризки...» [15, с. 37]. Див. бризки «краплини рідини, які швидко розлітаються від удару, вітру і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 235]. *Вітер-пілігрим: «Шляхами бродить вітер-пілігрим» [15, с. 186]. Див. пілігрим «перен. Мандрівник, подорожній» [СУМ, т. 6, с. 534]. *Вогонь передсудів: «Палили вогнем передсудів, незрушні, немов боги» [15, с. 34]. Див. вогонь «тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум’я» [СУМ, т. 1, с. 715]. *Вода неба: «Синіла неба встояна вода» [15, с. 63]. *Груди землі: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. груди «перен. Грудна порожнина як місце, де зосереджені душевні переживання» [СУМ, т. 2, с. 179]. *Груди полонини: «Припадали зелені громи До високих грудей полонини» [15, с. 15]. *Долоні листочків: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. долоня «внутрішній бік кисті руки» [СУМ, т. 2, с. 360]. *Душі дерев: «То душі висихаючи дерев До неба шепчуть спраглими устами» [15, с. 187]. Див. душа «внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями» [СУМ, т. 2, с. 445]. *Жмені саду: «У жменях саду ще біліє сніг» [15, с. 183]. Див. жменя «долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін.» [СУМ, т. 2, с. 375]. *Зойк гілки: «А під ногами – зойком гілки хруст» [15, с. 36]. Див. зойк «голосний, несамовитий крик (перев. як вираз жаху, відчаю, благання допомоги і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 679]. *Книга віків: «Жовкли в книзі віків все нові і нові сторінки» [15, с. 11]. Див. книга «велика обсягом або важлива за змістом книжка» [СУМ, т. 4, с. 196]. *Колиба неба: «Старого неба голубу колибу Розхитує поволі сонця дзвін» [15, с. 184]. Див. колиба «діал. Житло чабанів і лісорубів» [СУМ, т. 4, с. 220]. *Кора неправди: «Утверджуюсь перемагати, Неправди лущити кору» [15, с. 39]. Див. кора «верхній затверділий шар чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 284]. *Кораблик літа: «Стоїть кораблик літа на причалі» [15, с. 184]. *Крещендо грози: «Грози оглушливе крещендо» [15, с. 99]. Див. крещéндо «у знач. ім., невідм., сер. Поступове збільшення сили звуку» [СУМ, т. 4, с. 337]. *Кулак пересудів: «А десь – і нині Передсудів важкий кулак Вороже цілиться у спину» [15, с. 38]. Див. кулак «перен. Про удар стиснутою кистю руки» [СУМ, т. 4, с. 389]. *Лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. лет «поет. Дія за значенням літати і летіти; літ» [СУМ, т. 4, с. 479]. *Меди осені: «Туман медами осені пропах» [15, с. 10]. *Місяць-камінь: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. *М’якота отав: «Вгрузаючи у м’якоту отав, Пішов у світ тепло шукати й сина» [15, с. 52]. *Ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. *Обручка плеса: «Обручка плеса Поєднала береги» [15, с. 23]. *Окраєць сну: «А тут – окраєць сну і давнини» [15, с. 31]. Див. окраєць «рідко. Кінцева частина чого-небудь; край» [СУМ, т. 5, с. 676]. *Орда бід: «І диких бід притаєна орда Підступно чатуватиме на мене» [15, с. 36]. Див. орда «перен. Безладний, неорганізований натовп» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Пісня травня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. пісня «словесно-музичний твір, признач. для співу» [СУМ, т. 6, с. 544]. *Пісня ходиків: «Ходиків давніх пісня безжурна» [15, с. 189]. *Плече жоржини: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. *Рамена сосон: «Сосни у білі світання Зорі несуть на раменах» [15, с. 23]. Див. рамéно «заст. Плече» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Рот печі: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Руки сну: «Тягне сон свої руки до печі» [15, с. 12]. *Свитка на вербах: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах…» [15, с. 76]. *Ситчик літа: «Відцвів барвистий ситчик літа» [15, с. 112]. Див. си́тець «тонка бавовняна тканина з вибивним малюнком, рідше однотонна» [СУМ, т. 9, с. 206]. *Скроні землі: «Торкається землі гарячих скронь Двадцятий вік» [15, с. 31]. *Смичок вітру: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. *Спини автострад: «Вгинають спини дужі автостради…» [15, с. 160]. *Тога клена: «Вже й клен зодяг свою врочисту тогу» [15, с. 28]. Див. тóга «чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі» [СУМ, т. 10, с. 170]. *Фіранка-хмарка: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку …» [15, с. 46]. Див. фірáнка «шматок тканини або тюлю, яким запинають вікно, двері тощо; занавіска» [СУМ, т. 10, с. 601]. *Хор беріз: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. хор «співочий колектив, що разом виконує вокальні твори» [СУМ, т. 11, с.124]. *Хустини лип: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. хустина «розм. Те саме, що хустка» [СУМ, т. 11, с. 175]. *Цеглина шастя: «Цеглину шастя до цеглини клали» [15, с. 16]. Див. цеглúна «прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал» [СУМ, т. 11, с.192]. *Чаша світання: «І розгойдує дужі крони У розбитій світання чаші» [15, с. 53]. Див. чаша «старовинна посудина округлої форми, з широким верхом і звуженим низом для пиття (вина та інших напоїв)» [СУМ, т. 11, с. 284]. *Човник місяця: «Човник місяця у травах ворожив, Як вертав додому нареченим» [15, с. 45]. *Язичники-буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. язичник «той, хто визнає язичество; ідоловірець» [СУМ, т. 11, с. 631]. 2.1.2. Загальномовні: Голівка маку: «Схилив голівку у зажурі мак» [15, с. 107]. Див. головка «кулясте чи довгасте суцвіття або кулястий плід окремих рослин на кінці стебла» [СУМ, т. 2, с.112]. Град стріл: «Брали літо в облогу градом синіх холодних стріл» [15, с. 11]. Див. град «2. чого, перен. Велика кількість, численність» [СУМ, т. 2, с.152]. Згусток розпуки: «Збери мене по згусткові розпуки І посади у нього на могилі» [15, с. 25]. Див. згусток «перен. Зосередження, концентрація чого-небудь» [СУМ, т. 3, с.527]. Лики таємниць: «Із пітьми вичаровувати лики древніх таких таємниць» [15, с. 11]. Див. лик «перен. Зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 484]. Лід слів: «І танув лід незрозумілих слів» [15, с. 29]. Див. лід «перен. Про що-небудь холодне, позбавлене душевної теплоти» [СУМ, т. 4, с.508]. Море сліз: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. мóре «4. чого, перен. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 4, с. 802]. Морок самоти: «Біль потоне У мороці важкої самоти» [15, с. 35]. Див. морок «перен. Про що-небудь безвідрадне, безнадійне, сумне» [СУМ, т. 4, с. 805]. Навала трав: «Побіг синок, а трав густа навала Розкрилася і в серці заховала кучерики світлі, й оченята» [15, с. 44]. Див. навала «розм. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 5, с. 23]. Плід років: «Бо ж був не звіром він, а чоловіком. Самотніх років гіркуватий плід» [15, с. 52]. Див. плід «перен. Результат, наслідок яких-небудь дій, зусиль» [СУМ, т. 6, с. 585]. Спогад оселі: «Так терпко пахне спогадом оселі» [15, с. 52]. Див. спогад «те, що збереглося в пам’яті; відтворення в пам’яті того, що раніше нею фіксувалося» [СУМ, т. 9, с. 553]. Тінь розлуки: «В тривозі неня простягала руки – Від сина відганяла тінь розлуки» [15, с. 44]. Див. тінь «перен. Ледве вловимий слід, найменша ознака чого-небудь, натяк на наявність чогось» [СУМ, т. 10, с. 143]. Тлін злочинства: «Байдужо не минайте, люди, Злочинства тлін» [15, с. 39]. Див. тлін, тлінь «перен. Про щось нетривке, скороминуще, що не має сили або справжньої цінності» [СУМ, т. 10, с. 154]. Хаос фарб: «І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. хáóс «2. перен. Цілковите безладдя» [СУМ, т. 11, с.18]. Хода кари: «Хай кари неминучої хода Уже гримить і нависає криком» [15, с. 36]. Див. ходá «перен. Рух уперед, розвиток від нижчого рівня до вищого; прогрес» [СУМ, т. 11, с.103]. Чола дубів: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. чоло «перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь» [СУМ, т. 11, с. 348]. Царство сосен і ялин: «В зеленім царстві сосен і ялин» [15, с. 115]. Див. царство «перен. Певна сфера, ділянка в природі, де переважають які-небудь предмети, явища рослинного або тваринного світу» [СУМ, т. 11, с. 183]. Шаленство грози: «Забуто дике шаленство грози, Ліси співають голосом багрянцю» [15, с. 198]. Див. шалéнство «надзвичайна сила вияву чогось (перев. про явища природи, стихійні явища)» [СУМ, т. 11, с. 399]. Шапка сонця: «Була там сонця пишнокрила шапка…» [15, с. 100]. Див. шáпка «перен. Предмет куполоподібної форми; покриття чогось, що має таку або подібну форму» [СУМ, т. 11, с. 407]. Шепіт річки: «Шепіт річки» [15, с. 15]. Див. шепіт «перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 440]. 2.2. Прикметникові метафори 2.2.1. Індивідуально-авторські: *Бузкові коні: «Пасуться у кущах бузкові коні, Дзвенять підковим золотим клинцем» [15, с. 104]. Див. бузковий «такого кольору, як квіти бузку; ясно-ліловий» [СУМ, т. 1, с. 250]. *Буйнорогий лось: «Напившись світанкової водиці, Віншує днині буйнорогий лось» [15, с. 93]. Який має буйні роги. *Буйночубий вітер: «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Який має буйний чуб. *Вишнеокі доньки: «Наші сини й вишнеокі доньки – Попелом стануть шовкові долоньки» [15, с. 160]. Який має очі кольору, схожого до кольору вишні. *Вітер тонкорукий: «В пустій дзвениці вітер тонкорукий Гуде і плаче замість дзвонаря» [15, с. 151]. Див. тонкорукий «який має тонкі руки, з тонкими руками» [СУМ, т. 10, с. 191]. *Вітри голубі: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. голубий «який має забарвлення одного з основних кольорів спектра – середнього між зеленим і синім; кольору ясного неба; світло-синій, блакитний» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Вродлива зіронька: «На вродливу зіроньку Задивився ліс» [15, с. 77]. Див. вродливий «який має приємне обличчя, вигляд; гарний, красивий» [СУМ, т. 1, с. 760]. *Головатий сонях: «А головатий одинокий сонях До шибки тулить росяне лице» [15, с. 104]. Див. головатий «з великою головою (у 1 знач.)» [СУМ, т. 2, с. 111]. *Дитинство білочубе: «Ще в нас було дитинство білочубе, Ще мама були гарні, молоді» [15, с. 83]. Який має білий чуб. *Жахлива казка: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Див. жахливий «який викликає почуття жаху; страшний, страхітливий» [СУМ, т. 2, с. 514]. *Жовточубий майстер: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Який має жовтий чуб. *Жоржина боса: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. Див. босий «невзутий, без взуття» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Зелена кров: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Зелена пісня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Кирпатий вітер: «Кирпатий вітер скочив на підніжку…» [15, с. 160]. Див. кирпатий «короткий, задертий догори (про ніс)» [СУМ, т. 4, с. 153]. *Кошлатий пензель: «Прийде мороз, подмухає на пальці, Кошлатий пензель вмочить у відро…» [15, с. 113]. Див. кошлатий «густо покритий переплутаними волокнами; ворсистий (про тканину, килим)» [СУМ, т. 4, с. 316]. *Крилаті колісниці: «Бруківка пам’ятає відголосся Крилатих бистрохідних колісниць» [15, с. 158]. Див. крилатий «який має крила (у 1, 3, 4 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 345]. *Мальви повнолиці: «І мальви наші повнолиці й гожі, І глечики он сохнуть на тину» [15, с. 82]. Див. повнолиций «який має повне лице; повновидий» [СУМ, т. 6, с. 685]. *Місяць рудий: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. рудий «червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь)» [СУМ, т.8, с. 895]. *Мужні мозолі: «Підставивши цілющій прохолоді Пошерхлі губи, мужні мозолі, Заснув, припавши до землі» [15, с. 31]. Див. мужній «який виявляє стійкість, хоробрість, рішучість» [СУМ, т. 4, с. 821]. *Невинний серпанок: «Коли вона нарешті вже прийшла, Така свята, в невинному серпанку…» [15, с. 150]. Див. невинний «пов’язаний з морально чистою, непорочною поведінкою» [СУМ, т. 5, с. 259]. *Невиспана зоря: «Чи просто ця невиспана зоря Лише для мене, мов ожина» [15, с. 111]. Див. невиспаний «який виражає стан людини, що не виспалася. *Образно» [СУМ, т. 5, с. 261]. *Ніч ожиново-темна: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Кольором близький до чорного; кольору ожини. *Перестиглі зорі: «Крізь всі табу, закони – спраглі руки, Вогні зіниць, як перестиглі зорі» [15, с. 64]. Див. перестиглий «надміру стиглий або зіпсований від надмірної стиглості (про плоди, ягоди і т. ін.); перезрілий» [СУМ, т. 6, с. 286]. *Пишнокрила шапка: «Була там сонця пишнокрила шапка, І хвильно вітер обіймав за стан, І теплий дощик голубим лошатком Поскубував траву» [15, с. 100]. Який має пишні крила. *Прозоре диво: «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом» [15, с. 8]. Див. прозорий «який вільно пропускає крізь себе світло, просвічує наскрізь. *Образно» [СУМ, т.8, с. 184]. *Світлоокий дім: «Заходьте зорі, птиці, подорожні, У наш маленький світлоокий дім» [15, с. 93]. Див. світлоокий «із світлими очима» [СУМ, т. 9, с. 94]. *Світлочубий жовтень: «Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця» [15, с. 112]. Який має світлий чуб. *Серце перелітне: «Чи, може він мав серце перелітне, Учора був, а нині вже – десь там» [15, с. 161]. Див. перелітний «той, що здійснює переліт (у 1 знач.), летить з місця на місце» [СУМ, т. 6, с. 217]. *Слова блискучі: «Слова такі блискучі, як фаянс, Вони доречні в цьому антуражі» [15, с. 171]. Див. блискучий «який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий» [СУМ, т. 1, с. 200]. *Сяйноока донечка: «Вже сяйноока моя донечка Шукає в травах материнку» [15, с. 93]. Який має сяйні очі. *Темнота повзуча: «Чому для тіла – стільці електричні І темнота повзуча – для душі?» [15, с. 7]. Див. повзучий «який стелиться, в’ється по чому-небудь (про рослини)» [СУМ, т. 6, с. 647]. *Часи крикливі, головерхі: «Такі часи крикливі, головерхі Ніколи не народжують бурштин» [15, с. 170]. Див. крикливий «перен. Сповнений нездійсненних обіцянок; галасливий (у 2 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 344]. Який не має верху, нічим не покритий. *Ялини гордовиті й строгі: «Пливуть ялини гордовиті й строгі, А я їм навіть і не до плеча» [15, с. 122]. Див. гордий «сповнений особистої гідності, самоповаги» [СУМ, т. 2, с. 126]; строгий «дуже стійкий, твердий, непохитний, позбавлений м’якості, поблажливості; суворий» [СУМ, т. 9, с. 783]. 2.2.2. Загальномовні: Босоноге дитинство: «Там, у босоногому дитинстві, Стільки ще казкового було» [15, с. 175]. Див. босоногий «Те саме, що босий. *Образно» [СУМ, т. 2, с. 448]. Веселкова зоря: «Коли веселкова зоря надвечірня Важкою сльозою зірветься у прірву» [15, с. 160]. Див. веселковий «перен. Приємний, радісний, який обіцяє щось гарне, добре» [СУМ, т. 1, с. 339]. Вітри злющі: «Вітри ходили ордами і, злющі, Ламали сосни, наче сірники» [15, с. 152]. Див. злющий «сильний, шалений ступенем вияву (про явища природи)» [СУМ, т. 3, с. 607]. Гарячий хаос: «І небо, й сад, невимушена поза, І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. гарячий «перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний» [СУМ, т. 2, с. 37]. Гора кучерява: «Думну голову тихо поклало На коліна горі кучерявій» [15, с. 5]. Див. кучерявий «перен. Про місця, вкриті буйною зеленню» [СУМ, т. 4, с. 423]. Дощі уперті: «Ідуть дощі, уперті і рясні, Та все одну мелодію торочать» [15, с. 183]. Див. упертий «перен. Який триває довгий час, затяжний» [СУМ, т. 10, с. 457]. Дрімлива тиша: «Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Злостивий сірий будень: «За мною вились лиш вітри-свати, Дрібних пліток Злостивий сірий будень» [15, с. 121]. Див. злостивий «сповнений злості, ворожнечі, недоброзичливості; злий» [СУМ, т. 3, с. 603]. Крокуси манливі: «Заясніють щедро і вродливо Крокуси манливі і рясні» [15, с. 109]. Див. манливий «який манить до себе; вабливий, привабливий, заманливий» [СУМ, т. 4, с. 623]. Кучеряві зарості малин: «Є острівок, де поселився спокій, Де з кучерявих заростей малин Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. кучерявий «перен. З густим, розкішним листям (про дерева)» [СУМ, т. 4, с. 423]. Мертве небо: «Стоять дуби усохлі, як атланти, Вже мертве небо держать на плечах» [15, с. 158]. Див. мертвий «перен. Позбавлений ознак життя» [СУМ, т. 4, с. 679]. Німотний біль: «Самота біля хати стоїть на сторожі, Та чорніють уста від німотного болю» [15, с. 61]. Див. німотний «те саме, що німий» [СУМ, т. 5, с. 425]. Оглушливе крещендо: «Грози оглушливе крещендо, І стогін, тріск, і шамотіння, І виляски од блискавиць, І миготливі світлі тіні, І срібні ниті аж увись» [15, с. 99]. Див. оглушливий «який оглушує своїм шумом, гуркотом і т. ін.» [СУМ, т. 5, с. 615]. Примарні сліди: «Залишає примарні сліди на п’янкому зелі» [15, с. 5]. Див. примарний «який постає в мріях, маренні, уяві; нереальний» [СУМ, т.7, с. 666]. Світлий дощ: «Іще наївно дітки голоп’яті Танцюють, коли світлий дощ іде» [15, с. 133]. Див. світлий «перен. Нічим не засмучений; радісний, щасливий» [СУМ, т. 9, с. 91]. Сиве серце: «Ми – травинки маленькі на грудях землі, На долонях її і на сивому серці» [15, с. 47]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сивий смуток: «Лиш боюся я сивого смутку, Лиш боюся, щоб осінь – в тобі» [15, с. 77]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сова дрімлива: «Сова дрімлива крилами шелесне…» [15, с. 175]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Стомлені верби: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. стомлений «який стомився, відчуває втому. *Образно» [СУМ, т. 9, с. 729]. Стрункі берези: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. стрункий «який має правильне, пропорційне співвідношення частин, відзначається витонченістю ліній (про предмети, рослини і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 793]. Темно-русі букові причали: «Темно-русі букові причали Кличуть моє серце з далини» [15, с. 95]. Див. русий «світло-коричневий з жовтуватим або сіруватим відтінком (про волосся). *Образно» [СУМ, т. 8, с. 911]. Травень молодий: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. молодий «який недавно з’явився, народився, почав існувати, рости» [СУМ, т. 4, с. 786]. Тремтлива радість: «Хай вже хтось інший з тремтливої радості Вяже вам дні вечори і надії» [15, с. 62]. Див. тремтливий «перен. Пройнятий внутрішнім, душевним хвилюванням; схвильований» [СУМ, т. 10, с. 244]. Трухляві плечі: «Трухляві плечі зводить молодечо, Струснувши на траву прадавній пил» [15, с. 113]. Див. трухлявий «перен. Дуже старий (про людину)» [СУМ, т. 10, с. 303]. Хвиля тихоплинна: «Запливаю в долоні твої, Як до берега світлого, До грудей прибиваюся Хвилею тихоплинною» [15, с. 73]. Див. тихоплинний «поет. Який тихо плине» [СУМ, т. 10, с. 133]. Хмарини вічні і сріблисті: «Пливли хмарини вічні і сріблисті…» [15, с. 63]. Див. вічний «який не зникає, не перестає існувати» [СУМ, т. 1, с. 691]; сріблястий «кольором і блиском схожий на срібло» [СУМ, т. 9, с. 620]. Хрускотлива зала: «І хрускотлива білосніжна зала Несла його боління молоде До золотої неземної брами…» [15, с. 155]. Див. хрусткий «який видає тріск, хрустить. *Образно» [СУМ, т.11, с. 159]. Щербатий місяць: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. Див. щербатий «з вищербленими краями, з щербиною, щербинами. *Образно» [СУМ, т.11, с. 582]. 2.3. Дієслівні метафори 2.3.1. Індивідуально-авторські: *Береза приміряє, питає: «Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця?» [15, с. 112]. Див. приміряти «одягати, чіпляти що-небудь на себе або на когось на якийсь час з метою одержати задоволення, перевірити придатність» [СУМ, т. 7, с. 672]; питати «звертатися до кого-небудь з запитанням, бажаючи дізнатися про щось, з’ясувати що-небудь; ставити питання» [СУМ, т. 6, с. 367]. *Бігтимуть ліани: «З гори скляної бігтимуть ліани» [15, с. 63]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с. 175]. *Веселість заливає хату: «П’янка веселість заливає хату – Весілля, весело, нема засмучених» [15, с. 27]. Див. заливати «розливаючись, покривати собою або наповнювати що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 183]. *Весна наворожила: «Мені вже рік, один блакитний рік, Мені весна тебе наворожила» [15, с. 14]. Див. наворожити «ворожачи, напророкувати чого-небудь комусь» [СУМ, т. 5, с.39]. *Весна пронеслась: «Весна зеленим пронеслась лошам!» [15, с. 27]. Див. проноситися «швидко минати (про час)» [СУМ, т. 8, с. 245]. *Весна танцює заручини: «Весна танцює з березнем заручини» [15, с. 9]. Див. танцювати «виконувати танець» [СУМ, т. 10, с. 36]. *Вечір всміхався: «А вечір у сорочці із туманів Всміхався людям тепло за вікном» [15, с. 22]. Див. усміхатися «усмішкою виявляти певні почуття (перев. радість, задоволення і т. ін.)» [СУМ, т. 10, с. 491]. *Вигоріли коси у літа: «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву» [15, с. 75]. Див. вигоряти «втрачати або змінювати свій колір під впливом сонячного проміння; вицвітати» [СУМ, т. 1, с. 377]. *Виструнена вітром воля: «Ця Варка дика, як гірська коза, Їй треба волю, виструнену вітром» [15, с. 97]. Якого випрямили, який стоїть дуже прямо, струнко. *Вишня скипала в сльозах: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад, Де колись нею посаджена вишня Тужно скипала в гарячих сльозах» [15, с. 59]. Див. скипати «пройматися, охоплюватися яким-небудь почуттям» [СУМ, т. 9, с. 265]. *Війна віяла крилами: «За плечима війна чорно віяла крилами, І кривавився обрій од хижого гулу» [15, с. 44]. Див. віяти «махати» [СУМ, т. 1, с. 694]. *Вітри вели колядку: «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели» [15, с. 94]. *Вітри посідали, позгортавши крила: «А вітри, позгортавши крила, Посідали на лаві рядочком» [15, с. 94]. Див. посідати «сісти (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с. 328]; позгортати «згорнути, скласти все або багато чого-небудь» [СУМ, т. 6, с. 809]. *Вогонь кришив: «Уже вогонь кришив старенькі стіни» [15, с. 83]. Див. кришити «розколювати, розбивати, подрібнювати щось на дрібні шматочки, на крихти» [СУМ, т. 4, с.354]. *Впало село: «Впало в трави село, у зілля, Дихає молодо, дихає вільно» [15, с. 5]. Див. впадати «потрапляти куди-небудь» [СУМ, т. 1, с.747]. *Втомилось сонце, захотіло спати, попливло, заблукало: «Втомилось сонце, захотіло спати І попливло десь ліжечка шукати, Та заблукало у високих травах» [15, с. 44]. Див. утомлюватися «доходити до втоми, знесилюватися; стомлюватися» [СУМ, т. 10, с. 516]; захотіти «виявити бажання відчути потребу в чомусь» [СУМ, т. 3, с. 393]; попливти «почати повільно, плавно переміщатися в просторі» [СУМ, т. 7, с. 209]; заблукати «збитися з правильного напрямку, втратити просторову орієнтацію; заблудити» [СУМ, т. 3, с. 24]. *Втомлена ніч: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. утомлений «який утомився, відчуває втому, пройнятий утомою» [СУМ, т. 10, с. 515]. *Гарбуз побрів: «Гарбуз побрів городом навчання» [15, с. 106]. Див. побрести «перен. Повільно піти» [СУМ, т. 6, с. 626]. *Гілки пили роси, зітхали: «Яблунь стареньких гілки обважнілі Роси пили і зітхали у сні» [15, с. 59]. Див. пити «убирати, всмоктувати в себе вологу (про рослини, поля і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 369]; зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Гора сон чатує, відганяє тривогу, колискову співає: «І гора його сон чатує, Відганяє тривогу від личка, Колискову співає, як мати…» [15, с. 5]. Див. чатувати «охороняти когось або щось» [СУМ, т. 11, с. 283]; відганяти «позбавляти чого-небудь» [СУМ, т. 1, с. 569]; співати «видавати голосом музичні звуки» [СУМ, т. 9, с. 514]. *Граби кліпають бруньками: «Ще кліпають сонно бруньками граби» [15, с. 55]. Див. кліпати «мимоволі швидко опускати та підіймати повіки, вії; моргати» [СУМ, т. 4, с.185]. *Гроза молотила долину: «Злодійкувато уночі гроза долину молотила» [15, с. 21]. Див. молотити «бити когось чим-небудь» [СУМ, т. 4, с. 791]. *Гроза побігла оленятком: «Оленятком у гори побігла Літня гроза» [15, с. 15]. Див. побігти «почати бігти в якому-небудь напрямку» [СУМ, т. 6, с. 614]. *Гроза реготала, веселилась, бавилася, схилилась, затремтіла: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу» [15, с. 21]. Див. реготати «гучно, нестримно сміятися» [СУМ, т. 8, с. 497]; веселитися «проводити час у розвагах, веселощах» [СУМ, т. 1, с.339]; бавитися «забавлятися, гратися» [СУМ, т. 1, с.77]; схилятися «змінювати своє пряме положення на похиле, нагинаючись, опускаючись» [СУМ, т. 9, с.884]; затремтіти «почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття» [СУМ, т. 3, с. 358]. *Грудень зазорів: «Зазорів понад світом грудень» [15, с. 58]. Див. зазоріти «почати зоріти, світитися» [СУМ, т. 3, с.129]. *Грудень ударить: «Скоро грудень ударить у вікна» [15, с. 20]. Див. ударяти «початися, настати раптово або з великою силою (про явища природи)» [СУМ, т. 10, с. 387]. *Груші зітхають: «Під цим вікном старесенькі вже груші Скриплять, напевно, і зітхають ніччю» [15, с. 48]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с.580]. *Гуслі полетіли: «Знялися, наче журавель у вирій, За дідом полетіли в небеса» [15, с. 106]. Див. полетіти «почати пересуватися в повітрі за допомогою крил» [СУМ, т. 7, с. 64]. *Гуслям уривавсь терпець: «А в звуках тих вже пробивався відчай, Напевно, гуслям уривавсь терпець» [15, с. 106]. Див. терпець уривається (урвався, увірвався і т. ін.) кому «не маючи змоги більше терпіти, витримувати що-небудь, виходити зі стану спокою, рівноваги» [СУМ, т. 10, с.95]. *День приліг: «Йшов до обрію день та приліг у столочених травах» [15, с. 5]. Див. прилягати «лягати на короткий час» [СУМ, т. 7, с. 663]. *День розімлів: «День розімлів від спокою і тиші, Сніг де-не-де вже трохи почорнів» [15, с. 78]. Див. розімлівати «переставати бути напруженим; розслаблюватися» [СУМ, т. 8, с. 684]. *Дерева мовчать, хмурять чола: «Та дерева мовчать, хмурять чола так, лелечко!» [15, с. 76]. *Димар викашлює груди: «І викашлює стомлені груди Почорнілий, старий димар» [15, с. 58]. Див. викашлювати «кашляючи, видаляти що-небудь з горла» [СУМ, т. 1, с.405]. *Дім насунув на брови стріху: «Дім стоїть у воротах, чекає на мене, Аж на брови насунув стареньку стріху» [15, с. 48]. Див. насувати «надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя)» [СУМ, т. 5, с. 208]. *Дім ховає за пазуху, шепче: «Дім ховає за пазуху теплу мене, Гріє липовим чаєм, шипшиною, зіллячком І тихесенько шепче, що осінь мине, Що жура моя вся – молоде божевіллячко» [15, с. 48]. Див. ховати «класти що-небудь в таємному місці, щоб ніхто не міг знайти» [СУМ, т. 11, с.101]: шептати «говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки» [СУМ, т. 11, с. 441]. *Днина бігла: «А днина бігла навздогін В руках з плащем із срібних ниток» [15, с. 69]. Див. бігти «поспішно йти кудись, до кого-, чого-небудь; поспішати, поспішатися, квапитися» [СУМ, т. 1, с.175]. *Дощі пов’язали: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. пов’язувати «закріплювати, зав’язувати» [СУМ, т. 6, с.699]. *Дубок поцілить: «Коли дубок з тонкої пращі Поцілить жолудем мене, Замріє в сутіні мій пращур» [15, с. 96]. Див. поціляти «цілитися у кого-, що-небудь» [СУМ, т. 7, с. 416]. *Жовтим шовком вишиті зірки: «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Журба неприспана хлюпоче: «В очах журба неприспана хлюпоче» [15, с. 8]. Див. присипляти «перен. Викликати, спричинювати забуття чого-небудь реального» [СУМ, т. 8, с. 17]; хлюпотати «плещучи, просочуючись, видавати характерні звуки» [СУМ, т. 11, с. 89]. *Задивився ліс: «На вродливу зіроньку задивився ліс» [15, с. 77]. Див. задивлятися «захоплено, з замилуванням довго дивитися на кого-, що-небудь або кудись, у щось» [СУМ, т. 3, с.108]. *Захмеліла днина: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. захмеліти «перен. Дійти до стану, схожого на сп’яніння» [СУМ, т. 3, с. 384]. *Заходив місяць, сідав, крутнувши вуса: «А вечорами у світлій льолі Заходив місяць собі поволі. Сідав на стільчик, крутнувши вуса» [15, с. 69]. Див. заходити «ідучи, потрапляти куди-небудь, проникати в середину або вступати в межі чогось; входити» [СУМ, т. 3, с. 368]; сідати «зігнувши корпус, опуститися сідницями на що-небудь; займати місце на сидінні» [СУМ, т. 9, с. 212]; крутити «надавати чомусь обертового руху; обертати» [СУМ, т. 4, с. 474]. *Заходить місяць, одяга фартух, починає молоти: «Заходить місяць, одяга фартух І починає борошно молоти» [15, с. 113]. Див. одягати «покривати одягом кого-небудь» [СУМ, т. 5, с.645]; молоти «перетворювати на борошно зерно, роздрібнюючи, розтираючи його» [СУМ, т. 4, с.790]. *Згорбатів сонях, посмутнів: «Згорбатів сонях біля огорожі Великим карим оком посмутнів» [15, с. 93]. Див. згорбатіти «зігнутися від важкої праці, переживань і т. ін.; зсутулитися» [СУМ, т. 3, с. 519]; посмутніти «стати смутним; засмутитися» [СУМ, т. 7, с. 349]. *Землі хочеться до серця пригорнути: «І хочеться натрудженій землі Тих журавлів до серця пригорнути» [15, с. 10]. Див. хотітися «відчуватися як потреба, бажання, прагнення» [СУМ, т. 11, с. 133]. *Земля зітхала: «Земля зітхала і гула щоночі» [15, с. 82]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів)» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Земля тулить небо: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. тулити «притискати, прикладати що-небудь до чогось або пригортати кого-, що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 314]. *Зиркала роса: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Зиркають вітри: «У шибку зиркають вітри, мов діти» [15, с. 93]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с.568]. *Зірки скорені ходили, клювали зерна: «Зірки ходили скорені довкола, Клювали зерна росяні з руки» [15, с. 101]. Див. скоряти «перен. Повністю оволодівати ким-небудь, захоплювати когось (про почуття, думки, стан і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 305]; ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]. *Зітхають незабудки: «Не спи, коханий, В тиші голубій Дзвенить роса, Зітхають незабудки» [15, с. 68]. *Зморений пісок: «І рук німе, причаєне голосся, І під ногами зморений пісок» [15, с. 31]. Див. зморений «який зморився, відчув фізичну втому» [СУМ, т. 3, с. 632]. *Зоря сміхалась викупана: «Зоря всміхалась викупана, рання» [15, с. 29]. Див. купати «занурювати що-небудь у щось рідке, сипуче і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 4, с. 401]. *Котиться сонце: «І котиться зрання городом рясним Сонце – не сонце – оранжева диня» [15, с. 114]. Див. котитися «обертаючись, пересуватися в певному напрямі» [СУМ, т. 4, с. 310]. *Мить тече по лезові ножа: «І світить порожнечею свічадо, І мить тече по лезові ножа» [15, с. 24]. Див. текти «минати, проходити, збігати (про час і те, що триває, відбувається в часі)» [СУМ, т. 10, с. 58]. *Місяць висипав зорі: «І до ніг юній феї неспішно Місяць висипав зорі кленові» [15, с. 14]. Див. висипати «сиплячи, викидати, видаляти що-небудь з чогось або вкидати, поміщати кудись» [СУМ, т. 1, с. 483]. *Місяць глипав: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку На вічне і святе, як світ, Засвіченого тіла голосіння» [15, с. 46]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с. 85]. *Млин вслухається: «Вслухається в забуті звуки млин» [15, с. 113]. Див. вслухатися «напружуючи слух, намагатися почути що-небудь; прислухатися» [СУМ, т. 1, с. 769]. *Моляться буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. молитися «захоплюватися ким-, чим-небудь, схилятися перед кимось, чимось» [СУМ, т. 4, с.748]. *Мороз приведе на лад: «Лиш мороз приведе все на лад» [15, с. 20]. Див. приводити «доводити до якого-небудь стану, надавати якогось вигляду» [СУМ, т.7, с. 577]. *Мухоморчик розправив зонт: «У нас тихо. Навіть мухоморчик Розправив над травинками свій зонт» [15, с. 82]. Див. розправляти «випрямляти, розгинати, випростувати що-небудь» [СУМ, т. 8, с. 778]. *Наполохані тіні розпинають тишу: «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» [15, с. 12]. Див. наполоханий «охоплений страхом; наляканий» [СУМ, т. 5, с. 155]. *Насупилась далеч, мовчить, розродиться риданням: «Насупилась далеч, мовчить, От-от розродиться риданням» [15, с. 18]. Див. насуплюватися «ставати похмурим, незадоволеним, надутим» [СУМ, т. 5, с. 209]; мовчати «не видавати звуків, не порушувати тиші» [СУМ, т. 4, с. 771]. *Недослухані кроки: «Спопелю на жертовнім огні Недослухані кроки» [15, с. 75]. Якого не дослухали до кінця. *Ниви горбатіли могилами: «І горбатіли ниви так гірко могилами» [15, с. 45]. Див. горбатіти «ставати горбатим» [СУМ, т. 2, с.126]. *Німує ліс: «Тріпочуть бантики у росах – Аж з подиву німує ліс» [15, с. 46]. Див. німувати «мовчати» [СУМ, т. 5, с. 425]. *Ніч вишиває: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Ніч крилами змахнула, заснула: «Мрійна ніч, немов лелека, Тихо крилами змахнула – на одній нозі заснула» [15, с. 15]. Див. змахувати «махати чим-небудь, спрямовуючи рух угору» [СУМ, т. 3, с.613]; засипати «впадати в сон» [СУМ, т. 3, с.306]. *Ніч примостилась: «З чорним кужелем ніч примостилась на теплій землі» [15, с. 5]. Див. примощуватися «бути розташованим біля чого-небудь, десь» [СУМ, т. 7, с. 681]. *Ніч підперла стріху, зирить темним оком: «Ніч підперла нашу стріху, В небо зирить темним оком» [15, с. 13]. Див. підпирати «правити за підпору чому-небудь» [СУМ, т. 6, с.481]. Див. зирити «те саме, що дивитися» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Носить вітер: «Щоднини в хмарі носить вітер Полям натомленим води» [15, с. 112]. Див. носити «маючи що-небудь, передавати його іншим» [СУМ, т. 5, с. 390]. *Осінь спустилась, принесла полум’я: «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла» [15, с. 19]. Див. спускатися «сходити, з’їжджати вниз (з гори, крутого горба і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с.613]; приносити «приходячи, мати на собі, з собою що-небудь» [СУМ, т. 7, с.691]. *Охкають гармати: «Десь там далеко охкають гармати. Пожежі у півнеба аж ячать» [15, с. 82]. Див. охати «утворювати звуки, схожі на вигук «ох»» [СУМ, т. 5, с.820]. *Очицями стріляє жах, влучає маренням, чадом: «Очицями з кутків стріляє жах, влучає сивим маренням і чадом» [15, с. 24]. Див. очі стріляють «хто-небудь швидко і напружено поглядає в різні боки» [СУМ, т. 9, с.776]; влучати «кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати» [СУМ, т. 1, с. 706]. *Пасуть коней світанки: «Пасуть світанки пізніх коней В химерних хащах верховіть» [15, с. 12]. Див. пасти «виганяти худобу, птицю на пашу, пасовисько, доглядаючи за нею» [СУМ, т. 6, с.90]. *Перемучені ліси: «Останній Пан чи грає на сопілці У наших перемучених лісах?» [15, с. 158]. Див. перемучити «дуже змучити; змучити ще раз, повторно або заново, по-іншому» [СУМ, т. 6, с. 233]. *Північ проситься: «Примари причаїлись за вікном І темна північ проситься у сіни» [15, с. 32]. Див. проситися «просити, щоб прийняли куди-небудь» [СУМ, т. 8, с.284]. *Підстрибнув дощ, вдарив каблуками: «Підстрибнув дощ і вдарив каблуками…» [15, с. 107]. Див. підстрибувати «робити невеликі стрибки вгору; підскакувати, підплигувати» [СУМ, т. 6, с.508]; ударяти «спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь» [СУМ, т. 10, с.387]. *Піски жалять: «Піски пустелі жалять босі ноги» [15, с. 24]. Див. жалити «викликати відчуття жару, свербежу, колючи чим-небудь отруйним» [СУМ, т. 2, с.503]. *Піч зітхає: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Помідор просить: «Такий один, загублений на грядці, Ще трошки сонця просить помідор» [15, с. 113]. Див. просити «звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось» [СУМ, т. 8, с.283]. *Помідори сердяться: «І помідори Сердяться на вітер І червоніють в гніві» [15, с. 68]. Див. сердитися «бути в стані гніву, роздратування; гніватися» [СУМ, т. 9, с.132]. *Поскидали одежину клени: «Від морозу терпнуть губи у світання, Поскидали одежину клени» [15, с. 72]. Див. скидати «знімати з себе чи з кого-, чого-небудь щось одягнене, пов’язане тощо» [СУМ, т. 9, с.262]. *Поставали вітри, розтрусили: «Поставали вітри під хатою, Розтрусили довкола сніг» [15, с. 94]. Див. поставати «стати; стоячи, розміститися де-небудь (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с.362]; розтрушувати «розсипати трусячи» [СУМ, т. 8, с.834]. *Прибігла зірка: «Аж поки в небі не стало темно І не прибігла найменша зірка» [15, с. 69]. Див. прибігати «бігом досягати якого-небудь місця» [СУМ, т. 7, с.557]. *Промінець зомлів: «В його волоссі промінець зомлів» [15, с. 24]. Див. зомлівати «втрачати свідомість; непритомніти» [СУМ, т. 3, с.684]. *Рань колише голоси: «Вже рань за вікнами колише Чиїсь ледь чутні голоси – Аби не розбудити тишу» [15, с. 8]. Див. колихати «гойдати (дитину) в колисці, заспокоюючи і присипляючи» [СУМ, т. 4, с.222]. *Рвались ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. Див. рватися «розриватися, розділятися на частини (про предмети)» [СУМ, т. 8, с.462]. *Реготався бубон: «Басовито й порожньо Реготався бубон – Віддавала дівчину мати за нелюба» [15, с. 51]. Див. реготатися «те саме, що реготати» [СУМ, т. 8, с.479]. *Розпука глипала: «Важко впали господині руки – Глипала з усіх кутків розпука» [15, с. 94]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с.85]. *Серденько проростає мріями: «Проростає мріями Серденько дівоче» [15, с. 74]. Див. проростати «ставати місцем, основою для росту, появи чого-небудь» [СУМ, т. 8, с.273]. *Сльозинки мелодію ткали: «Сльозинки рясно лопотіли, Мелодію пробудну ткали, Щоб на гнучкім вербовім тілі Продовжитись листками» [15, с. 21]. Див. ткати «виготовляти (тканину) способом щільного приєднання перехресно переплетених ниток – поздовжніх (основи) і поперечних (утоку)» [СУМ, т. 10, с.152]. *Сон, запнувши вікна ніччю, п’є узвари: «Сон, запнувши нам вікна ніччю, П’є узвари, на казці настояні» [15, с. 14]. Див. запинати «закривати, завішуючи або покриваючи що-небудь чимсь» [СУМ, т. 3, с.253]; пити «ковтати яку-небудь рідину для вгамування спраги» [СУМ, т. 6, с.369]. *Сонечко назбирує намисто: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. назбирувати «збирати яку-небудь кількість чогось» [СУМ, т. 5, с.88]; намисто «прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т. ін., яку жінки носять на шиї» [СУМ, т. 5, с.128]. *Сонце плавиться: «Липневе сонце плавиться вгорі» [15, с. 84]. Див. плавитися «нагріваючись, ставати рідким або м’яким; розтоплюватися» [СУМ, т. 6, с.556]. *Сонце стало за плечима: «У сина стало сонце за плечима» [15, с. 44]. Див. ставати «Розміщуватися, розташовуватися певним чином» [СУМ, т. 9, с.624]. *Сонях сонцем збризканий: «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]. Див. збризкати «покривати бризками» [СУМ, т. 3, с. 451]. *Стогнуть поля: «І простуджено стогнуть поля» [15, с. 20]. Див. стогнати «утворювати протяжний шум, гул, що нагадує стогін» [СУМ, т. 9, с.723]. *Тужать верби: «Ще десь позаду тужать верби І роси… Роси капнули із віч» [15, с. 112]. Див. тужити «дуже сумувати, журитися, переживати якесь горе, якусь невдачу і т. ін.» [СУМ, т. 10, с.312]. *Туман котив: «Услід туман котив біляве тіло» [15, с. 46]. Див. котити «те саме, що котитися» [СУМ, т. 4, с.310]. *Тюльпан уста розкриє: «А молодий тюльпан Уста розкриє спрагло і дитинно» [15, с. 63]. Див. розкривати «розмикати, розтуляти що-небудь стулене і т.ін.» [СУМ, т. 8, с.713]. *Фіалка мружила око: «Ніжно фіалка мружила Фіолетове око» [15, с. 54]. Див. мружити «стуляючи повіки, частково заплющувати очі; жмурити» [СУМ, т. 4, с.817]. *Хатка позіхала: «Хатка солодко позіхала» [15, с. 54]. Див. позіхати «мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (при бажанні спати, при втомі і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.817]. *Хитався день: «Хитався день в шумливім верховітті» [15, с. 33]. Див. хитатися «рухатися, коливатись з боку на бік, вперед і назад або згори вниз; колихатися, гойдатися» [СУМ, т. 11, с.63]. *Ховала грушка: «Й ховала грушка у зеленій шубі Ліхтарики таких смачних плодів» [15, с. 83]. Див. ховати «позбавляти кого-небудь можливості бачити щось, затуляючи, відвертаючи, повертаючи і т. ін. його» [СУМ, т. 11, с.101]. *Ходить місяць, роздає: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Див. ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]; роздавати «віддавати щось частинами різним особам, розподіляти між усіма або багатьма» [СУМ, т. 8, с. 661]. *Хор беріз тупа ніжками: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. тупати «бити ногою (ногами) об підлогу, землю» [СУМ, т. 10, с.320]. *Цілунок згорить: «Цілунок твій згорить На зболених устах» [15, с. 79]. Див. згоряти «перен. Кінчатися» [СУМ, т. 3, с.521]. *Час забув: «Час забув про моє існування, Зникли всі дріб’язкові тривоги» [15, с. 13]. Див. забувати «переставати пам’ятати кого-, що-небудь, не зберігати в пам’яті» [СУМ, т. 3, с. 30]. *Щастя ночувало: «Щоб у хаті щастя ночувало» [15, с. 94]. Див. ночувати «проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку» [СУМ, т. 5, с. 448]. *Яблуня рушила в дорогу, дибала: «А наша яблуня стара В дорогу рушила далеку, Розкинула натруджені гілки І дибала так сумно під дощем» [15, с. 79]. Див. рушати «направлятися куди-небудь або до когось, чогось» [СУМ, т. 8, с. 918]; дибати «повільно і важко або невміло переставляти ноги» [СУМ, т. 2, с. 269]. 2. 3. 2. Загальномовні: Біжить стежинка: «Біжить тонесенька стежинка Коло мойого серця близько» [15, с. 93]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с.175]. Бродить місяць: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с. 238]. Вечір падає: «В гори вечір падає, Мов казковий птах» [15, с. 77]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Визрілі світанки: «Колишуть клени визрілі світанки, Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. визрівати «перен. Набувати завершеності в розвитку» [СУМ, т. 1, с. 401]. Вітер бродив; вітри бредуть: «Хтось уночі шурхотів біля вікон, Може, то вітер бродив у кущах» [15, с. 59]; «Дивився, як вітри в траві бредуть, Й співав собі, а спів далеко линув» [15, с. 46]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с.238]. Віти гублять: «І першу краплю, мов сльозу, У травах гублять віти» [15, с. 18]. Див. губити «забуваючи, залишаючи і т. ін. що-небудь, втрачати його» [СУМ, т. 2, с.186]. Вогонь дрімає: «Я знаю – Вогонь під попелом дрімає!» [15, с. 27]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с. 418]. Вона [пісня] встає із попелищ і мук: «Вона росте. У неї крила білі. Вона встає із попелищ і мук» [15, с. 7]. Див. уставати «перен. Виникати, поставати з чогось, через щось» [СУМ, т. 10, с. 495]. Горизонти танули: «Було там стільки простору і волі, Аж горизонти танули в очах» [15, с. 100]. Див. танути «перен. Поступово зникати з поля зору, ставати непомітним, невиразним» [СУМ, т. 10, с. 34]. Горить калина: «Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. горіти «сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими фарбами, кольорами» [СУМ, т. 2, с.130]. День обпік сонцем: «Долоні сонцем білий день обпік» [15, с. 14]. Див. обпікати «викликати больові відчуття і пошкодження чим-небудь їдким, пекучим» [СУМ, т. 5, с. 39]. Дзвеніла ніч зорями: «Повертався. І дзвеніла ніч зорями, немов дрібним намистом» [15, с. 45]. Див. дзвеніти «перен. Звучати дзвінко» [СУМ, т. 2, с. 264]. Дзвеніла тиша: «І дзвеніла щастям літня тиша» [15, с. 6]. Дими лизали: «Важкі дими лизали горизонт» [15, с. 82]. Див. лизати «перен. Доторкуватися або вкривати собою (про хвилю, вогонь і т. ін.)» [СУМ, т. 4, с. 484]. Днина вривалась: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. вриватися «перен. Швидко проникати в середину чого-небудь (про звуки, запахи і т. ін.)» [СУМ, т. 1, с. 738]. Дощем прибитий небокрай: «А у вікні – маленький кусень світу Й дощем прибитий сірий небокрай» [15, с. 19]. Див. прибивати «ударяючи чим-небудь, притискати, спресовувати щось» [СУМ, т. 7, с. 552]. Дрімають гриби: «Під листям зопрілим дрімають гриби» [15, с. 55]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с.418]. Дуби розгойдані: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. розгойдувати «розхитувати що-небудь ритмічними поштовхами» [СУМ, т. 8, с. 651]. Жоржин прив’ялена краса: «Знайома хата. Тин. Дерева. Жоржин прив’ялена краса» [15, с. 12]. Див. прив’ялювати «частково позбавляти свіжості, соковитості, пружності; присушувати» [СУМ, т. 7, с. 584]. Заснулі грози: «В старих хащах хроплять заснулі грози, Буркоче грім, немов кошлатий звір» [15, с. 186]. Див. засипати «перен. Переставати виявляти ознаки життя; завмирати, затихати» [СУМ, т. 3, с. 306]. Заспівали вітри: «Завили вітри, заспівали…» [15, с. 94]. Див. заспівувати «перен. Густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 324]. Зима дише: «Дише холодом в руки зима» [15, с. 58]. Див. дихати «віяти, обдавати чим-небудь» [СУМ, т. 2, с. 291]. Зігріта усміхом твоїм хвилина: «І падала, котилася до ніг, Зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. зігрівати «перен. Оживляти гарячим, радісним почуттям, світлою думкою і т. ін., примушувати звучати щиро, безпосередньо» [СУМ, т. 3, с. 572]. Злітають сни: «Злітають сни прозорим дивом. Ніяк безсоння не скорю» [15, с. 8]. Див. злітати «перен. Несподівано з’являтися, виникати» [СУМ, т. 3, с. 595]. І радістю, і смутком перешиті ночі: «І хай світліші стануть мої ночі, І радістю, і смутком перешиті» [15, с. 6]. Див. перешивати «переробляти пошите, надаючи іншого розміру, фасону і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 6, с. 321]. Мак схилив голівку: «Схилив голівку у зажурі мак, Притих наморено в гнізді лелека» [15, с. 107]. Див. схиляти «змінювати пряме положення на похиле, нагнувши, опустивши що-небудь; нахиляти» [СУМ, т. 9, с. 883]. Мурашки заклопотані, здорожені: «Мурашки заклопотані, здорожені Тоненьку стежку топчуть в мураві» [15, с. 175]. Див. заклопотаний «який має багато роботи, справ; дуже зайнятий» [СУМ, т. 3, с. 149]; здорожений «який утомився в дорозі» [СУМ, т. 3, с. 548]. Небо, дивом заволочене: «Вечірнє небо, дивом заволочене, Мов синя чаша денцем догори» [15, с. 180]. Див. заволікати «пересуваючись у просторі, закривати, затягувати, оповивати що-небудь (про хмари, дим, туман і т. ін.)» [СУМ, т. 2, с. 448]. Обрій заквітчався: «Пророчим сяйвом обрій заквітчався» [15, с. 14]. Див. заквітчуватися «взагалі прикрашатися, оздоблюватися чим-небудь; набувати привабливого вигляду» [СУМ, т. 3, с.141]. Обрій падав і горів: «Далекий обрій падав і горів» [15, с. 33]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 11]; горіти «давати або випромінювати світло; світитися» [СУМ, т. 2, с. 130]. Осінь впала сльозиною: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг» [15, с. 76]. Див. упасти «раптово настати, насунутися, огорнути собою що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 454]. Очі падуть: «І боязко очі падуть їм до ніг» [15, с. 36]. Див. падати «схилятися вниз, опускатися» [СУМ, т. 6, с.11]. Падала, котилася хвилина: «І падала, котилася до ніг, зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Підсніжник проклюнув, дише: «Проклюнув льодів шкаралупу – і дише» [15, с. 55]. Див. прокльовувати «пробивати дзьобом, клюючи» [СУМ, т. 8, с. 203]; дихати «втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих» [СУМ, т. 2, с.291]. Прибирається земля: «І прибирається земля до свята» [15, с. 9]. Див. прибиратися «перен. Набувати святкового, гарного вигляду, прикрашатися чим-небудь (про неживі предмети)» [СУМ, т. 7, с.556]. Притишений сад: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад…» [15, с. 59]. Див. притишений «який притих, став тихішим» [СУМ, т. 8, с. 64]. Пропахлий димом день: «Пропахлий димом день Махне крилом осіннім – На осені лежить Прозорих сліз печать» [15, с. 79]. Див. пропахати «насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах.*Образно» [СУМ, т. 8, с. 251]. Розвихрена трава: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. розвихрений «який розтріпався, розметався в різні боки» [СУМ, т.8, с. 631]. Росою скроплені сади: «На березі липневої печалі Цвітуть росою скроплені сади» [15, с. 184]. Див. скроплювати «обдавати, вкривати краплями, бризками; оббризкувати» [СУМ, т. 9, с. 325]. Спинений, застиглий лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. спиняти «припиняти рух кого-, чого-небудь, примушувати когось, щось стати; зупиняти» [СУМ, т. 9, с. 506]; застигати «перен. Переставати рухатися, ворушитися, коливатися і т. ін.» [СУМ, т. 3, с. 329]. Співала лоза: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Див. співати «перен. Видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін.» [СУМ, т. 9, с. 514]. Туман проллється молоком: «Здивує білка невсипуща, Туман проллється молоком…» [15, с. 96]. Див. проливатися «випадати, проходити (про дощ, зливу і т. ін.)» [СУМ, т. 8, с. 215]. Хижки туляться: «Тут хижки туляться до зелені усюди – Відчинені, гостинні, без замків» [15, с. 10]. Див. тулитися «міститися одне біля одного, близько до чогось» [СУМ, т. 10, с. 315]. Шепочуть трави: «Шепочуть трави: – Скоро, скоро…» [15, с. 99]. Див. шептати «перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 441]. Отже, в поезіях збірки Христини Керити «У затінку літа» найбільше використано дієслівних метафор, оскільки дієслово завдяки неелементарності свого значення робить можливим створення найбільшої кількості різного типу метафор. Авторка метафоризує явища природи, астрономічні назви, рослини, побутові реалії, просторові та абстрактні поняття. І хоча прикметникові та іменникові метафори зустрічаються рідше за дієслівні, вони вжиті дуже яскраво, в особливо важливих місцях задля створення глибокої образності. Більша частина метафор є авторськими, а сама поетеса вживає їх лише один раз. Це і робить їх настільки ефектними. Розділ ІІІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕТАФОРИ ХУДОЖНЬОГО ІДІОСТИЛЮ Х. КЕРИТИ Провідна роль у творенні образної експресивності поетичного тексту належить метафорі. Поетична мова Христини Керити відзначається яскравою, самобутньою образно-метафоричною насиченістю, що є свідченням витонченого чуття слова, вміння знайти найбільш вдалі й доречні засоби для вираження своїх думок, почуттів. Найчастіше в поетичному тексті зустрічається дієслівна метафора. Особливістю метафор Х.Керити є їх тісний зв’язок із фольклорними традиціями образотворення, який полягає в антропоморфізації природи, тобто наділенні її властивостями, притаманними людині: Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця? Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця. Головними образами у поезії Христини Керити завжди виступають різноманітні природні явища, об’єкти, фауна та особливо флора. Саме така лексика метафоризується, і ці предмети виступають дистрибутами в метафоричних сполуках. Відповідно, відчувається, яке важливе значення для поетеси має природа рідного краю. Авторка дуже часто вдається до персоніфікації, яка забезпечує уподібнення об’єктів та явищ неживої природи до світу людей. Саме тому тумани, вітри, дощ, місяць, зірки, ніч, сонце, дерева, квіти оживають у поезії, набувають людських ознак, перебирають переживання, емоції та діяльність людей. Таким чином у поезії Христини Керити вітри зиркають у шибку, ніч вишиває зірки, сонечко втомлюється, день прилягає, лоза співає, гриби дрімають, дощ вдаряє каблуками, дерева хмурять чола, далеч супиться, а гроза регоче і бавиться. У пейзажній ліриці авторка тяжіє до використання розгорнених метафор, які у своєму складі містять кілька метафоризованих компонентів, що дає змогу охопити більший семантичний простір у висловлюванні: Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз, На вродливу зіроньку Задивився ліс. Завдяки розгорненим метафорам гроза, наприклад, сприймається читачем уже не просто як явище природи, а як жива істота, здатна діяти, думати, переживати, змінювати настрої і приймати рішення: Злодійкувато уночі Гроза долину молотила, І вістря блискавок топила В ріллі похилому плечі. І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу. Таким чином почуття і переживання людей розкриваються саме через образи природи, особливо неживої, що здійснюється за допомогою нанизування метафор. Вдаючись до уособлення понять природного світу, Х.Керита зумисне їх психологізує. Для кожного пейзажного малюнка Христина Керита, на думку Н.Ференц, уміє знайти промовисті деталі, «вона володіє даром поетичного живописання. Її світовідчуття, одухотворена споглядальність сповнені радісним зачудуванням. Обожнюючи природу, поетка відкриває її дивосвіт, оперуючи простими словами, легким розкутим стилем» [40, с. 15]. Часто обрані метафори створюються на основі оригінальної, особливої подібності ознак, яку помітила саме авторка, що засвідчує її індивідуальний авторський стиль: промінець зомлів, мить тече по лезові, вітер бродить, помідори сердяться і просять сонця, журба хлюпоче, земля прибирається до свята. Метафори у поезії Христини Керити служать для зображення пейзажу, змалювання навколишнього світу, природи, що надихає читача, захоплює, впливає на його почуття, викликає певні емоції. Так, землі хочеться пригорнути журавлів, хижки туляться одна до одної, світанки випасають коней, рвуться нитки блискавиць, а ніч зирить темним оком. Герої поезій, що зазвичай є об’єктами природи, передають відчуття самої поетеси, особисті, інтимні. І передача здійснюється завдяки яскравим, особливим, колоритним і завжди цікавим, захоплюючим метафорам. Статистичний аналіз метафорних словосполучень підтверджує, що Христина Керита віддає перевагу (вживаються кілька разів) таким метафорам: бродити (вітер бродить, місяць бродить, гарбуз побрів), співати (гора співає колискову, лоза співає під смичком вітру, вітри заспівали колядку), зітхати (груші зітхають, гілки зітхали, піч зітхає, незабудки зітхають, земля зітхає), бігти (бігтимуть ліани, прибігла зоря, днина бігла з плащем у руках, стежинка біжить), зиркати (ніч зирить темним оком, зиркала роса, зиркають вітри), падати (обрій падав, очі падуть, осінь впала сльозиною, вечір падає), дрімати (вогонь дрімає, гриби дрімають), глипати (місяць глипав, розпука глипала), реготати (гроза реготала, бубон реготався) котитися (туман котив біляве тіло, сонце котилося) та ін. Абсолютна більшість метафор у поезії Христини Керити, дієслівних у тому числі, є саме індивідуально-авторськими. Поетеса дивиться на світ оригінально, свіжо. Завдяки такій характерній високій образності, поезія набуває казкового, фантастичного відтінку, де кожен куточок, куди не зверне увагу людина, оживає, рухається і передає емоції. Так, весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, піч зітхає, а ніч вишиває по небу. І вся ця творча образність створена авторкою індивідуально й неповторно. Поетична мова Христини Керити є багатою, динамічною, яскравою та глибоко чуттєвою, що досягається завдяки майстерному використанню авторкою значної кількості оригінальних метафор, які є окрасою тексту і свідчать про тонкий мовний смак і естетичне сприйняття світу. Наші слова яскраво підтверджують і спостереження літературознавця Н.Ференц: «У ліриці Христини Керити яскраво виражений автобіографічний стан душі. Її твори вдало передають жіноче сприйняття світу, особливостями якого є тонкий ліризм і сповідальність інтонацій, уміння зосереджуватися не стільки на події, скільки на враженнях від неї» [36, с. 144]. Як засвідчують результати проведеного нами дослідження, Х.Керита використовує велику кількість авторських прикметникових метафор, які вирізняються оригінальністю, яскравістю і високою образністю. Поетеса дивиться на світ завжди по-новому, знаходячи такі цікаві подібності між явищами і предметами навколишнього світу, які читач часто не може передбачити чи побачити сам: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]; «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]; «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]; «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Н.Ференц, аналізуючи поетику творчості Х.Керити, звернула увагу, що «погляд на природу у неї захоплено-романтичний, іноді спокійно-зосереджений, ніжно-мрійливий, сповнений радості відкриття живого світу. Природа для неї – втілення добра і краси» [36, с. 141]. Це підтверджує і наше дослідження, адже в аналізованій поезії переважають внутрішньочуттєві прикметникові метафори. Усі образи, змальовані у поезії, з’являються в нашій уяві крізь призму особливого світобачення авторки, її внутрішнього світу, переживань та емоцій. Знайомі слова постають по-новому у нашій уяві саме завдяки несподіваній сполучуваності, що породжує свіжі, цікаві і незвичні образи. Одоративні прикметникові метафори характеризують предмет за запахом, нюхом, смаком, дотиком: повзуча темнота, щербатий місяць-камінь, гарячий хаос, застиглий лет віків, прив’ялена краса, захмеліла днина, зігріта усміхом твоїм хвилина, перестиглі зорі, буйнорогий лось, кошлатий пензель, хрускотлива зала тощо. Велику групу прикметникових метафор становлять емотивні, тобто почуттєві. У таких метафорах розкривається не лише характеристика предмета, явища, істоти, які описуються, але в більшій мірі почуття самої авторки. Вони допомагають їй виразити власний внутрішній світ: неприспана журба, наполохані тіні, мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, тремтлива радість, жахлива казка. Наприклад: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Кольористичні прикметникові метафори відіграють важливу роль у поезії Х.Керити. Авторка активно вживає їх, оригінально обігрує, вимальовує незвичайну картину світу, сповнену несподіваних фарб. На розмаїту кольорову гаму епітетів Х.Керити звернула увагу й літературознавець Н.Ференц у статті «Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити» та в монографії «Художній світ Христини Керити». Дослідниця підтвердила, що «Христина Керита сприймає природу як імпресіоніст, у її поезії виразний колористичний струмінь. Символіка кольорів у її творах, будучи зануреною у народну традицію, вражає свіжістю образного бачення, виражає різні душевні, емоційні та психологічні стани ліричної героїні. У палітрі кольорів домінують світлі, зокрема прозорий, ясний, білий, голубий, блакитний» [36, с. 141]. «Рідше у ліриці Христини Керити зустрічаємо червоний колір, – зауважила Н.Ференц. – Він несе тепло, бо пов’язаний з вогнем, це колір радості, болю і страждання» [40, с. 13–14]. Доволі часто натрапляємо на несподівані поєднання кольорів та предметів, явищ навколишнього світу. Так, переймаючись темою екології та збереження живої природи, авторка поетизує, оживляє рослини, надаючи їм якостей людського організму. І таким чином, читаючи поезію, ми можемо візуалізувати зелену кров, що тече у рослинах: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Х.Керита знаходить нові, цікаві фарби, їх особливі відтінки, які мають великий емоційний вплив на читача. Такі кольори вражають зір і почуття, коли ми їх уявляємо, створюють невидимі зв’язки між різними явищами чи предметами, які, на перший погляд здаючись неочікуваними, виявляються на диво влучними і дуже вдалими: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Наприклад: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Дистрибутами прикметникових метафор, характерно для поезії Х.Керити, виступають в основному явища та об’єкти природи. Найчастіше головними образами поезій у складі прикметникових метафор є зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Часто дистрибутами виступають слова зі значенням: 1) часу, пори року чи доби: ніч (і радістю і смутком перешита, ожиново-темна, втомлена), дитинство (білочубе, босоноге), днина (захмеліла, пропахла димом), хвилина (зігріта усміхом твоїм), будень (злостивий, сірий) світанки (визрілі), жовтень (світлочубий), травень (молодий); 2) рослин: сонях (сонцем збризканий, головатий, одинокий), сад (притишений, росою скроплений), ялини (гордовиті, строгі), дуби (розгойдані), ліси (перемучені), крокуси (манливі), трава (розвихрена), жоржина (боса), берези (стрункі), мальви (повнолиці), верби (стомлені); 3) рідше тварин: мурашки (заклопотані, здорожені), сова (дрімлива), коні (бузкові), лось (буйнорогий). У поезії Х.Керити переважають авторські прикметникові метафори. Кожна з них є оригінальною, неповторною, а тому вжита зазвичай лише одноразово. І хоча виокремити повторювані прикметникові метафори важко, проте деякі закономірності таки простежуються. Авторка часто використовує складні прикметники з частинкою –чубий: буйночубий вітер, білочубе дитинство, жовточубий майстер, світлочубий жовтень. Так само вживається частинка –окий: світлоокий дім, сяйноока донечка, вишнеокі донечки. Та й узагалі авторка полюбляє складні прикметники: повнолиці мальви, головерхі часи, пишнокрила шапка, тонкорукий вітер, буйнорогий лось, тихоплинна хвиля, бистрохідні колісниці, босоноге дитинство, ожиново-темна ніч, темно-русі причали. Хоча однакових прикметникових метафор майже немає, авторка нерідко використовує синонімічні прикметники з подібною семантикою та типом перенесення ознаки. Це синоніми, що стосуються втоми (зморений пісок, втомлена ніч, стомлені верби, перемучені ліси, здорожені мурашки), сну (неприспана журба, невиспана зоря; дрімлива сова, заснулі грози), дії бризкання (росою скроплені сади, сонцем збризканий сонях), шиттям (і радістю і смутком перешиті ночі, жовтим шовком вишиті зірки). Іменникові метафори в поезії Х.Керити вживаються рідше, ніж дієслівні та прикметникові. Вони є частим засобом для створення персоніфікованих образів: І раптом – хмарка ця. Вона взялась нізвідки. Навшпиньки дощ підкравсь до зв’ялених ожин. І тихо, крадькома, щоб не знайшлися свідки, В цілункові припав до теплих уст жоржин. Поетеса, оживляючи природу, часто вживає в ролі метафор-іменників такі семантичні групи слів: 1) побутові назви (кораблик, баркасик, свитка, хустина, фіранка, цеглина, чаша); 2) назви частин тіла людини (кулак, жмені, рот, руки, рамена, скроні, спини, уста, чоло); 3) абстрактні назви (спогад, навала, тлін, хаос, хода, шаленство). Впадає в око, що Х. Керита вводить до складу іменникових метафор не тільки загальновживану та стилістично нейтральну лексику, але й застарілу (тога, рамена), пестливу (баркасик, ситчик, кораблик, човник, долоньки) та зрідка поетичну (лет) й діалектну (колиба), що робить її образну систему оригінальною, зворушливою. Отже, поезія – основне середовище існування метафор, які є яскравою ознакою самобутності ідіостилю митця. Під час створення метафоричного образу Христина Керита використовує слова загальнонародної літературної мови, вводить нові мовленнєві контексти, які передають думки в емоційно-насиченій формі. Поетична мова Христини Керити, яка вирізняється поєднанням прадавніх витоків національного світосприйняття із західноєвропейськими модерністськими пошуками, не тільки складає органічну частину словника української мови, а й відтворює специфіку нової поетичної свідомості. Метафори в поезіях Христини Керити утворюють образно-семантичний комплекс, кожен елемент якого внаслідок індивідуального осмислення та вживання стає здатним виявляти свій смисловий потенціал, виконувати певні стилістичні функції в художньому контексті, чим і визначається специфіка образної системи творів поетеси. ВИСНОВКИ Метафора – це найпоширеніший і найпродуктивніший троп, який найбільше досліджений мовознавцями. Намагаючись пізнати природу і механізм цього явища, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що лежить в її основі – порівняння, аналогія, тотожність чи подібність. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і у функціонуванні. Протягом останніх десятиліть зусиллями мовознавців світу утворилася лінгвістична теорія метафори, внаслідок чого з’явилися не тільки цікаві ідеї щодо розуміння онтології метафори, а й різноманітні інтерпретації фактичного матеріалу, способи системного аналізу метафоричного перенесення. Цінним для пізнання специфіки образної картини світу є художній доробок сучасних українських митців, серед яких особливе місце займає творчість відомої закарпатської поетеси Христини Керити, адже її поезія визначається особливою ніжністю, щирістю і тонким ліризмом. Світоприйняття поетеси є захоплено-романтичним, мирним та ніжно-мрійливим і яскраво виражається саме у літературній творчості. Одним із найважливіших засобів його вираження є метафора. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. У її поезії панують щирі і високі почуття, відкривається дорога до вершин духовності. І все це завдяки вдалому використанню образних художніх засобів, зокрема метафори. Сама назва збірки «У затінку літа» має також метафоричний зміст, що й привернуло нашу увагу при виборі об’єкта дослідження. Усього в дипломній роботі було проаналізовано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор. Як засвідчують результати нашого дослідження, дієслівні метафори є домінантою образної системи закарпатської поетеси. Широко представлені тут антропометафори, ключовими словами яких постають слова на позначення динамічної сфери життєдіяльності людини (бреде, біжить, тікає, ходить, грає, тче, тягне і под.), а також слова, що називають психофізіологічні процеси, стани (сивіє, болить, вірить, вмирає, чекає, ридає, спить, сміється тощо), які семантично корелюють з назвами реалій неживого світу, набуваючи статусу антропоморфізмів. Абсолютна більшість метафор Х. Керити, а це майже 200, є авторськими, і їхнє значення не фіксується в СУМі. Вони вражають оригінальністю: весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, піч зітхає, ніч вишиває по небу, помідор просить сонця; мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, повзуча темнота, вишнеокі доньки, світлочубий жовтень, жовточубий майстер. Беручи до уваги структурні особливості метафор, бачимо, що в поезії Христини Керити однаково трапляються як дво-, так і багатокомпонентні метафори. Часто авторка нанизує метафори одна за одною, створюючи своєрідну градацію: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу [гроза]»; «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла»; «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом». Об’єкти і явища природи оживають, персоніфікуються і перебирають різноманіття людської діяльності та почуттів: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг»; «Вривалась в двері захмеліла днина; «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» та ін. Дистрибутами в метафоричних сполуках майже завжди виступають елементи природи, флора, фауна, різні атмосферні, часові явища. Ці образи значною мірою персоніфікуються і передають почуття авторки, особливості її внутрішнього світу. Саме крізь призму природного світу Христина Керита дивиться на світ, пізнає його, насолоджується та переймається ним. Так, найчастіше зустрічаємо образи вітру, зірок, місяця, ночі, дощу, землі, сонця, вечора, дня, дерев: зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Важливу функцію відіграють кольористичні метафоричні епітети. Підбір кольорів виражає різні душевні стани, емоції та почуття, часто це несподівані відтінки: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Специфікою художнього стилю Христини Керити є вміння знайти промовисту деталь, що активізує сприйняття, створює ланцюг асоціацій. Метафори, які використовує авторка, вражають свіжістю і вишуканістю, вони є будівельним матеріалом творення поетичного світу. Створюючи велику кількість свіжих індивідуальних метафор, авторка рідко використовує їх двічі. Саме тому вони є такими ефектними, особливими й неповторними, щоразу захоплюючи читача оригінальністю й вишуканістю: «На вродливу зіроньку задивився ліс»; «І моляться сонцю язичники-буки»; «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели»; «І дзвеніла щастям літня тиша»; «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву»; «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» та багато ін. Отже, поезія Христини Керити – невичерпне джерело творчої майстерності та багатства художніх засобів. Саме тому її варто аналізувати в різних аспектах, позаяк матеріали досліджень розкривають секрети творчості й успіху талановитої поетеси, слугують натхненням для інших письменників і можуть бути використані при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменника. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С.5–32. 2. Балега Ю. Їй пісню весна наворожила. Закарпатська правда. 1981. 7 червня. 3. Балла Е. Художній профіль талановитої поетеси. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. 2014. Вип. 19. С. 180–181. 4. Басараб В. Народжуватися для щастя. Березневі заручини. Ужгород. 1981. С. 3–6. 5. Блэк. Метафора М. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С. 153–172. 6. Варич Н.І. Метафора як процес семантичного перенесення. Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник. Вип. 3. Харків: ХДПУ, 1997. С. 16–22. 7. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. Киев, 1986. 144 с. 8. Гаврилюк А. П. Метафора, її природа та роль у мові та мовленні. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: Філологія. Педагогіка. 2013. Вип. 2. С.29–33. URL: http://visnyk.fl.kpi.ua/article/viewFile/30027/26754. 9. Гайдученко Г. Метафора як посилення образності прозового твору (на матеріалі історичних романів П.Загребельного). Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2002. Вип. 5. С. 230–233. 10. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое. Метафора в языке и тексте. Москва: Наука, 1988. С. 11–26. 11. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. Київ: Вища школа, 1985. 360 с. 12. Данилюк Н.О. Традиційне і новаторське у мовній структурі сучасної метафори. Мовознавство. 1984. № 2. С. 64–67. 13. Кевешлігеті О. Міфосвіт Христини Керити у поетичній збірці «Березневі заручини». Актуальні питання гуманітарних наук. 2015. Вип. 14. С. 191–196. 14. Керита Х. У долонях світанку: Збірка поезії. Ужгород. 2012. 96 с. 15. Керита Х.В. У затінку літа: Вибрані твори. Ужгород, 2005. 224 с. 16. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. Київ: Вища школа, 1987. 345 с. 17. Кравець Л. Динаміка метафори в українській поезії ХХ ст. Київ: ВЦ«Академія», 2012. 416 с. 18. Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів М.Зерова): автореф. дис….канд. філол. наук. Київ, 1997. 18 с. 19. Кравець Л.В. Фітоморфні метафори в українській поезії ХХ ст. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. Київ, 2010. Вип. 6. C. 204–209. 20. Лисенко О. М. Метафора як об’єкт наукових студій. Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. 2017. Вип. 45. C. 22–29. 21. Марцинківська О.Є. Переносне значення та образне вживання. Мовознавство. – 1973. № 3. С. 24–33. 22. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови / За ред. Л.І. Мацько. Київ, 2003. 463 с. 23. Олійник І. Слово в лексичній системі української мови. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. акад. І.К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1973. С. 27–100. 24. Пустовіт Л.О. Лексико-семантична структура метафори: автореферат дис….канд. філол.наук. Київ, 1979. 18 с. 25. Рішко М. Муза Христини Керити. Новини Закарпаття. 1995. 7 лютого (№ 20). С.2. 26. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2011. 844 с. 27. Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка. Санкт-Петербург: Наука, 1993. 153 c. 28. Словник української мови: в 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. 29. Сучасна українська мова: Лексикологія. Фонетика: підручник / А.К. Мойсієнко, О.В. Бас-Кононенко, В.В. Берковець та ін.; за ред. A.K. Мойсієнка. Київ: Знання, 2013. 340 с. 30. Таке все вічне, і таке все тлінне. URL: http://raprint.blogspot.com/2011/04/blog-post.html‎ 31. Тараненко А.А. Языковая семантика в её динамических аспектах. Київ: Наукова думка, 1989. 256 с. 32. Телия В.Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция. Метафора в языке и тексте. Москва, 1988. С.26–52. 33. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. Київ, 2003. 448 с. 34. Українська мова: Енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія, 2004. 35. Ференц Н. Бачити світ по-своєму. У долонях світанку. Збірка поезій. Ужгород. 2012. С. 3–4. 36. Ференц Н.С. Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 20. Ужгород. 2015. С. 141–144. 37. Ференц Н. С. Красою натхненна. Молодь Закарпаття. 1981. 11 квіт. С.3. 38. Ференц Н. Поетика пейзажної лірики Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 15. Ужгород, 2011. С. 210–216. 39. Ференц Н.С. Поетичний світ Христини Керити. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. Вип. 7. Ужгород. 2003. С.73–79. 40. Ференц Н. Поетичний світ Христини Керити. У затінку літа. Ужгород, 2005. С. 201–218. 41. Ференц Н. Христина Керита. Письменники Срібної Землі: До 60-річчя Закарпатської організації Національної спілки письменників України. Ужгород. 2006. С. 582–591. 42. Ференц Н. Художній світ Христини Керити: літературно-критичний нарис. Ужгород, 2014. 144 с. 43. Ференц Н. С. «Щаслива я, Карпати, бо ви є». Поезія і поети Закарпаття: літературно-критичні статті. Ужгород: Мистецька лінія, 2003. С. 160–175. 44. Чабаненко В.А. Норми словотворення і мовна експресія. Мовознавство. 1980. № 2. С.13–20. 45. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. Київ: Вища школа, 1984. 168 с. 46. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 351 с. 47. Шамота А.М. Переносне значення слова в мові художньої літератури. Київ, 1967. 128 с. 48. Шутова Л.І. Епітет в українській поезії 20-30-х років ХХ століття (структурно-семантичний і функціональний аналіз): автореф. дис... канд. наук. Київ, 2003. 18 с. 49. Шелестюк Е.В. Метафора: двухкомпонентная или трехкомпонентная структура? Актуальные проблемы лингвистики: Уральские лингвистические чтения-2001. Материалы… конференции. Екатеринбург: Изд-во УрГПУ, 2001. С. 125–126. 50. Шиманович Г.М. Метафора як когнітивний механізм номінації та її роль у мовній картині світу. Проблемы современного языкознания. URL: http:// www. dspace.nbuv.gov.ua/.../09-Shimanowich.pdf АНОТАЦІЯ Бігун Ніколетта Вікторівна. Метафори в поезії Христини Керити У роботі здійснено аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Описано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор дво- та багатокомпонентної структури. Доведено, що більшість із них є індивідуально-авторськими, а дієслівні метафори становлять домінанту в образній системі художнього ідіостилю закарпатської поетеси. Ключові слова: метафора, поезія, ідіостиль, структурно-семантичні особливості, функції метафори. SUMMARY Nikolleta Bigun. Metaphors in the poetry of Khrystyna Keryta The structurally-semantic and functional peculiarities of metaphors in the poetry of Christina Kerita are analyzed in the work (based on the material of the collection "In the Shade of Summer"). 300 nouns, adjectives and verbs metaphors of two- and multicomponent structures are described. It is proved that most of them are individually-authorial, and verbal metaphors are dominant in the figurative system of the artistic idiostyle of the Transcarpathian poetess. Keywords: metaphor, poetry, idiostyle, structurally-semantic peculiarities, metaphor functions. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ СМЕРЕКА НІКОЛЕТТА ВІКТОРІВНА МЕТАФОРИ В ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ Спеціальність: 035 «Філологія» Спеціалізація: «Українська мова та література» Дипломна робота на здобуття освітнього ступеня магістра Науковий керівник: Пискач Ольга Дмитрівна, кандидат філологічних наук, доцент Ужгород – 2019 ЗМІСТ Вступ…………………………………………….……………………………………….3 Розділ І. Загальнотеоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори 1. 1. Поняття метафори та її природа……………………………………….......9 1. 2. Класифікації метафор……………………………………………………..17 Розділ ІІ. Структурно-семантична характеристика метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа») 2.1. Іменникові метафори………………………………………………………21 2. 1. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………21 2. 1. 2. Загальномовні…………………………………………………….24 2.2. Прикметникові метафори………………………………………………….26 2. 2. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………26 2. 2. 2. Загальномовні…………………………………………………….30 2.3. Дієслівні метафори……………………………………………….………...33 2. 3.1. Індивідуально-авторські………………………………………….33 2. 3. 2. Загальномовні…………………………………………………….45 Розділ ІІІ. Функціональні особливості метафори художнього ідіостилю Х. Керити………………………………………………………………………………51 Висновки………………….…………………………………………………………....59 Список використаної літератури……………………………………………….…….62 Анотація………………………………………………………………………………..67 Вступ Есте¬тичним мірилом художньої літератури є образне відображення дійсності. Художник творить типові образи через зображення конкретного, індивідуального – індивідуальні характери в індивідуальній обстановці. Завдання письменника – зображувати, малювати, показувати дійсність і тільки через створені ним картини виражати свої симпатії чи антипатії. У художньому творі лексичне значення слова естетично актуалізується, модифікується. Саме тому тут найбільше проявляються можливості переносного вживання слів, що відображають індивідуально-авторську манеру та мовне багатство певного майстра художнього слова. Механізм оновлення лексичної семантики слова найповніше простежується в метафоричних структурах. Метафора належить до образних засобів мови, які виконують виразну естетичну функцію художнього тексту. Це один із найбільш яскравих і поширених різновидів тропів – мовних зворотів, «у яких слово або словосполучення вжиті в переносному значенні і служать засобом досягнення естетичного ефекту виразності в мові художньої літератури, в публіцистиці, в ораторському стилі тощо» [11, с. 313]. Метафоричність – найважливіша риса художнього тексту. Завдяки метафорі він має концептуальну насиченість; ефект народження нового значення та сприяння послідовності; втілення естетичної логіки; дозволяє зберігати цілісність художнього твору навіть у процесі його прочитання. Принцип подібності, що лежить в основі метафори, створює можливості для нової характеристики предмета через його схожість із іншим предметом. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і в функціонуванні. Вона притаманна всім мовам і в усі епохи; вона охоплює різні аспекти мови і виявляється в усіх її функціональних різновидах; «метафора виникає не тому, що вона потрібна, а тому, що без неї неможливо обійтись, вона притамання людському мисленню й мові як така. І поети вже потім здобувають з неї користь у своїй творчості, перетворюючи «необхідність у доброчесність» [10, с. 11–12]. На думку науковців, сучасна українська література характеризується високим ступенем метафоричності художньої мови. Якщо класична українська поезія має метафори переважно атрибутивні і дієслівні, то сучасна українська поезія тяжіє до розгорнених багаточленних комбінованих метафоричних структур, у яких поєднуються атрибутивні й субстантивні, субстантивні і дієслівні, атрибутивні, субстантивні й дієслівні [22, с. 334]. Особливо проявляють свої образні можливості метафори в поетичних жанрах, оскільки майстри слова дбають про свіжість та оригінальність метафор і тих асоціацій, які вони викликають, уникають штучності, шаблонності й банальності. На думку Л. Кравець, поетична метафора «володіє значними пізнавальними й експресивними можливостями. Вона є продуктом творчої думки, результатом цілеспрямованих і свідомих естетичних пошуків, а це означає, що її можна розглядати як мовне, ментальне й культурне явище» [19, с. 204]. Поетичній метафорі властива персоніфікація, використання метафоричних одиниць як експресивного, творчого комопоненту. Показовими у цьому зв’язку є неповторні метафори в поезіях П.Тичини, М.Рильського, В.Симоненка, Д.Павличка, Л.Костенко, І.Драча, М.Вінграновського та інших українських майстрів художнього слова. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджених питань (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко, Л.Пустовіт, О.Тищенко, Г.Гайдученко та ін.). Поетичну метафору досліджували переважно в семантичному, семантико-стилістичному та семантико-граматичному аспектах. Актуальність дослідження. Творчість закарпатських письменників досліджувалася окремими літературознавцями і мовознавцями, проте образні можливості слів у їх творах, на нашу думку, вивчені ще недостатньо. Актуальність дослідження метафори полягає в тому, що на сьогодні в українському мовознавстві поки що немає спеціальних праць, присвячених розгляду метафори на матеріалі твору талановитої закарпатської письменниці Христини Керити, незважаючи на численну кількість публікацій, що стосуються аналізу метафоричної палітри художніх текстів інших авторів. Творчість поетеси-вісімдесятниці Христини Керити, як слушно вважає Е. Балла, займає «осібне місце в сучасному літературному процесі. Її лірика яскраво оприявнює світ тонкої жіночої душі й суголосна з поезією Ліни Костенко та Ірини Жиленко» [3, с. 180]. Сила її лірики «у прагненні бачити світ по-своєму, неповторно. А живить це прагнення щира і трепетна любов до життя і рідного краю – «зеленого царства сосен і ялин». Про що б не писала Христина Керити, серце її і думка звернені до Карпат», – зауважує Н.Ференц [43, с. 79]. Христина Василівна Керита народилася 6 лютого 1955 року в селі Драгові Хустського району на Закарпатті у великій багатодітній родині. Після закінчення 8 класу Христина Керита вступила в Хустське медучилище, після закінчення якого працювала медсестрою хірургічного відділення. Але любов до поетичного слова виривалася на світ. Пропрацювала 4 роки і зрозуміла, що її покликання не медицина, а література. У 1976 році стала студенткою філологічного факультету Ужгородського університету, який закінчила з відзнакою 1981 року. Протягом навчання в університеті Христина Керита друкувала свої твори у журналах «Дніпро», «Жовтень», альманасі «Вітрила», збірках творчої молоді «Ранковий клич», «Калиновий спів», обласній та республіканській пресі. Перша збірка поезій «Березневі заручини» вийшла у світ 1981 року, хоча рукописний варіант книги був готовий ще у 1976 році. У цій збірці юна поетка змальовує красу рідної природи, зізнається у любові до батьків, до рідних. У збірці «Березневі заручини» переплітається громадське і особисте: замилування своїм селом («Село, моє село заснуло», «Просторі вулиці села», «Знайома хата»), краєм рідної природи («Колишуть клени визрілі світанки», «Гримотіли громи»), а також авторка намагається осмислити сутність буття, історичне минуле («Був день, як джбан з пахучою водою», «Іду в легенду, що створили люди», «Одержима», «Смерть Наливайка» та ін.). Навчаючись в університеті, Христина Керита плідно працювала. Її поезії друкувались у газетах, літературних журналах та збірках творчої молоді. Збірка «Чекання дива» пронизана спогадами, роздумами, тихим смутком та мрійливістю. Лірична героїня, очевидно, переживає втрачене чи нерозділене кохання. Ці мотиви звучать у поезіях «Лист», «Отак і живу», «Живу? Існую? Думаю чи ні?», «Запис у щоденнику», «Відболи» та ін. У 2005 році побачила світ ювілейна збірка поетеси «У затінку літа», до якої ввійшли кращі вірші та поеми з попередніх видань. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. Творчість Х. Керити привертала увагу небагатьох літературознавців і письменників: Ю.Балега, В.Басараб, М.Рішко, Н. Ференц, О.Кевешлігеті та ін. Та найбільше статей про художню творчість Х.Керити написала доцент Ужгородського університету Н. Ференц. Особисте знайомство та багатолітня дружба з обдарованою поетесою, глибоке розуміння й відчуття специфіки художнього слова дали можливість відомому науковцю багатогранно проникнути в художній світ авторки. Спочатку були публікації в періодиці («Молодь Закарпаття», «Закарпатська правда»), далі наукові статті в літературознавчих фахових журналах («Науковий вісник Ужгородського університету» та «Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства»), потім окремі розділи в монографічних виданнях «Поезія і поети Закарпаття» і «Поетичні горизонти Закарпаття» та передмови до таких видань поезій, як «У затінку літа» (2005) та «У долонях світанку» (2012). Підсумком наукового аналізу творчості поетеси став літературно-критичний нарис Н.Ференц «Художній світ Христини Керити» (2014). Як зауважила Е. Балла в рецензії на цю монографію, «основну її частину займає наукове осмислення життєвого й творчого шляху поетеси, за хронологічним татематичним принципом оформлене в окремі, відповідно названі розділи. З метою якнайповніше окреслити художній профіль Христини Керити дослідниця добирає влучні й місткі цитати, які добре відображають суть кожного з розділів» [3, с. 180]. Однак лінгвістичний аспект дослідження творчого здобутку цієї талановитої поетеси поки обмежений хіба що кількома студентськими науковими пошуками. Натомість поезії Х.Керити рясно пересипані образними висловами, а особливо своєрідними метафорами, які засвідчують вишукане романтичне світовідчуття поетеси. Тому дослідження цих засобів у її творчості є цілком на часі. Об’єктом нашого дослідження є мова збірки «У затінку літа» Христини Керити. Предмет дослідження – структура, семантика, функції метафор. Метою нашої дипломної роботи є аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Для досягнення поставленої мети плануємо вирішити низку завдань: • у загальних рисах розкрити теоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори в сучасному українському мовознавстві; • методом суцільного відбору виписати метафори з поетичної збірки Х. Керити «У затінку літа»; • здійснити лексико-граматичну класифікацію зібраного матеріалу; • розкрити семантику метафор у поетичному контексті шляхом порівняння їх із відповідниками СУМа; • охарактеризувати функціональні особливості метафор; • виявити специфіку художнього стилю Христини Керити у створенні нею метафоричних образів. Мета і завдання дипломної роботи зумовили вибір відповідних методів та прийомів дослідження: лінгвістичного спостереження та осмислення його результатів, описового та порівняльного методів (для дослідження семантики розглянутих метафоричних одиниць), концептуального та компонентного аналізів (для визначення найбільш типових концептуальних груп метафор). Наукова новизна дослідження в тому, що в роботі вперше проаналізовано метафори поетичної збірки Х.Керити «У затінку літа» (2005). Весь матеріал у науковий обіг уведено нами вперше. Практична цінність результатів роботи полягає в їх активному використанні при вивченні курсу сучасної української літературної мови (лексикології) та стилістики. Крім того, фактичний матеріал можна з успіхом використати при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменниці. Структура й обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 67 сторінок, із них 61 сторінка основного тексту. РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ МЕТАФОРИ 1. 1. Поняття метафори та її природа Метафора відіграє важливу роль у багатьох сферах людського спілкування. Вона є відображенням нашої свідомості, процесів мислення і вивчення навколишньої дійсності, встановлення зв’язків між різними явищами нашого світу. Як слушно вважає Г. Шиманович, «метафора є своєрідним ключем до розуміння основ мислення й процесів утворення ментальних уявлень про світ. Відповідно, вона займає одне з центральних місць в мовній картині світу, що є історично укладеною в пересічній свідомості певного мовного колективу та відбитою у мові сукупністю уявлень про світ та певним способом концептуалізації дійсності» [50, с. 36]. Поняття метафори викликало чимало різноманітних дискусій протягом усієї історії літературознавства та мовознавства. Цілком можна вважати, що саме метафоричне мислення спричинило розвиток як мови, так і культури в цілому. Тому в широкому культурному полі поняття метафори присутнє не лише в лінгвістиці, але й у таких науках, як філософія, психологія, соціологія, літературознавство. Уперше досліджували метафору ще в античні часи в рамках риторики, де вона розглядалася як відхилення від норми, як перенесення назви одного предмета на інший. Так, Платон критично висловлювався щодо використання метафори як образного засобу, натомість Аристотель уважав це явище мовною прикрасою і єдино можливим засобом кодування значень. На думку А. Гаврилюк, «головною метою метафори в риториці було прикрасити мовлення, здійснити вплив на слухача та переконати його. Тому метафора, головним чином, виконувала прагматичну функцію. Пізніше вивчення метафори перейшло до стилістики, а саме до образного мовлення, коли метафора почала виконувати образну функцію. Оскільки метафора функціонує саме в мовленні, слід розглядати її як мовленнєвий, індивідуально реалізований прийом мовця або письменника, який він застосовує, дотримуючись певної фігури та використовуючи певні мовні засоби» [8, с. 30]. Залежно від поглядів, яких дотримувалися філософи й лінгвісти, та від того, що було першочерговим в аналізі, формувалися різні концепції і напрямки вивчення метафори. Різноаспектне її вивчення стало поштовхом для виникнення окремого напрямку наукових досліджень – метафорології. Але комплексних досліджень, у яких була б представлена теоретична концепція метафори, на фактичному матеріалі осмислено місце метафори в лексико-семантичній системі української мови, чітко визначені аспекти вивчення метафори, виявлені типи метафор за різними параметрами, семантичні моделі і закономірності метафоризації, роль метафоричної лексики у відображенні фрагментів картини світу, дуже мало [29, с. 50]. Метафора завжди була об’єктом активного дослідження в мовознавстві. Здебільшого її розглядали як художній засіб, стилістичний прийом, як джерело творення нових назв для понять, що їх потребують, та рідше як національне явище [20, с. 22]. У сучасному мовознавстві визначення метафори не викликає багато суперечок і є досить подібним у багатьох дослідників. І. Олійник визначає метафору як «вид тропа, що побудований за принципом подібності і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Всяка метафора є переносно вжите слово, що служить засобом образної художньої характеристики. Саме тому метафори широко використовуються майстрами слова в процесі образного відтворення дійсності, її художнього, поетичного освоєння» [23, с. 40]. О.Тараненко подає таке визначення: «Метафора (грец. μεταφορά, букв. – перенесення) – а) семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта позначення на інший на основі певної подібності між цілими об’єктами при відображенні в свідомості мовця; б) похідне значення мовної одиниці, утворене таким чином. В основі метафори лежить згорнене або приховане порівняння (Аристотель) і ширше – імпліцитна аналогія нового з наявним, «дальшого» з «ближчим», менш відомого з відомішим і т.п.» [34, с. 334]. У визначеннях дослідники завжди підкреслюють головну ознаку метафори – перенесення ознак предмета чи явища за подібністю. Дуже цікавий погляд на метафору висловлює дослідниця Н. Арутюнова, яка зауважує, що в метафорі можна бачити не лише скорочене порівняння, але й приховане протиставлення: «У метафорі полягає і брехня, і істина; і «ні», і «так». Вона відображає суперечливість вражень, відчуттів і почуттів. У цьому полягає ще один мотив її привабливості для поезії. Метафора вміє витягувати правду з брехні, перетворювати попередньо неправдиве висловлювання якщо не в істинне (його важко верифікувати), то в правильне. Брехня і правда метафори стосуються різних світів: брехня – знеособленої, перетвореної в загальне надбання дійсності…; правда – щодо світу індивідів (індивідуальних образів і індивідних сутностей), сприйманого індивідуальною людською свідомістю. У метафорі протиставлені об’єктивна, відсторонена від людини дійсність і світ людини, що руйнує ієрархію класів, здатної не тільки вловлювати, але і створювати подібність між предметами» [1, с. 17]. У процесі дослідження метафори першочерговою на різних етапах як лінгвістичних, так і філософських, психолінгвістичних та герменевтичних студій стала проблема розуміння змістової структури метафори. Зокрема перед ученими постає завдання «вирізнити, описати і визначити той елемент, який безпосередньо бере участь у перетворенні змістової структури слова під час метафоризації, здійснює метафоричну трансформацію і зв’язує метафоричне значення з вихідним». Адже в процесів метафоризації певна мовна форма, як визнає більшість дослідників, переноситься з одного референта на інший, але сама собою, а в ролі експонента відповідного значення. Тобто відбувається не просто транспозиція форми, а перенесення якоїсь частини вихідного значення в метафоричне, під час якого ця частина або залишається незмінною, або зазнає якихось смислових модифікацій. Існує думка, згідно з якою метафоричне перенесення (зумовлене такими чинниками, як основне значення слова, спільний семантичний елемент, лексико – семантичні зв’язки слів, що логічно не відповідають реальним зв’язкам предметів і явищ дійсності, певний семантичний зміст слова) відбувається на основі спільного семантичного елемента: «Два поняття далекі одне від одного, зв’язуються між собою третім, яке має спільне з першим, і з другим: виявом цього спільного створюється психологічна основа метафори, котрою визначається і характер спільного семантичного елемента» [47, с. 93]. За поглядами інших учених, ознака, що покладена в основу метафоричного перенесення, може взагалі не бути елементом цієї структури, оскільки метафоричний зміст не завжди безпосередньо виводиться із складових компонентів прямого значення слів. Так Д. Шмельов одним з перших висловив думку, що в даному разі мова йде про асоціативні ознаки, тобто «ті ознаки, які так чи інакше відображують уявлення, пов’язані з тими предметами і явищами, котрі позначають дані слова». Складний характер асоціативного зв’язку вихідного й метафоричного значень відзначено також у працях С.Гусєва, А.Уфімцевої, А.Шамоти [33, с. 232]. Інтегральна концепція значення, тобто така, що вміщує в поняття значення всі семантичні ознаки, виявлені в слові, представлена в працях І.Стерніна, В.Левицького, М.Нікітіна. провідною думкою цих робіт є твердження, що метафоричне значення рухливе, у ньому сильний прагматичний компонент, семантичні межі розпливчасті, багато чого «не виведено на поверхню», а вміщено імпліцитно. Символ метафори, за Г. Скляревською, з’єднує джерела метафори і повну метафору в єдності і цілісності. Оскільки метафоричне перенесення відбувається на ієрархічних рівнях пізнання, у теорії метафори сформувався також когнітивний підхід у її дослідженнях. У межах когнітивної теорії метафори розглядається також питання про особливості відбору тих чи інших характеристик для творення концепту або прототипу, що становить значення мовної одиниці для називання того чи іншого об’єкта або класу об’єктів. Спрямовується увага на поєднання вибраних характеристик у структурі значення, а також на те, які саме принципи структурації компонентів прототипів мисляться як тісно пов’язані з проблемою формування концептуального досвіду людини [27, с. 132]. Останнім часом найбільш популярною концепцією метафори на заході стала інтеракціоністська концепція, пов’язана з ім’ям Марка Блека. У його роботах знаходимо протиставлення його теорії метафори тим, згідно з яким метафора є скороченим порівнянням, заміною «нормального» змісту з незвичним. Усі подібні ідеї М. Блек вважає неправомірними і натомість розглядає нове значення, як наслідок взаємодії різнорідних понять. Особливу увагу приділяє співвідношенню уживаних у звичайному, буквальному значенні (такий елемент значення називає «рамою») і слів, уживаних у переносному значенні (вони позначені як «фокус» метафори). Для розуміння метафори необхідно, таким чином, зуміти оцінити ту частину інформації, яка утворює «фокус» метафори. Сутність інтеракціоністської точки зору на метафору Блек розкриває на різних прикладах. Зокрема, розглядається висловлювання «людина-вовк». Тут можна виділити два суб’єкти: головний суб’єкт – людина і допоміжний – вовк. Для розуміння метафори необхідна система загальноприйнятих асоціацій і можливість її швидкої активізації в свідомості. У названому прикладі слово «вовк» асоціюється з підступним, злим, ненажерливим звіром. Якщо людина-вовк, то вона полює на інших живих істот, постійно втягнена в боротьбу і т.ін. усі ці судження миттєво породжуються в свідомості і одразу ж поєднуються з уявленням про головний суб’єкт, створюючи нехай навіть і незвичне поєднання смислів. У розглянутому прикладі для побудови імплікацій відносно головного суб’єкта слухач буде керуватися системою імплікацій про вовка. Одержані імплікації не будуть відповідати загальноприйнятим асоціаціям, що їх викликає вживання слова «людина». Нові імплікації детерміновані системою імплікацій, актуальних для буквального вживання слова «вовк». Метафора «людина-вовк» відсуває одні деталі і підкреслює інші, організовуючи таким чином на людину. Отже, за Блеком, метафоричне судження має два різні суб’єкти – головний і допоміжний. Механізм метафори полягає в тому, що до головного суб’єкта додається система «асоційованих імплікацій» [5]. У метафорі відображається здатність людини вловлювати схожіть і подібність між різними індивідами, класами об’єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет. У такий спосіб метафора ніби руйнує одні логічні межі назви, щоб над ними звести інші. Вона немовби заперечує належність об’єкта до того класу предметів, в який він насправді входить, і переносить його в інший клас, до якого він на раціональній основі не може бути віднесений, але автор бере на себе сміливість віднести його туди, тому що помітив якісь, часом йому тільки одному відомі, спільні риси або переніс певну рису з іншого об’єкта на аналізований. Дослідники звертають увагу на широке використання метафори в різних сферах людської діяльності. «Поширення метафори в численних жанрах художньої, повсякденної та наукової мови змушувало авторів звертати увагу не стільки на естетичну цінність метафори, скільки на надані нею утилітарні переваги. Р. Гофман – автор ряду досліджень про метафору – писав: «Метафора виключно практична. ... Вона може бути застосована в якості знаряддя опису і пояснення в будь-якій сфері: у психотерапевтичних бесідах і в розмовах між пілотами авіаліній, у ритуальних танцях і в мові програмування, у художньому вихованні і в квантовій механіці. Метафора, де б вона нам не зустрілася, завжди збагачує розуміння людських дій, знань і мови» [1, с. 10]. На мовленнєвому рівні метафорі притаманні такі риси, як інтерактивність, тобто взаємодія метафори зі світом, що сприймається за волевиявленням людини; універсальність, а саме, використання однакових понятійних стратегій при продукуванні та інтерпретації метафори та національна специфічність, котра проявляється у виявленні особливостей мовної картини світу окремої мови. Найвиразніше метафори виявляються в лексиці, що пояснюється індивідуальним, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Характер подібності, яка лежить в основі метафори, різноманітний: 1) зовнішня подібність різних об’єктів – за формою і взагалі виглядом (стріла крана, гірський хребет), місцем розташування (голова колони), кольором (бронзова шкіра), звуками (барабанити в двері), особливостями руху, пересування (коник – комаха, супутник – небесне тіло), функціями, кількістю; 2) подібність фізіологічних і психологічних вражень від сприйняття різних об’єктів (момент суб’єктивності наявний при творенні будь-якої метафори тут значно збільшується) – а) синестетичні метафори; б) переноси від сфери конкретно-фізичного світу до недоступних для безпосереднього чуттєвого сприйняття сфер психологічного та соціального життя, абстрактних відношень (горіти завзяттям, іскра таланту); в) переноси внаслідок актуалізації досить побічної, часто невиразної асоціативної ознаки, зокрема емоційно-оцінного характеру, майже з повною дезактуалізацією при цьому предметно-логічної основи вихідного значення: «взуття на ньому горить», «у статті багато води»; 3) подібність, яка не існує в реальності (з урахуванням її суб’єктивних трансформувань на рівні свідомості), а є тільки бажаною для мовця, зокрема у сфері звертань: земляк, брат, син [34, с. 336]. Метафора використовується в багатьох сферах функціонування мови, виконуючи при цьому різні функції. Проте не в усіх стилях літературної мови вживання метафори є нормативним. Так, метафора є зайвою у тих жанрах, де мета комунікації полягає в передачі точної, лаконічної інформації. «Якщо звернути увагу на практичну мову, впадає в око не присутність метафори, а її недоречність, незручність і навіть неприпустимість в цілому ряді функціональних стилів. Так, незважаючи на семантичну ємність метафори, їй немає місця в мові телеграм, текст яких стискається аж ніяк не за рахунок метафоризації. Тим часом у так званому «телеграфному стилі» художньої прози вона з’являється, і нерідко. Не вдаються до використання метафори в різних видах ділового дискурсу: у законах і військових наказах, у статутах, заборонах і резолюціях, постановах, указах та наказах, всіляких вимогах, правилах поведінки і безпеки, у циркулярах, в інструкціях і медичних рекомендаціях, програмах і планах, у судочинстві (вироках і приватних визначеннях), експертних висновках, анотаціях, патентах і анкетах, заповітах, присягах і обіцянках, у застереженнях і попередженнях, в ультиматумах, пропозиціях, проханнях – словом, в усьому, що потребує неухильно дотримуватися, виконуватися і контролюватися, а отже, підлягає точному і однозначному розумінню» [1, с. 11]. Проте якщо змістити центр ваги на сферу емоційного впливу, тут метафора легко може служити задля експресії і, таким чином, заборона на неї автоматично знімається. Так, коли в повсякденній мові ультиматум вироджується в загрозу, що має своєю метою залякування, він може бути виражений метафорично. Метафора є характерною для побутового вжитку, проте у цій сфері має свою специфіку. «Інтуїтивне відчуття подібності грає величезну роль у практичному мисленні, яке визначає поведінку людини, і воно не може не відбитися в повсякденній мові. У цьому полягає неминуче і невичерпне джерело метафори «в побуті». У практиці життя образне мислення має велике значення. Людина здатна не тільки ідентифікувати індивідуальна об’єкти (зокрема, впізнавати людей), не тільки встановлювати подібність між сферами, які сприймалися різними органами почуттів (пор. явище синестезії: твердий метал і твердий звук, тепле повітря і теплий тон), але також вловлювати спільність між конкретними і абстрактними об’єктами, матерією і духом (пор .: вода тече, життя тече, час тече, думки течуть і т. і.). У цих останніх випадках говорять про те, що людина не стільки відкриває схожість, скільки створює її» [1, с. 15]. Специфіка використання метафори відрізняється в науковому та художньому стилях мовлення. Якщо для науки метафора дає початок думці, то в поезії вона слугує для створення нових оригінальних образів. «Поетична (образна) думка обмежена початковою стадією пізнання. Тим часом у мистецтві створення образу, у тому числі і метафоричного, вінчає творчий процес. Художня думка не відштовхується від образу, а спрямовується до нього. Метафора – це і знаряддя, і плід поетичної думки». Якщо присутність метафори в практичній мові наштовхується на істотні обмеження, що накладаються комунікативними цілями і видами дискурсу, а проникнення метафори в науковий текст може викликати досить обґрунтовані протести, то вживання метафори в художньому творі завжди відчувалося як природне і законне. Метафора органічно пов’язана з поетичним баченням світу. 1. 2. Класифікації метафор Метафора вивчається в різних галузях мови. Вона, на думку Л.Тараненка, може розглядатися: 1) при семасіологічному підході – як один з головних шляхів утворення переносного значення, зміни значень мовних одиниць і розвитку мовної семантики; 2) при ономасіологічному – як один із загальних принципів номаніції; 3) при поетично-стилістичному підході – як один із тропів; 4) при лінгвофілософському та етнолінгвістичному підходах – як когнітивний процес, спосіб світобачення [34, с. 335]. Г. Скляревська вказує на те, що донедавна метафору розглядали в чотирьох напрямках: номінативно-предметному, формально-логічному, психологічному й лінгвістичному. Однак у сучасному мовознавстві аспекти вивчення мовної метафори значно розширилися [27, с. 6–10]. Мовознавець О. Селіванова у словнику «Лінгвістична енциклопедія» виділяє п’ять напрямків вивчення метафори: логіко-філософський, логіко-психологічний, психологічний, лінгвістичний і когнітивний [26, с. 388–389]. Сьогодні вже не заперечується існування двох типів метафори – художньої і мовної. Художня метафора, яка виникає як результат відомих, цілеспрямованих естетичних пошуків, досліджується переважно у поетиці як одна з її основних естетичних категорій. Стосовно метафори як категорії поетики використовуються терміни художня, поетична, індивідуальна, індивідуально-авторська, мовленнєва, оказіональна метафора, метафора стилю тощо. Мовна метафора є спонтанною, закладеною у самій мовній природі, готовою лексичною одиницею, яку не потрібно щоразу створювати, яка автоматично сприймається й відтворюється в мовленні (часто навіть несвідомо). Отже, суттєвою є різниця між мовною і художньою метафорами з погляду їхнього лексичного статусу: мовна метафора є самостійною одиницею, яка відносно вільно вступає в семантичні зв’язки і реалізується в різних лексичних оточеннях, а художня не має такої лексичної самостійності – вона завжди зв’язана зі своїм контекстом. Мовна метафора має системний характер, відображає колективні предметно-логічні зв’язки, виконує комунікативну функцію, є «анонімною» (не має автора), вільно відтворюється. Художня метафора позасистемна, суб’єктивна (відображає індивідуальний погляд людини на світ), виконує естетичну функцію, зберігає «авторство», має максимальну синтагматичну зумовленість, вона унікальна, невідтворна [29, с. 51–52]. Упродовж останніх двох десятиліть у світовій лінгвістиці загалом і в україністиці зокрема з’явилася численна кількість наукових студій, які демонструють неабиякий інтерес учених щодо метафоричного феномену. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджуваних об’єктів (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко). Класифікації метафор охоплюють семантичні і структурно-граматичні критерії. Нині в лінгвостилістиці відома низка типологій метафор: 1) за морфологічним виявом головного компонента метафори: іменникові, прикметникові, дієслівні (Л. Андрієнко, М. Варламов, Г. Гасанова, І. Нечитайло та ін.); 2) за структурою: прості (однокомпонентні), складні (багатокомпонентні) (Н. Арутюнова, Н. Варич, Є. Ільїна, Л. Кноріна, Л. Кравець, В. Миргородська, М. Старцева, В. Чембай); 3) за функцією: порівняння, протиставлення, загадка, номінація, базисна метафора, приписування властивостей, відкриття (Н. Арутюнова, О. Балабан, А. Вежбицька, В. Петров, І. Степанченко); 4) за належністю до систем мови і мовлення: узуальні (або стерті, мертві, згаслі, мовні), авторські (образні, оказіональні, мовленнєві) (В. Вовк, В. Гак, Т. Гончарова, Н. Кожевникова, В. Телія, А. Шамота); 5) за семантикою: антропометафори (персоніфікація, прозопопея, уособлення), зоометафори, ботанометафори (або біометафори), метафори-опредмечування ознак, метафори-синестезії (сенсорні метафори) (Б. Болквадзе, О. Вербицька, Т.А. Єщенко, А.В. Купіна, Л. Макаренко, О.Некрасова, О. Потебня, О. Тимченко, О. Тищенко, А. Ткаченко); 6) за належністю головного компонента метафори до певної лексико-тематичної групи (О. Поцибіна, О. Яковенко) та ін. За граматичними ознаками лексичні метафори диференціюються за частинами мови (субстантивні, ад’єктивні, та ін.) і синтаксичними особливостями (особливо для іменника, який може вживатися у функції різних членів речення). За напрямами метафоризації, моделями метафори стичного розвитку виділяють кілька класифікацій. Наприклад, 4 роди метафор у Квінтіліана (від живого до неживого, від неживого до живого, у межах живого і в межах неживого); у С. Ульмана – а) антропоморфічні метафори – переноси від людини і на людину; б) зооморфічні метафори; в) переноси від конкретного до абстрактного; г) синестетичні метафори; ґ) активна метафоризація лексики тієї сфери життя, яка в той чи той період привертає особливу увагу суспільства (релігійна, сільська, медична метафори) [34, с. 335]. Український мовознавець А. Коваль поділяє метафори з погляду стилістичного вживання і використання на загальномовні, що не здатні створювати виразний стилістичний ефект через свою стерту образність (ходять чутки, плітки, розмови, легенди), та індивідуально-авторські метафори: під пером майстра метафоризуються слова, які в цій ролі скоріше сприймаються як семантичні неологізми, бо вживання їх одноразове, неповторюване: «Лапками птахів вишито тишу, вишито хрестиком стежку» (П. Мовчан) [16, с. 26–27]. В. Вовк виділяє індивідуально-авторські метафори та метафори-символи [7, с. 47–62]. Отже, поняття метафори досліджувалося протягом багатьох століть і в контексті різних наук, у зв’язку з чим існує чимало її класифікацій за різними критеріями. Як видно зі змісту останніх мовознавчих публікацій, дослідження метафори все більше набуває когнітивної, етнопсихолінгвістичної та комунікативної орієнтації. Перспективою подальших наукових досліджень є універсальне та національно-специфічне в метафорах, їхнє сприймання в процесі мовлення, онтогенезу тощо. Розділ ІІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТАФОР У ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «У ЗАТІНКУ ЛІТА») 2.1. Іменникові метафори 2.1.1. Індивідуально-авторські: *Баркасик сну: «Баркасик сну уткнувся у причал» [15, с. 187]. Див. баркас «невеличке портове судно» [СУМ, т. 1, с. 107]. *Батоги поглядів: «Вони насувалися грізно, сікли батогами поглядів» [15, с. 34]. Див. батіг «прикріплений до держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; канчук, пуга» [СУМ, т. 1, с. 111]. *Берег щастя: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. берег «суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 158]. *Бризки самогубства: «І самогубства бутафорні бризки...» [15, с. 37]. Див. бризки «краплини рідини, які швидко розлітаються від удару, вітру і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 235]. *Вітер-пілігрим: «Шляхами бродить вітер-пілігрим» [15, с. 186]. Див. пілігрим «перен. Мандрівник, подорожній» [СУМ, т. 6, с. 534]. *Вогонь передсудів: «Палили вогнем передсудів, незрушні, немов боги» [15, с. 34]. Див. вогонь «тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум’я» [СУМ, т. 1, с. 715]. *Вода неба: «Синіла неба встояна вода» [15, с. 63]. *Груди землі: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. груди «перен. Грудна порожнина як місце, де зосереджені душевні переживання» [СУМ, т. 2, с. 179]. *Груди полонини: «Припадали зелені громи До високих грудей полонини» [15, с. 15]. *Долоні листочків: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. долоня «внутрішній бік кисті руки» [СУМ, т. 2, с. 360]. *Душі дерев: «То душі висихаючи дерев До неба шепчуть спраглими устами» [15, с. 187]. Див. душа «внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями» [СУМ, т. 2, с. 445]. *Жмені саду: «У жменях саду ще біліє сніг» [15, с. 183]. Див. жменя «долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін.» [СУМ, т. 2, с. 375]. *Зойк гілки: «А під ногами – зойком гілки хруст» [15, с. 36]. Див. зойк «голосний, несамовитий крик (перев. як вираз жаху, відчаю, благання допомоги і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 679]. *Книга віків: «Жовкли в книзі віків все нові і нові сторінки» [15, с. 11]. Див. книга «велика обсягом або важлива за змістом книжка» [СУМ, т. 4, с. 196]. *Колиба неба: «Старого неба голубу колибу Розхитує поволі сонця дзвін» [15, с. 184]. Див. колиба «діал. Житло чабанів і лісорубів» [СУМ, т. 4, с. 220]. *Кора неправди: «Утверджуюсь перемагати, Неправди лущити кору» [15, с. 39]. Див. кора «верхній затверділий шар чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 284]. *Кораблик літа: «Стоїть кораблик літа на причалі» [15, с. 184]. *Крещендо грози: «Грози оглушливе крещендо» [15, с. 99]. Див. крещéндо «у знач. ім., невідм., сер. Поступове збільшення сили звуку» [СУМ, т. 4, с. 337]. *Кулак пересудів: «А десь – і нині Передсудів важкий кулак Вороже цілиться у спину» [15, с. 38]. Див. кулак «перен. Про удар стиснутою кистю руки» [СУМ, т. 4, с. 389]. *Лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. лет «поет. Дія за значенням літати і летіти; літ» [СУМ, т. 4, с. 479]. *Меди осені: «Туман медами осені пропах» [15, с. 10]. *Місяць-камінь: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. *М’якота отав: «Вгрузаючи у м’якоту отав, Пішов у світ тепло шукати й сина» [15, с. 52]. *Ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. *Обручка плеса: «Обручка плеса Поєднала береги» [15, с. 23]. *Окраєць сну: «А тут – окраєць сну і давнини» [15, с. 31]. Див. окраєць «рідко. Кінцева частина чого-небудь; край» [СУМ, т. 5, с. 676]. *Орда бід: «І диких бід притаєна орда Підступно чатуватиме на мене» [15, с. 36]. Див. орда «перен. Безладний, неорганізований натовп» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Пісня травня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. пісня «словесно-музичний твір, признач. для співу» [СУМ, т. 6, с. 544]. *Пісня ходиків: «Ходиків давніх пісня безжурна» [15, с. 189]. *Плече жоржини: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. *Рамена сосон: «Сосни у білі світання Зорі несуть на раменах» [15, с. 23]. Див. рамéно «заст. Плече» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Рот печі: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Руки сну: «Тягне сон свої руки до печі» [15, с. 12]. *Свитка на вербах: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах…» [15, с. 76]. *Ситчик літа: «Відцвів барвистий ситчик літа» [15, с. 112]. Див. си́тець «тонка бавовняна тканина з вибивним малюнком, рідше однотонна» [СУМ, т. 9, с. 206]. *Скроні землі: «Торкається землі гарячих скронь Двадцятий вік» [15, с. 31]. *Смичок вітру: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. *Спини автострад: «Вгинають спини дужі автостради…» [15, с. 160]. *Тога клена: «Вже й клен зодяг свою врочисту тогу» [15, с. 28]. Див. тóга «чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі» [СУМ, т. 10, с. 170]. *Фіранка-хмарка: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку …» [15, с. 46]. Див. фірáнка «шматок тканини або тюлю, яким запинають вікно, двері тощо; занавіска» [СУМ, т. 10, с. 601]. *Хор беріз: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. хор «співочий колектив, що разом виконує вокальні твори» [СУМ, т. 11, с.124]. *Хустини лип: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. хустина «розм. Те саме, що хустка» [СУМ, т. 11, с. 175]. *Цеглина шастя: «Цеглину шастя до цеглини клали» [15, с. 16]. Див. цеглúна «прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал» [СУМ, т. 11, с.192]. *Чаша світання: «І розгойдує дужі крони У розбитій світання чаші» [15, с. 53]. Див. чаша «старовинна посудина округлої форми, з широким верхом і звуженим низом для пиття (вина та інших напоїв)» [СУМ, т. 11, с. 284]. *Човник місяця: «Човник місяця у травах ворожив, Як вертав додому нареченим» [15, с. 45]. *Язичники-буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. язичник «той, хто визнає язичество; ідоловірець» [СУМ, т. 11, с. 631]. 2.1.2. Загальномовні: Голівка маку: «Схилив голівку у зажурі мак» [15, с. 107]. Див. головка «кулясте чи довгасте суцвіття або кулястий плід окремих рослин на кінці стебла» [СУМ, т. 2, с.112]. Град стріл: «Брали літо в облогу градом синіх холодних стріл» [15, с. 11]. Див. град «2. чого, перен. Велика кількість, численність» [СУМ, т. 2, с.152]. Згусток розпуки: «Збери мене по згусткові розпуки І посади у нього на могилі» [15, с. 25]. Див. згусток «перен. Зосередження, концентрація чого-небудь» [СУМ, т. 3, с.527]. Лики таємниць: «Із пітьми вичаровувати лики древніх таких таємниць» [15, с. 11]. Див. лик «перен. Зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 484]. Лід слів: «І танув лід незрозумілих слів» [15, с. 29]. Див. лід «перен. Про що-небудь холодне, позбавлене душевної теплоти» [СУМ, т. 4, с.508]. Море сліз: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. мóре «4. чого, перен. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 4, с. 802]. Морок самоти: «Біль потоне У мороці важкої самоти» [15, с. 35]. Див. морок «перен. Про що-небудь безвідрадне, безнадійне, сумне» [СУМ, т. 4, с. 805]. Навала трав: «Побіг синок, а трав густа навала Розкрилася і в серці заховала кучерики світлі, й оченята» [15, с. 44]. Див. навала «розм. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 5, с. 23]. Плід років: «Бо ж був не звіром він, а чоловіком. Самотніх років гіркуватий плід» [15, с. 52]. Див. плід «перен. Результат, наслідок яких-небудь дій, зусиль» [СУМ, т. 6, с. 585]. Спогад оселі: «Так терпко пахне спогадом оселі» [15, с. 52]. Див. спогад «те, що збереглося в пам’яті; відтворення в пам’яті того, що раніше нею фіксувалося» [СУМ, т. 9, с. 553]. Тінь розлуки: «В тривозі неня простягала руки – Від сина відганяла тінь розлуки» [15, с. 44]. Див. тінь «перен. Ледве вловимий слід, найменша ознака чого-небудь, натяк на наявність чогось» [СУМ, т. 10, с. 143]. Тлін злочинства: «Байдужо не минайте, люди, Злочинства тлін» [15, с. 39]. Див. тлін, тлінь «перен. Про щось нетривке, скороминуще, що не має сили або справжньої цінності» [СУМ, т. 10, с. 154]. Хаос фарб: «І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. хáóс «2. перен. Цілковите безладдя» [СУМ, т. 11, с.18]. Хода кари: «Хай кари неминучої хода Уже гримить і нависає криком» [15, с. 36]. Див. ходá «перен. Рух уперед, розвиток від нижчого рівня до вищого; прогрес» [СУМ, т. 11, с.103]. Чола дубів: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. чоло «перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь» [СУМ, т. 11, с. 348]. Царство сосен і ялин: «В зеленім царстві сосен і ялин» [15, с. 115]. Див. царство «перен. Певна сфера, ділянка в природі, де переважають які-небудь предмети, явища рослинного або тваринного світу» [СУМ, т. 11, с. 183]. Шаленство грози: «Забуто дике шаленство грози, Ліси співають голосом багрянцю» [15, с. 198]. Див. шалéнство «надзвичайна сила вияву чогось (перев. про явища природи, стихійні явища)» [СУМ, т. 11, с. 399]. Шапка сонця: «Була там сонця пишнокрила шапка…» [15, с. 100]. Див. шáпка «перен. Предмет куполоподібної форми; покриття чогось, що має таку або подібну форму» [СУМ, т. 11, с. 407]. Шепіт річки: «Шепіт річки» [15, с. 15]. Див. шепіт «перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 440]. 2.2. Прикметникові метафори 2.2.1. Індивідуально-авторські: *Бузкові коні: «Пасуться у кущах бузкові коні, Дзвенять підковим золотим клинцем» [15, с. 104]. Див. бузковий «такого кольору, як квіти бузку; ясно-ліловий» [СУМ, т. 1, с. 250]. *Буйнорогий лось: «Напившись світанкової водиці, Віншує днині буйнорогий лось» [15, с. 93]. Який має буйні роги. *Буйночубий вітер: «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Який має буйний чуб. *Вишнеокі доньки: «Наші сини й вишнеокі доньки – Попелом стануть шовкові долоньки» [15, с. 160]. Який має очі кольору, схожого до кольору вишні. *Вітер тонкорукий: «В пустій дзвениці вітер тонкорукий Гуде і плаче замість дзвонаря» [15, с. 151]. Див. тонкорукий «який має тонкі руки, з тонкими руками» [СУМ, т. 10, с. 191]. *Вітри голубі: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. голубий «який має забарвлення одного з основних кольорів спектра – середнього між зеленим і синім; кольору ясного неба; світло-синій, блакитний» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Вродлива зіронька: «На вродливу зіроньку Задивився ліс» [15, с. 77]. Див. вродливий «який має приємне обличчя, вигляд; гарний, красивий» [СУМ, т. 1, с. 760]. *Головатий сонях: «А головатий одинокий сонях До шибки тулить росяне лице» [15, с. 104]. Див. головатий «з великою головою (у 1 знач.)» [СУМ, т. 2, с. 111]. *Дитинство білочубе: «Ще в нас було дитинство білочубе, Ще мама були гарні, молоді» [15, с. 83]. Який має білий чуб. *Жахлива казка: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Див. жахливий «який викликає почуття жаху; страшний, страхітливий» [СУМ, т. 2, с. 514]. *Жовточубий майстер: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Який має жовтий чуб. *Жоржина боса: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. Див. босий «невзутий, без взуття» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Зелена кров: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Зелена пісня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Кирпатий вітер: «Кирпатий вітер скочив на підніжку…» [15, с. 160]. Див. кирпатий «короткий, задертий догори (про ніс)» [СУМ, т. 4, с. 153]. *Кошлатий пензель: «Прийде мороз, подмухає на пальці, Кошлатий пензель вмочить у відро…» [15, с. 113]. Див. кошлатий «густо покритий переплутаними волокнами; ворсистий (про тканину, килим)» [СУМ, т. 4, с. 316]. *Крилаті колісниці: «Бруківка пам’ятає відголосся Крилатих бистрохідних колісниць» [15, с. 158]. Див. крилатий «який має крила (у 1, 3, 4 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 345]. *Мальви повнолиці: «І мальви наші повнолиці й гожі, І глечики он сохнуть на тину» [15, с. 82]. Див. повнолиций «який має повне лице; повновидий» [СУМ, т. 6, с. 685]. *Місяць рудий: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. рудий «червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь)» [СУМ, т.8, с. 895]. *Мужні мозолі: «Підставивши цілющій прохолоді Пошерхлі губи, мужні мозолі, Заснув, припавши до землі» [15, с. 31]. Див. мужній «який виявляє стійкість, хоробрість, рішучість» [СУМ, т. 4, с. 821]. *Невинний серпанок: «Коли вона нарешті вже прийшла, Така свята, в невинному серпанку…» [15, с. 150]. Див. невинний «пов’язаний з морально чистою, непорочною поведінкою» [СУМ, т. 5, с. 259]. *Невиспана зоря: «Чи просто ця невиспана зоря Лише для мене, мов ожина» [15, с. 111]. Див. невиспаний «який виражає стан людини, що не виспалася. *Образно» [СУМ, т. 5, с. 261]. *Ніч ожиново-темна: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Кольором близький до чорного; кольору ожини. *Перестиглі зорі: «Крізь всі табу, закони – спраглі руки, Вогні зіниць, як перестиглі зорі» [15, с. 64]. Див. перестиглий «надміру стиглий або зіпсований від надмірної стиглості (про плоди, ягоди і т. ін.); перезрілий» [СУМ, т. 6, с. 286]. *Пишнокрила шапка: «Була там сонця пишнокрила шапка, І хвильно вітер обіймав за стан, І теплий дощик голубим лошатком Поскубував траву» [15, с. 100]. Який має пишні крила. *Прозоре диво: «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом» [15, с. 8]. Див. прозорий «який вільно пропускає крізь себе світло, просвічує наскрізь. *Образно» [СУМ, т.8, с. 184]. *Світлоокий дім: «Заходьте зорі, птиці, подорожні, У наш маленький світлоокий дім» [15, с. 93]. Див. світлоокий «із світлими очима» [СУМ, т. 9, с. 94]. *Світлочубий жовтень: «Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця» [15, с. 112]. Який має світлий чуб. *Серце перелітне: «Чи, може він мав серце перелітне, Учора був, а нині вже – десь там» [15, с. 161]. Див. перелітний «той, що здійснює переліт (у 1 знач.), летить з місця на місце» [СУМ, т. 6, с. 217]. *Слова блискучі: «Слова такі блискучі, як фаянс, Вони доречні в цьому антуражі» [15, с. 171]. Див. блискучий «який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий» [СУМ, т. 1, с. 200]. *Сяйноока донечка: «Вже сяйноока моя донечка Шукає в травах материнку» [15, с. 93]. Який має сяйні очі. *Темнота повзуча: «Чому для тіла – стільці електричні І темнота повзуча – для душі?» [15, с. 7]. Див. повзучий «який стелиться, в’ється по чому-небудь (про рослини)» [СУМ, т. 6, с. 647]. *Часи крикливі, головерхі: «Такі часи крикливі, головерхі Ніколи не народжують бурштин» [15, с. 170]. Див. крикливий «перен. Сповнений нездійсненних обіцянок; галасливий (у 2 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 344]. Який не має верху, нічим не покритий. *Ялини гордовиті й строгі: «Пливуть ялини гордовиті й строгі, А я їм навіть і не до плеча» [15, с. 122]. Див. гордий «сповнений особистої гідності, самоповаги» [СУМ, т. 2, с. 126]; строгий «дуже стійкий, твердий, непохитний, позбавлений м’якості, поблажливості; суворий» [СУМ, т. 9, с. 783]. 2.2.2. Загальномовні: Босоноге дитинство: «Там, у босоногому дитинстві, Стільки ще казкового було» [15, с. 175]. Див. босоногий «Те саме, що босий. *Образно» [СУМ, т. 2, с. 448]. Веселкова зоря: «Коли веселкова зоря надвечірня Важкою сльозою зірветься у прірву» [15, с. 160]. Див. веселковий «перен. Приємний, радісний, який обіцяє щось гарне, добре» [СУМ, т. 1, с. 339]. Вітри злющі: «Вітри ходили ордами і, злющі, Ламали сосни, наче сірники» [15, с. 152]. Див. злющий «сильний, шалений ступенем вияву (про явища природи)» [СУМ, т. 3, с. 607]. Гарячий хаос: «І небо, й сад, невимушена поза, І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. гарячий «перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний» [СУМ, т. 2, с. 37]. Гора кучерява: «Думну голову тихо поклало На коліна горі кучерявій» [15, с. 5]. Див. кучерявий «перен. Про місця, вкриті буйною зеленню» [СУМ, т. 4, с. 423]. Дощі уперті: «Ідуть дощі, уперті і рясні, Та все одну мелодію торочать» [15, с. 183]. Див. упертий «перен. Який триває довгий час, затяжний» [СУМ, т. 10, с. 457]. Дрімлива тиша: «Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Злостивий сірий будень: «За мною вились лиш вітри-свати, Дрібних пліток Злостивий сірий будень» [15, с. 121]. Див. злостивий «сповнений злості, ворожнечі, недоброзичливості; злий» [СУМ, т. 3, с. 603]. Крокуси манливі: «Заясніють щедро і вродливо Крокуси манливі і рясні» [15, с. 109]. Див. манливий «який манить до себе; вабливий, привабливий, заманливий» [СУМ, т. 4, с. 623]. Кучеряві зарості малин: «Є острівок, де поселився спокій, Де з кучерявих заростей малин Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. кучерявий «перен. З густим, розкішним листям (про дерева)» [СУМ, т. 4, с. 423]. Мертве небо: «Стоять дуби усохлі, як атланти, Вже мертве небо держать на плечах» [15, с. 158]. Див. мертвий «перен. Позбавлений ознак життя» [СУМ, т. 4, с. 679]. Німотний біль: «Самота біля хати стоїть на сторожі, Та чорніють уста від німотного болю» [15, с. 61]. Див. німотний «те саме, що німий» [СУМ, т. 5, с. 425]. Оглушливе крещендо: «Грози оглушливе крещендо, І стогін, тріск, і шамотіння, І виляски од блискавиць, І миготливі світлі тіні, І срібні ниті аж увись» [15, с. 99]. Див. оглушливий «який оглушує своїм шумом, гуркотом і т. ін.» [СУМ, т. 5, с. 615]. Примарні сліди: «Залишає примарні сліди на п’янкому зелі» [15, с. 5]. Див. примарний «який постає в мріях, маренні, уяві; нереальний» [СУМ, т.7, с. 666]. Світлий дощ: «Іще наївно дітки голоп’яті Танцюють, коли світлий дощ іде» [15, с. 133]. Див. світлий «перен. Нічим не засмучений; радісний, щасливий» [СУМ, т. 9, с. 91]. Сиве серце: «Ми – травинки маленькі на грудях землі, На долонях її і на сивому серці» [15, с. 47]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сивий смуток: «Лиш боюся я сивого смутку, Лиш боюся, щоб осінь – в тобі» [15, с. 77]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сова дрімлива: «Сова дрімлива крилами шелесне…» [15, с. 175]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Стомлені верби: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. стомлений «який стомився, відчуває втому. *Образно» [СУМ, т. 9, с. 729]. Стрункі берези: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. стрункий «який має правильне, пропорційне співвідношення частин, відзначається витонченістю ліній (про предмети, рослини і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 793]. Темно-русі букові причали: «Темно-русі букові причали Кличуть моє серце з далини» [15, с. 95]. Див. русий «світло-коричневий з жовтуватим або сіруватим відтінком (про волосся). *Образно» [СУМ, т. 8, с. 911]. Травень молодий: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. молодий «який недавно з’явився, народився, почав існувати, рости» [СУМ, т. 4, с. 786]. Тремтлива радість: «Хай вже хтось інший з тремтливої радості Вяже вам дні вечори і надії» [15, с. 62]. Див. тремтливий «перен. Пройнятий внутрішнім, душевним хвилюванням; схвильований» [СУМ, т. 10, с. 244]. Трухляві плечі: «Трухляві плечі зводить молодечо, Струснувши на траву прадавній пил» [15, с. 113]. Див. трухлявий «перен. Дуже старий (про людину)» [СУМ, т. 10, с. 303]. Хвиля тихоплинна: «Запливаю в долоні твої, Як до берега світлого, До грудей прибиваюся Хвилею тихоплинною» [15, с. 73]. Див. тихоплинний «поет. Який тихо плине» [СУМ, т. 10, с. 133]. Хмарини вічні і сріблисті: «Пливли хмарини вічні і сріблисті…» [15, с. 63]. Див. вічний «який не зникає, не перестає існувати» [СУМ, т. 1, с. 691]; сріблястий «кольором і блиском схожий на срібло» [СУМ, т. 9, с. 620]. Хрускотлива зала: «І хрускотлива білосніжна зала Несла його боління молоде До золотої неземної брами…» [15, с. 155]. Див. хрусткий «який видає тріск, хрустить. *Образно» [СУМ, т.11, с. 159]. Щербатий місяць: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. Див. щербатий «з вищербленими краями, з щербиною, щербинами. *Образно» [СУМ, т.11, с. 582]. 2.3. Дієслівні метафори 2.3.1. Індивідуально-авторські: *Береза приміряє, питає: «Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця?» [15, с. 112]. Див. приміряти «одягати, чіпляти що-небудь на себе або на когось на якийсь час з метою одержати задоволення, перевірити придатність» [СУМ, т. 7, с. 672]; питати «звертатися до кого-небудь з запитанням, бажаючи дізнатися про щось, з’ясувати що-небудь; ставити питання» [СУМ, т. 6, с. 367]. *Бігтимуть ліани: «З гори скляної бігтимуть ліани» [15, с. 63]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с. 175]. *Веселість заливає хату: «П’янка веселість заливає хату – Весілля, весело, нема засмучених» [15, с. 27]. Див. заливати «розливаючись, покривати собою або наповнювати що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 183]. *Весна наворожила: «Мені вже рік, один блакитний рік, Мені весна тебе наворожила» [15, с. 14]. Див. наворожити «ворожачи, напророкувати чого-небудь комусь» [СУМ, т. 5, с.39]. *Весна пронеслась: «Весна зеленим пронеслась лошам!» [15, с. 27]. Див. проноситися «швидко минати (про час)» [СУМ, т. 8, с. 245]. *Весна танцює заручини: «Весна танцює з березнем заручини» [15, с. 9]. Див. танцювати «виконувати танець» [СУМ, т. 10, с. 36]. *Вечір всміхався: «А вечір у сорочці із туманів Всміхався людям тепло за вікном» [15, с. 22]. Див. усміхатися «усмішкою виявляти певні почуття (перев. радість, задоволення і т. ін.)» [СУМ, т. 10, с. 491]. *Вигоріли коси у літа: «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву» [15, с. 75]. Див. вигоряти «втрачати або змінювати свій колір під впливом сонячного проміння; вицвітати» [СУМ, т. 1, с. 377]. *Виструнена вітром воля: «Ця Варка дика, як гірська коза, Їй треба волю, виструнену вітром» [15, с. 97]. Якого випрямили, який стоїть дуже прямо, струнко. *Вишня скипала в сльозах: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад, Де колись нею посаджена вишня Тужно скипала в гарячих сльозах» [15, с. 59]. Див. скипати «пройматися, охоплюватися яким-небудь почуттям» [СУМ, т. 9, с. 265]. *Війна віяла крилами: «За плечима війна чорно віяла крилами, І кривавився обрій од хижого гулу» [15, с. 44]. Див. віяти «махати» [СУМ, т. 1, с. 694]. *Вітри вели колядку: «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели» [15, с. 94]. *Вітри посідали, позгортавши крила: «А вітри, позгортавши крила, Посідали на лаві рядочком» [15, с. 94]. Див. посідати «сісти (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с. 328]; позгортати «згорнути, скласти все або багато чого-небудь» [СУМ, т. 6, с. 809]. *Вогонь кришив: «Уже вогонь кришив старенькі стіни» [15, с. 83]. Див. кришити «розколювати, розбивати, подрібнювати щось на дрібні шматочки, на крихти» [СУМ, т. 4, с.354]. *Впало село: «Впало в трави село, у зілля, Дихає молодо, дихає вільно» [15, с. 5]. Див. впадати «потрапляти куди-небудь» [СУМ, т. 1, с.747]. *Втомилось сонце, захотіло спати, попливло, заблукало: «Втомилось сонце, захотіло спати І попливло десь ліжечка шукати, Та заблукало у високих травах» [15, с. 44]. Див. утомлюватися «доходити до втоми, знесилюватися; стомлюватися» [СУМ, т. 10, с. 516]; захотіти «виявити бажання відчути потребу в чомусь» [СУМ, т. 3, с. 393]; попливти «почати повільно, плавно переміщатися в просторі» [СУМ, т. 7, с. 209]; заблукати «збитися з правильного напрямку, втратити просторову орієнтацію; заблудити» [СУМ, т. 3, с. 24]. *Втомлена ніч: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. утомлений «який утомився, відчуває втому, пройнятий утомою» [СУМ, т. 10, с. 515]. *Гарбуз побрів: «Гарбуз побрів городом навчання» [15, с. 106]. Див. побрести «перен. Повільно піти» [СУМ, т. 6, с. 626]. *Гілки пили роси, зітхали: «Яблунь стареньких гілки обважнілі Роси пили і зітхали у сні» [15, с. 59]. Див. пити «убирати, всмоктувати в себе вологу (про рослини, поля і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 369]; зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Гора сон чатує, відганяє тривогу, колискову співає: «І гора його сон чатує, Відганяє тривогу від личка, Колискову співає, як мати…» [15, с. 5]. Див. чатувати «охороняти когось або щось» [СУМ, т. 11, с. 283]; відганяти «позбавляти чого-небудь» [СУМ, т. 1, с. 569]; співати «видавати голосом музичні звуки» [СУМ, т. 9, с. 514]. *Граби кліпають бруньками: «Ще кліпають сонно бруньками граби» [15, с. 55]. Див. кліпати «мимоволі швидко опускати та підіймати повіки, вії; моргати» [СУМ, т. 4, с.185]. *Гроза молотила долину: «Злодійкувато уночі гроза долину молотила» [15, с. 21]. Див. молотити «бити когось чим-небудь» [СУМ, т. 4, с. 791]. *Гроза побігла оленятком: «Оленятком у гори побігла Літня гроза» [15, с. 15]. Див. побігти «почати бігти в якому-небудь напрямку» [СУМ, т. 6, с. 614]. *Гроза реготала, веселилась, бавилася, схилилась, затремтіла: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу» [15, с. 21]. Див. реготати «гучно, нестримно сміятися» [СУМ, т. 8, с. 497]; веселитися «проводити час у розвагах, веселощах» [СУМ, т. 1, с.339]; бавитися «забавлятися, гратися» [СУМ, т. 1, с.77]; схилятися «змінювати своє пряме положення на похиле, нагинаючись, опускаючись» [СУМ, т. 9, с.884]; затремтіти «почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття» [СУМ, т. 3, с. 358]. *Грудень зазорів: «Зазорів понад світом грудень» [15, с. 58]. Див. зазоріти «почати зоріти, світитися» [СУМ, т. 3, с.129]. *Грудень ударить: «Скоро грудень ударить у вікна» [15, с. 20]. Див. ударяти «початися, настати раптово або з великою силою (про явища природи)» [СУМ, т. 10, с. 387]. *Груші зітхають: «Під цим вікном старесенькі вже груші Скриплять, напевно, і зітхають ніччю» [15, с. 48]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с.580]. *Гуслі полетіли: «Знялися, наче журавель у вирій, За дідом полетіли в небеса» [15, с. 106]. Див. полетіти «почати пересуватися в повітрі за допомогою крил» [СУМ, т. 7, с. 64]. *Гуслям уривавсь терпець: «А в звуках тих вже пробивався відчай, Напевно, гуслям уривавсь терпець» [15, с. 106]. Див. терпець уривається (урвався, увірвався і т. ін.) кому «не маючи змоги більше терпіти, витримувати що-небудь, виходити зі стану спокою, рівноваги» [СУМ, т. 10, с.95]. *День приліг: «Йшов до обрію день та приліг у столочених травах» [15, с. 5]. Див. прилягати «лягати на короткий час» [СУМ, т. 7, с. 663]. *День розімлів: «День розімлів від спокою і тиші, Сніг де-не-де вже трохи почорнів» [15, с. 78]. Див. розімлівати «переставати бути напруженим; розслаблюватися» [СУМ, т. 8, с. 684]. *Дерева мовчать, хмурять чола: «Та дерева мовчать, хмурять чола так, лелечко!» [15, с. 76]. *Димар викашлює груди: «І викашлює стомлені груди Почорнілий, старий димар» [15, с. 58]. Див. викашлювати «кашляючи, видаляти що-небудь з горла» [СУМ, т. 1, с.405]. *Дім насунув на брови стріху: «Дім стоїть у воротах, чекає на мене, Аж на брови насунув стареньку стріху» [15, с. 48]. Див. насувати «надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя)» [СУМ, т. 5, с. 208]. *Дім ховає за пазуху, шепче: «Дім ховає за пазуху теплу мене, Гріє липовим чаєм, шипшиною, зіллячком І тихесенько шепче, що осінь мине, Що жура моя вся – молоде божевіллячко» [15, с. 48]. Див. ховати «класти що-небудь в таємному місці, щоб ніхто не міг знайти» [СУМ, т. 11, с.101]: шептати «говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки» [СУМ, т. 11, с. 441]. *Днина бігла: «А днина бігла навздогін В руках з плащем із срібних ниток» [15, с. 69]. Див. бігти «поспішно йти кудись, до кого-, чого-небудь; поспішати, поспішатися, квапитися» [СУМ, т. 1, с.175]. *Дощі пов’язали: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. пов’язувати «закріплювати, зав’язувати» [СУМ, т. 6, с.699]. *Дубок поцілить: «Коли дубок з тонкої пращі Поцілить жолудем мене, Замріє в сутіні мій пращур» [15, с. 96]. Див. поціляти «цілитися у кого-, що-небудь» [СУМ, т. 7, с. 416]. *Жовтим шовком вишиті зірки: «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Журба неприспана хлюпоче: «В очах журба неприспана хлюпоче» [15, с. 8]. Див. присипляти «перен. Викликати, спричинювати забуття чого-небудь реального» [СУМ, т. 8, с. 17]; хлюпотати «плещучи, просочуючись, видавати характерні звуки» [СУМ, т. 11, с. 89]. *Задивився ліс: «На вродливу зіроньку задивився ліс» [15, с. 77]. Див. задивлятися «захоплено, з замилуванням довго дивитися на кого-, що-небудь або кудись, у щось» [СУМ, т. 3, с.108]. *Захмеліла днина: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. захмеліти «перен. Дійти до стану, схожого на сп’яніння» [СУМ, т. 3, с. 384]. *Заходив місяць, сідав, крутнувши вуса: «А вечорами у світлій льолі Заходив місяць собі поволі. Сідав на стільчик, крутнувши вуса» [15, с. 69]. Див. заходити «ідучи, потрапляти куди-небудь, проникати в середину або вступати в межі чогось; входити» [СУМ, т. 3, с. 368]; сідати «зігнувши корпус, опуститися сідницями на що-небудь; займати місце на сидінні» [СУМ, т. 9, с. 212]; крутити «надавати чомусь обертового руху; обертати» [СУМ, т. 4, с. 474]. *Заходить місяць, одяга фартух, починає молоти: «Заходить місяць, одяга фартух І починає борошно молоти» [15, с. 113]. Див. одягати «покривати одягом кого-небудь» [СУМ, т. 5, с.645]; молоти «перетворювати на борошно зерно, роздрібнюючи, розтираючи його» [СУМ, т. 4, с.790]. *Згорбатів сонях, посмутнів: «Згорбатів сонях біля огорожі Великим карим оком посмутнів» [15, с. 93]. Див. згорбатіти «зігнутися від важкої праці, переживань і т. ін.; зсутулитися» [СУМ, т. 3, с. 519]; посмутніти «стати смутним; засмутитися» [СУМ, т. 7, с. 349]. *Землі хочеться до серця пригорнути: «І хочеться натрудженій землі Тих журавлів до серця пригорнути» [15, с. 10]. Див. хотітися «відчуватися як потреба, бажання, прагнення» [СУМ, т. 11, с. 133]. *Земля зітхала: «Земля зітхала і гула щоночі» [15, с. 82]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів)» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Земля тулить небо: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. тулити «притискати, прикладати що-небудь до чогось або пригортати кого-, що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 314]. *Зиркала роса: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Зиркають вітри: «У шибку зиркають вітри, мов діти» [15, с. 93]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с.568]. *Зірки скорені ходили, клювали зерна: «Зірки ходили скорені довкола, Клювали зерна росяні з руки» [15, с. 101]. Див. скоряти «перен. Повністю оволодівати ким-небудь, захоплювати когось (про почуття, думки, стан і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 305]; ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]. *Зітхають незабудки: «Не спи, коханий, В тиші голубій Дзвенить роса, Зітхають незабудки» [15, с. 68]. *Зморений пісок: «І рук німе, причаєне голосся, І під ногами зморений пісок» [15, с. 31]. Див. зморений «який зморився, відчув фізичну втому» [СУМ, т. 3, с. 632]. *Зоря сміхалась викупана: «Зоря всміхалась викупана, рання» [15, с. 29]. Див. купати «занурювати що-небудь у щось рідке, сипуче і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 4, с. 401]. *Котиться сонце: «І котиться зрання городом рясним Сонце – не сонце – оранжева диня» [15, с. 114]. Див. котитися «обертаючись, пересуватися в певному напрямі» [СУМ, т. 4, с. 310]. *Мить тече по лезові ножа: «І світить порожнечею свічадо, І мить тече по лезові ножа» [15, с. 24]. Див. текти «минати, проходити, збігати (про час і те, що триває, відбувається в часі)» [СУМ, т. 10, с. 58]. *Місяць висипав зорі: «І до ніг юній феї неспішно Місяць висипав зорі кленові» [15, с. 14]. Див. висипати «сиплячи, викидати, видаляти що-небудь з чогось або вкидати, поміщати кудись» [СУМ, т. 1, с. 483]. *Місяць глипав: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку На вічне і святе, як світ, Засвіченого тіла голосіння» [15, с. 46]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с. 85]. *Млин вслухається: «Вслухається в забуті звуки млин» [15, с. 113]. Див. вслухатися «напружуючи слух, намагатися почути що-небудь; прислухатися» [СУМ, т. 1, с. 769]. *Моляться буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. молитися «захоплюватися ким-, чим-небудь, схилятися перед кимось, чимось» [СУМ, т. 4, с.748]. *Мороз приведе на лад: «Лиш мороз приведе все на лад» [15, с. 20]. Див. приводити «доводити до якого-небудь стану, надавати якогось вигляду» [СУМ, т.7, с. 577]. *Мухоморчик розправив зонт: «У нас тихо. Навіть мухоморчик Розправив над травинками свій зонт» [15, с. 82]. Див. розправляти «випрямляти, розгинати, випростувати що-небудь» [СУМ, т. 8, с. 778]. *Наполохані тіні розпинають тишу: «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» [15, с. 12]. Див. наполоханий «охоплений страхом; наляканий» [СУМ, т. 5, с. 155]. *Насупилась далеч, мовчить, розродиться риданням: «Насупилась далеч, мовчить, От-от розродиться риданням» [15, с. 18]. Див. насуплюватися «ставати похмурим, незадоволеним, надутим» [СУМ, т. 5, с. 209]; мовчати «не видавати звуків, не порушувати тиші» [СУМ, т. 4, с. 771]. *Недослухані кроки: «Спопелю на жертовнім огні Недослухані кроки» [15, с. 75]. Якого не дослухали до кінця. *Ниви горбатіли могилами: «І горбатіли ниви так гірко могилами» [15, с. 45]. Див. горбатіти «ставати горбатим» [СУМ, т. 2, с.126]. *Німує ліс: «Тріпочуть бантики у росах – Аж з подиву німує ліс» [15, с. 46]. Див. німувати «мовчати» [СУМ, т. 5, с. 425]. *Ніч вишиває: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Ніч крилами змахнула, заснула: «Мрійна ніч, немов лелека, Тихо крилами змахнула – на одній нозі заснула» [15, с. 15]. Див. змахувати «махати чим-небудь, спрямовуючи рух угору» [СУМ, т. 3, с.613]; засипати «впадати в сон» [СУМ, т. 3, с.306]. *Ніч примостилась: «З чорним кужелем ніч примостилась на теплій землі» [15, с. 5]. Див. примощуватися «бути розташованим біля чого-небудь, десь» [СУМ, т. 7, с. 681]. *Ніч підперла стріху, зирить темним оком: «Ніч підперла нашу стріху, В небо зирить темним оком» [15, с. 13]. Див. підпирати «правити за підпору чому-небудь» [СУМ, т. 6, с.481]. Див. зирити «те саме, що дивитися» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Носить вітер: «Щоднини в хмарі носить вітер Полям натомленим води» [15, с. 112]. Див. носити «маючи що-небудь, передавати його іншим» [СУМ, т. 5, с. 390]. *Осінь спустилась, принесла полум’я: «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла» [15, с. 19]. Див. спускатися «сходити, з’їжджати вниз (з гори, крутого горба і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с.613]; приносити «приходячи, мати на собі, з собою що-небудь» [СУМ, т. 7, с.691]. *Охкають гармати: «Десь там далеко охкають гармати. Пожежі у півнеба аж ячать» [15, с. 82]. Див. охати «утворювати звуки, схожі на вигук «ох»» [СУМ, т. 5, с.820]. *Очицями стріляє жах, влучає маренням, чадом: «Очицями з кутків стріляє жах, влучає сивим маренням і чадом» [15, с. 24]. Див. очі стріляють «хто-небудь швидко і напружено поглядає в різні боки» [СУМ, т. 9, с.776]; влучати «кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати» [СУМ, т. 1, с. 706]. *Пасуть коней світанки: «Пасуть світанки пізніх коней В химерних хащах верховіть» [15, с. 12]. Див. пасти «виганяти худобу, птицю на пашу, пасовисько, доглядаючи за нею» [СУМ, т. 6, с.90]. *Перемучені ліси: «Останній Пан чи грає на сопілці У наших перемучених лісах?» [15, с. 158]. Див. перемучити «дуже змучити; змучити ще раз, повторно або заново, по-іншому» [СУМ, т. 6, с. 233]. *Північ проситься: «Примари причаїлись за вікном І темна північ проситься у сіни» [15, с. 32]. Див. проситися «просити, щоб прийняли куди-небудь» [СУМ, т. 8, с.284]. *Підстрибнув дощ, вдарив каблуками: «Підстрибнув дощ і вдарив каблуками…» [15, с. 107]. Див. підстрибувати «робити невеликі стрибки вгору; підскакувати, підплигувати» [СУМ, т. 6, с.508]; ударяти «спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь» [СУМ, т. 10, с.387]. *Піски жалять: «Піски пустелі жалять босі ноги» [15, с. 24]. Див. жалити «викликати відчуття жару, свербежу, колючи чим-небудь отруйним» [СУМ, т. 2, с.503]. *Піч зітхає: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Помідор просить: «Такий один, загублений на грядці, Ще трошки сонця просить помідор» [15, с. 113]. Див. просити «звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось» [СУМ, т. 8, с.283]. *Помідори сердяться: «І помідори Сердяться на вітер І червоніють в гніві» [15, с. 68]. Див. сердитися «бути в стані гніву, роздратування; гніватися» [СУМ, т. 9, с.132]. *Поскидали одежину клени: «Від морозу терпнуть губи у світання, Поскидали одежину клени» [15, с. 72]. Див. скидати «знімати з себе чи з кого-, чого-небудь щось одягнене, пов’язане тощо» [СУМ, т. 9, с.262]. *Поставали вітри, розтрусили: «Поставали вітри під хатою, Розтрусили довкола сніг» [15, с. 94]. Див. поставати «стати; стоячи, розміститися де-небудь (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с.362]; розтрушувати «розсипати трусячи» [СУМ, т. 8, с.834]. *Прибігла зірка: «Аж поки в небі не стало темно І не прибігла найменша зірка» [15, с. 69]. Див. прибігати «бігом досягати якого-небудь місця» [СУМ, т. 7, с.557]. *Промінець зомлів: «В його волоссі промінець зомлів» [15, с. 24]. Див. зомлівати «втрачати свідомість; непритомніти» [СУМ, т. 3, с.684]. *Рань колише голоси: «Вже рань за вікнами колише Чиїсь ледь чутні голоси – Аби не розбудити тишу» [15, с. 8]. Див. колихати «гойдати (дитину) в колисці, заспокоюючи і присипляючи» [СУМ, т. 4, с.222]. *Рвались ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. Див. рватися «розриватися, розділятися на частини (про предмети)» [СУМ, т. 8, с.462]. *Реготався бубон: «Басовито й порожньо Реготався бубон – Віддавала дівчину мати за нелюба» [15, с. 51]. Див. реготатися «те саме, що реготати» [СУМ, т. 8, с.479]. *Розпука глипала: «Важко впали господині руки – Глипала з усіх кутків розпука» [15, с. 94]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с.85]. *Серденько проростає мріями: «Проростає мріями Серденько дівоче» [15, с. 74]. Див. проростати «ставати місцем, основою для росту, появи чого-небудь» [СУМ, т. 8, с.273]. *Сльозинки мелодію ткали: «Сльозинки рясно лопотіли, Мелодію пробудну ткали, Щоб на гнучкім вербовім тілі Продовжитись листками» [15, с. 21]. Див. ткати «виготовляти (тканину) способом щільного приєднання перехресно переплетених ниток – поздовжніх (основи) і поперечних (утоку)» [СУМ, т. 10, с.152]. *Сон, запнувши вікна ніччю, п’є узвари: «Сон, запнувши нам вікна ніччю, П’є узвари, на казці настояні» [15, с. 14]. Див. запинати «закривати, завішуючи або покриваючи що-небудь чимсь» [СУМ, т. 3, с.253]; пити «ковтати яку-небудь рідину для вгамування спраги» [СУМ, т. 6, с.369]. *Сонечко назбирує намисто: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. назбирувати «збирати яку-небудь кількість чогось» [СУМ, т. 5, с.88]; намисто «прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т. ін., яку жінки носять на шиї» [СУМ, т. 5, с.128]. *Сонце плавиться: «Липневе сонце плавиться вгорі» [15, с. 84]. Див. плавитися «нагріваючись, ставати рідким або м’яким; розтоплюватися» [СУМ, т. 6, с.556]. *Сонце стало за плечима: «У сина стало сонце за плечима» [15, с. 44]. Див. ставати «Розміщуватися, розташовуватися певним чином» [СУМ, т. 9, с.624]. *Сонях сонцем збризканий: «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]. Див. збризкати «покривати бризками» [СУМ, т. 3, с. 451]. *Стогнуть поля: «І простуджено стогнуть поля» [15, с. 20]. Див. стогнати «утворювати протяжний шум, гул, що нагадує стогін» [СУМ, т. 9, с.723]. *Тужать верби: «Ще десь позаду тужать верби І роси… Роси капнули із віч» [15, с. 112]. Див. тужити «дуже сумувати, журитися, переживати якесь горе, якусь невдачу і т. ін.» [СУМ, т. 10, с.312]. *Туман котив: «Услід туман котив біляве тіло» [15, с. 46]. Див. котити «те саме, що котитися» [СУМ, т. 4, с.310]. *Тюльпан уста розкриє: «А молодий тюльпан Уста розкриє спрагло і дитинно» [15, с. 63]. Див. розкривати «розмикати, розтуляти що-небудь стулене і т.ін.» [СУМ, т. 8, с.713]. *Фіалка мружила око: «Ніжно фіалка мружила Фіолетове око» [15, с. 54]. Див. мружити «стуляючи повіки, частково заплющувати очі; жмурити» [СУМ, т. 4, с.817]. *Хатка позіхала: «Хатка солодко позіхала» [15, с. 54]. Див. позіхати «мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (при бажанні спати, при втомі і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.817]. *Хитався день: «Хитався день в шумливім верховітті» [15, с. 33]. Див. хитатися «рухатися, коливатись з боку на бік, вперед і назад або згори вниз; колихатися, гойдатися» [СУМ, т. 11, с.63]. *Ховала грушка: «Й ховала грушка у зеленій шубі Ліхтарики таких смачних плодів» [15, с. 83]. Див. ховати «позбавляти кого-небудь можливості бачити щось, затуляючи, відвертаючи, повертаючи і т. ін. його» [СУМ, т. 11, с.101]. *Ходить місяць, роздає: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Див. ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]; роздавати «віддавати щось частинами різним особам, розподіляти між усіма або багатьма» [СУМ, т. 8, с. 661]. *Хор беріз тупа ніжками: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. тупати «бити ногою (ногами) об підлогу, землю» [СУМ, т. 10, с.320]. *Цілунок згорить: «Цілунок твій згорить На зболених устах» [15, с. 79]. Див. згоряти «перен. Кінчатися» [СУМ, т. 3, с.521]. *Час забув: «Час забув про моє існування, Зникли всі дріб’язкові тривоги» [15, с. 13]. Див. забувати «переставати пам’ятати кого-, що-небудь, не зберігати в пам’яті» [СУМ, т. 3, с. 30]. *Щастя ночувало: «Щоб у хаті щастя ночувало» [15, с. 94]. Див. ночувати «проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку» [СУМ, т. 5, с. 448]. *Яблуня рушила в дорогу, дибала: «А наша яблуня стара В дорогу рушила далеку, Розкинула натруджені гілки І дибала так сумно під дощем» [15, с. 79]. Див. рушати «направлятися куди-небудь або до когось, чогось» [СУМ, т. 8, с. 918]; дибати «повільно і важко або невміло переставляти ноги» [СУМ, т. 2, с. 269]. 2. 3. 2. Загальномовні: Біжить стежинка: «Біжить тонесенька стежинка Коло мойого серця близько» [15, с. 93]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с.175]. Бродить місяць: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с. 238]. Вечір падає: «В гори вечір падає, Мов казковий птах» [15, с. 77]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Визрілі світанки: «Колишуть клени визрілі світанки, Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. визрівати «перен. Набувати завершеності в розвитку» [СУМ, т. 1, с. 401]. Вітер бродив; вітри бредуть: «Хтось уночі шурхотів біля вікон, Може, то вітер бродив у кущах» [15, с. 59]; «Дивився, як вітри в траві бредуть, Й співав собі, а спів далеко линув» [15, с. 46]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с.238]. Віти гублять: «І першу краплю, мов сльозу, У травах гублять віти» [15, с. 18]. Див. губити «забуваючи, залишаючи і т. ін. що-небудь, втрачати його» [СУМ, т. 2, с.186]. Вогонь дрімає: «Я знаю – Вогонь під попелом дрімає!» [15, с. 27]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с. 418]. Вона [пісня] встає із попелищ і мук: «Вона росте. У неї крила білі. Вона встає із попелищ і мук» [15, с. 7]. Див. уставати «перен. Виникати, поставати з чогось, через щось» [СУМ, т. 10, с. 495]. Горизонти танули: «Було там стільки простору і волі, Аж горизонти танули в очах» [15, с. 100]. Див. танути «перен. Поступово зникати з поля зору, ставати непомітним, невиразним» [СУМ, т. 10, с. 34]. Горить калина: «Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. горіти «сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими фарбами, кольорами» [СУМ, т. 2, с.130]. День обпік сонцем: «Долоні сонцем білий день обпік» [15, с. 14]. Див. обпікати «викликати больові відчуття і пошкодження чим-небудь їдким, пекучим» [СУМ, т. 5, с. 39]. Дзвеніла ніч зорями: «Повертався. І дзвеніла ніч зорями, немов дрібним намистом» [15, с. 45]. Див. дзвеніти «перен. Звучати дзвінко» [СУМ, т. 2, с. 264]. Дзвеніла тиша: «І дзвеніла щастям літня тиша» [15, с. 6]. Дими лизали: «Важкі дими лизали горизонт» [15, с. 82]. Див. лизати «перен. Доторкуватися або вкривати собою (про хвилю, вогонь і т. ін.)» [СУМ, т. 4, с. 484]. Днина вривалась: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. вриватися «перен. Швидко проникати в середину чого-небудь (про звуки, запахи і т. ін.)» [СУМ, т. 1, с. 738]. Дощем прибитий небокрай: «А у вікні – маленький кусень світу Й дощем прибитий сірий небокрай» [15, с. 19]. Див. прибивати «ударяючи чим-небудь, притискати, спресовувати щось» [СУМ, т. 7, с. 552]. Дрімають гриби: «Під листям зопрілим дрімають гриби» [15, с. 55]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с.418]. Дуби розгойдані: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. розгойдувати «розхитувати що-небудь ритмічними поштовхами» [СУМ, т. 8, с. 651]. Жоржин прив’ялена краса: «Знайома хата. Тин. Дерева. Жоржин прив’ялена краса» [15, с. 12]. Див. прив’ялювати «частково позбавляти свіжості, соковитості, пружності; присушувати» [СУМ, т. 7, с. 584]. Заснулі грози: «В старих хащах хроплять заснулі грози, Буркоче грім, немов кошлатий звір» [15, с. 186]. Див. засипати «перен. Переставати виявляти ознаки життя; завмирати, затихати» [СУМ, т. 3, с. 306]. Заспівали вітри: «Завили вітри, заспівали…» [15, с. 94]. Див. заспівувати «перен. Густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 324]. Зима дише: «Дише холодом в руки зима» [15, с. 58]. Див. дихати «віяти, обдавати чим-небудь» [СУМ, т. 2, с. 291]. Зігріта усміхом твоїм хвилина: «І падала, котилася до ніг, Зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. зігрівати «перен. Оживляти гарячим, радісним почуттям, світлою думкою і т. ін., примушувати звучати щиро, безпосередньо» [СУМ, т. 3, с. 572]. Злітають сни: «Злітають сни прозорим дивом. Ніяк безсоння не скорю» [15, с. 8]. Див. злітати «перен. Несподівано з’являтися, виникати» [СУМ, т. 3, с. 595]. І радістю, і смутком перешиті ночі: «І хай світліші стануть мої ночі, І радістю, і смутком перешиті» [15, с. 6]. Див. перешивати «переробляти пошите, надаючи іншого розміру, фасону і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 6, с. 321]. Мак схилив голівку: «Схилив голівку у зажурі мак, Притих наморено в гнізді лелека» [15, с. 107]. Див. схиляти «змінювати пряме положення на похиле, нагнувши, опустивши що-небудь; нахиляти» [СУМ, т. 9, с. 883]. Мурашки заклопотані, здорожені: «Мурашки заклопотані, здорожені Тоненьку стежку топчуть в мураві» [15, с. 175]. Див. заклопотаний «який має багато роботи, справ; дуже зайнятий» [СУМ, т. 3, с. 149]; здорожений «який утомився в дорозі» [СУМ, т. 3, с. 548]. Небо, дивом заволочене: «Вечірнє небо, дивом заволочене, Мов синя чаша денцем догори» [15, с. 180]. Див. заволікати «пересуваючись у просторі, закривати, затягувати, оповивати що-небудь (про хмари, дим, туман і т. ін.)» [СУМ, т. 2, с. 448]. Обрій заквітчався: «Пророчим сяйвом обрій заквітчався» [15, с. 14]. Див. заквітчуватися «взагалі прикрашатися, оздоблюватися чим-небудь; набувати привабливого вигляду» [СУМ, т. 3, с.141]. Обрій падав і горів: «Далекий обрій падав і горів» [15, с. 33]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 11]; горіти «давати або випромінювати світло; світитися» [СУМ, т. 2, с. 130]. Осінь впала сльозиною: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг» [15, с. 76]. Див. упасти «раптово настати, насунутися, огорнути собою що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 454]. Очі падуть: «І боязко очі падуть їм до ніг» [15, с. 36]. Див. падати «схилятися вниз, опускатися» [СУМ, т. 6, с.11]. Падала, котилася хвилина: «І падала, котилася до ніг, зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Підсніжник проклюнув, дише: «Проклюнув льодів шкаралупу – і дише» [15, с. 55]. Див. прокльовувати «пробивати дзьобом, клюючи» [СУМ, т. 8, с. 203]; дихати «втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих» [СУМ, т. 2, с.291]. Прибирається земля: «І прибирається земля до свята» [15, с. 9]. Див. прибиратися «перен. Набувати святкового, гарного вигляду, прикрашатися чим-небудь (про неживі предмети)» [СУМ, т. 7, с.556]. Притишений сад: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад…» [15, с. 59]. Див. притишений «який притих, став тихішим» [СУМ, т. 8, с. 64]. Пропахлий димом день: «Пропахлий димом день Махне крилом осіннім – На осені лежить Прозорих сліз печать» [15, с. 79]. Див. пропахати «насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах.*Образно» [СУМ, т. 8, с. 251]. Розвихрена трава: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. розвихрений «який розтріпався, розметався в різні боки» [СУМ, т.8, с. 631]. Росою скроплені сади: «На березі липневої печалі Цвітуть росою скроплені сади» [15, с. 184]. Див. скроплювати «обдавати, вкривати краплями, бризками; оббризкувати» [СУМ, т. 9, с. 325]. Спинений, застиглий лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. спиняти «припиняти рух кого-, чого-небудь, примушувати когось, щось стати; зупиняти» [СУМ, т. 9, с. 506]; застигати «перен. Переставати рухатися, ворушитися, коливатися і т. ін.» [СУМ, т. 3, с. 329]. Співала лоза: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Див. співати «перен. Видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін.» [СУМ, т. 9, с. 514]. Туман проллється молоком: «Здивує білка невсипуща, Туман проллється молоком…» [15, с. 96]. Див. проливатися «випадати, проходити (про дощ, зливу і т. ін.)» [СУМ, т. 8, с. 215]. Хижки туляться: «Тут хижки туляться до зелені усюди – Відчинені, гостинні, без замків» [15, с. 10]. Див. тулитися «міститися одне біля одного, близько до чогось» [СУМ, т. 10, с. 315]. Шепочуть трави: «Шепочуть трави: – Скоро, скоро…» [15, с. 99]. Див. шептати «перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 441]. Отже, в поезіях збірки Христини Керити «У затінку літа» найбільше використано дієслівних метафор, оскільки дієслово завдяки неелементарності свого значення робить можливим створення найбільшої кількості різного типу метафор. Авторка метафоризує явища природи, астрономічні назви, рослини, побутові реалії, просторові та абстрактні поняття. І хоча прикметникові та іменникові метафори зустрічаються рідше за дієслівні, вони вжиті дуже яскраво, в особливо важливих місцях задля створення глибокої образності. Більша частина метафор є авторськими, а сама поетеса вживає їх лише один раз. Це і робить їх настільки ефектними. Розділ ІІІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕТАФОРИ ХУДОЖНЬОГО ІДІОСТИЛЮ Х. КЕРИТИ Провідна роль у творенні образної експресивності поетичного тексту належить метафорі. Поетична мова Христини Керити відзначається яскравою, самобутньою образно-метафоричною насиченістю, що є свідченням витонченого чуття слова, вміння знайти найбільш вдалі й доречні засоби для вираження своїх думок, почуттів. Найчастіше в поетичному тексті зустрічається дієслівна метафора. Особливістю метафор Х.Керити є їх тісний зв’язок із фольклорними традиціями образотворення, який полягає в антропоморфізації природи, тобто наділенні її властивостями, притаманними людині: Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця? Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця. Головними образами у поезії Христини Керити завжди виступають різноманітні природні явища, об’єкти, фауна та особливо флора. Саме така лексика метафоризується, і ці предмети виступають дистрибутами в метафоричних сполуках. Відповідно, відчувається, яке важливе значення для поетеси має природа рідного краю. Авторка дуже часто вдається до персоніфікації, яка забезпечує уподібнення об’єктів та явищ неживої природи до світу людей. Саме тому тумани, вітри, дощ, місяць, зірки, ніч, сонце, дерева, квіти оживають у поезії, набувають людських ознак, перебирають переживання, емоції та діяльність людей. Таким чином у поезії Христини Керити вітри зиркають у шибку, ніч вишиває зірки, сонечко втомлюється, день прилягає, лоза співає, гриби дрімають, дощ вдаряє каблуками, дерева хмурять чола, далеч супиться, а гроза регоче і бавиться. У пейзажній ліриці авторка тяжіє до використання розгорнених метафор, які у своєму складі містять кілька метафоризованих компонентів, що дає змогу охопити більший семантичний простір у висловлюванні: Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз, На вродливу зіроньку Задивився ліс. Завдяки розгорненим метафорам гроза, наприклад, сприймається читачем уже не просто як явище природи, а як жива істота, здатна діяти, думати, переживати, змінювати настрої і приймати рішення: Злодійкувато уночі Гроза долину молотила, І вістря блискавок топила В ріллі похилому плечі. І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу. Таким чином почуття і переживання людей розкриваються саме через образи природи, особливо неживої, що здійснюється за допомогою нанизування метафор. Вдаючись до уособлення понять природного світу, Х.Керита зумисне їх психологізує. Для кожного пейзажного малюнка Христина Керита, на думку Н.Ференц, уміє знайти промовисті деталі, «вона володіє даром поетичного живописання. Її світовідчуття, одухотворена споглядальність сповнені радісним зачудуванням. Обожнюючи природу, поетка відкриває її дивосвіт, оперуючи простими словами, легким розкутим стилем» [40, с. 15]. Часто обрані метафори створюються на основі оригінальної, особливої подібності ознак, яку помітила саме авторка, що засвідчує її індивідуальний авторський стиль: промінець зомлів, мить тече по лезові, вітер бродить, помідори сердяться і просять сонця, журба хлюпоче, земля прибирається до свята. Метафори у поезії Христини Керити служать для зображення пейзажу, змалювання навколишнього світу, природи, що надихає читача, захоплює, впливає на його почуття, викликає певні емоції. Так, землі хочеться пригорнути журавлів, хижки туляться одна до одної, світанки випасають коней, рвуться нитки блискавиць, а ніч зирить темним оком. Герої поезій, що зазвичай є об’єктами природи, передають відчуття самої поетеси, особисті, інтимні. І передача здійснюється завдяки яскравим, особливим, колоритним і завжди цікавим, захоплюючим метафорам. Статистичний аналіз метафорних словосполучень підтверджує, що Христина Керита віддає перевагу (вживаються кілька разів) таким метафорам: бродити (вітер бродить, місяць бродить, гарбуз побрів), співати (гора співає колискову, лоза співає під смичком вітру, вітри заспівали колядку), зітхати (груші зітхають, гілки зітхали, піч зітхає, незабудки зітхають, земля зітхає), бігти (бігтимуть ліани, прибігла зоря, днина бігла з плащем у руках, стежинка біжить), зиркати (ніч зирить темним оком, зиркала роса, зиркають вітри), падати (обрій падав, очі падуть, осінь впала сльозиною, вечір падає), дрімати (вогонь дрімає, гриби дрімають), глипати (місяць глипав, розпука глипала), реготати (гроза реготала, бубон реготався) котитися (туман котив біляве тіло, сонце котилося) та ін. Абсолютна більшість метафор у поезії Христини Керити, дієслівних у тому числі, є саме індивідуально-авторськими. Поетеса дивиться на світ оригінально, свіжо. Завдяки такій характерній високій образності, поезія набуває казкового, фантастичного відтінку, де кожен куточок, куди не зверне увагу людина, оживає, рухається і передає емоції. Так, весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, піч зітхає, а ніч вишиває по небу. І вся ця творча образність створена авторкою індивідуально й неповторно. Поетична мова Христини Керити є багатою, динамічною, яскравою та глибоко чуттєвою, що досягається завдяки майстерному використанню авторкою значної кількості оригінальних метафор, які є окрасою тексту і свідчать про тонкий мовний смак і естетичне сприйняття світу. Наші слова яскраво підтверджують і спостереження літературознавця Н.Ференц: «У ліриці Христини Керити яскраво виражений автобіографічний стан душі. Її твори вдало передають жіноче сприйняття світу, особливостями якого є тонкий ліризм і сповідальність інтонацій, уміння зосереджуватися не стільки на події, скільки на враженнях від неї» [36, с. 144]. Як засвідчують результати проведеного нами дослідження, Х.Керита використовує велику кількість авторських прикметникових метафор, які вирізняються оригінальністю, яскравістю і високою образністю. Поетеса дивиться на світ завжди по-новому, знаходячи такі цікаві подібності між явищами і предметами навколишнього світу, які читач часто не може передбачити чи побачити сам: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]; «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]; «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]; «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Н.Ференц, аналізуючи поетику творчості Х.Керити, звернула увагу, що «погляд на природу у неї захоплено-романтичний, іноді спокійно-зосереджений, ніжно-мрійливий, сповнений радості відкриття живого світу. Природа для неї – втілення добра і краси» [36, с. 141]. Це підтверджує і наше дослідження, адже в аналізованій поезії переважають внутрішньочуттєві прикметникові метафори. Усі образи, змальовані у поезії, з’являються в нашій уяві крізь призму особливого світобачення авторки, її внутрішнього світу, переживань та емоцій. Знайомі слова постають по-новому у нашій уяві саме завдяки несподіваній сполучуваності, що породжує свіжі, цікаві і незвичні образи. Одоративні прикметникові метафори характеризують предмет за запахом, нюхом, смаком, дотиком: повзуча темнота, щербатий місяць-камінь, гарячий хаос, застиглий лет віків, прив’ялена краса, захмеліла днина, зігріта усміхом твоїм хвилина, перестиглі зорі, буйнорогий лось, кошлатий пензель, хрускотлива зала тощо. Велику групу прикметникових метафор становлять емотивні, тобто почуттєві. У таких метафорах розкривається не лише характеристика предмета, явища, істоти, які описуються, але в більшій мірі почуття самої авторки. Вони допомагають їй виразити власний внутрішній світ: неприспана журба, наполохані тіні, мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, тремтлива радість, жахлива казка. Наприклад: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Кольористичні прикметникові метафори відіграють важливу роль у поезії Х.Керити. Авторка активно вживає їх, оригінально обігрує, вимальовує незвичайну картину світу, сповнену несподіваних фарб. На розмаїту кольорову гаму епітетів Х.Керити звернула увагу й літературознавець Н.Ференц у статті «Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити» та в монографії «Художній світ Христини Керити». Дослідниця підтвердила, що «Христина Керита сприймає природу як імпресіоніст, у її поезії виразний колористичний струмінь. Символіка кольорів у її творах, будучи зануреною у народну традицію, вражає свіжістю образного бачення, виражає різні душевні, емоційні та психологічні стани ліричної героїні. У палітрі кольорів домінують світлі, зокрема прозорий, ясний, білий, голубий, блакитний» [36, с. 141]. «Рідше у ліриці Христини Керити зустрічаємо червоний колір, – зауважила Н.Ференц. – Він несе тепло, бо пов’язаний з вогнем, це колір радості, болю і страждання» [40, с. 13–14]. Доволі часто натрапляємо на несподівані поєднання кольорів та предметів, явищ навколишнього світу. Так, переймаючись темою екології та збереження живої природи, авторка поетизує, оживляє рослини, надаючи їм якостей людського організму. І таким чином, читаючи поезію, ми можемо візуалізувати зелену кров, що тече у рослинах: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Х.Керита знаходить нові, цікаві фарби, їх особливі відтінки, які мають великий емоційний вплив на читача. Такі кольори вражають зір і почуття, коли ми їх уявляємо, створюють невидимі зв’язки між різними явищами чи предметами, які, на перший погляд здаючись неочікуваними, виявляються на диво влучними і дуже вдалими: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Наприклад: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Дистрибутами прикметникових метафор, характерно для поезії Х.Керити, виступають в основному явища та об’єкти природи. Найчастіше головними образами поезій у складі прикметникових метафор є зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Часто дистрибутами виступають слова зі значенням: 1) часу, пори року чи доби: ніч (і радістю і смутком перешита, ожиново-темна, втомлена), дитинство (білочубе, босоноге), днина (захмеліла, пропахла димом), хвилина (зігріта усміхом твоїм), будень (злостивий, сірий) світанки (визрілі), жовтень (світлочубий), травень (молодий); 2) рослин: сонях (сонцем збризканий, головатий, одинокий), сад (притишений, росою скроплений), ялини (гордовиті, строгі), дуби (розгойдані), ліси (перемучені), крокуси (манливі), трава (розвихрена), жоржина (боса), берези (стрункі), мальви (повнолиці), верби (стомлені); 3) рідше тварин: мурашки (заклопотані, здорожені), сова (дрімлива), коні (бузкові), лось (буйнорогий). У поезії Х.Керити переважають авторські прикметникові метафори. Кожна з них є оригінальною, неповторною, а тому вжита зазвичай лише одноразово. І хоча виокремити повторювані прикметникові метафори важко, проте деякі закономірності таки простежуються. Авторка часто використовує складні прикметники з частинкою –чубий: буйночубий вітер, білочубе дитинство, жовточубий майстер, світлочубий жовтень. Так само вживається частинка –окий: світлоокий дім, сяйноока донечка, вишнеокі донечки. Та й узагалі авторка полюбляє складні прикметники: повнолиці мальви, головерхі часи, пишнокрила шапка, тонкорукий вітер, буйнорогий лось, тихоплинна хвиля, бистрохідні колісниці, босоноге дитинство, ожиново-темна ніч, темно-русі причали. Хоча однакових прикметникових метафор майже немає, авторка нерідко використовує синонімічні прикметники з подібною семантикою та типом перенесення ознаки. Це синоніми, що стосуються втоми (зморений пісок, втомлена ніч, стомлені верби, перемучені ліси, здорожені мурашки), сну (неприспана журба, невиспана зоря; дрімлива сова, заснулі грози), дії бризкання (росою скроплені сади, сонцем збризканий сонях), шиттям (і радістю і смутком перешиті ночі, жовтим шовком вишиті зірки). Іменникові метафори в поезії Х.Керити вживаються рідше, ніж дієслівні та прикметникові. Вони є частим засобом для створення персоніфікованих образів: І раптом – хмарка ця. Вона взялась нізвідки. Навшпиньки дощ підкравсь до зв’ялених ожин. І тихо, крадькома, щоб не знайшлися свідки, В цілункові припав до теплих уст жоржин. Поетеса, оживляючи природу, часто вживає в ролі метафор-іменників такі семантичні групи слів: 1) побутові назви (кораблик, баркасик, свитка, хустина, фіранка, цеглина, чаша); 2) назви частин тіла людини (кулак, жмені, рот, руки, рамена, скроні, спини, уста, чоло); 3) абстрактні назви (спогад, навала, тлін, хаос, хода, шаленство). Впадає в око, що Х. Керита вводить до складу іменникових метафор не тільки загальновживану та стилістично нейтральну лексику, але й застарілу (тога, рамена), пестливу (баркасик, ситчик, кораблик, човник, долоньки) та зрідка поетичну (лет) й діалектну (колиба), що робить її образну систему оригінальною, зворушливою. Отже, поезія – основне середовище існування метафор, які є яскравою ознакою самобутності ідіостилю митця. Під час створення метафоричного образу Христина Керита використовує слова загальнонародної літературної мови, вводить нові мовленнєві контексти, які передають думки в емоційно-насиченій формі. Поетична мова Христини Керити, яка вирізняється поєднанням прадавніх витоків національного світосприйняття із західноєвропейськими модерністськими пошуками, не тільки складає органічну частину словника української мови, а й відтворює специфіку нової поетичної свідомості. Метафори в поезіях Христини Керити утворюють образно-семантичний комплекс, кожен елемент якого внаслідок індивідуального осмислення та вживання стає здатним виявляти свій смисловий потенціал, виконувати певні стилістичні функції в художньому контексті, чим і визначається специфіка образної системи творів поетеси. ВИСНОВКИ Метафора – це найпоширеніший і найпродуктивніший троп, який найбільше досліджений мовознавцями. Намагаючись пізнати природу і механізм цього явища, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що лежить в її основі – порівняння, аналогія, тотожність чи подібність. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і у функціонуванні. Протягом останніх десятиліть зусиллями мовознавців світу утворилася лінгвістична теорія метафори, внаслідок чого з’явилися не тільки цікаві ідеї щодо розуміння онтології метафори, а й різноманітні інтерпретації фактичного матеріалу, способи системного аналізу метафоричного перенесення. Цінним для пізнання специфіки образної картини світу є художній доробок сучасних українських митців, серед яких особливе місце займає творчість відомої закарпатської поетеси Христини Керити, адже її поезія визначається особливою ніжністю, щирістю і тонким ліризмом. Світоприйняття поетеси є захоплено-романтичним, мирним та ніжно-мрійливим і яскраво виражається саме у літературній творчості. Одним із найважливіших засобів його вираження є метафора. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. У її поезії панують щирі і високі почуття, відкривається дорога до вершин духовності. І все це завдяки вдалому використанню образних художніх засобів, зокрема метафори. Сама назва збірки «У затінку літа» має також метафоричний зміст, що й привернуло нашу увагу при виборі об’єкта дослідження. Усього в дипломній роботі було проаналізовано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор. Як засвідчують результати нашого дослідження, дієслівні метафори є домінантою образної системи закарпатської поетеси. Широко представлені тут антропометафори, ключовими словами яких постають слова на позначення динамічної сфери життєдіяльності людини (бреде, біжить, тікає, ходить, грає, тче, тягне і под.), а також слова, що називають психофізіологічні процеси, стани (сивіє, болить, вірить, вмирає, чекає, ридає, спить, сміється тощо), які семантично корелюють з назвами реалій неживого світу, набуваючи статусу антропоморфізмів. Абсолютна більшість метафор Х. Керити, а це майже 200, є авторськими, і їхнє значення не фіксується в СУМі. Вони вражають оригінальністю: весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, піч зітхає, ніч вишиває по небу, помідор просить сонця; мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, повзуча темнота, вишнеокі доньки, світлочубий жовтень, жовточубий майстер. Беручи до уваги структурні особливості метафор, бачимо, що в поезії Христини Керити однаково трапляються як дво-, так і багатокомпонентні метафори. Часто авторка нанизує метафори одна за одною, створюючи своєрідну градацію: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу [гроза]»; «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла»; «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом». Об’єкти і явища природи оживають, персоніфікуються і перебирають різноманіття людської діяльності та почуттів: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг»; «Вривалась в двері захмеліла днина; «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» та ін. Дистрибутами в метафоричних сполуках майже завжди виступають елементи природи, флора, фауна, різні атмосферні, часові явища. Ці образи значною мірою персоніфікуються і передають почуття авторки, особливості її внутрішнього світу. Саме крізь призму природного світу Христина Керита дивиться на світ, пізнає його, насолоджується та переймається ним. Так, найчастіше зустрічаємо образи вітру, зірок, місяця, ночі, дощу, землі, сонця, вечора, дня, дерев: зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Важливу функцію відіграють кольористичні метафоричні епітети. Підбір кольорів виражає різні душевні стани, емоції та почуття, часто це несподівані відтінки: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Специфікою художнього стилю Христини Керити є вміння знайти промовисту деталь, що активізує сприйняття, створює ланцюг асоціацій. Метафори, які використовує авторка, вражають свіжістю і вишуканістю, вони є будівельним матеріалом творення поетичного світу. Створюючи велику кількість свіжих індивідуальних метафор, авторка рідко використовує їх двічі. Саме тому вони є такими ефектними, особливими й неповторними, щоразу захоплюючи читача оригінальністю й вишуканістю: «На вродливу зіроньку задивився ліс»; «І моляться сонцю язичники-буки»; «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели»; «І дзвеніла щастям літня тиша»; «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву»; «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» та багато ін. Отже, поезія Христини Керити – невичерпне джерело творчої майстерності та багатства художніх засобів. Саме тому її варто аналізувати в різних аспектах, позаяк матеріали досліджень розкривають секрети творчості й успіху талановитої поетеси, слугують натхненням для інших письменників і можуть бути використані при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменника. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С.5–32. 2. Балега Ю. Їй пісню весна наворожила. Закарпатська правда. 1981. 7 червня. 3. Балла Е. Художній профіль талановитої поетеси. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. 2014. Вип. 19. С. 180–181. 4. Басараб В. Народжуватися для щастя. Березневі заручини. Ужгород. 1981. С. 3–6. 5. Блэк. Метафора М. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С. 153–172. 6. Варич Н.І. Метафора як процес семантичного перенесення. Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник. Вип. 3. Харків: ХДПУ, 1997. С. 16–22. 7. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. Киев, 1986. 144 с. 8. Гаврилюк А. П. Метафора, її природа та роль у мові та мовленні. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: Філологія. Педагогіка. 2013. Вип. 2. С.29–33. URL: http://visnyk.fl.kpi.ua/article/viewFile/30027/26754. 9. Гайдученко Г. Метафора як посилення образності прозового твору (на матеріалі історичних романів П.Загребельного). Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2002. Вип. 5. С. 230–233. 10. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое. Метафора в языке и тексте. Москва: Наука, 1988. С. 11–26. 11. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. Київ: Вища школа, 1985. 360 с. 12. Данилюк Н.О. Традиційне і новаторське у мовній структурі сучасної метафори. Мовознавство. 1984. № 2. С. 64–67. 13. Кевешлігеті О. Міфосвіт Христини Керити у поетичній збірці «Березневі заручини». Актуальні питання гуманітарних наук. 2015. Вип. 14. С. 191–196. 14. Керита Х. У долонях світанку: Збірка поезії. Ужгород. 2012. 96 с. 15. Керита Х.В. У затінку літа: Вибрані твори. Ужгород, 2005. 224 с. 16. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. Київ: Вища школа, 1987. 345 с. 17. Кравець Л. Динаміка метафори в українській поезії ХХ ст. Київ: ВЦ«Академія», 2012. 416 с. 18. Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів М.Зерова): автореф. дис….канд. філол. наук. Київ, 1997. 18 с. 19. Кравець Л.В. Фітоморфні метафори в українській поезії ХХ ст. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. Київ, 2010. Вип. 6. C. 204–209. 20. Лисенко О. М. Метафора як об’єкт наукових студій. Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. 2017. Вип. 45. C. 22–29. 21. Марцинківська О.Є. Переносне значення та образне вживання. Мовознавство. – 1973. № 3. С. 24–33. 22. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови / За ред. Л.І. Мацько. Київ, 2003. 463 с. 23. Олійник І. Слово в лексичній системі української мови. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. акад. І.К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1973. С. 27–100. 24. Пустовіт Л.О. Лексико-семантична структура метафори: автореферат дис….канд. філол.наук. Київ, 1979. 18 с. 25. Рішко М. Муза Христини Керити. Новини Закарпаття. 1995. 7 лютого (№ 20). С.2. 26. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2011. 844 с. 27. Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка. Санкт-Петербург: Наука, 1993. 153 c. 28. Словник української мови: в 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. 29. Сучасна українська мова: Лексикологія. Фонетика: підручник / А.К. Мойсієнко, О.В. Бас-Кононенко, В.В. Берковець та ін.; за ред. A.K. Мойсієнка. Київ: Знання, 2013. 340 с. 30. Таке все вічне, і таке все тлінне. URL: http://raprint.blogspot.com/2011/04/blog-post.html‎ 31. Тараненко А.А. Языковая семантика в её динамических аспектах. Київ: Наукова думка, 1989. 256 с. 32. Телия В.Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция. Метафора в языке и тексте. Москва, 1988. С.26–52. 33. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. Київ, 2003. 448 с. 34. Українська мова: Енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія, 2004. 35. Ференц Н. Бачити світ по-своєму. У долонях світанку. Збірка поезій. Ужгород. 2012. С. 3–4. 36. Ференц Н.С. Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 20. Ужгород. 2015. С. 141–144. 37. Ференц Н. С. Красою натхненна. Молодь Закарпаття. 1981. 11 квіт. С.3. 38. Ференц Н. Поетика пейзажної лірики Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 15. Ужгород, 2011. С. 210–216. 39. Ференц Н.С. Поетичний світ Христини Керити. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. Вип. 7. Ужгород. 2003. С.73–79. 40. Ференц Н. Поетичний світ Христини Керити. У затінку літа. Ужгород, 2005. С. 201–218. 41. Ференц Н. Христина Керита. Письменники Срібної Землі: До 60-річчя Закарпатської організації Національної спілки письменників України. Ужгород. 2006. С. 582–591. 42. Ференц Н. Художній світ Христини Керити: літературно-критичний нарис. Ужгород, 2014. 144 с. 43. Ференц Н. С. «Щаслива я, Карпати, бо ви є». Поезія і поети Закарпаття: літературно-критичні статті. Ужгород: Мистецька лінія, 2003. С. 160–175. 44. Чабаненко В.А. Норми словотворення і мовна експресія. Мовознавство. 1980. № 2. С.13–20. 45. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. Київ: Вища школа, 1984. 168 с. 46. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 351 с. 47. Шамота А.М. Переносне значення слова в мові художньої літератури. Київ, 1967. 128 с. 48. Шутова Л.І. Епітет в українській поезії 20-30-х років ХХ століття (структурно-семантичний і функціональний аналіз): автореф. дис... канд. наук. Київ, 2003. 18 с. 49. Шелестюк Е.В. Метафора: двухкомпонентная или трехкомпонентная структура? Актуальные проблемы лингвистики: Уральские лингвистические чтения-2001. Материалы… конференции. Екатеринбург: Изд-во УрГПУ, 2001. С. 125–126. 50. Шиманович Г.М. Метафора як когнітивний механізм номінації та її роль у мовній картині світу. Проблемы современного языкознания. URL: http:// www. dspace.nbuv.gov.ua/.../09-Shimanowich.pdf АНОТАЦІЯ Бігун Ніколетта Вікторівна. Метафори в поезії Христини Керити У роботі здійснено аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Описано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор дво- та багатокомпонентної структури. Доведено, що більшість із них є індивідуально-авторськими, а дієслівні метафори становлять домінанту в образній системі художнього ідіостилю закарпатської поетеси. Ключові слова: метафора, поезія, ідіостиль, структурно-семантичні особливості, функції метафори. SUMMARY Nikolleta Bigun. Metaphors in the poetry of Khrystyna Keryta The structurally-semantic and functional peculiarities of metaphors in the poetry of Christina Kerita are analyzed in the work (based on the material of the collection "In the Shade of Summer"). 300 nouns, adjectives and verbs metaphors of two- and multicomponent structures are described. It is proved that most of them are individually-authorial, and verbal metaphors are dominant in the figurative system of the artistic idiostyle of the Transcarpathian poetess. Keywords: metaphor, poetry, idiostyle, structurally-semantic peculiarities, metaphor functions. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ СМЕРЕКА НІКОЛЕТТА ВІКТОРІВНА МЕТАФОРИ В ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ Спеціальність: 035 «Філологія» Спеціалізація: «Українська мова та література» Дипломна робота на здобуття освітнього ступеня магістра Науковий керівник: Пискач Ольга Дмитрівна, кандидат філологічних наук, доцент Ужгород – 2019 ЗМІСТ Вступ…………………………………………….……………………………………….3 Розділ І. Загальнотеоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори 1. 1. Поняття метафори та її природа……………………………………….......9 1. 2. Класифікації метафор……………………………………………………..17 Розділ ІІ. Структурно-семантична характеристика метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа») 2.1. Іменникові метафори………………………………………………………21 2. 1. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………21 2. 1. 2. Загальномовні…………………………………………………….24 2.2. Прикметникові метафори………………………………………………….26 2. 2. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………26 2. 2. 2. Загальномовні…………………………………………………….30 2.3. Дієслівні метафори……………………………………………….………...33 2. 3.1. Індивідуально-авторські………………………………………….33 2. 3. 2. Загальномовні…………………………………………………….45 Розділ ІІІ. Функціональні особливості метафори художнього ідіостилю Х. Керити………………………………………………………………………………51 Висновки………………….…………………………………………………………....59 Список використаної літератури……………………………………………….…….62 Анотація………………………………………………………………………………..67 Вступ Есте¬тичним мірилом художньої літератури є образне відображення дійсності. Художник творить типові образи через зображення конкретного, індивідуального – індивідуальні характери в індивідуальній обстановці. Завдання письменника – зображувати, малювати, показувати дійсність і тільки через створені ним картини виражати свої симпатії чи антипатії. У художньому творі лексичне значення слова естетично актуалізується, модифікується. Саме тому тут найбільше проявляються можливості переносного вживання слів, що відображають індивідуально-авторську манеру та мовне багатство певного майстра художнього слова. Механізм оновлення лексичної семантики слова найповніше простежується в метафоричних структурах. Метафора належить до образних засобів мови, які виконують виразну естетичну функцію художнього тексту. Це один із найбільш яскравих і поширених різновидів тропів – мовних зворотів, «у яких слово або словосполучення вжиті в переносному значенні і служать засобом досягнення естетичного ефекту виразності в мові художньої літератури, в публіцистиці, в ораторському стилі тощо» [11, с. 313]. Метафоричність – найважливіша риса художнього тексту. Завдяки метафорі він має концептуальну насиченість; ефект народження нового значення та сприяння послідовності; втілення естетичної логіки; дозволяє зберігати цілісність художнього твору навіть у процесі його прочитання. Принцип подібності, що лежить в основі метафори, створює можливості для нової характеристики предмета через його схожість із іншим предметом. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і в функціонуванні. Вона притаманна всім мовам і в усі епохи; вона охоплює різні аспекти мови і виявляється в усіх її функціональних різновидах; «метафора виникає не тому, що вона потрібна, а тому, що без неї неможливо обійтись, вона притамання людському мисленню й мові як така. І поети вже потім здобувають з неї користь у своїй творчості, перетворюючи «необхідність у доброчесність» [10, с. 11–12]. На думку науковців, сучасна українська література характеризується високим ступенем метафоричності художньої мови. Якщо класична українська поезія має метафори переважно атрибутивні і дієслівні, то сучасна українська поезія тяжіє до розгорнених багаточленних комбінованих метафоричних структур, у яких поєднуються атрибутивні й субстантивні, субстантивні і дієслівні, атрибутивні, субстантивні й дієслівні [22, с. 334]. Особливо проявляють свої образні можливості метафори в поетичних жанрах, оскільки майстри слова дбають про свіжість та оригінальність метафор і тих асоціацій, які вони викликають, уникають штучності, шаблонності й банальності. На думку Л. Кравець, поетична метафора «володіє значними пізнавальними й експресивними можливостями. Вона є продуктом творчої думки, результатом цілеспрямованих і свідомих естетичних пошуків, а це означає, що її можна розглядати як мовне, ментальне й культурне явище» [19, с. 204]. Поетичній метафорі властива персоніфікація, використання метафоричних одиниць як експресивного, творчого комопоненту. Показовими у цьому зв’язку є неповторні метафори в поезіях П.Тичини, М.Рильського, В.Симоненка, Д.Павличка, Л.Костенко, І.Драча, М.Вінграновського та інших українських майстрів художнього слова. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджених питань (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко, Л.Пустовіт, О.Тищенко, Г.Гайдученко та ін.). Поетичну метафору досліджували переважно в семантичному, семантико-стилістичному та семантико-граматичному аспектах. Актуальність дослідження. Творчість закарпатських письменників досліджувалася окремими літературознавцями і мовознавцями, проте образні можливості слів у їх творах, на нашу думку, вивчені ще недостатньо. Актуальність дослідження метафори полягає в тому, що на сьогодні в українському мовознавстві поки що немає спеціальних праць, присвячених розгляду метафори на матеріалі твору талановитої закарпатської письменниці Христини Керити, незважаючи на численну кількість публікацій, що стосуються аналізу метафоричної палітри художніх текстів інших авторів. Творчість поетеси-вісімдесятниці Христини Керити, як слушно вважає Е. Балла, займає «осібне місце в сучасному літературному процесі. Її лірика яскраво оприявнює світ тонкої жіночої душі й суголосна з поезією Ліни Костенко та Ірини Жиленко» [3, с. 180]. Сила її лірики «у прагненні бачити світ по-своєму, неповторно. А живить це прагнення щира і трепетна любов до життя і рідного краю – «зеленого царства сосен і ялин». Про що б не писала Христина Керити, серце її і думка звернені до Карпат», – зауважує Н.Ференц [43, с. 79]. Христина Василівна Керита народилася 6 лютого 1955 року в селі Драгові Хустського району на Закарпатті у великій багатодітній родині. Після закінчення 8 класу Христина Керита вступила в Хустське медучилище, після закінчення якого працювала медсестрою хірургічного відділення. Але любов до поетичного слова виривалася на світ. Пропрацювала 4 роки і зрозуміла, що її покликання не медицина, а література. У 1976 році стала студенткою філологічного факультету Ужгородського університету, який закінчила з відзнакою 1981 року. Протягом навчання в університеті Христина Керита друкувала свої твори у журналах «Дніпро», «Жовтень», альманасі «Вітрила», збірках творчої молоді «Ранковий клич», «Калиновий спів», обласній та республіканській пресі. Перша збірка поезій «Березневі заручини» вийшла у світ 1981 року, хоча рукописний варіант книги був готовий ще у 1976 році. У цій збірці юна поетка змальовує красу рідної природи, зізнається у любові до батьків, до рідних. У збірці «Березневі заручини» переплітається громадське і особисте: замилування своїм селом («Село, моє село заснуло», «Просторі вулиці села», «Знайома хата»), краєм рідної природи («Колишуть клени визрілі світанки», «Гримотіли громи»), а також авторка намагається осмислити сутність буття, історичне минуле («Був день, як джбан з пахучою водою», «Іду в легенду, що створили люди», «Одержима», «Смерть Наливайка» та ін.). Навчаючись в університеті, Христина Керита плідно працювала. Її поезії друкувались у газетах, літературних журналах та збірках творчої молоді. Збірка «Чекання дива» пронизана спогадами, роздумами, тихим смутком та мрійливістю. Лірична героїня, очевидно, переживає втрачене чи нерозділене кохання. Ці мотиви звучать у поезіях «Лист», «Отак і живу», «Живу? Існую? Думаю чи ні?», «Запис у щоденнику», «Відболи» та ін. У 2005 році побачила світ ювілейна збірка поетеси «У затінку літа», до якої ввійшли кращі вірші та поеми з попередніх видань. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. Творчість Х. Керити привертала увагу небагатьох літературознавців і письменників: Ю.Балега, В.Басараб, М.Рішко, Н. Ференц, О.Кевешлігеті та ін. Та найбільше статей про художню творчість Х.Керити написала доцент Ужгородського університету Н. Ференц. Особисте знайомство та багатолітня дружба з обдарованою поетесою, глибоке розуміння й відчуття специфіки художнього слова дали можливість відомому науковцю багатогранно проникнути в художній світ авторки. Спочатку були публікації в періодиці («Молодь Закарпаття», «Закарпатська правда»), далі наукові статті в літературознавчих фахових журналах («Науковий вісник Ужгородського університету» та «Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства»), потім окремі розділи в монографічних виданнях «Поезія і поети Закарпаття» і «Поетичні горизонти Закарпаття» та передмови до таких видань поезій, як «У затінку літа» (2005) та «У долонях світанку» (2012). Підсумком наукового аналізу творчості поетеси став літературно-критичний нарис Н.Ференц «Художній світ Христини Керити» (2014). Як зауважила Е. Балла в рецензії на цю монографію, «основну її частину займає наукове осмислення життєвого й творчого шляху поетеси, за хронологічним татематичним принципом оформлене в окремі, відповідно названі розділи. З метою якнайповніше окреслити художній профіль Христини Керити дослідниця добирає влучні й місткі цитати, які добре відображають суть кожного з розділів» [3, с. 180]. Однак лінгвістичний аспект дослідження творчого здобутку цієї талановитої поетеси поки обмежений хіба що кількома студентськими науковими пошуками. Натомість поезії Х.Керити рясно пересипані образними висловами, а особливо своєрідними метафорами, які засвідчують вишукане романтичне світовідчуття поетеси. Тому дослідження цих засобів у її творчості є цілком на часі. Об’єктом нашого дослідження є мова збірки «У затінку літа» Христини Керити. Предмет дослідження – структура, семантика, функції метафор. Метою нашої дипломної роботи є аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Для досягнення поставленої мети плануємо вирішити низку завдань: • у загальних рисах розкрити теоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори в сучасному українському мовознавстві; • методом суцільного відбору виписати метафори з поетичної збірки Х. Керити «У затінку літа»; • здійснити лексико-граматичну класифікацію зібраного матеріалу; • розкрити семантику метафор у поетичному контексті шляхом порівняння їх із відповідниками СУМа; • охарактеризувати функціональні особливості метафор; • виявити специфіку художнього стилю Христини Керити у створенні нею метафоричних образів. Мета і завдання дипломної роботи зумовили вибір відповідних методів та прийомів дослідження: лінгвістичного спостереження та осмислення його результатів, описового та порівняльного методів (для дослідження семантики розглянутих метафоричних одиниць), концептуального та компонентного аналізів (для визначення найбільш типових концептуальних груп метафор). Наукова новизна дослідження в тому, що в роботі вперше проаналізовано метафори поетичної збірки Х.Керити «У затінку літа» (2005). Весь матеріал у науковий обіг уведено нами вперше. Практична цінність результатів роботи полягає в їх активному використанні при вивченні курсу сучасної української літературної мови (лексикології) та стилістики. Крім того, фактичний матеріал можна з успіхом використати при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменниці. Структура й обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 67 сторінок, із них 61 сторінка основного тексту. РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ МЕТАФОРИ 1. 1. Поняття метафори та її природа Метафора відіграє важливу роль у багатьох сферах людського спілкування. Вона є відображенням нашої свідомості, процесів мислення і вивчення навколишньої дійсності, встановлення зв’язків між різними явищами нашого світу. Як слушно вважає Г. Шиманович, «метафора є своєрідним ключем до розуміння основ мислення й процесів утворення ментальних уявлень про світ. Відповідно, вона займає одне з центральних місць в мовній картині світу, що є історично укладеною в пересічній свідомості певного мовного колективу та відбитою у мові сукупністю уявлень про світ та певним способом концептуалізації дійсності» [50, с. 36]. Поняття метафори викликало чимало різноманітних дискусій протягом усієї історії літературознавства та мовознавства. Цілком можна вважати, що саме метафоричне мислення спричинило розвиток як мови, так і культури в цілому. Тому в широкому культурному полі поняття метафори присутнє не лише в лінгвістиці, але й у таких науках, як філософія, психологія, соціологія, літературознавство. Уперше досліджували метафору ще в античні часи в рамках риторики, де вона розглядалася як відхилення від норми, як перенесення назви одного предмета на інший. Так, Платон критично висловлювався щодо використання метафори як образного засобу, натомість Аристотель уважав це явище мовною прикрасою і єдино можливим засобом кодування значень. На думку А. Гаврилюк, «головною метою метафори в риториці було прикрасити мовлення, здійснити вплив на слухача та переконати його. Тому метафора, головним чином, виконувала прагматичну функцію. Пізніше вивчення метафори перейшло до стилістики, а саме до образного мовлення, коли метафора почала виконувати образну функцію. Оскільки метафора функціонує саме в мовленні, слід розглядати її як мовленнєвий, індивідуально реалізований прийом мовця або письменника, який він застосовує, дотримуючись певної фігури та використовуючи певні мовні засоби» [8, с. 30]. Залежно від поглядів, яких дотримувалися філософи й лінгвісти, та від того, що було першочерговим в аналізі, формувалися різні концепції і напрямки вивчення метафори. Різноаспектне її вивчення стало поштовхом для виникнення окремого напрямку наукових досліджень – метафорології. Але комплексних досліджень, у яких була б представлена теоретична концепція метафори, на фактичному матеріалі осмислено місце метафори в лексико-семантичній системі української мови, чітко визначені аспекти вивчення метафори, виявлені типи метафор за різними параметрами, семантичні моделі і закономірності метафоризації, роль метафоричної лексики у відображенні фрагментів картини світу, дуже мало [29, с. 50]. Метафора завжди була об’єктом активного дослідження в мовознавстві. Здебільшого її розглядали як художній засіб, стилістичний прийом, як джерело творення нових назв для понять, що їх потребують, та рідше як національне явище [20, с. 22]. У сучасному мовознавстві визначення метафори не викликає багато суперечок і є досить подібним у багатьох дослідників. І. Олійник визначає метафору як «вид тропа, що побудований за принципом подібності і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Всяка метафора є переносно вжите слово, що служить засобом образної художньої характеристики. Саме тому метафори широко використовуються майстрами слова в процесі образного відтворення дійсності, її художнього, поетичного освоєння» [23, с. 40]. О.Тараненко подає таке визначення: «Метафора (грец. μεταφορά, букв. – перенесення) – а) семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта позначення на інший на основі певної подібності між цілими об’єктами при відображенні в свідомості мовця; б) похідне значення мовної одиниці, утворене таким чином. В основі метафори лежить згорнене або приховане порівняння (Аристотель) і ширше – імпліцитна аналогія нового з наявним, «дальшого» з «ближчим», менш відомого з відомішим і т.п.» [34, с. 334]. У визначеннях дослідники завжди підкреслюють головну ознаку метафори – перенесення ознак предмета чи явища за подібністю. Дуже цікавий погляд на метафору висловлює дослідниця Н. Арутюнова, яка зауважує, що в метафорі можна бачити не лише скорочене порівняння, але й приховане протиставлення: «У метафорі полягає і брехня, і істина; і «ні», і «так». Вона відображає суперечливість вражень, відчуттів і почуттів. У цьому полягає ще один мотив її привабливості для поезії. Метафора вміє витягувати правду з брехні, перетворювати попередньо неправдиве висловлювання якщо не в істинне (його важко верифікувати), то в правильне. Брехня і правда метафори стосуються різних світів: брехня – знеособленої, перетвореної в загальне надбання дійсності…; правда – щодо світу індивідів (індивідуальних образів і індивідних сутностей), сприйманого індивідуальною людською свідомістю. У метафорі протиставлені об’єктивна, відсторонена від людини дійсність і світ людини, що руйнує ієрархію класів, здатної не тільки вловлювати, але і створювати подібність між предметами» [1, с. 17]. У процесі дослідження метафори першочерговою на різних етапах як лінгвістичних, так і філософських, психолінгвістичних та герменевтичних студій стала проблема розуміння змістової структури метафори. Зокрема перед ученими постає завдання «вирізнити, описати і визначити той елемент, який безпосередньо бере участь у перетворенні змістової структури слова під час метафоризації, здійснює метафоричну трансформацію і зв’язує метафоричне значення з вихідним». Адже в процесів метафоризації певна мовна форма, як визнає більшість дослідників, переноситься з одного референта на інший, але сама собою, а в ролі експонента відповідного значення. Тобто відбувається не просто транспозиція форми, а перенесення якоїсь частини вихідного значення в метафоричне, під час якого ця частина або залишається незмінною, або зазнає якихось смислових модифікацій. Існує думка, згідно з якою метафоричне перенесення (зумовлене такими чинниками, як основне значення слова, спільний семантичний елемент, лексико – семантичні зв’язки слів, що логічно не відповідають реальним зв’язкам предметів і явищ дійсності, певний семантичний зміст слова) відбувається на основі спільного семантичного елемента: «Два поняття далекі одне від одного, зв’язуються між собою третім, яке має спільне з першим, і з другим: виявом цього спільного створюється психологічна основа метафори, котрою визначається і характер спільного семантичного елемента» [47, с. 93]. За поглядами інших учених, ознака, що покладена в основу метафоричного перенесення, може взагалі не бути елементом цієї структури, оскільки метафоричний зміст не завжди безпосередньо виводиться із складових компонентів прямого значення слів. Так Д. Шмельов одним з перших висловив думку, що в даному разі мова йде про асоціативні ознаки, тобто «ті ознаки, які так чи інакше відображують уявлення, пов’язані з тими предметами і явищами, котрі позначають дані слова». Складний характер асоціативного зв’язку вихідного й метафоричного значень відзначено також у працях С.Гусєва, А.Уфімцевої, А.Шамоти [33, с. 232]. Інтегральна концепція значення, тобто така, що вміщує в поняття значення всі семантичні ознаки, виявлені в слові, представлена в працях І.Стерніна, В.Левицького, М.Нікітіна. провідною думкою цих робіт є твердження, що метафоричне значення рухливе, у ньому сильний прагматичний компонент, семантичні межі розпливчасті, багато чого «не виведено на поверхню», а вміщено імпліцитно. Символ метафори, за Г. Скляревською, з’єднує джерела метафори і повну метафору в єдності і цілісності. Оскільки метафоричне перенесення відбувається на ієрархічних рівнях пізнання, у теорії метафори сформувався також когнітивний підхід у її дослідженнях. У межах когнітивної теорії метафори розглядається також питання про особливості відбору тих чи інших характеристик для творення концепту або прототипу, що становить значення мовної одиниці для називання того чи іншого об’єкта або класу об’єктів. Спрямовується увага на поєднання вибраних характеристик у структурі значення, а також на те, які саме принципи структурації компонентів прототипів мисляться як тісно пов’язані з проблемою формування концептуального досвіду людини [27, с. 132]. Останнім часом найбільш популярною концепцією метафори на заході стала інтеракціоністська концепція, пов’язана з ім’ям Марка Блека. У його роботах знаходимо протиставлення його теорії метафори тим, згідно з яким метафора є скороченим порівнянням, заміною «нормального» змісту з незвичним. Усі подібні ідеї М. Блек вважає неправомірними і натомість розглядає нове значення, як наслідок взаємодії різнорідних понять. Особливу увагу приділяє співвідношенню уживаних у звичайному, буквальному значенні (такий елемент значення називає «рамою») і слів, уживаних у переносному значенні (вони позначені як «фокус» метафори). Для розуміння метафори необхідно, таким чином, зуміти оцінити ту частину інформації, яка утворює «фокус» метафори. Сутність інтеракціоністської точки зору на метафору Блек розкриває на різних прикладах. Зокрема, розглядається висловлювання «людина-вовк». Тут можна виділити два суб’єкти: головний суб’єкт – людина і допоміжний – вовк. Для розуміння метафори необхідна система загальноприйнятих асоціацій і можливість її швидкої активізації в свідомості. У названому прикладі слово «вовк» асоціюється з підступним, злим, ненажерливим звіром. Якщо людина-вовк, то вона полює на інших живих істот, постійно втягнена в боротьбу і т.ін. усі ці судження миттєво породжуються в свідомості і одразу ж поєднуються з уявленням про головний суб’єкт, створюючи нехай навіть і незвичне поєднання смислів. У розглянутому прикладі для побудови імплікацій відносно головного суб’єкта слухач буде керуватися системою імплікацій про вовка. Одержані імплікації не будуть відповідати загальноприйнятим асоціаціям, що їх викликає вживання слова «людина». Нові імплікації детерміновані системою імплікацій, актуальних для буквального вживання слова «вовк». Метафора «людина-вовк» відсуває одні деталі і підкреслює інші, організовуючи таким чином на людину. Отже, за Блеком, метафоричне судження має два різні суб’єкти – головний і допоміжний. Механізм метафори полягає в тому, що до головного суб’єкта додається система «асоційованих імплікацій» [5]. У метафорі відображається здатність людини вловлювати схожіть і подібність між різними індивідами, класами об’єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет. У такий спосіб метафора ніби руйнує одні логічні межі назви, щоб над ними звести інші. Вона немовби заперечує належність об’єкта до того класу предметів, в який він насправді входить, і переносить його в інший клас, до якого він на раціональній основі не може бути віднесений, але автор бере на себе сміливість віднести його туди, тому що помітив якісь, часом йому тільки одному відомі, спільні риси або переніс певну рису з іншого об’єкта на аналізований. Дослідники звертають увагу на широке використання метафори в різних сферах людської діяльності. «Поширення метафори в численних жанрах художньої, повсякденної та наукової мови змушувало авторів звертати увагу не стільки на естетичну цінність метафори, скільки на надані нею утилітарні переваги. Р. Гофман – автор ряду досліджень про метафору – писав: «Метафора виключно практична. ... Вона може бути застосована в якості знаряддя опису і пояснення в будь-якій сфері: у психотерапевтичних бесідах і в розмовах між пілотами авіаліній, у ритуальних танцях і в мові програмування, у художньому вихованні і в квантовій механіці. Метафора, де б вона нам не зустрілася, завжди збагачує розуміння людських дій, знань і мови» [1, с. 10]. На мовленнєвому рівні метафорі притаманні такі риси, як інтерактивність, тобто взаємодія метафори зі світом, що сприймається за волевиявленням людини; універсальність, а саме, використання однакових понятійних стратегій при продукуванні та інтерпретації метафори та національна специфічність, котра проявляється у виявленні особливостей мовної картини світу окремої мови. Найвиразніше метафори виявляються в лексиці, що пояснюється індивідуальним, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Характер подібності, яка лежить в основі метафори, різноманітний: 1) зовнішня подібність різних об’єктів – за формою і взагалі виглядом (стріла крана, гірський хребет), місцем розташування (голова колони), кольором (бронзова шкіра), звуками (барабанити в двері), особливостями руху, пересування (коник – комаха, супутник – небесне тіло), функціями, кількістю; 2) подібність фізіологічних і психологічних вражень від сприйняття різних об’єктів (момент суб’єктивності наявний при творенні будь-якої метафори тут значно збільшується) – а) синестетичні метафори; б) переноси від сфери конкретно-фізичного світу до недоступних для безпосереднього чуттєвого сприйняття сфер психологічного та соціального життя, абстрактних відношень (горіти завзяттям, іскра таланту); в) переноси внаслідок актуалізації досить побічної, часто невиразної асоціативної ознаки, зокрема емоційно-оцінного характеру, майже з повною дезактуалізацією при цьому предметно-логічної основи вихідного значення: «взуття на ньому горить», «у статті багато води»; 3) подібність, яка не існує в реальності (з урахуванням її суб’єктивних трансформувань на рівні свідомості), а є тільки бажаною для мовця, зокрема у сфері звертань: земляк, брат, син [34, с. 336]. Метафора використовується в багатьох сферах функціонування мови, виконуючи при цьому різні функції. Проте не в усіх стилях літературної мови вживання метафори є нормативним. Так, метафора є зайвою у тих жанрах, де мета комунікації полягає в передачі точної, лаконічної інформації. «Якщо звернути увагу на практичну мову, впадає в око не присутність метафори, а її недоречність, незручність і навіть неприпустимість в цілому ряді функціональних стилів. Так, незважаючи на семантичну ємність метафори, їй немає місця в мові телеграм, текст яких стискається аж ніяк не за рахунок метафоризації. Тим часом у так званому «телеграфному стилі» художньої прози вона з’являється, і нерідко. Не вдаються до використання метафори в різних видах ділового дискурсу: у законах і військових наказах, у статутах, заборонах і резолюціях, постановах, указах та наказах, всіляких вимогах, правилах поведінки і безпеки, у циркулярах, в інструкціях і медичних рекомендаціях, програмах і планах, у судочинстві (вироках і приватних визначеннях), експертних висновках, анотаціях, патентах і анкетах, заповітах, присягах і обіцянках, у застереженнях і попередженнях, в ультиматумах, пропозиціях, проханнях – словом, в усьому, що потребує неухильно дотримуватися, виконуватися і контролюватися, а отже, підлягає точному і однозначному розумінню» [1, с. 11]. Проте якщо змістити центр ваги на сферу емоційного впливу, тут метафора легко може служити задля експресії і, таким чином, заборона на неї автоматично знімається. Так, коли в повсякденній мові ультиматум вироджується в загрозу, що має своєю метою залякування, він може бути виражений метафорично. Метафора є характерною для побутового вжитку, проте у цій сфері має свою специфіку. «Інтуїтивне відчуття подібності грає величезну роль у практичному мисленні, яке визначає поведінку людини, і воно не може не відбитися в повсякденній мові. У цьому полягає неминуче і невичерпне джерело метафори «в побуті». У практиці життя образне мислення має велике значення. Людина здатна не тільки ідентифікувати індивідуальна об’єкти (зокрема, впізнавати людей), не тільки встановлювати подібність між сферами, які сприймалися різними органами почуттів (пор. явище синестезії: твердий метал і твердий звук, тепле повітря і теплий тон), але також вловлювати спільність між конкретними і абстрактними об’єктами, матерією і духом (пор .: вода тече, життя тече, час тече, думки течуть і т. і.). У цих останніх випадках говорять про те, що людина не стільки відкриває схожість, скільки створює її» [1, с. 15]. Специфіка використання метафори відрізняється в науковому та художньому стилях мовлення. Якщо для науки метафора дає початок думці, то в поезії вона слугує для створення нових оригінальних образів. «Поетична (образна) думка обмежена початковою стадією пізнання. Тим часом у мистецтві створення образу, у тому числі і метафоричного, вінчає творчий процес. Художня думка не відштовхується від образу, а спрямовується до нього. Метафора – це і знаряддя, і плід поетичної думки». Якщо присутність метафори в практичній мові наштовхується на істотні обмеження, що накладаються комунікативними цілями і видами дискурсу, а проникнення метафори в науковий текст може викликати досить обґрунтовані протести, то вживання метафори в художньому творі завжди відчувалося як природне і законне. Метафора органічно пов’язана з поетичним баченням світу. 1. 2. Класифікації метафор Метафора вивчається в різних галузях мови. Вона, на думку Л.Тараненка, може розглядатися: 1) при семасіологічному підході – як один з головних шляхів утворення переносного значення, зміни значень мовних одиниць і розвитку мовної семантики; 2) при ономасіологічному – як один із загальних принципів номаніції; 3) при поетично-стилістичному підході – як один із тропів; 4) при лінгвофілософському та етнолінгвістичному підходах – як когнітивний процес, спосіб світобачення [34, с. 335]. Г. Скляревська вказує на те, що донедавна метафору розглядали в чотирьох напрямках: номінативно-предметному, формально-логічному, психологічному й лінгвістичному. Однак у сучасному мовознавстві аспекти вивчення мовної метафори значно розширилися [27, с. 6–10]. Мовознавець О. Селіванова у словнику «Лінгвістична енциклопедія» виділяє п’ять напрямків вивчення метафори: логіко-філософський, логіко-психологічний, психологічний, лінгвістичний і когнітивний [26, с. 388–389]. Сьогодні вже не заперечується існування двох типів метафори – художньої і мовної. Художня метафора, яка виникає як результат відомих, цілеспрямованих естетичних пошуків, досліджується переважно у поетиці як одна з її основних естетичних категорій. Стосовно метафори як категорії поетики використовуються терміни художня, поетична, індивідуальна, індивідуально-авторська, мовленнєва, оказіональна метафора, метафора стилю тощо. Мовна метафора є спонтанною, закладеною у самій мовній природі, готовою лексичною одиницею, яку не потрібно щоразу створювати, яка автоматично сприймається й відтворюється в мовленні (часто навіть несвідомо). Отже, суттєвою є різниця між мовною і художньою метафорами з погляду їхнього лексичного статусу: мовна метафора є самостійною одиницею, яка відносно вільно вступає в семантичні зв’язки і реалізується в різних лексичних оточеннях, а художня не має такої лексичної самостійності – вона завжди зв’язана зі своїм контекстом. Мовна метафора має системний характер, відображає колективні предметно-логічні зв’язки, виконує комунікативну функцію, є «анонімною» (не має автора), вільно відтворюється. Художня метафора позасистемна, суб’єктивна (відображає індивідуальний погляд людини на світ), виконує естетичну функцію, зберігає «авторство», має максимальну синтагматичну зумовленість, вона унікальна, невідтворна [29, с. 51–52]. Упродовж останніх двох десятиліть у світовій лінгвістиці загалом і в україністиці зокрема з’явилася численна кількість наукових студій, які демонструють неабиякий інтерес учених щодо метафоричного феномену. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджуваних об’єктів (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко). Класифікації метафор охоплюють семантичні і структурно-граматичні критерії. Нині в лінгвостилістиці відома низка типологій метафор: 1) за морфологічним виявом головного компонента метафори: іменникові, прикметникові, дієслівні (Л. Андрієнко, М. Варламов, Г. Гасанова, І. Нечитайло та ін.); 2) за структурою: прості (однокомпонентні), складні (багатокомпонентні) (Н. Арутюнова, Н. Варич, Є. Ільїна, Л. Кноріна, Л. Кравець, В. Миргородська, М. Старцева, В. Чембай); 3) за функцією: порівняння, протиставлення, загадка, номінація, базисна метафора, приписування властивостей, відкриття (Н. Арутюнова, О. Балабан, А. Вежбицька, В. Петров, І. Степанченко); 4) за належністю до систем мови і мовлення: узуальні (або стерті, мертві, згаслі, мовні), авторські (образні, оказіональні, мовленнєві) (В. Вовк, В. Гак, Т. Гончарова, Н. Кожевникова, В. Телія, А. Шамота); 5) за семантикою: антропометафори (персоніфікація, прозопопея, уособлення), зоометафори, ботанометафори (або біометафори), метафори-опредмечування ознак, метафори-синестезії (сенсорні метафори) (Б. Болквадзе, О. Вербицька, Т.А. Єщенко, А.В. Купіна, Л. Макаренко, О.Некрасова, О. Потебня, О. Тимченко, О. Тищенко, А. Ткаченко); 6) за належністю головного компонента метафори до певної лексико-тематичної групи (О. Поцибіна, О. Яковенко) та ін. За граматичними ознаками лексичні метафори диференціюються за частинами мови (субстантивні, ад’єктивні, та ін.) і синтаксичними особливостями (особливо для іменника, який може вживатися у функції різних членів речення). За напрямами метафоризації, моделями метафори стичного розвитку виділяють кілька класифікацій. Наприклад, 4 роди метафор у Квінтіліана (від живого до неживого, від неживого до живого, у межах живого і в межах неживого); у С. Ульмана – а) антропоморфічні метафори – переноси від людини і на людину; б) зооморфічні метафори; в) переноси від конкретного до абстрактного; г) синестетичні метафори; ґ) активна метафоризація лексики тієї сфери життя, яка в той чи той період привертає особливу увагу суспільства (релігійна, сільська, медична метафори) [34, с. 335]. Український мовознавець А. Коваль поділяє метафори з погляду стилістичного вживання і використання на загальномовні, що не здатні створювати виразний стилістичний ефект через свою стерту образність (ходять чутки, плітки, розмови, легенди), та індивідуально-авторські метафори: під пером майстра метафоризуються слова, які в цій ролі скоріше сприймаються як семантичні неологізми, бо вживання їх одноразове, неповторюване: «Лапками птахів вишито тишу, вишито хрестиком стежку» (П. Мовчан) [16, с. 26–27]. В. Вовк виділяє індивідуально-авторські метафори та метафори-символи [7, с. 47–62]. Отже, поняття метафори досліджувалося протягом багатьох століть і в контексті різних наук, у зв’язку з чим існує чимало її класифікацій за різними критеріями. Як видно зі змісту останніх мовознавчих публікацій, дослідження метафори все більше набуває когнітивної, етнопсихолінгвістичної та комунікативної орієнтації. Перспективою подальших наукових досліджень є універсальне та національно-специфічне в метафорах, їхнє сприймання в процесі мовлення, онтогенезу тощо. Розділ ІІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТАФОР У ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «У ЗАТІНКУ ЛІТА») 2.1. Іменникові метафори 2.1.1. Індивідуально-авторські: *Баркасик сну: «Баркасик сну уткнувся у причал» [15, с. 187]. Див. баркас «невеличке портове судно» [СУМ, т. 1, с. 107]. *Батоги поглядів: «Вони насувалися грізно, сікли батогами поглядів» [15, с. 34]. Див. батіг «прикріплений до держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; канчук, пуга» [СУМ, т. 1, с. 111]. *Берег щастя: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. берег «суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 158]. *Бризки самогубства: «І самогубства бутафорні бризки...» [15, с. 37]. Див. бризки «краплини рідини, які швидко розлітаються від удару, вітру і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 235]. *Вітер-пілігрим: «Шляхами бродить вітер-пілігрим» [15, с. 186]. Див. пілігрим «перен. Мандрівник, подорожній» [СУМ, т. 6, с. 534]. *Вогонь передсудів: «Палили вогнем передсудів, незрушні, немов боги» [15, с. 34]. Див. вогонь «тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум’я» [СУМ, т. 1, с. 715]. *Вода неба: «Синіла неба встояна вода» [15, с. 63]. *Груди землі: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. груди «перен. Грудна порожнина як місце, де зосереджені душевні переживання» [СУМ, т. 2, с. 179]. *Груди полонини: «Припадали зелені громи До високих грудей полонини» [15, с. 15]. *Долоні листочків: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. долоня «внутрішній бік кисті руки» [СУМ, т. 2, с. 360]. *Душі дерев: «То душі висихаючи дерев До неба шепчуть спраглими устами» [15, с. 187]. Див. душа «внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями» [СУМ, т. 2, с. 445]. *Жмені саду: «У жменях саду ще біліє сніг» [15, с. 183]. Див. жменя «долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін.» [СУМ, т. 2, с. 375]. *Зойк гілки: «А під ногами – зойком гілки хруст» [15, с. 36]. Див. зойк «голосний, несамовитий крик (перев. як вираз жаху, відчаю, благання допомоги і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 679]. *Книга віків: «Жовкли в книзі віків все нові і нові сторінки» [15, с. 11]. Див. книга «велика обсягом або важлива за змістом книжка» [СУМ, т. 4, с. 196]. *Колиба неба: «Старого неба голубу колибу Розхитує поволі сонця дзвін» [15, с. 184]. Див. колиба «діал. Житло чабанів і лісорубів» [СУМ, т. 4, с. 220]. *Кора неправди: «Утверджуюсь перемагати, Неправди лущити кору» [15, с. 39]. Див. кора «верхній затверділий шар чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 284]. *Кораблик літа: «Стоїть кораблик літа на причалі» [15, с. 184]. *Крещендо грози: «Грози оглушливе крещендо» [15, с. 99]. Див. крещéндо «у знач. ім., невідм., сер. Поступове збільшення сили звуку» [СУМ, т. 4, с. 337]. *Кулак пересудів: «А десь – і нині Передсудів важкий кулак Вороже цілиться у спину» [15, с. 38]. Див. кулак «перен. Про удар стиснутою кистю руки» [СУМ, т. 4, с. 389]. *Лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. лет «поет. Дія за значенням літати і летіти; літ» [СУМ, т. 4, с. 479]. *Меди осені: «Туман медами осені пропах» [15, с. 10]. *Місяць-камінь: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. *М’якота отав: «Вгрузаючи у м’якоту отав, Пішов у світ тепло шукати й сина» [15, с. 52]. *Ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. *Обручка плеса: «Обручка плеса Поєднала береги» [15, с. 23]. *Окраєць сну: «А тут – окраєць сну і давнини» [15, с. 31]. Див. окраєць «рідко. Кінцева частина чого-небудь; край» [СУМ, т. 5, с. 676]. *Орда бід: «І диких бід притаєна орда Підступно чатуватиме на мене» [15, с. 36]. Див. орда «перен. Безладний, неорганізований натовп» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Пісня травня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. пісня «словесно-музичний твір, признач. для співу» [СУМ, т. 6, с. 544]. *Пісня ходиків: «Ходиків давніх пісня безжурна» [15, с. 189]. *Плече жоржини: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. *Рамена сосон: «Сосни у білі світання Зорі несуть на раменах» [15, с. 23]. Див. рамéно «заст. Плече» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Рот печі: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Руки сну: «Тягне сон свої руки до печі» [15, с. 12]. *Свитка на вербах: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах…» [15, с. 76]. *Ситчик літа: «Відцвів барвистий ситчик літа» [15, с. 112]. Див. си́тець «тонка бавовняна тканина з вибивним малюнком, рідше однотонна» [СУМ, т. 9, с. 206]. *Скроні землі: «Торкається землі гарячих скронь Двадцятий вік» [15, с. 31]. *Смичок вітру: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. *Спини автострад: «Вгинають спини дужі автостради…» [15, с. 160]. *Тога клена: «Вже й клен зодяг свою врочисту тогу» [15, с. 28]. Див. тóга «чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі» [СУМ, т. 10, с. 170]. *Фіранка-хмарка: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку …» [15, с. 46]. Див. фірáнка «шматок тканини або тюлю, яким запинають вікно, двері тощо; занавіска» [СУМ, т. 10, с. 601]. *Хор беріз: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. хор «співочий колектив, що разом виконує вокальні твори» [СУМ, т. 11, с.124]. *Хустини лип: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. хустина «розм. Те саме, що хустка» [СУМ, т. 11, с. 175]. *Цеглина шастя: «Цеглину шастя до цеглини клали» [15, с. 16]. Див. цеглúна «прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал» [СУМ, т. 11, с.192]. *Чаша світання: «І розгойдує дужі крони У розбитій світання чаші» [15, с. 53]. Див. чаша «старовинна посудина округлої форми, з широким верхом і звуженим низом для пиття (вина та інших напоїв)» [СУМ, т. 11, с. 284]. *Човник місяця: «Човник місяця у травах ворожив, Як вертав додому нареченим» [15, с. 45]. *Язичники-буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. язичник «той, хто визнає язичество; ідоловірець» [СУМ, т. 11, с. 631]. 2.1.2. Загальномовні: Голівка маку: «Схилив голівку у зажурі мак» [15, с. 107]. Див. головка «кулясте чи довгасте суцвіття або кулястий плід окремих рослин на кінці стебла» [СУМ, т. 2, с.112]. Град стріл: «Брали літо в облогу градом синіх холодних стріл» [15, с. 11]. Див. град «2. чого, перен. Велика кількість, численність» [СУМ, т. 2, с.152]. Згусток розпуки: «Збери мене по згусткові розпуки І посади у нього на могилі» [15, с. 25]. Див. згусток «перен. Зосередження, концентрація чого-небудь» [СУМ, т. 3, с.527]. Лики таємниць: «Із пітьми вичаровувати лики древніх таких таємниць» [15, с. 11]. Див. лик «перен. Зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 484]. Лід слів: «І танув лід незрозумілих слів» [15, с. 29]. Див. лід «перен. Про що-небудь холодне, позбавлене душевної теплоти» [СУМ, т. 4, с.508]. Море сліз: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. мóре «4. чого, перен. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 4, с. 802]. Морок самоти: «Біль потоне У мороці важкої самоти» [15, с. 35]. Див. морок «перен. Про що-небудь безвідрадне, безнадійне, сумне» [СУМ, т. 4, с. 805]. Навала трав: «Побіг синок, а трав густа навала Розкрилася і в серці заховала кучерики світлі, й оченята» [15, с. 44]. Див. навала «розм. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 5, с. 23]. Плід років: «Бо ж був не звіром він, а чоловіком. Самотніх років гіркуватий плід» [15, с. 52]. Див. плід «перен. Результат, наслідок яких-небудь дій, зусиль» [СУМ, т. 6, с. 585]. Спогад оселі: «Так терпко пахне спогадом оселі» [15, с. 52]. Див. спогад «те, що збереглося в пам’яті; відтворення в пам’яті того, що раніше нею фіксувалося» [СУМ, т. 9, с. 553]. Тінь розлуки: «В тривозі неня простягала руки – Від сина відганяла тінь розлуки» [15, с. 44]. Див. тінь «перен. Ледве вловимий слід, найменша ознака чого-небудь, натяк на наявність чогось» [СУМ, т. 10, с. 143]. Тлін злочинства: «Байдужо не минайте, люди, Злочинства тлін» [15, с. 39]. Див. тлін, тлінь «перен. Про щось нетривке, скороминуще, що не має сили або справжньої цінності» [СУМ, т. 10, с. 154]. Хаос фарб: «І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. хáóс «2. перен. Цілковите безладдя» [СУМ, т. 11, с.18]. Хода кари: «Хай кари неминучої хода Уже гримить і нависає криком» [15, с. 36]. Див. ходá «перен. Рух уперед, розвиток від нижчого рівня до вищого; прогрес» [СУМ, т. 11, с.103]. Чола дубів: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. чоло «перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь» [СУМ, т. 11, с. 348]. Царство сосен і ялин: «В зеленім царстві сосен і ялин» [15, с. 115]. Див. царство «перен. Певна сфера, ділянка в природі, де переважають які-небудь предмети, явища рослинного або тваринного світу» [СУМ, т. 11, с. 183]. Шаленство грози: «Забуто дике шаленство грози, Ліси співають голосом багрянцю» [15, с. 198]. Див. шалéнство «надзвичайна сила вияву чогось (перев. про явища природи, стихійні явища)» [СУМ, т. 11, с. 399]. Шапка сонця: «Була там сонця пишнокрила шапка…» [15, с. 100]. Див. шáпка «перен. Предмет куполоподібної форми; покриття чогось, що має таку або подібну форму» [СУМ, т. 11, с. 407]. Шепіт річки: «Шепіт річки» [15, с. 15]. Див. шепіт «перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 440]. 2.2. Прикметникові метафори 2.2.1. Індивідуально-авторські: *Бузкові коні: «Пасуться у кущах бузкові коні, Дзвенять підковим золотим клинцем» [15, с. 104]. Див. бузковий «такого кольору, як квіти бузку; ясно-ліловий» [СУМ, т. 1, с. 250]. *Буйнорогий лось: «Напившись світанкової водиці, Віншує днині буйнорогий лось» [15, с. 93]. Який має буйні роги. *Буйночубий вітер: «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Який має буйний чуб. *Вишнеокі доньки: «Наші сини й вишнеокі доньки – Попелом стануть шовкові долоньки» [15, с. 160]. Який має очі кольору, схожого до кольору вишні. *Вітер тонкорукий: «В пустій дзвениці вітер тонкорукий Гуде і плаче замість дзвонаря» [15, с. 151]. Див. тонкорукий «який має тонкі руки, з тонкими руками» [СУМ, т. 10, с. 191]. *Вітри голубі: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. голубий «який має забарвлення одного з основних кольорів спектра – середнього між зеленим і синім; кольору ясного неба; світло-синій, блакитний» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Вродлива зіронька: «На вродливу зіроньку Задивився ліс» [15, с. 77]. Див. вродливий «який має приємне обличчя, вигляд; гарний, красивий» [СУМ, т. 1, с. 760]. *Головатий сонях: «А головатий одинокий сонях До шибки тулить росяне лице» [15, с. 104]. Див. головатий «з великою головою (у 1 знач.)» [СУМ, т. 2, с. 111]. *Дитинство білочубе: «Ще в нас було дитинство білочубе, Ще мама були гарні, молоді» [15, с. 83]. Який має білий чуб. *Жахлива казка: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Див. жахливий «який викликає почуття жаху; страшний, страхітливий» [СУМ, т. 2, с. 514]. *Жовточубий майстер: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Який має жовтий чуб. *Жоржина боса: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. Див. босий «невзутий, без взуття» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Зелена кров: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Зелена пісня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Кирпатий вітер: «Кирпатий вітер скочив на підніжку…» [15, с. 160]. Див. кирпатий «короткий, задертий догори (про ніс)» [СУМ, т. 4, с. 153]. *Кошлатий пензель: «Прийде мороз, подмухає на пальці, Кошлатий пензель вмочить у відро…» [15, с. 113]. Див. кошлатий «густо покритий переплутаними волокнами; ворсистий (про тканину, килим)» [СУМ, т. 4, с. 316]. *Крилаті колісниці: «Бруківка пам’ятає відголосся Крилатих бистрохідних колісниць» [15, с. 158]. Див. крилатий «який має крила (у 1, 3, 4 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 345]. *Мальви повнолиці: «І мальви наші повнолиці й гожі, І глечики он сохнуть на тину» [15, с. 82]. Див. повнолиций «який має повне лице; повновидий» [СУМ, т. 6, с. 685]. *Місяць рудий: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. рудий «червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь)» [СУМ, т.8, с. 895]. *Мужні мозолі: «Підставивши цілющій прохолоді Пошерхлі губи, мужні мозолі, Заснув, припавши до землі» [15, с. 31]. Див. мужній «який виявляє стійкість, хоробрість, рішучість» [СУМ, т. 4, с. 821]. *Невинний серпанок: «Коли вона нарешті вже прийшла, Така свята, в невинному серпанку…» [15, с. 150]. Див. невинний «пов’язаний з морально чистою, непорочною поведінкою» [СУМ, т. 5, с. 259]. *Невиспана зоря: «Чи просто ця невиспана зоря Лише для мене, мов ожина» [15, с. 111]. Див. невиспаний «який виражає стан людини, що не виспалася. *Образно» [СУМ, т. 5, с. 261]. *Ніч ожиново-темна: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Кольором близький до чорного; кольору ожини. *Перестиглі зорі: «Крізь всі табу, закони – спраглі руки, Вогні зіниць, як перестиглі зорі» [15, с. 64]. Див. перестиглий «надміру стиглий або зіпсований від надмірної стиглості (про плоди, ягоди і т. ін.); перезрілий» [СУМ, т. 6, с. 286]. *Пишнокрила шапка: «Була там сонця пишнокрила шапка, І хвильно вітер обіймав за стан, І теплий дощик голубим лошатком Поскубував траву» [15, с. 100]. Який має пишні крила. *Прозоре диво: «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом» [15, с. 8]. Див. прозорий «який вільно пропускає крізь себе світло, просвічує наскрізь. *Образно» [СУМ, т.8, с. 184]. *Світлоокий дім: «Заходьте зорі, птиці, подорожні, У наш маленький світлоокий дім» [15, с. 93]. Див. світлоокий «із світлими очима» [СУМ, т. 9, с. 94]. *Світлочубий жовтень: «Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця» [15, с. 112]. Який має світлий чуб. *Серце перелітне: «Чи, може він мав серце перелітне, Учора був, а нині вже – десь там» [15, с. 161]. Див. перелітний «той, що здійснює переліт (у 1 знач.), летить з місця на місце» [СУМ, т. 6, с. 217]. *Слова блискучі: «Слова такі блискучі, як фаянс, Вони доречні в цьому антуражі» [15, с. 171]. Див. блискучий «який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий» [СУМ, т. 1, с. 200]. *Сяйноока донечка: «Вже сяйноока моя донечка Шукає в травах материнку» [15, с. 93]. Який має сяйні очі. *Темнота повзуча: «Чому для тіла – стільці електричні І темнота повзуча – для душі?» [15, с. 7]. Див. повзучий «який стелиться, в’ється по чому-небудь (про рослини)» [СУМ, т. 6, с. 647]. *Часи крикливі, головерхі: «Такі часи крикливі, головерхі Ніколи не народжують бурштин» [15, с. 170]. Див. крикливий «перен. Сповнений нездійсненних обіцянок; галасливий (у 2 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 344]. Який не має верху, нічим не покритий. *Ялини гордовиті й строгі: «Пливуть ялини гордовиті й строгі, А я їм навіть і не до плеча» [15, с. 122]. Див. гордий «сповнений особистої гідності, самоповаги» [СУМ, т. 2, с. 126]; строгий «дуже стійкий, твердий, непохитний, позбавлений м’якості, поблажливості; суворий» [СУМ, т. 9, с. 783]. 2.2.2. Загальномовні: Босоноге дитинство: «Там, у босоногому дитинстві, Стільки ще казкового було» [15, с. 175]. Див. босоногий «Те саме, що босий. *Образно» [СУМ, т. 2, с. 448]. Веселкова зоря: «Коли веселкова зоря надвечірня Важкою сльозою зірветься у прірву» [15, с. 160]. Див. веселковий «перен. Приємний, радісний, який обіцяє щось гарне, добре» [СУМ, т. 1, с. 339]. Вітри злющі: «Вітри ходили ордами і, злющі, Ламали сосни, наче сірники» [15, с. 152]. Див. злющий «сильний, шалений ступенем вияву (про явища природи)» [СУМ, т. 3, с. 607]. Гарячий хаос: «І небо, й сад, невимушена поза, І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. гарячий «перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний» [СУМ, т. 2, с. 37]. Гора кучерява: «Думну голову тихо поклало На коліна горі кучерявій» [15, с. 5]. Див. кучерявий «перен. Про місця, вкриті буйною зеленню» [СУМ, т. 4, с. 423]. Дощі уперті: «Ідуть дощі, уперті і рясні, Та все одну мелодію торочать» [15, с. 183]. Див. упертий «перен. Який триває довгий час, затяжний» [СУМ, т. 10, с. 457]. Дрімлива тиша: «Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Злостивий сірий будень: «За мною вились лиш вітри-свати, Дрібних пліток Злостивий сірий будень» [15, с. 121]. Див. злостивий «сповнений злості, ворожнечі, недоброзичливості; злий» [СУМ, т. 3, с. 603]. Крокуси манливі: «Заясніють щедро і вродливо Крокуси манливі і рясні» [15, с. 109]. Див. манливий «який манить до себе; вабливий, привабливий, заманливий» [СУМ, т. 4, с. 623]. Кучеряві зарості малин: «Є острівок, де поселився спокій, Де з кучерявих заростей малин Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. кучерявий «перен. З густим, розкішним листям (про дерева)» [СУМ, т. 4, с. 423]. Мертве небо: «Стоять дуби усохлі, як атланти, Вже мертве небо держать на плечах» [15, с. 158]. Див. мертвий «перен. Позбавлений ознак життя» [СУМ, т. 4, с. 679]. Німотний біль: «Самота біля хати стоїть на сторожі, Та чорніють уста від німотного болю» [15, с. 61]. Див. німотний «те саме, що німий» [СУМ, т. 5, с. 425]. Оглушливе крещендо: «Грози оглушливе крещендо, І стогін, тріск, і шамотіння, І виляски од блискавиць, І миготливі світлі тіні, І срібні ниті аж увись» [15, с. 99]. Див. оглушливий «який оглушує своїм шумом, гуркотом і т. ін.» [СУМ, т. 5, с. 615]. Примарні сліди: «Залишає примарні сліди на п’янкому зелі» [15, с. 5]. Див. примарний «який постає в мріях, маренні, уяві; нереальний» [СУМ, т.7, с. 666]. Світлий дощ: «Іще наївно дітки голоп’яті Танцюють, коли світлий дощ іде» [15, с. 133]. Див. світлий «перен. Нічим не засмучений; радісний, щасливий» [СУМ, т. 9, с. 91]. Сиве серце: «Ми – травинки маленькі на грудях землі, На долонях її і на сивому серці» [15, с. 47]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сивий смуток: «Лиш боюся я сивого смутку, Лиш боюся, щоб осінь – в тобі» [15, с. 77]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сова дрімлива: «Сова дрімлива крилами шелесне…» [15, с. 175]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Стомлені верби: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. стомлений «який стомився, відчуває втому. *Образно» [СУМ, т. 9, с. 729]. Стрункі берези: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. стрункий «який має правильне, пропорційне співвідношення частин, відзначається витонченістю ліній (про предмети, рослини і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 793]. Темно-русі букові причали: «Темно-русі букові причали Кличуть моє серце з далини» [15, с. 95]. Див. русий «світло-коричневий з жовтуватим або сіруватим відтінком (про волосся). *Образно» [СУМ, т. 8, с. 911]. Травень молодий: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. молодий «який недавно з’явився, народився, почав існувати, рости» [СУМ, т. 4, с. 786]. Тремтлива радість: «Хай вже хтось інший з тремтливої радості Вяже вам дні вечори і надії» [15, с. 62]. Див. тремтливий «перен. Пройнятий внутрішнім, душевним хвилюванням; схвильований» [СУМ, т. 10, с. 244]. Трухляві плечі: «Трухляві плечі зводить молодечо, Струснувши на траву прадавній пил» [15, с. 113]. Див. трухлявий «перен. Дуже старий (про людину)» [СУМ, т. 10, с. 303]. Хвиля тихоплинна: «Запливаю в долоні твої, Як до берега світлого, До грудей прибиваюся Хвилею тихоплинною» [15, с. 73]. Див. тихоплинний «поет. Який тихо плине» [СУМ, т. 10, с. 133]. Хмарини вічні і сріблисті: «Пливли хмарини вічні і сріблисті…» [15, с. 63]. Див. вічний «який не зникає, не перестає існувати» [СУМ, т. 1, с. 691]; сріблястий «кольором і блиском схожий на срібло» [СУМ, т. 9, с. 620]. Хрускотлива зала: «І хрускотлива білосніжна зала Несла його боління молоде До золотої неземної брами…» [15, с. 155]. Див. хрусткий «який видає тріск, хрустить. *Образно» [СУМ, т.11, с. 159]. Щербатий місяць: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. Див. щербатий «з вищербленими краями, з щербиною, щербинами. *Образно» [СУМ, т.11, с. 582]. 2.3. Дієслівні метафори 2.3.1. Індивідуально-авторські: *Береза приміряє, питає: «Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця?» [15, с. 112]. Див. приміряти «одягати, чіпляти що-небудь на себе або на когось на якийсь час з метою одержати задоволення, перевірити придатність» [СУМ, т. 7, с. 672]; питати «звертатися до кого-небудь з запитанням, бажаючи дізнатися про щось, з’ясувати що-небудь; ставити питання» [СУМ, т. 6, с. 367]. *Бігтимуть ліани: «З гори скляної бігтимуть ліани» [15, с. 63]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с. 175]. *Веселість заливає хату: «П’янка веселість заливає хату – Весілля, весело, нема засмучених» [15, с. 27]. Див. заливати «розливаючись, покривати собою або наповнювати що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 183]. *Весна наворожила: «Мені вже рік, один блакитний рік, Мені весна тебе наворожила» [15, с. 14]. Див. наворожити «ворожачи, напророкувати чого-небудь комусь» [СУМ, т. 5, с.39]. *Весна пронеслась: «Весна зеленим пронеслась лошам!» [15, с. 27]. Див. проноситися «швидко минати (про час)» [СУМ, т. 8, с. 245]. *Весна танцює заручини: «Весна танцює з березнем заручини» [15, с. 9]. Див. танцювати «виконувати танець» [СУМ, т. 10, с. 36]. *Вечір всміхався: «А вечір у сорочці із туманів Всміхався людям тепло за вікном» [15, с. 22]. Див. усміхатися «усмішкою виявляти певні почуття (перев. радість, задоволення і т. ін.)» [СУМ, т. 10, с. 491]. *Вигоріли коси у літа: «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву» [15, с. 75]. Див. вигоряти «втрачати або змінювати свій колір під впливом сонячного проміння; вицвітати» [СУМ, т. 1, с. 377]. *Виструнена вітром воля: «Ця Варка дика, як гірська коза, Їй треба волю, виструнену вітром» [15, с. 97]. Якого випрямили, який стоїть дуже прямо, струнко. *Вишня скипала в сльозах: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад, Де колись нею посаджена вишня Тужно скипала в гарячих сльозах» [15, с. 59]. Див. скипати «пройматися, охоплюватися яким-небудь почуттям» [СУМ, т. 9, с. 265]. *Війна віяла крилами: «За плечима війна чорно віяла крилами, І кривавився обрій од хижого гулу» [15, с. 44]. Див. віяти «махати» [СУМ, т. 1, с. 694]. *Вітри вели колядку: «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели» [15, с. 94]. *Вітри посідали, позгортавши крила: «А вітри, позгортавши крила, Посідали на лаві рядочком» [15, с. 94]. Див. посідати «сісти (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с. 328]; позгортати «згорнути, скласти все або багато чого-небудь» [СУМ, т. 6, с. 809]. *Вогонь кришив: «Уже вогонь кришив старенькі стіни» [15, с. 83]. Див. кришити «розколювати, розбивати, подрібнювати щось на дрібні шматочки, на крихти» [СУМ, т. 4, с.354]. *Впало село: «Впало в трави село, у зілля, Дихає молодо, дихає вільно» [15, с. 5]. Див. впадати «потрапляти куди-небудь» [СУМ, т. 1, с.747]. *Втомилось сонце, захотіло спати, попливло, заблукало: «Втомилось сонце, захотіло спати І попливло десь ліжечка шукати, Та заблукало у високих травах» [15, с. 44]. Див. утомлюватися «доходити до втоми, знесилюватися; стомлюватися» [СУМ, т. 10, с. 516]; захотіти «виявити бажання відчути потребу в чомусь» [СУМ, т. 3, с. 393]; попливти «почати повільно, плавно переміщатися в просторі» [СУМ, т. 7, с. 209]; заблукати «збитися з правильного напрямку, втратити просторову орієнтацію; заблудити» [СУМ, т. 3, с. 24]. *Втомлена ніч: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. утомлений «який утомився, відчуває втому, пройнятий утомою» [СУМ, т. 10, с. 515]. *Гарбуз побрів: «Гарбуз побрів городом навчання» [15, с. 106]. Див. побрести «перен. Повільно піти» [СУМ, т. 6, с. 626]. *Гілки пили роси, зітхали: «Яблунь стареньких гілки обважнілі Роси пили і зітхали у сні» [15, с. 59]. Див. пити «убирати, всмоктувати в себе вологу (про рослини, поля і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 369]; зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Гора сон чатує, відганяє тривогу, колискову співає: «І гора його сон чатує, Відганяє тривогу від личка, Колискову співає, як мати…» [15, с. 5]. Див. чатувати «охороняти когось або щось» [СУМ, т. 11, с. 283]; відганяти «позбавляти чого-небудь» [СУМ, т. 1, с. 569]; співати «видавати голосом музичні звуки» [СУМ, т. 9, с. 514]. *Граби кліпають бруньками: «Ще кліпають сонно бруньками граби» [15, с. 55]. Див. кліпати «мимоволі швидко опускати та підіймати повіки, вії; моргати» [СУМ, т. 4, с.185]. *Гроза молотила долину: «Злодійкувато уночі гроза долину молотила» [15, с. 21]. Див. молотити «бити когось чим-небудь» [СУМ, т. 4, с. 791]. *Гроза побігла оленятком: «Оленятком у гори побігла Літня гроза» [15, с. 15]. Див. побігти «почати бігти в якому-небудь напрямку» [СУМ, т. 6, с. 614]. *Гроза реготала, веселилась, бавилася, схилилась, затремтіла: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу» [15, с. 21]. Див. реготати «гучно, нестримно сміятися» [СУМ, т. 8, с. 497]; веселитися «проводити час у розвагах, веселощах» [СУМ, т. 1, с.339]; бавитися «забавлятися, гратися» [СУМ, т. 1, с.77]; схилятися «змінювати своє пряме положення на похиле, нагинаючись, опускаючись» [СУМ, т. 9, с.884]; затремтіти «почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття» [СУМ, т. 3, с. 358]. *Грудень зазорів: «Зазорів понад світом грудень» [15, с. 58]. Див. зазоріти «почати зоріти, світитися» [СУМ, т. 3, с.129]. *Грудень ударить: «Скоро грудень ударить у вікна» [15, с. 20]. Див. ударяти «початися, настати раптово або з великою силою (про явища природи)» [СУМ, т. 10, с. 387]. *Груші зітхають: «Під цим вікном старесенькі вже груші Скриплять, напевно, і зітхають ніччю» [15, с. 48]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с.580]. *Гуслі полетіли: «Знялися, наче журавель у вирій, За дідом полетіли в небеса» [15, с. 106]. Див. полетіти «почати пересуватися в повітрі за допомогою крил» [СУМ, т. 7, с. 64]. *Гуслям уривавсь терпець: «А в звуках тих вже пробивався відчай, Напевно, гуслям уривавсь терпець» [15, с. 106]. Див. терпець уривається (урвався, увірвався і т. ін.) кому «не маючи змоги більше терпіти, витримувати що-небудь, виходити зі стану спокою, рівноваги» [СУМ, т. 10, с.95]. *День приліг: «Йшов до обрію день та приліг у столочених травах» [15, с. 5]. Див. прилягати «лягати на короткий час» [СУМ, т. 7, с. 663]. *День розімлів: «День розімлів від спокою і тиші, Сніг де-не-де вже трохи почорнів» [15, с. 78]. Див. розімлівати «переставати бути напруженим; розслаблюватися» [СУМ, т. 8, с. 684]. *Дерева мовчать, хмурять чола: «Та дерева мовчать, хмурять чола так, лелечко!» [15, с. 76]. *Димар викашлює груди: «І викашлює стомлені груди Почорнілий, старий димар» [15, с. 58]. Див. викашлювати «кашляючи, видаляти що-небудь з горла» [СУМ, т. 1, с.405]. *Дім насунув на брови стріху: «Дім стоїть у воротах, чекає на мене, Аж на брови насунув стареньку стріху» [15, с. 48]. Див. насувати «надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя)» [СУМ, т. 5, с. 208]. *Дім ховає за пазуху, шепче: «Дім ховає за пазуху теплу мене, Гріє липовим чаєм, шипшиною, зіллячком І тихесенько шепче, що осінь мине, Що жура моя вся – молоде божевіллячко» [15, с. 48]. Див. ховати «класти що-небудь в таємному місці, щоб ніхто не міг знайти» [СУМ, т. 11, с.101]: шептати «говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки» [СУМ, т. 11, с. 441]. *Днина бігла: «А днина бігла навздогін В руках з плащем із срібних ниток» [15, с. 69]. Див. бігти «поспішно йти кудись, до кого-, чого-небудь; поспішати, поспішатися, квапитися» [СУМ, т. 1, с.175]. *Дощі пов’язали: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. пов’язувати «закріплювати, зав’язувати» [СУМ, т. 6, с.699]. *Дубок поцілить: «Коли дубок з тонкої пращі Поцілить жолудем мене, Замріє в сутіні мій пращур» [15, с. 96]. Див. поціляти «цілитися у кого-, що-небудь» [СУМ, т. 7, с. 416]. *Жовтим шовком вишиті зірки: «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Журба неприспана хлюпоче: «В очах журба неприспана хлюпоче» [15, с. 8]. Див. присипляти «перен. Викликати, спричинювати забуття чого-небудь реального» [СУМ, т. 8, с. 17]; хлюпотати «плещучи, просочуючись, видавати характерні звуки» [СУМ, т. 11, с. 89]. *Задивився ліс: «На вродливу зіроньку задивився ліс» [15, с. 77]. Див. задивлятися «захоплено, з замилуванням довго дивитися на кого-, що-небудь або кудись, у щось» [СУМ, т. 3, с.108]. *Захмеліла днина: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. захмеліти «перен. Дійти до стану, схожого на сп’яніння» [СУМ, т. 3, с. 384]. *Заходив місяць, сідав, крутнувши вуса: «А вечорами у світлій льолі Заходив місяць собі поволі. Сідав на стільчик, крутнувши вуса» [15, с. 69]. Див. заходити «ідучи, потрапляти куди-небудь, проникати в середину або вступати в межі чогось; входити» [СУМ, т. 3, с. 368]; сідати «зігнувши корпус, опуститися сідницями на що-небудь; займати місце на сидінні» [СУМ, т. 9, с. 212]; крутити «надавати чомусь обертового руху; обертати» [СУМ, т. 4, с. 474]. *Заходить місяць, одяга фартух, починає молоти: «Заходить місяць, одяга фартух І починає борошно молоти» [15, с. 113]. Див. одягати «покривати одягом кого-небудь» [СУМ, т. 5, с.645]; молоти «перетворювати на борошно зерно, роздрібнюючи, розтираючи його» [СУМ, т. 4, с.790]. *Згорбатів сонях, посмутнів: «Згорбатів сонях біля огорожі Великим карим оком посмутнів» [15, с. 93]. Див. згорбатіти «зігнутися від важкої праці, переживань і т. ін.; зсутулитися» [СУМ, т. 3, с. 519]; посмутніти «стати смутним; засмутитися» [СУМ, т. 7, с. 349]. *Землі хочеться до серця пригорнути: «І хочеться натрудженій землі Тих журавлів до серця пригорнути» [15, с. 10]. Див. хотітися «відчуватися як потреба, бажання, прагнення» [СУМ, т. 11, с. 133]. *Земля зітхала: «Земля зітхала і гула щоночі» [15, с. 82]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів)» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Земля тулить небо: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. тулити «притискати, прикладати що-небудь до чогось або пригортати кого-, що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 314]. *Зиркала роса: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Зиркають вітри: «У шибку зиркають вітри, мов діти» [15, с. 93]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с.568]. *Зірки скорені ходили, клювали зерна: «Зірки ходили скорені довкола, Клювали зерна росяні з руки» [15, с. 101]. Див. скоряти «перен. Повністю оволодівати ким-небудь, захоплювати когось (про почуття, думки, стан і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 305]; ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]. *Зітхають незабудки: «Не спи, коханий, В тиші голубій Дзвенить роса, Зітхають незабудки» [15, с. 68]. *Зморений пісок: «І рук німе, причаєне голосся, І під ногами зморений пісок» [15, с. 31]. Див. зморений «який зморився, відчув фізичну втому» [СУМ, т. 3, с. 632]. *Зоря сміхалась викупана: «Зоря всміхалась викупана, рання» [15, с. 29]. Див. купати «занурювати що-небудь у щось рідке, сипуче і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 4, с. 401]. *Котиться сонце: «І котиться зрання городом рясним Сонце – не сонце – оранжева диня» [15, с. 114]. Див. котитися «обертаючись, пересуватися в певному напрямі» [СУМ, т. 4, с. 310]. *Мить тече по лезові ножа: «І світить порожнечею свічадо, І мить тече по лезові ножа» [15, с. 24]. Див. текти «минати, проходити, збігати (про час і те, що триває, відбувається в часі)» [СУМ, т. 10, с. 58]. *Місяць висипав зорі: «І до ніг юній феї неспішно Місяць висипав зорі кленові» [15, с. 14]. Див. висипати «сиплячи, викидати, видаляти що-небудь з чогось або вкидати, поміщати кудись» [СУМ, т. 1, с. 483]. *Місяць глипав: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку На вічне і святе, як світ, Засвіченого тіла голосіння» [15, с. 46]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с. 85]. *Млин вслухається: «Вслухається в забуті звуки млин» [15, с. 113]. Див. вслухатися «напружуючи слух, намагатися почути що-небудь; прислухатися» [СУМ, т. 1, с. 769]. *Моляться буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. молитися «захоплюватися ким-, чим-небудь, схилятися перед кимось, чимось» [СУМ, т. 4, с.748]. *Мороз приведе на лад: «Лиш мороз приведе все на лад» [15, с. 20]. Див. приводити «доводити до якого-небудь стану, надавати якогось вигляду» [СУМ, т.7, с. 577]. *Мухоморчик розправив зонт: «У нас тихо. Навіть мухоморчик Розправив над травинками свій зонт» [15, с. 82]. Див. розправляти «випрямляти, розгинати, випростувати що-небудь» [СУМ, т. 8, с. 778]. *Наполохані тіні розпинають тишу: «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» [15, с. 12]. Див. наполоханий «охоплений страхом; наляканий» [СУМ, т. 5, с. 155]. *Насупилась далеч, мовчить, розродиться риданням: «Насупилась далеч, мовчить, От-от розродиться риданням» [15, с. 18]. Див. насуплюватися «ставати похмурим, незадоволеним, надутим» [СУМ, т. 5, с. 209]; мовчати «не видавати звуків, не порушувати тиші» [СУМ, т. 4, с. 771]. *Недослухані кроки: «Спопелю на жертовнім огні Недослухані кроки» [15, с. 75]. Якого не дослухали до кінця. *Ниви горбатіли могилами: «І горбатіли ниви так гірко могилами» [15, с. 45]. Див. горбатіти «ставати горбатим» [СУМ, т. 2, с.126]. *Німує ліс: «Тріпочуть бантики у росах – Аж з подиву німує ліс» [15, с. 46]. Див. німувати «мовчати» [СУМ, т. 5, с. 425]. *Ніч вишиває: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Ніч крилами змахнула, заснула: «Мрійна ніч, немов лелека, Тихо крилами змахнула – на одній нозі заснула» [15, с. 15]. Див. змахувати «махати чим-небудь, спрямовуючи рух угору» [СУМ, т. 3, с.613]; засипати «впадати в сон» [СУМ, т. 3, с.306]. *Ніч примостилась: «З чорним кужелем ніч примостилась на теплій землі» [15, с. 5]. Див. примощуватися «бути розташованим біля чого-небудь, десь» [СУМ, т. 7, с. 681]. *Ніч підперла стріху, зирить темним оком: «Ніч підперла нашу стріху, В небо зирить темним оком» [15, с. 13]. Див. підпирати «правити за підпору чому-небудь» [СУМ, т. 6, с.481]. Див. зирити «те саме, що дивитися» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Носить вітер: «Щоднини в хмарі носить вітер Полям натомленим води» [15, с. 112]. Див. носити «маючи що-небудь, передавати його іншим» [СУМ, т. 5, с. 390]. *Осінь спустилась, принесла полум’я: «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла» [15, с. 19]. Див. спускатися «сходити, з’їжджати вниз (з гори, крутого горба і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с.613]; приносити «приходячи, мати на собі, з собою що-небудь» [СУМ, т. 7, с.691]. *Охкають гармати: «Десь там далеко охкають гармати. Пожежі у півнеба аж ячать» [15, с. 82]. Див. охати «утворювати звуки, схожі на вигук «ох»» [СУМ, т. 5, с.820]. *Очицями стріляє жах, влучає маренням, чадом: «Очицями з кутків стріляє жах, влучає сивим маренням і чадом» [15, с. 24]. Див. очі стріляють «хто-небудь швидко і напружено поглядає в різні боки» [СУМ, т. 9, с.776]; влучати «кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати» [СУМ, т. 1, с. 706]. *Пасуть коней світанки: «Пасуть світанки пізніх коней В химерних хащах верховіть» [15, с. 12]. Див. пасти «виганяти худобу, птицю на пашу, пасовисько, доглядаючи за нею» [СУМ, т. 6, с.90]. *Перемучені ліси: «Останній Пан чи грає на сопілці У наших перемучених лісах?» [15, с. 158]. Див. перемучити «дуже змучити; змучити ще раз, повторно або заново, по-іншому» [СУМ, т. 6, с. 233]. *Північ проситься: «Примари причаїлись за вікном І темна північ проситься у сіни» [15, с. 32]. Див. проситися «просити, щоб прийняли куди-небудь» [СУМ, т. 8, с.284]. *Підстрибнув дощ, вдарив каблуками: «Підстрибнув дощ і вдарив каблуками…» [15, с. 107]. Див. підстрибувати «робити невеликі стрибки вгору; підскакувати, підплигувати» [СУМ, т. 6, с.508]; ударяти «спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь» [СУМ, т. 10, с.387]. *Піски жалять: «Піски пустелі жалять босі ноги» [15, с. 24]. Див. жалити «викликати відчуття жару, свербежу, колючи чим-небудь отруйним» [СУМ, т. 2, с.503]. *Піч зітхає: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Помідор просить: «Такий один, загублений на грядці, Ще трошки сонця просить помідор» [15, с. 113]. Див. просити «звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось» [СУМ, т. 8, с.283]. *Помідори сердяться: «І помідори Сердяться на вітер І червоніють в гніві» [15, с. 68]. Див. сердитися «бути в стані гніву, роздратування; гніватися» [СУМ, т. 9, с.132]. *Поскидали одежину клени: «Від морозу терпнуть губи у світання, Поскидали одежину клени» [15, с. 72]. Див. скидати «знімати з себе чи з кого-, чого-небудь щось одягнене, пов’язане тощо» [СУМ, т. 9, с.262]. *Поставали вітри, розтрусили: «Поставали вітри під хатою, Розтрусили довкола сніг» [15, с. 94]. Див. поставати «стати; стоячи, розміститися де-небудь (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с.362]; розтрушувати «розсипати трусячи» [СУМ, т. 8, с.834]. *Прибігла зірка: «Аж поки в небі не стало темно І не прибігла найменша зірка» [15, с. 69]. Див. прибігати «бігом досягати якого-небудь місця» [СУМ, т. 7, с.557]. *Промінець зомлів: «В його волоссі промінець зомлів» [15, с. 24]. Див. зомлівати «втрачати свідомість; непритомніти» [СУМ, т. 3, с.684]. *Рань колише голоси: «Вже рань за вікнами колише Чиїсь ледь чутні голоси – Аби не розбудити тишу» [15, с. 8]. Див. колихати «гойдати (дитину) в колисці, заспокоюючи і присипляючи» [СУМ, т. 4, с.222]. *Рвались ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. Див. рватися «розриватися, розділятися на частини (про предмети)» [СУМ, т. 8, с.462]. *Реготався бубон: «Басовито й порожньо Реготався бубон – Віддавала дівчину мати за нелюба» [15, с. 51]. Див. реготатися «те саме, що реготати» [СУМ, т. 8, с.479]. *Розпука глипала: «Важко впали господині руки – Глипала з усіх кутків розпука» [15, с. 94]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с.85]. *Серденько проростає мріями: «Проростає мріями Серденько дівоче» [15, с. 74]. Див. проростати «ставати місцем, основою для росту, появи чого-небудь» [СУМ, т. 8, с.273]. *Сльозинки мелодію ткали: «Сльозинки рясно лопотіли, Мелодію пробудну ткали, Щоб на гнучкім вербовім тілі Продовжитись листками» [15, с. 21]. Див. ткати «виготовляти (тканину) способом щільного приєднання перехресно переплетених ниток – поздовжніх (основи) і поперечних (утоку)» [СУМ, т. 10, с.152]. *Сон, запнувши вікна ніччю, п’є узвари: «Сон, запнувши нам вікна ніччю, П’є узвари, на казці настояні» [15, с. 14]. Див. запинати «закривати, завішуючи або покриваючи що-небудь чимсь» [СУМ, т. 3, с.253]; пити «ковтати яку-небудь рідину для вгамування спраги» [СУМ, т. 6, с.369]. *Сонечко назбирує намисто: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. назбирувати «збирати яку-небудь кількість чогось» [СУМ, т. 5, с.88]; намисто «прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т. ін., яку жінки носять на шиї» [СУМ, т. 5, с.128]. *Сонце плавиться: «Липневе сонце плавиться вгорі» [15, с. 84]. Див. плавитися «нагріваючись, ставати рідким або м’яким; розтоплюватися» [СУМ, т. 6, с.556]. *Сонце стало за плечима: «У сина стало сонце за плечима» [15, с. 44]. Див. ставати «Розміщуватися, розташовуватися певним чином» [СУМ, т. 9, с.624]. *Сонях сонцем збризканий: «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]. Див. збризкати «покривати бризками» [СУМ, т. 3, с. 451]. *Стогнуть поля: «І простуджено стогнуть поля» [15, с. 20]. Див. стогнати «утворювати протяжний шум, гул, що нагадує стогін» [СУМ, т. 9, с.723]. *Тужать верби: «Ще десь позаду тужать верби І роси… Роси капнули із віч» [15, с. 112]. Див. тужити «дуже сумувати, журитися, переживати якесь горе, якусь невдачу і т. ін.» [СУМ, т. 10, с.312]. *Туман котив: «Услід туман котив біляве тіло» [15, с. 46]. Див. котити «те саме, що котитися» [СУМ, т. 4, с.310]. *Тюльпан уста розкриє: «А молодий тюльпан Уста розкриє спрагло і дитинно» [15, с. 63]. Див. розкривати «розмикати, розтуляти що-небудь стулене і т.ін.» [СУМ, т. 8, с.713]. *Фіалка мружила око: «Ніжно фіалка мружила Фіолетове око» [15, с. 54]. Див. мружити «стуляючи повіки, частково заплющувати очі; жмурити» [СУМ, т. 4, с.817]. *Хатка позіхала: «Хатка солодко позіхала» [15, с. 54]. Див. позіхати «мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (при бажанні спати, при втомі і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.817]. *Хитався день: «Хитався день в шумливім верховітті» [15, с. 33]. Див. хитатися «рухатися, коливатись з боку на бік, вперед і назад або згори вниз; колихатися, гойдатися» [СУМ, т. 11, с.63]. *Ховала грушка: «Й ховала грушка у зеленій шубі Ліхтарики таких смачних плодів» [15, с. 83]. Див. ховати «позбавляти кого-небудь можливості бачити щось, затуляючи, відвертаючи, повертаючи і т. ін. його» [СУМ, т. 11, с.101]. *Ходить місяць, роздає: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Див. ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]; роздавати «віддавати щось частинами різним особам, розподіляти між усіма або багатьма» [СУМ, т. 8, с. 661]. *Хор беріз тупа ніжками: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. тупати «бити ногою (ногами) об підлогу, землю» [СУМ, т. 10, с.320]. *Цілунок згорить: «Цілунок твій згорить На зболених устах» [15, с. 79]. Див. згоряти «перен. Кінчатися» [СУМ, т. 3, с.521]. *Час забув: «Час забув про моє існування, Зникли всі дріб’язкові тривоги» [15, с. 13]. Див. забувати «переставати пам’ятати кого-, що-небудь, не зберігати в пам’яті» [СУМ, т. 3, с. 30]. *Щастя ночувало: «Щоб у хаті щастя ночувало» [15, с. 94]. Див. ночувати «проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку» [СУМ, т. 5, с. 448]. *Яблуня рушила в дорогу, дибала: «А наша яблуня стара В дорогу рушила далеку, Розкинула натруджені гілки І дибала так сумно під дощем» [15, с. 79]. Див. рушати «направлятися куди-небудь або до когось, чогось» [СУМ, т. 8, с. 918]; дибати «повільно і важко або невміло переставляти ноги» [СУМ, т. 2, с. 269]. 2. 3. 2. Загальномовні: Біжить стежинка: «Біжить тонесенька стежинка Коло мойого серця близько» [15, с. 93]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с.175]. Бродить місяць: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с. 238]. Вечір падає: «В гори вечір падає, Мов казковий птах» [15, с. 77]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Визрілі світанки: «Колишуть клени визрілі світанки, Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. визрівати «перен. Набувати завершеності в розвитку» [СУМ, т. 1, с. 401]. Вітер бродив; вітри бредуть: «Хтось уночі шурхотів біля вікон, Може, то вітер бродив у кущах» [15, с. 59]; «Дивився, як вітри в траві бредуть, Й співав собі, а спів далеко линув» [15, с. 46]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с.238]. Віти гублять: «І першу краплю, мов сльозу, У травах гублять віти» [15, с. 18]. Див. губити «забуваючи, залишаючи і т. ін. що-небудь, втрачати його» [СУМ, т. 2, с.186]. Вогонь дрімає: «Я знаю – Вогонь під попелом дрімає!» [15, с. 27]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с. 418]. Вона [пісня] встає із попелищ і мук: «Вона росте. У неї крила білі. Вона встає із попелищ і мук» [15, с. 7]. Див. уставати «перен. Виникати, поставати з чогось, через щось» [СУМ, т. 10, с. 495]. Горизонти танули: «Було там стільки простору і волі, Аж горизонти танули в очах» [15, с. 100]. Див. танути «перен. Поступово зникати з поля зору, ставати непомітним, невиразним» [СУМ, т. 10, с. 34]. Горить калина: «Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. горіти «сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими фарбами, кольорами» [СУМ, т. 2, с.130]. День обпік сонцем: «Долоні сонцем білий день обпік» [15, с. 14]. Див. обпікати «викликати больові відчуття і пошкодження чим-небудь їдким, пекучим» [СУМ, т. 5, с. 39]. Дзвеніла ніч зорями: «Повертався. І дзвеніла ніч зорями, немов дрібним намистом» [15, с. 45]. Див. дзвеніти «перен. Звучати дзвінко» [СУМ, т. 2, с. 264]. Дзвеніла тиша: «І дзвеніла щастям літня тиша» [15, с. 6]. Дими лизали: «Важкі дими лизали горизонт» [15, с. 82]. Див. лизати «перен. Доторкуватися або вкривати собою (про хвилю, вогонь і т. ін.)» [СУМ, т. 4, с. 484]. Днина вривалась: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. вриватися «перен. Швидко проникати в середину чого-небудь (про звуки, запахи і т. ін.)» [СУМ, т. 1, с. 738]. Дощем прибитий небокрай: «А у вікні – маленький кусень світу Й дощем прибитий сірий небокрай» [15, с. 19]. Див. прибивати «ударяючи чим-небудь, притискати, спресовувати щось» [СУМ, т. 7, с. 552]. Дрімають гриби: «Під листям зопрілим дрімають гриби» [15, с. 55]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с.418]. Дуби розгойдані: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. розгойдувати «розхитувати що-небудь ритмічними поштовхами» [СУМ, т. 8, с. 651]. Жоржин прив’ялена краса: «Знайома хата. Тин. Дерева. Жоржин прив’ялена краса» [15, с. 12]. Див. прив’ялювати «частково позбавляти свіжості, соковитості, пружності; присушувати» [СУМ, т. 7, с. 584]. Заснулі грози: «В старих хащах хроплять заснулі грози, Буркоче грім, немов кошлатий звір» [15, с. 186]. Див. засипати «перен. Переставати виявляти ознаки життя; завмирати, затихати» [СУМ, т. 3, с. 306]. Заспівали вітри: «Завили вітри, заспівали…» [15, с. 94]. Див. заспівувати «перен. Густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 324]. Зима дише: «Дише холодом в руки зима» [15, с. 58]. Див. дихати «віяти, обдавати чим-небудь» [СУМ, т. 2, с. 291]. Зігріта усміхом твоїм хвилина: «І падала, котилася до ніг, Зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. зігрівати «перен. Оживляти гарячим, радісним почуттям, світлою думкою і т. ін., примушувати звучати щиро, безпосередньо» [СУМ, т. 3, с. 572]. Злітають сни: «Злітають сни прозорим дивом. Ніяк безсоння не скорю» [15, с. 8]. Див. злітати «перен. Несподівано з’являтися, виникати» [СУМ, т. 3, с. 595]. І радістю, і смутком перешиті ночі: «І хай світліші стануть мої ночі, І радістю, і смутком перешиті» [15, с. 6]. Див. перешивати «переробляти пошите, надаючи іншого розміру, фасону і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 6, с. 321]. Мак схилив голівку: «Схилив голівку у зажурі мак, Притих наморено в гнізді лелека» [15, с. 107]. Див. схиляти «змінювати пряме положення на похиле, нагнувши, опустивши що-небудь; нахиляти» [СУМ, т. 9, с. 883]. Мурашки заклопотані, здорожені: «Мурашки заклопотані, здорожені Тоненьку стежку топчуть в мураві» [15, с. 175]. Див. заклопотаний «який має багато роботи, справ; дуже зайнятий» [СУМ, т. 3, с. 149]; здорожений «який утомився в дорозі» [СУМ, т. 3, с. 548]. Небо, дивом заволочене: «Вечірнє небо, дивом заволочене, Мов синя чаша денцем догори» [15, с. 180]. Див. заволікати «пересуваючись у просторі, закривати, затягувати, оповивати що-небудь (про хмари, дим, туман і т. ін.)» [СУМ, т. 2, с. 448]. Обрій заквітчався: «Пророчим сяйвом обрій заквітчався» [15, с. 14]. Див. заквітчуватися «взагалі прикрашатися, оздоблюватися чим-небудь; набувати привабливого вигляду» [СУМ, т. 3, с.141]. Обрій падав і горів: «Далекий обрій падав і горів» [15, с. 33]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 11]; горіти «давати або випромінювати світло; світитися» [СУМ, т. 2, с. 130]. Осінь впала сльозиною: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг» [15, с. 76]. Див. упасти «раптово настати, насунутися, огорнути собою що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 454]. Очі падуть: «І боязко очі падуть їм до ніг» [15, с. 36]. Див. падати «схилятися вниз, опускатися» [СУМ, т. 6, с.11]. Падала, котилася хвилина: «І падала, котилася до ніг, зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Підсніжник проклюнув, дише: «Проклюнув льодів шкаралупу – і дише» [15, с. 55]. Див. прокльовувати «пробивати дзьобом, клюючи» [СУМ, т. 8, с. 203]; дихати «втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих» [СУМ, т. 2, с.291]. Прибирається земля: «І прибирається земля до свята» [15, с. 9]. Див. прибиратися «перен. Набувати святкового, гарного вигляду, прикрашатися чим-небудь (про неживі предмети)» [СУМ, т. 7, с.556]. Притишений сад: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад…» [15, с. 59]. Див. притишений «який притих, став тихішим» [СУМ, т. 8, с. 64]. Пропахлий димом день: «Пропахлий димом день Махне крилом осіннім – На осені лежить Прозорих сліз печать» [15, с. 79]. Див. пропахати «насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах.*Образно» [СУМ, т. 8, с. 251]. Розвихрена трава: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. розвихрений «який розтріпався, розметався в різні боки» [СУМ, т.8, с. 631]. Росою скроплені сади: «На березі липневої печалі Цвітуть росою скроплені сади» [15, с. 184]. Див. скроплювати «обдавати, вкривати краплями, бризками; оббризкувати» [СУМ, т. 9, с. 325]. Спинений, застиглий лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. спиняти «припиняти рух кого-, чого-небудь, примушувати когось, щось стати; зупиняти» [СУМ, т. 9, с. 506]; застигати «перен. Переставати рухатися, ворушитися, коливатися і т. ін.» [СУМ, т. 3, с. 329]. Співала лоза: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Див. співати «перен. Видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін.» [СУМ, т. 9, с. 514]. Туман проллється молоком: «Здивує білка невсипуща, Туман проллється молоком…» [15, с. 96]. Див. проливатися «випадати, проходити (про дощ, зливу і т. ін.)» [СУМ, т. 8, с. 215]. Хижки туляться: «Тут хижки туляться до зелені усюди – Відчинені, гостинні, без замків» [15, с. 10]. Див. тулитися «міститися одне біля одного, близько до чогось» [СУМ, т. 10, с. 315]. Шепочуть трави: «Шепочуть трави: – Скоро, скоро…» [15, с. 99]. Див. шептати «перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 441]. Отже, в поезіях збірки Христини Керити «У затінку літа» найбільше використано дієслівних метафор, оскільки дієслово завдяки неелементарності свого значення робить можливим створення найбільшої кількості різного типу метафор. Авторка метафоризує явища природи, астрономічні назви, рослини, побутові реалії, просторові та абстрактні поняття. І хоча прикметникові та іменникові метафори зустрічаються рідше за дієслівні, вони вжиті дуже яскраво, в особливо важливих місцях задля створення глибокої образності. Більша частина метафор є авторськими, а сама поетеса вживає їх лише один раз. Це і робить їх настільки ефектними. Розділ ІІІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕТАФОРИ ХУДОЖНЬОГО ІДІОСТИЛЮ Х. КЕРИТИ Провідна роль у творенні образної експресивності поетичного тексту належить метафорі. Поетична мова Христини Керити відзначається яскравою, самобутньою образно-метафоричною насиченістю, що є свідченням витонченого чуття слова, вміння знайти найбільш вдалі й доречні засоби для вираження своїх думок, почуттів. Найчастіше в поетичному тексті зустрічається дієслівна метафора. Особливістю метафор Х.Керити є їх тісний зв’язок із фольклорними традиціями образотворення, який полягає в антропоморфізації природи, тобто наділенні її властивостями, притаманними людині: Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця? Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця. Головними образами у поезії Христини Керити завжди виступають різноманітні природні явища, об’єкти, фауна та особливо флора. Саме така лексика метафоризується, і ці предмети виступають дистрибутами в метафоричних сполуках. Відповідно, відчувається, яке важливе значення для поетеси має природа рідного краю. Авторка дуже часто вдається до персоніфікації, яка забезпечує уподібнення об’єктів та явищ неживої природи до світу людей. Саме тому тумани, вітри, дощ, місяць, зірки, ніч, сонце, дерева, квіти оживають у поезії, набувають людських ознак, перебирають переживання, емоції та діяльність людей. Таким чином у поезії Христини Керити вітри зиркають у шибку, ніч вишиває зірки, сонечко втомлюється, день прилягає, лоза співає, гриби дрімають, дощ вдаряє каблуками, дерева хмурять чола, далеч супиться, а гроза регоче і бавиться. У пейзажній ліриці авторка тяжіє до використання розгорнених метафор, які у своєму складі містять кілька метафоризованих компонентів, що дає змогу охопити більший семантичний простір у висловлюванні: Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз, На вродливу зіроньку Задивився ліс. Завдяки розгорненим метафорам гроза, наприклад, сприймається читачем уже не просто як явище природи, а як жива істота, здатна діяти, думати, переживати, змінювати настрої і приймати рішення: Злодійкувато уночі Гроза долину молотила, І вістря блискавок топила В ріллі похилому плечі. І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу. Таким чином почуття і переживання людей розкриваються саме через образи природи, особливо неживої, що здійснюється за допомогою нанизування метафор. Вдаючись до уособлення понять природного світу, Х.Керита зумисне їх психологізує. Для кожного пейзажного малюнка Христина Керита, на думку Н.Ференц, уміє знайти промовисті деталі, «вона володіє даром поетичного живописання. Її світовідчуття, одухотворена споглядальність сповнені радісним зачудуванням. Обожнюючи природу, поетка відкриває її дивосвіт, оперуючи простими словами, легким розкутим стилем» [40, с. 15]. Часто обрані метафори створюються на основі оригінальної, особливої подібності ознак, яку помітила саме авторка, що засвідчує її індивідуальний авторський стиль: промінець зомлів, мить тече по лезові, вітер бродить, помідори сердяться і просять сонця, журба хлюпоче, земля прибирається до свята. Метафори у поезії Христини Керити служать для зображення пейзажу, змалювання навколишнього світу, природи, що надихає читача, захоплює, впливає на його почуття, викликає певні емоції. Так, землі хочеться пригорнути журавлів, хижки туляться одна до одної, світанки випасають коней, рвуться нитки блискавиць, а ніч зирить темним оком. Герої поезій, що зазвичай є об’єктами природи, передають відчуття самої поетеси, особисті, інтимні. І передача здійснюється завдяки яскравим, особливим, колоритним і завжди цікавим, захоплюючим метафорам. Статистичний аналіз метафорних словосполучень підтверджує, що Христина Керита віддає перевагу (вживаються кілька разів) таким метафорам: бродити (вітер бродить, місяць бродить, гарбуз побрів), співати (гора співає колискову, лоза співає під смичком вітру, вітри заспівали колядку), зітхати (груші зітхають, гілки зітхали, піч зітхає, незабудки зітхають, земля зітхає), бігти (бігтимуть ліани, прибігла зоря, днина бігла з плащем у руках, стежинка біжить), зиркати (ніч зирить темним оком, зиркала роса, зиркають вітри), падати (обрій падав, очі падуть, осінь впала сльозиною, вечір падає), дрімати (вогонь дрімає, гриби дрімають), глипати (місяць глипав, розпука глипала), реготати (гроза реготала, бубон реготався) котитися (туман котив біляве тіло, сонце котилося) та ін. Абсолютна більшість метафор у поезії Христини Керити, дієслівних у тому числі, є саме індивідуально-авторськими. Поетеса дивиться на світ оригінально, свіжо. Завдяки такій характерній високій образності, поезія набуває казкового, фантастичного відтінку, де кожен куточок, куди не зверне увагу людина, оживає, рухається і передає емоції. Так, весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, піч зітхає, а ніч вишиває по небу. І вся ця творча образність створена авторкою індивідуально й неповторно. Поетична мова Христини Керити є багатою, динамічною, яскравою та глибоко чуттєвою, що досягається завдяки майстерному використанню авторкою значної кількості оригінальних метафор, які є окрасою тексту і свідчать про тонкий мовний смак і естетичне сприйняття світу. Наші слова яскраво підтверджують і спостереження літературознавця Н.Ференц: «У ліриці Христини Керити яскраво виражений автобіографічний стан душі. Її твори вдало передають жіноче сприйняття світу, особливостями якого є тонкий ліризм і сповідальність інтонацій, уміння зосереджуватися не стільки на події, скільки на враженнях від неї» [36, с. 144]. Як засвідчують результати проведеного нами дослідження, Х.Керита використовує велику кількість авторських прикметникових метафор, які вирізняються оригінальністю, яскравістю і високою образністю. Поетеса дивиться на світ завжди по-новому, знаходячи такі цікаві подібності між явищами і предметами навколишнього світу, які читач часто не може передбачити чи побачити сам: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]; «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]; «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]; «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Н.Ференц, аналізуючи поетику творчості Х.Керити, звернула увагу, що «погляд на природу у неї захоплено-романтичний, іноді спокійно-зосереджений, ніжно-мрійливий, сповнений радості відкриття живого світу. Природа для неї – втілення добра і краси» [36, с. 141]. Це підтверджує і наше дослідження, адже в аналізованій поезії переважають внутрішньочуттєві прикметникові метафори. Усі образи, змальовані у поезії, з’являються в нашій уяві крізь призму особливого світобачення авторки, її внутрішнього світу, переживань та емоцій. Знайомі слова постають по-новому у нашій уяві саме завдяки несподіваній сполучуваності, що породжує свіжі, цікаві і незвичні образи. Одоративні прикметникові метафори характеризують предмет за запахом, нюхом, смаком, дотиком: повзуча темнота, щербатий місяць-камінь, гарячий хаос, застиглий лет віків, прив’ялена краса, захмеліла днина, зігріта усміхом твоїм хвилина, перестиглі зорі, буйнорогий лось, кошлатий пензель, хрускотлива зала тощо. Велику групу прикметникових метафор становлять емотивні, тобто почуттєві. У таких метафорах розкривається не лише характеристика предмета, явища, істоти, які описуються, але в більшій мірі почуття самої авторки. Вони допомагають їй виразити власний внутрішній світ: неприспана журба, наполохані тіні, мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, тремтлива радість, жахлива казка. Наприклад: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Кольористичні прикметникові метафори відіграють важливу роль у поезії Х.Керити. Авторка активно вживає їх, оригінально обігрує, вимальовує незвичайну картину світу, сповнену несподіваних фарб. На розмаїту кольорову гаму епітетів Х.Керити звернула увагу й літературознавець Н.Ференц у статті «Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити» та в монографії «Художній світ Христини Керити». Дослідниця підтвердила, що «Христина Керита сприймає природу як імпресіоніст, у її поезії виразний колористичний струмінь. Символіка кольорів у її творах, будучи зануреною у народну традицію, вражає свіжістю образного бачення, виражає різні душевні, емоційні та психологічні стани ліричної героїні. У палітрі кольорів домінують світлі, зокрема прозорий, ясний, білий, голубий, блакитний» [36, с. 141]. «Рідше у ліриці Христини Керити зустрічаємо червоний колір, – зауважила Н.Ференц. – Він несе тепло, бо пов’язаний з вогнем, це колір радості, болю і страждання» [40, с. 13–14]. Доволі часто натрапляємо на несподівані поєднання кольорів та предметів, явищ навколишнього світу. Так, переймаючись темою екології та збереження живої природи, авторка поетизує, оживляє рослини, надаючи їм якостей людського організму. І таким чином, читаючи поезію, ми можемо візуалізувати зелену кров, що тече у рослинах: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Х.Керита знаходить нові, цікаві фарби, їх особливі відтінки, які мають великий емоційний вплив на читача. Такі кольори вражають зір і почуття, коли ми їх уявляємо, створюють невидимі зв’язки між різними явищами чи предметами, які, на перший погляд здаючись неочікуваними, виявляються на диво влучними і дуже вдалими: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Наприклад: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Дистрибутами прикметникових метафор, характерно для поезії Х.Керити, виступають в основному явища та об’єкти природи. Найчастіше головними образами поезій у складі прикметникових метафор є зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Часто дистрибутами виступають слова зі значенням: 1) часу, пори року чи доби: ніч (і радістю і смутком перешита, ожиново-темна, втомлена), дитинство (білочубе, босоноге), днина (захмеліла, пропахла димом), хвилина (зігріта усміхом твоїм), будень (злостивий, сірий) світанки (визрілі), жовтень (світлочубий), травень (молодий); 2) рослин: сонях (сонцем збризканий, головатий, одинокий), сад (притишений, росою скроплений), ялини (гордовиті, строгі), дуби (розгойдані), ліси (перемучені), крокуси (манливі), трава (розвихрена), жоржина (боса), берези (стрункі), мальви (повнолиці), верби (стомлені); 3) рідше тварин: мурашки (заклопотані, здорожені), сова (дрімлива), коні (бузкові), лось (буйнорогий). У поезії Х.Керити переважають авторські прикметникові метафори. Кожна з них є оригінальною, неповторною, а тому вжита зазвичай лише одноразово. І хоча виокремити повторювані прикметникові метафори важко, проте деякі закономірності таки простежуються. Авторка часто використовує складні прикметники з частинкою –чубий: буйночубий вітер, білочубе дитинство, жовточубий майстер, світлочубий жовтень. Так само вживається частинка –окий: світлоокий дім, сяйноока донечка, вишнеокі донечки. Та й узагалі авторка полюбляє складні прикметники: повнолиці мальви, головерхі часи, пишнокрила шапка, тонкорукий вітер, буйнорогий лось, тихоплинна хвиля, бистрохідні колісниці, босоноге дитинство, ожиново-темна ніч, темно-русі причали. Хоча однакових прикметникових метафор майже немає, авторка нерідко використовує синонімічні прикметники з подібною семантикою та типом перенесення ознаки. Це синоніми, що стосуються втоми (зморений пісок, втомлена ніч, стомлені верби, перемучені ліси, здорожені мурашки), сну (неприспана журба, невиспана зоря; дрімлива сова, заснулі грози), дії бризкання (росою скроплені сади, сонцем збризканий сонях), шиттям (і радістю і смутком перешиті ночі, жовтим шовком вишиті зірки). Іменникові метафори в поезії Х.Керити вживаються рідше, ніж дієслівні та прикметникові. Вони є частим засобом для створення персоніфікованих образів: І раптом – хмарка ця. Вона взялась нізвідки. Навшпиньки дощ підкравсь до зв’ялених ожин. І тихо, крадькома, щоб не знайшлися свідки, В цілункові припав до теплих уст жоржин. Поетеса, оживляючи природу, часто вживає в ролі метафор-іменників такі семантичні групи слів: 1) побутові назви (кораблик, баркасик, свитка, хустина, фіранка, цеглина, чаша); 2) назви частин тіла людини (кулак, жмені, рот, руки, рамена, скроні, спини, уста, чоло); 3) абстрактні назви (спогад, навала, тлін, хаос, хода, шаленство). Впадає в око, що Х. Керита вводить до складу іменникових метафор не тільки загальновживану та стилістично нейтральну лексику, але й застарілу (тога, рамена), пестливу (баркасик, ситчик, кораблик, човник, долоньки) та зрідка поетичну (лет) й діалектну (колиба), що робить її образну систему оригінальною, зворушливою. Отже, поезія – основне середовище існування метафор, які є яскравою ознакою самобутності ідіостилю митця. Під час створення метафоричного образу Христина Керита використовує слова загальнонародної літературної мови, вводить нові мовленнєві контексти, які передають думки в емоційно-насиченій формі. Поетична мова Христини Керити, яка вирізняється поєднанням прадавніх витоків національного світосприйняття із західноєвропейськими модерністськими пошуками, не тільки складає органічну частину словника української мови, а й відтворює специфіку нової поетичної свідомості. Метафори в поезіях Христини Керити утворюють образно-семантичний комплекс, кожен елемент якого внаслідок індивідуального осмислення та вживання стає здатним виявляти свій смисловий потенціал, виконувати певні стилістичні функції в художньому контексті, чим і визначається специфіка образної системи творів поетеси. ВИСНОВКИ Метафора – це найпоширеніший і найпродуктивніший троп, який найбільше досліджений мовознавцями. Намагаючись пізнати природу і механізм цього явища, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що лежить в її основі – порівняння, аналогія, тотожність чи подібність. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і у функціонуванні. Протягом останніх десятиліть зусиллями мовознавців світу утворилася лінгвістична теорія метафори, внаслідок чого з’явилися не тільки цікаві ідеї щодо розуміння онтології метафори, а й різноманітні інтерпретації фактичного матеріалу, способи системного аналізу метафоричного перенесення. Цінним для пізнання специфіки образної картини світу є художній доробок сучасних українських митців, серед яких особливе місце займає творчість відомої закарпатської поетеси Христини Керити, адже її поезія визначається особливою ніжністю, щирістю і тонким ліризмом. Світоприйняття поетеси є захоплено-романтичним, мирним та ніжно-мрійливим і яскраво виражається саме у літературній творчості. Одним із найважливіших засобів його вираження є метафора. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. У її поезії панують щирі і високі почуття, відкривається дорога до вершин духовності. І все це завдяки вдалому використанню образних художніх засобів, зокрема метафори. Сама назва збірки «У затінку літа» має також метафоричний зміст, що й привернуло нашу увагу при виборі об’єкта дослідження. Усього в дипломній роботі було проаналізовано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор. Як засвідчують результати нашого дослідження, дієслівні метафори є домінантою образної системи закарпатської поетеси. Широко представлені тут антропометафори, ключовими словами яких постають слова на позначення динамічної сфери життєдіяльності людини (бреде, біжить, тікає, ходить, грає, тче, тягне і под.), а також слова, що називають психофізіологічні процеси, стани (сивіє, болить, вірить, вмирає, чекає, ридає, спить, сміється тощо), які семантично корелюють з назвами реалій неживого світу, набуваючи статусу антропоморфізмів. Абсолютна більшість метафор Х. Керити, а це майже 200, є авторськими, і їхнє значення не фіксується в СУМі. Вони вражають оригінальністю: весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, піч зітхає, ніч вишиває по небу, помідор просить сонця; мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, повзуча темнота, вишнеокі доньки, світлочубий жовтень, жовточубий майстер. Беручи до уваги структурні особливості метафор, бачимо, що в поезії Христини Керити однаково трапляються як дво-, так і багатокомпонентні метафори. Часто авторка нанизує метафори одна за одною, створюючи своєрідну градацію: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу [гроза]»; «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла»; «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом». Об’єкти і явища природи оживають, персоніфікуються і перебирають різноманіття людської діяльності та почуттів: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг»; «Вривалась в двері захмеліла днина; «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» та ін. Дистрибутами в метафоричних сполуках майже завжди виступають елементи природи, флора, фауна, різні атмосферні, часові явища. Ці образи значною мірою персоніфікуються і передають почуття авторки, особливості її внутрішнього світу. Саме крізь призму природного світу Христина Керита дивиться на світ, пізнає його, насолоджується та переймається ним. Так, найчастіше зустрічаємо образи вітру, зірок, місяця, ночі, дощу, землі, сонця, вечора, дня, дерев: зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Важливу функцію відіграють кольористичні метафоричні епітети. Підбір кольорів виражає різні душевні стани, емоції та почуття, часто це несподівані відтінки: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Специфікою художнього стилю Христини Керити є вміння знайти промовисту деталь, що активізує сприйняття, створює ланцюг асоціацій. Метафори, які використовує авторка, вражають свіжістю і вишуканістю, вони є будівельним матеріалом творення поетичного світу. Створюючи велику кількість свіжих індивідуальних метафор, авторка рідко використовує їх двічі. Саме тому вони є такими ефектними, особливими й неповторними, щоразу захоплюючи читача оригінальністю й вишуканістю: «На вродливу зіроньку задивився ліс»; «І моляться сонцю язичники-буки»; «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели»; «І дзвеніла щастям літня тиша»; «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву»; «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» та багато ін. Отже, поезія Христини Керити – невичерпне джерело творчої майстерності та багатства художніх засобів. Саме тому її варто аналізувати в різних аспектах, позаяк матеріали досліджень розкривають секрети творчості й успіху талановитої поетеси, слугують натхненням для інших письменників і можуть бути використані при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменника. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С.5–32. 2. Балега Ю. Їй пісню весна наворожила. Закарпатська правда. 1981. 7 червня. 3. Балла Е. Художній профіль талановитої поетеси. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. 2014. Вип. 19. С. 180–181. 4. Басараб В. Народжуватися для щастя. Березневі заручини. Ужгород. 1981. С. 3–6. 5. Блэк. Метафора М. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С. 153–172. 6. Варич Н.І. Метафора як процес семантичного перенесення. Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник. Вип. 3. Харків: ХДПУ, 1997. С. 16–22. 7. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. Киев, 1986. 144 с. 8. Гаврилюк А. П. Метафора, її природа та роль у мові та мовленні. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: Філологія. Педагогіка. 2013. Вип. 2. С.29–33. URL: http://visnyk.fl.kpi.ua/article/viewFile/30027/26754. 9. Гайдученко Г. Метафора як посилення образності прозового твору (на матеріалі історичних романів П.Загребельного). Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2002. Вип. 5. С. 230–233. 10. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое. Метафора в языке и тексте. Москва: Наука, 1988. С. 11–26. 11. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. Київ: Вища школа, 1985. 360 с. 12. Данилюк Н.О. Традиційне і новаторське у мовній структурі сучасної метафори. Мовознавство. 1984. № 2. С. 64–67. 13. Кевешлігеті О. Міфосвіт Христини Керити у поетичній збірці «Березневі заручини». Актуальні питання гуманітарних наук. 2015. Вип. 14. С. 191–196. 14. Керита Х. У долонях світанку: Збірка поезії. Ужгород. 2012. 96 с. 15. Керита Х.В. У затінку літа: Вибрані твори. Ужгород, 2005. 224 с. 16. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. Київ: Вища школа, 1987. 345 с. 17. Кравець Л. Динаміка метафори в українській поезії ХХ ст. Київ: ВЦ«Академія», 2012. 416 с. 18. Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів М.Зерова): автореф. дис….канд. філол. наук. Київ, 1997. 18 с. 19. Кравець Л.В. Фітоморфні метафори в українській поезії ХХ ст. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. Київ, 2010. Вип. 6. C. 204–209. 20. Лисенко О. М. Метафора як об’єкт наукових студій. Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. 2017. Вип. 45. C. 22–29. 21. Марцинківська О.Є. Переносне значення та образне вживання. Мовознавство. – 1973. № 3. С. 24–33. 22. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови / За ред. Л.І. Мацько. Київ, 2003. 463 с. 23. Олійник І. Слово в лексичній системі української мови. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. акад. І.К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1973. С. 27–100. 24. Пустовіт Л.О. Лексико-семантична структура метафори: автореферат дис….канд. філол.наук. Київ, 1979. 18 с. 25. Рішко М. Муза Христини Керити. Новини Закарпаття. 1995. 7 лютого (№ 20). С.2. 26. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2011. 844 с. 27. Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка. Санкт-Петербург: Наука, 1993. 153 c. 28. Словник української мови: в 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. 29. Сучасна українська мова: Лексикологія. Фонетика: підручник / А.К. Мойсієнко, О.В. Бас-Кононенко, В.В. Берковець та ін.; за ред. A.K. Мойсієнка. Київ: Знання, 2013. 340 с. 30. Таке все вічне, і таке все тлінне. URL: http://raprint.blogspot.com/2011/04/blog-post.html‎ 31. Тараненко А.А. Языковая семантика в её динамических аспектах. Київ: Наукова думка, 1989. 256 с. 32. Телия В.Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция. Метафора в языке и тексте. Москва, 1988. С.26–52. 33. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. Київ, 2003. 448 с. 34. Українська мова: Енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія, 2004. 35. Ференц Н. Бачити світ по-своєму. У долонях світанку. Збірка поезій. Ужгород. 2012. С. 3–4. 36. Ференц Н.С. Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 20. Ужгород. 2015. С. 141–144. 37. Ференц Н. С. Красою натхненна. Молодь Закарпаття. 1981. 11 квіт. С.3. 38. Ференц Н. Поетика пейзажної лірики Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 15. Ужгород, 2011. С. 210–216. 39. Ференц Н.С. Поетичний світ Христини Керити. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. Вип. 7. Ужгород. 2003. С.73–79. 40. Ференц Н. Поетичний світ Христини Керити. У затінку літа. Ужгород, 2005. С. 201–218. 41. Ференц Н. Христина Керита. Письменники Срібної Землі: До 60-річчя Закарпатської організації Національної спілки письменників України. Ужгород. 2006. С. 582–591. 42. Ференц Н. Художній світ Христини Керити: літературно-критичний нарис. Ужгород, 2014. 144 с. 43. Ференц Н. С. «Щаслива я, Карпати, бо ви є». Поезія і поети Закарпаття: літературно-критичні статті. Ужгород: Мистецька лінія, 2003. С. 160–175. 44. Чабаненко В.А. Норми словотворення і мовна експресія. Мовознавство. 1980. № 2. С.13–20. 45. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. Київ: Вища школа, 1984. 168 с. 46. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 351 с. 47. Шамота А.М. Переносне значення слова в мові художньої літератури. Київ, 1967. 128 с. 48. Шутова Л.І. Епітет в українській поезії 20-30-х років ХХ століття (структурно-семантичний і функціональний аналіз): автореф. дис... канд. наук. Київ, 2003. 18 с. 49. Шелестюк Е.В. Метафора: двухкомпонентная или трехкомпонентная структура? Актуальные проблемы лингвистики: Уральские лингвистические чтения-2001. Материалы… конференции. Екатеринбург: Изд-во УрГПУ, 2001. С. 125–126. 50. Шиманович Г.М. Метафора як когнітивний механізм номінації та її роль у мовній картині світу. Проблемы современного языкознания. URL: http:// www. dspace.nbuv.gov.ua/.../09-Shimanowich.pdf АНОТАЦІЯ Бігун Ніколетта Вікторівна. Метафори в поезії Христини Керити У роботі здійснено аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Описано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор дво- та багатокомпонентної структури. Доведено, що більшість із них є індивідуально-авторськими, а дієслівні метафори становлять домінанту в образній системі художнього ідіостилю закарпатської поетеси. Ключові слова: метафора, поезія, ідіостиль, структурно-семантичні особливості, функції метафори. SUMMARY Nikolleta Bigun. Metaphors in the poetry of Khrystyna Keryta The structurally-semantic and functional peculiarities of metaphors in the poetry of Christina Kerita are analyzed in the work (based on the material of the collection "In the Shade of Summer"). 300 nouns, adjectives and verbs metaphors of two- and multicomponent structures are described. It is proved that most of them are individually-authorial, and verbal metaphors are dominant in the figurative system of the artistic idiostyle of the Transcarpathian poetess. Keywords: metaphor, poetry, idiostyle, structurally-semantic peculiarities, metaphor functions. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ СМЕРЕКА НІКОЛЕТТА ВІКТОРІВНА МЕТАФОРИ В ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ Спеціальність: 035 «Філологія» Спеціалізація: «Українська мова та література» Дипломна робота на здобуття освітнього ступеня магістра Науковий керівник: Пискач Ольга Дмитрівна, кандидат філологічних наук, доцент Ужгород – 2019 ЗМІСТ Вступ…………………………………………….……………………………………….3 Розділ І. Загальнотеоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори 1. 1. Поняття метафори та її природа……………………………………….......9 1. 2. Класифікації метафор……………………………………………………..17 Розділ ІІ. Структурно-семантична характеристика метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа») 2.1. Іменникові метафори………………………………………………………21 2. 1. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………21 2. 1. 2. Загальномовні…………………………………………………….24 2.2. Прикметникові метафори………………………………………………….26 2. 2. 1. Індивідуально-авторські…………………………………………26 2. 2. 2. Загальномовні…………………………………………………….30 2.3. Дієслівні метафори……………………………………………….………...33 2. 3.1. Індивідуально-авторські………………………………………….33 2. 3. 2. Загальномовні…………………………………………………….45 Розділ ІІІ. Функціональні особливості метафори художнього ідіостилю Х. Керити………………………………………………………………………………51 Висновки………………….…………………………………………………………....59 Список використаної літератури……………………………………………….…….62 Анотація………………………………………………………………………………..67 Вступ Есте¬тичним мірилом художньої літератури є образне відображення дійсності. Художник творить типові образи через зображення конкретного, індивідуального – індивідуальні характери в індивідуальній обстановці. Завдання письменника – зображувати, малювати, показувати дійсність і тільки через створені ним картини виражати свої симпатії чи антипатії. У художньому творі лексичне значення слова естетично актуалізується, модифікується. Саме тому тут найбільше проявляються можливості переносного вживання слів, що відображають індивідуально-авторську манеру та мовне багатство певного майстра художнього слова. Механізм оновлення лексичної семантики слова найповніше простежується в метафоричних структурах. Метафора належить до образних засобів мови, які виконують виразну естетичну функцію художнього тексту. Це один із найбільш яскравих і поширених різновидів тропів – мовних зворотів, «у яких слово або словосполучення вжиті в переносному значенні і служать засобом досягнення естетичного ефекту виразності в мові художньої літератури, в публіцистиці, в ораторському стилі тощо» [11, с. 313]. Метафоричність – найважливіша риса художнього тексту. Завдяки метафорі він має концептуальну насиченість; ефект народження нового значення та сприяння послідовності; втілення естетичної логіки; дозволяє зберігати цілісність художнього твору навіть у процесі його прочитання. Принцип подібності, що лежить в основі метафори, створює можливості для нової характеристики предмета через його схожість із іншим предметом. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і в функціонуванні. Вона притаманна всім мовам і в усі епохи; вона охоплює різні аспекти мови і виявляється в усіх її функціональних різновидах; «метафора виникає не тому, що вона потрібна, а тому, що без неї неможливо обійтись, вона притамання людському мисленню й мові як така. І поети вже потім здобувають з неї користь у своїй творчості, перетворюючи «необхідність у доброчесність» [10, с. 11–12]. На думку науковців, сучасна українська література характеризується високим ступенем метафоричності художньої мови. Якщо класична українська поезія має метафори переважно атрибутивні і дієслівні, то сучасна українська поезія тяжіє до розгорнених багаточленних комбінованих метафоричних структур, у яких поєднуються атрибутивні й субстантивні, субстантивні і дієслівні, атрибутивні, субстантивні й дієслівні [22, с. 334]. Особливо проявляють свої образні можливості метафори в поетичних жанрах, оскільки майстри слова дбають про свіжість та оригінальність метафор і тих асоціацій, які вони викликають, уникають штучності, шаблонності й банальності. На думку Л. Кравець, поетична метафора «володіє значними пізнавальними й експресивними можливостями. Вона є продуктом творчої думки, результатом цілеспрямованих і свідомих естетичних пошуків, а це означає, що її можна розглядати як мовне, ментальне й культурне явище» [19, с. 204]. Поетичній метафорі властива персоніфікація, використання метафоричних одиниць як експресивного, творчого комопоненту. Показовими у цьому зв’язку є неповторні метафори в поезіях П.Тичини, М.Рильського, В.Симоненка, Д.Павличка, Л.Костенко, І.Драча, М.Вінграновського та інших українських майстрів художнього слова. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджених питань (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко, Л.Пустовіт, О.Тищенко, Г.Гайдученко та ін.). Поетичну метафору досліджували переважно в семантичному, семантико-стилістичному та семантико-граматичному аспектах. Актуальність дослідження. Творчість закарпатських письменників досліджувалася окремими літературознавцями і мовознавцями, проте образні можливості слів у їх творах, на нашу думку, вивчені ще недостатньо. Актуальність дослідження метафори полягає в тому, що на сьогодні в українському мовознавстві поки що немає спеціальних праць, присвячених розгляду метафори на матеріалі твору талановитої закарпатської письменниці Христини Керити, незважаючи на численну кількість публікацій, що стосуються аналізу метафоричної палітри художніх текстів інших авторів. Творчість поетеси-вісімдесятниці Христини Керити, як слушно вважає Е. Балла, займає «осібне місце в сучасному літературному процесі. Її лірика яскраво оприявнює світ тонкої жіночої душі й суголосна з поезією Ліни Костенко та Ірини Жиленко» [3, с. 180]. Сила її лірики «у прагненні бачити світ по-своєму, неповторно. А живить це прагнення щира і трепетна любов до життя і рідного краю – «зеленого царства сосен і ялин». Про що б не писала Христина Керити, серце її і думка звернені до Карпат», – зауважує Н.Ференц [43, с. 79]. Христина Василівна Керита народилася 6 лютого 1955 року в селі Драгові Хустського району на Закарпатті у великій багатодітній родині. Після закінчення 8 класу Христина Керита вступила в Хустське медучилище, після закінчення якого працювала медсестрою хірургічного відділення. Але любов до поетичного слова виривалася на світ. Пропрацювала 4 роки і зрозуміла, що її покликання не медицина, а література. У 1976 році стала студенткою філологічного факультету Ужгородського університету, який закінчила з відзнакою 1981 року. Протягом навчання в університеті Христина Керита друкувала свої твори у журналах «Дніпро», «Жовтень», альманасі «Вітрила», збірках творчої молоді «Ранковий клич», «Калиновий спів», обласній та республіканській пресі. Перша збірка поезій «Березневі заручини» вийшла у світ 1981 року, хоча рукописний варіант книги був готовий ще у 1976 році. У цій збірці юна поетка змальовує красу рідної природи, зізнається у любові до батьків, до рідних. У збірці «Березневі заручини» переплітається громадське і особисте: замилування своїм селом («Село, моє село заснуло», «Просторі вулиці села», «Знайома хата»), краєм рідної природи («Колишуть клени визрілі світанки», «Гримотіли громи»), а також авторка намагається осмислити сутність буття, історичне минуле («Був день, як джбан з пахучою водою», «Іду в легенду, що створили люди», «Одержима», «Смерть Наливайка» та ін.). Навчаючись в університеті, Христина Керита плідно працювала. Її поезії друкувались у газетах, літературних журналах та збірках творчої молоді. Збірка «Чекання дива» пронизана спогадами, роздумами, тихим смутком та мрійливістю. Лірична героїня, очевидно, переживає втрачене чи нерозділене кохання. Ці мотиви звучать у поезіях «Лист», «Отак і живу», «Живу? Існую? Думаю чи ні?», «Запис у щоденнику», «Відболи» та ін. У 2005 році побачила світ ювілейна збірка поетеси «У затінку літа», до якої ввійшли кращі вірші та поеми з попередніх видань. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. Творчість Х. Керити привертала увагу небагатьох літературознавців і письменників: Ю.Балега, В.Басараб, М.Рішко, Н. Ференц, О.Кевешлігеті та ін. Та найбільше статей про художню творчість Х.Керити написала доцент Ужгородського університету Н. Ференц. Особисте знайомство та багатолітня дружба з обдарованою поетесою, глибоке розуміння й відчуття специфіки художнього слова дали можливість відомому науковцю багатогранно проникнути в художній світ авторки. Спочатку були публікації в періодиці («Молодь Закарпаття», «Закарпатська правда»), далі наукові статті в літературознавчих фахових журналах («Науковий вісник Ужгородського університету» та «Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства»), потім окремі розділи в монографічних виданнях «Поезія і поети Закарпаття» і «Поетичні горизонти Закарпаття» та передмови до таких видань поезій, як «У затінку літа» (2005) та «У долонях світанку» (2012). Підсумком наукового аналізу творчості поетеси став літературно-критичний нарис Н.Ференц «Художній світ Христини Керити» (2014). Як зауважила Е. Балла в рецензії на цю монографію, «основну її частину займає наукове осмислення життєвого й творчого шляху поетеси, за хронологічним татематичним принципом оформлене в окремі, відповідно названі розділи. З метою якнайповніше окреслити художній профіль Христини Керити дослідниця добирає влучні й місткі цитати, які добре відображають суть кожного з розділів» [3, с. 180]. Однак лінгвістичний аспект дослідження творчого здобутку цієї талановитої поетеси поки обмежений хіба що кількома студентськими науковими пошуками. Натомість поезії Х.Керити рясно пересипані образними висловами, а особливо своєрідними метафорами, які засвідчують вишукане романтичне світовідчуття поетеси. Тому дослідження цих засобів у її творчості є цілком на часі. Об’єктом нашого дослідження є мова збірки «У затінку літа» Христини Керити. Предмет дослідження – структура, семантика, функції метафор. Метою нашої дипломної роботи є аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Для досягнення поставленої мети плануємо вирішити низку завдань: • у загальних рисах розкрити теоретичні аспекти лінгвістичного аналізу метафори в сучасному українському мовознавстві; • методом суцільного відбору виписати метафори з поетичної збірки Х. Керити «У затінку літа»; • здійснити лексико-граматичну класифікацію зібраного матеріалу; • розкрити семантику метафор у поетичному контексті шляхом порівняння їх із відповідниками СУМа; • охарактеризувати функціональні особливості метафор; • виявити специфіку художнього стилю Христини Керити у створенні нею метафоричних образів. Мета і завдання дипломної роботи зумовили вибір відповідних методів та прийомів дослідження: лінгвістичного спостереження та осмислення його результатів, описового та порівняльного методів (для дослідження семантики розглянутих метафоричних одиниць), концептуального та компонентного аналізів (для визначення найбільш типових концептуальних груп метафор). Наукова новизна дослідження в тому, що в роботі вперше проаналізовано метафори поетичної збірки Х.Керити «У затінку літа» (2005). Весь матеріал у науковий обіг уведено нами вперше. Практична цінність результатів роботи полягає в їх активному використанні при вивченні курсу сучасної української літературної мови (лексикології) та стилістики. Крім того, фактичний матеріал можна з успіхом використати при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменниці. Структура й обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи – 67 сторінок, із них 61 сторінка основного тексту. РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІНГВІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ МЕТАФОРИ 1. 1. Поняття метафори та її природа Метафора відіграє важливу роль у багатьох сферах людського спілкування. Вона є відображенням нашої свідомості, процесів мислення і вивчення навколишньої дійсності, встановлення зв’язків між різними явищами нашого світу. Як слушно вважає Г. Шиманович, «метафора є своєрідним ключем до розуміння основ мислення й процесів утворення ментальних уявлень про світ. Відповідно, вона займає одне з центральних місць в мовній картині світу, що є історично укладеною в пересічній свідомості певного мовного колективу та відбитою у мові сукупністю уявлень про світ та певним способом концептуалізації дійсності» [50, с. 36]. Поняття метафори викликало чимало різноманітних дискусій протягом усієї історії літературознавства та мовознавства. Цілком можна вважати, що саме метафоричне мислення спричинило розвиток як мови, так і культури в цілому. Тому в широкому культурному полі поняття метафори присутнє не лише в лінгвістиці, але й у таких науках, як філософія, психологія, соціологія, літературознавство. Уперше досліджували метафору ще в античні часи в рамках риторики, де вона розглядалася як відхилення від норми, як перенесення назви одного предмета на інший. Так, Платон критично висловлювався щодо використання метафори як образного засобу, натомість Аристотель уважав це явище мовною прикрасою і єдино можливим засобом кодування значень. На думку А. Гаврилюк, «головною метою метафори в риториці було прикрасити мовлення, здійснити вплив на слухача та переконати його. Тому метафора, головним чином, виконувала прагматичну функцію. Пізніше вивчення метафори перейшло до стилістики, а саме до образного мовлення, коли метафора почала виконувати образну функцію. Оскільки метафора функціонує саме в мовленні, слід розглядати її як мовленнєвий, індивідуально реалізований прийом мовця або письменника, який він застосовує, дотримуючись певної фігури та використовуючи певні мовні засоби» [8, с. 30]. Залежно від поглядів, яких дотримувалися філософи й лінгвісти, та від того, що було першочерговим в аналізі, формувалися різні концепції і напрямки вивчення метафори. Різноаспектне її вивчення стало поштовхом для виникнення окремого напрямку наукових досліджень – метафорології. Але комплексних досліджень, у яких була б представлена теоретична концепція метафори, на фактичному матеріалі осмислено місце метафори в лексико-семантичній системі української мови, чітко визначені аспекти вивчення метафори, виявлені типи метафор за різними параметрами, семантичні моделі і закономірності метафоризації, роль метафоричної лексики у відображенні фрагментів картини світу, дуже мало [29, с. 50]. Метафора завжди була об’єктом активного дослідження в мовознавстві. Здебільшого її розглядали як художній засіб, стилістичний прийом, як джерело творення нових назв для понять, що їх потребують, та рідше як національне явище [20, с. 22]. У сучасному мовознавстві визначення метафори не викликає багато суперечок і є досить подібним у багатьох дослідників. І. Олійник визначає метафору як «вид тропа, що побудований за принципом подібності і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Всяка метафора є переносно вжите слово, що служить засобом образної художньої характеристики. Саме тому метафори широко використовуються майстрами слова в процесі образного відтворення дійсності, її художнього, поетичного освоєння» [23, с. 40]. О.Тараненко подає таке визначення: «Метафора (грец. μεταφορά, букв. – перенесення) – а) семантичний процес, при якому форма мовної одиниці або оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта позначення на інший на основі певної подібності між цілими об’єктами при відображенні в свідомості мовця; б) похідне значення мовної одиниці, утворене таким чином. В основі метафори лежить згорнене або приховане порівняння (Аристотель) і ширше – імпліцитна аналогія нового з наявним, «дальшого» з «ближчим», менш відомого з відомішим і т.п.» [34, с. 334]. У визначеннях дослідники завжди підкреслюють головну ознаку метафори – перенесення ознак предмета чи явища за подібністю. Дуже цікавий погляд на метафору висловлює дослідниця Н. Арутюнова, яка зауважує, що в метафорі можна бачити не лише скорочене порівняння, але й приховане протиставлення: «У метафорі полягає і брехня, і істина; і «ні», і «так». Вона відображає суперечливість вражень, відчуттів і почуттів. У цьому полягає ще один мотив її привабливості для поезії. Метафора вміє витягувати правду з брехні, перетворювати попередньо неправдиве висловлювання якщо не в істинне (його важко верифікувати), то в правильне. Брехня і правда метафори стосуються різних світів: брехня – знеособленої, перетвореної в загальне надбання дійсності…; правда – щодо світу індивідів (індивідуальних образів і індивідних сутностей), сприйманого індивідуальною людською свідомістю. У метафорі протиставлені об’єктивна, відсторонена від людини дійсність і світ людини, що руйнує ієрархію класів, здатної не тільки вловлювати, але і створювати подібність між предметами» [1, с. 17]. У процесі дослідження метафори першочерговою на різних етапах як лінгвістичних, так і філософських, психолінгвістичних та герменевтичних студій стала проблема розуміння змістової структури метафори. Зокрема перед ученими постає завдання «вирізнити, описати і визначити той елемент, який безпосередньо бере участь у перетворенні змістової структури слова під час метафоризації, здійснює метафоричну трансформацію і зв’язує метафоричне значення з вихідним». Адже в процесів метафоризації певна мовна форма, як визнає більшість дослідників, переноситься з одного референта на інший, але сама собою, а в ролі експонента відповідного значення. Тобто відбувається не просто транспозиція форми, а перенесення якоїсь частини вихідного значення в метафоричне, під час якого ця частина або залишається незмінною, або зазнає якихось смислових модифікацій. Існує думка, згідно з якою метафоричне перенесення (зумовлене такими чинниками, як основне значення слова, спільний семантичний елемент, лексико – семантичні зв’язки слів, що логічно не відповідають реальним зв’язкам предметів і явищ дійсності, певний семантичний зміст слова) відбувається на основі спільного семантичного елемента: «Два поняття далекі одне від одного, зв’язуються між собою третім, яке має спільне з першим, і з другим: виявом цього спільного створюється психологічна основа метафори, котрою визначається і характер спільного семантичного елемента» [47, с. 93]. За поглядами інших учених, ознака, що покладена в основу метафоричного перенесення, може взагалі не бути елементом цієї структури, оскільки метафоричний зміст не завжди безпосередньо виводиться із складових компонентів прямого значення слів. Так Д. Шмельов одним з перших висловив думку, що в даному разі мова йде про асоціативні ознаки, тобто «ті ознаки, які так чи інакше відображують уявлення, пов’язані з тими предметами і явищами, котрі позначають дані слова». Складний характер асоціативного зв’язку вихідного й метафоричного значень відзначено також у працях С.Гусєва, А.Уфімцевої, А.Шамоти [33, с. 232]. Інтегральна концепція значення, тобто така, що вміщує в поняття значення всі семантичні ознаки, виявлені в слові, представлена в працях І.Стерніна, В.Левицького, М.Нікітіна. провідною думкою цих робіт є твердження, що метафоричне значення рухливе, у ньому сильний прагматичний компонент, семантичні межі розпливчасті, багато чого «не виведено на поверхню», а вміщено імпліцитно. Символ метафори, за Г. Скляревською, з’єднує джерела метафори і повну метафору в єдності і цілісності. Оскільки метафоричне перенесення відбувається на ієрархічних рівнях пізнання, у теорії метафори сформувався також когнітивний підхід у її дослідженнях. У межах когнітивної теорії метафори розглядається також питання про особливості відбору тих чи інших характеристик для творення концепту або прототипу, що становить значення мовної одиниці для називання того чи іншого об’єкта або класу об’єктів. Спрямовується увага на поєднання вибраних характеристик у структурі значення, а також на те, які саме принципи структурації компонентів прототипів мисляться як тісно пов’язані з проблемою формування концептуального досвіду людини [27, с. 132]. Останнім часом найбільш популярною концепцією метафори на заході стала інтеракціоністська концепція, пов’язана з ім’ям Марка Блека. У його роботах знаходимо протиставлення його теорії метафори тим, згідно з яким метафора є скороченим порівнянням, заміною «нормального» змісту з незвичним. Усі подібні ідеї М. Блек вважає неправомірними і натомість розглядає нове значення, як наслідок взаємодії різнорідних понять. Особливу увагу приділяє співвідношенню уживаних у звичайному, буквальному значенні (такий елемент значення називає «рамою») і слів, уживаних у переносному значенні (вони позначені як «фокус» метафори). Для розуміння метафори необхідно, таким чином, зуміти оцінити ту частину інформації, яка утворює «фокус» метафори. Сутність інтеракціоністської точки зору на метафору Блек розкриває на різних прикладах. Зокрема, розглядається висловлювання «людина-вовк». Тут можна виділити два суб’єкти: головний суб’єкт – людина і допоміжний – вовк. Для розуміння метафори необхідна система загальноприйнятих асоціацій і можливість її швидкої активізації в свідомості. У названому прикладі слово «вовк» асоціюється з підступним, злим, ненажерливим звіром. Якщо людина-вовк, то вона полює на інших живих істот, постійно втягнена в боротьбу і т.ін. усі ці судження миттєво породжуються в свідомості і одразу ж поєднуються з уявленням про головний суб’єкт, створюючи нехай навіть і незвичне поєднання смислів. У розглянутому прикладі для побудови імплікацій відносно головного суб’єкта слухач буде керуватися системою імплікацій про вовка. Одержані імплікації не будуть відповідати загальноприйнятим асоціаціям, що їх викликає вживання слова «людина». Нові імплікації детерміновані системою імплікацій, актуальних для буквального вживання слова «вовк». Метафора «людина-вовк» відсуває одні деталі і підкреслює інші, організовуючи таким чином на людину. Отже, за Блеком, метафоричне судження має два різні суб’єкти – головний і допоміжний. Механізм метафори полягає в тому, що до головного суб’єкта додається система «асоційованих імплікацій» [5]. У метафорі відображається здатність людини вловлювати схожіть і подібність між різними індивідами, класами об’єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет. У такий спосіб метафора ніби руйнує одні логічні межі назви, щоб над ними звести інші. Вона немовби заперечує належність об’єкта до того класу предметів, в який він насправді входить, і переносить його в інший клас, до якого він на раціональній основі не може бути віднесений, але автор бере на себе сміливість віднести його туди, тому що помітив якісь, часом йому тільки одному відомі, спільні риси або переніс певну рису з іншого об’єкта на аналізований. Дослідники звертають увагу на широке використання метафори в різних сферах людської діяльності. «Поширення метафори в численних жанрах художньої, повсякденної та наукової мови змушувало авторів звертати увагу не стільки на естетичну цінність метафори, скільки на надані нею утилітарні переваги. Р. Гофман – автор ряду досліджень про метафору – писав: «Метафора виключно практична. ... Вона може бути застосована в якості знаряддя опису і пояснення в будь-якій сфері: у психотерапевтичних бесідах і в розмовах між пілотами авіаліній, у ритуальних танцях і в мові програмування, у художньому вихованні і в квантовій механіці. Метафора, де б вона нам не зустрілася, завжди збагачує розуміння людських дій, знань і мови» [1, с. 10]. На мовленнєвому рівні метафорі притаманні такі риси, як інтерактивність, тобто взаємодія метафори зі світом, що сприймається за волевиявленням людини; універсальність, а саме, використання однакових понятійних стратегій при продукуванні та інтерпретації метафори та національна специфічність, котра проявляється у виявленні особливостей мовної картини світу окремої мови. Найвиразніше метафори виявляються в лексиці, що пояснюється індивідуальним, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Характер подібності, яка лежить в основі метафори, різноманітний: 1) зовнішня подібність різних об’єктів – за формою і взагалі виглядом (стріла крана, гірський хребет), місцем розташування (голова колони), кольором (бронзова шкіра), звуками (барабанити в двері), особливостями руху, пересування (коник – комаха, супутник – небесне тіло), функціями, кількістю; 2) подібність фізіологічних і психологічних вражень від сприйняття різних об’єктів (момент суб’єктивності наявний при творенні будь-якої метафори тут значно збільшується) – а) синестетичні метафори; б) переноси від сфери конкретно-фізичного світу до недоступних для безпосереднього чуттєвого сприйняття сфер психологічного та соціального життя, абстрактних відношень (горіти завзяттям, іскра таланту); в) переноси внаслідок актуалізації досить побічної, часто невиразної асоціативної ознаки, зокрема емоційно-оцінного характеру, майже з повною дезактуалізацією при цьому предметно-логічної основи вихідного значення: «взуття на ньому горить», «у статті багато води»; 3) подібність, яка не існує в реальності (з урахуванням її суб’єктивних трансформувань на рівні свідомості), а є тільки бажаною для мовця, зокрема у сфері звертань: земляк, брат, син [34, с. 336]. Метафора використовується в багатьох сферах функціонування мови, виконуючи при цьому різні функції. Проте не в усіх стилях літературної мови вживання метафори є нормативним. Так, метафора є зайвою у тих жанрах, де мета комунікації полягає в передачі точної, лаконічної інформації. «Якщо звернути увагу на практичну мову, впадає в око не присутність метафори, а її недоречність, незручність і навіть неприпустимість в цілому ряді функціональних стилів. Так, незважаючи на семантичну ємність метафори, їй немає місця в мові телеграм, текст яких стискається аж ніяк не за рахунок метафоризації. Тим часом у так званому «телеграфному стилі» художньої прози вона з’являється, і нерідко. Не вдаються до використання метафори в різних видах ділового дискурсу: у законах і військових наказах, у статутах, заборонах і резолюціях, постановах, указах та наказах, всіляких вимогах, правилах поведінки і безпеки, у циркулярах, в інструкціях і медичних рекомендаціях, програмах і планах, у судочинстві (вироках і приватних визначеннях), експертних висновках, анотаціях, патентах і анкетах, заповітах, присягах і обіцянках, у застереженнях і попередженнях, в ультиматумах, пропозиціях, проханнях – словом, в усьому, що потребує неухильно дотримуватися, виконуватися і контролюватися, а отже, підлягає точному і однозначному розумінню» [1, с. 11]. Проте якщо змістити центр ваги на сферу емоційного впливу, тут метафора легко може служити задля експресії і, таким чином, заборона на неї автоматично знімається. Так, коли в повсякденній мові ультиматум вироджується в загрозу, що має своєю метою залякування, він може бути виражений метафорично. Метафора є характерною для побутового вжитку, проте у цій сфері має свою специфіку. «Інтуїтивне відчуття подібності грає величезну роль у практичному мисленні, яке визначає поведінку людини, і воно не може не відбитися в повсякденній мові. У цьому полягає неминуче і невичерпне джерело метафори «в побуті». У практиці життя образне мислення має велике значення. Людина здатна не тільки ідентифікувати індивідуальна об’єкти (зокрема, впізнавати людей), не тільки встановлювати подібність між сферами, які сприймалися різними органами почуттів (пор. явище синестезії: твердий метал і твердий звук, тепле повітря і теплий тон), але також вловлювати спільність між конкретними і абстрактними об’єктами, матерією і духом (пор .: вода тече, життя тече, час тече, думки течуть і т. і.). У цих останніх випадках говорять про те, що людина не стільки відкриває схожість, скільки створює її» [1, с. 15]. Специфіка використання метафори відрізняється в науковому та художньому стилях мовлення. Якщо для науки метафора дає початок думці, то в поезії вона слугує для створення нових оригінальних образів. «Поетична (образна) думка обмежена початковою стадією пізнання. Тим часом у мистецтві створення образу, у тому числі і метафоричного, вінчає творчий процес. Художня думка не відштовхується від образу, а спрямовується до нього. Метафора – це і знаряддя, і плід поетичної думки». Якщо присутність метафори в практичній мові наштовхується на істотні обмеження, що накладаються комунікативними цілями і видами дискурсу, а проникнення метафори в науковий текст може викликати досить обґрунтовані протести, то вживання метафори в художньому творі завжди відчувалося як природне і законне. Метафора органічно пов’язана з поетичним баченням світу. 1. 2. Класифікації метафор Метафора вивчається в різних галузях мови. Вона, на думку Л.Тараненка, може розглядатися: 1) при семасіологічному підході – як один з головних шляхів утворення переносного значення, зміни значень мовних одиниць і розвитку мовної семантики; 2) при ономасіологічному – як один із загальних принципів номаніції; 3) при поетично-стилістичному підході – як один із тропів; 4) при лінгвофілософському та етнолінгвістичному підходах – як когнітивний процес, спосіб світобачення [34, с. 335]. Г. Скляревська вказує на те, що донедавна метафору розглядали в чотирьох напрямках: номінативно-предметному, формально-логічному, психологічному й лінгвістичному. Однак у сучасному мовознавстві аспекти вивчення мовної метафори значно розширилися [27, с. 6–10]. Мовознавець О. Селіванова у словнику «Лінгвістична енциклопедія» виділяє п’ять напрямків вивчення метафори: логіко-філософський, логіко-психологічний, психологічний, лінгвістичний і когнітивний [26, с. 388–389]. Сьогодні вже не заперечується існування двох типів метафори – художньої і мовної. Художня метафора, яка виникає як результат відомих, цілеспрямованих естетичних пошуків, досліджується переважно у поетиці як одна з її основних естетичних категорій. Стосовно метафори як категорії поетики використовуються терміни художня, поетична, індивідуальна, індивідуально-авторська, мовленнєва, оказіональна метафора, метафора стилю тощо. Мовна метафора є спонтанною, закладеною у самій мовній природі, готовою лексичною одиницею, яку не потрібно щоразу створювати, яка автоматично сприймається й відтворюється в мовленні (часто навіть несвідомо). Отже, суттєвою є різниця між мовною і художньою метафорами з погляду їхнього лексичного статусу: мовна метафора є самостійною одиницею, яка відносно вільно вступає в семантичні зв’язки і реалізується в різних лексичних оточеннях, а художня не має такої лексичної самостійності – вона завжди зв’язана зі своїм контекстом. Мовна метафора має системний характер, відображає колективні предметно-логічні зв’язки, виконує комунікативну функцію, є «анонімною» (не має автора), вільно відтворюється. Художня метафора позасистемна, суб’єктивна (відображає індивідуальний погляд людини на світ), виконує естетичну функцію, зберігає «авторство», має максимальну синтагматичну зумовленість, вона унікальна, невідтворна [29, с. 51–52]. Упродовж останніх двох десятиліть у світовій лінгвістиці загалом і в україністиці зокрема з’явилася численна кількість наукових студій, які демонструють неабиякий інтерес учених щодо метафоричного феномену. Метафора в художньому тексті є одним із найбільш досліджуваних об’єктів (А. Андрієнко, В. Баєвський, І. Кіс, Н. Кожевникова, М. Лєком¬цева, Т. Матвєєва, О. Некрасова, Н. Павлович, В. Полухіна, І. Сте¬пан¬ченко, О. Тараненко). Класифікації метафор охоплюють семантичні і структурно-граматичні критерії. Нині в лінгвостилістиці відома низка типологій метафор: 1) за морфологічним виявом головного компонента метафори: іменникові, прикметникові, дієслівні (Л. Андрієнко, М. Варламов, Г. Гасанова, І. Нечитайло та ін.); 2) за структурою: прості (однокомпонентні), складні (багатокомпонентні) (Н. Арутюнова, Н. Варич, Є. Ільїна, Л. Кноріна, Л. Кравець, В. Миргородська, М. Старцева, В. Чембай); 3) за функцією: порівняння, протиставлення, загадка, номінація, базисна метафора, приписування властивостей, відкриття (Н. Арутюнова, О. Балабан, А. Вежбицька, В. Петров, І. Степанченко); 4) за належністю до систем мови і мовлення: узуальні (або стерті, мертві, згаслі, мовні), авторські (образні, оказіональні, мовленнєві) (В. Вовк, В. Гак, Т. Гончарова, Н. Кожевникова, В. Телія, А. Шамота); 5) за семантикою: антропометафори (персоніфікація, прозопопея, уособлення), зоометафори, ботанометафори (або біометафори), метафори-опредмечування ознак, метафори-синестезії (сенсорні метафори) (Б. Болквадзе, О. Вербицька, Т.А. Єщенко, А.В. Купіна, Л. Макаренко, О.Некрасова, О. Потебня, О. Тимченко, О. Тищенко, А. Ткаченко); 6) за належністю головного компонента метафори до певної лексико-тематичної групи (О. Поцибіна, О. Яковенко) та ін. За граматичними ознаками лексичні метафори диференціюються за частинами мови (субстантивні, ад’єктивні, та ін.) і синтаксичними особливостями (особливо для іменника, який може вживатися у функції різних членів речення). За напрямами метафоризації, моделями метафори стичного розвитку виділяють кілька класифікацій. Наприклад, 4 роди метафор у Квінтіліана (від живого до неживого, від неживого до живого, у межах живого і в межах неживого); у С. Ульмана – а) антропоморфічні метафори – переноси від людини і на людину; б) зооморфічні метафори; в) переноси від конкретного до абстрактного; г) синестетичні метафори; ґ) активна метафоризація лексики тієї сфери життя, яка в той чи той період привертає особливу увагу суспільства (релігійна, сільська, медична метафори) [34, с. 335]. Український мовознавець А. Коваль поділяє метафори з погляду стилістичного вживання і використання на загальномовні, що не здатні створювати виразний стилістичний ефект через свою стерту образність (ходять чутки, плітки, розмови, легенди), та індивідуально-авторські метафори: під пером майстра метафоризуються слова, які в цій ролі скоріше сприймаються як семантичні неологізми, бо вживання їх одноразове, неповторюване: «Лапками птахів вишито тишу, вишито хрестиком стежку» (П. Мовчан) [16, с. 26–27]. В. Вовк виділяє індивідуально-авторські метафори та метафори-символи [7, с. 47–62]. Отже, поняття метафори досліджувалося протягом багатьох століть і в контексті різних наук, у зв’язку з чим існує чимало її класифікацій за різними критеріями. Як видно зі змісту останніх мовознавчих публікацій, дослідження метафори все більше набуває когнітивної, етнопсихолінгвістичної та комунікативної орієнтації. Перспективою подальших наукових досліджень є універсальне та національно-специфічне в метафорах, їхнє сприймання в процесі мовлення, онтогенезу тощо. Розділ ІІ СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТАФОР У ПОЕЗІЇ ХРИСТИНИ КЕРИТИ (НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ «У ЗАТІНКУ ЛІТА») 2.1. Іменникові метафори 2.1.1. Індивідуально-авторські: *Баркасик сну: «Баркасик сну уткнувся у причал» [15, с. 187]. Див. баркас «невеличке портове судно» [СУМ, т. 1, с. 107]. *Батоги поглядів: «Вони насувалися грізно, сікли батогами поглядів» [15, с. 34]. Див. батіг «прикріплений до держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; канчук, пуга» [СУМ, т. 1, с. 111]. *Берег щастя: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. берег «суходіл, територія, що прилягає до річки, озера, моря і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 158]. *Бризки самогубства: «І самогубства бутафорні бризки...» [15, с. 37]. Див. бризки «краплини рідини, які швидко розлітаються від удару, вітру і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 235]. *Вітер-пілігрим: «Шляхами бродить вітер-пілігрим» [15, с. 186]. Див. пілігрим «перен. Мандрівник, подорожній» [СУМ, т. 6, с. 534]. *Вогонь передсудів: «Палили вогнем передсудів, незрушні, немов боги» [15, с. 34]. Див. вогонь «тільки одн. Розжарені гази, що виділяються під час горіння й світяться сліпучим світлом; полум’я» [СУМ, т. 1, с. 715]. *Вода неба: «Синіла неба встояна вода» [15, с. 63]. *Груди землі: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. груди «перен. Грудна порожнина як місце, де зосереджені душевні переживання» [СУМ, т. 2, с. 179]. *Груди полонини: «Припадали зелені громи До високих грудей полонини» [15, с. 15]. *Долоні листочків: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. долоня «внутрішній бік кисті руки» [СУМ, т. 2, с. 360]. *Душі дерев: «То душі висихаючи дерев До неба шепчуть спраглими устами» [15, с. 187]. Див. душа «внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями» [СУМ, т. 2, с. 445]. *Жмені саду: «У жменях саду ще біліє сніг» [15, с. 183]. Див. жменя «долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін.» [СУМ, т. 2, с. 375]. *Зойк гілки: «А під ногами – зойком гілки хруст» [15, с. 36]. Див. зойк «голосний, несамовитий крик (перев. як вираз жаху, відчаю, благання допомоги і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 679]. *Книга віків: «Жовкли в книзі віків все нові і нові сторінки» [15, с. 11]. Див. книга «велика обсягом або важлива за змістом книжка» [СУМ, т. 4, с. 196]. *Колиба неба: «Старого неба голубу колибу Розхитує поволі сонця дзвін» [15, с. 184]. Див. колиба «діал. Житло чабанів і лісорубів» [СУМ, т. 4, с. 220]. *Кора неправди: «Утверджуюсь перемагати, Неправди лущити кору» [15, с. 39]. Див. кора «верхній затверділий шар чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 284]. *Кораблик літа: «Стоїть кораблик літа на причалі» [15, с. 184]. *Крещендо грози: «Грози оглушливе крещендо» [15, с. 99]. Див. крещéндо «у знач. ім., невідм., сер. Поступове збільшення сили звуку» [СУМ, т. 4, с. 337]. *Кулак пересудів: «А десь – і нині Передсудів важкий кулак Вороже цілиться у спину» [15, с. 38]. Див. кулак «перен. Про удар стиснутою кистю руки» [СУМ, т. 4, с. 389]. *Лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. лет «поет. Дія за значенням літати і летіти; літ» [СУМ, т. 4, с. 479]. *Меди осені: «Туман медами осені пропах» [15, с. 10]. *Місяць-камінь: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. *М’якота отав: «Вгрузаючи у м’якоту отав, Пішов у світ тепло шукати й сина» [15, с. 52]. *Ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. *Обручка плеса: «Обручка плеса Поєднала береги» [15, с. 23]. *Окраєць сну: «А тут – окраєць сну і давнини» [15, с. 31]. Див. окраєць «рідко. Кінцева частина чого-небудь; край» [СУМ, т. 5, с. 676]. *Орда бід: «І диких бід притаєна орда Підступно чатуватиме на мене» [15, с. 36]. Див. орда «перен. Безладний, неорганізований натовп» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Пісня травня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. пісня «словесно-музичний твір, признач. для співу» [СУМ, т. 6, с. 544]. *Пісня ходиків: «Ходиків давніх пісня безжурна» [15, с. 189]. *Плече жоржини: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. *Рамена сосон: «Сосни у білі світання Зорі несуть на раменах» [15, с. 23]. Див. рамéно «заст. Плече» [СУМ, т. 5, с. 742]. *Рот печі: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Руки сну: «Тягне сон свої руки до печі» [15, с. 12]. *Свитка на вербах: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах…» [15, с. 76]. *Ситчик літа: «Відцвів барвистий ситчик літа» [15, с. 112]. Див. си́тець «тонка бавовняна тканина з вибивним малюнком, рідше однотонна» [СУМ, т. 9, с. 206]. *Скроні землі: «Торкається землі гарячих скронь Двадцятий вік» [15, с. 31]. *Смичок вітру: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. *Спини автострад: «Вгинають спини дужі автостради…» [15, с. 160]. *Тога клена: «Вже й клен зодяг свою врочисту тогу» [15, с. 28]. Див. тóга «чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі» [СУМ, т. 10, с. 170]. *Фіранка-хмарка: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку …» [15, с. 46]. Див. фірáнка «шматок тканини або тюлю, яким запинають вікно, двері тощо; занавіска» [СУМ, т. 10, с. 601]. *Хор беріз: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. хор «співочий колектив, що разом виконує вокальні твори» [СУМ, т. 11, с.124]. *Хустини лип: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. хустина «розм. Те саме, що хустка» [СУМ, т. 11, с. 175]. *Цеглина шастя: «Цеглину шастя до цеглини клали» [15, с. 16]. Див. цеглúна «прямокутний брусок з глини (перев. випаленої), який вживається як будівельний матеріал» [СУМ, т. 11, с.192]. *Чаша світання: «І розгойдує дужі крони У розбитій світання чаші» [15, с. 53]. Див. чаша «старовинна посудина округлої форми, з широким верхом і звуженим низом для пиття (вина та інших напоїв)» [СУМ, т. 11, с. 284]. *Човник місяця: «Човник місяця у травах ворожив, Як вертав додому нареченим» [15, с. 45]. *Язичники-буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. язичник «той, хто визнає язичество; ідоловірець» [СУМ, т. 11, с. 631]. 2.1.2. Загальномовні: Голівка маку: «Схилив голівку у зажурі мак» [15, с. 107]. Див. головка «кулясте чи довгасте суцвіття або кулястий плід окремих рослин на кінці стебла» [СУМ, т. 2, с.112]. Град стріл: «Брали літо в облогу градом синіх холодних стріл» [15, с. 11]. Див. град «2. чого, перен. Велика кількість, численність» [СУМ, т. 2, с.152]. Згусток розпуки: «Збери мене по згусткові розпуки І посади у нього на могилі» [15, с. 25]. Див. згусток «перен. Зосередження, концентрація чого-небудь» [СУМ, т. 3, с.527]. Лики таємниць: «Із пітьми вичаровувати лики древніх таких таємниць» [15, с. 11]. Див. лик «перен. Зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь» [СУМ, т. 4, с. 484]. Лід слів: «І танув лід незрозумілих слів» [15, с. 29]. Див. лід «перен. Про що-небудь холодне, позбавлене душевної теплоти» [СУМ, т. 4, с.508]. Море сліз: «Й вийде ненька – На берег щастя з моря сліз» [15, с. 12]. Див. мóре «4. чого, перен. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 4, с. 802]. Морок самоти: «Біль потоне У мороці важкої самоти» [15, с. 35]. Див. морок «перен. Про що-небудь безвідрадне, безнадійне, сумне» [СУМ, т. 4, с. 805]. Навала трав: «Побіг синок, а трав густа навала Розкрилася і в серці заховала кучерики світлі, й оченята» [15, с. 44]. Див. навала «розм. Велика кількість чогось» [СУМ, т. 5, с. 23]. Плід років: «Бо ж був не звіром він, а чоловіком. Самотніх років гіркуватий плід» [15, с. 52]. Див. плід «перен. Результат, наслідок яких-небудь дій, зусиль» [СУМ, т. 6, с. 585]. Спогад оселі: «Так терпко пахне спогадом оселі» [15, с. 52]. Див. спогад «те, що збереглося в пам’яті; відтворення в пам’яті того, що раніше нею фіксувалося» [СУМ, т. 9, с. 553]. Тінь розлуки: «В тривозі неня простягала руки – Від сина відганяла тінь розлуки» [15, с. 44]. Див. тінь «перен. Ледве вловимий слід, найменша ознака чого-небудь, натяк на наявність чогось» [СУМ, т. 10, с. 143]. Тлін злочинства: «Байдужо не минайте, люди, Злочинства тлін» [15, с. 39]. Див. тлін, тлінь «перен. Про щось нетривке, скороминуще, що не має сили або справжньої цінності» [СУМ, т. 10, с. 154]. Хаос фарб: «І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. хáóс «2. перен. Цілковите безладдя» [СУМ, т. 11, с.18]. Хода кари: «Хай кари неминучої хода Уже гримить і нависає криком» [15, с. 36]. Див. ходá «перен. Рух уперед, розвиток від нижчого рівня до вищого; прогрес» [СУМ, т. 11, с.103]. Чола дубів: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. чоло «перен. Вершина гори, дерева і т. ін., верхівка чого-небудь» [СУМ, т. 11, с. 348]. Царство сосен і ялин: «В зеленім царстві сосен і ялин» [15, с. 115]. Див. царство «перен. Певна сфера, ділянка в природі, де переважають які-небудь предмети, явища рослинного або тваринного світу» [СУМ, т. 11, с. 183]. Шаленство грози: «Забуто дике шаленство грози, Ліси співають голосом багрянцю» [15, с. 198]. Див. шалéнство «надзвичайна сила вияву чогось (перев. про явища природи, стихійні явища)» [СУМ, т. 11, с. 399]. Шапка сонця: «Була там сонця пишнокрила шапка…» [15, с. 100]. Див. шáпка «перен. Предмет куполоподібної форми; покриття чогось, що має таку або подібну форму» [СУМ, т. 11, с. 407]. Шепіт річки: «Шепіт річки» [15, с. 15]. Див. шепіт «перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 440]. 2.2. Прикметникові метафори 2.2.1. Індивідуально-авторські: *Бузкові коні: «Пасуться у кущах бузкові коні, Дзвенять підковим золотим клинцем» [15, с. 104]. Див. бузковий «такого кольору, як квіти бузку; ясно-ліловий» [СУМ, т. 1, с. 250]. *Буйнорогий лось: «Напившись світанкової водиці, Віншує днині буйнорогий лось» [15, с. 93]. Який має буйні роги. *Буйночубий вітер: «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Який має буйний чуб. *Вишнеокі доньки: «Наші сини й вишнеокі доньки – Попелом стануть шовкові долоньки» [15, с. 160]. Який має очі кольору, схожого до кольору вишні. *Вітер тонкорукий: «В пустій дзвениці вітер тонкорукий Гуде і плаче замість дзвонаря» [15, с. 151]. Див. тонкорукий «який має тонкі руки, з тонкими руками» [СУМ, т. 10, с. 191]. *Вітри голубі: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. голубий «який має забарвлення одного з основних кольорів спектра – середнього між зеленим і синім; кольору ясного неба; світло-синій, блакитний» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Вродлива зіронька: «На вродливу зіроньку Задивився ліс» [15, с. 77]. Див. вродливий «який має приємне обличчя, вигляд; гарний, красивий» [СУМ, т. 1, с. 760]. *Головатий сонях: «А головатий одинокий сонях До шибки тулить росяне лице» [15, с. 104]. Див. головатий «з великою головою (у 1 знач.)» [СУМ, т. 2, с. 111]. *Дитинство білочубе: «Ще в нас було дитинство білочубе, Ще мама були гарні, молоді» [15, с. 83]. Який має білий чуб. *Жахлива казка: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Див. жахливий «який викликає почуття жаху; страшний, страхітливий» [СУМ, т. 2, с. 514]. *Жовточубий майстер: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Який має жовтий чуб. *Жоржина боса: «Біля тину жоржина боса Підставляє дощам плече» [15, с. 77]. Див. босий «невзутий, без взуття» [СУМ, т. 2, с. 118]. *Зелена кров: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Зелена пісня: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. зелений «який має колір трави, листя, зелені» [СУМ, т. 3, с. 553]. *Кирпатий вітер: «Кирпатий вітер скочив на підніжку…» [15, с. 160]. Див. кирпатий «короткий, задертий догори (про ніс)» [СУМ, т. 4, с. 153]. *Кошлатий пензель: «Прийде мороз, подмухає на пальці, Кошлатий пензель вмочить у відро…» [15, с. 113]. Див. кошлатий «густо покритий переплутаними волокнами; ворсистий (про тканину, килим)» [СУМ, т. 4, с. 316]. *Крилаті колісниці: «Бруківка пам’ятає відголосся Крилатих бистрохідних колісниць» [15, с. 158]. Див. крилатий «який має крила (у 1, 3, 4 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 345]. *Мальви повнолиці: «І мальви наші повнолиці й гожі, І глечики он сохнуть на тину» [15, с. 82]. Див. повнолиций «який має повне лице; повновидий» [СУМ, т. 6, с. 685]. *Місяць рудий: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. рудий «червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь)» [СУМ, т.8, с. 895]. *Мужні мозолі: «Підставивши цілющій прохолоді Пошерхлі губи, мужні мозолі, Заснув, припавши до землі» [15, с. 31]. Див. мужній «який виявляє стійкість, хоробрість, рішучість» [СУМ, т. 4, с. 821]. *Невинний серпанок: «Коли вона нарешті вже прийшла, Така свята, в невинному серпанку…» [15, с. 150]. Див. невинний «пов’язаний з морально чистою, непорочною поведінкою» [СУМ, т. 5, с. 259]. *Невиспана зоря: «Чи просто ця невиспана зоря Лише для мене, мов ожина» [15, с. 111]. Див. невиспаний «який виражає стан людини, що не виспалася. *Образно» [СУМ, т. 5, с. 261]. *Ніч ожиново-темна: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Кольором близький до чорного; кольору ожини. *Перестиглі зорі: «Крізь всі табу, закони – спраглі руки, Вогні зіниць, як перестиглі зорі» [15, с. 64]. Див. перестиглий «надміру стиглий або зіпсований від надмірної стиглості (про плоди, ягоди і т. ін.); перезрілий» [СУМ, т. 6, с. 286]. *Пишнокрила шапка: «Була там сонця пишнокрила шапка, І хвильно вітер обіймав за стан, І теплий дощик голубим лошатком Поскубував траву» [15, с. 100]. Який має пишні крила. *Прозоре диво: «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом» [15, с. 8]. Див. прозорий «який вільно пропускає крізь себе світло, просвічує наскрізь. *Образно» [СУМ, т.8, с. 184]. *Світлоокий дім: «Заходьте зорі, птиці, подорожні, У наш маленький світлоокий дім» [15, с. 93]. Див. світлоокий «із світлими очима» [СУМ, т. 9, с. 94]. *Світлочубий жовтень: «Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця» [15, с. 112]. Який має світлий чуб. *Серце перелітне: «Чи, може він мав серце перелітне, Учора був, а нині вже – десь там» [15, с. 161]. Див. перелітний «той, що здійснює переліт (у 1 знач.), летить з місця на місце» [СУМ, т. 6, с. 217]. *Слова блискучі: «Слова такі блискучі, як фаянс, Вони доречні в цьому антуражі» [15, с. 171]. Див. блискучий «який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий» [СУМ, т. 1, с. 200]. *Сяйноока донечка: «Вже сяйноока моя донечка Шукає в травах материнку» [15, с. 93]. Який має сяйні очі. *Темнота повзуча: «Чому для тіла – стільці електричні І темнота повзуча – для душі?» [15, с. 7]. Див. повзучий «який стелиться, в’ється по чому-небудь (про рослини)» [СУМ, т. 6, с. 647]. *Часи крикливі, головерхі: «Такі часи крикливі, головерхі Ніколи не народжують бурштин» [15, с. 170]. Див. крикливий «перен. Сповнений нездійсненних обіцянок; галасливий (у 2 знач.)» [СУМ, т. 4, с. 344]. Який не має верху, нічим не покритий. *Ялини гордовиті й строгі: «Пливуть ялини гордовиті й строгі, А я їм навіть і не до плеча» [15, с. 122]. Див. гордий «сповнений особистої гідності, самоповаги» [СУМ, т. 2, с. 126]; строгий «дуже стійкий, твердий, непохитний, позбавлений м’якості, поблажливості; суворий» [СУМ, т. 9, с. 783]. 2.2.2. Загальномовні: Босоноге дитинство: «Там, у босоногому дитинстві, Стільки ще казкового було» [15, с. 175]. Див. босоногий «Те саме, що босий. *Образно» [СУМ, т. 2, с. 448]. Веселкова зоря: «Коли веселкова зоря надвечірня Важкою сльозою зірветься у прірву» [15, с. 160]. Див. веселковий «перен. Приємний, радісний, який обіцяє щось гарне, добре» [СУМ, т. 1, с. 339]. Вітри злющі: «Вітри ходили ордами і, злющі, Ламали сосни, наче сірники» [15, с. 152]. Див. злющий «сильний, шалений ступенем вияву (про явища природи)» [СУМ, т. 3, с. 607]. Гарячий хаос: «І небо, й сад, невимушена поза, І непокірних фарб гарячий хаос» [15, с. 9]. Див. гарячий «перен. Сповнений енергії; енергійний, пристрасний» [СУМ, т. 2, с. 37]. Гора кучерява: «Думну голову тихо поклало На коліна горі кучерявій» [15, с. 5]. Див. кучерявий «перен. Про місця, вкриті буйною зеленню» [СУМ, т. 4, с. 423]. Дощі уперті: «Ідуть дощі, уперті і рясні, Та все одну мелодію торочать» [15, с. 183]. Див. упертий «перен. Який триває довгий час, затяжний» [СУМ, т. 10, с. 457]. Дрімлива тиша: «Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Злостивий сірий будень: «За мною вились лиш вітри-свати, Дрібних пліток Злостивий сірий будень» [15, с. 121]. Див. злостивий «сповнений злості, ворожнечі, недоброзичливості; злий» [СУМ, т. 3, с. 603]. Крокуси манливі: «Заясніють щедро і вродливо Крокуси манливі і рясні» [15, с. 109]. Див. манливий «який манить до себе; вабливий, привабливий, заманливий» [СУМ, т. 4, с. 623]. Кучеряві зарості малин: «Є острівок, де поселився спокій, Де з кучерявих заростей малин Дрімлива тиша глипає впівока» [15, с. 115]. Див. кучерявий «перен. З густим, розкішним листям (про дерева)» [СУМ, т. 4, с. 423]. Мертве небо: «Стоять дуби усохлі, як атланти, Вже мертве небо держать на плечах» [15, с. 158]. Див. мертвий «перен. Позбавлений ознак життя» [СУМ, т. 4, с. 679]. Німотний біль: «Самота біля хати стоїть на сторожі, Та чорніють уста від німотного болю» [15, с. 61]. Див. німотний «те саме, що німий» [СУМ, т. 5, с. 425]. Оглушливе крещендо: «Грози оглушливе крещендо, І стогін, тріск, і шамотіння, І виляски од блискавиць, І миготливі світлі тіні, І срібні ниті аж увись» [15, с. 99]. Див. оглушливий «який оглушує своїм шумом, гуркотом і т. ін.» [СУМ, т. 5, с. 615]. Примарні сліди: «Залишає примарні сліди на п’янкому зелі» [15, с. 5]. Див. примарний «який постає в мріях, маренні, уяві; нереальний» [СУМ, т.7, с. 666]. Світлий дощ: «Іще наївно дітки голоп’яті Танцюють, коли світлий дощ іде» [15, с. 133]. Див. світлий «перен. Нічим не засмучений; радісний, щасливий» [СУМ, т. 9, с. 91]. Сиве серце: «Ми – травинки маленькі на грудях землі, На долонях її і на сивому серці» [15, с. 47]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сивий смуток: «Лиш боюся я сивого смутку, Лиш боюся, щоб осінь – в тобі» [15, с. 77]. Див. сивий «перен. Дуже давній» [СУМ, т. 9, с. 153]. Сова дрімлива: «Сова дрімлива крилами шелесне…» [15, с. 175]. Див. дрімливий «нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою» [СУМ, т. 2, с. 448]. Стомлені верби: «Клапті жовтої свитки на стомлених вербах Спозаранку вітри голубі ворушать» [15, с. 76]. Див. стомлений «який стомився, відчуває втому. *Образно» [СУМ, т. 9, с. 729]. Стрункі берези: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. стрункий «який має правильне, пропорційне співвідношення частин, відзначається витонченістю ліній (про предмети, рослини і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 793]. Темно-русі букові причали: «Темно-русі букові причали Кличуть моє серце з далини» [15, с. 95]. Див. русий «світло-коричневий з жовтуватим або сіруватим відтінком (про волосся). *Образно» [СУМ, т. 8, с. 911]. Травень молодий: «Вчувалась пісня в клекоті дощу – Зелена пісня травня молодого» [15, с. 29]. Див. молодий «який недавно з’явився, народився, почав існувати, рости» [СУМ, т. 4, с. 786]. Тремтлива радість: «Хай вже хтось інший з тремтливої радості Вяже вам дні вечори і надії» [15, с. 62]. Див. тремтливий «перен. Пройнятий внутрішнім, душевним хвилюванням; схвильований» [СУМ, т. 10, с. 244]. Трухляві плечі: «Трухляві плечі зводить молодечо, Струснувши на траву прадавній пил» [15, с. 113]. Див. трухлявий «перен. Дуже старий (про людину)» [СУМ, т. 10, с. 303]. Хвиля тихоплинна: «Запливаю в долоні твої, Як до берега світлого, До грудей прибиваюся Хвилею тихоплинною» [15, с. 73]. Див. тихоплинний «поет. Який тихо плине» [СУМ, т. 10, с. 133]. Хмарини вічні і сріблисті: «Пливли хмарини вічні і сріблисті…» [15, с. 63]. Див. вічний «який не зникає, не перестає існувати» [СУМ, т. 1, с. 691]; сріблястий «кольором і блиском схожий на срібло» [СУМ, т. 9, с. 620]. Хрускотлива зала: «І хрускотлива білосніжна зала Несла його боління молоде До золотої неземної брами…» [15, с. 155]. Див. хрусткий «який видає тріск, хрустить. *Образно» [СУМ, т.11, с. 159]. Щербатий місяць: «І котиться з Ведмежої гори Щербатий місяць-камінь» [15, с. 132]. Див. щербатий «з вищербленими краями, з щербиною, щербинами. *Образно» [СУМ, т.11, с. 582]. 2.3. Дієслівні метафори 2.3.1. Індивідуально-авторські: *Береза приміряє, питає: «Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця?» [15, с. 112]. Див. приміряти «одягати, чіпляти що-небудь на себе або на когось на якийсь час з метою одержати задоволення, перевірити придатність» [СУМ, т. 7, с. 672]; питати «звертатися до кого-небудь з запитанням, бажаючи дізнатися про щось, з’ясувати що-небудь; ставити питання» [СУМ, т. 6, с. 367]. *Бігтимуть ліани: «З гори скляної бігтимуть ліани» [15, с. 63]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с. 175]. *Веселість заливає хату: «П’янка веселість заливає хату – Весілля, весело, нема засмучених» [15, с. 27]. Див. заливати «розливаючись, покривати собою або наповнювати що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 183]. *Весна наворожила: «Мені вже рік, один блакитний рік, Мені весна тебе наворожила» [15, с. 14]. Див. наворожити «ворожачи, напророкувати чого-небудь комусь» [СУМ, т. 5, с.39]. *Весна пронеслась: «Весна зеленим пронеслась лошам!» [15, с. 27]. Див. проноситися «швидко минати (про час)» [СУМ, т. 8, с. 245]. *Весна танцює заручини: «Весна танцює з березнем заручини» [15, с. 9]. Див. танцювати «виконувати танець» [СУМ, т. 10, с. 36]. *Вечір всміхався: «А вечір у сорочці із туманів Всміхався людям тепло за вікном» [15, с. 22]. Див. усміхатися «усмішкою виявляти певні почуття (перев. радість, задоволення і т. ін.)» [СУМ, т. 10, с. 491]. *Вигоріли коси у літа: «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву» [15, с. 75]. Див. вигоряти «втрачати або змінювати свій колір під впливом сонячного проміння; вицвітати» [СУМ, т. 1, с. 377]. *Виструнена вітром воля: «Ця Варка дика, як гірська коза, Їй треба волю, виструнену вітром» [15, с. 97]. Якого випрямили, який стоїть дуже прямо, струнко. *Вишня скипала в сльозах: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад, Де колись нею посаджена вишня Тужно скипала в гарячих сльозах» [15, с. 59]. Див. скипати «пройматися, охоплюватися яким-небудь почуттям» [СУМ, т. 9, с. 265]. *Війна віяла крилами: «За плечима війна чорно віяла крилами, І кривавився обрій од хижого гулу» [15, с. 44]. Див. віяти «махати» [СУМ, т. 1, с. 694]. *Вітри вели колядку: «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели» [15, с. 94]. *Вітри посідали, позгортавши крила: «А вітри, позгортавши крила, Посідали на лаві рядочком» [15, с. 94]. Див. посідати «сісти (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с. 328]; позгортати «згорнути, скласти все або багато чого-небудь» [СУМ, т. 6, с. 809]. *Вогонь кришив: «Уже вогонь кришив старенькі стіни» [15, с. 83]. Див. кришити «розколювати, розбивати, подрібнювати щось на дрібні шматочки, на крихти» [СУМ, т. 4, с.354]. *Впало село: «Впало в трави село, у зілля, Дихає молодо, дихає вільно» [15, с. 5]. Див. впадати «потрапляти куди-небудь» [СУМ, т. 1, с.747]. *Втомилось сонце, захотіло спати, попливло, заблукало: «Втомилось сонце, захотіло спати І попливло десь ліжечка шукати, Та заблукало у високих травах» [15, с. 44]. Див. утомлюватися «доходити до втоми, знесилюватися; стомлюватися» [СУМ, т. 10, с. 516]; захотіти «виявити бажання відчути потребу в чомусь» [СУМ, т. 3, с. 393]; попливти «почати повільно, плавно переміщатися в просторі» [СУМ, т. 7, с. 209]; заблукати «збитися з правильного напрямку, втратити просторову орієнтацію; заблудити» [СУМ, т. 3, с. 24]. *Втомлена ніч: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. утомлений «який утомився, відчуває втому, пройнятий утомою» [СУМ, т. 10, с. 515]. *Гарбуз побрів: «Гарбуз побрів городом навчання» [15, с. 106]. Див. побрести «перен. Повільно піти» [СУМ, т. 6, с. 626]. *Гілки пили роси, зітхали: «Яблунь стареньких гілки обважнілі Роси пили і зітхали у сні» [15, с. 59]. Див. пити «убирати, всмоктувати в себе вологу (про рослини, поля і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 369]; зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Гора сон чатує, відганяє тривогу, колискову співає: «І гора його сон чатує, Відганяє тривогу від личка, Колискову співає, як мати…» [15, с. 5]. Див. чатувати «охороняти когось або щось» [СУМ, т. 11, с. 283]; відганяти «позбавляти чого-небудь» [СУМ, т. 1, с. 569]; співати «видавати голосом музичні звуки» [СУМ, т. 9, с. 514]. *Граби кліпають бруньками: «Ще кліпають сонно бруньками граби» [15, с. 55]. Див. кліпати «мимоволі швидко опускати та підіймати повіки, вії; моргати» [СУМ, т. 4, с.185]. *Гроза молотила долину: «Злодійкувато уночі гроза долину молотила» [15, с. 21]. Див. молотити «бити когось чим-небудь» [СУМ, т. 4, с. 791]. *Гроза побігла оленятком: «Оленятком у гори побігла Літня гроза» [15, с. 15]. Див. побігти «почати бігти в якому-небудь напрямку» [СУМ, т. 6, с. 614]. *Гроза реготала, веселилась, бавилася, схилилась, затремтіла: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу» [15, с. 21]. Див. реготати «гучно, нестримно сміятися» [СУМ, т. 8, с. 497]; веселитися «проводити час у розвагах, веселощах» [СУМ, т. 1, с.339]; бавитися «забавлятися, гратися» [СУМ, т. 1, с.77]; схилятися «змінювати своє пряме положення на похиле, нагинаючись, опускаючись» [СУМ, т. 9, с.884]; затремтіти «почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття» [СУМ, т. 3, с. 358]. *Грудень зазорів: «Зазорів понад світом грудень» [15, с. 58]. Див. зазоріти «почати зоріти, світитися» [СУМ, т. 3, с.129]. *Грудень ударить: «Скоро грудень ударить у вікна» [15, с. 20]. Див. ударяти «початися, настати раптово або з великою силою (про явища природи)» [СУМ, т. 10, с. 387]. *Груші зітхають: «Під цим вікном старесенькі вже груші Скриплять, напевно, і зітхають ніччю» [15, с. 48]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати» [СУМ, т. 3, с.580]. *Гуслі полетіли: «Знялися, наче журавель у вирій, За дідом полетіли в небеса» [15, с. 106]. Див. полетіти «почати пересуватися в повітрі за допомогою крил» [СУМ, т. 7, с. 64]. *Гуслям уривавсь терпець: «А в звуках тих вже пробивався відчай, Напевно, гуслям уривавсь терпець» [15, с. 106]. Див. терпець уривається (урвався, увірвався і т. ін.) кому «не маючи змоги більше терпіти, витримувати що-небудь, виходити зі стану спокою, рівноваги» [СУМ, т. 10, с.95]. *День приліг: «Йшов до обрію день та приліг у столочених травах» [15, с. 5]. Див. прилягати «лягати на короткий час» [СУМ, т. 7, с. 663]. *День розімлів: «День розімлів від спокою і тиші, Сніг де-не-де вже трохи почорнів» [15, с. 78]. Див. розімлівати «переставати бути напруженим; розслаблюватися» [СУМ, т. 8, с. 684]. *Дерева мовчать, хмурять чола: «Та дерева мовчать, хмурять чола так, лелечко!» [15, с. 76]. *Димар викашлює груди: «І викашлює стомлені груди Почорнілий, старий димар» [15, с. 58]. Див. викашлювати «кашляючи, видаляти що-небудь з горла» [СУМ, т. 1, с.405]. *Дім насунув на брови стріху: «Дім стоїть у воротах, чекає на мене, Аж на брови насунув стареньку стріху» [15, с. 48]. Див. насувати «надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя)» [СУМ, т. 5, с. 208]. *Дім ховає за пазуху, шепче: «Дім ховає за пазуху теплу мене, Гріє липовим чаєм, шипшиною, зіллячком І тихесенько шепче, що осінь мине, Що жура моя вся – молоде божевіллячко» [15, с. 48]. Див. ховати «класти що-небудь в таємному місці, щоб ніхто не міг знайти» [СУМ, т. 11, с.101]: шептати «говорити, вимовляти щось дуже тихо, пошепки» [СУМ, т. 11, с. 441]. *Днина бігла: «А днина бігла навздогін В руках з плащем із срібних ниток» [15, с. 69]. Див. бігти «поспішно йти кудись, до кого-, чого-небудь; поспішати, поспішатися, квапитися» [СУМ, т. 1, с.175]. *Дощі пов’язали: «Пов’язали хустини липам Запізнілі осінні дощі» [15, с. 20]. Див. пов’язувати «закріплювати, зав’язувати» [СУМ, т. 6, с.699]. *Дубок поцілить: «Коли дубок з тонкої пращі Поцілить жолудем мене, Замріє в сутіні мій пращур» [15, с. 96]. Див. поціляти «цілитися у кого-, що-небудь» [СУМ, т. 7, с. 416]. *Жовтим шовком вишиті зірки: «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Журба неприспана хлюпоче: «В очах журба неприспана хлюпоче» [15, с. 8]. Див. присипляти «перен. Викликати, спричинювати забуття чого-небудь реального» [СУМ, т. 8, с. 17]; хлюпотати «плещучи, просочуючись, видавати характерні звуки» [СУМ, т. 11, с. 89]. *Задивився ліс: «На вродливу зіроньку задивився ліс» [15, с. 77]. Див. задивлятися «захоплено, з замилуванням довго дивитися на кого-, що-небудь або кудись, у щось» [СУМ, т. 3, с.108]. *Захмеліла днина: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. захмеліти «перен. Дійти до стану, схожого на сп’яніння» [СУМ, т. 3, с. 384]. *Заходив місяць, сідав, крутнувши вуса: «А вечорами у світлій льолі Заходив місяць собі поволі. Сідав на стільчик, крутнувши вуса» [15, с. 69]. Див. заходити «ідучи, потрапляти куди-небудь, проникати в середину або вступати в межі чогось; входити» [СУМ, т. 3, с. 368]; сідати «зігнувши корпус, опуститися сідницями на що-небудь; займати місце на сидінні» [СУМ, т. 9, с. 212]; крутити «надавати чомусь обертового руху; обертати» [СУМ, т. 4, с. 474]. *Заходить місяць, одяга фартух, починає молоти: «Заходить місяць, одяга фартух І починає борошно молоти» [15, с. 113]. Див. одягати «покривати одягом кого-небудь» [СУМ, т. 5, с.645]; молоти «перетворювати на борошно зерно, роздрібнюючи, розтираючи його» [СУМ, т. 4, с.790]. *Згорбатів сонях, посмутнів: «Згорбатів сонях біля огорожі Великим карим оком посмутнів» [15, с. 93]. Див. згорбатіти «зігнутися від важкої праці, переживань і т. ін.; зсутулитися» [СУМ, т. 3, с. 519]; посмутніти «стати смутним; засмутитися» [СУМ, т. 7, с. 349]. *Землі хочеться до серця пригорнути: «І хочеться натрудженій землі Тих журавлів до серця пригорнути» [15, с. 10]. Див. хотітися «відчуватися як потреба, бажання, прагнення» [СУМ, т. 11, с. 133]. *Земля зітхала: «Земля зітхала і гула щоночі» [15, с. 82]. Див. зітхати «робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів)» [СУМ, т. 3, с. 580]. *Земля тулить небо: «І тулить небо до грудей Земля у сивім передгроззі» [15, с. 18]. Див. тулити «притискати, прикладати що-небудь до чогось або пригортати кого-, що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 314]. *Зиркала роса: «З долонь листочків зиркала роса» [15, с. 29]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Зиркають вітри: «У шибку зиркають вітри, мов діти» [15, с. 93]. Див. зиркати «час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь» [СУМ, т. 3, с.568]. *Зірки скорені ходили, клювали зерна: «Зірки ходили скорені довкола, Клювали зерна росяні з руки» [15, с. 101]. Див. скоряти «перен. Повністю оволодівати ким-небудь, захоплювати когось (про почуття, думки, стан і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с. 305]; ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]. *Зітхають незабудки: «Не спи, коханий, В тиші голубій Дзвенить роса, Зітхають незабудки» [15, с. 68]. *Зморений пісок: «І рук німе, причаєне голосся, І під ногами зморений пісок» [15, с. 31]. Див. зморений «який зморився, відчув фізичну втому» [СУМ, т. 3, с. 632]. *Зоря сміхалась викупана: «Зоря всміхалась викупана, рання» [15, с. 29]. Див. купати «занурювати що-небудь у щось рідке, сипуче і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 4, с. 401]. *Котиться сонце: «І котиться зрання городом рясним Сонце – не сонце – оранжева диня» [15, с. 114]. Див. котитися «обертаючись, пересуватися в певному напрямі» [СУМ, т. 4, с. 310]. *Мить тече по лезові ножа: «І світить порожнечею свічадо, І мить тече по лезові ножа» [15, с. 24]. Див. текти «минати, проходити, збігати (про час і те, що триває, відбувається в часі)» [СУМ, т. 10, с. 58]. *Місяць висипав зорі: «І до ніг юній феї неспішно Місяць висипав зорі кленові» [15, с. 14]. Див. висипати «сиплячи, викидати, видаляти що-небудь з чогось або вкидати, поміщати кудись» [СУМ, т. 1, с. 483]. *Місяць глипав: «А місяць глипав крізь фіранку-хмарку На вічне і святе, як світ, Засвіченого тіла голосіння» [15, с. 46]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с. 85]. *Млин вслухається: «Вслухається в забуті звуки млин» [15, с. 113]. Див. вслухатися «напружуючи слух, намагатися почути що-небудь; прислухатися» [СУМ, т. 1, с. 769]. *Моляться буки: «І моляться сонцю язичники-буки» [15, с. 55]. Див. молитися «захоплюватися ким-, чим-небудь, схилятися перед кимось, чимось» [СУМ, т. 4, с.748]. *Мороз приведе на лад: «Лиш мороз приведе все на лад» [15, с. 20]. Див. приводити «доводити до якого-небудь стану, надавати якогось вигляду» [СУМ, т.7, с. 577]. *Мухоморчик розправив зонт: «У нас тихо. Навіть мухоморчик Розправив над травинками свій зонт» [15, с. 82]. Див. розправляти «випрямляти, розгинати, випростувати що-небудь» [СУМ, т. 8, с. 778]. *Наполохані тіні розпинають тишу: «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» [15, с. 12]. Див. наполоханий «охоплений страхом; наляканий» [СУМ, т. 5, с. 155]. *Насупилась далеч, мовчить, розродиться риданням: «Насупилась далеч, мовчить, От-от розродиться риданням» [15, с. 18]. Див. насуплюватися «ставати похмурим, незадоволеним, надутим» [СУМ, т. 5, с. 209]; мовчати «не видавати звуків, не порушувати тиші» [СУМ, т. 4, с. 771]. *Недослухані кроки: «Спопелю на жертовнім огні Недослухані кроки» [15, с. 75]. Якого не дослухали до кінця. *Ниви горбатіли могилами: «І горбатіли ниви так гірко могилами» [15, с. 45]. Див. горбатіти «ставати горбатим» [СУМ, т. 2, с.126]. *Німує ліс: «Тріпочуть бантики у росах – Аж з подиву німує ліс» [15, с. 46]. Див. німувати «мовчати» [СУМ, т. 5, с. 425]. *Ніч вишиває: «Втомлена ніч вишиває по небу, Золотаві бджолинки розсипавши густо» [15, с. 61]. Див. вишивати «нашивати на тканину або шкіру візерунки нитками, бісером і т. ін.» [СУМ, т. 1, с. 541]. *Ніч крилами змахнула, заснула: «Мрійна ніч, немов лелека, Тихо крилами змахнула – на одній нозі заснула» [15, с. 15]. Див. змахувати «махати чим-небудь, спрямовуючи рух угору» [СУМ, т. 3, с.613]; засипати «впадати в сон» [СУМ, т. 3, с.306]. *Ніч примостилась: «З чорним кужелем ніч примостилась на теплій землі» [15, с. 5]. Див. примощуватися «бути розташованим біля чого-небудь, десь» [СУМ, т. 7, с. 681]. *Ніч підперла стріху, зирить темним оком: «Ніч підперла нашу стріху, В небо зирить темним оком» [15, с. 13]. Див. підпирати «правити за підпору чому-небудь» [СУМ, т. 6, с.481]. Див. зирити «те саме, що дивитися» [СУМ, т. 3, с. 568]. *Носить вітер: «Щоднини в хмарі носить вітер Полям натомленим води» [15, с. 112]. Див. носити «маючи що-небудь, передавати його іншим» [СУМ, т. 5, с. 390]. *Осінь спустилась, принесла полум’я: «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла» [15, с. 19]. Див. спускатися «сходити, з’їжджати вниз (з гори, крутого горба і т. ін.)» [СУМ, т. 9, с.613]; приносити «приходячи, мати на собі, з собою що-небудь» [СУМ, т. 7, с.691]. *Охкають гармати: «Десь там далеко охкають гармати. Пожежі у півнеба аж ячать» [15, с. 82]. Див. охати «утворювати звуки, схожі на вигук «ох»» [СУМ, т. 5, с.820]. *Очицями стріляє жах, влучає маренням, чадом: «Очицями з кутків стріляє жах, влучає сивим маренням і чадом» [15, с. 24]. Див. очі стріляють «хто-небудь швидко і напружено поглядає в різні боки» [СУМ, т. 9, с.776]; влучати «кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати» [СУМ, т. 1, с. 706]. *Пасуть коней світанки: «Пасуть світанки пізніх коней В химерних хащах верховіть» [15, с. 12]. Див. пасти «виганяти худобу, птицю на пашу, пасовисько, доглядаючи за нею» [СУМ, т. 6, с.90]. *Перемучені ліси: «Останній Пан чи грає на сопілці У наших перемучених лісах?» [15, с. 158]. Див. перемучити «дуже змучити; змучити ще раз, повторно або заново, по-іншому» [СУМ, т. 6, с. 233]. *Північ проситься: «Примари причаїлись за вікном І темна північ проситься у сіни» [15, с. 32]. Див. проситися «просити, щоб прийняли куди-небудь» [СУМ, т. 8, с.284]. *Підстрибнув дощ, вдарив каблуками: «Підстрибнув дощ і вдарив каблуками…» [15, с. 107]. Див. підстрибувати «робити невеликі стрибки вгору; підскакувати, підплигувати» [СУМ, т. 6, с.508]; ударяти «спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь» [СУМ, т. 10, с.387]. *Піски жалять: «Піски пустелі жалять босі ноги» [15, с. 24]. Див. жалити «викликати відчуття жару, свербежу, колючи чим-небудь отруйним» [СУМ, т. 2, с.503]. *Піч зітхає: «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» [15, с. 61]. *Помідор просить: «Такий один, загублений на грядці, Ще трошки сонця просить помідор» [15, с. 113]. Див. просити «звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось» [СУМ, т. 8, с.283]. *Помідори сердяться: «І помідори Сердяться на вітер І червоніють в гніві» [15, с. 68]. Див. сердитися «бути в стані гніву, роздратування; гніватися» [СУМ, т. 9, с.132]. *Поскидали одежину клени: «Від морозу терпнуть губи у світання, Поскидали одежину клени» [15, с. 72]. Див. скидати «знімати з себе чи з кого-, чого-небудь щось одягнене, пов’язане тощо» [СУМ, т. 9, с.262]. *Поставали вітри, розтрусили: «Поставали вітри під хатою, Розтрусили довкола сніг» [15, с. 94]. Див. поставати «стати; стоячи, розміститися де-небудь (про всіх або багатьох)» [СУМ, т. 7, с.362]; розтрушувати «розсипати трусячи» [СУМ, т. 8, с.834]. *Прибігла зірка: «Аж поки в небі не стало темно І не прибігла найменша зірка» [15, с. 69]. Див. прибігати «бігом досягати якого-небудь місця» [СУМ, т. 7, с.557]. *Промінець зомлів: «В його волоссі промінець зомлів» [15, с. 24]. Див. зомлівати «втрачати свідомість; непритомніти» [СУМ, т. 3, с.684]. *Рань колише голоси: «Вже рань за вікнами колише Чиїсь ледь чутні голоси – Аби не розбудити тишу» [15, с. 8]. Див. колихати «гойдати (дитину) в колисці, заспокоюючи і присипляючи» [СУМ, т. 4, с.222]. *Рвались ниті блискавиць: «Непокірно і лунко рвались ниті тугих блискавиць» [15, с. 11]. Див. рватися «розриватися, розділятися на частини (про предмети)» [СУМ, т. 8, с.462]. *Реготався бубон: «Басовито й порожньо Реготався бубон – Віддавала дівчину мати за нелюба» [15, с. 51]. Див. реготатися «те саме, що реготати» [СУМ, т. 8, с.479]. *Розпука глипала: «Важко впали господині руки – Глипала з усіх кутків розпука» [15, с. 94]. Див. глипати «дивитися, поглядати» [СУМ, т. 2, с.85]. *Серденько проростає мріями: «Проростає мріями Серденько дівоче» [15, с. 74]. Див. проростати «ставати місцем, основою для росту, появи чого-небудь» [СУМ, т. 8, с.273]. *Сльозинки мелодію ткали: «Сльозинки рясно лопотіли, Мелодію пробудну ткали, Щоб на гнучкім вербовім тілі Продовжитись листками» [15, с. 21]. Див. ткати «виготовляти (тканину) способом щільного приєднання перехресно переплетених ниток – поздовжніх (основи) і поперечних (утоку)» [СУМ, т. 10, с.152]. *Сон, запнувши вікна ніччю, п’є узвари: «Сон, запнувши нам вікна ніччю, П’є узвари, на казці настояні» [15, с. 14]. Див. запинати «закривати, завішуючи або покриваючи що-небудь чимсь» [СУМ, т. 3, с.253]; пити «ковтати яку-небудь рідину для вгамування спраги» [СУМ, т. 6, с.369]. *Сонечко назбирує намисто: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. назбирувати «збирати яку-небудь кількість чогось» [СУМ, т. 5, с.88]; намисто «прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців і т. ін., яку жінки носять на шиї» [СУМ, т. 5, с.128]. *Сонце плавиться: «Липневе сонце плавиться вгорі» [15, с. 84]. Див. плавитися «нагріваючись, ставати рідким або м’яким; розтоплюватися» [СУМ, т. 6, с.556]. *Сонце стало за плечима: «У сина стало сонце за плечима» [15, с. 44]. Див. ставати «Розміщуватися, розташовуватися певним чином» [СУМ, т. 9, с.624]. *Сонях сонцем збризканий: «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]. Див. збризкати «покривати бризками» [СУМ, т. 3, с. 451]. *Стогнуть поля: «І простуджено стогнуть поля» [15, с. 20]. Див. стогнати «утворювати протяжний шум, гул, що нагадує стогін» [СУМ, т. 9, с.723]. *Тужать верби: «Ще десь позаду тужать верби І роси… Роси капнули із віч» [15, с. 112]. Див. тужити «дуже сумувати, журитися, переживати якесь горе, якусь невдачу і т. ін.» [СУМ, т. 10, с.312]. *Туман котив: «Услід туман котив біляве тіло» [15, с. 46]. Див. котити «те саме, що котитися» [СУМ, т. 4, с.310]. *Тюльпан уста розкриє: «А молодий тюльпан Уста розкриє спрагло і дитинно» [15, с. 63]. Див. розкривати «розмикати, розтуляти що-небудь стулене і т.ін.» [СУМ, т. 8, с.713]. *Фіалка мружила око: «Ніжно фіалка мружила Фіолетове око» [15, с. 54]. Див. мружити «стуляючи повіки, частково заплющувати очі; жмурити» [СУМ, т. 4, с.817]. *Хатка позіхала: «Хатка солодко позіхала» [15, с. 54]. Див. позіхати «мимовільно глибоко вдихати повітря широко відкритим ротом і зразу ж видихати його (при бажанні спати, при втомі і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.817]. *Хитався день: «Хитався день в шумливім верховітті» [15, с. 33]. Див. хитатися «рухатися, коливатись з боку на бік, вперед і назад або згори вниз; колихатися, гойдатися» [СУМ, т. 11, с.63]. *Ховала грушка: «Й ховала грушка у зеленій шубі Ліхтарики таких смачних плодів» [15, с. 83]. Див. ховати «позбавляти кого-небудь можливості бачити щось, затуляючи, відвертаючи, повертаючи і т. ін. його» [СУМ, т. 11, с.101]. *Ходить місяць, роздає: «І ходить місяць, жовточубий майстер, Та по зорі деревам роздає» [15, с. 104]. Див. ходити «ступаючи ногами, переміщатися, змінювати місце в просторі» [СУМ, т. 11, с.105]; роздавати «віддавати щось частинами різним особам, розподіляти між усіма або багатьма» [СУМ, т. 8, с. 661]. *Хор беріз тупа ніжками: «Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз» [15, с. 77]. Див. тупати «бити ногою (ногами) об підлогу, землю» [СУМ, т. 10, с.320]. *Цілунок згорить: «Цілунок твій згорить На зболених устах» [15, с. 79]. Див. згоряти «перен. Кінчатися» [СУМ, т. 3, с.521]. *Час забув: «Час забув про моє існування, Зникли всі дріб’язкові тривоги» [15, с. 13]. Див. забувати «переставати пам’ятати кого-, що-небудь, не зберігати в пам’яті» [СУМ, т. 3, с. 30]. *Щастя ночувало: «Щоб у хаті щастя ночувало» [15, с. 94]. Див. ночувати «проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку» [СУМ, т. 5, с. 448]. *Яблуня рушила в дорогу, дибала: «А наша яблуня стара В дорогу рушила далеку, Розкинула натруджені гілки І дибала так сумно під дощем» [15, с. 79]. Див. рушати «направлятися куди-небудь або до когось, чогось» [СУМ, т. 8, с. 918]; дибати «повільно і важко або невміло переставляти ноги» [СУМ, т. 2, с. 269]. 2. 3. 2. Загальномовні: Біжить стежинка: «Біжить тонесенька стежинка Коло мойого серця близько» [15, с. 93]. Див. бігти «простягатися в далечінь довгою смугою, довгим рядом» [СУМ, т. 1, с.175]. Бродить місяць: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с. 238]. Вечір падає: «В гори вечір падає, Мов казковий птах» [15, с. 77]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Визрілі світанки: «Колишуть клени визрілі світанки, Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. визрівати «перен. Набувати завершеності в розвитку» [СУМ, т. 1, с. 401]. Вітер бродив; вітри бредуть: «Хтось уночі шурхотів біля вікон, Може, то вітер бродив у кущах» [15, с. 59]; «Дивився, як вітри в траві бредуть, Й співав собі, а спів далеко линув» [15, с. 46]. Див. бродити «перен. Повільно рухатися, пересуватися» [СУМ, т. 1, с.238]. Віти гублять: «І першу краплю, мов сльозу, У травах гублять віти» [15, с. 18]. Див. губити «забуваючи, залишаючи і т. ін. що-небудь, втрачати його» [СУМ, т. 2, с.186]. Вогонь дрімає: «Я знаю – Вогонь під попелом дрімає!» [15, с. 27]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с. 418]. Вона [пісня] встає із попелищ і мук: «Вона росте. У неї крила білі. Вона встає із попелищ і мук» [15, с. 7]. Див. уставати «перен. Виникати, поставати з чогось, через щось» [СУМ, т. 10, с. 495]. Горизонти танули: «Було там стільки простору і волі, Аж горизонти танули в очах» [15, с. 100]. Див. танути «перен. Поступово зникати з поля зору, ставати непомітним, невиразним» [СУМ, т. 10, с. 34]. Горить калина: «Горить калина на семи вітрах» [15, с. 10]. Див. горіти «сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими фарбами, кольорами» [СУМ, т. 2, с.130]. День обпік сонцем: «Долоні сонцем білий день обпік» [15, с. 14]. Див. обпікати «викликати больові відчуття і пошкодження чим-небудь їдким, пекучим» [СУМ, т. 5, с. 39]. Дзвеніла ніч зорями: «Повертався. І дзвеніла ніч зорями, немов дрібним намистом» [15, с. 45]. Див. дзвеніти «перен. Звучати дзвінко» [СУМ, т. 2, с. 264]. Дзвеніла тиша: «І дзвеніла щастям літня тиша» [15, с. 6]. Дими лизали: «Важкі дими лизали горизонт» [15, с. 82]. Див. лизати «перен. Доторкуватися або вкривати собою (про хвилю, вогонь і т. ін.)» [СУМ, т. 4, с. 484]. Днина вривалась: «Вривалась в двері захмеліла днина» [15, с. 14]. Див. вриватися «перен. Швидко проникати в середину чого-небудь (про звуки, запахи і т. ін.)» [СУМ, т. 1, с. 738]. Дощем прибитий небокрай: «А у вікні – маленький кусень світу Й дощем прибитий сірий небокрай» [15, с. 19]. Див. прибивати «ударяючи чим-небудь, притискати, спресовувати щось» [СУМ, т. 7, с. 552]. Дрімають гриби: «Під листям зопрілим дрімають гриби» [15, с. 55]. Див. дрімати «перен. Перебувати в стані спокою, бездіяльності, бути нерухомим» [СУМ, т. 2, с.418]. Дуби розгойдані: «Дуби розгойдані в знемозі Змахнули страх із чол» [15, с. 18]. Див. розгойдувати «розхитувати що-небудь ритмічними поштовхами» [СУМ, т. 8, с. 651]. Жоржин прив’ялена краса: «Знайома хата. Тин. Дерева. Жоржин прив’ялена краса» [15, с. 12]. Див. прив’ялювати «частково позбавляти свіжості, соковитості, пружності; присушувати» [СУМ, т. 7, с. 584]. Заснулі грози: «В старих хащах хроплять заснулі грози, Буркоче грім, немов кошлатий звір» [15, с. 186]. Див. засипати «перен. Переставати виявляти ознаки життя; завмирати, затихати» [СУМ, т. 3, с. 306]. Заспівали вітри: «Завили вітри, заспівали…» [15, с. 94]. Див. заспівувати «перен. Густи, завивати (про вітер, хуртовину і т. ін.)» [СУМ, т. 3, с. 324]. Зима дише: «Дише холодом в руки зима» [15, с. 58]. Див. дихати «віяти, обдавати чим-небудь» [СУМ, т. 2, с. 291]. Зігріта усміхом твоїм хвилина: «І падала, котилася до ніг, Зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. зігрівати «перен. Оживляти гарячим, радісним почуттям, світлою думкою і т. ін., примушувати звучати щиро, безпосередньо» [СУМ, т. 3, с. 572]. Злітають сни: «Злітають сни прозорим дивом. Ніяк безсоння не скорю» [15, с. 8]. Див. злітати «перен. Несподівано з’являтися, виникати» [СУМ, т. 3, с. 595]. І радістю, і смутком перешиті ночі: «І хай світліші стануть мої ночі, І радістю, і смутком перешиті» [15, с. 6]. Див. перешивати «переробляти пошите, надаючи іншого розміру, фасону і т. ін. *Образно» [СУМ, т. 6, с. 321]. Мак схилив голівку: «Схилив голівку у зажурі мак, Притих наморено в гнізді лелека» [15, с. 107]. Див. схиляти «змінювати пряме положення на похиле, нагнувши, опустивши що-небудь; нахиляти» [СУМ, т. 9, с. 883]. Мурашки заклопотані, здорожені: «Мурашки заклопотані, здорожені Тоненьку стежку топчуть в мураві» [15, с. 175]. Див. заклопотаний «який має багато роботи, справ; дуже зайнятий» [СУМ, т. 3, с. 149]; здорожений «який утомився в дорозі» [СУМ, т. 3, с. 548]. Небо, дивом заволочене: «Вечірнє небо, дивом заволочене, Мов синя чаша денцем догори» [15, с. 180]. Див. заволікати «пересуваючись у просторі, закривати, затягувати, оповивати що-небудь (про хмари, дим, туман і т. ін.)» [СУМ, т. 2, с. 448]. Обрій заквітчався: «Пророчим сяйвом обрій заквітчався» [15, с. 14]. Див. заквітчуватися «взагалі прикрашатися, оздоблюватися чим-небудь; набувати привабливого вигляду» [СУМ, т. 3, с.141]. Обрій падав і горів: «Далекий обрій падав і горів» [15, с. 33]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с. 11]; горіти «давати або випромінювати світло; світитися» [СУМ, т. 2, с. 130]. Осінь впала сльозиною: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг» [15, с. 76]. Див. упасти «раптово настати, насунутися, огорнути собою що-небудь» [СУМ, т. 10, с. 454]. Очі падуть: «І боязко очі падуть їм до ніг» [15, с. 36]. Див. падати «схилятися вниз, опускатися» [СУМ, т. 6, с.11]. Падала, котилася хвилина: «І падала, котилася до ніг, зігріта усміхом твоїм хвилина» [15, с. 14]. Див. падати «встановлюватися, наставати (про ніч, вечір і т. ін.)» [СУМ, т. 6, с.11]. Підсніжник проклюнув, дише: «Проклюнув льодів шкаралупу – і дише» [15, с. 55]. Див. прокльовувати «пробивати дзьобом, клюючи» [СУМ, т. 8, с. 203]; дихати «втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих» [СУМ, т. 2, с.291]. Прибирається земля: «І прибирається земля до свята» [15, с. 9]. Див. прибиратися «перен. Набувати святкового, гарного вигляду, прикрашатися чим-небудь (про неживі предмети)» [СУМ, т. 7, с.556]. Притишений сад: «І вона йшла, голуба і незвична, Як далина, у притишений сад…» [15, с. 59]. Див. притишений «який притих, став тихішим» [СУМ, т. 8, с. 64]. Пропахлий димом день: «Пропахлий димом день Махне крилом осіннім – На осені лежить Прозорих сліз печать» [15, с. 79]. Див. пропахати «насичуватися пахощами, вбирати в себе який-небудь аромат, запах.*Образно» [СУМ, т. 8, с. 251]. Розвихрена трава: «І сонечко назбирує намисто З росинок у розвихреній траві» [15, с. 108]. Див. розвихрений «який розтріпався, розметався в різні боки» [СУМ, т.8, с. 631]. Росою скроплені сади: «На березі липневої печалі Цвітуть росою скроплені сади» [15, с. 184]. Див. скроплювати «обдавати, вкривати краплями, бризками; оббризкувати» [СУМ, т. 9, с. 325]. Спинений, застиглий лет віків: «Іду в легенду, що створили люди, У спинений, застиглий лет віків» [15, с. 10]. Див. спиняти «припиняти рух кого-, чого-небудь, примушувати когось, щось стати; зупиняти» [СУМ, т. 9, с. 506]; застигати «перен. Переставати рухатися, ворушитися, коливатися і т. ін.» [СУМ, т. 3, с. 329]. Співала лоза: «Під смичком буйночубого вітру вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Див. співати «перен. Видавати звуки, схожі на скрип, свист і т. ін.» [СУМ, т. 9, с. 514]. Туман проллється молоком: «Здивує білка невсипуща, Туман проллється молоком…» [15, с. 96]. Див. проливатися «випадати, проходити (про дощ, зливу і т. ін.)» [СУМ, т. 8, с. 215]. Хижки туляться: «Тут хижки туляться до зелені усюди – Відчинені, гостинні, без замків» [15, с. 10]. Див. тулитися «міститися одне біля одного, близько до чогось» [СУМ, т. 10, с. 315]. Шепочуть трави: «Шепочуть трави: – Скоро, скоро…» [15, с. 99]. Див. шептати «перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін.» [СУМ, т. 11, с. 441]. Отже, в поезіях збірки Христини Керити «У затінку літа» найбільше використано дієслівних метафор, оскільки дієслово завдяки неелементарності свого значення робить можливим створення найбільшої кількості різного типу метафор. Авторка метафоризує явища природи, астрономічні назви, рослини, побутові реалії, просторові та абстрактні поняття. І хоча прикметникові та іменникові метафори зустрічаються рідше за дієслівні, вони вжиті дуже яскраво, в особливо важливих місцях задля створення глибокої образності. Більша частина метафор є авторськими, а сама поетеса вживає їх лише один раз. Це і робить їх настільки ефектними. Розділ ІІІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕТАФОРИ ХУДОЖНЬОГО ІДІОСТИЛЮ Х. КЕРИТИ Провідна роль у творенні образної експресивності поетичного тексту належить метафорі. Поетична мова Христини Керити відзначається яскравою, самобутньою образно-метафоричною насиченістю, що є свідченням витонченого чуття слова, вміння знайти найбільш вдалі й доречні засоби для вираження своїх думок, почуттів. Найчастіше в поетичному тексті зустрічається дієслівна метафора. Особливістю метафор Х.Керити є їх тісний зв’язок із фольклорними традиціями образотворення, який полягає в антропоморфізації природи, тобто наділенні її властивостями, притаманними людині: Береза приміряє жовте, Питає річки: – До лиця? Бо завтра світлочубий жовтень Її вестиме до вінця. Головними образами у поезії Христини Керити завжди виступають різноманітні природні явища, об’єкти, фауна та особливо флора. Саме така лексика метафоризується, і ці предмети виступають дистрибутами в метафоричних сполуках. Відповідно, відчувається, яке важливе значення для поетеси має природа рідного краю. Авторка дуже часто вдається до персоніфікації, яка забезпечує уподібнення об’єктів та явищ неживої природи до світу людей. Саме тому тумани, вітри, дощ, місяць, зірки, ніч, сонце, дерева, квіти оживають у поезії, набувають людських ознак, перебирають переживання, емоції та діяльність людей. Таким чином у поезії Христини Керити вітри зиркають у шибку, ніч вишиває зірки, сонечко втомлюється, день прилягає, лоза співає, гриби дрімають, дощ вдаряє каблуками, дерева хмурять чола, далеч супиться, а гроза регоче і бавиться. У пейзажній ліриці авторка тяжіє до використання розгорнених метафор, які у своєму складі містять кілька метафоризованих компонентів, що дає змогу охопити більший семантичний простір у висловлюванні: Змерзло тупа ніжками Хор струнких беріз, На вродливу зіроньку Задивився ліс. Завдяки розгорненим метафорам гроза, наприклад, сприймається читачем уже не просто як явище природи, а як жива істота, здатна діяти, думати, переживати, змінювати настрої і приймати рішення: Злодійкувато уночі Гроза долину молотила, І вістря блискавок топила В ріллі похилому плечі. І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу. Таким чином почуття і переживання людей розкриваються саме через образи природи, особливо неживої, що здійснюється за допомогою нанизування метафор. Вдаючись до уособлення понять природного світу, Х.Керита зумисне їх психологізує. Для кожного пейзажного малюнка Христина Керита, на думку Н.Ференц, уміє знайти промовисті деталі, «вона володіє даром поетичного живописання. Її світовідчуття, одухотворена споглядальність сповнені радісним зачудуванням. Обожнюючи природу, поетка відкриває її дивосвіт, оперуючи простими словами, легким розкутим стилем» [40, с. 15]. Часто обрані метафори створюються на основі оригінальної, особливої подібності ознак, яку помітила саме авторка, що засвідчує її індивідуальний авторський стиль: промінець зомлів, мить тече по лезові, вітер бродить, помідори сердяться і просять сонця, журба хлюпоче, земля прибирається до свята. Метафори у поезії Христини Керити служать для зображення пейзажу, змалювання навколишнього світу, природи, що надихає читача, захоплює, впливає на його почуття, викликає певні емоції. Так, землі хочеться пригорнути журавлів, хижки туляться одна до одної, світанки випасають коней, рвуться нитки блискавиць, а ніч зирить темним оком. Герої поезій, що зазвичай є об’єктами природи, передають відчуття самої поетеси, особисті, інтимні. І передача здійснюється завдяки яскравим, особливим, колоритним і завжди цікавим, захоплюючим метафорам. Статистичний аналіз метафорних словосполучень підтверджує, що Христина Керита віддає перевагу (вживаються кілька разів) таким метафорам: бродити (вітер бродить, місяць бродить, гарбуз побрів), співати (гора співає колискову, лоза співає під смичком вітру, вітри заспівали колядку), зітхати (груші зітхають, гілки зітхали, піч зітхає, незабудки зітхають, земля зітхає), бігти (бігтимуть ліани, прибігла зоря, днина бігла з плащем у руках, стежинка біжить), зиркати (ніч зирить темним оком, зиркала роса, зиркають вітри), падати (обрій падав, очі падуть, осінь впала сльозиною, вечір падає), дрімати (вогонь дрімає, гриби дрімають), глипати (місяць глипав, розпука глипала), реготати (гроза реготала, бубон реготався) котитися (туман котив біляве тіло, сонце котилося) та ін. Абсолютна більшість метафор у поезії Христини Керити, дієслівних у тому числі, є саме індивідуально-авторськими. Поетеса дивиться на світ оригінально, свіжо. Завдяки такій характерній високій образності, поезія набуває казкового, фантастичного відтінку, де кожен куточок, куди не зверне увагу людина, оживає, рухається і передає емоції. Так, весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, піч зітхає, а ніч вишиває по небу. І вся ця творча образність створена авторкою індивідуально й неповторно. Поетична мова Христини Керити є багатою, динамічною, яскравою та глибоко чуттєвою, що досягається завдяки майстерному використанню авторкою значної кількості оригінальних метафор, які є окрасою тексту і свідчать про тонкий мовний смак і естетичне сприйняття світу. Наші слова яскраво підтверджують і спостереження літературознавця Н.Ференц: «У ліриці Христини Керити яскраво виражений автобіографічний стан душі. Її твори вдало передають жіноче сприйняття світу, особливостями якого є тонкий ліризм і сповідальність інтонацій, уміння зосереджуватися не стільки на події, скільки на враженнях від неї» [36, с. 144]. Як засвідчують результати проведеного нами дослідження, Х.Керита використовує велику кількість авторських прикметникових метафор, які вирізняються оригінальністю, яскравістю і високою образністю. Поетеса дивиться на світ завжди по-новому, знаходячи такі цікаві подібності між явищами і предметами навколишнього світу, які читач часто не може передбачити чи побачити сам: «Бродить місяць рудий в спопелілих дочасно загравах» [15, с. 5]; «Хіба що місяць трішечки турецький І жовтим шовком вишиті зірки» [15, с. 160]; «Вже осінь у дворі, мов сонях, що сонцем збризканий, стоїть» [15, с. 12]; «Під смичком буйночубого вітру Вигиналась, співала лоза» [15, с. 15]. Н.Ференц, аналізуючи поетику творчості Х.Керити, звернула увагу, що «погляд на природу у неї захоплено-романтичний, іноді спокійно-зосереджений, ніжно-мрійливий, сповнений радості відкриття живого світу. Природа для неї – втілення добра і краси» [36, с. 141]. Це підтверджує і наше дослідження, адже в аналізованій поезії переважають внутрішньочуттєві прикметникові метафори. Усі образи, змальовані у поезії, з’являються в нашій уяві крізь призму особливого світобачення авторки, її внутрішнього світу, переживань та емоцій. Знайомі слова постають по-новому у нашій уяві саме завдяки несподіваній сполучуваності, що породжує свіжі, цікаві і незвичні образи. Одоративні прикметникові метафори характеризують предмет за запахом, нюхом, смаком, дотиком: повзуча темнота, щербатий місяць-камінь, гарячий хаос, застиглий лет віків, прив’ялена краса, захмеліла днина, зігріта усміхом твоїм хвилина, перестиглі зорі, буйнорогий лось, кошлатий пензель, хрускотлива зала тощо. Велику групу прикметникових метафор становлять емотивні, тобто почуттєві. У таких метафорах розкривається не лише характеристика предмета, явища, істоти, які описуються, але в більшій мірі почуття самої авторки. Вони допомагають їй виразити власний внутрішній світ: неприспана журба, наполохані тіні, мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, тремтлива радість, жахлива казка. Наприклад: «Оце й була моя жахлива казка Із битих кольорових друзок скла» [15, с. 82]. Кольористичні прикметникові метафори відіграють важливу роль у поезії Х.Керити. Авторка активно вживає їх, оригінально обігрує, вимальовує незвичайну картину світу, сповнену несподіваних фарб. На розмаїту кольорову гаму епітетів Х.Керити звернула увагу й літературознавець Н.Ференц у статті «Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити» та в монографії «Художній світ Христини Керити». Дослідниця підтвердила, що «Христина Керита сприймає природу як імпресіоніст, у її поезії виразний колористичний струмінь. Символіка кольорів у її творах, будучи зануреною у народну традицію, вражає свіжістю образного бачення, виражає різні душевні, емоційні та психологічні стани ліричної героїні. У палітрі кольорів домінують світлі, зокрема прозорий, ясний, білий, голубий, блакитний» [36, с. 141]. «Рідше у ліриці Христини Керити зустрічаємо червоний колір, – зауважила Н.Ференц. – Він несе тепло, бо пов’язаний з вогнем, це колір радості, болю і страждання» [40, с. 13–14]. Доволі часто натрапляємо на несподівані поєднання кольорів та предметів, явищ навколишнього світу. Так, переймаючись темою екології та збереження живої природи, авторка поетизує, оживляє рослини, надаючи їм якостей людського організму. І таким чином, читаючи поезію, ми можемо візуалізувати зелену кров, що тече у рослинах: «Мабуть, коли зрубали того бука, Побачили – зелена кров тече» [15, с. 176]. Х.Керита знаходить нові, цікаві фарби, їх особливі відтінки, які мають великий емоційний вплив на читача. Такі кольори вражають зір і почуття, коли ми їх уявляємо, створюють невидимі зв’язки між різними явищами чи предметами, які, на перший погляд здаючись неочікуваними, виявляються на диво влучними і дуже вдалими: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Наприклад: «А коли пропливатиме біля порога Ніч ожиново-темна на диво-коні, Мені знову насниться далека дорога Й материнська сльоза в голубому вікні» [15, с. 48]. Дистрибутами прикметникових метафор, характерно для поезії Х.Керити, виступають в основному явища та об’єкти природи. Найчастіше головними образами поезій у складі прикметникових метафор є зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Часто дистрибутами виступають слова зі значенням: 1) часу, пори року чи доби: ніч (і радістю і смутком перешита, ожиново-темна, втомлена), дитинство (білочубе, босоноге), днина (захмеліла, пропахла димом), хвилина (зігріта усміхом твоїм), будень (злостивий, сірий) світанки (визрілі), жовтень (світлочубий), травень (молодий); 2) рослин: сонях (сонцем збризканий, головатий, одинокий), сад (притишений, росою скроплений), ялини (гордовиті, строгі), дуби (розгойдані), ліси (перемучені), крокуси (манливі), трава (розвихрена), жоржина (боса), берези (стрункі), мальви (повнолиці), верби (стомлені); 3) рідше тварин: мурашки (заклопотані, здорожені), сова (дрімлива), коні (бузкові), лось (буйнорогий). У поезії Х.Керити переважають авторські прикметникові метафори. Кожна з них є оригінальною, неповторною, а тому вжита зазвичай лише одноразово. І хоча виокремити повторювані прикметникові метафори важко, проте деякі закономірності таки простежуються. Авторка часто використовує складні прикметники з частинкою –чубий: буйночубий вітер, білочубе дитинство, жовточубий майстер, світлочубий жовтень. Так само вживається частинка –окий: світлоокий дім, сяйноока донечка, вишнеокі донечки. Та й узагалі авторка полюбляє складні прикметники: повнолиці мальви, головерхі часи, пишнокрила шапка, тонкорукий вітер, буйнорогий лось, тихоплинна хвиля, бистрохідні колісниці, босоноге дитинство, ожиново-темна ніч, темно-русі причали. Хоча однакових прикметникових метафор майже немає, авторка нерідко використовує синонімічні прикметники з подібною семантикою та типом перенесення ознаки. Це синоніми, що стосуються втоми (зморений пісок, втомлена ніч, стомлені верби, перемучені ліси, здорожені мурашки), сну (неприспана журба, невиспана зоря; дрімлива сова, заснулі грози), дії бризкання (росою скроплені сади, сонцем збризканий сонях), шиттям (і радістю і смутком перешиті ночі, жовтим шовком вишиті зірки). Іменникові метафори в поезії Х.Керити вживаються рідше, ніж дієслівні та прикметникові. Вони є частим засобом для створення персоніфікованих образів: І раптом – хмарка ця. Вона взялась нізвідки. Навшпиньки дощ підкравсь до зв’ялених ожин. І тихо, крадькома, щоб не знайшлися свідки, В цілункові припав до теплих уст жоржин. Поетеса, оживляючи природу, часто вживає в ролі метафор-іменників такі семантичні групи слів: 1) побутові назви (кораблик, баркасик, свитка, хустина, фіранка, цеглина, чаша); 2) назви частин тіла людини (кулак, жмені, рот, руки, рамена, скроні, спини, уста, чоло); 3) абстрактні назви (спогад, навала, тлін, хаос, хода, шаленство). Впадає в око, що Х. Керита вводить до складу іменникових метафор не тільки загальновживану та стилістично нейтральну лексику, але й застарілу (тога, рамена), пестливу (баркасик, ситчик, кораблик, човник, долоньки) та зрідка поетичну (лет) й діалектну (колиба), що робить її образну систему оригінальною, зворушливою. Отже, поезія – основне середовище існування метафор, які є яскравою ознакою самобутності ідіостилю митця. Під час створення метафоричного образу Христина Керита використовує слова загальнонародної літературної мови, вводить нові мовленнєві контексти, які передають думки в емоційно-насиченій формі. Поетична мова Христини Керити, яка вирізняється поєднанням прадавніх витоків національного світосприйняття із західноєвропейськими модерністськими пошуками, не тільки складає органічну частину словника української мови, а й відтворює специфіку нової поетичної свідомості. Метафори в поезіях Христини Керити утворюють образно-семантичний комплекс, кожен елемент якого внаслідок індивідуального осмислення та вживання стає здатним виявляти свій смисловий потенціал, виконувати певні стилістичні функції в художньому контексті, чим і визначається специфіка образної системи творів поетеси. ВИСНОВКИ Метафора – це найпоширеніший і найпродуктивніший троп, який найбільше досліджений мовознавцями. Намагаючись пізнати природу і механізм цього явища, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що лежить в її основі – порівняння, аналогія, тотожність чи подібність. Метафора, на думку дослідників, є універсальним мовним явищем. І універсальність її проявляє себе в просторі і в часі, в структурі мови і у функціонуванні. Протягом останніх десятиліть зусиллями мовознавців світу утворилася лінгвістична теорія метафори, внаслідок чого з’явилися не тільки цікаві ідеї щодо розуміння онтології метафори, а й різноманітні інтерпретації фактичного матеріалу, способи системного аналізу метафоричного перенесення. Цінним для пізнання специфіки образної картини світу є художній доробок сучасних українських митців, серед яких особливе місце займає творчість відомої закарпатської поетеси Христини Керити, адже її поезія визначається особливою ніжністю, щирістю і тонким ліризмом. Світоприйняття поетеси є захоплено-романтичним, мирним та ніжно-мрійливим і яскраво виражається саме у літературній творчості. Одним із найважливіших засобів його вираження є метафора. Христині Кериті притаманна тонка ліричність, відчуття краси буття, усвідомлення своєї причетності до життя рідного краю, вміння бачити світ по-своєму, неповторно. У її поезії панують щирі і високі почуття, відкривається дорога до вершин духовності. І все це завдяки вдалому використанню образних художніх засобів, зокрема метафори. Сама назва збірки «У затінку літа» має також метафоричний зміст, що й привернуло нашу увагу при виборі об’єкта дослідження. Усього в дипломній роботі було проаналізовано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор. Як засвідчують результати нашого дослідження, дієслівні метафори є домінантою образної системи закарпатської поетеси. Широко представлені тут антропометафори, ключовими словами яких постають слова на позначення динамічної сфери життєдіяльності людини (бреде, біжить, тікає, ходить, грає, тче, тягне і под.), а також слова, що називають психофізіологічні процеси, стани (сивіє, болить, вірить, вмирає, чекає, ридає, спить, сміється тощо), які семантично корелюють з назвами реалій неживого світу, набуваючи статусу антропоморфізмів. Абсолютна більшість метафор Х. Керити, а це майже 200, є авторськими, і їхнє значення не фіксується в СУМі. Вони вражають оригінальністю: весна танцює з березнем заручини, роса зиркає, місяць глипає, ніч махає крилами, сльозинки тчуть мелодію, філка мружить очі, місяць висипає зорі, ліани біжать, піч зітхає, ніч вишиває по небу, помідор просить сонця; мужні мозолі, зморений пісок, втомлена ніч, повзуча темнота, вишнеокі доньки, світлочубий жовтень, жовточубий майстер. Беручи до уваги структурні особливості метафор, бачимо, що в поезії Христини Керити однаково трапляються як дво-, так і багатокомпонентні метафори. Часто авторка нанизує метафори одна за одною, створюючи своєрідну градацію: «І реготала, веселилась, І бавилася досхочу, А вранці на вербу схилилась, Та й затремтіла од плачу [гроза]»; «З гір спустилась осінь до села, Полум’я в долонях принесла»; «Із місяцевого чола Злітають сни прозорим дивом». Об’єкти і явища природи оживають, персоніфікуються і перебирають різноманіття людської діяльності та почуттів: «Тиха осінь сльозиною впала до ніг»; «Вривалась в двері захмеліла днина; «Піч зітхає беззубим прокуреним ротом» та ін. Дистрибутами в метафоричних сполуках майже завжди виступають елементи природи, флора, фауна, різні атмосферні, часові явища. Ці образи значною мірою персоніфікуються і передають почуття авторки, особливості її внутрішнього світу. Саме крізь призму природного світу Христина Керита дивиться на світ, пізнає його, насолоджується та переймається ним. Так, найчастіше зустрічаємо образи вітру, зірок, місяця, ночі, дощу, землі, сонця, вечора, дня, дерев: зоря (жовтим шовком вишита, невиспана, веселкова, викупана, скорена, вродлива, перестигла), вітер (буйночубий, тонкорукий, кирпатий, злющий, голубий), місяць (рудий, жовточубий майстер, щербатий місяць-камінь). Важливу функцію відіграють кольористичні метафоричні епітети. Підбір кольорів виражає різні душевні стани, емоції та почуття, часто це несподівані відтінки: ніч ожиново-темна, місяць рудий, вишнеокі доньки, бузкові коні, вітри голубі, зелена кров. Специфікою художнього стилю Христини Керити є вміння знайти промовисту деталь, що активізує сприйняття, створює ланцюг асоціацій. Метафори, які використовує авторка, вражають свіжістю і вишуканістю, вони є будівельним матеріалом творення поетичного світу. Створюючи велику кількість свіжих індивідуальних метафор, авторка рідко використовує їх двічі. Саме тому вони є такими ефектними, особливими й неповторними, щоразу захоплюючи читача оригінальністю й вишуканістю: «На вродливу зіроньку задивився ліс»; «І моляться сонцю язичники-буки»; «Завили вітри, заспівали, Як уміли, колядку вели»; «І дзвеніла щастям літня тиша»; «Вже у літа вигоріли коси, І толочать жолуді траву»; «По кутках наполохані тіні Розпинають безсилу тишу» та багато ін. Отже, поезія Христини Керити – невичерпне джерело творчої майстерності та багатства художніх засобів. Саме тому її варто аналізувати в різних аспектах, позаяк матеріали досліджень розкривають секрети творчості й успіху талановитої поетеси, слугують натхненням для інших письменників і можуть бути використані при укладанні тлумачних словників (як ілюстрації) та словників мови письменника. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С.5–32. 2. Балега Ю. Їй пісню весна наворожила. Закарпатська правда. 1981. 7 червня. 3. Балла Е. Художній профіль талановитої поетеси. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. 2014. Вип. 19. С. 180–181. 4. Басараб В. Народжуватися для щастя. Березневі заручини. Ужгород. 1981. С. 3–6. 5. Блэк. Метафора М. Теория метафоры: Сборник / Под общ. ред. Н.Д. Арутюновой и М.А. Журинской. Москва: Прогресс, 1990. С. 153–172. 6. Варич Н.І. Метафора як процес семантичного перенесення. Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник. Вип. 3. Харків: ХДПУ, 1997. С. 16–22. 7. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. Киев, 1986. 144 с. 8. Гаврилюк А. П. Метафора, її природа та роль у мові та мовленні. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: Філологія. Педагогіка. 2013. Вип. 2. С.29–33. URL: http://visnyk.fl.kpi.ua/article/viewFile/30027/26754. 9. Гайдученко Г. Метафора як посилення образності прозового твору (на матеріалі історичних романів П.Загребельного). Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2002. Вип. 5. С. 230–233. 10. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое. Метафора в языке и тексте. Москва: Наука, 1988. С. 11–26. 11. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. Київ: Вища школа, 1985. 360 с. 12. Данилюк Н.О. Традиційне і новаторське у мовній структурі сучасної метафори. Мовознавство. 1984. № 2. С. 64–67. 13. Кевешлігеті О. Міфосвіт Христини Керити у поетичній збірці «Березневі заручини». Актуальні питання гуманітарних наук. 2015. Вип. 14. С. 191–196. 14. Керита Х. У долонях світанку: Збірка поезії. Ужгород. 2012. 96 с. 15. Керита Х.В. У затінку літа: Вибрані твори. Ужгород, 2005. 224 с. 16. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. Київ: Вища школа, 1987. 345 с. 17. Кравець Л. Динаміка метафори в українській поезії ХХ ст. Київ: ВЦ«Академія», 2012. 416 с. 18. Кравець Л.В. Семантико-граматична структура метафори (на матеріалі поетичних творів М.Зерова): автореф. дис….канд. філол. наук. Київ, 1997. 18 с. 19. Кравець Л.В. Фітоморфні метафори в українській поезії ХХ ст. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови : зб. наук. праць. Київ, 2010. Вип. 6. C. 204–209. 20. Лисенко О. М. Метафора як об’єкт наукових студій. Лінгвістичні дослідження: зб. наук. праць ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. 2017. Вип. 45. C. 22–29. 21. Марцинківська О.Є. Переносне значення та образне вживання. Мовознавство. – 1973. № 3. С. 24–33. 22. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови / За ред. Л.І. Мацько. Київ, 2003. 463 с. 23. Олійник І. Слово в лексичній системі української мови. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. акад. І.К. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1973. С. 27–100. 24. Пустовіт Л.О. Лексико-семантична структура метафори: автореферат дис….канд. філол.наук. Київ, 1979. 18 с. 25. Рішко М. Муза Христини Керити. Новини Закарпаття. 1995. 7 лютого (№ 20). С.2. 26. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2011. 844 с. 27. Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка. Санкт-Петербург: Наука, 1993. 153 c. 28. Словник української мови: в 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. 29. Сучасна українська мова: Лексикологія. Фонетика: підручник / А.К. Мойсієнко, О.В. Бас-Кононенко, В.В. Берковець та ін.; за ред. A.K. Мойсієнка. Київ: Знання, 2013. 340 с. 30. Таке все вічне, і таке все тлінне. URL: http://raprint.blogspot.com/2011/04/blog-post.html‎ 31. Тараненко А.А. Языковая семантика в её динамических аспектах. Київ: Наукова думка, 1989. 256 с. 32. Телия В.Н. Метафора как модель смыслопроизводства и ее экспрессивно-оценочная функция. Метафора в языке и тексте. Москва, 1988. С.26–52. 33. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. Київ, 2003. 448 с. 34. Українська мова: Енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія, 2004. 35. Ференц Н. Бачити світ по-своєму. У долонях світанку. Збірка поезій. Ужгород. 2012. С. 3–4. 36. Ференц Н.С. Концепція ліричного героя в поезії Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 20. Ужгород. 2015. С. 141–144. 37. Ференц Н. С. Красою натхненна. Молодь Закарпаття. 1981. 11 квіт. С.3. 38. Ференц Н. Поетика пейзажної лірики Христини Керити. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 15. Ужгород, 2011. С. 210–216. 39. Ференц Н.С. Поетичний світ Христини Керити. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія філологія. Вип. 7. Ужгород. 2003. С.73–79. 40. Ференц Н. Поетичний світ Христини Керити. У затінку літа. Ужгород, 2005. С. 201–218. 41. Ференц Н. Христина Керита. Письменники Срібної Землі: До 60-річчя Закарпатської організації Національної спілки письменників України. Ужгород. 2006. С. 582–591. 42. Ференц Н. Художній світ Христини Керити: літературно-критичний нарис. Ужгород, 2014. 144 с. 43. Ференц Н. С. «Щаслива я, Карпати, бо ви є». Поезія і поети Закарпаття: літературно-критичні статті. Ужгород: Мистецька лінія, 2003. С. 160–175. 44. Чабаненко В.А. Норми словотворення і мовна експресія. Мовознавство. 1980. № 2. С.13–20. 45. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. Київ: Вища школа, 1984. 168 с. 46. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 351 с. 47. Шамота А.М. Переносне значення слова в мові художньої літератури. Київ, 1967. 128 с. 48. Шутова Л.І. Епітет в українській поезії 20-30-х років ХХ століття (структурно-семантичний і функціональний аналіз): автореф. дис... канд. наук. Київ, 2003. 18 с. 49. Шелестюк Е.В. Метафора: двухкомпонентная или трехкомпонентная структура? Актуальные проблемы лингвистики: Уральские лингвистические чтения-2001. Материалы… конференции. Екатеринбург: Изд-во УрГПУ, 2001. С. 125–126. 50. Шиманович Г.М. Метафора як когнітивний механізм номінації та її роль у мовній картині світу. Проблемы современного языкознания. URL: http:// www. dspace.nbuv.gov.ua/.../09-Shimanowich.pdf АНОТАЦІЯ Бігун Ніколетта Вікторівна. Метафори в поезії Христини Керити У роботі здійснено аналіз структурно-семантичних та функціональних особливостей метафор у поезії Христини Керити (на матеріалі збірки «У затінку літа»). Описано 300 іменникових, прикметникових та дієслівних метафор дво- та багатокомпонентної структури. Доведено, що більшість із них є індивідуально-авторськими, а дієслівні метафори становлять домінанту в образній системі художнього ідіостилю закарпатської поетеси. Ключові слова: метафора, поезія, ідіостиль, структурно-семантичні особливості, функції метафори. SUMMARY Nikolleta Bigun. Metaphors in the poetry of Khrystyna Keryta The structurally-semantic and functional peculiarities of metaphors in the poetry of Christina Kerita are analyzed in the work (based on the material of the collection "In the Shade of Summer"). 300 nouns, adjectives and verbs metaphors of two- and multicomponent structures are described. It is proved that most of them are individually-authorial, and verbal metaphors are dominant in the figurative system of the artistic idiostyle of the Transcarpathian poetess. Keywords: metaphor, poetry, idiostyle, structurally-semantic peculiarities, metaphor functions.